16 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 909/483/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючого), Власова Ю. Л., Малашенкової Т. М.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
прокуратури - Єреп В. В. (Офіс Генерального прокурора)
позивача - не з'явилися
відповідача - не з'явилися
розглянув у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025
за позовом Заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Калуської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К"
про стягнення грошових коштів в сумі 3 091 641,45 грн, з них: 1 816 067,96 грн - заборгованість за невиконання зобов'язань зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 1 081 677,14 грн - інфляційні втрати, 193 896,35 грн - 3% річних,
Заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури (далі - прокуратура) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Калуської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" (далі - ТОВ "Епіцентр К", відповідач) про стягнення грошових коштів в сумі 3 091 641,45 грн, з них: 1 816 067,96 грн - заборгованість за невиконання зобов'язань зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, 1 081 677,14 грн - інфляційні втрати, 193 896,35 грн - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем свого обов'язку з приводу перерахування до місцевого бюджету Калуської міської ради коштів на сплату пайової участі на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури міста Калуша по об'єкту Нове будівництво торговельного комплексу, яке знаходиться за адресою вул. Хіміків,17, м. Калуш, Івано-Франківська область.
Прокуратурою 13.06.2025 подано клопотання, в якому позивач просив провадження в частині стягнення коштів зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту в розмірі 1 816 067,96 грн - закрити у зв'язку із сплатою відповідачем після звернення із позовом до суду. На підтвердження сплати суми заборгованості долучив виписку по рахунку від 03.05.2025.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2025 (суддя Кобецька С.М.) в позові прокуратури до ТОВ "Епіцентр К" про стягнення 1 081 677,14 грн інфляційних втрат та 193 896,35 грн 3% річних відмовлено. Судовий збір в сумі 15 306,88 грн залишено за прокуратурою. В частині стягнення - 1 816 067,96 грн заборгованість за невиконання зобов'язань зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту провадження у справі закрито.
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 (колегія суддів: Малех І.Б., Кравчук Н.М., Скрипчук О.С.) рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2025 у справі № 909/483/25 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог. Ухвалено нове рішення в цій частині. Позовні вимоги прокуратури до ТОВ "Епіцентр К" про стягнення 1 081 677,14 грн інфляційних втрат та 193 896,35 грн 3% річних задоволено. Стягнуто з ТОВ "Епіцентр К" на користь Калуської міської ради 1 081 677,14 грн інфляційних втрат та 193 896,35 грн 3% річних. В іншій частині рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2025 у справі № 909/483/25 залишено без змін. Судові витрати покладено на відповідача. Стягнуто з ТОВ "Епіцентр К" на користь прокуратури 28 700,40 грн в повернення судового збору, сплаченого при поданні апеляційної скарги.
ТОВ "Епіцентр К" у касаційній скарзі, з посиланням на порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, просить суд касаційної інстанції скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.08.2025 .
У відзиві на касаційну скаргу прокуратура просить Суд відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційної інстанції без змін, посилаючись, зокрема, на дотримання судом норм матеріального та процесуального права.
Від ТОВ "Епіцентр К" до Верховного Суду 15.12.2025 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Суд протокольною ухвалою від 16.12.2025 постановив продовжити розгляд касаційної скарги без участі представника відповідача, з підстав озвучених у судовому засіданні.
Касаційна скарга подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції порушено норми матеріального права, без врахування висновків Верховного Суду щодо встановлення факту відсутності прострочення боржника внаслідок прострочення виконання зобов'язання кредитором, викладених у постанові від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 12.02.2019 у справі № 922/4927/15, від 06.08.2019 у справі № 922/635/15, від 16.06.2020 у справі № 922/3757/17, від 09.07.2020 у справі № 922/1831/15, від 15.02.2022 у справі № 911/2403/18, від 25.09.2025 у справі № 910/6207/22, від 20.11.2024 у справі № 922/509/24.
Скаржник зауважує про те, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків, що неперерахування ТОВ "Епіцентр К" коштів пайової участі до пред'явлення позову не є наслідком його вини (умисних дій або необережності) та обумовлено невиконанням Калуською міською радою визначеного законом зобов'язання з надання розрахунку пайової участі. ТОВ "Епіцентр К" вжив усіх належних заходів, спрямованих на виконання свого зобов'язання. Неперерахування коштів пайової участі є наслідком бездіяльності (в частині ненадання розрахунку) та протиправних дій (в частині спонукання до укладення договору та отримання значно більшої суми коштів, аніж це визначено законом) Калуської міської ради. На момент звернення до суду відсутнє прострочення виконання зобов'язання ТОВ "Епіцентр К" з перерахування коштів пайової участі, у зв'язку з чим відсутні підстави для нарахування та стягнення інфляційних втрат, а також трьох процентів річних. Після отримання розрахунку пайової участі у складі додатків до позовної заяви ТОВ "Епіцентр К" відразу ж виконало своє зобов'язання з перерахування коштів, що є підставою для закриття провадження у зв'язку з відсутністю спору або для відмови у задоволенні позову.
Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.
Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Натомість самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Натомість Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.
Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Щодо того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі № 191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі № 753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.
Колегія суддів ураховує, що рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження щодо позовних вимог про стягнення - 1 816 067,96 грн заборгованість за невиконання зобов'язань зі сплати пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не оскаржувалося в апеляційній інстанції, а відтак, зважаючи на приписи статті 300 ГПК України, які встановлюють межі розгляду справи судом касаційної інстанції, Верховним Судом у цій частині не переглядається.
Предметом касаційного перегляду є постанова суду апеляційної інстанції в частині стягнення 1 081 677,14 грн інфляційних втрат та 193 896,35 грн 3% річних.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 081 677,14 грн інфляційних втрат та 193 896,35 грн 3% річних, місцевий господарський суд зазначив про те, що на момент прийняття в експлуатацію об'єкту Нове будівництво торговельного комплексу, яке знаходиться за адресою вул. Хіміків,17, м. Калуш, Івано-Франківська область, розрахунок з дотриманням п.1 ч.2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" (далі - Закон № 132-ІХ) на звернення відповідача з 09.07.2020 позивачем так і не був наданий відповідно до закону розрахунок пайової участі щодо об'єкта будівництва, аж до 20.02.2025. Саме 20.02.2025 листом №728/01-38/04 Калуська міська рада направила розрахунок розміру пайової участі прокуратурі.
Отже, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що ненадання Калуською міською радою відповідного законного розрахунку пайової участі та реквізитів на його оплату в строк, встановлений законом (надано розрахунок 20.02.2025) унеможливлювало перерахування відповідачем коштів пайової участі щодо об'єкта будівництва "Нове будівництво торговельного комплексу за адресою: Івано-Франківська область, місто Калуш, вулиця Хіміків, 17" в строк встановлений законом, тобто до прийняття відповідного об'єкта будівництва в експлуатацію. З наведеного слідує, недоведеність прокурором прострочення виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати пайової участі щодо об'єкта будівництва "Нове будівництво торговельного комплексу за адресою: Івано-Франківська область, місто Калуш, вулиця Хіміків, 17" до моменту його здачі в експлуатацію, а отже і відсутності підстав для нарахування 3% річних та інфляційних втрат за прострочення сплати пайової участі та задоволення позову в цій частині.
Апеляційний господарський суд, не погодився з висновками місцевого господарського суду в оскаржуваній частині та зазначив про те, що прийняття об'єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зобов'язання щодо перерахування коштів пайової участі.
Суд першої інстанції не звернув увагу на той факт, що на звернення відповідача Калуською міською радою листом від 28.07.2020 № 2645/02-25/20 надано розрахунок пайової участі на суму 3 741 730, 40 грн (додаток № 1 до Договору). Оскільки вказаний розрахунок базувався на вимогах Порядку, затвердженого Калуською міською радою, а не перехідних положеннях Закону №132-ІX, між сторонами виник спір щодо розміру нарахування пайової участі, про що ТОВ "Епіцентр К" повідомило позивачу листом від 10.08.2020 № 909/12.
Апеляційний господарський суд зазначив про те, що у листі №909/12 ТОВ "Епіцентр К" лише ініціювало внесення змін до Порядку, не клопотало про проведення нового розрахунку суми пайової участі взагалі і не повідомило про відмову сплатити. Норма закону не надає відповідачу права в разі незгоди з розміром отриманого розрахунку не сплачувати пайовий внесок, не передбачає можливості звільнення від його сплати в разі допущення помилки з боку міської ради, не визначає жодного іншого терміну виконання зобов'язання, крім визначеного законодавством (до дати введення об'єкта в експлуатацію).
Суд апеляційної інстанції зауважив про те, що протягом тривалого часу (серпень 2020 року - вересень 2021 року) відповідач мав достатньо часу для врегулювання спору щодо розміру пайової участі в загальному порядку шляхом листування з міською радою чи оскарження її дій в порядку адміністративного судочинства.
Поза увагою суду першої інстанції також залишились вимоги п. п.6 п. 2 розділу II Закону №132-ІХ, згідно з яким інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об'єкта до експлуатації або в акті готовності об'єкта до експлуатації.
У порушення вимог п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-ІХ відповідач у графі "Пайова участь" акту готовності об'єкта до експлуатації безпідставно зазначив, що звільнений від пайової участі в порядку пункту 13 Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019, що не відповідає дійсності.
Зазначене свідчить, що ТОВ "Епіцентр К" не тільки прострочило виконання зобов'язання, а умисно ухилилося від його виконання, що підтверджує факт безпідставного збереження коштів пайової участі в сумі 1 816 067,96 грн за рахунок бюджету Калуської міської ради та є підставою для нарахування інфляційних втрат та 3% річних на підставі статті 625 ЦК України.
У справі № 643/21744/19 (на яку посилається скаржник) розглядався спір про визнання договору укладеним. Висновки, на неврахування яких звертає увагу скаржник, грунтуються щодо обов'язку укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури, що не є предметом спору, у справі, яка розглядається.
У справі № 922/4927/15 (на неврахування висновків якої посилається скаржник) розглядався спір про стягнення 20 788 710,66 грн, з яких: 20 753 674,18 грн - вартість електричної енергії та 35 036,48 грн - плата з компенсації перетікання реактивної енергії (КРЕ). Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань з оплати вартості електричної енергії та компенсації перетікання реактивної енергії за період з травня по липень 2015 року за укладеним з позивачем договором на постачання електричної енергії від 07.05.2004 № 4.
У справі № 922/635/15 розглядався спір про стягнення 94 294 833,41 грн, з яких: вартість електричної енергії у розмірі; плата з компенсації перетікання реактивної енергії; інфляційні втрати; 3% річних; пеня. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання електричної енергії, в частині повної та своєчасної оплати відповідачем вартості поставленої електричної енергії за період з вересня 2013 року по грудень 2014 року.
У справі № 922/3757/17 розглядався спір про стягнення заборгованості за договором про постачання електричної енергії у розмірі 6 585 406,94 грн, у тому числі: вартості електричної енергії; пені; 3% річних; інфляційних втрат. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Підприємство неналежним чином виконувало умови Договору в частині оплати за поставлену йому електричну енергію, у зв'язку з чим у нього за період березень, квітень 2017 року виникла заборгованість.
У справі № 922/1831/15 розглядався спір про стягнення 6 274 214,50 грн вартості електричної енергії, пені, 3% річних, інфляційних втрат, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про постачання електричної енергії.
У справі № 911/2403/18 розглядався спір за первісним позовом про зобов'язання вчинити дії з поставки товару на загальну суму 16 640 000,00 грн, стягнення 3 628 887,66 грн пені та 16 640 000,00 грн штрафу. Позов обґрунтовано невиконанням Державним підприємством зобов'язань з поставки товару (сорго) за договором поставки від 18.09.2015 № 18/09/02, право вимоги за яким перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-СПП" від Товариства з обмеженою відповідальністю "СПП-Агро" згідно з договором відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016. А за зустрічним позовом розглядався спір про визнання недійсним договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 та договору відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016. Зустрічний позов мотивовано перевищенням повноважень директором Державного підприємства при укладенні договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 та без здійснення процедури погодження з Національною академією аграрних наук України. У зв'язку з недійсністю договору поставки від 18.09.2015 № 18/09/02 є недійсним і договір відступлення права вимоги (цесії) від 12.02.2016.
У справі № 910/6207/22 розглядався спір про стягнення заборгованості за договором підряду від 08.06.2021 № 04/08-06/21-КРП-4А на виконання будівельних робіт в загальному розмірі 1 368 023,97 грн, з них: 1 149 127,00 грн - основний борг, 142 708,27 грн - інфляційні втрати, 76 188,70 грн - пеня. Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на порушення ТОВ "Вензабуд" умов договору підряду, згідно з яким ТОВ "Альянс Сервіс Євробуд" зобов'язувалося виконати підрядні роботи, а ТОВ "Вензабуд" - прийняти роботи та оплатити їх. ТОВ "Вензабуд" роботи, виконані ТОВ "Альянс Сервіс Євробуд" прийняло, проте оплатило частково. Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на порушення ТОВ "Альянс Сервіс Євробуд" умов договору підряду в частині строків виконання робіт.
У справі № 922/509/24 розглядався спір про стягнення коштів. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором суборенди від 18.06.2021 № 1 в частині повної та своєчасної сплати суборендної плати.
Відтак, проаналізувавши зміст вказаних вище постанов Верховного Суду (на які посилається скаржник), за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, та наявність/відсутність правових висновків, які не враховано судом апеляційної інстанції під час розгляду цієї справи, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність цих справ.
Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у вказаних ним постановах Верховного Суду, з огляду на іншу, ніж у цій справі фактично-доказову базу, предмет спору, підстави позову.
Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду та, на які посилається скаржник у своїй касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у цій справі.
Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).
У справі, яка переглядається, судами попередніх інстанцій надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, враховуючи також доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у справі № 909/483/25.
Інші аргументи касаційної скарги не можуть бути підставами для скасування судових рішень, оскільки не обґрунтовані підставами касаційного оскарження та зводяться до необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 300 ГПК України не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").
Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Епіцентр К" на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.10.2025 у справі № 909/483/25.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова