10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 755/2421/20
провадження № 61-14258св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Державної казначейської служби України,
треті особи: Головне управління Національної поліції України в Донецькій області, Донецька обласна прокуратура, Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу прокурора Лівобережної прокуратури в інтересах Донецької обласної прокуратури на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2024 року у складі судді Чех Н. А. та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т. О., Приходька К. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до держави Україна в особі Державної казначейської служби України, треті особи: Головне управління Національної поліції України в Донецькій області, Прокуратура Донецької області, про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.
Позов мотивований тим, що 21 грудня 2008 року постановою слідчого СВ Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області стосовно позивача порушено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
Постановою СВ Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 15 травня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380002056 від 04 липня 2013 року за частиною п'ятою статті 191 КК України стосовно ОСОБА_1 закрито у зв'язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Позивач зазначала, що стосовно неї здійснювалось кримінальне переслідування протягом 6 років 4 місяці та 15 днів, вона також тривалий час перебувала під вартою.
У зв'язку з викладеними обставинами вона зазнала тяжких фізичних та моральних страждань, її нормальні життєві зв'язки, стосунки з друзями та оточуючими суттєво погіршилися, затримання та арешт негативно вплинули на її престиж та ділову репутацію.
ОСОБА_1 просила стягнути з Державної казначейської служби України шляхом списання у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду 5 000 000,00 грн та судові витрати у розмірі 36 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2020 року клопотання Головного управління Національної поліції України в Донецькій області про заміну неналежного відповідача у цій справі задоволено частково. Залучено до участі у цій справі як третіх осіб: Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області та Костянтинівський міськрайонний суд Донецької області.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2024 року, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 1 299 000,00 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнено з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 655,20 та витрати, пов'язані з проведенням експертизи у розмірі 3 375,22 грн.
Судові витрати у вигляді судового збору віднесено на рахунок держави.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позовні вимоги, зазначив, що норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» пов'язують виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, яке включає в себе підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умовами виникнення права на його відшкодування.
Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов'язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Зі змісту постанови СВ Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 15 травня 2015 року убачається, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад передбаченого частиною п'ятою статті 191 КК України правопорушення, у зв'язку з чим кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380002056 від 04 липня 2013 року за частиною п'ятою статті 191 КК України закрито.
Судом не встановлено здійснення позивачем самообмови в ході кримінального провадження.
Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, проведення в ході кримінального провадження ряду процесуальних слідчих дій, зокрема, обрання запобіжного заходу, тривалий час обмежували права позивача та вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Проаналізувавши надані суду докази у їх сукупності, враховуючи обставини, викладені у матеріалах справи, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність факту понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвели до хвилювань, зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків. Отже, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави.
При вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди позивачу суд бере до уваги представлені позивачем численні докази з цього приводу, що містяться в матеріалах справи.
Крім того, суд врахував у сукупності з іншими доказами висновок експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи у справі № 755/2421/20 від 21 грудня 2021 року № 25289/21-61, згідно з яким орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) становить 810 мінімальних заробітних плат, що встановлені на момент розгляду справи судом.
Суд відхилив посилання третіх осіб щодо неможливості використання вказаного висновку для вирішення справи через науково-методичний підхід його складення з огляду на таке. Рішенням координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України від 29 січня 2016 року лише одну методику визначення розміру моральної шкоди (методику ОСОБА_2 ) було виключено з реєстру методик Міністерстві юстиції України. Проте цим же рішенням така методика була внесена до затвердженого Міністерством юстиції України переліку науково-технічної та довідкової літератури, рекомендованої для використання при проведенні судових експертиз. При цьому згідно з Інструкцією про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень встановлення глибини та важкості страждань особистості, а також розрахунок приблизної суми, яка може їх компенсувати, віднесені до компетенції експертів-психологів, які самостійно обирають методи здійснюваних досліджень та мають використовувати при проведенні таких досліджень літературу з рекомендованого міністерством переліку. При цьому, як вбачається з представленого до матеріалів справи вказаного висновку експертного дослідження, при його проведенні застосовувалися різні відповідні методики та інформаційні джерела. За таких умов підстави для відхилення такого висновку в даному випадку відсутні.
