09 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/12022/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Дроботової Т. Б. - головуючого, Багай Н. О., Чумака Ю. Я.,
секретар судового засідання - Денисюк І. Г.,
за участю представників:
позивача - Перепелиціна К. М.,
відповідача - Хасіна І. Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ПРОТЕКОН"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 (судді: Гончаров С. А. - головуючий, Сибіга О. М., Тищенко О. В.) у справі
за позовом Київської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ПРОТЕКОН"
про стягнення 8 880 102,41 грн,
У жовтні 2024 року Київська міська рада звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ПРОТЕКОН" (далі - ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН") про стягнення 8 880 102,41 грн безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за користування земельною ділянкою.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період із 21.07.2020 по 17.09.2024 відповідач використовував земельну ділянку площею 2,5956 га, кадастровий номер 8000000000:78:063:0004, на вул. Корабельній, 6, в Оболонському р-ні м. Києва без правовстановлюючих документів на неї, що в порядку положень статті 1212 Цивільного кодексу України є підставою для стягнення з нього безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі, заявленій до стягнення.
ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" у відзиві проти позову заперечило та посилалося, зокрема на те, що позивачем не прийнято відповідного рішення про затвердження проєкту відведення та надання земельної ділянки відповідачу в оренду; ним також наразі не визначено, яку саме земельну ділянку (якої площі та з яким цільовим призначенням) буде передано в оренду відповідачеві. Водночас відповідач заявив про застосування позовної давності до заявлених позовних вимог.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 (суддя Маринченко Я. В.) в позові відмовлено.
Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд виходив із недоведення позивачем обставин фактичного користування відповідачем земельною ділянкою в тому розмірі, за користування якою нараховано заявлену до стягнення суму безпідставно збережених коштів у виді орендної плати.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 (судді: Гончаров С. А. - головуючий, Сибіга О. М., Тищенко О. В.) рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 скасовано та прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" на користь Київської міської ради 8 880 102,41 грн безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за користування земельною ділянкою площею 2,5956 га, кадастровий номер 8000000000:78:063:0004, на вул. Корабельній, 6, в Оболонському р-ні м. Києва, за період із 21.07.2020 по 17.09.2024.
Суд апеляційної інстанції виходив із того, що відповідач як фактичний користувач відповідної земельної ділянки за рахунок позивача (власника земельної ділянки) зберіг кошти в сумі заявленій до стягнення за спірний період, які підлягали сплаті позивачу. При цьому, суд надав оцінку розрахунку заявленої до стягнення суми, зокрема, нормативно грошовій оцінці земельної ділянки, розміру площі земельної ділянки, за яку здійснено нарахування, та визнав його доведеним. Водночас суд зазначив, що доказів, які би спростовували користування відповідачем земельною ділянкою іншої (меншої) площі, аніж 2,5956 га, ним не надано; наявність та розташування нерухомості відповідача рівномірно вздовж всієї площі земельної ділянки підтверджується наявними у справі доказами. Разом із тим, суд встановив, що положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Крім того, за висновком суду апеляційної інстанції, звернення з позовом у цій справі відбулось у межах позовної давності.
ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду у справі від 03.09.2025 у цій справі, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.02.2025 залишити в силі.
Скаржник вважає постанову у справі такою, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 303/4297/20, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, у постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23, в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20.
Зокрема, за доводами скаржника, апеляційним господарським судом було прийнято до розгляду апеляційну скаргу, яку підписано особою, що не мала відповідних повноважень; у наведеному випадку сплила позовна давність; висновок суду апеляційної інстанції, про те, що на відповідача не поширюються приписи підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України щодо звільнення від плати за землю за період активних бойових дій, є безпідставним; позивач не мав права на отримання орендної плати та земельного податку за будь-яку земельну ділянку, розташовану в м. Києві з 01.03.2022 по 31.05.2022, оскільки відповідно до рішення Київської міської ради від 09.12.2021 № 3704/3745 "Про бюджет міста Києва на 2022 рік" (зі змінами, внесеними, зокрема, рішенням ради від 13.09.2022 № 5449/5490) з 01.03.2022 по 31.05.2022 застосовується ставка орендної плати за земельні ділянки комунальної власності територіальної громади міста Києва (у відсотках від нормативної грошової оцінки) в розмірі 0 відсотка; розмір земельної ділянки, за користування якою нараховані спірні кошти, є недоведеним належними доказами.
Від ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" надійшли додаткові пояснення у справі.
Від Київської міської ради надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому рада просить залишити без змін оскаржену постанову у справі як законну та обґрунтовану, а касаційну скаргу - без задоволення.
Як установили попередні судові інстанції та це підтверджено матеріалами справи, 13.09.2019 за ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" зареєстровано право власності на об'єкт нерухомого майна № 1917842780000, загальною площею 10 055,9 м2, розташований за адресою: м. Київ, вул. Корабельна, буд. 6.
Зі змісту наявного в матеріалах справи витягу із Державного земельного кадастру про земельну ділянку вбачається, що земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:78:60:0004, площею 2,5956 га за адресою: м. Київ, Оболонський р-н, вул. Корабельна, 6, зареєстровано 21.07.2020 на підставі проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" від 19.07.2019, розробленого ТОВ "Міська Бізнес Група" (замовник ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН").
Суди також установили, що наразі на розгляді у Київської міської ради перебуває проєкт рішення "Про передачу ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" земельної ділянки в оренду для будівництва реконструкції, обслуговування, експлуатації багатофункціональних , виробничо-адміністративних будівель майнового-комплексу з побутовими та торгово-складськими спорудами на вул. Корабельній, 6 в Оболонському районі міста Києва", яким, зокрема, передбачається затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" для будівництва реконструкції, обслуговування, експлуатації багатофункціональних, виробничо-адміністративних будівель майнового-комплексу з побутовими та торгово-складськими спорудами на вул. Корабельній, 6 в Оболонському р-ні м. Києва (категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення, код виду цільового призначення - 11.02), заява ДЦ 18.12.2023 № 64048-008128581-031-03 справа № 525539154, а також передача ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" в оренду на 5 років земельної ділянки площею 2,5956 га, кадастровий номер 8000000000:78:60:0004, на вул. Корабельній, 6 в Оболонському р-ні м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.09.2019, номер відомостей про речове право 33292685).
Як свідчить зміст листа Головного управління ДПС у м. Києві Державної податкової служби України від 25.09.2024 № 08/37365, відповідно до інформаційного ресурсу ДПС України станом на 18.09.2024 ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" не подавало податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) та не сплачувало плату за землю з 21.07.2020 по 17.09.2024 до ДПІ у Оболонському районі Головного управління ДПС у м. Києві; згідно з даними інформаційно-комунікаційної системи контролюючого органу в період із 21.07.2020 по 17.09.2024 за ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" заборгованість зі сплати земельного податку та орендної плати не обліковується.
Предметом позову у цій справі є вимоги Київської міської ради про стягнення з ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" 8 880 102,41 грн безпідставно збережених коштів у виді орендної плати за користування земельною ділянкою площею 2,5956 га, кадастровий номер 8000000000:78:063:0004, на вул. Корабельній, 6, в Оболонському р-ні м. Києва.
Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведення позивачем обставин фактичного користування відповідачем земельною ділянкою саме тією площею (2,5956 га), за користування якою нараховано заявлену до стягнення суму безпідставно збережених коштів у виді орендної плати.
Натомість, переглядаючи справу в порядку положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції не погодився у зв'язку з чим скасував рішення суду та задовольнив позовні вимоги.
Так, суд апеляційної інстанції установив, що відповідач у період із 21.07.2020 по 17.09.2024, за який йому розраховано позивачем суму недоотриманих коштів, не є ані власником, ані постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, а єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата. У наведеному випадку спір стосується фактичного користування відповідачем земельною ділянкою, яка була сформована вже після набуття останнім права власності на нерухоме майно, розташоване на такій земельній ділянці, тобто вже сформованою земельною ділянкою. Відповідач не надав доказів на підтвердження підстав для формування за адресою його майна земельної ділянки меншої чи більшої площі для експлуатації та обслуговування належного відповідачу майна.
Отже, як висновував апеляційний господарський суд, розмір земельної ділянки, якою користується відповідач без оформлення документів, що посвідчують право користування землею, є доведеним, обґрунтованим і підтвердженим достатніми доказами. При цьому суд урахував висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 у спорі про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за використання сформованої земельної ділянки, які (висновки), як зазначив суд помилково не були враховані місцевим господарським судом під час вирішення спору у справі, що розглядається.
Зокрема, суд апеляційної інстанції установив, що фактичні обставини справи свідчать, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 2,5956 га був розроблений на замовлення самого відповідача, який у клопотанні про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки визначив площу земельної ділянки (2,6 га), на якій розміщено виробничі будівлі, власником, яких він є, з цільовим призначенням - для експлуатації та обслуговування виробничих будівель ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН". Отже, відповідач самостійно визначив розмір земельної ділянки, необхідної йому для експлуатації та обслуговування нерухомого майна, розташованого на ній, та не надав жодних доказів щодо користування земельною ділянкою меншої площі, що помилково не було враховано судом першої інстанції при прийнятті рішення та що призвело до неправильного вирішення спору.
Також суд зазначив, що проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" для експлуатації та обслуговування виробничих будівель на вул. Корабельній, 6 в Оболонському р-ні м. Києва містить витяг з бази даних міського земельного кадастру, абрис земельною ділянки, які свідчать про рівномірне розташування об'єктів нерухомого майна по всій площі земельної ділянки. Водночас у справі наявний технічний паспорт на виробничу будівлю (завод) на вул. Корабельній, 6, м. Київ, де на схематичному плані земельної ділянки розташовані виробничі будівлі.
Апеляційний господарський суд наголосив, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наводив правову позицію, згідно з якою у разі користування сформованою земельною ділянкою комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору власник такої земельної ділянки може захистити своє право на компенсацію йому недоотриманої орендної плати у порядку статті 1212 Цивільного кодексу України (постанови Верховного Суду від 09.02.2022 у справі № 910/8770/19, від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, від 14.02.2022 року у справі № 646/4738/19.)
Разом із тим, суд надав оцінку та перевірив розмір заявленої до стягнення суми безпідставно отриманих коштів та установив, що позивач розрахував її на підставі відомостей про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за спірний період, які містились у наявних у справі витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, тому спірна сума, за висновками суду, є доведеною та підлягає стягненню з відповідача.
Також суд надав оцінку доводам відповідача про звільнення його від сплати орендної плати та установив, що положення підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин; відповідач є фактичним користувачем земельної ділянки, у спірний період він не був власником, постійним користувачем чи орендарем спірної земельної ділянки.
У контексті цих тверджень відповідача, суд апеляційної інстанції звернувся до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20 (пункт 49), згідно з якими з урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1 статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3 статті 265 Податкового кодексу України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: "власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України".
Крім того, суд надав оцінку заяві відповідача про застосування позовної давності та установив, що звернення з позовом у цій справі відбулось у межах позовної давності, зважаючи, що строки, визначені статтями 256, 257 Цивільного кодексу України, у зв'язку із запровадженням карантину і військового стану в Україні неодноразово були продовжені на час дії таких періодів, водночас у період дії воєнного стану перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупинявся на строк дії такого стану (пункт 19 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України в редакції Закону від 08.11.2023 № 3450-ІХ).
Згідно з положеннями статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Як уже зазначалося, на обґрунтування підстави касаційного оскарження скаржник посилався на положення пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України і з цієї підстави було відкрито касаційне провадження.
Отже, предметом касаційного розгляду є законність та обґрунтованість оскаржуваної у справі постанови в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, а також матеріали справи, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 925/698/16).
У свою чергу, Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі № 916/1004/18).
За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
У кожному випадку порівняння правовідносин та їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин (пункт 31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Разом із тим зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі.
Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Крім того, посилання скаржника на неврахування висновку Верховного Суду як на підставу для касаційного оскарження не можуть бути взяті до уваги судом касаційної інстанції, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.
Проаналізувавши висновки, які викладені у перелічених скаржником постановах Верховного Суду, колегія суддів суду касаційної інстанції зазначає, що здійснене апеляційним господарським судом правозастосування та висновки, наведені в оскаржуваній у цій справі постанові, не суперечать правовим висновкам, які зазначені в касаційній скарзі як підстава для відкриття касаційного провадження.
Так, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційної скарги про неврахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 303/4297/20, оскільки постанови суду касаційної інстанції від такої дати в Єдиному державному реєстрі судових рішень немає.
Також Суд не бере до уваги посилання відповідача на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2022 у справі № 303/4297/20, позаяк така ухвала не є результатом розгляду касаційної скарги по суті, а тому й не є джерелом правозастосовчої практики у розумінні положень частини 4 статті 236 і частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки, на відміну від постанови Верховного Суду не може містити правового висновку щодо питання застосування певної норми матеріального чи процесуального права у подібних правовідносинах (схожий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 922/787/20).
Водночас колегія суддів відхиляє як необґрунтовані та такі, що спростовуються обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції, посилання скаржника на прийняття судом до розгляду апеляційної скарги, яку, на думку скаржника, підписано, особою, що не мала відповідних повноважень. Так, відповідні доводи були предметом дослідження та оцінки суду апеляційної інстанції, який під час з'ясування наявності підстав для відкриття апеляційного провадження вирішував вказане питання та установив, що надані Пясковською О. В. (особою, яка підписала апеляційну скаргу) документи (зокрема Положення про управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради, посадова інструкція заступника начальника управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради, розпорядження про призначення Пясковської О. В. на посаду заступника начальника управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради, довіреність у порядку передоручення) є достатніми для підтвердження її повноважень, про що свідчить ухвала Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2025.
Крім того, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 07.11.2023 у справі № 910/3733/23 щодо звільнення від сплати орендної плати за землю, оскільки, на відміну від цієї справи № 910/12022/24, спір у якій виник із кондикційних правовідносин (відповідач у спірному періоді не був ні власником, ні орендарем, ні постійним користувачем спірної земельної ділянки), позовні вимоги у справі № 910/3733/23 ґрунтувалися на укладеному між сторонами у справі договорі оренди землі, а отже, у цій справі та справі, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, суди виходили з різних фактичних обставин, встановлених у кожній справі окремо на підставі доказів, наданих учасниками справ на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким була надана оцінка згідно з вимогами процесуального закону. Наведене свідчить про різні фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, та їх неоднакове правове регулювання.
Стосовно посилань скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19 за позовом про визнання незаконним і скасування рішення міської ради про передачу в оренду земельної ділянки, колегія суддів зазначає, що спір у вказаній справі стосувався порядку та підстав надання земельної ділянки, а підставою позову визначено обставини незаконного отримання на підставі рішення органу місцевого самоврядування без дотримання процедури проведення земельних торгів земельної ділянки територіальної громади, площа якої у 410 разів перевищує площу нерухомості, яка на ній розташована.
Колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу на те, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови, саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Наведення постанов Верховного Суду з цитуванням окремих витягів з їх тексту без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на те, що судами попередніх інстанцій рішення ухвалені з порушенням норм матеріального права, не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Висновки у зазначених справах виокремлені скаржником із контексту судових рішень безвідносно до спірних правовідносин та предмету спору у справі, що розглядається, тому вказані для порівняння судові рішення не можуть бути релевантними до обставин цієї справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування апеляційним господарським судом у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим і залежить насамперед від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію.
Для спростування будь-якого висновку, наведеного у оскаржуваному судовому рішенні, скаржник має навести не особисті міркування щодо його незаконності та необґрунтованості, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування конкретної норми права у подібних відносинах не врахували суди з урахуванням встановлених ними обставин справи.
Доводи скаржника фактично ґрунтуються на власних запереченнях висновків суду апеляційної інстанції, покладених в основу судового рішення про задоволення позову та стосуються виключно незгоди з встановленими апеляційним господарським судом обставинами справи, однак з огляду на визначені у статті 300 Господарського процесуального кодексу України межі розгляду справи судом касаційної інстанції переоцінка доказів та встановлення по новому обставин справи не належить до повноважень Верховного Суду. Незгода скаржника з ухваленою постановою у справі або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в ній, не свідчить про її незаконність.
Звідси здійснене апеляційним господарським судом правозастосування та його висновки, покладені в основу судового рішення у цій справі про задоволення позову, не суперечать правовим висновкам суду касаційної інстанції у вказаних у касаційній скарзі справах.
З огляду на зазначене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у справі з цієї підстави.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена у пункті 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "ЗАВОД ПРОТЕКОН" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у цій справі.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАВОД ПРОТЕКОН" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.09.2025 у справі № 910/12022/24 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Т. Б. Дроботова
Судді Н. О. Багай
Ю. Я. Чумак