15 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 161/12913/23
провадження № 61-5539св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Шульженко Ігор Сергійович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2023 року у складі судді Пушкарчук В. П. та постанову Волинського апеляційного суду від 11 березня 2024 року у складі колегії суддів Шевчук Л. Я., Данилюк В. А., Киці С. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом
до ОСОБА_2 , третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Шульженко І. С., про визнання припиненою іпотеки, скасування державної реєстрації іпотеки та державної реєстрації обтяження нерухомого майна.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 24 червня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Форум» (далі - АКБ «Форум») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Терракота» (далі - ТОВ «Терракота») укладений кредитний договір
№ 0025/08/22-КLМVІ, за умовами якого банк надав товариству кредит у формі мультивалютної відновлювальної кредитної лінії.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 24 червня
2008 року між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, предметом якого є житлове приміщення площею 231,5 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .
Господарський суд Волинської області рішенням від 22 лютого 2011 року стягнув
з ТОВ «Терракота» на користь АКБ «Форум» заборгованість за кредитним договором № 0025/08/22-КLМVІ у розмірі 1 344 054,64 грн.
Надалі право вимоги за кредитним договором та договором іпотеки набув відповідач у цій справі ОСОБА_2 .
Волинський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2019 року (справа № 0308/10668/12) у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором звернув стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 231,5 кв. м, житловою площею 161,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0226 га, на якій розташований цей житловий будинок, шляхом проведення прилюдних торгів.
З метою примусового виконання вказаного судового рішення приватний виконавець виконавчого округу Волинської області Шульженко І. С. 06 березня 2019 року відкрив виконавче провадження № НОМЕР_1.
Позивачка зазначала, що 17 березня 2020 року на виконання покладених на позичальника зобов'язань у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на депозитний рахунок приватного виконавця нею сплачено 1 478 960,10 грн, у зв'язку з чим 18 березня 2020 року приватний виконавець Шульженко І. С. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1.
Позивачка вважала, що усі свої зобов'язання за кредитним договором виконала, заборгованість за кредитним зобов'язанням сплачена, але іпотека на належне їй на праві власності нерухоме майно продовжує існувати, а іпотекодержатель
ОСОБА_2 у порушення вимог Закону України «Про іпотеку» будь-яких дій для зняття обтяження не вчинив.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:
- визнати припиненою іпотеку за іпотечним договором від 24 червня 2008 року, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області
Онищук І. П. 24 червня 2008 року, зареєстрованим у реєстрі за № 3040;
- скасувати державну реєстрацію іпотеки житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 231,5 кв. м, житловою площею 161,3 кв. м, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , номер запису про іпотеку 27595787 (спеціальний розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), та державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, що є предметом цієї іпотеки, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження - 7447865, зареєстровано 24 червня 2008 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Луцький міськрайонний суд Волинської області рішенням від 15 листопада
2023 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду
від 11 березня 2024 року, позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав припиненою іпотеку за іпотечним договором від 24 червня 2008 року, укладеним між АКБ «Форум» та ОСОБА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Онищук І. П. 24 червня 2008 року, зареєстрованим у реєстрі за № 3040.
Скасував державну реєстрацію іпотеки житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 , загальною площею 231,5 кв. м, житловою площею 161,3 кв. м, який належить на праві приватної власності ОСОБА_1 , номер запису про іпотеку 27595787 (спеціальний розділ Державного реєстру речових прав на нерухоме майно), та державну реєстрацію обтяження нерухомого майна, що є предметом цієї іпотеки, тип обтяження: заборона на нерухоме майно, реєстраційний номер обтяження - 7447865, зареєстровано 24 червня 2008 року у Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди керувалися тим, що належним виконанням кредитного договору є зарахування на узгоджений сторонами рахунок кредитора суми кредиту, передбачених договором процентів та можливих штрафних санкцій, у разі їх нарахування. Отже, за належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так і зобов'язання за договором іпотеки як похідне від основного зобов'язання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
12 квітня 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3 , засобами поштового зв'язку, звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою
на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 березня 2024 року
у цій справі, у якій представник заявника, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада 2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 березня 2024 року і ухвалити нове рішення про відмову
в задоволенні позову.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судових рішень міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права, без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18.