Суд врахував, що такий висновок було складено відповідним фахівцем за результатами дослідження на протязі значного періоду часу психоемоційного стану позивача та характеру впливу на її життя та свідомість обставин його кримінального переслідування.
Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподаткованого мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. При цьому визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати й більший розмір відшкодування.
У статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду, на рівні 1 600,00 грн.
На підставі викладеного, суд першої інстанції зробив висновок про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з розрахунку: 810 розмірів мінімальних заробітних плат) * 1 600,00 = 1 296 000,00 грн.
Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, виходив з того, що основним доводом апеляційної скарги прокурора є те, що суд першої інстанції не врахував превалювання норм Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» над висновками судової психологічної експертизи при вирішенні питання про розрахунок суми відшкодування моральної шкоди.
Під час вирішення питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди позивачу суд першої інстанції керувався нормами вказаним Законом, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», а також врахував висновок експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи у цивільній справі № 755/2421/20 від 21 грудня 2021 року № 25289/21-61.
Суд першої інстанції надав належну оцінку висновку експерта від 21 грудня 2021 року № 25289/21-61 як доказу у справі у сукупності з іншими доказами, та обґрунтовано виходив з того, що визначення розміру відшкодування моральної шкоди залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких позивач зазнав, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Таким чином, доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, є безпідставними, адже скаржник трактує позицію Верховного Суду однобоко, а суд першої інстанції правильно врахував всі обставини справи в сукупності, а не лише норми Закону.
Іншим аргументом апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно збільшив відшкодування моральної шкоди більше, ніж у десять разів від розміру, який визначений законом.
Апеляційний суд вказав, визначаючи розмір відшкодування спричиненої позивачу шкоду, суд першої інстанції ґрунтувався на матеріалах справи з посиланням на відповідні докази. Натомість, на підтвердження доводів щодо того розміру відшкодування, який з точки зору особи, яка подала апеляційну скаргу, мав би встановити суд, не було надано жодного належного доказу. Крім теоретичних висловлювань, що така сума не підтверджена нічим, прокурор жодних доказів на підтвердження іншої суми не надав.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2024 року прокурор Лівобережної прокуратури в інтересах Донецької обласної прокуратури Косогова Т. С. подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року змінити, зменшивши суму відшкодування моральної шкоди з 1 299 000,00 грн до 122 928,00 грн.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди зробили помилковий висновок про існування підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди у розмірі 1 299 000,00 грн. Для розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди законодавством передбачено спеціальну формулу, зокрема за кожен місяць безпідставного перебування під судом та слідством громадянинові має виплачуватися одна мінімальна заробітна плата. ОСОБА_1 перебувала під слідством та судом 6 років 4 місяці 25 днів або 76,83 місяці: з 21 грудня 2008 року до 15 травня 2015 року. Таким чином, у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 122 928,00 грн (76,83 місяців * 1 600,00 грн);
при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Суди при визначенні розміру грошової компенсації правильно застосували розрахункову величину 1 600,00 грн, яка передбачена у статті 8 Закону України «Про державний бюджет на 2024 рік». Проте всупереч визначеній у статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» формулі, яка передбачає, що відшкодування моральної шкоди провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, суди необґрунтовано виходили з 810 мінімальних заробітних плат, замість 76,83, чим безпідставно збільшили розмір морального відшкодування ОСОБА_1 . Визначений судами розмір відшкодування фактично відповідає компенсації незаконному перебуванню під судом та слідством за 67,5 років. При цьому суди не обґрунтували необхідність такого значного і непомірного збільшення відшкодування, що фактично лише збагачує позивача;
висновок психолога може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості. Таким чином, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. При визначенні судами розміру моральної шкоди суди лише констатували, що належний розмір відшкодування моральної шкоди у цій справі становить 1 299 000 грн (810 розмірів мінімальних заробітних плат), що повністю дублює розмір відшкодування моральної шкоди, який зазначений у висновку експерта. Водночас суди не зазначили чому такий розмір більше ніж у 10 разів повинен перевищувати установлений законодавством розмір відшкодування;
