10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 359/4512/23
провадження № 61-872св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В., Ситнік О. М.,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Діденко Володимир Євгенович, на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня
2023 року у складі судді Мармаша В. Я. та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року у складі суддів Гаращенка Д. Р., Олійника В. І., Сушко Л П.
у справі за заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , заінтересовані особи: Бориспільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), ОСОБА_3 , про встановлення фактів розірвання та укладення шлюбу,
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду із заявою, в якій просили встановити факт реєстрації розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 11 квітня 2017 року Сакським районним відділом запису актів цивільного стану Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції республіки Крим, (далі Сакський РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК), актовий запис № 87 та факт реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 29 квітня 2017 року Сакським РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК, актовий запис № 120.
В обґрунтування заяви зазначили, що ОСОБА_1 перебував у шлюбі з ОСОБА_4
28 березня 2017 року шлюб між ними був розірваний.
29 квітня 2017 року ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_2 .
Отже, обидві події (розірвання та укладення нового шлюбу) були зареєстровані в Сакському РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК, який є незаконним органом, що діє на тимчасово окупованій території України.
Бориспільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Бориспільському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі - Бориспільський ВДРАЦС) під час звернення заявників з відповідною заявою відмовив у проведенні державної реєстрації відповідних змін у сімейному стані ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 , у зв'язку з чим вони просять встановити факти у судовому порядку.
Короткий зміст судових рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду
від 12 грудня 2023 року, у задоволенні заяви відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що Сакський РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК не є органом, створеним у встановленому законом порядку, уповноваженим на здійснення державної реєстрації актів цивільного стану, зокрема актів укладення та розірвання шлюбів між громадянами України. Тому реєстрація Сакським РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , а також укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають юридичного значення.
З такими висновками погодився апеляційний суд, який, окрім іншого зазначив, що до вказаних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» в редакції закону, що діяла на час виникнення правовідносин у 2017 році (факту розірвання та реєстрації шлюбу), оскільки прикінцеві положення Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України» №2217-IX від 21 квітня 2022 року (далі - Закон України №2217-IX від 21 квітня 2022 року) не передбачають зворотної дії у часі.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
16 січня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Діденко В. Є., засобами поштового зв'язку звернулись до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду
від 12 грудня 2023 року.
У касаційній скарзі заявники просять скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В обґрунтування касаційної скарги зазначили, що раніше проживали в Автономній Республіці Крим (далі - АРК), який з 2014 року є окупованою територією України.
В 2017 році на території АРК ОСОБА_1 розірвав шлюб із ОСОБА_6 та зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 .
У 2022 році заявники виїхали з АРК у зв'язку із початком повномасштабної війни російської федерації проти України, на цей час проживають у м. Бориспіль Київської області та хочуть зареєструвати відповідні зміни у сімейному стані згідно з законодавством України, громадянами якої вони є.
Встановлення вказаних фактів необхідно заявникам для поновлення актових записів про розірвання шлюбу та укладення шлюбу, отримання свідоцтва про шлюб та внесення відповідних змін до актових записів про народження дітей.
Суди не звернули уваги на те, що 07 травня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», яким, зокрема, частину третю статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» доповнено словами «крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану».
Аргументи інших учасників справи
Інші особи не скористалась своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу у строки, встановлені Верховним Судом в ухвалі про відкриття провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 15 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
05 квітня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що 28 вересня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладений шлюб, зареєстрований у Сакському РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК, актовий запис №232.
Після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_4 змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 вересня 2013 року.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у заявників народилася дочка ОСОБА_9 ,
ІНФОРМАЦІЯ_2 - дочка ОСОБА_10 та ІНФОРМАЦІЯ_3 - дочка ОСОБА_9 . Ці обставини підтверджуються свідоцтвами про народження серії № НОМЕР_2 від 20 березня 2018 року, серії НОМЕР_3 від 15 жовтня 2020 року та серії НОМЕР_4 від 7 лютого 2023 року, рішеннями Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 19 березня 2018 року та від 13 жовтня
2020 року, рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 3 лютого 2023 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Відповідно до статті 1 ЦПК України зазначений Кодекс визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства. При цьому завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).
Стаття 4 ЦПК України гарантує кожній особі право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку.
Відповідно до статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення (пункт 5 частини другої статті 293 ЦПК України).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.
Частинами третьою-четвертою статті 49 ЦК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав
і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (у редакції, чинній на час звернення заявників до суду) будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану..
Статтями 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки
у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини»
(Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах
«Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2021 року, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10 травня 2021 року, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23 лютого 2016 року, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 жовтня
2018 року у справі № 235/2357/17, від 08 лютого 2023 року у справі № 369/7885/21.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо розірвання та реєстрації шлюбу, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.
Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Документи, видані органами та установами (зокрема, закладами реєстрації актів цивільного стану), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток, можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом із іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку, зокрема, під час розгляду справ у порядку статті 315 ЦПК України.
Відповідно до абзацу третього частини другої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» АРК та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
У частині другій статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Із заяви ОСОБА_1 та ОСОБА_2 слідує, що 28 березня 2017 року ОСОБА_1 розірвав шлюб з ОСОБА_4 , про що Сакським РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК складений актовий запис №87, а 29 квітня
2017 року ОСОБА_1 уклав шлюб із ОСОБА_2 , який зареєстрований Сакським РВ ЗАГС ДЗАГС МЮ РК за актовим записом № 120.
Отже, шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірваний та шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладений на тимчасово окупованій території України.
У зв'язку із розірванням та укладенням шлюбу на тимчасово окупованій території заявники не могли отримати відповідні документи на підтвердження зазначених фактів на підконтрольній Україні території із внесенням відповідних актових записів про розірвання шлюбу та укладення шлюбу у Державний реєстр актів цивільного стану як підтвердження наявності відповідних шлюбних стосунків на державному рівні.
Встановлення факту розірвання та реєстрації шлюбу має значення для реалізації особистих немайнових прав заявників, рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні вимог процесуального закону щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Матеріали справи містять копію свідоцтва про розірвання шлюбу, копію свідоцтва про укладення шлюбу, які видані органами окупаційної влади на тимчасово окупованій території.
Суди першої та апеляційної інстанцій на вказане належної уваги не звернули, всупереч приписам частини першої статті 294 ЦПК України не дослідили у повній мірі всі докази, надані заявниками, не надали належної оцінки їх доводам, не врахували інші обставини, які мають значення для розгляду справи та сприяння у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів заявників, в результаті чого дійшли помилкових висновків про те, що заявники, знаючи про правові наслідки укладення та розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території, не скористалися своїм правом на подачу заяви про реєстрацію шлюбу до будь-якого українського органу державної реєстрації актів цивільного стану, тому відсутні правові підстави для задоволення такої заяви, оскільки укладення шлюбу на тимчасово окупованій території України не створює юридичних наслідків і обов'язків та не може визнаватися на території інших держав, зокрема і в Україні.
Крім того, з огляду на положення пункту 4 частини першої статті 315 ЦПК України, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов помилкового висновку про те, що ЦПК України не передбачає можливості встановлення судом факту розірвання та реєстрації шлюбу на тимчасово окупованій території і що заявник фактично просить поновити актові записи про розірвання та укладення шлюбу. Також помилковими є висновки апеляційного суду, щодо неможливості застування частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у чинній редакції, оскільки така не діяла на час виникнення правовідносин (розірвання та укладення шлюбу у 2017 році).
Помилковість таких висновків полягає у тому, що невизначеність норм процесуального права не може тлумачитись проти заявника і обмежувати його право на судовий захист, у тому числі у справах окремого провадження, оскільки в Україні юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
На час звернення заявників із цією заявою до суду (15 травня 2023 року) частина третя статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» передбачала, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану, яка і підлягає застосуванню в даному випадку.
При цьому висновок про можливість розгляду заяви про встановлення факту реєстрації (розірвання) шлюбу в окремому провадження викладено у постановах Верховного Суду, зокрема від 10 грудня 2018 року у справі № 2-о-48/10 (провадження № 61-1217св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 694/332/17 (провадження № 61-26442св18), від 08 вересня 2021 року у справі № 752/18540/20 (провадження № 61-4695св21), від 16 листопада 2022 року у справі № 759/1443/22 (провадження № 61-8726св22).
Враховуючи наведене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати обґрунтованими, оскільки вони є передчасними та не є такими, що відповідають завданням цивільного судочинства, яке полягає у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав.
У силу наданих процесуальним законом повноважень, суд касаційної інстанції позбавлений права встановлювати, або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, надавати оцінку доказам, що не були предметом їх перевірки, чи робити їх переоцінку, у тому числі усувати недоліки висновків суду, які є припущеннями, у зв'язку з чим суд касаційної інстанції позбавлений можливості ухвалити власне рішення.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що судами першої та апеляційної інстанцій не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, колегія суддів суду касаційної інстанції дійшла висновку про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом, Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням учасників справи та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно з частиною сьомою статті 294 ЦПК України під час ухвалення судом рішення в справі окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Керуючись статтями 389, 400, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в інтересах яких діє адвокат Діденко Володимир Євгенович, задовольнити частково.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 14 червня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 грудня 2023 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий І. М. Фаловська
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
О. М. Ситнік