Зазначає, що апеляційний суд не врахував ту обставину, що Луцьким міськрайонним судом Волинської області ухвалою від 06 березня 2024 року відкрито провадження у справі № 161/4296/24 про стягнення з ТОВ «Терракота» на користь ОСОБА_2 штрафних санкцій, передбачених статтею 625 ЦК України, внаслідок неналежного виконання рішення Господарського суду Волинської області від 22 лютого 2011 року про стягнення з ТОВ «Терракота» на користь АКБ «Форум» заборгованості за кредитним договором у розмірі 1 344 054,64 грн.
Звертає увагу, що з часу набрання рішення законної сили і до моменту повернення грошових коштів ОСОБА_2 має право на нарахування штрафних санкцій, у зв'язку з чим вважає, що зобов'язальні відносини між сторонами не припинені.
Вказує, що за умовами кредитного договору позичальник здійснює повернення кредиту, а також сплачує проценти за користування кредитними коштами. Але постанову Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року, якою звернено стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 231,5 кв. м., житловою площею 161,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0226 га, на якій розташований цей житловий будинок, шляхом проведення прилюдних торгів, виконано не позичальником, а ОСОБА_1 та не у спосіб, встановлений зазначеним судовим рішенням. На переконання заявника, наведене свідчить про неналежне виконання зобов'язання.
Провадження у суді касаційної інстанції
03 травня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункт 1 частини другої статті
389 ЦПК України.
У травні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 вказує на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 24 червня 2008 року між АКБ «Форум» та ТОВ «Терракота» укладений кредитний договір, за умовами якого банк надав позичальнику кредитні кошти у формі мультивалютної відновлювальної кредитної лінії для поповнення обігових коштів з максимальним лімітом заборгованості у сумі, еквівалентній 1 148 000,00 грн строком до 23 червня 2009 року зі сплатою 22 % річних за користування кредитними коштами у гривнях, 14 % річних за користування кредитними коштами у доларах США.
24 червня 2008 року між АКБ «Форум» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець) укладений договір іпотеки на забезпечення вимог іпотекодержателя, що випливають із кредитного договору від 24 червня 2008 року, укладеного між іпотекодержателем АКБ «Форум» та позичальником ТОВ «Терракота», за умовами якого позичальник зобов'язувався перед іпотекодержателем повернути кредит у розмірі 1 148 000,00 грн, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку. Предметом іпотеки є нерухоме майно, а саме: житловий будинок площею 231,5 кв. м, розташований на АДРЕСА_1 . Заставна вартість предмета іпотеки визначається сторонами у розмірі 1 378 192,00 грн.
ТОВ «Терракота» свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконувало, внаслідок чого станом на 12 січня 2011 року утворилася заборгованість за кредитом у розмірі 1 344 054,64 грн, яка складається з простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 1 148 000,00 грн та простроченої заборгованості зі сплати процентів у розмірі 196 054,64 грн.
Господарський суд Волинської області рішенням від 22 лютого 2011 року стягнув із ТОВ «Терракота» на користь АКБ «Форум» заборгованість за кредитом в загальному розмірі 1 344 054,64 грн.
17 лютого 2011 року та 01 березня 2012 року банк як іпотекодержатель звертався до ОСОБА_1 як іпотекодавця з письмовою вимогою про усунення порушень виконання умов кредитного договору боржником, майновим поручителем якого є відповідачка, у якій просив погасити заборгованість за цим договором протягом 30 днів з моменту надіслання їй цієї письмової вимоги. Але така вимога банку іпотекодавцем не виконана, порушення умов кредитного договору не усунуто.
Волинський апеляційний суд постановою від 13 лютого 2019 року у цивільній справі № 0308/10668/12 у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 0025/08/22 KLMVI (далі - кредитний договір) у розмірі 1 344 054,64 грн звернув стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 231,5 кв. м, житловою площею 161,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0226 га, на якій розташований вказаний житловий будинок, які належать на праві власності ОСОБА_1 , шляхом проведення прилюдних торгів.
Під час розгляду справи № 0308/10668/12 ОСОБА_2 набув прав кредитора у зобов'язаннях, які виникли на підставі кредитного договору та договору забезпечення до нього.
У справі № 0308/10668/12 Верховний Суд постановою від 12 лютого 2020 року постанову Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року змінив, виключивши з мотивувальної частини постанови посилання на абзац - «Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна».
Постанова Волинського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року набрала законної сили та на її примусове виконання виданий виконавчий лист від 27 лютого 2019 року № 0308/10668/12, який пред'явлено стягувачем до виконання приватному виконавцю виконавчого округу Волинської області Шульженку І. С.
06 березня 2019 року приватний виконавець прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 0308/10668/12, виданого 27 лютого 2019 року, про звернення стягнення на предмет іпотеки - житловий будинок загальною площею 231,5 кв. м, житловою площею 161,3 кв. м, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0226 га, на якій розташований вказаний житловий будинок, які належать на праві власності боржнику ОСОБА_1
17 березня 2020 року на депозитний рахунок приватного виконавця
Шульженка І. С. боржником ОСОБА_1 перераховані кошти у загальному розмірі 1 478 960,10 грн з призначенням платежу: борг згідно з виконавчим листом
№ 0308/10668/12 від 27 лютого 2019 року; боржник ОСОБА_1 ; в/п НОМЕР_1 . Зазначена сума коштів складається із заборгованості відповідно до виконавчого документа та коштів виконавчого провадження.
18 березня 2020 року приватний виконавець Шульженко І. С. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1 з підстав того, що заборгованість згідно з виконавчим документом та кошти виконавчого провадження у розмірі 1 478 960,10 грн сплачені боржником ОСОБА_1 у повному обсязі 17 березня 2020 року.
У свою чергу 06 квітня 2020 року приватний виконавець перерахував стягувачу ОСОБА_2 грошові кошти за кредитним договором у розмірі 1 344 054,64 грн, що підтверджується платіжним дорученням від 06 квітня 2020 року № 714.
У пункті 2.2.2. договору іпотеки від 24 червня 2008 року, укладеного між АКБ «Форум» (іпотекодержатель) та ОСОБА_1 (іпотекодавець), зазначено, що іпотекодержатель гарантує, що після повного виконання зобов'язань за кредитним договором ним будуть здійснені усі необхідні дії щодо звільнення предмета іпотеки від зобов'язань, якими він обтяжений згідно з умовами цього договору.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке.
Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до частин першої та другої статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України). Однією з таких підстав є договори (пункт
1 частини другої статті 11 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті
626 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором,
а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою (частина перша статті 546 ЦК України).
Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).
Поняття іпотеки деталізує абзац третій статті 1 Закону України «Про іпотеку», який визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору (частина п'ята статті 3, абзаци другий і сьомий частини першої статті 17 Закону України «Про іпотеку», пункт 1 частини першої і речення друге цієї частини статті 593 ЦК України).
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (частина перша статті 598 ЦК України). Однією з таких підстав, встановлених законом, є виконання, проведене належним чином (стаття 599 ЦК України).
За належного виконання у повному обсязі забезпеченого іпотекою основного зобов'язання за кредитним договором припиняється як це зобов'язання, так
і зобов'язання за договором іпотеки, які є похідними від основного зобов'язання (постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц, провадження № 14-53цс18).
У справі, яка переглядається, суди, встановивши, що ОСОБА_1 17 березня 2020 року на виконання покладених на позичальника зобов'язань у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 на депозитний рахунок приватного виконавця сплатила 1 478 960,10 грн, у зв'язку з чим 18 березня 2020 року приватний виконавець Шульженко І. С. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_1, дійшли обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання за іпотечним договором припинились у зв'язку з належним виконанням зобов'язання, забезпеченого іпотекою.
З урахуванням обставин, встановлених у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права та дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України
Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц, провадження № 14-43цс22).
Колегія суддів відхиляє посилання заявника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, з огляду на таке.
У справі № 905/600/18 Верховний Суд розглядав спір за позовом ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до ПрАТ по газопостачанню та газифікації «Макіївкагаз» про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. Суд касаційної інстанції зазначив, що розглядаючи дану справу № 905/600/18 та відмовляючи ПАТ НАК Нафтогаз України в позові в частині стягненні інфляційних втрат у сумі 931 521,49 грн, суди помилково не врахували того, що заборгованість за природний газ станом на лютий 2017 року вже існувала, інфляційні втрати за лютий 2017 нараховані на суму основного боргу і стягнуті за рішенням Господарського суду Донецької області від 20 квітня 2017 року у справі № 905/822/15, яке набрало законної сили. Тому об'єднана палата Касаційного господарського суду дійшла висновку, що нарахування інфляційних втрат за наступний період з лютого 2017 року до січня 2018 року за поставками січня та лютого 2015 року обґрунтовано здійснено позивачем з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання.
Таким чином, у справі № 905/600/18 та у справі, яка переглядається, порівнювані правовідносини не є подібними, різняться підставами і предметами позовів, що вказує на відмінність норм, відповідно до яких вирішується спір. Тому посилання на висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05 липня 2019 року у справі № 905/600/18, є нерелевантним.
Також не впливають на правильність рішень судів першої та апеляційної інстанцій доводи заявника про те, що кредитор має право нараховувати 3 % річних та інфляційні збитки за неналежне виконання зобов'язання. У справі, яка переглядається, основне зобов'язання позичальником виконано в повному обсязі, шляхом сплати боргу майновим поручителем. ОСОБА_2 звернувся з позовом до ТОВ «Терракота» про стягнення 3 % річних та інфляційних збитків під час апеляційного розгляду справи, яка переглядається, тобто на момент ухвалення оскаржуваних судових рішень не існувало судового рішення, яке набрало законної сили, про стягнення з позичальника на користь кредитора суми боргу за неналежне виконання рішення суду.
Колегія суддів звертає увагу на висновки, викладені у постановах Верховного Суду
від 12 серпня 2021 року в справі № 757/34955/18 (провадження № 61-5528св21),
від 14 липня 2021 року в справі № 186/1376/19 (провадження № 61-7428св20), про те, що визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором та договором іпотеки не припинило правовідносин сторін кредитного договору і не припинило зобов'язання в цілому та не позбавило кредитора права на отримання сум, визначених статтею 625 ЦК України, однак вказані правовідносини та зобов'язання продовжують існувати відповідно до закону, а не договору, а договірні зобов'язання є припиненими; вимоги за статтею 625 ЦК України є заходами цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання, а не вимогами про відшкодування збитків, іпотекою (як це визначили сторони в укладеному між ними договорі) не забезпечено виконання зобов'язання за вимогами, пред'явленими на підставі статті 625 ЦК України, а отже, іпотекою не забезпечені вимоги кредитора, нараховані кредитором за правилами статті 625 ЦК України. Подібний висновок викладено також у постанові Верховного від 20 листопада 2024 року у справі № 635/9452/21 (провадження № 61-7710св23).
Крім того, відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/4556/16-ц (провадження № 14-88цс19), після сплати боржником перед банком боргу у повному обсязі, кредитний договір припиняється у зв'язку з виконанням боржником зобов'язання за кредитним договором, а, отже, припиняється і дія забезпечувальних договорів. Подібні висновки викладені також у постановах Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 127/26402/20 (провадження № 61-12159св21), від 23 липня 2024 року у справі № 210/1532/23 (провадження № 61-13380св23).
Крім того колегія суддів не бере до уваги доводи заявника про те, що основне зобов'язання у порушення вимог кредитного договору виконано не позичальником, а ОСОБА_1 та не у спосіб, встановлений судовим рішенням. Відповідно до статті 42 Закону України «Про іпотеку» боржник має право до дня продажу предмета іпотеки на електронному аукціоні виконати вимогу за основним зобов'язанням чи ту її частину, виконання якої прострочено, разом із відшкодуванням будь-яких витрат та збитків, завданих іпотекодержателю, включаючи судові витрати, витрати на оплату винагороди залученим експертам (оцінювачам, юристам), витрати на підготовку до проведення електронного аукціону тощо. Таке виконання є підставою для припинення реалізації предмета іпотеки на електронному аукціоні. Умови договорів, що обмежують це право боржника, є недійсними.
Майновий поручитель чи наступний іпотекодержатель може виконати основне зобов'язання за боржника з наслідками, аналогічними вищенаведеним, і попередній іпотекодержатель зобов'язаний прийняти таке виконання. Наступний іпотекодержатель, який сплачує повну суму основного зобов'язання попередньому іпотекодержателю, вважається особою, на користь якої здійснене відступлення прав попереднього іпотекодержателя за іпотечним договором. Майновий поручитель, який виконав основне зобов'язання повністю або в частині, має право вимагати від боржника відшкодування сплаченої майновим поручителем суми. Подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 757/37381/18-ц, провадження № 61-6874св22.
Інші доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів.
Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
Щодо розподілу судових витрат
У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов 27 травня 2025 року до Верховного Суду ОСОБА_4 просила стягнути на її користь із відповідача понесені судові витрати, пов'язані з наданням правової допомоги у розмірі 16 000,00 грн.
На підтвердження понесення судових витрат ОСОБА_1 надано: договір про надання послуг професійної правової допомоги від 17 травня 2024 року, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Богачук Я. О.; детальний опис робіт і надання послуг; рахунок від 17 травня 2024 року про сплату ОСОБА_1 на користь Богачука Я. О. грошових коштів за надання правової допомоги у розмірі 16 000,00 грн; витяг про рух коштів за рахунком Богачука Я. О. , відкритим у АТ «Універсал Банк» про надходження 17 травня 2024 року на його рахунок грошових коштів у розмірі 16 000,00 грн.
02 вересня 2024 рокуОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3.подав заперечення щодо заявленого розміру судових витрат та просить відмовити у стягненні витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги. Заперечення обґрунтовано тим, що заявлений позивачем розмір правової допомоги не підтверджується належними та допустимими доказами, не надано акту приймання-передачі виконаних робіт/послуг, відзив на касаційну скаргу,
на переконання відповідача, виконано ОСОБА_1 ,а не адвокатом Богачуком Я. Ю., а розмір судових витрат не відповідає складності справи, реальності адвокатських витрат та критерію розумності.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
- розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
- розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Частина восьма статті 141 ЦПК України визначає, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року в справі
№ 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Відповідно до детального опису виконаних адвокатом робіт і наданих послуг адвокат Богачук Я. О. надав таку правову допомогу: ознайомлення із наданими клієнтом матеріалами справи; з'ясування фактичних обставин справи у клієнтки; надання юридичних консультацій та роз'яснень клієнтці; підготовка відзиву на касаційну скаргу.
Колегія суддів Верховного Суду з урахуванням заперечень ОСОБА_2. щодо заявленого розміру судових витрат, пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги, фактичного обсягу наданих юридичних послуг, співмірності суми таких витрат зі складністю справи та відповідності суми заявлених витрат критеріям реальності і розумності, вважає, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 000,00грн, оскільки такі витрати є неминучими у зв'язку з переглядом справи в касаційній інстанції, справедливими, розумними, співмірними зі складністю справи та обсягом наданої правничої допомоги.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд апеляційної інстанціївідповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді.
Доводи касаційної скарги про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції і не дають підстав для скасування оскарженого судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті та законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду без змін, оскільки підстави для її скасування відсутні.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє ОСОБА_3, залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 листопада
2023 року та постанову Волинського апеляційного суду від 11 березня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов'язані з наданням професійної правничої допомоги, у розмірі 8 000,00 (вісім тисяч) гривень.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді В. В. Сердюк
С. О. Карпенко
І. М. Фаловська