Справа № 603/649/24
Провадження №2/603/27/2025
16 грудня 2025 року м. Монастириська
Монастириський районний суд Тернопільської області у складі:
головуючого судді Галіяна І. М.,
секретар судового засідання Бішко І. М.,
за відсутності учасників справи,
розглянувши відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунальна установа Тернопільської обласної ради «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат», про визнання права власності на спадкове майно,
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Андрусенко І. Я., звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 (до заміни відповідача - Монастириської міської ради), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальна установа Тернопільської обласної ради «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат», про визнання права власності на спадкове майно.
В обґрунтування заявлених вимог посилається на те, що після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , відкрилася спадщина на належні їй відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296 земельні ділянки площею 0,1054 га, 0,4241 та 0,5270 га, які призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, кадастрові номери 6124283200:01:001:1614, 6124283200:01:001:1069 та 6124283200:01:001:0618 відповідно. На все майно спадкодавцем було складено заповіт на ім'я позивачок. Вони прийняли вищевказану спадщину, оскільки у шестимісячній строк подали нотаріусу заяву про прийняття спадщини за заповітом, однак не можуть отримати в нотаріальній конторі свідоцтво про право на спадщину через відсутність правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що підлягають спадкуванню. З огляду на наведені обставини просять визнати за ними право власності на вищевказане спадкове майно. Судові витрати позивачі покладають на себе.
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 11.10.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийнято до розгляду та відкрито провадження в справі. Окрім того, задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів по справі та витребувано в Монастириської державної нотаріальної контори копію спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 .
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 04.03.2025 року витребувано в Комунального підприємства «Монастириське бюро технічної інвентаризації» копію інвентаризаційної справи і довідку про вартість житлового будинку з надвірними будівлями, що за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 07.10.2025 року задоволено клопотання представника позивача про заміну первісного відповідача - Монастириської міської ради на належного відповідача - ОСОБА_3 . Виключено ОСОБА_3 з кола учасників справи як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. Окрім того, залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальну установу Тернопільської обласної ради «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат».
Ухвалою Монастириського районного суду Тернопільської області від 04.11.2025 року підготовче провадження у справі закрито, а справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та їх представник - адвокат Андрусенко І. Я. в судове засідання не з'явилися, проте в позовній заяві адвокат Андрусенко І. Я. просить розглянути вказану справу за їхньої відсутності.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення підготовчого засідання був повідомлений належним чином.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Комунальна установа Тернопільської обласної ради «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат» (далі - КУТОР «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат») не забезпечила явку представника в судове засідання, про дату, час та місце проведення судового засідання була повідомлена належним чином.
Суд встановив такі обставини.
З фотокопії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296 відомо, що на ім'я ОСОБА_4 видано державний акт, який посвідчує право власності на земельну ділянку загальною площею 1,06 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Горожанської сільської ради Монастириського району Тернопільської області, до складу якої входять земельні ділянки площею 0,53 га, 0,42 га та 0,11 га з кадастровими номерами 6124283200:01:001:0618, 6124283200:01:001:1069 та 6124283200:01:001:1614 відповідно.
Внесення даних вищевказаних земельних ділянок до Державного земельного кадастру підтверджується долученими до матеріалів справи витягами з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001647242024, № НВ-0001647202024 та № НВ-0001647162024 від 09.07.2024 року, згідно з якими земельним ділянкам площею 0,1054 га, 0,4241 га та 0,5270 га, власником яких зазначено ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , відповідно до державного акта серії ТР № 017296 від 10.09.2004 року, присвоєно кадастрові номери 6124283200:01:001:1614, 6124283200:01:001:1069 та 6124283200:01:001:0618 відповідно.
ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 від 16.01.2024 року, виданим Монастириським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чортківському районі Тернопільської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
За життя ОСОБА_4 склала заповіт, посвідчений 08.04.2016 року секретарем Горожанської сільської ради Монастириського району Тернопільської області Томкевич Г. Й. (реєстровий № 23), відповідно до якого вона заповіла належну їй на праві власності земельну ділянку згідно з державним актом ТР № 017296, що знаходиться в с. Горожанка Монастириського району Тернопільської області, у рівних частинах ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (позивачам).
Зазначений у вказаному заповіті РНОКПП ОСОБА_4 - НОМЕР_1 співпадає з податковим номером власника земельної ділянки, зазначеним у витягах з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-0001647242024, № НВ-0001647202024 та № НВ-0001647162024 від 09.07.2024 року.
