16 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 521/20621/23
провадження № 61-15332ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М.(суддя-доповідач), Карпенко С. О.,
Сердюка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 11 лютого 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку
«ЖК Люксембург» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Люксембург», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про зобов'язання зробити перерахунки,
У серпні 2023 року Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку
«ЖК Люксембург» (далі - ОСББ «ЖК Люксембург») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просило стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за внесками щодо квартири АДРЕСА_1 , з яких: сума боргу за період
з 01 лютого 2021 року до 30 червня 2023 року у розмірі 30 987,93 грн; інфляційні втрати за період з 01 лютого 2021 року до 23 лютого 2022 року - 527,28 грн;
3 % річних за період з 01 лютого 2021 року до 23 лютого 2022 року - 121,68 грн.
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСББ «ЖК Люксембург», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , в якому просила:
зобов'язати ОСББ «ЖК Люксембург» виконати перерахунок нарахованих комунальних платежів за постачання теплової енергії до квартири АДРЕСА_1 , а саме скасувати нараховані після 17 грудня 2021 року платежі за послуги постачання теплової енергії (послуги опалення) у зв'язку з ненаданням таких послуг до вказаної квартири;
зобов'язати ОСББ «ЖК Люксембург» виконати перерахунок нарахованих членських внесків на утримання будинку та прибудинкової території для квартири АДРЕСА_1 , а саме виконати перерахунок всіх сплачених та несплачених внесків за розмірами, які були встановлені до 07 квітня 2017 року у зв'язку з тим, що протокол загальних зборів ОСББ «ЖК «Люксембург»» від 07 квітня 2017 року
№ 1 про затвердження членських внесків на утримання будинку та прибудинкової території було скасовано Господарським судом Одеської області.
Малиновський районний суд міста Одеси (на даний час назву суду змінено на Хаджибейський районний суд міста Одеси відповідно до Закону України
від 26 лютого 2025 року № 4273-IX «Про внесення змін до Закону України
«Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів») ухвалою від 13 листопада 2023 року прийняв зустрічний позов
ОСОБА_1 та об'єднав в одне провадження з первісним позовом ОСББ
«ЖК Люксембург».
Малиновський районний суд міста Одеси рішенням від 11 лютого 2025 року
(у складі судді Тополевої Ю. В.) позов ОСББ «ЖК Люксембург» задовольнив.
Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСББ «ЖК Люксембург» заборгованість за внесками щодо квартири АДРЕСА_1 , з яких: суму боргу за період з 01 лютого 2021 року до 30 червня 2023 року у розмірі 30 987,93 грн; інфляційні втрати за період з 01 лютого
2021 року до 23 лютого 2022 року - 527,28 грн; 3 % річних за період з 01 лютого 2021 року до 23 лютого 2022 року - 121,68 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Зустрічний позов ОСОБА_1 залишив без задоволення.
Одеський апеляційний суд постановою від 16 жовтня 2025 року рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 11 лютого 2025 року залишив без змін.
07 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Малиновського районного суду міста Одеси від 11 лютого 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року, в якій заявниця просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення зустрічного позову або передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
Відповідно до пункту 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви.
Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, враховуючи те, що провадження здійснюється судом після розгляду справи судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Малиновський районний суд міста Одеси ухвалою від 06 жовтня 2023 року справу № 521/20621/23 визнав малозначною та призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 листопада 2023 року
№ 10-р(II)/2023 визнав таким, що відповідає Конституції України
(є конституційним) пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Згідно з частиною четвертою статті 19 ЦПК України спрощене позовне провадження призначене для розгляду, зокрема малозначних справ; справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про стягнення грошових коштів - сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Велика Плата Верховного Суду у постанові від 15 червня 2021 року у справі
№ 904/5726/19 (провадження № 12-95гс20) виснувала, що у процесуальному законодавстві діє принцип jura novit curia («суд знає закони»), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia.
Предметом спору у цій справі є вимоги майнового характеру (первісний позов) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 31 636,89 грн (30 987,93 грн + 527,28 грн + 121,68 грн) та вимоги немайнового характеру (зустрічний позов) про зобов'язання виконати перерахунки.
Ціна позову майнового характеру становить 31 636,89 грн.
Вимоги майнового характеру станом на 01 січня 2025 року не перевищують двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
(3 028 грн х 250 = 757 000 грн).
Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитись з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов'язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення у справі «Зубац проти Хорватії»,
заява № 40160/1, від 05 квітня 2018 року).
Верховний Суд, враховуючи засади змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства, дослідив та взяв до уваги: ціну та предмет позову, складність справи, доводи касаційної скарги, а також значення справи для сторін і суспільства, практику розгляду справ з даної категорії.
Позивачкою за зустрічним позовом була також заявлена позовна вимога немайнового характеру, проте з аналізу спірних правовідносин, обставин справи, застосованих норм права вбачається, що заявлена позовна вимога немайнового характеру на складність справи не впливає.
З урахуванням статусу Верховного Суду, в деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, так як розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Отже, зазначена справа щодо первісних та зустрічних вимог як майнового, так і немайнового характеру не є справою з ціною позову, що перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, є незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2
частини шостої статті 19 ЦПК України.
Під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) в справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом першої інстанції справи до категорії малозначних.
При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, покладається на скаржника.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Конституційний Суд України наголосив, що унормування процесуальних відносин у спосіб визначення в ЦПК України підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв'язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовної практики (абзац другий пункту 7.8. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України
від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Посилаючись на існування зазначених обставин, заявниця не навела жодних аргументів і не додала до касаційної скарги будь-яких доказів, які б підтверджували те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Сама по собі вказівка про це в касаційній скарзі, без належного обґрунтування таких обставин, не свідчить про те, що є підстави для розгляду справи в суді касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини зазначає, що застосування критерію малозначності справи у цій справі було передбачуваним, справа була розглянута судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявник не продемонструвала наявності виключних обставин, які за положеннями кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи (рішення у справі «Азюковська проти України», від 09 жовтня 2018 року, заява № 47921/08).
Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань як від заінтересованих осіб, так і від Суду, оскільки в іншому випадку принцип «правової визначеності» буде порушено.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої
статті 389 ЦПК України, за наявності яких судові рішення підлягають касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять і суд касаційної інстанції їх не встановив.
Колегія суддів враховує мотиви судових рішень і доводи касаційної скарги, які значною мірою стосуються оцінки доказів у справі, та вважає, що з огляду на встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин справи та надання правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, незгода відповідача з встановленими судами обставинами не свідчить про те, що така справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 21 червня 2011 року у справі «Добріч проти Сербії» (заяви № 2611/07 та № 15276/07) зазначив, що «застосування передбаченого законодавством порогу ratione valoris для подання скарг до верховного суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою, враховуючи саму суть повноважень верховного суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості.
При цьому, саме національний верховний суд, якщо цього вимагає національне законодавство, повинен оцінювати те, чи досягнуто передбачений законодавством поріг ratione valoris для подання скарги саме до цього суду. Таким чином, в ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять до нього, верховний суд не може бути зв'язаний або обмежений помилками в оцінюванні зазначеного порогу, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R(95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Застосовані державою обмеження не можуть применшувати право доступу до суду настільки, щоби порушувати саму сутність цього права. Крім того, обмеження права доступу до суду не є сумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо не переслідує легітимну мету і якщо відсутнє «пропорційне співвідношення між використаними засобами та переслідуваною метою» (рішення у справах «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства», заява № 8225/78, від 28 травня 1985 року; «Файєд проти Сполученого Королівства», заява № 17101/90,
від 21 вересня 1994 року).
Позивачка за зустрічним позовом отримала доступ до судів першої й апеляційної інстанцій і мала можливість навести аргументи та докази на користь її позовних вимог. Право касаційного оскарження згідно з процесуальним законом обмежене. Це обмеження спрямоване на забезпечення виконання Верховним Судом завдання із забезпечення сталості та єдності судової практики у порядку та спосіб, визначені таким законом (частина перша статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Зазначена мета є легітимною.
Позивачка за зустрічним позовом подала касаційну скаргу на судові рішення, які за загальним правилом не можна оскаржити у касаційному порядку. Передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадків немає. За таких умов обмеження на подання позивачкою за зустрічним позовом касаційної скарги є пропорційними вказаній легітимній меті та не порушують сутність його права на доступ до суду.
На підставі викладеного, Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
З урахуванням наведеного, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення у справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Зазначення у постанові Одеського апеляційного суду від 16 жовтня 2025 року про можливість її оскарження в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки такий перегляд не відповідатиме положенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у частині права особи на розгляд справи судом, встановленим законом.
З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
Одночасно суд роз'яснює вимоги пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір», відповідно до якого сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.
Керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду міста Одеси
від 11 лютого 2025 року та постанову Одеського апеляційного суду
від 16 жовтня 2025 року у справі за позовом Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Люксембург» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості; за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «ЖК Люксембург», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_2 , про зобов'язання зробити перерахунки.
Ухвала суду касаційної інстанції оскарженню не підлягає.
Судді:І. М. Фаловська С. О. Карпенко В. В. Сердюк