19 листопада 2025 року
м. Київ
справа № 712/15921/19
провадження № 61-16943св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Сердюка В. В.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Ситнік О. М., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , на постанову Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року у складі колегії суддів Карпенко О. В., Бородійчука В. Г., Василенко Л. І.,
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя. Сторони перебували у шлюбі з 31 липня 2004 року. Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 25 січня 2018 року у справі № 712/16052/17, яке набрало законної сили, шлюб між сторонами розірвав. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають із позивачкою та перебувають на її утриманні.
В обґрунтування позову зазначала, що за час перебування у зареєстрованому шлюбі сторонами набуто таке майно: трикімнатна квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , та транспортні засоби: HYUNDAI ELANTRA 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ; DAF XF 95.430, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 ; напівпричіп CHEREAU CD 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ; HYUNDAI SONATA 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 .
Під час поділу квартири позивачка просила врахувати ту обставину, що діти проживають разом із нею, тому її потреба у частці квартири, яка надалі буде мати значення при вирішенні питання щодо порядку користування квартирою, більша, ніж у відповідача, який у квартирі не проживає. Сторони не можуть дійти згоди щодо поділу вказаного вище спільного майна подружжя.
У серпні 2022 року позивачка звернулася до суду із заявою про зміну підстав позову та збільшення розміру позовних вимог і вказала, що для визначення вартості спільного майна у справі за клопотанням позивачки ухвалами суду від 03 лютого 2021 року призначено судові експертизи. Проведення експертиз затягнулося в часі, внаслідок чого вартість транспортних засобів визначено станом на червень 2021 року, а вартість квартири визначено станом на червень 2022 року.
Між червнем 2021 року та червнем 2022 року відбулися події, які суттєво вплинули на результати оцінки майна, у зв'язку з чим позивачка погодилася з оцінкою відповідача вартості спільного майна, наведеною ним у відзиві на позовну заяву, крім вартості транспортного засобу HYUNDAI SONATA, 2007 року випуску, вартість якого позивачка вважала за необхідне визначити за висновком судової автотоварознавчої експертизи від 16 червня 2021 року № 66.
Крім того, позивачка вказувала, що діти проживають разом із нею, перебувають на її утриманні, відповідач сплачує аліменти у твердій грошовій сумі в розмірі 2000, 00 грн на кожну дитину щомісячно, що є недостатнім для забезпечення всіх потреб дітей, у зв'язку з чим просила збільшити її частку в квартирі, визнавши за нею право власності на 2/3 частини квартири, а за відповідачем - право власності на 1/3 частину квартири.
Позивачка остаточно просила суд:
відступити від засади рівності часток подружжя у майні, збільшити її частку у праві власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , з 1/2 частини до 2/3 частин, поділити вказану квартиру та визнати за нею право власності на 2/3 частин зазначеної квартири, визнати за відповідачем право власності на 1/3 частину цієї квартири;
виділити відповідачу вантажний автомобіль DAF XF 95.430, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , та напівпричіп CHEREAU CD 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 ;
виділити їй легковий автомобіль HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 ;
стягнути з відповідача на її користь компенсацію вартості її частки у спільному майні - автомобілі HYUNDAI SONATA, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , у сумі 73 240,00 грн та компенсацію різниці вартості у поділених спільних транспортних засобах у сумі 180 385,00 грн.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 22 червня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_2 у порядку поділу спільного майна подружжя право власності на 1/2 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнав за ОСОБА_2 у поряду поділу спільного майна подружжя право власності на транспортний засіб DAF XF 95.430, 2006 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та на напівпричіп CHEREAU CD-382G, 2003 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 .
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини в праві власності на транспортний засіб DAF XF 95.430, 2006 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та на напівпричіп CHEREAU CD-382G, 2003 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , у розмірі 252 079, 00 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 компенсацію 1/2 частини в праві власності на транспортний засіб HYUNDAI SONATA, 2007 року випуску, державний номерний знакНОМЕР_4 , у розмірі 73 240,00 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 253,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що оскільки позивачка, звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів на дітей, самостійно визначила спосіб їх стягнення у твердій грошовій сумі та із заявою про зміну способу стягнення аліментів чи збільшення їх розміру до суду не зверталася, така підстава для відступу від рівності часток подружжя при поділі спірної квартири не може бути застосована.
