10 грудня 2025 року
м. Київ
справа № 335/5762/22
провадження № 61-2455св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А, Дундар І. О. (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Пархоменка П. І.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи»,
відповідачі: ОСОБА_1 , Міністерство юстиції України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», яка підписана представником Проценком Миколою Миколайовичем, на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року в складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2024 року в складі колегії суддів: Кочеткової І. В., Бєлки В. Ю., Дашковської А. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» (далі - ТОВ «Кредитні ініціативи») звернулося з позовом до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України (далі - Мін'юст) про визнання дій неправомірними та скасування наказу.
Позов мотивований тим, що 15 лютого 2021 року Мін'юстом видано наказ № 556/5 «Про задоволення скарги», яким скаргу ОСОБА_2 від 16 квітня 2020 року задоволено в повному обсязі, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2018 року № 44341860, що прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О.
Копію наказу Мін'юсту ТОВ «Кредитні ініціативи» не отримувало, а про існування оскаржуваного наказу дізналось після отримання позовної заяви ОСОБА_3 до Мін'юсту, треті особи: Державне підприємство «Національні інформаційні системи», ОСОБА_4 , ТОВ «Кредитні ініціативи», в якій позивач просив визнати протиправним та скасувати наказ Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги».
Станом на час подання позову факт порушення вимог законодавства під час розгляду скарги вже встановлено судовим рішенням у справі № 280/2030/21. Так, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін'юсту від 15 травня 2021 року №556/5 «Про задоволення скарги». Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 07 липня 2022 року касаційну скаргу Мін'юсту задоволено частково, рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року скасовано у частині визнання протиправними та скасування пунктів 1 та 2 наказу Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги» та закрито у цій частині провадження у справі, в іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року залишено без змін.
Позивач вважав, що при розгляді скарги та при прийнятті рішення Мін'юст порушив вимоги законодавства, а саме Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1128 (в редакції, чинній станом на час розгляду скарги) (далі - Порядок № 1128).
Зокрема, при розгляді скарги ОСОБА_2 Мін'юстом ТОВ «Кредитні ініціативи», який є кредитором скаржника та іпотекодержателем нерухомого майна, не було належним чином повідомлено про її розгляд, а саму скаргу від 16 квітня 2020 року подано з пропуском 60-денного строку для звернення з відповідною скаргою.
Крім того, скарга ОСОБА_2 є такою, що не відповідає способу захисту порушеного права власності, виходячи з контексту самого висновку. Така скарга має бути предметом розгляду суду відповідно до визначеної законом юрисдикції, що й відбулося, зважаючи на існування спору в суді.
ТОВ «Кредитні ініціативи» просило:
визнати незаконним та скасувати наказ Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5;
скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 лютого 2021 року, індексний номер 56524311, прийняте Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції м. Київ Ткаченко A. A., та поновити право власності на квартиру загальною площею 42,3 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року, яке залишене без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2024 року, позов ТОВ «Кредитні ініціативи» залишено без задоволення.
Суди виходили з того, що аналіз норм Порядку № 1128 не дає підстав для висновку про обґрунтованість доводів позивача про те, що заінтересованій особі має бути надано копію скарги в дводенний строк перед засіданням комісії з розгляду скарг.
Листом Мін'юсту від 12 січня 2021 № 138/33.2.1/-21 було повідомлено ТОВ «Кредитні ініціативи» про розгляд скарги ОСОБА_1 від 16 квітня 2020 року, яка зареєстрована в Мін'юсті 22 квітня 2020 року за № Я-11613, щодо типу об'єкта нерухомого майна: квартири, за адресою: АДРЕСА_1 , суб'єкт оскарження: державний реєстратор виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенков С. О., заінтересована сторона: ТОВ «Кредитні ініціативи».
Водночас, відповідно до листа ТОВ «Кредитні ініціативи» від 14 січня 2021 року було надано пояснення, у яких викладено власні міркування щодо проведення реєстраційних дій та розгляду зазначеної скарги.
Колегія Мін'юсту в пункті 5 висновку визначила, що державним реєстратором під час прийняття рішення не було здійснено пошуку відомостей у Державному реєстрі прав про речові права та обтяження за ідентифікаційними даними скаржника. Зазначена інформація встановлена відповідно до відомостей Державного реєстру прав.
Таким чином, державним реєстратором не було належним чином встановлено наявність запису про арешт на все нерухоме майно скаржника від 04 квітня 2012 року за № 386078, який зареєстрований на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 квітня 2012 року № 31365983.
У разі здійснення належних пошуків за визначеними ідентифікаторами, у державного реєстратора були достатні підстави для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав. Проте проведення реєстраційних дій додатково свідчить про неналежне здійснення повноважень державним реєстратором в частині здійснення пошуків та формування відомостей з Державного реєстру прав, за критеріями та в порядку визначеному вище.
Водночас, пункт 61 Порядку № 1127 визначає, що наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Арешт нерухомого майна є обтяженням речового права та не підпадає під визначені пунктом 61 Порядку № 1127 випадки.
При цьому наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови у державній реєстрації прав та їх обтяжень (пункт 6 частини першої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення).
Отже, оскаржуване рішення прийнято державним реєстратором Ільющенковим С. О. за наявності запису про арешт нерухомого майна, наявність якого на момент проведення реєстраційних дій була підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Проте позивачем не надано фактичних заперечень або доказів щодо суті вчинених порушень, викладених у зазначеному висновку колегії.
Враховуючи, що арешт не є тотожною категорією іпотеці або іншому речовому праву, застосування норм пункту 61 Порядку 1127, у наведеному вище випадку, не є правомірними.
У статті 37 Закону України «Про іпотеку» визначено, серед іншого, що рішення про реєстрацію права власності (спеціального майнового права) іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. При цьому, зазначена норма не має обмеження та не носить виключний імперативний характер. Проте саме Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав. Таким чином, стаття 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що всі рішення державного реєстратора можуть бути оскаржені як до суду, так і до Мін'юсту. Тому суперечність між статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Отже, право на оскарження рішень про державну реєстрацію права власності у наведеному випадку не може бути обмежене виключно судом.
За таких обставин суди зробили висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» проведена всупереч нормам чинного законодавства. Отже, пункти 1 та 2 наказу Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 щодо задоволення скарги ОСОБА_1 від 16 квітня 2020 року в частині скасування рішення від 30 листопада 2018 року № 44341860, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О., відповідають вимогам законності у частині правомірності підстави скасування незаконного рішення державного реєстратора.
Крім того, порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним), або допущене порушення не вплинуло на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі). Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність. Ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення». Межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття. Таким чином, строк подання скарги або строк, у який була розглянута скарга ОСОБА_1 колегією Мін'юсту, не вплинув на кінцевий результат розгляду та жодним чином не порушує права ТОВ «Кредитні ініціативи».
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2024 року ТОВ «Кредитні ініціативи» засобами поштового зв'язку подало до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником Проценком М. М., в якій просило скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди зробили помилковий висновок, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки проведена всупереч норм законодавства та саме по собі порушення процедури акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності;
аналіз положень частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та пункту 5 Порядку № 1128 дає суду підстави для висновку, що при вирішенні питання про прийняття скарги до розгляду Мін'юст перевіряє, зокрема, дотримання скаржником строку подання скарги. ОСОБА_1 подав скаргу 16 квітня 2020 року до Мін'юсту на рішення державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2018 року № 44341860 з пропуском 60-денного строку звернення зі скаргою. При цьому доказів, що ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав пізніше надано не було;
недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо строків подання такої, виключає можливість розгляду скарги та є безумовною підставою для відмови у її задоволенні. Водночас Мін'юст позбавлено дискреційних повноважень щодо вирішення питання щодо правових наслідків пропуску відповідного строку звернення, адже це питання врегульоване законодавством та не передбачає альтернатив;
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року у справі №280/2030/21 (адміністративне провадження №К/990/4455/22), розглядаючи у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Мін'юсту, треті особи: ДП «Національні інформаційні системи», ОСОБА_4 , ТОВ «Кредитні ініціативи», про визнання протиправним та скасування наказу, за касаційною скаргою Мін'юсту на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, зазначив: «Однією з підстав для відмови у задоволені скарги є закінчення встановленого законом строку подачі скарги. Водночас, для з'ясування дати, з якої розпочинається відлік, необхідно досліджувати об'єктивні та суб'єктивні фактори, які сприяють реалізації особою зазначеного права. Якщо закінчився встановлений законом строк подачі скарги Мін'юст та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги. Цей висновок узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 6 липня 2018 року у справі № 826/3442/17 та від 8 грудня 2021 року у справі № 420/3933/20»;
водночас 15 січня 2021 року колегією Мін'юсту з розгляду скарг на рішення /дії державного реєстратора була розглянута скарга ОСОБА_1 . За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . Мін'юст видало наказ від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги», згідно з яким скаргу ОСОБА_1 задоволено, скасовано рішення державного реєстратора Ільющенкова С. О. від 30 листопада 2018 року № 44341860 щодо державної реєстрації права власності на зазначену квартиру та анульовано державному реєстратору доступ до Державного реєстру речових прав. Тобто з дня надходження скарги до дня її розгляду минуло майже 9 місяців, що є порушенням частини третьої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». При цьому жодних доказів на спростування пропуску строку звернення зі скаргою ОСОБА_1 та доказів на спростування порушення строків розгляду скарги Мін'юстом відповідачі не надали;
недотримання особою, яка подає скаргу, передбачених законом вимог щодо її оформлення (зокрема строків подання скарги), неподання доказів порушення внаслідок прийняття державним реєстратором рішень її прав, виключає можливість розгляду скарги та є безумовною підставою для відмови у її задоволенні. Тому якщо закінчився встановлений законом строк подання скарги, то Мін'юст та його територіальні органи відмовляють у задоволенні скарги. За таких підстав, установивши, що колегія Мін'юсту протиправно розглянула скаргу, яку було подано з порушенням строку, суд повинен визнати наказ Мін'юсту протиправним і скасувати його.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
У квітні 2024 року Мін'юст подав відзив на касаційну скаргу за підписом представника Проценко Ю. В., в якій просило в задоволенні касаційної скарги відмовити в повному обсязі, а оскаржені судові рішення залишити без змін.
Відзив обґрунтований тим, що:
доводи позивача про те, що заінтересованій особі має бути надано копію скарги в дводенний строк перед засіданням колегії є необґрунтованими, оскільки не підтверджуються положеннями нормативно - правових актів, якими врегульовано процедуру розгляду скарги;
у пункті 5 висновку колегії Мін'юсту зазначено, що державним реєстратором Ільющенковим С. О. під час прийняття рішення не було здійснено пошуку відомостей у Державному реєстрі прав про речові права та обтяження за ідентифікаційними даними скаржника. Зазначена інформація встановлена відповідно до відомостей Державного реєстру прав. Таким чином, державним реєстратором Ільющенковим С. О. не було належним чином установлено наявність запису про арешт на все нерухоме майно скаржника від 04 квітня 2012 року за № 386078, який зареєстрований на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 04 квітня 2012 року № 31365983. Водночас у разі здійснення належних пошуків за визначеними ідентифікаторами в державного реєстратора Ільющенкова С. О. були наявні достатні підстави для прийняття рішення про відмову в державній реєстрації прав;
оскаржуване рішення прийнято державним реєстратором за наявності запису про арешт нерухомого майна, що є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Проте позивачем не надано фактичних заперечень або доказів щодо суті вчинених порушень, викладених у зазначеному висновку колегії. Оскільки арешт не є тотожною категорією іпотеці або іншому речовому праву, застосування норм пункту 61 Порядку № 1127 у конкретній ситуації не є правомірними;
право на оскарження рішень про державну реєстрацію права власності у наведеному випадку не може бути обмежене виключно судом. При цьому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» проведена всупереч норм чинного законодавства, що в свою чергу підтвердив і суд апеляційної інстанції. Отже, суди правильно встановили, що пункти 1 та 2 наказу Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 щодо задоволення скарги ОСОБА_1 від 16 квітня 2020 року в частині скасування рішення від 30 листопада 2018 року № 44341860, прийнятого державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О., відповідають вимогам законності у частині правомірності підстави скасування незаконного рішення державного реєстратора;
у касаційній скарзі позивач наводить численні постанови Верховного Суду, які начебто не врахували суди, але всі постанови були ухвалені за інших обставин справи та з інших підстав;
порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення. Строк подання скарги або строк, у який була розглянута скарга ОСОБА_1 колегією Мін'юсту, не вплинув на кінцевий результат та жодним чином не порушує права ТОВ «Кредитні ініціативи»;
суди обґрунтовано встановили (й це не оскаржується позивачем в касаційній скарзі) те, що державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за ТОВ «Кредитні ініціативи» проведена всупереч норм чинного законодавства. Намагання позивача виправдати незаконність дій суто формальними підставами, як то невчасне подання скарги або строк, в який вона була розглянута, матиме наслідками порушення прав, свобод та законних інтересів інших осіб;
таким чином, судові рішення є повними, об'єктивними та неупередженими, а пункти 1 та 2 наказу Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 щодо задоволення скарги ОСОБА_5 відповідають вимогам законності у частині правомірності підстави скасування незаконного рішення державного реєстратора.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 лютого 2024 року касаційну скаргу ТОВ «Кредитні ініціативи» залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2024 року у задоволенні клопотання ТОВ «Кредитні ініціативи» про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року та постанови Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2024 року відмовлено, відкрито касаційне провадження у справі № 335/5762/22 та витребувано справу з суду першої інстанції.
