27 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 754/10344/23
провадження № 51-1584км25
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
виправданого ОСОБА_6 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 на ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року в кримінальному провадженні, унесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12023105030000758,за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Ярославка Ружинського району Житомирської області, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого в АДРЕСА_2 , такого, що не має судимості,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
1. Деснянський районний суд м. Києва вироком від 17 січня 2024 року визнав ОСОБА_6 невинуватим і виправдав за ч. 1 ст. 296 КК у зв'язку з відсутністю в його діянні складу кримінального правопорушення.
2. Цивільний позов Департаменту патрульної поліції суд залишив без розгляду.
3. ОСОБА_6 було обвинувачено в тому, що він, перебуваючи у службовому автомобілі «Mitsubishi Outlander» (д. н. НОМЕР_1 ), який належить Департаменту патрульної поліції у м. Києві, на території ринку «Фермер» по вул. Електротехнічній, 2 у м. Києві, умисно з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з особливою зухвалістю завдав удару правою ногою по задніх бокових дверях ізсередини автомобіля, внаслідок чого пошкодив її, чим спричинив матеріальну шкоду на суму 77 035,23 грн.
4. Суд першої інстанції дійшов висновку, що сторона обвинувачення не надала суду жодних доказів, які б поза розумним сумнівом доводили винуватість ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, і виправдав його на підставі, визначеній у п. 3 ч. 1 ст. 373 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), у зв'язку з недоведеністю в його діянні складу цього кримінального правопорушення.
5. Київський апеляційний суд ухвалою від 05 лютого 2025 року залишиввиправдувальний вирок без змін.
Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. Прокурор Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 у касаційній скарзі з доповненням просить скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Уважає рішення незаконним і необґрунтованим через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону. Зазначає, що ухвала апеляційного суду не містить належного аналізу наданих стороною обвинувачення доказів. Цей суд, на думку прокурора, не виконав вимог ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК щодо безпосереднього повторного дослідження обставин, не повністю встановлених місцевим судом під час судового провадження, які свідчили про те, що ОСОБА_6 вчинив хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, а саме у громадському місці поводився агресивно, нецензурно висловлювався на адресу громадян і поліцейських, погрожував останнім фізичною розправою, не реагував на зауваження, після чого свідомо заподіяв удар ногою по дверях службового автомобіля, внаслідок чого пошкодив майно Департаменту патрульної поліції. Прокурор звертає увагу на те, що суд першої інстанції вийшов за межі обвинувачення і розцінив дії ОСОБА_6 як дрібне хуліганство, а апеляційний суд необґрунтовано погодився з позицією місцевого суду про відсутність в обвинуваченого мотиву явної неповаги та зухвалості, а також зробив хибний висновок про випадкове пошкодження майна. Заявник стверджує, що всупереч положенням ст. 419 КПК апеляційний розгляд здійснено формально, без належної перевірки й надання обґрунтованих відповідей на доводи, наведені в апеляційній скарзі, щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, неправильного застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність і безпідставного виправдання обвинуваченого, що сприяло уникненню останнім справедливого покарання.
Позиції учасників судового провадження
7. Прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу, просив задовольнити її, скасувавши ухвалу апеляційного суду та призначивши новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
8. Виправданий ОСОБА_6 заперечував стосовно задоволення касаційної скарги прокурора, просив залишити судові рішення щодо нього без зміни.
9. Іншим учасникам судового провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з'явилися.
Мотиви Суду
10. Згідно з ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
11. За приписами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність і невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
12. Відповідно до ст. 412 КПК істотними є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. Водночас судове рішення в будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо судове провадження здійснено з порушеннями, зазначеними в ч. 2 вказаної статті.
13. Зі змісту ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, видно, що законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу; вмотивованим є рішення, у якому наведено належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
14. У статті 23 КПК вказано, що суд досліджує докази безпосередньо. Ця засада кримінального судочинства має значення для повного з'ясування обставин кримінального провадження та його об'єктивного вирішення. Безпосередність сприйняття доказів дає змогу суду належно дослідити й перевірити їх (як кожний доказ окремо, так і у взаємозв'язку з іншими доказами), здійснити їх оцінку за критеріями, визначеними в ч. 1 ст. 94 КПК, сформувати повне й об'єктивне уявлення щодо обставин конкретного кримінального провадження та постановити відповідне процесуальне рішення.
15. За правилами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду, крім іншого, має бути зазначено: короткий зміст вимог, викладених в апеляційних скаргах, та зміст судового рішення суду першої інстанції; узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, й узагальнений виклад позиції інших учасників судового провадження; обставини, установлені судами першої та апеляційної інстанцій з посиланням на докази; мотиви визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними та мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, а також положення закону, яким він керувався. При скасуванні чи зміні судового рішення в ухвалі має бути вказано, які статті закону порушено і в чому саме полягають ці порушення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
16. Європейський суд з прав людини в рішеннях зазначав, що метою викладення мотивів рішення є показати сторонам, що їх почули. Водночас це зобов'язує суддю обґрунтовувати свої міркування об'єктивними аргументами і дотримуватися прав сторони захисту (справа «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»). Хоча суд не мусить надавати відповідь на кожне порушене питання (справа «Ван де Гурк проти Нідерландів» («Van de Hurk v. the Netherlands»), проте з рішення має бути зрозуміло, що головні проблеми, порушені у справі, було вивчено (справа «Болдеа проти Румунії» («Boldea v. Romania»).