Суд, врахувавши, що відповідач не надав суду доказів того, що позивачка надала письмову згоду на відчуження транспортного засобу HYUNDAI SONATA, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , а також того, що кошти, отримані від продажу автомобіля були використані в інтересах сім'ї, дійшов висновку про те, що цей транспортний засіб є спільним майном подружжя та 1/2 частина його вартості, що за висновком експерта від 16 червня 2021 року № 66 складає 73 420,00 грн, підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки.
Однак, оскільки позивачка заявила вимогу про визнання за нею права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знакНОМЕР_1 , але не внесла попередньо кошти на депозитний рахунок суду в розмірі компенсації за 1/2 частину права власності відповідача у вказаному транспортному засобі, а відповідач не погодився на позбавлення його частки у праві власності на цей транспортний засіб, суд першої інстанції вважав, що така позовна вимога задоволенню не підлягає.
Під час визначення розміру компенсації позивачці 1/2 вартості транспортних засобів DAF XF 95.430, 2006 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , та напівпричепа CHEREAU CD-382G, 2003 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , суд керувався вартістю транспортних засобів, визначеною у висновку експерта від 16 червня 2021 року № 66, за результатами проведення автотоварознавчої експертизи.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Черкаський апеляційний суд постановою від 25 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнив частково.
Рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 червня 2023 року змінив шляхом доповнення його резолютивної частини абзацами такого змісту:
Абзац другий: «Визнати спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_6 :
- трикімнатну квартиру, що розташована у АДРЕСА_1 ;
- транспортний засіб DAF XF 95.430, 2006 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , № шасі НОМЕР_5 , та напівпричіп CHEREAU CD-382G, 2003 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 , № шасі НОМЕР_6 ;
- транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знакНОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_7 ;
- транспортний засіб HYUNDAI SONATA, 2007 року випуску, державний номерний знакНОМЕР_4 , № кузова НОМЕР_8 »;
Абзац дев'ятий: «У задоволенні вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_7 - відмовити».
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу, понесені в суді апеляційної інстанції, у розмірі 5 000, 00 грн.
Постанову апеляційного суду мотивовано так.
Мотиви відступу від засад рівності часток подружжя позивачка обґрунтовувала тим, що розмір аліментів, який сплачує відповідач на дітей, є недостатнім для задоволення усіх їх необхідних потреб. Апеляційний суд врахував, що позивачка, звертаючись до суду з позовом про стягнення аліментів, самостійно визначила спосіб їх стягнення у твердій грошовій сумі у розмірі 2 000,00 грн на кожну дитину. Стверджуючи про недостатній розмір стягнутих аліментів на дітей, ОСОБА_1 з позовом про зміну способу стягнення аліментів чи збільшення їх розміру до суду не зверталася. У матеріалах справи відсутні докази наявності у відповідача заборгованості зі сплати аліментів, а інших підстав для відступу від презумпції спільної сумісної власності позивачка не навела.
Щодо позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знакНОМЕР_1 , то суд апеляційної інстанції вказав на те, що місцевий суд, відмовляючи в задоволенні такої вимоги ОСОБА_1 , врахував відсутність згоди відповідача на позбавлення його частки у праві власності на цей транспортний засіб, та, встановивши, що позивачка, заявивши вимогу про визнання за нею права власності на зазначений транспортний засіб, не внесла попередньо кошти на депозитний рахунок суду в розмірі компенсації за 1/2 частину права власності відповідача у вказаному транспортному засобі, правомірно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги. Водночас апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення по суті спору та визначаючи обсяг майна, на яке поширюється правовий режим спільного майна подружжя (квартира та транспортні засоби), помилково не визнав таке майно об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також місцевий суд, правильно вирішивши по суті вимогу ОСОБА_1 щодо визнання за нею права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, та зазначивши в резолютивній частині судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не вказав, у якій частині позовних вимог відмовлено.