У квітні 2024 року матеріали справи № 335/5762/22 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 20 березня 2025 року зупинено касаційне провадження у справі № 335/5762/22 до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/2546/22 (провадження № 14-43гс24).
Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2025 року касаційне провадження у цій справі поновлено.
Ухвалою Верховного Суду від 01 грудня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 29 березня 2024 року зазначено, що доводи касаційної скарги містять підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 травня 2020 року у справі № 825/2328/16, від 19 травня 2021 року у справі № 640/17492/20, від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16, від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17, від 11 жовтня 2019 року у справі № 810/1701/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17, від 07 липня 2022 року у справі № 280/2030/21, від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 08 грудня 2021 року у справі № 420/3933/20, від 19 вересня 2019 року у справі № 826/9614/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 821/669/17, від 26 квітня 2019 року у справі № 826/9046/16, від 22 серпня 2018 року у справі № 826/10548/17, від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/14749/16, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/14164/17, від 25 березня 2020 року у справі № 805/4508/16-а, від 20 травня 2019 року у справі № 826/9046/16, від 17 липня 2018 року у справі № 911/4006/16, від 30 березня 2021 року у справі № 400/1825/20, від 10 листопада 2021 року у справі № 910/9855/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 923/128/19).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що за результатами розгляду скарги ОСОБА_1 на рішення державного реєстратора Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. від 30 листопада 2018 року № 44341860 стосовно державної реєстрації права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за TOB «Кредитні ініціативи», яке є іпотекодержателем відповідно до договору про передачу прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року № 2187 колегія Мін'юста з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 15 січня 2021 року дійшла висновку, що:
скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити в повному обсязі;
скасувати рішення від 30 листопада 2018 року № 44341860, яке прийняте державним реєстратором Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О.;
анулювати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкову С. О.
За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . Мін'юстом видано наказ від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги». Відповідно до вказаного наказу вирішено:
скаргу ОСОБА_1 від 16 квітня 2020 року задовольнити в повному обсязі;
скасувати рішення від 30 листопада 2018 року № 44341860, прийняте державним реєстратором виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенковим С. О.;
анулювати доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державному реєстратору виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкову С. О.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року в справі № 280/2030/21, яке залишене без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року, за позовом ОСОБА_3 до Мін'юсту, треті особи: ОСОБА_1 , ТОВ «Кредитні ініціативи», Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано наказ Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги».
Постановою Верховного Суду від 07 липня 2022 року в справі № 280/2030/21 (адміністративне провадження № К/990/4455/22) касаційну скаргу Мін'юсту задоволено частково. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року скасовано у частині визнання протиправними та скасування пунктів 1 та 2 наказу Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги» та закрито у цій частині провадження у справі. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року залишено без змін.
Позиція Верховного Суду
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Відповідно до частин першої, дев'ятої, десятої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Порядок розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єктів державної реєстрації прав, територіальних органів Міністерства юстиції України визначається Кабінетом Міністрів України. Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду.
Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов'язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).
Процедура розгляду скарги по суті визначена статтею 37 Закону України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» та Порядком № 1128.
У пункті 2 Порядку № 1128 встановлено, що для забезпечення розгляду скарг суб'єктом розгляду скарги утворюються постійно діючі комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, положення та склад яких затверджуються Мін'юстом або відповідним територіальним органом.