зазначення судом апеляційної інстанції, що «прокурором жодних доказів на підтвердження іншої суми відшкодування», ніж встановлена судом на підставі висновку експерта, фактично є ігноруванням прямих приписів Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та нівелює вказаний нормативно-правовий акт як підставу для такого відшкодування;
розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. При цьому розмір відповідного відшкодування, незалежно від наявності висновку психолога, суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості. Тому судові рішення підлягають зміні в частині розміру відшкодування моральної шкоди у спосіб його зменшення.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судові рішення оскаржуються в частині задоволених позовних вимог в розмірі, що перевищує 122 928,00 грн, тому в іншій частині не оскаржуються та в касаційному порядку не переглядаються.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У січні 2025 року від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив, який підписаний адвокатом Крупієм І. Я. Просить рішення судів залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
доводи касаційної скарги зводяться до незгоди прокурора зі стягненням судом відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 299 000,00 грн із посиланням на використання у формулі розрахунку 810 мінімальних заробітних плат, замість 76,83, чим безпідставно збільшено його розмір. На переконання прокурора, у ОСОБА_1 виникло право на відшкодування моральної шкоди у розмірі лише 122 928,00 грн. Проте така позиція аргументується виключно суб'єктивними висновками про те, що суди не обґрунтували необхідність такого значного і непомірного збільшення відшкодування;
судові рішення в частині стягнення відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 299 000,00 грн ухвалені з урахуванням висновку судово - психологічної експертизи про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі 810 мінімальних заробітних плат. Жодних інших альтернативних висновків відповідач чи інші учасники до суду не надали. Крім того, справа розглядалась в судах протягом тривалого часу, і жодна повторна експертиза ініційована в суді не була;
посилання прокурора на те, що суди не врахували висновок Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц щодо розміру відшкодування моральної шкоди, який має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення; допустили порушення норм процесуального права щодо доказування та безпосереднього дослідження доказів на підтвердження висновків суду, яке, на думку прокурора, полягає лише в тому, щоб на нього зробити посилання, є безпідставним твердженням. У касаційній скарзі не вказано жодних аргументів чи доводів стосовно того, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваних рішень судів Верховного суду. Аналогічно прокурор зробила посилання й на інші постанови Верховного Суду від 09 листопада 2022 року в справі № 372/1652/18, від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22;
аналіз змісту касаційної скарги свідчить, що обставини встановлені судами, не спростовані, а лише подано власні міркування скаржника та цитування норм законодавства, які мають декларативний характер і жодним чином не спростовують законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень. Тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін;
відповідач у справі взагалі не оскаржив судові рішення у цій справі та по суті погодився з ними. Представник прокуратури заперечує проти лише розміру відшкодування моральної шкоди та просить змінити судові рішення у спосіб зменшення суми відшкодування моральної шкоди з 1 299 000,00 грн до 122 928,00 грн, що є безпідставним і необґрунтованим, виходячи із наявного в матеріалах висновку експертів про заподіяння позивачу моральної шкоди у розмірі 810 мінімальних заробітних плат, яка встановлена на момент розгляду справи судом. Цей висновок експертів повністю узгоджується із сумою задоволених позовних вимог, який підтверджує її обґрунтованість. Водночас сам факт заподіяння моральної шкоди позивачу незаконним притягненням її до кримінальної відповідальності і тривале незаконне обвинувачення у тяжких злочинах, які перешкоджали їй жити нормальним життям, по суті не оскаржується;
глибину перенесених позивачем моральних страждань, спричинених незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду також підтвердили свідки, показання яких обґрунтовано враховані судом. Кожен зі свідків окремо зазначили в суді про всі страждання і захворювання позивача, що стали наслідком стресів, які вона отримала від незаконних дій правоохоронних органів, переживання, зневіра, втрата моральних та фізичних сил, друзів, з якими вона раніше спілкувалася, професійної кваліфікації, бажання мати сім'ю та дітей. Також зазначили, що ця травма у неї на все життя.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2024 року поновлено Донецькій обласній прокуратурі строк на касаційне оскарження судових рішень, відкрито касаційне провадження у справі № 755/2421/20 та витребувано справу із суду першої інстанції. Цією ж ухвалою у задоволенні клопотання Донецької обласної прокуратури про зупинення виконання рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2024 року та постанови Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року відмовлено.
У грудні 2024 року матеріали справи № 755/2421/20 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року в задоволенні клопотання прокурора Лівобережної прокуратури в інтересах Донецької обласної прокуратури про розгляд справи за участю представника прокуратури відмовлено; у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повідомлення дати і часу розгляду справи з метою участі у судовому засіданні відмовлено; Клопотання ОСОБА_1 про поновлення (продовження) строку на подання відзиву задоволено; продовжено ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу прокурора Лівобережної прокуратури в інтересах Донецької обласної прокуратури на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 квітня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року; справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 11 листопада 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15, від 22 квітня 2019 року в справі № 236/893/17, від 21 жовтня 2020 року в справі № 336/4824/18, від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 19 квітня 2023 року в справі № 757/50854/21-ц, від 09 листопада 2022 року в справі № 372/1652/18, від 22 квітня 2024 року в справі № 279/1834/22, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 21 грудня 2008 року постановою слідчого СВ Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області порушено стосовно ОСОБА_1 кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
31 грудня 2008 року ОСОБА_1 затримано та вручено повідомлення про підозру.
10 січня 2009 року ухвалою Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області стосовно ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Постановою слідчого СВ Костянтинівського МВ ГУМВС України в Донецькій області від 16 травня 2015 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12013050380002056 від 04 липня 2013 року за частиною п'ятою статті 191 КК України стосовно ОСОБА_1 , закрито у зв'язку з відсутністю в її діях складу інкримінованого кримінального правопорушення.
Позиція Верховного Суду
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частина перша та друга статті 2 ЦПК України).
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, завдання моральної шкоди іншій особі (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України).
Право на відшкодування майнової та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Згідно з статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої та сьомої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, встановлюється законом.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.
У частинах четвертій та п'ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України).
Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі № 569/20510/19).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21)).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2020 року у справі № 455/1076/16-ц, вказано, що «тлумачення статей 11 та 1167 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Як свідчить тлумачення статті 23 ЦК України при визначені розміру компенсації моральної шкоди враховуються вимоги розумності і справедливості».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 372/1652/18 (провадження № 14-115цс21), на яку є посилання в касаційній справі, зроблено висновок, що «[…] за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК України) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК України) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК України), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих. Крім того, не можна констатувати, що суди попередніх інстанцій взяли до уваги нижчий рівень емоційних, психічних страждань позивачів, ніж той, який зазначили у відповідних висновках психологи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначає суд у рішенні, а не психолог у висновку. Висновок останнього може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань. Проте розмір відповідного відшкодування незалежно від наявності висновку психолога суддя повинен встановити, враховуючи вимоги розумності та справедливості».
Законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
У частинах першій, третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/1; постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження
№ 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 , крім іншого, просила стягнути на її користь в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду 5 000 000,00 грн;
суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково, вказав, що факт доведеності понесення позивачем моральних страждань та переживань з приводу порушеної кримінальної справи та розгляду кримінального провадження, що призвели до хвилювань, зміни звичного укладу життя та порушення нормальних життєвих зв'язків є доведеним. Отже, позивач має право на відшкодування завданої йому моральної шкоди за рахунок держави. При цьому суд першої інстанції зазначив, що при вирішенні питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди позивачу взято до уваги надані позивачем докази з цього приводу, що містяться в матеріалах справи. Крім того, суд врахував у сукупності з іншими доказами висновок експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи у справі № 755/2421/20 від 21 грудня 2021 року № 25289/21-61, згідно з яким підтверджено спричинення ОСОБА_1 страждань (моральної шкоди) незаконним притягненням до кримінальної відповідальності; орієнтовний розмір грошової компенсації за завдані ОСОБА_1 страждання (моральну шкоду) становить 810 мінімальних заробітних плат, що встановлені на момент розгляду справи судом. З огляду на викладене суд першої інстанції зробив висновок про стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, в розмірі 1 296 000,00 грн;
суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, зазначив, що під час вирішення питання щодо розміру відшкодування моральної шкоди позивачу суд першої інстанції правильно врахував висновок експертів; визначаючи розмір відшкодування спричиненої позивачу шкоду, суд першої інстанції ґрунтувався на матеріалах справи з посиланням на відповідні докази, натомість, на підтвердження доводів щодо того розміру відшкодування, який з точки зору особи, яка подала апеляційну скаргу, мав би встановити суд, не було надано жодного належного доказу. Крім теоретичних виловлювань, що така сума нічим не підтверджена, прокурор жодних доказів на підтвердження іншої суми не надав;
проте суд апеляційної інстанції не врахував, що:
- суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на вимоги розумності та справедливості;
- висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів. Такий висновок може слугувати для судді орієнтиром у пізнанні глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, інших обставин, які мають істотне значення, зокрема й можливого грошового еквівалента таких страждань;
- визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі;
- законодавством не встановлено чіткого розміру відшкодування моральної шкоди у цій категорії справ, а зазначено тільки мінімальний розмір. Збільшення такого розміру має бути належним чином обґрунтовано;
апеляційний суд також не звернув уваги, що при визначенні суми відшкодування позивачу моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, в розмірі 1 296 000,00 грн, суд першої інстанції фактично взяв за основу суму вказану у висновку експертів Київського науково - дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової психологічної експертизи у справі № 755/2421/20 від 21 грудня 2021 року № 25289/21-61 (тобто, 810 мінімальних заробітних плат, що встановлені на момент розгляду справи судом). Крім того, суд першої інстанції загально послався на те, що надані позивачем докази, які містяться у матеріалах справи, підтверджують саме такий розмір відшкодування моральної шкоди (1 296 000,00 грн). Водночас збільшивши суму відшкодування моральної шкоди більш ніж у 10 разів від суми мінімального розміру (122 928,00 грн), суд першої інстанції у судовому рішенні не аналізував чинники, від яких залежить визначення розміру відшкодування моральної шкоди, тобто належним чином не обґрунтував таке збільшення.
Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.
Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).
За таких обставин апеляційний суд дійшов передчасного висновку про залишення без змін рішення суду першої інстанції в частині стягнення на користь позивача відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду, в розмірі 1 296 000,00 грн.
При цьому колегія суддів відхиляє аргументи касаційної скарги про те, що при обчисленні моральної шкоди необхідно виходити із норм статті 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», якою визначено розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішеннями суду на рівні 1 600,00 грн, оскільки межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Така практика Верховного Суду є сталою та узгоджується із нормами статті 13 Закону (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2024 року у справі № 761/22531/23 (провадження № 61-7724св24)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що постанова суду апеляційної інстанції частково ухвалена без додержання норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково; постанову апеляційного суду в оскарженій частині скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Щодо розподілу судових витрат
Згідно із підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається крім іншого, і з розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті касаційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу прокурора Лівобережної прокуратури в інтересах Донецької обласної прокуратури задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року в оскарженій частині скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції постанова Київського апеляційного суду від 19 вересня 2024 року в скасованій частині втрачає законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко