16 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 334/8233/24
провадження № 51-1596ск25
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5
на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року
у кримінальному провадженні № 12024087050000331 щодо ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 125, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 347 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення
Ухвалою Ленінського районного суду міста Запоріжжя від 17 березня 2025 року клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру задоволено, постановлено застосувати до ОСОБА_5 примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом. Цією ж ухвалою вирішено питання щодо цивільних позовів та долі речових доказів у кримінальному провадженні.
Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 11 вересня 2025 року вказане рішення місцевого суду від 17 березня 2025 року в мотивувальній частині змінив, виключив із мотивувальної частини ухвали посилання на такі ознаки вчинених ОСОБА_5 суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 347 КК, як умисел, мотив і мета; ухвалу Ленінського районного суду міста Запоріжжя
від 17 березня 2025 року, якою застосовано примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом щодо ОСОБА_5 , в резолютивній частині скасував та в цій частині постановив нову ухвалу, якою клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру задовольнив та застосував до ОСОБА_5 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом; в іншій частині ухвалу суду залишив без змін.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
Захисник у касаційній скарзі, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить змінити оскаржене судове рішення та застосувати до ОСОБА_5 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Вважає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення статей 92, 94 КК. Зауважує, що судово-психіатрична експертиза № 365 від 21 серпня 2024 року не містить висновку про необхідність госпіталізації з посиленим наглядом та
не надає окремих висновків про те, що звичайного нагляду буде недостатньо
для запобігання суспільно небезпечній поведінці. Наголошує, що суд апеляційної інстанції посилив вид примусового заходу без належного медичного обґрунтування та без конкретних фактичних підстав, які б свідчили про особливу небезпечність ОСОБА_5 у режимі звичайного нагляду. Вважає постановлену ухвалу такою,
що не відповідає вимогам ст. 419 КПК.
Мотиви суду
Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку,
що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення
у межах касаційної скарги.
Як убачається з ухвали місцевого суду від 17 березня 2025 року, суд, заслухавши пояснення учасників судового провадження, допитавши потерпілих та свідків, дослідивши надані прокурором письмові та електронні докази, дійшов висновку,
що кожен доказ, як окремо, так і в їх взаємозв'язку, доводять поза розумним сумнівом, що мали місце суспільно небезпечні діяння, передбачені ч. 1 ст. 125, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 347 КК, а також що ці суспільно небезпечні діяння вчинені
ОСОБА_5 у стані неосудності.
При цьому у вказаному судовому рішенні суд навів дані висновку судово-психіатричного експерта № 365 від 21 серпня 2024 року, відповідно до якого
ОСОБА_5 виявляв та виявляє на теперішній час ознаки психічного розладу
у формі шизофренії, параноїдна форма, безперервний тип перебігу, параноїдний синдром, тому він не міг усвідомлювати свої дії та керувати ними; на теперішній час він також не може усвідомлювати свої дії та керувати ними; потребує застосування примусових заходів медичного характеру у вигляді госпіталізації до спеціального закладу з надання психіатричної допомоги.
Зважаючи на наведене, з урахуванням ступеня небезпечності ОСОБА_5 , відсутності у висновку судово-психіатричної експертизи посилання на необхідність застосування посиленого або суворого нагляду, суд дійшов до висновку
про необхідність застосування до ОСОБА_5 на підставі статей 92-94 КК
за вчинення ним суспільно небезпечних діянь, передбачених ч. 1 ст. 125, ч. 4 ст. 296, ч. 1 ст. 347 КК, примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації
до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом.
Апеляційний суд, переглянувши ухвалу місцевого суду щодо ОСОБА_5
за апеляційною скаргою прокурора, дійшов висновку про необхідність її зміни
в мотивувальній частині та скасування в резолютивній частині, а також постановлення в цій частині нової ухвали, якою клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру слід задовольнити та застосувати
до ОСОБА_5 примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації
до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом.
Як вказав суд, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 513 КПК під час постановлення ухвали
про застосування примусових заходів медичного характеру суд з'ясовує, чи слід застосовувати до цієї особи примусові заходи медичного характеру і якщо слід,
то які.
Статтею 92 КК визначено, що метою примусових заходів медичного характеру є
не тільки обов'язкове лікування особи, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.
Згідно з ч. 1 ст. 94 КК конкретний вид примусового заходу медичного характеру суд може застосувати залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. Визначаючи відповідно до частин 3-5 ст. 94 КК тип психіатричного закладу, до якого слід госпіталізувати неосудного, необхідно виходити як з його психічного стану, так і з характеру вчиненого ним суспільно небезпечного діяння.
Для об'єктивної оцінки ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб суд має спочатку з'ясувати думку експертів психіатрів стосовно виду примусових заходів медичного характеру, які можуть бути призначені психічно хворій особі в разі визнання її неосудною, а потім, з урахуванням висновків експертів і характеру вчиненого цією особо суспільно небезпечного діяння, ухвалити рішення про вибраний ним вид примусових заходів медичного характеру (тип психіатричного закладу, який його здійснюватиме).
Як видно з оскарженої ухвали, суд послався на правову позицію, викладену
в постанові Верховного Суду від 30 травня 2019 року у справі № 243/4632/17 (провадження № 51-5807км18), в якій деталізовано визначені ст. 94 КК критерії, які суд має враховувати при призначенні певного виду примусових заходів медичного характеру: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння) та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб). При цьому ступінь небезпечності психічно хворого містить оцінку: суспільної небезпеки вчиненого діяння, характеру вчиненого, можливих або тих,
що настали, суспільно небезпечних наслідків та інших подібних обставин; психічного стану особи на момент розгляду справи судом і небезпечності цього хворого
для оточуючих, що випливає з характеру захворювання. Колегією суддів звернуто увагу на те, що метою примусових заходів медичного характеру є не тільки обов'язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, але й запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК). Для досягнення цієї мети суд має визначити конкретний вид примусового заходу, враховуючи всі передбачені ст. 94 КК критерії в їх сукупності.
Разом із тим, як вказала колегія суддів апеляційного суду, в порушення вимог статей 92, 94 КК, суд першої інстанції в оскарженій ухвалі не надав належної оцінки критеріям, які повинен був врахувати при визначенні виду примусового заходу медичного характеру відносно ОСОБА_5 , і мотивував застосування примусового заходу медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом, посилаючись лише на відсутність у висновку судово-психіатричної експертизи вказівки на необхідність застосування посиленого або суворого нагляду.
Водночас апеляційний суд зауважив, що висновком судово-психіатричної експертизи визначено лише необхідність госпіталізації ОСОБА_5 до закладу
з надання психіатричної допомоги. Проте, висновок судово-психіатричної експертизи не відповідає на питання щодо ступеня небезпечності ОСОБА_5
для себе і оточуючих, не містить посилання на необхідність або доцільність визначення певного режиму нагляду за ним, як і встановлені фактори для його обрання, що обумовлює необґрунтованість і невмотивованість судового рішення
в частині обрання конкретного виду примусового заходу медичного характеру.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції залишив поза увагою і не врахував встановлені обставини, які безпосередньо впливають на характер і ступінь тяжкості вчинених ОСОБА_5 діянь, зокрема
їх кількість, тяжкість і наслідки, а також ступінь небезпечності ОСОБА_5
для інших осіб.
Як зазначив апеляційний суд, вказані висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду із вказаного питання, викладеною в постанові від 04 грудня
2019 року у справі № 158/3106/18, яка визначає, що висновок експерта не має наперед встановленої сили для суду та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватися на всебічному, повному й об'єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності. Згідно з ч. 1 ст. 94 КК обрання судом певного виду примусового заходу медичного характеру залежить від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб. Саме на суд покладено обов'язок під час постановлення ухвали
про застосування примусових заходів медичного характеру, у разі застосування таких заходів, визначати їх вид. Визначаючи тип психіатричної лікарні, в яку необхідно помістити неосудну особу, суд повинен виходити не тільки з її психічного стану, а й з характеру вчиненого нею суспільно небезпечного діяння.
З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що застосування щодо ОСОБА_5 примусового заходу медичного характеру у виді госпіталізації
до закладу з надання психіатричної допомоги зі звичайним наглядом не відповідає тяжкості вчинених діянь і ступеню небезпечності ОСОБА_5 для інших осіб, а тому її слід скасувати у вказаній частині та постановити нову.
При цьому, вирішуючи питання про застосування до ОСОБА_5 примусового заходу медичного характеру та визначаючи вид госпіталізації, колегія суддів,
як убачається з ухвали, врахувала характер і ступінь тяжкості вчинених
ОСОБА_5 діянь, зокрема їх кількість, тяжкість і наслідки, а також ступінь небезпечності ОСОБА_5 для інших осіб. Зокрема, ОСОБА_5 впродовж менш ніж одного місяця вчинив ряд суспільно небезпечних діянь, одне з яких відповідає об'єктивним ознакам тяжкого злочину. При цьому, ОСОБА_5 двічі вчинив суспільно небезпечні діяння, направлені на насильницьке заподіяння фізичної шкоди здоров'ю потерпілих, що призвело до заподіяння тілесних ушкоджень значній кількості осіб, а також пошкодження майна потерпілої шляхом активного впливу. Використання спеціальних засобів для заподіяння тілесних ушкоджень, а також сторонніх предметів для збільшення завданої шкоди майну потерпілої суттєво підвищує тяжкість вчинених суспільно небезпечних діянь.
Як констатувала колегія суддів, встановлені обставини вчинення ОСОБА_5 суспільно небезпечних діянь, що вказують на насильницький характер його дій, направленість на заподіяння фізичної або майнової шкоди потерпілим, настання
у всіх випадках суспільно небезпечних наслідків, вказують на підвищену небезпеку ОСОБА_5 для оточуючих, а тому до нього слід застосувати примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги з посиленим наглядом, що буде відповідати тяжкості вчинених діянь і ступеню небезпечності ОСОБА_5 для інших осіб.
З наведеними в ухвалі висновками погоджується і колегія суддів касаційного суду.
Постановлена у кримінальному провадженні ухвала апеляційного суду є належно вмотивованою та обґрунтованою, її зміст відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено мотиви, з яких виходив суд, та положення закону, якими він керувався під час її постановлення.
Таким чином, Суд не вбачає підстав для скасування оскарженої ухвали
через допущені, на думку захисника, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України
про кримінальну відповідальність.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судового рішення, у касаційній скарзі захисника не наведено.
Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК
у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд,
постановив:
Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження
за її касаційною скаргою на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 11 вересня 2025 року щодо ОСОБА_5 .
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3