За таких обставин апеляційний суд рішення суду першої інстанції змінив шляхом доповнення його резолютивної частини абзацами про визнання майна подружжя об'єктами спільної сумісної власності подружжя та про відмову в задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знакНОМЕР_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року, уточнивши вимоги якої, заявниця, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму частини третьої статті 70 СК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18 (провадження № 61-7230св19), від 27 грудня 2019 року у справі № 297/2837/17 (провадження № 61-7846св19), згідно з якими для правильного застосування частини третьої статті 70 СК України необхідним є встановлення, чи достатнім є розмір аліментів, які отримуються тим з подружжя, з ким залишилися проживати діти для їх фізичного і духовного розвитку.
Щодо відмови про визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_7 , заявниця зазначила, що апеляційний суд не застосував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22 грудня 2021 року у справі № 726/1388/16 (провадження № 61-10684св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 175/1025/20 (провадження № 61-814св23), відповідно до яких суд може застосувати такий спосіб поділу майна як розподіл речей між подружжям з урахуванням вартості і частки кожного з подружжя у спільному майні. Водночас, на думку заявниці, посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 є нерелевантним, оскільки в цій справі предметом поділу був один транспортний засіб, а у справі, в якій подано касаційну скаргу, подружжя має декілька транспортних засобів.
Також у касаційній скарзі заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті
389 ЦПК України, зокрема зазначає, що судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 цього Кодексу.
Інший учасник справи не скористався правом на подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу.
Провадження у суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставою відкриття касаційного провадження є пункти 1, 4 частині другої статті
389 ЦПК України.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 24 вересня 2025 року справу призначив до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_9 (т. 1, а. с. 8).
Сторони є батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серія НОМЕР_10 та серія НОМЕР_11 (т. 1, а. с. 11-12). Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 25 січня 2018 року, яке набрало законної сили 27 лютого 2018 року, шлюб між сторонами розірвав (т. 1, а. с. 9-10). Соснівський районний суд м. Черкаси рішенням від 20 травня 2020 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задовольнив частково. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дітей ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у твердій грошовій сумі в розмірі 2 000,00 грн на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 09 грудня 2019 року та до досягнення дітьми повноліття.
За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_2 є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 24 січня 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Романій Н. В. (т. 1, а. с. 16-17).
Відповідно до довідки від 21 січня 2020 року № 31/23/41-154 за ОСОБА_2 станом на 25 січня 2018 року зареєстровано транспортні засоби: з 05 квітня 2011 року - HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску,сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_7 ; з 11 травня 2012 року - DAF XF 95.430, 2006 року випуску, синього кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 , № шасі НОМЕР_5 ; з 15 травня 2012 року - CHEREAU CD-382G, 2003 року випуску, білого кольору, державний номерний знак НОМЕР_3 (т. 1, а. с. 61).
Згідно з договором купівлі-продажу транспортного засобу від 20 листопада 2017 року ОСОБА_2 відчужив транспортний засіб HYUNDAI SONATA, 2007 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , № кузова НОМЕР_8 .
За висновком експерта від 16 червня 2021 року № 66 судової автотоварознавчої експертизи ринкова вартість транспортних засобів складає: HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знакНОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_7 - 182 722, 00 грн; DAF XF 95.430, 2006 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , № шасі НОМЕР_5 - 328 598,00 грн; CHEREAU CD, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3 , № шасі НОМЕР_6 - 175 560,00 грн; середня ринкова вартість автомобіля HYUNDAI SONATA, 2007 року випуску, державний номерний знакНОМЕР_4 , № кузова НОМЕР_8 складає 146 480,00 грн (т. 2, а. с. 37-45).
Відповідно до висновку експерта від 31 травня 2022 року № 1331/21/1083/22-23 за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи ринкова вартість квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 ,станом на час проведення експертизи складає 2 101 320,00 грн (т. 2, а. с. 63-78).
Згідно з копією витягу за карткою НОМЕР_12 , відкритої в АТ КБ «Приватбанк» на ім'я ОСОБА_1 , та копій квитанцій за період із 07 листопада 2017 року до 08 жовтня 2019 року ОСОБА_2 перераховано кошти ОСОБА_1 02 квітня 2018 року - 1 200,00 грн, 05 квітня 2018 року - 3 000,00 грн, 06 квітня 2018 року - 650,00 грн, 18 квітня 2018 року - 3 000,00 грн, 25 квітня 2018 року - 1 005,03 грн, 04 травня 2018 року - 3 000,00 грн, 07 травня 2018 року - 2 985,00 грн, 11 травня 2018 року - 3 992,00 грн, 20 червня 2018 року - 6 030,15 грн, 16 жовтня 2018 року - 5 988,00 грн, 04 грудня 2018 року - 7 040,00 грн, 06 лютого 2019 року - 10 000,00 грн, 22 квітня 2019 року - 2 985,00 грн, 08 травня 2019 року - 5 025,13 грн, 20 травня 2019 року - 5 025,13 грн, 11 червня 2019 року - 5 025,13 грн, 10 липня 2019 року - 2 495,00 грн, 18 липня 2019 року - 3 992,00 грн, 23 липня 2019 року - 3 517,00 грн, 28 липня 2019 року - 3 000,00 грн, 28 вересня 2019 року - 2 994,00 грн, 15 жовтня 2019 року - 4 020,00 грн.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до пункту першого частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Наведеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на таке.
Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.
За загальним правилом власник самостійно користується, володіє та розпоряджається своїм майном.
Володіння та розпорядження об'єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.
Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).
У статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.
У статті 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, придбане нею чи ним за час шлюбу, але за кошти, які належали йому особисто.
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування (частини третя статті 70 СК України).
Відповідно до частини першої статті 71 СК України майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Апеляційний суд, переглядаючи справу, дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із вимогами чинного законодавства.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що місцевий суд, визначивши обсяг майна, на яке поширюється правовий режим спільного майна подружжя (квартира та транспортні засоби), помилково не визнав це майно об'єктом спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Також апеляційний суд вказав на те, що місцевий суд, вирішивши по суті позовну вимогу ОСОБА_1 щодо визнання права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, сірого кольору, державний номерний знакНОМЕР_1 , № кузова НОМЕР_7 (далі - HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску), та зазначивши в резолютивній частині судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , не визначив у задоволенні якої частини позовних вимог позивачці відмовлено.
За таких обставин суд апеляційної інстанції вважав за необхідне змінити рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його резолютивної частини абзацами про визнання майна подружжя об'єктами спільної сумісної власності подружжя та про відмову у задоволенні позовної вимоги про визнання за позивачкою права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску.
Водночас безпосередньо в частині вирішення позовних вимог про поділ майна подружжя апеляційний суд не врахував таке.
Відповідно до частини першої статті 71 СК України, якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно із частинами четвертою, п'ятою статті 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених ЦК України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позовної вимоги про визнання за ОСОБА_1 права власності на транспортний засіб HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, з висновком якого в цій частині погодився апеляційний суд, врахував відсутність згоди відповідача ОСОБА_2 на позбавлення його частки у праві власності на вказаний транспортний засіб.
Також місцевий суд встановив, що позивачка, заявляючи вимогу про визнання за нею права власності на зазначений транспортний засіб, у порушення вимог частини п'ятої статті 71 СК України не внесла попередньо кошти на депозитний рахунок суду в розмірі компенсації за 1/2 частину права власності відповідача у вказаному транспортному засобі.