Як відомо зі змісту довідки № 381 від 05.07.2024 року, виданої виконавчим комітетом Монастириської міської ради, а також довідки № 9 від 21.01.2025 року, виданої Монастириською міською радою, ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована до дня смерті за адресою: АДРЕСА_1 . На день смерті разом із нею був зареєстрований її син - ОСОБА_3 .
Згідно з фотокопією погосподарської книги за 1991-1995 роки (особовий рахунок № НОМЕР_3 ) у період з 01.01.1991 року до 01.01.1995 року вказане домоволодіння належало до суспільної групи колгоспний двір. Зі змісту цієї погосподарської книги, окрім того, відомо, що ОСОБА_4 було зазначено головою вказаного домогосподарства, іншим членом якого був ОСОБА_3 (син).
З копій погосподарських книг с. Горожанка за 1996-2000 роки, 2001-2005 роки, 2006-2010 роки, 2011-2015 роки, 2016-2020 роки, 2021-2025 роки відомо, що членами домогосподарства за адресою: АДРЕСА_1 , були ОСОБА_4 (голова) та ОСОБА_3 (син).
Згідно з відповіддю державного нотаріуса Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. № 485/01-16 від 22.10.2024 року після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , Монастириською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу № 154 за 2024 рік.
Як видно з матеріалів цієї спадкової справи 09.07.2024 року із заявами про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_4 звернулись ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .
Згідно з витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 77588101 від 09.07.2024 року до Спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи щодо спадкодавця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Станом на 22.10.2024 року свідоцтво про право на спадщину не видавалось.
Постановою завідувача Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. № 438/02-31 від 04.10.2024 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частки земельних ділянок площею 0,1054 га, 0,4241 га та 0,5270 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, що залишилися після смерті ОСОБА_4 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що підлягають спадкуванню.
Постановою завідувача Монастириської державної нотаріальної контори Войташека В. І. № 437/02-31 від 04.10.2024 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на 1/2 частки земельних ділянок площею 0,1054 га, 0,4241 га та 0,5270 га згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, що залишилися після смерті ОСОБА_4 , у зв'язку з відсутністю правовстановлюючих документів на земельні ділянки, що підлягають спадкуванню.
Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296 від 10.09.2004 року втрачено, про що позивачем розміщено оголошення у місцевій газеті «Свобода» (редакція від 30.10.2024 року).
Згідно з відповіддю Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області № 1900-0801-7/9256 від 26.02.2025 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 24.09.1990 року призначено пенсію як особі з інвалідністю ІІ групи з дитинства відповідно до виписки з акту огляду МСЕК серії ВТЕ-16 № 041861 від 21.09.1990 року.
За змістом довідки КУТОР «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат» № 10 від 17.02.2025 року ОСОБА_3 є їхнім підопічним, знаходиться в цьому закладі з 24.01.2024 року на повному державному забезпеченні.
Згідно з довідкою КУТОР «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат» № 83 від 24.09.2025 року ОСОБА_3 перебуває в КУТОР «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат» на підставі заяви про прийняття в інтернат, путівки на влаштування до психоневрологічного інтернату від Департаменту соціального захисту населення Тернопільської ОВА № 07 від 19.01.2024 року і заключення ЛКК № 41. ОСОБА_3 є дієздатним, рішення суду про призначення йому опікуна не ухвалювалось.
Відповідно до листа Монастириської міської ради № 291/02-16 від 20.02.2025 року до Монастириської міської ради не поступало звернень щодо опіки над ОСОБА_3 .
Згідно з довідкою Комунального підприємства «Монастириське бюро технічної інвентаризації» вартість житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить 82 323,00 грн.
Згідно з витягами № НВ-9943302222024, № НВ-993302182024, НВ-9943302132024 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок нормативна грошова оцінка земельних ділянок з кадастровими номерами 6124283200:01:001:1614, 6124283200:01:001:1069 та 6124283200:01:001:0618 становить 1421,55 грн, 2170,25 грн та 10184,17 грн відповідно, разом - 13 775,97 грн.
Відповідно до листа відділення поліції № 2 Чортківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області (далі - ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області) № 173940-2025 від 12.12.2025 року до відділення 21.02.2025 року надійшла письмова заява Монастириського міського голови щодо проведення перевірки про можливі ознаки підробки заповіту, копія якого долучена до матеріалів справи. За результатами перевірки 10.03.2025 року в СПД № 1 (м. Монастириська) ВП № 2 (м. Бучач) Чортківського РУП ГУНП в Тернопільській області складено відповідну довідку за № 29541-2025. За змістом вказаної довідки проведеними заходами не вдалось встановити за яких обставин і ким було втрачено книги реєстрації нотаріальних дій Горожанської сільської ради за 2016 рік та журнал реєстрації нотаріальних дій, які зберігались у приміщенні сільської ради. Водночас, згідно зібраних матеріалів не встановлено достовірних даних, які б вказували на ознаки здійснення підробки заповіту ОСОБА_4 від 08.04.2016 року
Суд, розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підлягають задоволенню з таких підстав.
За змістом ч. 2 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти (аніж ті, що визначені в ч. 1 ст. 315 ЦПК України), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п. 1 постанови № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до роз'яснень, викладених в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування», якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім'єю, постійного проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, прийняття спадщини, яка відкрилася до 01 січня 2004 року тощо.
Справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними (абз. 1 п. 2 постанови).
Поряд з цим, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.01.2024 року в справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) викладено висновок про те, що в справах позовного провадження факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов'язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов'язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, встановлення факту є передусім питанням доведення обставин, що входять до предмета доказування в справі, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення, а зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке встановлення не є необхідним.
Схожий за змістом висновок викладено в поставі Верховного Суду від 29.05.2024 року в справі № 206/851/23.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , належав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296 від 10.09.2004 року, в якому її ім'я зазначено як ОСОБА_5 , що не збігається з її іменем, зазначеним у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_2 від 16.01.2024 року - Текля. Вказаний юридичний факт породжує правовий наслідок і від нього залежить виникнення майнових прав у позивачів, зокрема визнання права власності на спадкове майно.
Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України 2003 року (далі - ЦК України) Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
При вирішенні спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності, та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року).
Пунктом 62 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій державними нотаріальними конторами Української РСР, затвердженої наказом Міністра юстиції Української РСР № 45/5 від 31.10.1975 року, було визначено, що підтвердженням приналежності будинку, який знаходиться в сільському населеному пункті, можуть бути відповідні довідки виконавчого комітету сільської Ради депутатів трудящих, які видавалися, у тому числі, на підставі записів у погосподарських книгах.
Тобто записи у погосподарських книгах визнавались як акти органів влади (публічні акти), що підтверджують право приватної власності.
Окрім того, при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
До набрання чинності Законом України «Про власність», тобто до 15.04.1991 року, існували суспільні групи господарств робітничий та колгоспний двір, і відносини щодо них були врегульовані різними нормативно-правовими актами.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 120 Цивільного кодексу Української PCP (1963 року) передбачалось, що майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.
Згідно з вимогами ст. 13 Закону Української PCP «Про сільську раду депутатів трудящих Української PCP» 1968 року на вказані ради було покладено обов'язок здійснення обліку населення та ведення за встановленими формами погосподарських книг. Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12.05.1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР № 69 від 25.05.1990 року, відповідно до п. 20 яких, суспільна група господарства встановлюється в залежності від роду занять голови господарства/сім'ї. Якщо будинок з господарськими спорудами відносився до суспільної групи робітничий двір, то положення статей 120, 123 Цивільного кодексу Української PCP, застосуванню не підлягають. У таких випадках слід керуватись вимогами Кодексу про шлюб та сім'ю Української PCP (1969 року), за яким суб'єктами права спільної сумісної власності вважалось тільки подружжя.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин, що передбачено ч. 1 ст. 1235 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.
У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ч. 1 ст. 1261 ЦК України).
Згідно з ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України).
За правилами ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
У силу ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Згідно зі ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Відповідно до п. «г» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) громадяни України набувають право власності на земельні ділянки на підставі, зокрема, прийняття спадщини.
У силу приписів ч. ч. 1, 3 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.
Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Водночас згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця.
Відповідно до абз. 17 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни - особи, які досягли встановленого цим Законом віку, що дає право на призначення пенсії за віком, у тому числі на пільгових умовах, та дострокової пенсії, або особи з інвалідністю, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника відповідно до закону.
Згідно ч. 3 ст. 1235 ЦК України чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини.