17. Як видно з матеріалів кримінального провадження, апеляційний суд дотримався згаданих вимог закону.
18. Так, здійснюючи перегляд кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_8 , суд апеляційної інстанції належним чином перевірив викладені в ній доводи, у тому числі щодо невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, безпідставності відхилення доказів сторони обвинувачення та виправдання ОСОБА_6 , які аналогічні доводам, наведеним у касаційній скарзі, дослідив матеріали справи, зокрема відеозапис з місця події та, поділяючи зазначені у вироку суду першої інстанції висновки й мотиви прийнятого рішення, законно й обґрунтовано постановив залишити цей вирок без змін, із чим погоджується також касаційний суд. Ухвала суду апеляційної інстанції відповідає вимогам ст. 419 КПК, у ній наведено підстави, на яких апеляційну скаргу визнано такою, що не підлягає задоволенню, та докладні мотиви прийнятого судом рішення.
19. Апеляційний суд небезпідставно визнав, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_6 , під час розгляду провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін і свободи в поданні ними суду своїх доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК, згідно з яким сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом, ретельно перевірив усі представлені сторонами докази без винятку, зокрема ті, на підставі яких було пред'явлено обвинувачення, навів детальний аналіз усіх досліджених доказів і дав належну оцінку кожному з них з точки зору належності, допустимості та достовірності.
20. Визнаючи неспроможними доводи апеляційної скарги прокурора щодо неповноти судового розгляду, суд апеляційної інстанції звернув увагу на те, що місцевий суд відповідно до вимог закону дослідив показання обвинуваченого ОСОБА_6 , представника потерпілого ОСОБА_9 , свідків ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , письмові докази: дані рапорту інспектора УПП в м. Києві ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_11 від 23 липня 2023 року, протоколу затримання від 23 липня 2023 року, протоколів огляду від 23 липня 2023 року, рахунка-фактури від 24 липня 2023 року№ 0000014708, протоколів перегляду відеозаписів з нагрудних бодікамер від 25 і 27 липня 2023 року.
21. Як правильно зазначила колегія суддів апеляційного суду, надаючи правову оцінку діям ОСОБА_6 та приймаючи рішення про його виправдання, місцевий суд слушно акцентував, що особлива зухвалість хуліганський дій пов'язується з таким грубим порушенням громадського порядку, яке супроводжується насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, яке тривалий час і вперто не припиняється або пов'язане зі знищенням чи пошкодженням майна. Водночас сторона обвинувачення не надала суду будь-яких доказів про наявність в обвинуваченого мотиву явної неповаги до суспільства та грубого порушення громадського порядку з особливою зухвалістю, що не дає достатніх підстав для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 296 КК як хуліганства.
22. Апеляційний суд, повторно дослідивши відеозаписи з місця події, обґрунтовано погодився з установленими судом першої інстанції фактичними обставинами справи, які свідчили про те, що ОСОБА_6 дійсно на території ринку в присутності інших осіб нецензурно висловлювався на адресу інших громадян та поліцейських, на зауваження не реагував, однак будь-якого майна не пошкоджував і тілесних ушкоджень не завдавав. Оскільки обвинувачений не підкорився вимогам працівників поліції припинити нецензурну лайку, до нього застосували спеціальний засіб - кайданки та, зважаючи на відмову ОСОБА_6 добровільно сісти в патрульний автомобіль, посадили його примусово. Обвинувачений заперечував умисне пошкодження майна, хоча й не виключав, що двері автомобіля могли бути пошкоджені в ході поміщення його до салону автомобіля.
23.Тож, апеляційний суд слушно відзначив, що, оскільки вчинене ОСОБА_6 порушення не супроводжувалося особливою зухвалістю або винятковим цинізмом, його дії мали ознаки дрібного хуліганства, передбаченого ст. 173 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а не кримінально караного діяння.
24. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 288/1158/16-к (провадження № 13-28кс19), безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК є громадський порядок. Проявами особливої зухвалості під час цих дій є нахабне поводження, буйство, бешкетування, поєднане з насильством, знищення або пошкодження майна, тривале порушення спокою громадян, зрив масового заходу, тимчасове порушення нормальної діяльності установи, підприємства, організації або громадського транспорту тощо. Винятковим цинізмом у контексті ст. 296 КК визнаються дії, що демонструють брутальну зневагу до загальноприйнятих норм моралі, зокрема прояви безсоромності чи грубої непристойності, публічне оголення, знущання з хворих, дітей, людей похилого віку, осіб, що знаходяться у безпорадному стані. Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи. Головною рушійною силою хуліганських дій є бажання не завдати шкоди конкретно визначеному потерпілому, а протиставити себе оточуючим узагалі, показати свою зверхність, виразивши явну зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки. Означені дії не зумовлені особистими мотивами й конкретною метою, а за своїми внутрішніми чинниками фокусуються в напрямку тотального негативізму й ворожого ставлення до суспільства. Протиправні діяння вчиняються за відсутності зовнішнього приводу або з незначного приводу і зазвичай спрямовані на випадкові об'єкти. Таким чином, для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства. За відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам собою факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
25. Як випливає з матеріалів кримінального провадження, у тому числі з відеозапису події, поведінку ОСОБА_6 було спровоковано конфліктом з іншою особою, що, за показаннями численних свідків, образила жінку, на захист якої і став обвинувачений, а через свій психологічний стан тривалий час не міг заспокоїтися і, будучи збудженим, не зважаючи на зауваження правоохоронців, продовжував нецензурно висловлювати своє обурення діями провокатора. При цьому ОСОБА_6 жодних насильницьких дій не вчиняв, не намагався завдати шкоди особам чи чужому майну. Працівники поліції, не розібравшись у ситуації, наділи на ОСОБА_6 кайданки, посадили його в службове авто і повезли до управління поліції.
26. Зважаючи на встановлене, Суд констатує відсутність у діях обвинуваченого як обов'язкової ознаки суб'єктивної сторони хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, так і особливої зухвалості або виняткового цинізму, а отже, відсутність складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 296 КК.
27. Тому Суд погоджується з правильністю висновків судів попередніх інстанцій про те, що сторона обвинувачення поза розумним сумнівом не довела, що ОСОБА_6 умисно з хуліганських спонукань, грубо порушуючи громадський порядок, з особливою зухвалістю пошкодив чуже майно.
28. Згідно з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 688/788/15-к, провадження № 51-597км17), вирішуючи питання щодо достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суди мають керуватися стандартом доведення (стандартом переконання), визначеним частинами 2 і 4 ст. 17 КПК, що передбачають:
- ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом,
- усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
29. Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у його скоєнні.
30. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як із тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і з тих, що визначають його суб'єктивну сторону. Зокрема, у справах, у яких наявність та/або характер умислу має значення для правової кваліфікації діяння, суд у рішенні має пояснити, яким чином установлені ним обставини справи доводять наявність умислу саме такого характеру, що є необхідним елементом складу злочину, і виключають можливу відсутність умислу або інший характер умислу. Обов'язок усебічного й неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість існування іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
31. З урахуванням наведеного, рішення суду апеляційної інстанції про те, що місцевий суд за встановлених фактичних обставин кримінального провадження та досліджених у судовому засіданні доказів дійшов правильного висновку, що прокурор не довів поза розумним сумнівом достатніми доказами того, що в діях ОСОБА_6 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 296 КК, і виправдав його на підставі, визначеній п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК, є обґрунтованим та правильним.
32. Вказівка прокурора на безпідставне недослідження судом апеляційної інстанції доказів, про повторне дослідження яких просила сторона обвинувачення, є неспроможною.
33. У контексті положень ч. 3 ст. 404 КПК під час апеляційного перегляду в суду не виникає обов'язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить доказів, оцінених судом першої інстанції. У частині 2 ст. 23 КПК зазначено, що не можуть бути визнані доказами відомості, які містяться в показаннях, речах чи документах, що не були предметом безпосереднього дослідження суду. Але в разі коли місцевий суд дослідив усі можливі докази з дотриманням засади безпосередності, а суд апеляційної інстанції погодився з ними, то суд апеляційної інстанції не зобов'язаний знову досліджувати ці ж докази в тому ж порядку, як це зробив суд першої інстанції.
34. Апеляційний суд погодився з тим, що районний суд ретельно та належним чином дослідив усі докази, які надали сторони в судовому провадженні, у зв'язку із чим не мав потреби повторно досліджувати вже встановлені обставини, а прокурор не довів протилежного.
35. Переконливих аргументів, які би ставили під сумнів наведені висновки апеляційного суду, касаційнаскарга не містить.
36. Також Суд уважає безпідставним посилання прокурора на правову позицію Верховного Суду в постанові від 31 січня 2019 року (справі № 753/11563/14-к, провадження № 51-6418км18), якою скасовано вирок районного та ухвалу апеляційного судів із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції у зв'язку з істотними порушеннями вимог КПК: місцевий суд розглянув справу з порушенням принципу незмінності складу суду і не долучив до матеріалів провадження аудіозапису судового засідання, а суд апеляційної інстанції не звернув уваги на ці порушення ісвого рішення про залишення вироку районного суду без зміни належним чином не вмотивував, крім того, безпідставно відмовив прокурору в допиті свідків та дослідженні письмових доказів, що були досліджені судом першої інстанції. Указана правова позиція не є релевантною обставинам кримінального провадження, що є предметом розгляду.
37. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які могли би бути безумовною підставою для скасування ухвали апеляційного суду, в матеріалах провадження в межах касаційного розгляду не встановлено. Отже, немає приводів для задоволення касаційних вимог прокурора.
Ураховуючи викладене, керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Ухвалу Київського апеляційного суду від 05 лютого 2025 року стосовно ОСОБА_6 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора Дарницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_7 - без задоволення.
Постанова Верховного Суду є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3