Справа № 149/4197/24
Провадження № 22-ц/801/2555/2025
Категорія: 69
Головуючий у суді 1-ї інстанції Павлюк О. О.
Доповідач:Сопрун В. В.
17 грудня 2025 рокуСправа № 149/4197/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого Сопруна В.В.,
суддів Матківської М.В., Міхасішина І.В.,
за участю секретаря судового засідання Закерничної А.О.,
за участю сторін: представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Пилипчука В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу №149/4197/24 запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипчука Володимира Олексійовича на рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 вересня 2025 року,яке ухвалила суддя Павлюк О.О. в Хмільницькому міськрайонному суді Вінницької області, повний текст складено 25 вересня 2025 року,
В грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Служби у справах дітей Глуховецької селищної ради Хмільницького району Вінницької області про розірвання шлюбу та позбавлення батьківських прав, мотивуючи позовні вимоги тим, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі. У шлюбі народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач зазначає, що спільне життя у них з відповідачем не склалося, в зв'язку з чим вони проживають окремо. Дітей повністю утримує він та його батько ОСОБА_3 , який повністю опікується дітьми за відсутності позивача. Відповідач життям дітей не цікавиться, за таких обставин просив суд розірвати шлюб та позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно дітей.
Рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 вересня 2025 року позовні вимоги задоволено частково.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 17 квітня 2018 року Франківським районним у місті Львові відділом держаної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області, актовий запис - 191, розірвано. В решті позовних вимог - відмовлено.
Задовольняючи позовні вимоги в частині розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив з того, що сторони наполягають на розірванні шлюбу між ними та не бажають зберігати сім'ю.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо позбавлення мати батьківських прав, суд першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав, тобто природних прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого позивачем щодо дітей не доведено. В справі відсутні виключні обставини, за яких мати може бути позбавлена батьківських прав, а тому відсутні підстави для позбавлення батьківських прав відповідачки ОСОБА_2 .
Не погодившись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 - адвокат Пилипчук В.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважаєйого незаконним та необґрунтованим в частині відмови в задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідачки ОСОБА_2 батьківських прав, ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з невідповідністю висновків суду обставинам справи. Просив рішення суду в частині відмови в позбавленні батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. В іншій частині просить рішення суду залишити без змін. Також просить вирішити питання щодо стягнення судового збору.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що згода матері на позбавлення її батьківських прав і свідоме тривале ухилення від виконання батьківських обов'язків щодо малолітніх дітей є достатніми підставами для позбавлення батьківських прав.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Отже, рішення суду в частині розірвання шлюбу, апеляційним судом не перевіряється, оскільки в цій частині рішення суду не оскаржується.
Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, заслухавши осіб, які з'явилися в судове засідання, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав.
Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 підтверджено, що сторони 14 квітня 2018 року зареєстрували шлюб, про що складено відповідний актовий запис № 191.
У шлюбі народились діти: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
З довідки Глуховецької селищної ради № 2-337 від 08 жовтня 2024 року встановлено, що ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 в складі сім'ї: теща - ОСОБА_5 ; цивільна дружина - ОСОБА_6 ; онук - ОСОБА_3 ; онук - ОСОБА_4 .
Згідно з довідки Бродецького ліцею Глуховецької селищної ради № 65 від 09 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 з 02 вересня 2024 року по теперішній час опікується своїм онуком ОСОБА_3 .
Відповідно до довідки Бродецького ліцею Глуховецької селищної ради № 65 від 09 жовтня 2024 року, ОСОБА_1 з 02 вересня 2024 року по теперішній час опікується своїм онуком ОСОБА_4 .
З висновку виконавчого комітету Глуховецької селищної ради від 30 січня 2025 року вбачається, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітніх дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є таким, що відповідає інтересам дітей.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Положеннями статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які стосуються застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України»).
Таким чином, принцип найкращих інтересів дитини, який є одним із фундаментальних принципів, закріплених у міжнародних актах та національному законодавстві України, означає пріоритетне врахування батьками, законними представниками дитини, органами влади, судом та іншими особами інтересів дитини під час вчинення дій або прийняття ними рішень, які спрямовані на задоволення будь-яких індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я та особливостей розвитку.
У національному законодавстві підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України.
Зокрема, вказаною нормою визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, оскільки більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаній категорії справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. Разом із тим, спір виникає у надчутливих правовідносин, де в центрі повинні стояти інтереси дитини, а тому суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі, з урахуванням того, що у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а поведінку батьків (матері/батька) змінити неможливо.
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для матері (батька), так і для дитини.
Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Права батьків і дітей, які засновані на спорідненості, становлять основоположну складову сімейного життя, а заходи національних органів, спрямовані перешкодити реалізації цих прав, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20) зазначено, що «ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків».
За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Правовий висновок про те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків викладено, зокрема в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
При вирішенні судом питання щодо позбавлення батьківських прав визначальним є ставлення матері (батька) до дитини, бажання спілкуватися і брати участь у її вихованні.
Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку наданим сторонами доказам у їх сукупності, суд першої інстанції, обґрунтовано вважав, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідачки батьківських прав, відсутні.
Позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів умисного ухилення відповідачкою від виконання своїх батьківських обов'язків, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком.
Та обставина, що на час розгляду справи, вихованням і розвитком дітей займається батько, а іноді дідусь, не свідчить безумовно про те, що мати дітей не бажає брати участь у його утриманні і вихованні, тобто свідомо умисно нехтує батьківськими обов'язками.
Посилання позивача на те, що матір не піклується про дітей, не є підставою для позбавлення її батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого позивач не довів.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків, яке тягне за собою надзвичайні правові наслідки.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц. Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
У справі, що переглядається, позивачем не надано належних, достатніх і допустимих доказів свідомого невиконання відповідачкою своїх батьківських обов'язків без поважних на це причин, не встановлено винної поведінки останньої щодо ухилення від виховання дитини і свідомого нехтування нею своїми батьківськими обов'язками.
У частині шостій статті 19 СК України встановлено, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Судом першої інстанції вірно, в силу ст. 19 СК України, не взято до уваги висновок органу опіки і піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо її дітей, оскільки цей висновок недостатньо мотивований та в ньому не зазначено, які саме інтереси дитини враховано.
Крім того, висновок не містить відомостей про з'ясування органом опіки та піклування реального відношення матері до дітей, не містить доказів, які характеризують особистість матері, а також не вбачається, що запрошувалася мати дітей для надання пояснень стосовно спірного питання. Таким чином, вказаний висновок не містить належного обґрунтування того, що позбавлення батьківських прав матері відносно дітей як винятковий захід буде відповідати їх інтересам.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Наполягаючи на позбавленні відповідачки батьківських прав, ОСОБА_1 не вказав, у чому ж полягає доцільність і необхідність такого рішення для дітей, яким чином позбавлення батьківських прав відповідачки сприятиме захисту інтересів дітей.
Враховуючи, що позивач не довів, та не надав суду доказів, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом позбавлення матері по відношенню до дітей батьківських прав та доказів, які б безспірно свідчили про умисне (свідоме) ухилення відповідачкою від виконання батьківських обов'язків відносно дітей, приймаючи до уваги те, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою та крайнім заходом впливу на батьків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
Такий висновок відповідатиме якнайкращим інтересам дітей з огляду на необхідність забезпечення їх прав на спілкування та збереження зав'язків з обома батьками.
Таким чином доводи апеляційної скарги не є істотними і не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, що є підставами для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», пункт 32).
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Пилипчука Володимира Олексійовича залишити без задоволення.
Рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 23 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 17 грудня 2025 року.
Головуючий Сопрун В.В.
Судді Матківська М.В.
Міхасішин І.В.