16 грудня 2025 року
м. Київ
cправа № 918/302/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючої), Булгакової І.В., Власова Ю.Л.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
прокурора - Готка Ю.О. (прокурор відділу Офісу Генерального прокурора),
позивача - Мізоцької селищної ради Рівненського району Рівненської області (далі - Селищна рада, позивач) - не з'явився,
відповідача - Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (далі - Підприємство, відповідач, скаржник) - Скрипчук О.П.,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Національний природний парк «Дермансько - Острозький» (далі - НПП «Дермансько - Острозький») - не з'явився,
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Підприємства
на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.06.2025 (суддя: Горплюк А.М.) та
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 (судді: Юрчук М.І., Тимошенко О.М., Миханюк М.В.)
у справі за позовом Керівника Здолбунівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Селищної ради
до Підприємства,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: НПП «Дермансько - Острозький»,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_1 ,
про стягнення 1 717 421,00 грн шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу,
1. Керівник Здолбунівської окружної прокуратури звернувся до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Селищної ради до Підприємства про стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.
1.1. Позов мотивований тим, що під час досудового розслідування в кримінальному провадженні №62024000000000492 виявлено факт порушення норм лісового законодавства, а саме незаконну рубку дерев. В ході досудового розслідування здійснено розрахунок заподіяної шкоди і визначено, що її розмір складає 1 717 421,00 грн. Прокурор вважає, що Підприємство як постійний лісокористувач, а також особа, що має охоронні зобов'язання щодо НПП «Дермансько - Острозький», не забезпечило охорону та захист лісових насаджень, у зв'язку з чим державі завдано шкоду.
2. Господарський суд Рівненської області рішенням від 27.06.2025, яке Північно-західний апеляційний господарський суд постановою від 09.10.2025 залишив без змін, позов задовольнив.
3. Підприємство звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Рівненської області від 27.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 у справі №918/302/25.
4. У касаційній скарзі (нова редакція) з посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає про те, що судами першої та апеляційної інстанції не було враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду, зокрема:
від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (щодо застосування статей 13, 14, 79, 86 ГПК України);
від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 20.10.2021 у справі №910/10222/19, від 30.09.2021 у справі №927/741/19, від 06.07.2022 у справі №914/1979/18 (щодо застосування статей 77, 86 ГПК України);
від 16.12.2021 у справі №922/3414/19, від 24.01.2024 у справі №907/449/22, від 11.01.2024 у справі №922/618/22 (щодо застосування статей 74, 76, 86 ГПК України);
від 15.06.2022 у справі №909/114/21, від 16.08.2022 у справі №925/1598/20, від 24.01.2024 у справі №907/449/22 (щодо застосування статті 73 ГПК України);
від 26.07.2022 у справі №924/883/21, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 (правильним є 16.12.2021) у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18 (щодо застосування статті 1166 Цивільного кодексу України, статті 105 Лісового кодексу України).
5. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.10.2025 для розгляду касаційної скарги у справі №918/302/25 визначено колегію суддів у складі: головуючої судді - Малашенкової Т.М., суддів Булгакової І.В., Власова Ю.Л.
6. Верховний Суд ухвалою від 12.11.2025 відкрив касаційне провадження у справі №918/302/25 за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
7. Прокурор у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права.
7.1. Відзиви від інших учасників справи до Суду не надходили.
8. Згідно з приписами статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
9. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
10. Верховний Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
11. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційній скарзі), покладається на скаржника.
12. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
13. Предметом касаційного перегляду є рішення суду першої інстанції, яким задоволені позовні вимоги, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатами перегляду рішення суду першої інстанції.
14. Скаржник означив підставою касаційного оскарження пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України.
15. Дослідивши доводи касаційної скарги, зміст судових рішень у контексті підстави касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №918/302/25 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України з огляду на таке.
16. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
17. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
18. Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
19. Отже, відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.
20. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.
21. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов'язкове для суду та інших суб'єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.
22. Підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
23. При цьому, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов'язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
24. Як неодноразово наголошував Верховний Суд, правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.
25. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.
26. Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у своїй діяльності висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи. Такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами.
27. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування таких правових висновків у кожній конкретній справі. Схожа правова позиція є усталеною та знайшла своє відображення у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц.
28. Так, за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували правову позицію Верховного Суду, яка викладена у низці постанов Верховного Суду у подібних правовідносинах (див. пункт 4 цієї ухвали).
29. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.
30. У справі №918/302/25, що переглядається, предметом позову є стягнення шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу.
30.1. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з такого:
- під час досудового розслідування кримінального провадження №62024000000000492 встановлено, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді першого заступника начальника управління - головного лісничого Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, не перевіривши наявність ліміту, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та дозволу Рівненської обласної державної адміністрації про спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порушуючи вимоги статті 100 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд» (у редакції від 19.04.2018), Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, від 10.08.1992 № 459, видав 07.08.2018 лісорубний квиток № 527865 на проведення рубки головного користування площею 0,5 га в межах кварталу 63 виділу 34(3) та площею 1,1 га в межах кварталу 76 виділу 3(1) на території Мостівського лісництва ДП «Острозьке лісове господарство». На підставі лісорубного квитка ДП «Острозьке лісове господарство» (наразі його правонаступником є філія «Поліський лісовий офіс») у період з 07.08.2018 до 01.04.2019 здійснило рубку 967 дерев на земельних ділянках, розташованих у межах НПП «Дермансько - Острозький», чим завдано шкоди навколишньому природному середовищу у розмірі 1 717 421,00 гривень;
- за вказаним фактом прокуратурою відносно ОСОБА_1 до Рівненського міського суду скеровано обвинувальний акт. За результатам розгляду справи, ухвалою Рівненського міського суду від 06.12.2024 закрито зазначене кримінальне провадження, звільнено обвинуваченого від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності та залишено без розгляду позов Мізоцької селищної ради про стягнення шкоди;
- земельні ділянки в кварталі 63 виділ 34(3) та кварталі 76 виділ 3(1) належать ДСГП «Ліси України» на праві постійного користування, незаконна вирубка дерев здійснена на території Мостівського лісництва ДП «Острозьке лісове господарство». З доказів, долучених до матеріалів справи, суд встановив, що відповідач (правонаступник) як постійний лісокористувач, порушив норми статей 19, 63, 64, 86, 89, 90 ЛК України, що полягає у не забезпеченні охорони та збереження лісових насаджень, тобто, відповідач допустив протиправну бездіяльність, наслідком якої стало незаконне вирубування дерев у кількості 967 шт;
- відповідно до норм законодавства та положення статей 105, 107 ЛК України, статей 68, 69 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» відповідач, допустивши протиправну бездіяльність у вигляді невчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, діяв неправомірно, що призвело до незаконного вирубування дерев;
- у цих правовідносинах визначальним є факт порушення постійним лісокористувачем встановлених правил лісокористування, що спричинило завдання державі збитків внаслідок незаконної рубки дерев, при цьому не важливо, хто конкретно здійснював незаконне вирубування дерев на ділянках лісу, наданих у постійне користування. Відповідач не виконав обов'язків, покладених на нього законодавством щодо охорони та захисту лісу, що призвело до незаконної рубки лісу. Зокрема, відповідач не виконав обов'язків щодо охорони та захисту лісових насаджень, контролю, обліку та оформлення виявлених лісопорушень. Внаслідок невиконання підприємством своїх обов'язків завдано шкоди лісу;
- сума шкоди, яку прокурор просить стягнути з відповідача, встановлена у висновку експерта Львівського науково - дослідного інституту судових експертиз від 13.04.2023. У матеріалах справи наявні усі необхідні відомості для встановлення дійсного розміру шкоди, заподіяної лісу. Відповідач не подав доказів на спростування саме тієї суми шкоди, що зазначена в експертному висновку. Із встановлених обставин справи вбачається, що відповідач як постійний користувач лісу не дотримався нормативно визначених правил щодо збереження лісу. Недотримання відповідачем нормативно визначених правил збереження лісу є протиправною формою поведінки в результаті якої була проведена рубка дерев;
- наслідком протиправної поведінки відповідача є шкода, заподіяна лісу в результаті проведення вирубки дерев не призначених у рубку. Така шкода перебуває у безпосередньому причинному зв'язку з протиправною поведінкою відповідача, адже її заподіяння зумовлено невиконання ним обов'язкових умов щодо збереження лісу. Вина відповідача під час здійснення незаконної рубки дерев презюмується та ним не спростована, адже відповідно до пунктів 1, 2 частини другої статті 19, пункту 5 частини першої статті 64 ЛК України, він як постійний користувач лісу не виконав свого обов'язку щодо здійснення охорони лісу від незаконних рубок та дотримання правил і норм використання лісових ресурсів. А тому, відповідач як постійний користувач несе цивільно-правову відповідальність за порушення лісового законодавства, що мало наслідком незаконну порубку дерев.
31. Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 26.07.2022 у справі №924/883/21, від 18.05.2023 у справі №914/669/22, від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 (правильним є 16.12.2021) у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18 (щодо застосування статті 1166 ЦК України, статті 105 ЛК України), Верховний Суд зазначає таке.
32. У справі №924/883/21, на яку посилається скаржник, предметом позову було стягнення збитків, завданих незаконною порубкою дерев на території об'єкта природно-заповідного фонду-регіонального ландшафтного парку. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, у постанові від 26.07.2022 зауважив, що без дослідження та надання оцінки відповідним доказам (Акта, польовим переліковим відомостям, на які в Акті містяться посилання, зауваженням відповідача до Акта (від 19.03.2021 №27)) неможливе встановлення судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення судом справи, а саме - факту вирубки відповідачем дерев, зокрема, у Парку, що перешкоджає вирішенню питання, чи мав цей факт місце, а, відповідно, чи мало місце порушення природоохоронного законодавства у Парку та завдання цим шкоди у спірних правовідносинах, як елементу, що підлягає доведенню у правовідносинах з відшкодування шкоди.
33. Предметом позову у справі №914/669/22 було відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (незаконна порубка дерев). Позов мотивований тим, що посадові особи ДП «Радехівське ЛМГ» спільно з суб'єктами підприємницької діяльності Львівської області на ввірених ділянках лісництва, незаконно, тобто без наявності відповідних дозвільних документів (лісорубних квитків), використовуючи своє службове становище, здійснюючи рубки головного користування, діючи всупереч вимогам Методичних вказівок з відведення і таксації лісосік, видачі лісорубних квитків, вчинили порубку 291 дерева різних порід, які в подальшому перевозили та реалізовували третім особам, чим спричинили заподіяння шкоди державі. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з відсутності проведеної Державною екологічною інспекцією України перевірки відповідача із складанням акта на предмет наявності там незаконних рубок дерев. Крім того, суд першої інстанції наголосив на відсутності вироку суду у кримінальному провадженні, який встановить вину осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності у вчиненні злочину задля підтвердження в судовому порядку факту нанесення ними як службовими особами відповідача шкоди навколишньому природному середовищу. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, дійшла висновку, про те, що суди попередніх інстанцій, приймаючи рішення про відмову в позові у цій справі, фактично обмежилися відсутністю проведеної перевірки Державною екологічною інспекцією та відсутністю вироку щодо винних осіб, не дослідивши при цьому подані сторонами докази як окремо кожного, так і в їх сукупності та не встановили наявності/відсутності складу цивільного правопорушення та, в першу чергу, сам факт наявності незаконної порубки дерев на ввіреній відповідачу території та наявність підстав для покладення на відповідача цивільно-правової відповідальності (постанова від 18.05.2023).
34. Предметом позову у справі №912/823/18 було стягнення збитків, завданих внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу. Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди встановили наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, зокрема: протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у викидах забруднюючих речовин в атмосферне повітря без відповідного дозволу; безпосереднього причинного зв'язку між шкодою і протиправною поведінкою відповідача, адже шкода виступає об'єктивним наслідком поведінки відповідача через недотримання природоохоронного законодавства; самої шкоди та вини. Верховний Суд, залишаючи без судові рішення дійшов висновку, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача шкоди, заподіяної внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього середовища є обґрунтованими (постанова від 17.03.2020).
