17 грудня 2025 року м. ЧернівціСправа № 926/2853-б/24 (926/2945/25)
Господарський суд Чернівецької області у складі судді Дутки В.В., при секретарі судового засідання Кушлак Л.Л., розглянувши матеріали справи
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м.Чернівці
до товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК», м. Одеса
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - товариство з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс», м.Київ
про стягнення заборгованості в сумі 1 109 966,60 грн
в межах справи
за заявою товариства з обмеженою відповідальністю “Компанія “Ніко-Тайс», м. Київ
до товариства з обмеженою відповідальністю “Роско Груп», м. Чернівці
про банкрутство
представники
від позивача - Кочин Н.В.
від відповідача - не з'явилися
від третьої особи - Грищенко О.М.
У провадженні Господарського суду Чернівецької області перебуває справа №926/2853-б/24 про банкрутство ТОВ “Роско Груп». Постановою від 07.05.2025 припинено процедуру розпорядження майном, визнано ТОВ “Роско Груп» банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Кочин Н.В.
03.09.2025 через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява ТОВ “Роско Груп» в особі ліквідатора Кочин Н.В. про стягнення з відповідача заборгованості в сумі 1 109 966,60 грн (повернення вартості майна банкрута).
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08.09.2025 прийнято позовну заяву до розгляду у межах справи 926/2853-б/24 та відкрито провадження у справі № 926/2853-б/24 (926/2945/25). Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою від 10.11.2025 суд постановив здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, розгляд справи призначено в судовому засіданні 02.12.2025.
У зв'язку з неявкою представника відповідача в судове засідання та відсутністю доказів належного його повідомлення про засідання, ухвалою від 02.12.2025 відкладено розгляд справи на 15.12.2025 та постановлено розмістити оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України про виклик до суду відповідача.
Ухвалою від 08.12.2025 задоволено клопотання кредитора ТОВ «Компанія «Ніко-Тайс» про залучення до участі в справі №926/2853-б/24 (926/2945/25) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
Враховуючи, що у відповідача відсутній зареєстрований електронний кабінет в ЄСІТС, суд надсилав йому процесуальні документи у паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (65088, м.Одеса, Люстдорфська Дорога, будинок 92/94, офіс 204).
У разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судове рішення повернуто підприємством зв'язку, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Наведений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 р. у справі № 905/1397/21 та від 07.02.2024 р. у справі № 904/853/23.
Судова кореспонденція повернута поштою на адресу суду із позначкою "за закінченням терміну зберігання".
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а тому суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 15.12.2025 представник позивача просив задовольнити позовні вимоги, представник третьої особи вважає позов обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.
Представник відповідача в засідання не з'явився.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, під час виконання обов'язків ліквідатора по справі про банкрутство ТОВ «РОСКО ГРУП» стало відомо, що розмір дебіторської та кредиторської заборгованостей Товариства збільшився протягом останніх років.
Товариство направляло отримані від реалізації товарів та наявні кошти на безпідставне перерахування на користь різного роду Одержувачів, при цьому не розраховувалось зі своїми постачальниками, а також не здійснювало виконання існуючих грошових зобов'язань.
Так, на сьогодні за результатами вжитих арбітражним керуючим заходів в межах справи №926/2853-б/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» отримано інформацію від податкових органів щодо господарської діяльності ТОВ «РОСКО ГРУП» за період 2017-2020 років.
Виходячи із аналізу отриманої та наявної інформації щодо активів Боржника та розпорядженням ними останнім до порушення справи про банкрутство, а також відповідно до податкових накладних та документів здійснення відвантаження товару встановлено, що товариством з обмеженою відповідальністю “УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» було отримано від ТОВ «РОСКО ГРУП» товарно-матеріальні цінності (товар) та/або послуги в період з 29.07.2019 по 02.10.2019 на загальну суму 2 331 966,60 грн.
Згідно банківських виписок відповідачем здійснено оплату вартості отриманого товару на суму 1 222 000,00 грн у період з 14.03.2019 по 29.07.2019.
Таким чином, заборгованість товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» перед ТОВ «РОСКО ГРУП» за поставлений та отриманий товар становить 1 109 966,60 грн.
У зв'язку із проведенням ліквідаційної процедури у справі №926/2853-б/24 про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» та у відповідності до норм/положень Кодексу України з процедур банкрутства, ліквідатором Позивача було направлено на адресу Відповідача вимогу вих. №604/25 від 30 липня 2025 року про повернення майна (погашення дебіторської заборгованості).
Однак, вимога позивача залишена без задоволення.
Будь-які правовідносини між ТОВ «РОСКО ГРУП» та ТОВ «УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК», в тому числі на підставі укладених господарських договорів, актів, тощо відсутні.
У зв'язку з наданням послуг, на виконання норм Податкового кодексу України, ТОВ «РОСКО ГРУП» виписано податкові накладні, а ТОВ «УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» погоджено їх та зареєстровано.
За наслідком здійснення вищезазначеної господарської операції та відображення її у первинних документах, а також реєстрації податкової накладної в ЄРПН, ТОВ «УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» подано до контролюючого органу декларацію з податку на додану вартість та відображено податкове зобов'язання за вказаною господарською операцією.
Суми податку на додану вартість по вищевказаних податкових накладних ТОВ «УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» включено до складу податкового кредиту податкових декларацій з ПДВ.
Факт постачання товару та/або надання послуг підтверджується даними з Єдиного реєстру податкових накладних.
Таким чином, враховуючи відсутність доказів укладання між сторонами цивільно правового договору у встановленому законом порядку, вартість отриманого, проте не оплаченого товару, в сумі 1 109 966,60 гривень, у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України, вважаються такими, що безпідставно утримується Відповідачем без здійснення його оплати у повному обсязі.
Таким чином, як станом на 29 липня 2019 року, так і на сьогодні заборгованість ТОВ «УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» перед ТОВ «РОСКО ГРУП» за поставлений та отриманий товар становить 1 109 966,60 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Предметом позову у справі є вимоги ТОВ «РОСКО ГРУП» про стягнення з ТОВ «УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» заборгованості у сумі 1 109 966,60 грн (повернення вартості майна) у порядку ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно з частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст.639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.
Відповідно до ч.ч.1-2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими та іншими доказами, крім показів свідків (частина перша статті 218 ЦК України).
Позивач стверджує, що відповідачем отримано від ТОВ «РОСКО ГРУП» товарно-матеріальні цінності (товар) та/або послуги на загальну суму 2 331 966,60 грн. за відсутності укладених між сторонами господарських договорів. Факт постачання товару та/або послуг, за твердженнями позивача, підтверджується даними з Єдиного реєстру податкових накладних. Крім цього, позивач посилається на часткову оплату на суму 1 222 000,00 грн, згідно банківських виписок, як доказ підтвердження раніше отриманого відповідачем товару.
Таким чином, вважає позивач, серед правовідносин, котрі склались між Позивачем та Відповідачем, має місце наявність доказів, котрі підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки товару згідно вказаних вище видаткових накладних та настання строку його оплати саме із врахуванням приписів положення частини 1 статті 692 ЦК України, а не положення частини 2 статті 530 ЦК України.
Судом встановлено, що наявні в матеріалах справи реєстр податкових накладних щодо здійснення поставки товару, банківські виписки із зазначенням підстав для перерахування коштів відповідачу, розрахунки коригування кількісних та вартісних показників до податкових накладних на підтвердження обставин про повернення товару позивачу, розкривають зміст господарських операцій та надають можливість ідентифікувати за що саме позивачем здійснено оплату.
Зокрема, відповідач в призначені платежу зазначав наступні відомості:
- 14.03.20219 сплата за товар згідно дог КМ-2 від 31.01.2018 рах 899 від 30.07.2018 у сумі 100 000,00 грн;
- 29.07.2019 сплата за добриво, згідно рах.639 від 26.07.2019 у сумі 560 000,00 грн;
- 29.07.2019 сплата за добриво, згідно рах.639 від 26.07.2019 у сумі 562 000,00 грн.
