Іменем України
Справа № 285/4177/25
провадження у справі № 2/0285/1944/25
16 грудня 2025 року м. Звягель
Звягельський міськрайонний суд Житомирської області в складі:
головуючої судді……..………..……...Літвин О. О.,
секретаря………...................................Клечковської М. М.,
розглянувши за правилами загального позовного провадження цивільну справу
за позовом ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про зміну (зменшення) розміру аліментів на утримання неповнолітньої дитини, -
У липні 2025 року позивач звернувся до суду з даним позовом до відповідача, в якому просив змінити розмір аліментів, присуджених за рішеннями суду, та стягувати з нього аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , 2016 року народження, зменшивши їх розмір з 1/4 до 1/6 частини його заробітку.
В обґрунтування позову зазначив, що стягнута судом у 2017 році сума аліментів ставить у нерівне становище його дітей від попереднього шлюбу, зокрема сина ОСОБА_4 , 2011 року народження та доньку ОСОБА_5 , 2012 року народження, на утримання яких він також з 2013 року сплачує аліменти в розмірі 1/3 частини його заробітку.
Окрім того, позивач вказує на зміну свого матеріального стану, так як проживає разом зі своїми батьками та допомагає їм, оскільки його батько є пенсіонером, а мати має інвалідність.
Сторони до суду не прибули. В заяві до суду від 16.12.2025 відповідач просила розглянути справу без її участі, позов не визнала.
Причини неявки позивача не відомі, про день та час судового засідання був особисто повідомлений в підготовчому засіданні від 06.11.2025, будь-яких заяв або клопотань не надіслав.
Дослідивши надані докази по справі, суд дійшов до наступного висновку.
Обов'язок батьків щодо утримання своїх дітей є одним з головних конституційних обов'язків і традиційно закріплюється в сімейному законодавстві. Таке утримання є безумовним, оскільки закон не передбачає будь-яких спеціальних умов для виникнення обов'язку батьків з утримання своїх дітей, та не передбачає звільнення батьків від утримання незалежно від того, чи є вони працездатними, та чи є в них кошти, достатні для утримання.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (ст.141 СК України).
Відповідно до ст.180 СК України, ст.51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Способи виконання батьками вказаного обов'язку визначаються за домовленістю між ними; за домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі; за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі (ст.181 СК України).
Положеннями СК України визначаються декілька способів виконання цього обов'язку, зокрема: утримання неповнолітньої дитини, на що стягуються аліменти у частках від заробітку (доходу) або в твердій грошовій сумі (ст.ст.180, 183); участь батьків у додаткових витратах на дитину, викликаних особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо) (ст.185); обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, а також якщо повнолітні діти продовжують навчання і потребують матеріальної допомоги до досягнення ними 23 років, за умови, що батьки можуть надавати таку допомогу (ст.198).
Сплата аліментів за рішенням суду є одним зі способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від неї, та захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для життєдіяльності.
За своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07.12.2006 зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.
З матеріалів справи слідує, що за час спільного проживання у позивача та відповідача народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який після припинення їх сімейних стосунків залишився проживати з матір'ю і на утримання якого позивач сплачує на користь відповідача аліменти.
Окрім того, до часу спільного проживання з відповідачкою, позивач з 03.09.2010 по 09.10.2013 (рішення суду №285/4383/13-ц від 09.10.2013) перебував у шлюбі з ОСОБА_7 , від якого має неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та доньку ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на утримання яких відповідачем також сплачуються аліменти.
Так, відповідно до рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду №0616/6317/12 від 09.01.2013 розмір присуджених аліментів на утримання сина ОСОБА_4 та доньки ОСОБА_10 становить 1/3 частину всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку.
Відповідно до рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду №285/558/17 від 02.03.2017 розмір присуджених аліментів на утримання сина ОСОБА_3 становить 1/4 частину всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку.
СК України виходить з принципу рівності прав та обов'язків батьків, на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини (ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Кожна дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
У відповідності до ст.8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Аліменти необхідні, щоб забезпечити нормальні матеріальні умови для життя дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Позивач проживає окремо від своїх дітей.
Частиною 1 ст.192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 23 постанови від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справи щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів, визначений судовим рішенням або за домовленістю між батьками, суд може змінити за позовом платника або одержувача аліментів у зв'язку зі зміною матеріального чи сімейного стану, погіршення чи поліпшення здоровая когось із них.
Так, відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони і знівельовує можливість суду втручатися у їх взаємовідносини. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Посилання на факти, без їх доведення належними та допустимими доказами, не може бути підставою для задоволення заяви.