За змістом роз'яснень, викладених в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. Той зі спадкоємців, який має право на обов'язкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї. Якщо той зі спадкоємців, хто має право на обов'язкову частку та не проживав зі спадкодавцем на день його смерті, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
Відповідно до п. п. 5.11, 5.12 п. 5 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року № 296/5, при визначенні розміру обов'язкової частки враховується все спадкове майно, як заповідане, так і те, що не охоплене заповітом, а також речі звичайної домашньої обстановки та вжитку. До складу спадкового майна входить і право на вклад у банку (фінансовій установі) незалежно від того, зроблено розпорядження у заповіті чи безпосередньо у банку (фінансовій установі). Якщо заповідана лише частина спадкового майна, обов'язкова частка визначається, виходячи із вартості всього спадкового майна, але виділяється обов'язковому спадкоємцю з тієї частки спадкового майна, що залишилась поза заповітом. Якщо частка майна, що залишилась не заповіданою, менша порівняно із розміром обов'язкової частки у спадщині, обов'язковий спадкоємець отримує частку, якої не вистачає, із заповіданої частини спадкового майна.
У випадку, коли спадкоємцю, який має право на обов'язкову частку у спадщині, в майні спадкодавця припадає частка, рівна обов'язковій або більша, то правила статті 1241 ЦК України не застосовуються. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.09.2022 року у справі № 170/581/21.
Щодо відсутності у Спадковому реєстрі інформації про заповіт, то згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.11.2023 року у справі № 470/686/21 нереєстрація посадовою особою органу місцевого самоврядування в сільській раді та неподання заповіту для реєстрації його у Спадковому реєстрі є порушенням, допущеним секретарем сільської ради, яке не впливає на волевиявлення спадкодавця щодо розпорядження власним майном, а лише свідчить про недобросовісне виконанням секретарем сільської ради своїх обов'язків щодо вчинення нотаріальних дій. Відсутність реєстрації заповіту не є підставою для визнання його недійсним чи кваліфікації як нікчемного, що підтверджує зміст положень статей 1247, 1257 ЦК України.
Враховуючи вищевикладене, дослідивши та проаналізувавши наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 є підставним і таким, що підлягає задоволенню. Встановлено, що ОСОБА_4 належали земельні ділянки площею 0,1054 га, 04241 га та 0,5270 га відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, призначені для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовані на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, кадастрові номери 6124283200:01:001:1614, 6124283200:01:001:1069 та 6124283200:01:001:0618 відповідно. Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями ОСОБА_4 за заповітом, спадщину прийняли.
Окрім того, судом встановлено, що спадкоємцем за законом першої черги після смерті ОСОБА_4 є її син - ОСОБА_3 , який на час смерті спадкодавця був зареєстрований разом із нею та є особою з інвалідністю. За змістом заповіту ОСОБА_4 до спадкового майна, яке остання заповіла позивачкам, входять лише земельні ділянки згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296. Водночас суд встановив, що ОСОБА_4 і ОСОБА_3 були членами колгоспного двору, і станом на 15.04.1991 року не втратили права на частку в майні колгоспного двору. Тому після смерті ОСОБА_4 залишилась також спадкове майно, до складу якого входить 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Вказану спадщину ОСОБА_3 прийняв і її вартість перевищує вартість обов'язкової частки у спадщині, на яку останній може претендувати.
Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слід задовольнити та визнати за ними право власності на вищевказані земельні ділянки.
На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1216-1218, 1223, 1225, 1233-1236, 1241, 1258, 1261, 1268-1270, 1296 ЦК України, ст. 81 ЗК України, ст. ст. 4, 12, 13, 81, 82, 200, 206, 259, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Комунальна установа Тернопільської обласної ради «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат», - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно, а саме на:
- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1054 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, кадастровий номер 6124283200:01:001:1614;
- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,4241 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, кадастровий номер 6124283200:01:001:1069;
- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,5270 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, кадастровий номер 6124283200:01:001:0618.
Визнати за ОСОБА_2 право власності на спадкове майно, а саме на:
- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,1054 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, кадастровий номер 6124283200:01:001:1614;
- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,4241 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, кадастровий номер 6124283200:01:001:1069;
- 1/2 частини земельної ділянки площею 0,5270 га, призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території Горожанської сільської ради Монастириського району (теперішнього Чортківського району) Тернопільської області, відповідно до державного акта на право власності на земельну ділянку серії ТР № 017296, кадастровий номер 6124283200:01:001:0618.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Відомості про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Позивач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 .
Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_6 .
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Комунальна установа Тернопільської обласної ради «Буданівський психоневрологічний будинок-інтернат», місцезнаходження: вул. Яценяка, 1-А, с. Буданів Чортківського району Тернопільської області, код ЄДРПОУ 02001044.
Головуючий суддя І. М. Галіян