35. У справі №922/1705/20 предметом позову було стягнення шкоди, заподіяної незаконним вирубуванням дерев та засміченням території об'єкта природно-заповідного фонду. Рішення місцевого суду в частині задоволених позовних вимог, враховуючи презумпцію вини правопорушника, обґрунтоване тим, що у діях відповідача наявні всі елементи складу правопорушення, оскільки Держекоінспекцією у відповідності до вимог чинного законодавства встановлено, що державна лісова охорона ДП «Чугуєво-Бабчанський лісове господарство» не забезпечила належну охорону та збереження лісів, що призвело до незаконної вирубки дерев, крім цього, відповідач не забезпечив охорону об'єкта природно-заповідного фонду, що призвело до засмічення його території. У частині відмови в задоволенні позовних вимог, заподіяної в наслідок незаконної рубки, рішення суду мотивовано з тих підстав, що оскільки наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 28.03.2019 № 5-аг, яким було визнано таким, що втратив чинність наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.11.2008 № 568 (далі - Наказ Мінприроди № 568) (про затвердження відповідачу розрахункові лісосіки на період 2009-2017 роки на 0,4 тис. м.куб.), не було доведено у передбаченому чинним законодавством порядку до відома Харківським обласним управлінням лісового та мисливського господарства та відповідача, то видача Управлінням лісорубних квитків на проведення рубок відповідачем здійснено законно та у межах наданих діючим законодавством повноважень, лісорубні квитки є законними, у судовому порядку скасовані не були, у зв'язку з чим в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, а покладення на нього юридичної відповідальності за умов несвоєчасного доведення уповноваженими органами Наказу Мінприроди № 5-аг до його відома та до відома Управління суперечить положенням статті 61 Конституції України.
35.1. Скасовуючи рішення судів в частині відмови у задоволенні позову та направляючи справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд у постанові від 03.11.2021, зокрема, зауважив на необґрунтованості та помилковості висновку судів про те, що оскільки у передбаченому чинним законодавством порядку наказ Мінприроди № 5-аг не був доведений до відома Управління та відповідача, то видання Управлінням лісорубних квитків на проведення рубок відповідачем здійснено законно та у межах наданих діючим законодавством повноважень, так як оцінка судом самих лише скріншотів веб-сторінки не може свідчити в цілому про недотримання передбаченого чинним законодавством порядку доведення органом державної влади акту індивідуальної дії до відома особи, прав та обов'язків якої він стосується. На порушення вимог процесуального закону місцевим господарським судом надано правову оцінку законності видачі лісорубних квитків Управлінням, а також оцінку дій Мінприроди щодо недоведення у передбаченому чинним законодавством порядку відповідного розпорядчого документа - Наказу № 5-аг, при чому вказані особи не були залучені учасниками у справі. Верховний Суд також зазначив, що поза увагою апеляційного суду залишились обставини того, що лісорубні квитки, на підставі яких було здійснено вирубку дерев, є актами індивідуальної дії та вичерпують себе з моменту реалізації права на проведення рубки, при чому судом не досліджено питання того, яким чином скасування цих лісорубних квитків в адміністративному порядку або їх анулювання уповноваженим на видачу органом матиме значення, саме у випадку реалізованого права на здійснення порубки дерев, для відновлення порушеного права держави, за захистом якого звернувся прокурор у межах цього спору щодо стягнення шкоди, завданої самовільною порубкою дерев. Отже, на переконання Верховного Суду для правильного вирішення спору має місце не лише з'ясування судами обставин оскарження в адміністративному порядку дій відповідного органу щодо видачі лісорубних квитків чи їх анулювання цим органом (в цьому випадку - Управлінням), а й встановлення у межах цього спору (про стягнення шкоди) обставин наявності правових підстав видачі таких лісорубних квитків Управлінням у той час, коли Наказом Мінприроди № 5-аг було визнано таким, що втратив чинність інший наказ Міністерства, яким були затверджені розрахункові лісосіки, зокрема, для відповідача. Верховний Суд зауважив, що господарський суд не вирішує спір про визнання протиправними дій з видачі відповідним органом лісорубного квитка та його скасування, натомість встановлює обставини протиправної поведінки постійного лісокористувача щодо вчинення порубки дерев на підставі дозвільного документу, виданого з порушенням встановленого законом порядку.
