10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 552/6708/22
провадження № 61-6502св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах Харківської міської ради,
відповідач - ОСОБА_1 ,
третя особа - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом керівника Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах Харківської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування державної реєстрації
за касаційною скаргою заступника керівника Харківської обласної прокуратури на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2024 року у складі судді Петрової Н. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року у складі колегії суддів: Яцини В. Б., Мальованого Ю. М., Тичкової О. Ю.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова в інтересах Харківської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1371757563101, проведену за рішенням приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я. М., індексний номер 49847361 від 25 листопада 2019 року, з одночасним припиненням права приватної власності на вказаний об'єкт нерухомого майна;
витребувати у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1371757563101).
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилався на те, що рішенням 18-ї сесії Харківської міської ради 7-го скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 Харківська міська рада дозволила фізичній особі - підприємцю ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ) приватизувати шляхом викупу нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому на підставі вказаного рішення міської ради Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради уклало з ФОП ОСОБА_3 договір купівлі-продажу від 14 червня 2018 року № 5586-B-С, на підставі якого шляхом викупу у власність ФОП ОСОБА_4 перейшли нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв. м за вказаною адресою.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2020 року у справі № 922/3831/19 позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 в інтересах держави до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування вказаного рішення, визнання недійсним договору купівлі-продажу, зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути спірне майно територіальній громаді міста Харкова задоволено.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2021 року частково задоволено апеляційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення від 21 лютого 2018 року № 1008/18, а саме в частині пункту 70 додатка до рішення. Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 червня 2018 року № 5586-В-С. В частині зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути майно територіальній громаді міста Харкова суд відмовив у зв'язку з тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2019 року № 363, укладеного між ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , право власності на оспорюване майно перейшло до ОСОБА_1 .
Тобто спірні нежитлові приміщення вибули з комунальної власності на підставі пункту 70 додатка до рішення Харківської міської ради 7 скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 та договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 14 червня 2018 року № 5586-B-С, які скасовані у судовому порядку у справі № 922/3831/19 через їх незаконність.
Оскільки спірні нежитлові приміщення незаконно вибули з власності територіальної громади м. Харкова поза її волею, що підтверджено постановою Східного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2021 року під час розгляду справи № 922/3831/19, яка набрала законної сили, вони підлягають витребуванню у ОСОБА_1 на користь Харківської міської територіальної громади в особі Харківської міської ради.
Крім того, позивач вважає за необхідне скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я. М., індексний номер 49847361 від 25 листопада 2019 року, про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення.
У зв'язку з цим позивач просив позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Ленінський районний суд м. Харкова рішенням від 21 жовтня 2024 року у задоволенні позовних вимог відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги є необґрунтованими.
При цьому, надаючи оцінку обставинам вибуття спірного майна з власності територіальної громади та набуття ОСОБА_1 права власності на таке майно в контексті її добросовісності, суд встановив, що ОСОБА_1 придбала нежитлові приміщення за договором купівлі-продажу від 25 листопада 2019 року, укладеним з ОСОБА_2 , тобто стала вже другим власником спірних нежитлових приміщень після їх вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Харкова. Спірні приміщення були придбані ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 за оплатним договором, їх вартість становила 611 800,00 грн, договір купівлі-продажу укладено 25 листопада 2019 року, тобто до відкриття провадження у господарській справі № 922/3831/19 (09 грудня 2019 року), у якій ОСОБА_1 учасником справи не була, і про рішення у якій дізналась лише у березні 2021 року. На час купівлі спірних приміщень ОСОБА_1 не знала і не могла знати про порушення Харківською міською радою будь-яких процедур щодо відчуження цього майна ФОП ОСОБА_2 . При цьому правові підстави набуття ОСОБА_1 права власності на спірні нежитлові приміщення на момент їх придбання ОСОБА_1 (25 листопада 2019 року) ніким не оспорювалися, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі обтяжень нерухомого майна не було інформації щодо перебування нерухомого майна під забороною відчуження або арештом, у зв'язку з чим відповідач правомірно очікувала, що ФОП ОСОБА_2 мала право ними розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
Крім того, згідно з довідкою про оціночну вартість об'єкта нерухомості вартість нежитлових приміщень становила 3 754 931,13 грн, що в порівнянні з ціною, за якою ОСОБА_1 придбала майно - 611 800,00 грн, значно зросла.
У зв'язку з цим суд дійшов висновку, що втручання у право власності ОСОБА_1 порушить справедливий баланс інтересів, оскільки можливі позитивні наслідки вилучення спірних нежитлових приміщень для захисту інтересів територіальної громади не переважають над дотриманням прав власника ОСОБА_1 , яка законним шляхом, за плату набула у власність майно, покладаючись на добросовісність дій продавця, і яка внаслідок віндикації може втратити не лише власність, а і єдиний дохід від підприємницької діяльності в період воєнних дій та буде вимушена самостійно шукати способи компенсації понесених у зв'язку з придбанням такого майна витрат, що буде для неї надмірним тягарем.
Прокурор, діючи в інтересах держави в особі Харківської міської ради, пред'явив позов до ОСОБА_1 , внаслідок задоволення якого вона буде позбавлена права власності на спірні нежитлові приміщення без компенсації і без права на отримання інших рівноцінних приміщень від держави і, як наслідок, буде позбавлена права на отримання прибутку від їх використання у законний спосіб.
Крім того, суд дійшов висновку, що вимоги позову про визнання незаконним та скасування рішення приватного нотаріуса та припинення права власності є неналежним способом захисту права або інтересу позивача.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Харківський апеляційний суд постановою від 24 квітня 2025 року апеляційну скаргу Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова залишив без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2024 року залишив без змін.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи
У травні 2025 року заступник керівника Харківської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року в частині вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння та в цій частині ухвалити нове рішення, яким цю вимогу позову задовольнити.
Підставою касаційного оскарження вказував те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справах № 607/15052/16-ц та № 206/4841/20, від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18, від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц та постановах Верховного Суду від 28 січня 2025 року у справі № 922/3562/21, від 15 жовтня 2024 у справі № 922/395/22, від 09 жовтня 2024 року у справі № 922/3838/21, від 24 вересня 2024 року у справах № 922/2246/19 та № 922/1172/20, від 22 жовтня 2020 року у справі № 752/11904/17, від 15 квітня 2020 року у справі № 373/1810/16-ц, від 11 серпня 2022 року у справі № 904/5693/20.
Касаційна скарга мотивована неврахування судами того, що ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем спірного майна, оскільки вона допустила необачливість при пересвідченні у законності придбання продавцем - ФОП ОСОБА_2 цього майна, хоча мала можливість піддати сумніву правомірність правочину або з'ясувати недоліки товару (майна), у т. ч. дізнатися про спосіб приватизації майна шляхом викупу з проведенням невід'ємних поліпшень. При цьому, вирішуючи питання придбання майна, ОСОБА_1 не могла не помітити, що спірне майно не має нещодавнього ремонту та будь-яких поліпшень, саме тому мала розуміти протиправність вчинюваних дій та не може вважатися добросовісним набувачем.
У липні 2025 року Харківська міська рада подала відзив на касаційну скаргу, у якому просила залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки ці судові рішення є законними і обґрунтованими, суди правильно застосували норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дали їм належну правову оцінку.
У серпні 2025 року представник ОСОБА_1 - адвокат Тищенко А. В. подав відзив на касаційну скаргу, у якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити в силі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2025 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
07 липня 2025 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 27 листопада 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанцій установили, що рішенням 18-ї сесії Харківської міської ради 7-го скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» Харківська міська рада дозволила ФОП ОСОБА_2 приватизувати шляхом викупу нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
На підставі вказаного рішення 14 червня 2018 року Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради як виконавчий орган Харківської міської ради уклало з ФОП ОСОБА_3 договір купівлі-продажу від 14 червня 2018 року № 5586-B-С, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Тихоновою І. В., на підставі якого шляхом викупу у власність ФОП ОСОБА_4 перейшли нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
25 листопада 2019 року між ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Азадалієвою Я. М. за реєстровим номером № 363.
Ціна продажу, згідно зі звітом про оцінку майна від 07 вересня 2019 року, проведену Товариством з обмеженою відповідальністю «Експерт 2012», зазначена в договорі, становить 611 800,00 грн.
Відповідно до пункту 6 зазначеного договору, згідно з відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, отриманими приватним нотаріусом станом на 25 листопада 2019 року, на день укладення угоди купівлі-продажу спірних приміщень немає інформації про перебування нерухомого майна під забороною відчуження або арештом.
Вказане підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 25 листопада 2019 року, згідно з якою на підставі рішення приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Азадалієвої Я. М. про державну реєстрацію права власності від 25 листопада 2019 року № 49847361 вчинено запис № 34303302 про право власності ОСОБА_1 на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , підстава - договір купівлі-продажу від 25 листопада 2019 року серія та номер 393.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 05 листопада 2020 року у справі № 922/3831/19 задоволено позов прокурора. Визнано незаконним та скасовано рішення 18-ї сесії Харківської міської ради 7-го скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 «Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме пункту 70 додатка до рішення, визнано недійсним договір від 14 червня 2018 року № 5586-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 130. Скасовано запис від 05 листопада 2018 року № 28828422 про державу реєстрацію права власності на нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А2» загальною площею 94 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , за ФОП ОСОБА_2 . Зобов'язано ФОП ОСОБА_2 повернути територіальній громаді міста Харкова нежитлові приміщення 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2», загальною площею 94 кв. м, вартістю 245 040,00 грн, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2021 року частково задоволено апеляційні скарги Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове рішення, яким позов керівника Харківської місцевої прокуратури № 1 задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано рішення 18-ї сесії Харківської міської ради 7-го скликання від 21 лютого 2018 року № 1008/18 «Про відчуження об'єкта комунальної власності територіальної громади м. Харкова» в частині, а саме: пункту 70 додатку до рішення. Визнано недійсним договір від 14 червня 2018 року № 5586-В-С купівлі-продажу нежитлових приміщень 1-го поверху № 1-:-8, І в літ. «А-2» загальною площею 94 кв. м, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради і ФОП ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Тихоновою І. В. і зареєстрований в реєстрі за № 130. В частині зобов'язання ФОП ОСОБА_2 повернути майно територіальній громаді міста Харкова судом відмоввив у зв'язку з тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 25 листопада 2019 року № 363, укладеного між ФОП ОСОБА_2 в особі ОСОБА_5 і ОСОБА_1 , право власності на спірне майно перейшло до ОСОБА_1
14 травня 2021 року керівник Шевченківської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до Харківської міської ради з листом про вжиті заходи щодо визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25 листопада 2019 року № 393 укладеного між ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , та чи планує Харківська міська рада звертатися до суду з позовною заявою щодо витребування у ОСОБА_1 вказаних приміщень.
У відповіді заступник директора юридичного департаменту виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області Басараб В. М. повідомив керівника прокуратури, що договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, між ФОП ОСОБА_2 і ОСОБА_1 укладений 25 листопада 2019 року, тобто до відкриття Господарським судом Харківської області провадження у справі № 922/3831/19 (ухвала суду від 09 грудня 2019 року), а значить, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, придбала майно за кошти за відплатним договором, не знала і не могла знати, що особа, у якої вона придбала майно, не мала права його відчужувати, під час оформлення угоди на майно не було накладено будь-яких заборон, з огляду на що Харківська міська рада не вважає свої інтереси порушеними.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно з частиною першою статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права або інтересу.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України власнику належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном на власний розсуд.
Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його в особи, яка не мала права відчужувати це майно.
При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов'язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов'язку заінтересована особа має право пред'явити позов про витребування цього майна.
Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном недобросовісним набувачем передбачене статтею 387 ЦК України (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 607/15052/16-ц (провадження № 14-58цс22)).
Власник майна може витребувати належне йому майно від будь якої особи, яка є його останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), від 04 липня 2023 року у справі № 373/626/17 (провадження № 14-201цс21).
Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України).
Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що витребування спірного нежитлового приміщення у відповідачки, яка є добросовісним набувачем, відповідно до статті 388 ЦК України є неможливим.
Верховний Суд погоджується із цим висновком судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
Можливість витребування майна із володіння іншої особи закон ставить у залежність насамперед від змісту правового зв'язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).
Такі висновки Велика Палата Верховного Суду зробила у постановах від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21), від 28 вересня 2023 року у справі № 911/229/22 (провадження № 12-50гс23) та інших.
Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (див.; пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17 (провадження № 12-127гс19)).
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом та легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції К про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
ЄСПЛ у рішенні від 11 січня 2024 року (заява № 70445/13) у справі «Шмакова проти України» у пунктах 15, 16, 17, 21 дійшов висновку про те, що згідно з документами та інформацією, наданою заявницею, яку Уряд не оскаржував, завод не працював протягом багатьох років. Крім того, Суд зазначає, що під час першого розгляду позову прокурора національні суди наголосили, що відповідна земельна ділянка ніколи не використовувалася заводом і на ній не було споруд, які належали б заводу. Суд також зазначає, що Уряд не пояснив, чому, якщо існувала нагальна суспільна потреба у виділенні цієї землі для будівництва школи та дитячого садка, ця земельна ділянка стільки років не використовувалася, і чи така потреба усе ще існувала.
Така ситуація порушує питання за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції у зв'язку з вимогою дотримання суспільних інтересів (див. рішення ЄСПЛ від 11 жовтня 2011 року у справі «Вассалло проти Мальти» (Vassallo v. Malta), заява № 57862/09, пункт 43,). При цьому Суд також розглядатиме пропорційність заходу.
Суд повторює, що позбавлення власності без виплати суми, обґрунтовано пов'язаної з її вартістю, зазвичай призводить до недотримання необхідного справедливого балансу між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи і становить непропорційний тягар для заявника. У контексті скасування помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на органи державної влади обов'язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (див., наприклад, згадане рішення ЄСПЛ у справі «Кривенький проти України» (Kryvenkyy v. Ukraine), пункт 45 з подальшими посиланнями).
Наведених міркувань достатньо для визнання Судом того, що за обставин цієї справи позбавлення заявниці права власності на її земельну ділянку без надання будь-якої форми компенсації чи відшкодування не забезпечило справедливий баланс між вимогами суспільного інтересу, якщо такі були, з одного боку, і правом заявниці на мирне володіння своїм майном, з іншого.
Отже, позбавлення добросовісного набувача права власності на спірне нерухоме майно призведе до порушення положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зроблено висновок, що: «розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном, а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо».
У цій справі суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 придбала нежитлові приміщення на підставі договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_2 25 листопада 2019 року, тобто стала вже другим власником спірних нежитлових приміщень після їх вибуття з комунальної власності територіальної громади міста Харкова.
Спірні приміщення були придбані ОСОБА_1 за оплатним договором, вартість нежитлових приміщень становила 611 800,0 грн, договір купівлі продажу укладено 25 листопада 2019 року, тобто до відкриття провадження у господарській справі № 922/3831/19 (09 грудня 2019 року), у якій ОСОБА_1 не була учасником справи, і про рішення у якій вона дізналась лише у березні 2021 року.
На час купівлі спірних приміщень ОСОБА_1 не знала і не могла знати про порушення Харківською міською радою будь-яких процедур щодо відчуження цього майна раніше ОСОБА_2 .
При цьому правові підстави набуття ОСОБА_1 права власності на нежитлові приміщення 25 листопада 2019 року на момент їх придбання ніким не оспорювалися, в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Державному реєстрі обтяжень рухомого майна не було будь-якої інформації щодо перебування нерухомого майна під забороною відчуження або арештом, у зв'язку з чим відповідач правомірно очікувала, що ОСОБА_2 мала право ними розпоряджатися, а вона після отримання цього майна матиме змогу мирно ним володіти.
При цьому суди встановили, що прокурор не довів, що відповідачка на день придбання нерухомості у попереднього власника знала про те, що воно перебуває у судовому спорі.
У справі, що розглядається, постановою Східного апеляційного господарського суду від 15 квітня 2021 року встановлено порушення органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також наявність протиправної поведінки самого покупця, який, за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою щодо приватизації майна шляхом викупу.
Водночас суди попередніх інстанцій зазначили, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 як кінцевий набувач спірного майна знала чи могла знати про порушення порядку реалізації майна або про набуття майна ФОП ОСОБА_2 всупереч закону.
Верховний Суд погоджується з таким висновком судів попередніх інстанцій та додатково зазначає, що добросовісний набувач не може відповідати через порушення інших осіб, допущені в межах процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайству при вчиненні правочинів з нерухомим майном. Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає такий статус всупереч статті 388 ЦК України, а тому втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар.
Схожий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 26 серпня 2025 року у справі № 922/532/22, від 07 травня 2025 року у справі № 922/154/22 та від 01 квітня 2025 року у справі № 922/508/22, ухвалених в подібних правовідносинах.
В контексті наведеного Верховний Суд відхиляє доводи прокурора про те, що ОСОБА_1 під час придбання спірного майна допустила необачливість та не перевірила законності придбання ФОП ОСОБА_2 такого майна, оскільки, на переконання прокурора, ОСОБА_1 мала дізнатися про спосіб приватизації майна шляхом викупу (з проведенням невід'ємних поліпшень) та не могла не помітити, що спірне майно не має нещодавного ремонту та будь-яких поліпшень.
Відмовляючи в задоволенні позову про витребування майна, ураховуючи оплатний характер набуття ОСОБА_1 спірного нерухомого майна, необізнаність її про вибуття майна з комунальної власності з порушенням процедури приватизації, а також те, що наявні в матеріалах справи документи та обставини справи свідчать про наявність волі в діях Управління комунального майна на передачу спірного нерухомого майна, суди дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для витребування такого майна від добросовісного набувача.
Водночас намагання виправити допущену в минулому органом влади помилку у будь-якому випадку не може мати наслідком непропорційне втручання у нове право відповідача та перекладати на нього усі негативні наслідки такої помилки (як вважає позивач), оскільки задоволення позову покладатиме надмірний індивідуальний тягар на особу, яка володіє майном протягом тривалого часу, а отже порушить справедливий баланс інтересів сторін.
У справі, яка переглядається, оскаржувані судові рішення ухвалені на підставі належної перевірки добросовісності/недобросовісності набувача.
Доводи касаційної скарги (в межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження) спростовуються встановленими судами фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до компетенції Верховного Суду.
Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, встановлені судами попередніх інстанцій, оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону, і підстав для їх скасування немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу заступника керівника Харківської обласної прокуратури залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 21 жовтня 2024 року та постанову Харківського апеляційного суду від 24 квітня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийМ. Є. Червинська
Судді:А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко В. М. Коротун
М. Ю. Тітов