При вирішенні питання про зменшення розміру аліментів, слід з'ясовувати чи справді змінилося матеріальне становище, сімейний стан та стан здоров'я сторін, і що ця зміна впливає на змогу сплачувати аліменти у вже визначеному розмірі.
Також слід зазначити, що виховання дітей одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дітей, у зв'язку з чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дітей, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного.
Як на підставу для зменшення розміру аліментів, позивач послався на нерівність становища дітей від його попереднього шлюбу та погіршення його матеріального стану. Разом з тим, зменшення або збільшення розміру аліментів є правом, а не обов'язком суду і закон не передбачає такої можливості лише за наявності зміни матеріального стану платника аліментів без врахування обставин, що мають істотне значення.
Однак, як слідує зі змісту рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду №285/558/17 від 02.03.2017 при призначенні аліментів на утримання сина ОСОБА_3 , судом було враховано ту обставину, що з нього вже стягуються аліменти на утримання двох інших дітей від попереднього шлюбу, а тому обставина нерівності становища двох старших дітей, на яку посилається позивач як на підставу зменшення розміру аліментів, не є такою, що виникла після призначення цих аліментів, оскільки вона виникла раніше, ніж суд призначив аліменти на утримання сина ОСОБА_3 , розмір яких у цій справі оспорює позивач.
Звертаючись з позовом до суду, позивач не вказав жодних інших обставин, що мають істотне значення для зменшення розміру аліментів. Його посилання на допомогу батькам не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені жодними доказами. Мати позивача, ОСОБА_11 дійсно є інвалідом 3 групи загального захворювання, що підтверджено копією її пенсійного посвідчення, однак жодних доказів щодо потреби в її фінансовому утриманні та догляді позивачем не надано. Також у справі відсутні достатні та об'єктивні докази про те, що матеріальне становище позивача погіршилося.
Таким чином, жоден із наданих позивачем доказів не підтверджує наявність підстав для його звільнення від обов'язку утримувати свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 , у розмірі, визначеному судовим рішенням. Запропонований ним розмір аліментів, на думку суду, позбавить його сина права та гідний рівень утримання, духовного та фізичного розвитку, чим грубо порушить вимоги, щодо захисту прав дитини як національного законодавства так і міжнародних договорів, що є недопустимим.
Позивач є молодою здоровою особою 38 років. Доказів наявності в нього будь-яких поважних причин, що унеможливлюють надання вже встановленої рішеннями суду допомоги відповідачу, суду надано не було.
На переконання суду, визначена судом у 2017 році сума аліментів на сина ОСОБА_3 є реальною, необхідною та достатньою для забезпечення його гармонійного розвитку. Найголовніше те, що такий розмір аліментів дає змогу забезпечити мінімальні життєві потреби дитини і матеріальний стан позивача, навіть з відрахуванням аліментів, буде задовільним та стабільним, що в свою чергу не тільки не звільняє його від обов'язку утримувати своїх дітей, а навіть дозволяє йому виконувати свої зобов'язання щодо оплати аліментів у розмірі, визначеному судом. Це відповідатиме засадам розумності, виваженості і справедливості.
Той факт, що позивач є батьком трьох дітей, свідчить про усвідомлене прийняття ним відповідних батьківських обов'язків, у тому числі фінансових. Неможливість перекладення основного тягаря утримання дітей лише на матір прямо випливає з положень СК України, які зобов'язують кожного з батьків забезпечувати належні умови для життя та розвитку дітей. Отже, сам по собі факт наявності у позивача інших витрат чи зміни життєвих обставин не може нівелювати його первинного та незмінного обов'язку щодо утримання дітей, який він узяв на себе від моменту їх народження.
З урахуванням принципу пріоритету інтересів дитини, зменшення аліментів можливе лише тоді, коли воно не погіршує рівень матеріального забезпечення дитини та не суперечить її найкращим інтересам. Сам факт багатодітності позивача не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки обов'язок щодо утримання кожної дитини є рівноцінним і не залежить від кількості дітей у сім'ї.
Усі діти позивача мають право на гідне та забезпечене життя, а їх батько, у свою чергу, який є людиною працездатного віку, зобов'язаний брати участь у забезпеченні їх благополуччя.
Резюмуючи викладене, суд вважає, що позивач не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, та відповідно до вимог ст.ст.10, 60 ЦПК України не підтвердив цих своїх доводів відповідними доказами, передбаченими ст.ст.57-64 ЦПК України.
Відтак, в задоволенні позову слід відмовити.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 76-81, 258-259, 265, 268 ЦПК України, -
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну (зменшення) розміру аліментів.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано. У випадку оскарження, рішення набирає законної сили за результатом апеляційного провадження.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги на нього безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.
Головуюча суддя ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? О. О. Літвин