Щодо розуміння приписів частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України і статті 365 ЦК України з урахуванням принципу розумності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) суд апеляційної інстанції послався на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), де зауважено, що: (а) правила про необхідність попереднього внесення коштів на депозитний рахунок суду стосуються тих випадків, коли позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) згідно зі статтею 365 ЦК України заявив вимогу про припинення права відповідача на частку у спільній власності (такі кошти забезпечують отримання відповідачем грошової компенсації); (б) якщо позивач (один із подружжя чи колишній чоловік, колишня дружина) таку вимогу не заявив (а вимагає, наприклад, поділити неподільну річ шляхом виділення її у власність відповідача та стягнення з нього грошової компенсації замість частки позивача у праві спільної сумісної власності на цю річ), то підстави для внесення ним відповідної суми коштів на депозитний рахунок суду відсутні.
Разом із тим, слід врахувати, що суд може ухвалити рішення про присудження майна одному з подружжя з покладенням на нього обов'язку виплатити другому з подружжя компенсацію замість його частки у праві спільної сумісної власності (частини друга, четверта, п'ята статті 71 СК України).
Суд може застосувати і такий спосіб поділу майна як розподіл речей між подружжям з урахуванням їх вартості і частки кожного із подружжя у спільному майні. Розподіл речей є самостійним способом поділу подружнього майна та має місце за наявності кількох більш-менш рівнозначних за вартістю речей, які за своєю природою не можуть бути поділені в натурі. Так, суд може розподілити між подружжям будь-які об'єкти права спільної власності, передавши кожному з подружжя певну їх кількість. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя.
Крім того, у процесі поділу майна суд може одночасно застосувати не один спосіб, а їх комбінацію: відносно одних видів речей застосувати їх поділ в натурі, стосовно інших - здійснити передачу одному із подружжя з зобов'язанням певної компенсації другому, а треті види речей - розподілити між сторонами з урахуванням їх вартості. При цьому враховується вартість окремих речей, а також загальна вартість майна, що передається кожному з подружжя.
Норми законодавства України щодо способів та порядку поділу спільної сумісної власності подружжя покликані у тому числі створити ефективний механізм охорони прав співвласника, право на частку якого припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2024 року у справі № 679/533/21 (провадження № 61-8759св24).
У постанові від 19 лютого 2020 року в справі № 615/1364/16-ц (провадження № 61-6575св19) Верховний Суд виснував про те, що аналіз статті 71 СК України дає підстави для висновку, що під час вирішення спору про поділ майна суд може не погодитись із запропонованим варіантом поділу такого майна та провести його поділ у інший спосіб, враховуючи інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставин, що мають істотне значення. Обрання судом під час вирішення спору варіанта поділу майна подружжя за наявності вимоги про його поділ, відмінного від того, про який просив позивач, не може бути розцінене як вихід судом за межі позовних вимог.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).
Наведене вище суд апеляційної інстанції належним чином не врахував та, вирішуючи питання щодо поділу спільного майна подружжя, зокрема, відмовив у позові в частині виділення позивачці легкового автомобіля HYUNDAI ELANTRA, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , виключно з тієї підстави, що вона не внесла на депозит суду частину вартості цього майна, фактично залишивши невирішеними позовні вимоги в цій частині.
Отже, суд апеляційної інстанції передчасно погодився із висновками місцевого суду та у порушення вимог статті 263 ЦПК України не встановив усіх обставин справи, необхідних для правильного вирішення спору по суті, не встановив увесь обсяг спільного майна подружжя, яке підлягає поділу, та має бути присуджене кожному із них з урахуванням їх інтересів та вартості майна.
У постанові від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20) Велика Палата Верховного Суду також звернула увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії, відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
Крім того, під час вирішення спору по суті в силу положень статті 400 ЦПК України підлягають застосуванню і висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 23 квітня 2025 року у справі № 357/3145/20 (провадження № 14-36цс25).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
За положеннями пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити, а постанову апеляційного суду скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
З огляду на результат перегляду цієї справи у суді касаційної інстанції, розподіл судових витрат має бути здійснено судом, який буде ухвалювати остаточне рішення у справі.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_3 , задовольнити.
Постанову Черкаського апеляційного суду від 25 жовтня 2023 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя- доповідач В. В. Сердюк
Судді В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
О. М. Ситнік
І. М. Фаловська