Також слід зазначити, що договір КМ-2 від 31.01.2018 та рахунки на оплату до матеріалів справи сторонами не подано.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що з наданих позивачем доказів, з наведених та викладених у позові доводів та обставин, відсутні підстави для кваліфікації спірних правовідносин згідно ст.1212 Цивільного кодексу України.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, котра викладена у постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові, як помилково вважали суди попередніх інстанцій у цій справі.
При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 761/6144/15-ц (провадження № 61-18064св18)).
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту (пункти 83, 85, 86).
Наведені правовідносини між сторонами носять договірний характер.
Згідно із ч. 1 ст. 202, ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).
Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
З аналізу наведених норм вбачається, що укладення договору у спрощений спосіб, може мати місце за умови, зокрема виставлення рахунку на оплату, та оплату означеного рахунку що б свідчило про прийняття позивачем такої пропозиції, шляхом здійснення конклюдентних дій з оплати.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Таким чином, оскільки позивачем поставлено відповідачу товар, а відповідач частково оплатив вартість отриманого товару, суд приходить до висновку, що між сторонами мало місце укладення правочину про поставку товару.
Відповідно до визначень термінів, що містяться у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Згідно з ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підпунктом 2.1. пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 (в редакції, чинній станом на дату укладення договору) (надалі - Положення) визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.
Отже, за загальним правилом, фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та відображають реальні господарські операції.
Водночас у разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.
Судом встановлено, що видаткові накладні, акти приймання -передачі товару в підтвердження факту поставки товару суду не подані.
Разом з тим, згідно з реєстром податкових накладних щодо здійснення поставки товару позивачем на користь відповідача підтверджуються обставини про поставку товару позивачем.
Відповідно до пункту 201.1., 201.7., 201.10. ст. 201 Податкового кодексу України (надалі ПК України) на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до пункту 187.1. ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Таким чином, суд дійшов висновку, що реєстрація податкових накладних є відображенням здійснення господарської операції.
Верховний Суд у постанові від 01.06.2020 у справі № 906/355/19 зробив правовий висновок щодо того, що оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі суд повинен враховувати положення Податкового кодексу України та фактичні дії як постачальника, так і покупця, щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Таким чином, господарська операція із спірної поставки товару була відображена в податковому обліку позивача та відповідача.
Виходячи з фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 1 109 966,60 грн є необґрунтованою, а позовні вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар підлягають задоволенню.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ст.74 Господарського процесуального кодексу України, далі ГПК).
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд наголошує на тому, що рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №911/2243/18, від 18.05.2021 у справі №916/2255/18, від 05.11.2019 у справі №915/641/18, від 10.04.2019 у справі №904/6455/17, від 26.02.2019 у справі №914/385/18 та від 05.02.2019 у справі №914/1131/18.
При цьому, одним з основних принципів господарського судочинства є принцип змагальності. Названий принцип полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №916/2620/20, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.11.2019 у справі №902/761/18 та від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частин 1-3 статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріали справи свідчать, що позивачу було відстрочено сплату судового збору за подання до суду позовної заяви до ухвалення судового рішення у справі № 926/2853-б/24 (926/2945/25).
З урахуванням звернення до суду з позовною заявою в електронній формі позивачем мав би бути сплачений судовий збір з пониженим коефіцієнтом 0,8 зокрема, в розмірі 13319,60 грн.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 129, 232-233, 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “УКРАВІТ ТРАНС ЛОГІСТИК» (65088, м.Одеса, Люстдорфська Дорога, будинок 92/94, офіс 204, код ЄДРПОУ 38018559) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» (58000, місто Чернівці, вулиця Головна, будинок 122А; ідентифікаційний код 36063919) 1 109 966,60 грн заборгованості, 13319,60 грн судового збору.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «РОСКО ГРУП» (58000, місто Чернівці, вулиця Головна, будинок 122А; ідентифікаційний код 36063919) до Державного бюджету України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві / м.Київ / 22030106, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA908999980313111256000026001, код класифікації доходів бюджету: 22030106) судовий збір в розмірі 13319,60 грн.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2025.
Суддя В.В.Дутка