10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 753/16915/23
провадження № 61-8602св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року у складі судді Цимбал І. К. та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Левенця Б. Б., Ратнікової В. М.,
Короткий зміст позовних вимог
1. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у володіння, користуванні та розпорядженні власністю шляхом виселення.
2. Позов обґрунтовано тим, що вона є власником земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:937:0024 площею 0,0751 га та будинку загальною площею 201,2 кв. м з надвірними будівлями, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , набутого в порядку звернення стягнення на іпотечне майно.
3. Вказувала, що вона не має можливості користуватися своєю власністю, оскільки там проживає відповідач, який раніше був власником цього майна, на яке було звернуто стягнення в рахунок погашення його боргових зобов'язань, після чого майно перейшло у власність іншої особи, яка в рахунок виконання зобов'язань передала їй у власність відповідне майно.
4. Вважає, що такі неправомірні дії відповідача перешкоджають їй реалізовувати своє право власності, проте вона як власник повинна нести тягар утримання майна.
5. Враховуючи викладене просила суд зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належною їй власністю за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення ОСОБА_2 .
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року, позов задоволено.
7. Зобов'язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні належною ОСОБА_1 власністю за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення відповідача із вказаного приміщення. Здійснено розподіл судових витрат.
8. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що право власності відповідача на будинок було припинено у 2019 році, проте він відмовляється у добровільному порядку звільнити будинок та продовжує проживати в ньому без будь-якої правової підстави. Право позивачки, як нового власника, підлягає захисту в обраний нею спосіб, а саме усунення перешкод у здійсненні права власності шляхом виселення відповідача із належного їй на праві власності житлового будинку.
9. Судами також зазначено, що виселення ОСОБА_2 із спірного житла відповідає пропорційності втручання в право на житло в розумінні положень статті 8 Конвенції, адже неможливість позивачки володіти, користуватися та розпоряджатися своїм будинком через проживання в ньому відповідача необхідно розцінювати як порушення прав ОСОБА_1 як власника житлового приміщення у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
10. У липні 2025 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 .
11. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 липня 2025 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
12. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2025 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та відмовити в задоволенні позовних вимог.
14. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 754/613/18, від 04 березня 2020 року в справі № 639/1502/18, від 21 травня 2020 року у справі № 428/3476/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
15. Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що тривалий час проживання відповідача, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою вважати, що відповідне житло належить йому в розумінні статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а тому наступне виселення з спірного житла є невиправданим втручанням до приватної сфери ОСОБА_2 , порушення прав на повагу до житла.
16. Крім того, заявник вказує, що не є підставою для виселення членів сім'ї власника житла, у тому числі й колишніх, лише сам факт переходу права власності на це майно до іншої особи без оцінки законності такого виселення, яке по факту є втручанням у право на житло у розумінні положень статті 8 Конвенції, на предмет пропорційності у контексті відповідної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
17. Судами не враховано, що спірний будинок є єдиним житлом для проживання відповідача, іншого житла у нього на праві власності не має, проте такі доводи не були досліджені судами попередніх інстанцій.
18. При цьому відповідач має триваючі зв'язки з конкретним місцем проживання, а відтак, проживання досить тривалий час у будинку, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою вважати, що спірний будинок є його житлом в розумінні статті 8 Конвенції.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
19. У серпні 2025 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , у якому вказано, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20. 04 травня 2018 року заочним рішенням Дарницького районного суду міста Києва у справі №753/15372/17 з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 стягнуто заборгованість за договором позики від 17 березня 2017 року у розмірі 893 700 грн.
21. 05 квітня 2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом від 13 липня 2018 року № 753/15372/17, виданим Дарницьким районним судом м. Києва на виконання цього заочного рішення, передано стягувачу ОСОБА_5 житловий будинок загальною площею 201,2 кв. м з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:937:0024, загальною площею 0,0751 га, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
22. Відповідну різницю між вартістю майна, переданого ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу, та сумою до стягнення за виконавчим листом було покладено на депозитний рахунок приватного виконавця в сумі 1 144 326,50 грн.
23. 26 вересня 2019 року ОСОБА_2 видано довіреність щодо отримання грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку вказаного приватного виконавця.
24. У судовому засіданні сторона відповідача не заперечувала обставини того, що представник ОСОБА_2 отримав різницю між вартістю майна, переданого ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу, та сумою до стягнення за виконавчим листом у розмірі 1 144 326,50 грн.
25. 10 квітня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу видано свідоцтво про те, що ОСОБА_5 належить на праві власності житловий будинок загальною площею 201,2 кв. м з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:937:0024, загальною площею 0,0751 га, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
26. 12 липня 2019 року між позивачкою та ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, відповідно до якого останній в рахунок виконання грошових зобов'язань передав позивачці в іпотеку житловий будинок загальною площею 201,2 кв. м з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:937:0024, загальною площею 0,0751 га, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
27. 30 серпня 2019 року за позивачкою на підставі договору іпотеки було зареєстровано право власності на житловий будинок загальною площею 201,2 кв. м з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку кадастровий номер, 8000000000:90:937:0024, загальною площею 0,0751 га, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
28. З пояснень представників сторін та актів, складених ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» від 17 листопада 2022 року та підписаних відповідачем, вбачається, що останній проживає у будинку.
Позиція Верховного Суду
29. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
30. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
31. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
32. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
33. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.
Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права
34. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_1 вказувала, що набула право власності на будинок та земельну ділянку на підставі договору іпотеки від 12 липня 2019 року, укладеного з ОСОБА_5 .
35. ОСОБА_5 набув право власності на вказане майно відповідно до статті 61 Закону України «Про виконавче провадження», тобто на підставі акта про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу.
36. ОСОБА_1 , обґрунтовуючи підстави для виселення відповідача, посилалась на те, що право власності останнього на майно було припинено в 2019 році, проте він продовжує володіти і користуватись майном без будь-якої правової підстави та її згоди як власника, що свідчить про незаконне користування майном.
37. Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
38. За положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
39. Права позивачки у спірних правовідносинах врегульовані статтями 317, 319, 383, 391 ЦК України.
40. Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
41. Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
42. Згідно із частиною першою статті 383 ЦК України власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
43. Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
44. У постановах Верховного Суду України від 15 травня 2017 року у справі № 6-2931цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 753/481/15-ц (провадження № 6-13113цс16), від 09 жовтня 2019 року у справі № 695/2427/16, (провадження № 61-29520св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 523/12186/13-ц (провадження № 61-17372св18) зазначено, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
45. Крім того, у спірних правовідносинах права позивача як власника квартири захищені і статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
46. Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте, попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
47. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
48. У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
49. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
50. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
51. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
52. В свою чергу права відповідача у справах про виселення захищені статтею 8 Конвенції, яка встановлює, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
53. Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров'я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
54. У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов'як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.
55. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції.
56. Таким чином, при розгляді справ, в яких піднімається питання щодо необхідності захисту прав власника майна шляхом виселення осіб з цього майна, з метою недопущення порушення права на мирне володіння майном та права на повагу до приватного життя, які в розумінні Конвенції є рівнозначними правами, слід завжди оцінювати пропорційність втручання.
57. Вирішуючи спір, судами встановлено, що ОСОБА_1 є власницею житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки, які вона набула на підставі договору іпотеки, укладеного з ОСОБА_6 .
58. Також судами встановлено, що право власності відповідача на спірне майно було припинено у 2019 році, проте останній відмовляється в добровільному порядку звільнити майно та користується ним без будь-яких правових підстав.
59. Колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що виселення ОСОБА_2 із спірного житла відповідає пропорційності втручання в право на житло в розумінні положень статті 8 Конвенції, адже неможливість позивача володіння, користування та розпорядження своїм будинком через проживання в ньому відповідача необхідно розцінювати як порушення прав позивачки, як власника житлового приміщення, у контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
60. При цьому колегією суддів враховано, що 05 квітня 2019 року постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва в рахунок погашення заборгованості за виконавчим листом від 13 липня 2018 року № 753/15372/17, виданим Дарницьким районним судом м. Києва, передано стягувачу ОСОБА_5 житловий будинок загальною площею 201,2 кв. м з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:937:0024, загальною площею 0,0751 га, місцезнаходження: АДРЕСА_2 .
61. Відповідну різницю між вартістю майна, переданого ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу, та сумою до стягнення за виконавчим листом було покладено на депозитний рахунок приватного виконавця в сумі 1 144 326,50 грн.
62. Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції у судовому засіданні сторона відповідача не заперечувала обставини того, що представник ОСОБА_2 отримав різницю між вартістю майна, переданого ОСОБА_5 в рахунок погашення боргу, та сумою до стягнення за виконавчим листом у розмірі 1 144 326,50 грн.
63. Таким чином, враховуючи те, що позивачка станом на час розгляду справи є власником будинку, у якому проживає відповідач без належної правової підстави та без згоди власника, чим створює позивачу перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні нею своїм будинком, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині усунення перешкод у володінні, користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення.
64. Отже, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
65. Посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених упостановах Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц, від 15 січня 2020 року в справі № 754/613/18, від 04 березня 2020 року в справі № 639/1502/18, від 21 травня 2020 року у справі № 428/3476/17, відхиляються колегією суддів, оскільки оскаржувані судові рішення, з урахуванням встановлених обставин, не суперечать висновкам, викладеним у наведених постанова.
66. Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.
67. Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального процесуального права.
68. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають.
Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
2. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 10 грудня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
О. В. Ступак
В. В. Шипович