До повноважень комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації належить розгляд скарги по суті, встановлення наявності чи відсутності обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення скаржника, та інші обставини, які мають значення для об'єктивного розгляду скарги, у тому числі, шляхом перевірки відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
У Законі України «Про державну реєстрацію прав та їх обтяжень» і Порядку № 1128 врегульовано правила щодо строків подання скарги, які достатні для того, щоб сторони реєстраційних відносин могли оскаржити рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів оскарження, а також стосовно кола осіб, які вправі подати скарги, форми і змісту скарги та її обґрунтування, встановленого Урядом України порядку розгляду скарги.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2025 року в справі № 910/2546/22 (провадження № 12-43гс24) вказано, що: «вирішуючи спір про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов (див. пункт 7.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19). Вирішення цього питання передує з'ясуванню, чи мало місце порушення, невизнання або оспорювання такого права чи інтересу, зокрема, внаслідок стверджуваних у позові порушень, допущених під час розгляду відповідної скарги та/або ухвалення наказу».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2025 року в справі № 344/2900/21 (провадження № 61-7444св23) зазначено, що «Відповідно пункту 5 Порядку № 1128 Міністерство юстиції України чи відповідний територіальний орган розглядає скаргу у сфері державної реєстрації не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації на предмет встановлення підстав для відмови в її задоволенні, зокрема, закінчення встановленого законом строку подання скарги. У частині третій статті 37 Закону № 1952-IV встановлено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. Відповідно до частини п'ятої статті 37 Закону № 1952-IV скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити: 1) повне найменування (ім'я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника скаржника, якщо скарга подається представником; 2) реквізити рішення державного реєстратора, яке оскаржується; 3) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, які порушено, на думку скаржника; 4) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; 5) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора та/або внесення відомостей до Державного реєстру прав; 6) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складання скарги. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (заява 29979/04) зазначено, що принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому на них покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються».
Таким чином, саме на Міністерство юстиції України покладено обов'язок забезпечення участі заінтересованих осіб у розгляді скарги шляхом належного повідомлення з метою реалізації їхнього права на захист, подання відповідних пояснень, перевірки строків звернення із скаргою та перевірки інформації, яка міститься у скарзі.
Установивши, що Міністерство юстиції України розглянуло скаргу ОСОБА_1 , яка оформлена без дотримання вимог, визначених частиною п'ятою статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», заявник не зазначив про наявність судового спору та судових справ, закінчився встановлений законом строк подання скарги, Міністерство юстиції України не здійснило належного аналізу всіх рішень державних реєстраторів та не з'ясувало, які права і яких осіб можуть бути порушені при скасуванні державної реєстрації, належним чином не повідомило позивача про розгляд скарги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 жовтня 2025 року в справі
№ 521/15062/20-ц (провадження № 61-8069св24) вказано, що
«Порядок № 1128 спрямований на врегулювання суспільних відносин щодо розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації, територіального органу Міністерства юстиції України, що здійснюється Міністерством юстиції України та його територіальними органами, визначає конкретну поведінку учасників цих відносин, передбачає усвідомлення учасниками права своїх прав та обов'язків та здійснення Міністерством юстиції України дій на дотримання встановленої процедури розгляду скарги.
Отже, Мін'юст повинно обрати і дотримуватися такої процедури розгляду скарги, за якої не тільки скаржник, але й суб'єкт оскарження та зацікавлені особи повинні бути обізнаними про подання скарги, дату, час і місце її розгляду. Відповідно обрати такі форми повідомлення зацікавленої особи про скаргу і порядок її розгляду, які з погляду стороннього зовнішнього спостерігача має свідчити про поінформованість суб'єкта оскарження чи зацікавленої особи, а також про об'єктивну спроможність суб'єктів реєстраційних відносин висловити і донести до Мін'юстe свою позицію щодо доводів скарги.
Використане у нормативному приписі пункту 9 Порядку № 1128 слово «обов'язково» для вираження волі на те, що під час розгляду скарги по суті Міністерство юстиції України має запросити скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі або встановлених відповідно до відомостей реєстрів, вказує на істотність, безальтернативність та необхідність вчинення дій, спрямованих на запрошення скаржника та суб'єкта оскарження (тобто особи, чиї дії оскаржуються) для розгляду скарги по суті. Таке запрошення має на меті не лише проінформувати зацікавлених осіб про розгляд скарги, але й забезпечити їм реальну можливість брати участь у засіданні з тим, щоб їхні пояснення були прийняті та враховані».
Чинне законодавство передбачає обов'язок комісії під час розгляду скарги запросити до цього процесу суб'єктів оскарження та інших заінтересованих осіб, які зазначені у скарзі або встановлені відповідно до відомостей у реєстрі, надати цим особам копію скарги та доданих до неї матеріалів не пізніше дня, що передує дню розгляду скарги по суті та своєчасно повідомити осіб, запрошених до розгляду скарги по суті, про час і місце її розгляду скарги в один із встановлених Порядком № 1128 способів. Неповідомлення скаржника та/або його представника (за умови якщо ним зазначено про це у скарзі), суб'єкта оскарження та інших заінтересованих осіб, зазначених у скарзі, не може вважатися формальним порушенням, оскільки обов'язковість здійснення такого повідомлення передбачена чинним законодавством, та суть такого повідомлення зводиться не лише до інформування суб'єкта оскарження та зацікавлених осіб про розгляд скарги, а має забезпечити їм реальну можливість брати участь у засіданні, надати пояснення (див. постанову Верховного Суду від 06 липня 2018 року у справі № 826/3442/17, від 08 липня 2021 року у справі № 640/18150/19)
Неприбуття належно повідомлених осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому, якщо на засідання не прибула особа, яку належно не повідомили, тоді це перешкоджає розгляду скарги. Ці обставини повинні з'ясовуватися до початку розгляду скарги секретарем комісії відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Положення про комісію з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації. Коли в результаті рішення органу державної влади може відбутися втручання у права або інтереси особи, такий орган має пересвідчитися, що він використав усі можливі способи повідомлення такої особи та забезпечено її безпосередню участь або можливість надання письмових пояснень, заперечень тощо. Аналогічні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 640/17492/20 (провадження № К/9901/5501/21). Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема, у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 826/19452/16, від 19 червня 2019 року у справі № 826/9614/17, від 11 жовтня 2019 року у справі № 810/1701/18, від 15 серпня 2019 року у справі № 826/3539/17, що процедурні порушення розгляду скарги зумовлюють наявність достатніх і необхідних правових підстав для визнання протиправним та скасування оспорюваного наказу. Аналогічний висновок зроблено у постанові Верховного Суду від 03 липня 2024 року у справі № 757/9718/22 (провадження № 61-10492св23).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2024 року в справі № 757/9718/22 (провадження № 61-10492св23) зазначено: «щодо дотримання строків подання скарги адвокатом Стамбулою В. М. в інтересах фізичних осіб 25 березня 2019 року, то Верховний Суд погоджується із висновками апеляційного суду про те, що відповідачі - фізичні особи дізналися про порушення свого права лише 15 березня 2019 року фактично під час моніторингу інформації у Державному реєстрі речових прав, з якого їм стало відомо, що приватним нотаріусом Шелудько В. П. було незаконно здійснено державну реєстрацію права оренди належних їм земельних ділянок, про що ними було повідомлено Комісію МЮУ. Факт того, що відповідачі - фізичні особи дізналися про порушення своїх прав саме у період з 15 по 24 березня 2019 року підтверджується інформаційними довідками з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, які наявні в матеріалах справи та були долучені до скарги.
Встановивши факт реєстрації права оренди за позивачами, представник відповідачів - фізичних осіб - адвокат Стамбула В. М. 25 березня 2019 року звернувся до МЮУ зі скаргою на рішення державних реєстраторів. Таким чином, відповідачі - фізичні особи впродовж періоду часу з моменту проведення відповідних реєстраційних дій і до отримання відповідних інформаційних довідок не знали про прийняття оспорюваних рішень державного реєстратора.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Міністерство юстиції України розглядає скарги: 1) на рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав (крім випадків, коли таке право набуто на підставі судового рішення, а також коли щодо нерухомого майна наявний судовий спір); 2) на рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України.
Рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
Отже, дослідивши викладені обставини справи, апеляційний суд правильно вважав, що відповідачі - фізичні особи звернулися зі скаргою на рішення державних реєстраторів у межах строку оскарження (протягом 60 календарних днів з моменту, коли вони дізналися про порушене право), про що було зазначено у самій скарзі та підтверджено інформаційними довідками, сформованими у період з 15 березня 2019 року по 24 березня 2019 року».
