10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 755/1692/20
провадження № 61-16041св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року у складі судді Остапчук Т. В. та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року у складі колегії суддів Білич І. М., Коцюрби О. П., Слюсар Т. А.,
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до держави України в особі Державної казначейської служби України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 12 травня 2017 року головним оперуповноваженим відділу протидії корупції УОР ДЗЕ НП України капітаном Лозовим О. В. безпідставно складено стосовно нього протоколи № 39 та № 40 про вчинення адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, відповідальність за які передбачена частинами першою, другою статті 172-7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП).
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 172-7 КУпАП. Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року скасовано постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року та закрито провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складів адміністративних правопорушень.
Позивач вважав, що діями відповідачів йому завдано суттєвих моральних втрат, душевних страждань, які призвели до порушення нормальних життєвих та професійних зв'язків.
На підставі наведеного позивач просив суд стягнути з держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Національної поліції України, Офісу Генерального прокурора через Державну казначейську службу України на його користь моральну шкоду у сумі 200 000,00 грн та матеріальну шкоду у сумі 6 900,00 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Печерський районний суд міста Києва рішенням від 05 квітня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні позову.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів незаконності дій відповідачів, оскільки адміністративне стягнення, передбачене КУпАП, до нього застосовано не було, а складання протоколу про адміністративне правопорушення не є притягненням особи до адміністративної відповідальності, оскільки відповідно до статей 283, 284 КУпАП таке питання може бути вирішено лише судом. Крім того, суд вказав, що твердження позивача про поширення відповідачами неправдивої інформації та відшкодування шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» є безпідставними.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 07 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року змінив, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотивувальну частину рішення місцевого суду, з посиланням на статті 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» вказав, що оскільки адміністративна відповідальність є більш м'яким видом юридичної відповідальності у порівнянні із кримінальною відповідальністю, то згідно зі статтею 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, у зв'язку із закриттям провадження у справі здійснюється лише внаслідок застосування більш сурових стягнень, а саме незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт. Адміністративні стягнення у вигляді виправних робіт чи арешту, передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України, до позивача не застосовувалися, тому апеляційний суд виснував, що позивач не набув права для відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року
та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 05 квітня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року і ухвалити нове рішення
про задоволення позову в повному обсязі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на:
- пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), постановах Верховного Суду від 10 січня 2019 року у справі № 532/1243/1-ц (провадження № 61-34251св18), від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16916/17 (провадження № 61-15393св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 142/143/17 (провадження № 61-5739св19), від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 5136св22);
- пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується
з підстав, передбачених частинами першою, третьою 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт
2 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Заявник зазначає, що у цій справі підставою відшкодування шкоди є закриття справ про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складів адміністративних правопорушень. Однак це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення з підстави відсутності складу такого правопорушення свідчить про те, що позивача незаконно притягнуто до адміністративної відповідальності і відшкодування моральної шкоди здійснюється незалежно від вини. У зв'язку із застосуванням у постанові суду першої інстанції адміністративного покарання у вигляді адміністративного штрафу, яка надалі була скасована, у заявника виникло право на відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Суди взагалі не досліджували договір про надання послуг від 12 жовтня 2017 року № 126/105, укладений між заявником та Дочірнім підприємством «Юрнаукацентр» (далі - ДП «Юрнаукацентр») при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, та копію квитанції до прибуткового ордера ДП «Юрнаукацентр», якими обґрунтовано інші витрати, сплачені під час формування позиції захисту щодо обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу представник Офісу Генерального прокурора Петрик В. А. просить суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, посилаючись на законність та обґрунтованість.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження
у справі, витребував матеріали справи та надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частини другої статті
389 ЦПК України.
13 березня 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Верховний Суд ухвалою від 25 листопада 2025 року призначив справу до судового розгляду в складі колегії з п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 12 травня 2017 року головним оперуповноваженим відділу протидії корупції УОР ДЗЕ НП України капітаном Лозовим О. В. стосовно ОСОБА_1 складено протоколи № 39 та № 40 про вчинення ним адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, відповідальність за які передбачена частинами першою, другою статті 172-7 КУпАП.
Постановою Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень передбачених частинами першою, другою статті 172-7 КУпАП.
Постановою Апеляційного суду міста Києва від 18 грудня 2017 року скасовано постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року та закрито провадження у зв'язку з відсутністю в його діях складів адміністративних правопорушень, передбачених частиною першою, другою статті 172-7 КУпАП.
Позиція Верховного Суду
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частинами першою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Предметом касаційного оскарження є судові рішення, ухвалені у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Тобто судові рішення у зазначеній справі не підлягають касаційному оскарженню. Водночас Верховний Суд, відкриваючи касаційне провадження, в ухвалі від 19 лютого 2024 року вказав, що аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що вона може стосуватися питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики (підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України), а тому судові рішення у справі підлягають касаційному оскарженню.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов такого висновку.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними нормами і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Наведені правові норми передбачають, що для покладення відповідальності за дії посадових осіб та органів державної влади чи місцевого самоврядування наявність їх вини не є обов'язковою. Проте цими приписами встановлена обов'язковість інших трьох елементів складу цивільного правопорушення, встановлення яких є необхідним для покладення відповідальності за завдану шкоду на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтями 2, 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення.
На підставі пункту 2 частини першої статті 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»в особи виникає право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок незаконного накладення штрафу.
Тобто здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше).
У справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справ про адміністративні правопорушення у зв'язку з відсутністю складів адміністративних правопорушень.
Водночас це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом.
Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18), на яку міститься посилання у касаційній скарзі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі
№ 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24) зазначено, що на патрульного поліцейського під час складання протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію, ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Якщо протокол про адміністративне правопорушення відповідає вимогам закону та працівники патрульної поліції під час складання протоколу вчинили усі дії згідно із законом та в межах їх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам собою підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
У разі невстановлення під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Крім того, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди. Такий висновок сформовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 (провадження № 14-87цс24), який з урахуванням положень частини третьої статті 400 ЦПК України є застосовним у цій справі.
У справі, яка переглядається, Дніпровський районний суд міста Києва постановою
від 02 серпня 2017 року у справі № 755/9094/17 визнав ОСОБА_1 винним
у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 172-7 КУпАП.
Апеляційний суд міста Києва постановою від 18 грудня 2017 року скасував постанову Дніпровського районного суду міста Києва від 02 серпня 2017 року та закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складів адміністративних правопорушень.
Суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , керувався тим, що останнім вжито всіх необхідних заходів для його запобігання, оскільки на засіданні Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) від 13 квітня 2017 року, коли згідно із затвердженим порядком денним вперше вирішувалося питання, в якому, серед іншого, йшлося про суддю Тарасюк К. Е., він заявив про наявність у нього можливого конфлікту інтересів у частині прийняття рішення щодо цього питання, утримавшись від голосування. За таких обставин у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-7 КУпАП.
Апеляційний суд зазначив, що в протоколі про адміністративне правопорушення не вказано в чому полягала неупередженість чи необ'єктивність дій ОСОБА_1 щодо спрямування до виконання листа Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Генеральної прокуратури України від 31 березня 2017 року працівнику апарату НАЗК та візування проекту рішення з цього питання з винесенням його на розгляд на засіданні, та те, що проект рішення про відмову у проведенні повної перевірки декларацій судді Тарасюк К. Е. не був затверджений на засіданні членів НАЗК, що підтверджує відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 172-7 КУпАП.
Отже, висновок апеляційного про те, що позивач не набув права для відшкодування шкоди, передбаченої Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у зв'язку з тим, що до позивача не застосовувалися адміністративні стягнення у вигляді виправних робіт чи арешту, передбачені частиною першою статті 1176 ЦК України, є формальним
та не ґрунтується на всебічній оцінці обставин (фактів), що були підставою для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, за вчинення ним правопорушень, передбачених частинами першою, другою статті 172-7 КУпАП.
За таких обставин суд апеляційної інстанції не перевірив дотримання трьох необхідних умов для відшкодування моральної шкоди: чи мають протиправний характер дії осіб, визначених Законом, чи мав місце факт завдання шкоди та чи наявний причинний зв'язок між неправомірними діями і такою шкодою.
Щодо доводів касаційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункт 2 частини третьої статті
411 ЦПК України), то колегія суддів не бере їх до уваги з огляду на таке.
Печерський районний суд міста Києва ухвалою від 15 квітня 2020 року відкрив провадження у справі та постановив, що справа буде розглядатися у порядку спрощеного позовного провадження (т. 1, а. с. 31).
У частинах другій, четвертій статті 19 ЦПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) визначено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними є справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій статті 274 ЦПК України. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об'єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.
Справа, яка переглядається, не належить до винятків, передбачених частиною четвертою статті 274 ЦПК України, тому суд першої інстанції обґрунтовано розглянув справу у порядку спрощеного позовного провадження.
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
У частинах третій, четвертій статті 411 ЦПК України зазначено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Отже, доводи касаційної скарги частково знайшли підтвердження під час касаційного розгляду, а тому касаційна скарга підлягає задоволенню частково, постанова Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року - скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи судом касаційної інстанції, мають бути розподілені судом, який ухвалить остаточне рішення по суті спору.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 07 грудня 2021 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В. В. Сердюк
Судді: В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська