Справа № 740/3982/25
Провадження № 2/740/1865/25
11 грудня 2025 року м. Ніжин
Ніжинський міськрайонний суд Чернігівської області в складі
головуючого судді Шевченко І. М.,
за участі секретаря судового засідання Хомінець Т. В.,
учасники справи:
- представник позивачки - адвокат Деревський С. В.,
- відповідач ОСОБА_1 ,
- представник відповідача - адвокат Квацба Р. Д.,
розглядаючи у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ніжині за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , поданим представником - адвокатом Деревським Сергієм Вікторовичем, до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя шляхом стягнення грошової компенсації вартості частки у спільному сумісному майні подружжя,
установив:
У липні 2025 року представник позивачки - адвокат Деревський С. В. подав до суду вказану позовну заяву, в якій просив поділити спільне майно подружжя - сторін у справі, а саме транспортний засіб Renault Logan, р. н. НОМЕР_1 , 2015 року випуску, шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки грошової компенсації вартості частки у спільному сумісному майні подружжя в розмірі 135 950,00 грн.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03 вересня 2025 року 10:30 год.
У подальшому підготовче засідання відкладено на 26 вересня 2025 року 11:00 год.
Ухвалою Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 26 вересня 2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду на 10 листопада 2025 року 14-00 год.
У подальшому судове засідання відкладено на 11 грудня 2025 року 09-00 год.
20.11.2025 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив повернутися на стадію підготовчого провадження та визнати явку позивачки ОСОБА_2 у судове засідання обов'язковою, посилаючись на те, що протягом тривалого часу позивачка ОСОБА_2 проживає на території Російської Федерації і з початку збройної агресії не приїжджала до України. До позовної заяви додано договір про надання професійної правничої допомоги від 11.06.2025, під час огляду якого відповідачем виявлено, що зразок підпису позивачки на договорі має ознаки підробки. Крім того, під час спілкування з позивачкою в телефонному режимі, остання повідомила, що ніяких договорів на її представництво в Україні вона не підписувала. За таких обставин, адвокат Деревський С. В. є неналежним представником позивачки. Для підтвердження обставин, викладених у відзиві, відповідач у подальшому має намір заявляти клопотання про призначення у справі судово-почеркознавчої експертизи, технічної експертизи документів. Указані процесуальні дії можуть бути вчинені лише на стадії підготовчого провадження.
У судовому засіданні відповідач та його представник - адвокат Квацба Р. Д. підтримали клопотання та просили їх задовольнити.
У судовому засіданні представник позивачки - адвокат Деревський С. В. заперечив проти задоволення клопотання, посилаючись на те, що він є належним представником позивачки, на підтвердження чого до позовної заяви додано відповідні документи. Також пояснив, що він надіслав позивачці на електронну пошту договір про надання професійної правничої допомоги адвоката та акт виконаних робіт (послуг), які вона власноруч підписала та надіслала підписані документи йому на електронну пошту. Вважав, що немає необхідності визнавати явку позивачки обов'язковою, оскільки він безпосередньо представляє її інтереси.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.
Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Згідно з практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, необхідно уникати надто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа не може бути безпідставно позбавлена права на судовий захист, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що кореспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, суд приймає до уваги, що за висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч. 1 ст. 5 ЦПК України).
За змістом ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
У ст. 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно зі ст. 11 ЦПК України с уд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Згідно із ч. 1 ст. 197 ЦПК України для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання.
Згідно із ч. 2 ст. 189 ЦПК України підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Главою 3 Розділу ІІІ Цивільного процесуального кодексу України не врегульовано питання щодо повернення суду першої інстанції до стадії підготовчого провадження після його закриття.
Верховний Суд у постанові від 16.12.2021 у справі № 910/7103/21 зазначив, що суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Отже, заявляючи клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження заявник має навести вагомі обставини, які потребують процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника (ч. 1 ст. 58 ЦПК України)
Відповідно до ч. 4 ст. 62 ЦПК України повноваження адвоката як представника підтверджуються одним з таких документів: довіреністю; ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"; дорученням органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги, виданим відповідно до Закону України "Про безоплатну правничу допомогу".
Статтею 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правничої допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правничої допомоги, можуть бути: договір про надання правничої допомоги; довіреність ; ордер; доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правничої допомоги. Ордер - письмовий документ, що у випадках, встановлених цим Законом та іншими законами України, посвідчує повноваження адвоката на надання правничої допомоги. Ордер видається адвокатом, адвокатським бюро або адвокатським об'єднанням та повинен містити підпис адвоката. Рада адвокатів України затверджує типову форму ордера. Повноваження адвоката як захисника або представника в господарському, цивільному, адміністративному судочинстві, кримінальному провадженні, розгляді справ про адміністративні правопорушення, а також як уповноваженого за дорученням у конституційному судочинстві підтверджуються в порядку, встановленому законом. Адвокат зобов'язаний діяти в межах повноважень, наданих йому клієнтом, у тому числі з урахуванням обмежень щодо вчинення окремих процесуальних дій.
Пунктом 11 Положення про ордер на надання правничої (правової) допомоги, затвердженого рішенням Ради адвокатів України від 12.04.2019 № 41, передбачено, що ордер встановленої цим Положенням форми є належним та достатнім підтвердженням правомочності адвоката на вчинення дій в інтересах клієнта.
В ордері має бути, зокрема, посилання на договір про надання правничої допомоги/доручення органу (установи), уповноважених законом на надання безоплатної правничої допомоги, номер (у випадку наявності) та дата цього документа (пункт 12 зазначеного Положення).
Відповідно до правового висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 липня 2025 року у справі № 990/215/24, чинним законодавством не передбачено обов'язку адвоката встановлювати особу клієнта шляхом перевірки дійсності документа, що посвідчує відповідну особу; ані обов'язку адвоката (представника сторони у справі) надавати договір про правничу допомогу разом з ордером.
Вирішуючи питання щодо достатності документів, які підтверджують повноваження адвоката на представництво особи в суді, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № П/9901/736/18 зазначила, що ордер, який видано відповідно до Закону № 5076-VI, є самостійним документом, що підтверджує повноваження адвоката; надання договору про правничу допомогу, його копії або витягу разом з ордером закон не вимагає.
Таким чином, норми ЦПК України зобов'язують представника особи підтвердити суду повноваження вчиняти від імені такої особи певні процесуальні дії, зокрема підписувати позовну заяву.
З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ОСОБА_2 підписана адвокатом Деревським С. В., який на підтвердження своїх повноважень надав ордер на надання правничої допомоги від 11 червня 2025 року серії АН № 1711161, в якому міститься посилання на договір про надання правничої допомоги № б/н від 11.06.2025, а тому доводи відповідача про відсутність у адвоката Деревського С. В. повноважень на представництво інтересів ОСОБА_2 у суді є необґрунтованими.
Крім того, доводи відповідача та його представника щодо сумнівності (достовірності) підпису позивачки в договорі про надання правничої допомоги № б/н від 11.06.2025 виходять за межі предмета спору та не стосуються суті заявлених позовних вимог.
Заявляючи клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження, відповідач не навів інших вагомих підстав, які потребують процесуальних дій та які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для задоволення клопотання відповідача про повернення на стадію підготовчого провадження.
Щодо клопотання відповідача про визнання явки позивачки в судове засідання обов'язковою, слід зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов'язковою, і відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані з'являтися в судове засідання за викликом суду за таких обставин.
Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі, якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Слід зазначити, що прийняття рішення щодо визнання обов'язкової явки позивача в судове засідання для дачі особистих пояснень є правом суду, й такий спосіб участі має винятковий характер, який зумовлений обґрунтованими причинами, які ускладнюють або роблять неможливим розгляд справи без надання особистих пояснень сторони у справі.
У свою чергу відповідач та його представник не навели обставин, які б свідчили про об'єктивну ускладненість чи непереборну неможливість розгляду справи без особистої участі в судовому засіданні позивачки.
Ураховуючи конкретні обставини справи, а також те, що в справі бере участь представник позивачки, який має повноваження на ведення справи, суд вважає відсутніми підстави для виклику в судове засідання позивачки для надання особистих пояснень.
З урахуванням викладеного, в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.
Керуючись ст. 2, 4, 5, 11 - 13, 62, 128, 223, 259 - 261 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про повернення на стадію підготовчого провадження та визнання явки позивачки ОСОБА_2 в судове засідання обов'язковою - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя І. М. Шевченко