36. У справі № 922/3414/19 предметом позову було стягнення шкоди, заподіяної самовільною порубкою дерев. Судове рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову обґрунтоване доведеністю матеріалами справи факту протиправної бездіяльності відповідача (його працівників) у вигляді не вчинення дій, направлених на забезпечення охорони і збереження лісу від незаконних рубок на підвідомчій йому території земель лісового фонду, що призвело до незаконного вирубування дерев та нанесення збитків (майнової шкоди). Відмовляючи у задоволенні частини позовних вимог суд першої інстанції послався на відсутність доказів у підтвердження причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і такими збитками, враховуючи невстановлення винних осіб, які були б притягнуті до відповідальності за відповідні правопорушення (заподіяння шкоди внаслідок рубки дерев твердолистяних порід при проведенні ВСР-2019, які не передбачені спеціальним дозволом (лісорубним квитком)). Окрім того, суд першої інстанції зазначив про наявність достатніх правових підстав для звернення прокурора до суду з означеним позовом та представництва інтересів держави в особі Державної екологічної інспекції у Харківській області, яка уповноважена здійснювати функції щодо охорони та використання природних ресурсів, які є власністю Українського народу з огляду на несплату відповідачем шкоди заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
36.1. Верховний Суд, скасовуючи рішення судів в частині задоволених позовних вимог та направляючи справу на новий розгляд в цій частині до суду першої інстанції, виходив з того, що судами попередніх інстанцій зроблено взаємосуперечливі висновки щодо наявності/відсутності порушень і стягненні/відмові в стягненні шкоди за фактом самовільної рубки дерев у кварталі 89 виділ 1 (сума шкоди - 370 874,08 грн) Норцівського лісництва ДП «Балаклійське лісове господарство»(постанова від 16.12.2021).
37. Предметом позову у справі №920/821/18 було стягнення збитків, спричинених порушенням законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, а саме: здійснення виробничою базою та асфальтобетонними заводами відповідача викидів в атмосферне повітря забруднюючих речовин від організованих та неорганізованих стаціонарних джерел без дозволу на їх викиди, що є порушенням статей 10, 11 Закону України «Про охорону атмосферного повітря». Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що відповідач як суб'єкт господарювання не вжив заходів задля своєчасного отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря стаціонарними джерелами та продовжив здійснення викидів забруднюючих речовин після закінчення строку дії попередніх дозволів, що свідчить про наявність протиправної поведінки, внаслідок якої державі завдано збитки. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що здійснений позивачем розрахунок заподіяних збитків відповідає вимогам Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків № 639 (в редакції, чинній на момент проведення заходу державного нагляду). Також, суд першої інстанції зауважив про те, що між протиправною поведінкою відповідача (несвоєчасним отриманням дозволів та здійсненням викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без таких дозволів) та спричиненими у зв'язку із цим збитками наявний причинно-наслідковий зв'язок. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях відповідача усіх елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для стягнення збитків. Верховний Суд, залишаючи без змін судові рішення, погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо наявності в діях відповідача складу цивільного правопорушення, необхідного для стягнення збитків. Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій правомірно визнали вимоги прокурора щодо стягнення з відповідача збитків, завданих державі внаслідок порушення ним вимог законодавства про охорону навколишнього середовища обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню (постанова від 02.06.2022).
38. Таким чином справи №№924/883/21, 914/669/22, 922/1705/20, 922/3414/19, на які посилається скаржник, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду, що ухвалені за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та які не корелюються з обставинами, встановленими судами у справі, що переглядається, що вказує на неподібність правовідносин насамперед за змістовим критерієм. Так, у справі №918/302/25, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, що не перевіривши наявність ліміту, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування і реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища та дозволу Рівненської обласної державної адміністрації про спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, порушуючи вимоги статті 100 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 9-1 Закону України «Про природно-заповідний фонд» (у редакції від 19.04.2018), Положення про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду, від 10.08.1992 № 459, перший заступник начальника управління - головного лісничого Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства видав лісорубний квиток на проведення рубки головного користування на території Мостівського лісництва ДП «Острозьке лісове господарство», на підставі якого останній здійснив рубку 967 дерев на земельних ділянках, розташованих у межах НПП «Дермансько - Острозький», чим завдано шкоди навколишньому природному середовищу. Водночас, у справах №№924/883/21, 914/669/22, 922/1705/20, 922/3414/19 зазначені обставин судами не встановлені.
39. Суд зазначає, що фактично заявник у касаційній скарзі, щодо цих справ зокрема, лише цитує загальні висновки суду касаційної інстанції та не обґрунтовує і не конкретизує, в чому полягає невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду. Відповідні посилання скаржника носять суто декларативний характер і також не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права у справі, в якій подано касаційну скаргу.
40. Крім того, процитовані скаржником в касаційній скарзі правові висновки суду касаційної інстанції, які викладені у постановах Верховного Суду в означених справах (див. пункти 32, 33, 35, 35.1., 36, 36.1. цієї ухвали) щодо застосування статті 1166 ЦК України та статті 105 ЛК України, є певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді судових спорів щодо відшкодування збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (в контексті незаконної порубки дерев). Однак у наведених справах, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані судами з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є обґрунтованими та не є аргументованою підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, норм права не так або суди їх в іншій спосіб витлумачили.
41. Справи ж №№ 912/823/18, 920/821/18 (див. пункти 34, 37 цієї ухвали) різняться зі справою №918/302/25, що переглядається, з огляду на предмет і підстави позову - стягнення збитків, завданих внаслідок викидів забруднюючих речовин в атмосферне повітря без дозволу, так і різним правовим регулюванням - правовідносини у цих справах регулюються Законом України Закону України «Про охорону атмосферного повітря».
42. Скаржник у касаційній скарзі також зазначає про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у низці постанов Верховного Суду (див. пункт 4 цієї ухвали) щодо застосування статей 13, 14, 73, 74, 76, 77, 79, 86 ГПК України).
43. Верховний Суд зауважує, що вказані норм права, які є загальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких з однієї сторони не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а з іншої сторони залежить від предмета доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин та мають значення з точки зору належності, допустимості тощо.
44. У кожній з наведених скаржником справ, які переглядались Верховним Судом, ці процесуальні норми застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є обґрунтованими та не є аргументованою підставою касаційного оскарження судових рішень, передбаченою пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, з точки зору універсальності, типовості правовідносин. Іншими словами наведені скаржником правові позиції Верховного Суду не зберігають юридичної сили до спірних правовідносин, а тому не є релевантними.
45. Як убачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій зроблені відповідні висновки на підставі встановлених ними фактичних обставин у цій конкретній справі, виходячи зі змісту позовних вимог та наданих сторонами доказів у справі та доводів. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет позову, окреслені у позові підстави позову, надані та зібрані у справі докази, які в ній наявні, за правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням статей 73-79 ГПК України, і дійшли висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача шкоди, заподіяної навколишньому природному середовищу, а саме: завданих незаконною порубкою дерев.
46. Окрім того, з огляду на сукупність встановлених судами обставин у цій справі та зміст правових висновків, викладених у наведених скаржником постановах Верховного Суду, аргументи скаржника щодо неврахування судами цих правових висновків, в контексті цієї конкретної справи фактично зводяться до намагання здійснити переоцінку доказів та прохання надати нову оцінку доказам у справі, що в силу вимог статті 300 ГПК України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, адже суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
47. Верховний Суд вважає необґрунтованими доводи скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у вказаних ним постановах у справах №№924/883/21, 914/669/22, 922/1705/20, 922/3414/19, оскільки, по-перше, висновки, викладені судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, жодним чином їм не суперечать, а, по-друге, в наведених скаржником справах, суди встановили різні фактичні обставини та прийняли відповідні рішення, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, та не свідчить про подібність правовідносин.
48. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі через призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, означених у пункті 4 цієї ухвали, у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами наявності підстав для задоволення позовних вимог, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору предмета, підстав спору, застосування правових норм, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи.
49. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
50. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)).
51. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.
52. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
53. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду (пункт 4 цієї ухвали) та, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №918/302/25.
54. Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі №918/302/25 на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України.
55. Інших підстав для перегляду справи у суді касаційної інстанції, крім пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі не наводить.
56. Верховний Суд бере до уваги доводи Прокурора, викладені у відзиві на касаційну скаргу, у тій частині, яка узгоджується з викладеним у цій ухвалі.
57. Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.
58. Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.
59. Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
60. Верховний Суд у прийнятті цієї ухвали керується й принципом resjudicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 09.11.2004 у справі «Науменко проти України», від 19.02.2009 у справі «Христов проти України», від 03.04.2008 у справі «Пономарьов проти України», в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду не може здійснюватися лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від resjudicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
61. У справі ЄСПЛ «SundayTimes v. UnitedKingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
62. До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
63. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
64. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steelandothers v. TheUnitedKingdom»).
65. Колегія суддів касаційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Керуючись статтями 234, 235, 296, 300, 301 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Господарського суду Рівненської області від 27.06.2025 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 09.10.2025 у справі №918/302/25 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов