Справа № 135/1184/24
Провадження № 22-ц/801/2360/2025, 22-ц/801/2361/2025
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривешко І. В.
Доповідач:Ковальчук О. В.
16 грудня 2025 рокуСправа № 135/1184/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Берегового О. Ю., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання Кулішко Б.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Органу опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, про визначення місця проживання дитини, та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Органу опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області, про визначення місця проживання дитини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , поданою його представником - адвокатом Шеремет Галиною Анатоліївною, на рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 12 вересня 2025 року (повний текст якого складений 19 вересня 2025 року) та на додаткове рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 24 вересня 2025 року (дата складання цього судового рішення не відома), ухвалені у цій справі у м. Ладижин суддею цього суду Нікандровою С.О.,
У вересні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини.
Позов обґрунтований тим, що сторони перебувають у зареєстрованому шлюбі, від якого мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 03.09.2024 року сторони проживають окремо через домашнє насильство, погрози, постійне приниження, конфлікти і тиск з боку відповідача ОСОБА_2 . Позивач разом з дітьми залишила спільну з відповідачем квартиру АДРЕСА_1 і переїхала до квартири за адресою: АДРЕСА_2 .
Також позивач зауважила, що на час подачі позову в провадженні Ладижинського міського суду Вінницької області перебувала цивільна справа про розірвання шлюбу між сторонами.
Місце проживання малолітньої доньки сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване разом із позивачем у кв. АДРЕСА_3 . При цьому між сторонами не досягнуто згоди щодо місця проживання малолітньої дочки.
Відповідно до акту обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 позивачем створені належні умови проживання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач ОСОБА_1 працює помічником флориста в студії квітів ФОП ОСОБА_4 , де отримує дохід у виді заробітної плати.
ОСОБА_1 наголосила що відповідач ОСОБА_2 , на час звернення із позовом, не мав зареєстрованого місця проживання, фактично проживав в квартирі АДРЕСА_1 , яка належить йому на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 11.01.2024 року. Відповідач також є військовослужбовцем, який самовільно залишив військову службу.
З урахуванням поведінки відповідача, позивач побоюється за психологічний та фізичний стан спільної дочки, вважала, що проживання з батьком матиме для дитини негативний вплив, а тому просила визначити місце проживання малолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із нею.
У листопаді 2024 року від ОСОБА_2 до суду надійшов зустрічний позов до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком.
Зустрічний позов мотивований тим, що після припинення шлюбних відносин дочка залишилась проживати з матір'ю, наразі між сторонами напружені відносини, ОСОБА_1 негативно впливає на розвиток доньки та її виховання, що підтверджується відеозаписом, зробленим під час спілкування відповідача з дочкою ОСОБА_3 .
ОСОБА_2 є власником двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 , в якій дитині забезпечено усі необхідні умови для проживання, розвитку, навчання та відпочинку, оскільки до припинення шлюбних відносин дитина проживала у вказаній квартирі.
ОСОБА_2 є інвалідом війни 3 групи, учасником бойових дій, отримує пенсію в сумі 12 326 грн, а тому має можливість належним чином виховувати і забезпечувати дитину всім необхідним. Згідно із довідками КП «Ладижинська міська лікарня» ОСОБА_2 протягом останніх п'яти років до нарколога і психіатра не звертався.
Таким чином, ОСОБА_2 переконаний, що за станом здоров'я та фізичними можливостями здатен забезпечити дитині всі необхідні умови проживання, харчування та розвитку, відтак ОСОБА_2 просив визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 разом із батьком.
12.09.2025 року рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 із матір'ю ОСОБА_1 .
Зустрічний позов ОСОБА_2 залишено без задоволення.
24.09.2025 року додатковим рішенням Ладижинського міського суду Вінницької області стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 22 500 грн.
Не погодившись із ухваленими рішеннями суду, ОСОБА_2 , через свого представника - адвоката Шеремет Г.А., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 та задовольнити його зустрічну позовну заяву, визначивши місце проживання малолітньої ОСОБА_3 почергово з кожним з батьків у наступному порядку: два тижні із матір?ю ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 та два тижні з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_4 . ???Двотижневий період проживання дитини ОСОБА_3 з кожним з батьків починається з 10:00 години неділі та звершується через два тижні з 10:00 години неділі. ???Перші два тижні починаються з дня ухвалення судового рішення апеляційним судом, під час яких дитина проживає з батьком. ???По завершенні двох тижнів, протягом яких дитина проживала з батьком чи матір'ю, той з батьків, з ким вони проживали, зобов' язаний супроводити (привезти) дитину до місця проживання іншого з батьків та передати під фізичну опіку іншого з батьків.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що визначене судом місце проживання дитини разом із матір'ю суперечить вимогам Сімейного кодексу України, оскільки ОСОБА_2 позбавлений можливості брати участь у житті дитини та у її вихованні. Також вказує, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 негативно впливає на дитину, налаштовує її проти батька, що підтверджується відеозаписом, наданим до суду першої інстанції.
При цьому вказує, що ОСОБА_2 є особою із інвалідністю 3 групи, учасником бойових дій, отримує пенсію в сумі 12 326 грн, має власне житло та можливість виховувати і забезпечувати дитину всім необхідним.
Також скаржник наголошує, що мати дитини ОСОБА_1 не надає можливість ОСОБА_2 брати участь у виховані дитини та бачитись з нею.
Вважає, що суд першої інстанції в порушення принципу змагальності сторін, ретельно не дослідив обставини справи, а саме умови проживання дитини із батьком, а також порушив баланс рівності участі батька в житті дочки ОСОБА_3 , що обмежило право батька у безперешкодному спілкуванні з малолітньою дитиною. Між тим, зауважує, що ОСОБА_1 отримує менший щомісячний дохід, ніж ОСОБА_2 .
Крім того, ОСОБА_2 переконаний, що дитина ОСОБА_3 може проживати в нього, та що участь батька в житті і вихованні дитини має бути рівна, тому, на його думку, суд може застосувати черговість в проживанні дитини у матері та батька по два тижні.
Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Анісімової А.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В заперечення проти апеляційної скарги вказує, що ОСОБА_1 в повному обсязі виконує встановлений графік спілкування батька з дитиною і не перешкоджає батькові спілкуватись з донькою, що підтвердив представник Органу опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області.
Крім того, вказує, що судому першої інстанції було досліджено умови проживання обох батьків та дійшов висновку, що обома батьками забезпечено належні умови проживання дитини та її розвитку.
Також наголошує, що ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із критерію реальності витрат на правничу допомогу, а також критерію їх розумності і розміру, а тому підстав для його скасування немає.
Інші учасники справи правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав.
Статтею 375 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає цим вимогам.
Судом встановлено, що з 05.06.2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 (том 1 а.с. 9).
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 під час перебування у шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_3 , (том 1 а.с.10).
17.12.2024 року ухвалою Ладижинського міського суду Вінницької області у справі № 135/1169/24 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу залишено без розгляду за заявою позивача (том 1 а.с.116).
Згідно із витягом з реєстру територіальної громади № 2024/010687844 від 05.09.2024 року ОСОБА_1 з 24.05.2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.11).
Із витягу з реєстру територіальної громади № 2024/010687894 від 05.09.2024 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 28.08.2021 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.12).
Відповідно до довідки ФОП ОСОБА_4 № 1 від 05.09.2024 року, ОСОБА_1 працює з 06.05.2024 року на посаді продавця непродовольчих товарів, та її дохід за період з 06.05.2024 року по 31.08.2024 року склав 31 343,48 грн (том 1 а.с.19).
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 04.10.2001 року, посвідченого державним нотаріусом Другої тростянецької нотаріальної контори Вернюк Т.М., ОСОБА_1 є власником трикімнатної квартири АДРЕСА_3 (том 1 а.с.21).
13.09.2024 року комісією в складі в.о. начальника міського відділу у справах дітей Сандул Г.Д., зав.сектором опіки та піклування ОСОБА_5 , інспектором ЮП СВГ Кривенькою Т.В., проведено обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Встановлено, що житло розміщене на 2 поверсі 5 поверхового будинку і складається з 3 кімнат, загальна площа 69 кв.м. В квартирі зроблено ремонт, у кімнатах чисто та охайно, всі речі на свої місцях. Кімнати облаштовані всім необхідними меблями та технікою. Газопостачання, електропостачання, водопостачання та опалення централізоване. Дохід сім'ї складається з заробітної плати та аліментів. Для виховання і розвитку дитини створено такі умови: діти мають спальні місця, стіл та стілець для підготовки уроків, дитячий столик, шафу для одягу. Діти забезпечені одягом та взуттям відповідно віку, статі та сезону. Малолітня Агнія відвідує ДНЗ «Джерельце». За вказаною адресою проживають: ОСОБА_1 , її доньки: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - мати ОСОБА_1 (том 1 а.с.20).
У відповідь на адвокатський запит представника ОСОБА_1 - адвоката Анісімової А.М. ВП № 3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області за № 5788/209/01/-2024 від 09.09.2024 року надано інформацію щодо звернень ОСОБА_1 до відділення поліції № 3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області з приводу домашнього насильства в сім'ї вчиненим ОСОБА_2 : 1) ЄО № 529 від 20.09.2021 року складено протокол про адміністративне правопорушення серії ВАБ № 774787 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 ; 2) ЄО № 1211 від 24.11.2021 року складено протокол про адміністративне правопорушення № 770037 за ч. 2 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 ; ЄО № 1143 від 11.04.2024 року складено протокол про адміністративне правопорушення № 772677 за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП відносно ОСОБА_2 (том 1 а.с.23).
26.11.2024 року постановою Ладижинського міського суду Вінницької області у справі № 135/1377/24 ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП (том 1а.с.100-101).
30.12.2024 року постановою Вінницького апеляційного суду у справі № 135/1377/24 постанову Ладижинського міського суду Вінницької області від 26.11.2024 року про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП скасовано, провадження у справі закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП (том 1а.с.117-119).
01.05.2024 року постановою Ладижинського міського суду Вінницької області у справі № 135/470/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КупАП відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (том 1а.с.120-121).
06.12.2021 року постановою Ладижинського міського суду Вінницької області у справі № 135/1403/21 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 2 ст. 173-2 КупАП відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (том 1а.с.122-123).
15.11.2024 року постановою Ладижинського міського суду Вінницької області у справі № 135/1365/24 провадження у справі про адміністративне правопорушення за ст. 173 КупАП відносно ОСОБА_2 закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення (том 1а.с.124-126).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області від 24.10.2024 року на засіданні органу опіки та піклування Ладижинської міської ради розглянуто питання про видачу Ладижинському міському суду Вінницької області висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та, враховуючи інтереси дитини, зроблено висновок про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 з матір'ю ОСОБА_1 (том 1 а.с.39-41).
24.10.2024 року рішенням виконавчого комітету Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області № 528 вирішено подати Ладижинському міському суду Вінницької області висновок про доцільність визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 , зареєстрованою та проживаючою за адресою: АДРЕСА_2 (том 1 а.с.38).
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав 361581589 від 11.01.2024 року ОСОБА_2 є власником квартири АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 11.01.2024 року, посвідченого державним нотаріусом Другої тростянецької нотаріальної контори Вінницької області Кощеєвою Г.С., зареєстрованим в реєстрі за № 17 (том 1 а.с. 51).
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_3 від 26.01.2022 року ОСОБА_2 є особою із інвалідністю 3 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни (а.с. 52), згідно із посвідченням серії НОМЕР_4 від 12.10.2015 року ОСОБА_2 має статус учасника бойових дій (том 1 а.с.53),
ОСОБА_2 перебуває на обліку в Головному управлінні ПФУ у Вінницькій області і щомісячно отримує пенсію по інвалідності, яка складає 12 326,70 грн на місяць, що підтверджується довідкою про доходи № 8910 5970 5799 2923 від 01.11.2024 року (том 1 а.с.54).
Згідно із довідкою нарколога № 1202 і психіатра № 1201 від 29.10.2024 року КП «Ладижинська міська лікарня» за останні п'ять років до лікарів нарколога і психіатра за медичною допомогою ОСОБА_2 не звертався (том 1 а.с. 55, 56).
11.11.2024 року листом ІНФОРМАЦІЯ_5 № 6800 повідомлено, що відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» громадянин ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , призваний на військову службу у військову частину НОМЕР_5 , як звільнений (демобілізований) в запас на військовий облік не ставав, але відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_5 № 60-РС від 03.09.2024 року служба у ЗСУ з 29.08.2024 року призупинена (том 1 а.с. 92).
Як вбачається із витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_5 № 60-РС від 03.09.2024 року ОСОБА_2 з 29.08.2024 року призупинена військова служба, у зв'язку з самовільним залишенням військової частини 05.09.2023 року (а.с.93), а згідно з наказом командира в/ч НОМЕР_5 (по стройовій частині) № 292 від 06.10.2024 року ОСОБА_2 призупинено виплату грошового забезпечення, здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення та з 06.10.2024 року виключено із списків особового складу військової частини (том 1 а.с. 94).
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області від 19.05.2025 року на засіданні органу опіки та піклування Ладижинської міської ради розглянуто питання про видачу Ладижинському міському суду Вінницької області висновку про доцільність визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та враховуючи інтереси дитини затверджено висновок про відмову у визначенні місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 (том 1 а.с. 173-174).
19.05.2025 року рішенням виконавчого комітету Ладижинської міської ради Гайсинського району Вінницької області № 177 вирішено подати Ладижинському міському суду Вінницької області висновок про відмову у визначенні місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із батьком ОСОБА_2 , проживаючим за адресою: АДРЕСА_4 (том 1 а.с. 170).
Як вбачається із тексту оскаржуваного рішення суду, в судовому засіданні суду першої інстанції досліджений диск з відеозаписом, який зроблений відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) ОСОБА_2 , в ході якого відбувається зустріч батька з дитиною, під час якої дитина каже батькові, що живе з бабусею, і питає у батька де він живе, на що батько відповідає, що дома живе, запитує у дитини «мама казала, що папа поганий?», та після отримання від дитини ствердної відповіді відеозапис припиняється. Із відеозапису від 20.09.2024 року вбачається, що відбувається домашня розмова сторін у присутності малолітньої дитини ОСОБА_3 , під час якої ОСОБА_2 неодноразово висловлює образи на адресу ОСОБА_1 та іншої її неповнолітньої дитини ОСОБА_8 , 2013 р.н., використовуючи при цьому нецензурні слова (том 1 а.с.57).
Ухвалюючи рішення по суті позовних вимог сторін у справі, суд першої інстанції виходив із того, що дитина має прихильність до обох батьків, обома батьками забезпечено належні умови проживання дитини та її розвитку, обоє батьків мають достатні доходи для утримання дитини, проте враховуючи обставини справи, а саме фактичне проживання дитини на час розгляду справи з матір'ю, стать дитини, яка є дівчинкою, та в силу малолітнього віку (чотири роки) потребує тісного контакту з матір'ю, її турботи, догляду та уваги для забезпечення її повноцінного виховання і розвитку; відсутність правових підстав, передбачених нормами матеріального права, для розлучення дитини з матір'ю, для забезпечення прав та інтересів дитини, суд дійшов висновку про те, що місце проживання малолітньої ОСОБА_3 має бути визначено разом із матір'ю ОСОБА_1 , які є більш сприятливими умовами для проживання малолітньої дитини, її гармонійного психологічного розвитку.
При цьому суд зауважив, що визначення місця проживання дитини з матір'ю не вплине на реалізацію батьком своїх прав щодо участі у вихованні доньки. Батько дитини, який, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
Відтак, суд дійшов висновку про задоволення позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з матір'ю та відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з батьком.
Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що витрати понесені позивачем на професійну правничу допомогу, пов'язані із розглядом цієї справи є фактичними, відповідають обсягу наданих послуг та виконаних робіт, неминучими (у зв'язку із виконанням умов договору про правову допомогу), розмір останніх є обґрунтованим та пропорційним до предмету спору, докази про їх неспівмірність відсутні, відповідачем клопотання про їх неспівмірність не заявлялося, а тому суд вважав за можливе розподілити їх між сторонами.
Апеляційний суд погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Частинами 6, 8 ст. 7 СК України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права і обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї.
Відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно із ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті (ч. 1 ст. 157 СК України).
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За ч. ч. 1, 2 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Європейський суд з прав людини у справі «М. С. проти України» (рішення від 11 липня 2017 року, заява N 2091/13) вказав на те, що при визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два міркування: по-перше, у найкращих інтересах дитини зберегти її зв'язки із сім'єю, крім випадків, коли доведено, що сім'я непридатна або неблагополучна; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
У постанові від 14 лютого 2020 року у справі № 574/886/18 Верховний Суд зазначив, що під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Згідно з положеннями ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Згідно із ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надаючи їм відповідну правову оцінку, встановивши, що ОСОБА_2 не доведено наявності підстав, які свідчать про те, що визначення місця проживання дитини разом із батьком відповідатиме якнайкращим інтересам дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що для найкращого забезпечення інтересів дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , необхідно визначити її місце проживання разом із з матір'ю.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24.11.2021 року у справі № 754/16535/19 вказано, що «під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини».
Доводи апеляційної скарги відповідача щодо рівня матеріального забезпечення кожного з батьків, житлово-побутових умов відхиляються колегією суддів, оскільки матеріально-побутове забезпечення батьків має враховуватися, але не є визначальним у вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини. Судом, перш за все, беруться до уваги інші критерії, зокрема, ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, у тому числі обов'язків з виховання дитини, особисту прихильність дитини до кожного з них, віку дитини, та суд має виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дитини.
Крім того, судом встановлено, що обома батьками забезпечено належні умови проживання для дитини та її розвитку.
Таким чином, у цій справі відсутні докази про те, що визначення місця проживання дитини разом з матір'ю буде суперечити інтересам дитини, отже за обставин цієї справи висновки суду першої інстанції є обґрунтованими.
Твердження скаржника про те, що ОСОБА_1 негативно впливає на дитину, налаштовує її проти батька, не надає можливість ОСОБА_2 брати участь у виховані дитини та бачитись з нею, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки на підтвердження таких обставин відповідачем (позивачем за зустрічним позовом) не надано будь-яких доказів ні до суду першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду даної справи.
Посилання скаржника на те, що визначення місця проживання дитини із ОСОБА_1 обмежило право батька на безперешкодне спілкування та виховання малолітньої дитини, апеляційний суд відхиляє, оскільки визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, не впливатиме на їх взаємовідносини з батьком, оскільки визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов'язків.
Батько, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати.
ОСОБА_2 , не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботі відносно дитини та участі у її вихованні, він може реалізовувати свої права шляхом домовленості з матір'ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.
Крім того, кожний із батьків не позбавлений права піднімати у майбутньому питання щодо зміни місця проживання дитини з урахуванням обставин, що матимуть істотне значення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.04.2022 року у справі № 359/6726/20.
У принципі 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 17.10.2018 року у справі № 402/428/16-ц вказала, що до правовідносин, що виникають з визначення місця проживання дитини, суди повинні обов'язково застосовувати норми принципу 6 Декларації прав дитини про недопустимість розлучення дитини з матір'ю, крім випадків, коли є виняткові обставини.
У рішення від 16.07.2015 року у справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Таким чином, визначення місця проживання дитини з батьком може призвести до розриву сімейних зв'язків дитини із матір'ю, а тому підстави для задоволення позову ОСОБА_2 у даній справі відсутні.
Щодо застосування черговості в проживанні дитини у матері та батька по два тижні, то апеляційний суд вказує на наступне.
У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29.05.2013 року Комітет Організації Об'єднаних Націй з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.
У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька» від 02.10.2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).
Крім того, Парламентська Асамблея Ради Європи звернула увагу, що розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи щодо ролей, які нібито призначаються жінкам і чоловікам у сім'ї, і є очевидним відображенням соціологічних змін, які відбулися за останні п'ятдесят років в організації приватної та сімейної сфер (пункт 4).
Спільне батьківство слід сприймати як координацію між дорослими у їхніх батьківських ролях і здатність підтримувати та допомагати один одному, воно сприяє покращенню співпраці між батьками та зменшенню ризику потенційних суперечок, оскільки така модель вільна від тягаря переможець-переможений.
Водночас труднощі, пов'язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам матір-дитина і батько-дитина.
З урахуванням вищезазначеного, при вирішенні спору між розлученими батьками про визначення місця проживання дитини суд з урахуванням обставин справи має право розглянути питання щодо визначення місця проживання дитини з одним із батьків із забезпеченням контакту дитини з іншим з батьків чи застосування спільної фізичної опіки з почерговим проживанням дитини у помешканні кожного з батьків за відповідним графіком.
У постановах від 26.10.2022 року у справі № 750/9620/20, від 10.01.2024 року у справі № 183/3958/20 Верховний Суд звертав увагу на можливість застосування судами моделі спільної фізичної опіки батьків над дитиною й зазначав необхідні умови для цього, якими, по суті, є згода батьків дитини.
У справі, що переглядається, сторони не зверталися з позовними вимогами про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком).
Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 року у справі № 953/9454/23 року зазначив: «… Верховний Суд вважає висновок суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, про застосування моделі спільної фізичної опіки над дитиною (почергового проживання з кожним із батьків за відповідним графіком) у цій справі передчасним, оскільки під час вирішення питання щодо можливості встановлення спільної фізичної опіки, суди, окрім загальних обставин, мають також враховувати: бажання кожного з батьків, щоб дитина проживала разом із ним, згоду на участь у її вихованні та піклуванні; наявність у обох батьків сталих відносин з дитиною та бажання останньої спілкуватися з обома батьками; відсутність обставин, зазначених у частині другій статті 161 СК України, а також інших обставин, що можуть становити загрозу інтересам дитини; наявність у кожного з батьків часу та можливості, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною; місце проживання кожного з батьків, що знаходиться не далеко від звичайного місця проживання дитини (сформованих місць життєвих інтересів дитини) тощо (див.: постанову Верховного Суду від 16.02.2024 року у справі № 465/6496/19)».
У даній справі не встановлено бажання сторін, щоб дитина проживала почергово разом із кожним з батьків, наявність у кожного з батьків часу та можливостей, у тому числі фінансової, що дозволяє належним чином опікуватися дитиною.
Посилаючись на застосування спільної фізичної опіки над дитиною, скаржник не надав доказів на підтвердження чи спростування можливості та доцільності почергового проживання дитини з обома батьками, зокрема висновків відповідних фахівців, а отже не довів, чи не матиме почергова зміна місця проживання негативного впливу на стан дитини.
Орган опіки та піклування також не висвітлив у своєму висновку вказані особливості, не розглядав можливість і доцільність застосування спільної фізичної опіки щодо дитини.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування моделі спільної фізичної опіки над малолітньою дитиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Такого ж висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 21.05.2025 року у справі № 953/9454/23.
Отже, доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Що стосується доводів апеляційної скарги щодо необґрунтованості додаткового рішення суду першої інстанції від 24.09.2025 року, то апеляційний суд вказує на таке.
Відповідно до положень п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, або судом не вирішено питання про судові витрати.
Право учасників справи користуватися правничою допомогою передбачено ст. 15 ЦПК України.
Стаття 137 ЦПК України визначає підстави та порядок вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу.
Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (ч. 2 ст. 137 ЦПК України).
Згідно з ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд має з'ясувати склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 року в справі № 826/1216/16.
Варто також зауважити, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 10.11.2022 року у справі № 329/766/18.
Як свідчать матеріали справи, відповідно до договору №05/09-2 від 05.09.2024 про надання правової допомоги професійну правничу допомогу ОСОБА_1 в суді першої інстанції надавала адвокат Анісімова А.М. (а.с. 24-25).
В обґрунтування понесених Музикою Г.Л. витрат на професійну правничу допомогу адвоката до позовної заяви було долучено: акт виконаних робіт № 1 від 13.09.2024 року до договору про надання професійної правничої допомоги № 05/09-2 від 05.09.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 13/09-1-24 від 13.09.2024 року, за якою адвокат Анісімова А.М. прийняла від ОСОБА_1 на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 05/09-2 від 05.09.2024 року і акту виконаних робіт № 1 від 13.09.2024 року грошові кошти в сумі 9 000 грн (а.с.25, 26).
Згідно із актом виконаних робіт № 1 від 13.09.2024 року до договору про надання професійної правничої допомоги № 05/09-2 від 05.09.2024 року, адвокатом виконана наступна робота: складання позовної заяви 8 годин - 6 000 грн; складання адвокатського запиту № 461 від 05.09.2024 року до ВП № 3 Гайсинського РУП ГУНП у Вінницькій області 1 година - 1 500 грн; складання клопотання про витребування доказів 1 година - 1 500 грн, разом 9 000 грн.
Крім того, 15.09.2025 року на адресу суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Анісімової А.М. надійшла заява про долучення до матеріалів справи доказів на підтвердження позивачем ОСОБА_1 додатково понесених витрат на професійну правничу допомогу адвоката, а саме: акту виконаних робіт № 2 від 12.09.2025 року до договору про надання професійної правничої допомоги № 05/09-2 від 05.09.2024 року та квитанцію до прибуткового касового ордеру № 12/09-1 від 12.09.2025 року, за якою адвокат Анісімова А.М. прийняла від ОСОБА_1 на підставі договору про надання професійної правничої допомоги № 05/09-2 від 05.09.2024 року і акту виконаних робіт № 2 від 12.09.2025 року грошові кошти в сумі 13 500 грн.
Відповідно до акту виконаних робіт № 2 від 12.09.2025 року до договору про надання професійної правничої допомоги № 05/09-2 від 05.09.2024 року, адвокатом виконана наступна робота: участь адвоката в підготовчому судовому засіданні 19.11.2024 року - 1 500 грн; участь адвоката у підготовчому судовому засіданні 28.11.2024 року - 1 500 грн; складання заяви від 28.11.2024 року до Ладижинського міського суду Вінницької області про ознайомлення з матеріалами справи № 135/1169/24 (про розірвання шлюбу) - 500 грн; складання клопотання від 06.12.2024 року до Ладижинського міського суду Вінницької області про надання копії постанови у справі № 135/1377/24 - 300 грн; складання клопотання від 10.12.2024 року до Ладижинського міського суду Вінницької області про приєднання до матеріалів справи доказів - 500 грн; участь адвоката в підготовчому судовому засіданні 24.12.2024 року - 1 500 грн; складання клопотання від 16.12.2024 року до Ладижинського міського суду Вінницької області про приєднання до матеріалів справи доказів - 500 грн; участь адвоката в підготовчому судовому засіданні 24.03.2025 року - 1 500 грн; участь адвоката в підготовчому судовому засіданні 23.05.2025 року - 1 500 грн; участь адвоката в судовому засіданні 21.07.2025 року - 2 000 грн; участь адвоката в судовому засіданні 12.08.2025 року - 2 000 грн; участь адвоката в судовому засіданні 12.09.2025 року - 2 000 грн, всього на суму 13 500 грн.
Згідно із ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частиною 5 ст. 137 ЦПК України передбачено, що суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач (позивач за зустрічним позовом) не заявляв клопотання про зменшення розміру таких витрат, хоча не був позбавлений такої можливості, відтак він не довів того, що заявлений позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт з ціною позову та (або) значенням справи для сторони.
Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги заявника про відшкодування витрат на правничу допомогу є законними і обґрунтованими, доведеними належним доказами, відтак доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу, а тому додаткове рішення суду першої інстанції від 24.09.2025 року належить залишити без змін.
Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 375, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , подану його представником - адвокатом Шеремет Галиною Анатоліївною, залишити без задоволення, а рішення Ладижинського міського суду Вінницької області від 12 вересня 2025 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 вересня 2025 року - без змін.
Понесені скаржником, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, судові витрати залишити за ним.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: О. Ю. Береговий
О. С. Панасюк