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені (частина п'ята статті 82 ЦПК України).
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2025 року в справі № 362/643/21 (провадження № 61-17810св23)).
Суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру (частина третя статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07 липня 2022 року в справі № 280/2030/21 (адміністративне провадження № К/990/4455/22) за позовом ОСОБА_3 до Мін'юсту, треті особи: ОСОБА_1 , ТОВ «Кредитні ініціативи», Державне підприємство «Національні інформаційні системи», про визнання протиправним та скасування наказу, касаційну скаргу Мін'юсту задоволено частково; рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року скасовано у частині визнання протиправними та скасування пунктів 1 та 2 наказу Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги» та закрито у цій частині провадження у справі. В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 травня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 грудня 2021 року залишено без змін.
У справі № 280/2030/21 встановлено, що:
згідно з відомостями Державного реєстру прав 30 листопада 2018 року державним реєстратором Ільющенковим С. О. внесено запис № 29193615 про право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 за ТОВ «Кредитні ініціативи» на підставі таких документів: іпотечного договору від 08 серпня 2008 року № 0711/0808/45-042-Z-1 (на купівлю житлової нерухомості), посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Запорізької області Пянтковською О. Г., зареєстрованого за № 5558; договору факторингу від 28 листопада 2012 року № 15; договору факторингу від 28 листопада 2012 року; повідомлення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням від 10 травня 2018 року № 1283/18; рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення від 26 липня 2018 року № 1400040740564;
ОСОБА_1 на такі дії державного реєстратора Ільющенкова С. О. подано скаргу від 16 квітня 2020 року, тобто з пропуском 60-денного строку звернення зі скаргою;
факт обізнаності третьої особи підтверджується рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 28 листопада 2014 року у справі № 336/7345/14-а за позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, а також рекомендованим повідомлення про вручення поштового відправлення від 26 липня 2018 року № 140004074056426 про звернення стягнення па предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору та анулювання залишку заборгованості за основним зобов'язанням;
ОСОБА_1 міг знати про можливі дії кредитора та іпотекодержавця щодо кредитних правовідносин з отримання повідомлення про початок процедури стягнення заборгованості за кредитним договором та, відповідно, міг своєчасно оскаржити будь-які дії державного реєстратора щодо права власності на квартиру, яка знаходилася в іпотеці, однак ОСОБА_1 строки звернення зі скаргою до Комісії Мін'юсту порушив без поважних причин, що відповідно до частини восьмої статті 37 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для відмови у задоволені скарги;
З огляду на викладене суди у справі № 280/2030/21 зробили висновок, що:
невиконання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства у частині дотримання строків подачі та розгляду скарги, а також безпідставне поновлення строків звернення зі скаргою, ставить під сумнів законність всієї процедури розгляду скарги;
порушення процедури розгляду скарги, яка виразилась у безпідставному поновленні третій особі Комісією Мін'юсту строку на подання скарги та порушення відповідачем строків розгляду скарги, є достатньою підставою вважати, що прийняте за її результатами рішення у частині анулювання доступу позивачу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є протиправним та підлягає скасуванню.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 березня 2023 року в справі № 509/5080/18 (провадження № 61-11707св22) зазначено, що «[…] задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності у цій справі призведе до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності. Тобто такий спосіб захисту у цій справі як поновлення права власності не є ефективним. Таким чином, оскаржені рішення суду в частині позовних вимог про поновлення права власності слід скасувати, у задоволенні позову в цій частині відмовити».
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
У частині третій статті 12, частинах першій, п'ятій, шостій статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/1; постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження
№ 14-400цс19)).
У справі, що переглядається:
при зверненні з цим позовом ТОВ «Кредитні ініціативи» наголошувало, що 15 лютого 2021 року Мін'юстом видано наказ № 556/5 «Про задоволення скарги», яким скаргу ОСОБА_2 від 16 квітня 2020 року задоволено в повному обсязі, скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2018 року № 44341860. Копію цього наказу ТОВ «Кредитні ініціативи» не отримувало, а про його існування дізналось після отримання позовної заяви в іншій справі. Отже, Мін'юст порушив вимоги Порядку № 1128, зокрема, не було належним чином повідомлено ТОВ «Кредитні ініціативи», який є кредитором скаржника та іпотекодержателем нерухомого майна, про її розгляд, а саму скаргу від 16 квітня 2020 року подано із пропуском 60-денного строку для звернення з відповідною скаргою;
суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державним реєстратором прийняте рішення про державну реєстрацію права за наявності запису про арешт нерухомого майна, наявність якого на момент проведення реєстраційних дій було підставою для відмови у проведенні державної реєстрації прав. Тому підстав для скасування оскарженого наказу Мін'юсту немає. Крім того, суди вважали, що доводи позивача про допущення Мін'юстом під час розгляду скарги порушення (зокрема, неповідомлення ТОВ «Кредитні ініціативи», ненаправлення копії скарги та подання скарги поза межами визначеного строку) є необґрунтованими та не можуть бути підставою для визнання незаконним та скасувати наказ Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5;
при вирішенні спору про визнання протиправним та скасування наказу Мін'юсту, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення, дії або бездіяльність у сфері державної реєстрації прав, суд насамперед повинен установити наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного цивільного права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов;
спірні правовідносини виникли у зв'язку із оспоренням ТОВ «Кредитні ініціативи» наказу Мін'юсту від 15 лютого 2021 року № 556/5. Це рішення і дії відповідача зачіпають права позивача як власника нерухомого майна, право на яке було зареєстроване оскарженим рішення державного реєстратора, що надалі було скасоване вказаним наказом Мін'юсту. Тобто позов у цій справі поданий для захисту права власності ТОВ «Кредитні ініціативи»;
суди обґрунтовано вважали, що Мін'юст вжив достатніх заходів для належного повідомлення про розгляд скарги ОСОБА_2 від 16 квітня 2020 року на рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2018 року № 44341860 (т. 1, а. с. 116-121);
посилання позивача на те, що заінтересованій особі має бути надано копію скарги в дводенний строк перед засіданням суди обґрунтовано відхилили, оскільки такі не мають правової підстави й не знаходять свого підтвердження у нормативно - правових актах, якими врегульовано процедуру розгляду скарги;
проте суди не врахували, що відповідно до частин третьої, восьмої статті 37 Закону «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час розгляду скарги) та пункту 5 Порядку № 1128 передбачалося, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю. При цьому закінчення встановленого законом строку подачі скарги є однією з підстав для відмови в її задоволенні;
ОСОБА_1 подав скаргу 16 квітня 2020 року до Мін'юсту на рішення державного реєстратора виконавчого комітету Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області Ільющенкова С. О. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 30 листопада 2018 року № 44341860, тобто з пропуском 60-денного строку звернення зі скаргою;
при цьому суди помилково не взяли до уваги преюдиційні обставини, які установлені в справі № 280/2030/21, зокрема щодо порушення процедури розгляду скарги, яка виразилась у безпідставному поновленні ОСОБА_1 Комісією Мін'юсту строку на подання скарги. Водночас невиконання суб'єктом владних повноважень вимог законодавства у частині дотримання строків подачі скарги, а також безпідставне поновлення строків звернення зі скаргою, ставить під сумнів законність всієї процедури розгляду скарги;
також суди не звернули уваги на те, що такий спосіб захисту у цій справі як поновлення права власності не є ефективним. Водночас задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності у цій справі призведе до відновлення порушених прав особи без застосування додаткових способів захисту, таких як поновлення права власності.
За таких обставин судові рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог, а в частині позовних вимог про поновлення права власності - змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Доводи касаційної скарги дають підстав для висновку про те, що судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, касаційний суд вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково; оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення цих вимог; оскаржені судові рішення в частині позовних вимог про поновлення права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», яка підписана представником Проценком Миколою Миколайовичем, задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2024 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень скасувати.
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства юстиції України від 15 лютого 2021 року № 556/5 «Про задоволення скарги».
Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 15 лютого 2021 року, індексний номер 56524311, прийняте Департаментом державної реєстрації Міністерства юстиції України у м. Києві.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2024 року в частині позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи» до ОСОБА_1 , Міністерства юстиції України про поновлення права власності змінити, виклавши їх мотивувальні частини в редакції цієї постанови.
З моменту ухвалення постанови судом касаційної інстанції рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 10 жовтня 2023 року та постанова Запорізького апеляційного суду від 16 січня 2024 року в скасованій частині втрачають законну силу.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: Д. А. Гудима
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
П. І. Пархоменко