суддів Великої Палати Верховного Суду Короля В. В., Мазура М. В. та Мартєва С. Ю.
на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25 (провадження № 11-351заі25) за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2025 року.
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
1. ОСОБА_1 звернувся до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з позовом до ВРП, у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в нерозгляді у встановлені законом строки та неприйнятті рішення (про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті) за його дисциплінарною скаргою від 22 серпня 2024 року
№ Б-2081/4/7-24 стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 ;
- зобов'язати ВРП розглянути його дисциплінарну скаргу від 22 серпня 2024 року № Б-2081/4/7-24 стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 та прийняти відповідне вмотивоване рішення (про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті) у строк, встановлений судом;
- стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України на користь позивача компенсацію моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю ВРП, у розмірі 100 000 грн.
2.На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав про те, що в серпні 2024 року звернувся до ВРП з дисциплінарною скаргою на дії судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2
3. При цьому позивач вказував, що станом на дату подання позову до суду (попри те, що минув майже рік з моменту подання скарги) сплинув як загальний тридцятиденний строк розгляду питання про відкриття провадження за дисциплінарною скаргою, так і продовжений сорокап'ятиденний строк, однак жодного рішення за його дисциплінарною скаргою прийнято не було.
4. Також позивач зазначав, що нерозгляд його дисциплінарної скарги свідчить про протиправну бездіяльність ВРП, що, окрім іншого, завдало йому моральної шкоди - душевних страждань, стресу і втрати довіри до ефективності захисту прав.
5.Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 23 вересня 2025 року відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
6. Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив із того, що розумність строку розгляду дисциплінарної скарги має оцінюватися крізь призму критеріїв на предмет можливості розгляду скарги протягом більш або менш тривалого строку. Навіть значна тривалість розгляду дисциплінарної скарги може бути визнана розумною з урахуванням певних індивідуальних обставин.
7. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду покликався на висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 квітня 2018 року у справі № 11-138заі18, де зазначено: «Протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
8.Суд першої інстанції зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
9. При цьому суд першої інстанції, не заперечуючи необхідності дотримання встановленого строку при здійсненні попередньої перевірки дисциплінарних скарг, а також правомірних очікувань скаржника щодо вирішення у кінцевому підсумку поданої ним скарги зазначив, що відповідач довів наявність об'єктивних обставин, які мали безпосередній вплив на швидкість і строки опрацювання матеріалів, що надходять на розгляд, адже надмірно високе навантаження на члена ВРП та дисциплінарного інспектора безумовно створює реальні перешкоди у вжитті заходів щодо оперативного розгляду заяв чи скарг у розумні строки.
10. Не погодившись із рішеннямсуду першої інстанції, ОСОБА_1 подав до Великої Палати Верховного Суду апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.
11. Вважав, що суд першої інстанції безпідставно протиставив загальний організаційний принцип діяльності ВРП, викладений у статті 42 Закону України від 21 грудня 2016 року № я1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) (щодо пріоритетності розгляду скарг певних категорій) спеціальній імперативній нормі - статті 43 цього Закону (щодо строків розгляду скарг).
12.На думку позивача, навіть якщо ВРП може застосовувати принцип пріоритетності розгляду окремих скарг, це не звільняє її від обов'язку дотримуватися визначених законом строків щодо розгляду інших скарг. Тому позачерговий розгляд одних скарг не може бути підставою для порушення строків розгляду інших.
13. Крім того в апеляційній скарзі стверджувалось, що у спірних правовідносинах не підлягає застосуванню висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 19 квітня 2018 року у справі № 11-138заі18, на який послався суд першої інстанції, адже обставини у вказаній справі не є подібними. Так, у вказаній справі йшлося про порушення ВРП строку, який встановлений внутрішнім підзаконним нормативно-правовим актом - Регламентом ВРП, тоді як у межах цієї справи йдеться про порушення строку, який прямо встановлений нормами Закону про ВРП.
14.Також позивач вказував, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини справи, не надав належної оцінки усім доказам та аргументам, а також проігнорував його статус особи з інвалідністю, який, на його думку, свідчить про підвищену вразливість і потребу у більш уважному ставленні з боку державних органів, зокрема у питаннях своєчасного розгляду його звернень.
Основні мотиви, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду
15. Постановою від 04 грудня 2025 року Велика Палата Верховного Суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнила частково. Рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2025 року у справі № 990/248/25 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди скасувала, а провадження у справі № 990/248/25 закрила.
16. ОСОБА_1 звертався до Верховного Суду з позовом, в якому стверджував, що його права та інтереси порушені через неналежне здійснення дисциплінарного провадження ВРП, оскільки ВРП не вирішила у встановленому законом порядку і у встановлений законом строк питання про відкриття дисциплінарної справи за згадуваною дисциплінарною скаргою на суддю, а також не розглянула його скаргу по суті.
17. ВодночасВелика Палата Верховного Суду, здійснюючи системний аналіз норм частини другої статті 42 Закону № 1798-VIIIта частини одинадцятої статті 109 від 02 червня 2016 року № 1402-VІІІ «Про судоустрій і статус суддів» висновувала, що початок дисциплінарного провадження щодо судді слід ототожнювати не з датою відкриття дисциплінарної справи, а з датою отримання ВРП дисциплінарної скарги, і що власне тривалість здійснення дисциплінарного провадження не може вплинути на перебіг строку притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.
18. Крім того, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що за прямою вказівкою Закону № 1798-VIII ухвалені в межах дисциплінарного провадження рішення про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46) не підлягають оскарженню.
19. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
20. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу й на те, що за змістом цих норм законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до ВРП із дисциплінарною скаргою щодо судді, проте акцентував, що право на звернення не можна ототожнювати із правом / інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, відтак і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП.
21.А тому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тлумачення у сукупності наведених норм засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов'язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.
22. При цьому Велика Палата Верховного Суду вказала, що у Законі № 1798-VIII фактично констатовано неможливість впливу обставин дисциплінарного провадження на права, обов'язки чи інтереси особи, яка звернулася з дисциплінарною скаргою щодо судді.
23.Як наслідок, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що відсутність у позивача легітимних прав, обов'язків чи інтересів, зумовлених чи порушених оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді, не породжує для останнього і права на судовий захист, тобто права на звернення із цим адміністративним позовом.
24.А тому Велика Палата Верховного Суду вважала, що оскільки заявник за загальним правилом не наділений правом на оскарження дій, бездіяльності чи рішень ВРП під час здійснення дисциплінарного провадження, заявлені ним позовні вимоги не підлягають судовому розгляду, а провадження у цій справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України у зв'язку з тим, що справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підстави і мотиви для викладення окремої думки
25. Відповідно до частини третьої статті 34 КАС України суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку.
26. Змотивами, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25 (провадження № 11-351заі25) про те, що бездіяльність ВРП у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржника, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов'язків позивача як особи, яка подала дисциплінарну скаргу, погодитися не можемо, з огляду на таке.
27. У позовній заяві ОСОБА_1 просив визнатипротиправною бездіяльність ВРП, яка полягає в не розгляді у встановлені законом строки та неприйнятті рішення (про відкриття дисциплінарної справи або відмову у її відкритті) за його дисциплінарною скаргою від 22 серпня 2024 року № Б-2081/4/7-24 стосовно судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 .
28. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
29.Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
30. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1 частини другої статті 2 КАС України).
31. За частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4 частини першої статті 5 КАС України).
32. Частиною першою статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
33. Водночас частиною другою статті 19 КАС України встановлено застереження у вигляді того, що у порядку адміністративного судочинства не можуть бути розглянуті спори щодо визнання протиправними та скасування нормативно-правових та індивідуальних актів суб'єктів владних повноважень, розгляд яких віднесено до конституційної юрисдикції.
34. Відповідно до частини четвертої статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні, у тому числі справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРП.
35. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, ВРП визначені у статті 266 КАС України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов ВРУ, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої); законності дій чи бездіяльності ВРУ, Президента України, ВРП (пункт 2 частини першої цієї статті).
36.Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 266 КАС України Верховний Суд за наслідками розгляду адміністративної справи може, зокрема, визнати дії чи бездіяльність ВРП протиправними, зобов'язати ВРП вчинити певні дії.
37. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення особи до суду за захистом порушеного права, у тому числі з позовною заявою про визнання протиправною бездіяльності ВРП, яка виразилась у неналежному забезпеченні здійснення дисциплінарним органом дисциплінарного провадження за скаргою, поданою щодо дисциплінарного проступку судді.
38. За змістомЗакону № 1798-VIII не підлягають оскарженнюлише рішення, ухвалені в межах дисциплінарного провадження під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги, про повернення дисциплінарної скарги (частина четверта статті 44), про відмову у відкритті дисциплінарної справи (частина друга статті 45), про відкриття дисциплінарної справи (частина друга статті 46).
39.Водночас приписами абзацу другого частини першої статті 51 Закону № 1798-VIII передбачено право скаржника оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.
40. Зміст наведених правових норм дає можливість дійти висновку, що чинним законодавством не передбачено можливості оскаржити саме рішень ВРП, які прийняті під час здійснення попередньої перевірки дисциплінарної скарги.
41. Разом з тим, жодних обмежень на реалізацію права особи на звернення до адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності ВРП протиправною приписиЗакону № 1798-VIII не встановлюють.
42. Відповідно до матеріалів справи, 22 серпня 2024 року через систему «Електронний суд» до ВРП надійшла скарга ОСОБА_1 (вх. № Б-2081/4/7-24) щодо дисциплінарного проступку судді Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_2 .
43.Протоколом автоматизованого розподілу справи між членами ВРП від 22 серпня 2024 року вказана дисциплінарна скарга розподілена члену ВРП Кваші О. О .
44.Згідно з протоколом автоматизованого розподілу справи між дисциплінарними інспекторами від 02 січня 2025 року дисциплінарну скаргу передано дисциплінарному інспектору ВРП Волковій А. М.
45.На момент постановлення оскаржуваної ухвали попередня перевірка обставин, наведених позивачем у дисциплінарній скарзі, ВРП не була завершена. Питання щодо відкриття дисциплінарного провадження за скаргою не було вирішено.
46.Суд першої інстанції вказав, що відповідач довів наявність об'єктивних обставин, які мали безпосередній вплив на швидкість і терміни опрацювання відповідачем матеріалів, що надходять до нього на розгляд, адже надмірно високе навантаження на члена ВРП та дисциплінарного інспектора безумовно створює реальні перешкоди у вжитті заходів щодо оперативного розгляду заяв чи скарг у розумні строки.
47.Крім того, суд першої інстанції зазначив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи.
48.Вважаємо, що з огляду на положення статей 22 та 266 КАС України, заявлені в позові ОСОБА_1 вимоги про визнання протиправною бездіяльності ВРП та зобов'язання забезпечити здійснення дисциплінарного провадження за його скаргою підлягають судовому розгляду, відтак цю справу належало розглядати за правилами адміністративного судочинства.
49.А тому вважаємо, що суд першої інстанції, розглянувши по суті позов ОСОБА_1 до ВРП про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання забезпечити здійснення дисциплінарного провадження, дотримався вищевказаних приписів процесуального закону.
50. Аналогічнийпідхід знайшов своє відображення і в практиці Великої Палати Верховного Суду у подібних справах (постанова від 10 лютого 2022 року, справа 9901/369/21; постанова від 01 квітня 2021 року, справа 9901/183/20).
51. На нашу думку, суд першої інстанції повно та всебічно встановив обставини справи, що мають значення для її вирішення, та дійшов правильного і вмотивованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
52.Зважаючи на зазначене, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно було залишити без задоволення, а рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 23 вересня 2025 року - без змін.
Судді Володимир КОРОЛЬ
Микола МАЗУР
Сергій МАРТЄВ