ЄУНСС: 453/2041/25
НП: 3/453/842/25
іменем України
17 грудня 2025 року місто Сколе
Суддя Сколівського районного суду Львівської області Микитин Володимир Ярославович, розглянувши справу за матеріалами, котрі надійшли від Відділення поліції № 3 Стрийського районного управління поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області, про притягнення до адміністративної відповідальності
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: не зазначений, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , зареєстрованого по АДРЕСА_2 , з середньою освітою, неодруженого, непрацюючого, встановленими законодавством України пільгами не користується, раніше протягом року до адміністративної відповідальності не притягався,
за ст. 185 КУпАП, -
Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення на бланку серії ВАД № 989242, складеного 14.11.2025 року старшим дільничним офіцером СВзГ ВП Стрийського РУП ГУ НП у Львівській області майором поліції Ільницьким В.Й. відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП, останньому ставиться у провину те, що він 14.11.2025 року близько 11:15 год. на сільській дорозі у с. Задільське Стрийського району Львівської області, під час перевірки працівниками поліції його документів, відмовився їх надавати, почав тікати, при цьому шарпав працівників поліції за формений одяг.
ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, у судове засідання, котре було призначене на 17.12.2025 року о 09:15 год., не з'явився. Крім того, інформація про розгляд справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП була розміщена на офіційному вебпорталі «Судова влада України» Сколівського районного суду Львівської області у розділі «інформація для громадян з найменуванням ГРОМАДЯНАМ (https://sv.lv.court.gov.ua/sud1320/gromadyanam/csz/).
Жоден із працівників поліції у вищевказаному протоколі про адміністративне правопорушення потерпілими від такого адміністративного правопорушення не значаться, такі не ідентифікуються.
Суддя, дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин цієї справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов такого висновку.
Так, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП). Тобто адміністративне правопорушення - це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об'єктивну сторону, об'єкт, суб'єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб'єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП, серед ряду завдань провадження у справах про адміністративні правопорушення є: всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її у точній відповідності з законом.
Згідно статей 251, 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи. Висновок про наявність чи відсутність у діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження усіх обставин справи в їх сукупності.
У відповідності з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За змістом ст. 185 КУпАП, відповідальність за цією нормою закону настає за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов'язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку.
З урахуванням того, що докази у справах про адміністративні правопорушення мають випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського Суду з прав людини від 21 липня 2011 року, справа «Коробов проти України», заява № 39598/03), тобто бути такими, що не залишать місце сумнівам, оскільки, наявність останніх не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення Європейського Суду з прав людини від 18 січня 1978 року, справа «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), заява № 25), так як статтею 62 Конституції України визначено, що вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях.
У даній ситуації зібрані матеріали, як докази, уповноваженою на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених у ст. 255 КУпАП особою, за своєю суттю залишають місце сумнівам, як наслідок, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», з огляду на таке.
Так, об'єктом цього правопорушення виступають суспільні відносини у сфері забезпечення громадського порядку та суспільної безпеки, також у сфері державного управління.
Об'єктивна сторона правопорушення полягає у злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника поліції (або члена громадського формування з охорони громадського порядку чи державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку) при виконанні ним службових обов'язків.
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується наявністю вини у формі прямого умислу.
При цьому, злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов'язків, члена громадського формування з охорони громадського порядку чи військовослужбовця у зв'язку з їх участю в охороні громадського порядку або відмова, виражена у зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Саме такі роз'яснення названого поняття містить абзац другий пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 червня 1992 року № 8 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів». Тобто слово «непокора» означає відмову від виконання або ігнорування виконання певної вимоги.
Системний аналіз наведених вище норм КУпАП дає підстави для висновку, що в ньому встановлена відповідальність лише за злісну непокору законній вимозі працівника поліції, про що було також наголошено у рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2011 року у справі за № 10-рп/2011.
Виходячи з наведеного, на наявність складу даного правопорушення в діях особи впливає не лише вимога, яка була поставлена працівниками поліції, але і у зв'язку з чим вона висувалась.
Таким чином, для того щоб притягнути особу до відповідальності за ст. 185 КУпАП, необхідно щоб були: законне розпорядження або вимога працівника поліції при виконанні ним службових обов'язків, злісна непокора порушника.
З урахуванням того, що Верховний Суд України у своєму узагальненні практики розгляду судами справ про адміністративні правопорушення, що посягають на встановлений порядок управління (статті 185 - 185-2 КпАП), висловив позицію щодо того, що дане правопорушення обов'язково передбачає наявність правомірної вимоги поліцейського, саме законної, адже його вимоги та розпорядження - акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі, - мають бути законодавчо обґрунтовані, зокрема, про перебування його при виконанні службових обов'язків мають свідчити установлена форма одягу, нагрудний знак, а також пред'явлене відповідне посвідчення, у зв'язку з чим у протоколі про адміністративне правопорушення повинно бути відображено, які ж саме законні вимоги були висунуті поліцейським, дані про те, що він знаходився при виконанні службових обов'язків.
Однак, у даному випадку, доказів винуватості ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, у цій справі про адміністративне правопорушення за ст. 185 КУпАП, недостатньо. Тому, в такій ситуації вищевказаний протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказам в розумінні ст. 251 КУпАП, оскільки за своєю правовою природою він не є самостійними беззаперечним доказом, а обставини, викладені в ньому, повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, і не викликали сумніви у судді. Щодо наявного у матеріалах цієї справи про адміністративне правопорушення рапорту, то слід відмітити, що поліцейський є зацікавленою особою, а тому його рапорт не може бути доказом вчинення адміністративного правопорушення, що у повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у справі за єдиним унікальним номером 524/5741/16-а в постанові від 20.05.2020 року.
Окремо слід наголосити, що вищевказаним протоколом про адміністративне правопорушення не встановлено суті та законності вимог з боку співробітників поліції, адресованих ОСОБА_1 , в фабулі взагалі не розкрито основні елементи даного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, окрім як вказано, що ОСОБА_1 не представив свої документи, тікав та, при цьому, шарпав працівників поліції за формений одяг.
Інших доказів до вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення не доулчено.
Так, Європейський Суд з прав людини неоднократно висловлювався щодо порушення стандартів розгляду проваджень у справах про адміністративні правопорушення, з-поміж іншого у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09 червня 2011 року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» («Malofeyeva v. Russia», заява № 36673/04, «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року). При цьому Європейський Суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Конституційний Суд України у рішенні від 26.02.2019 року № 1-р/2019 вказав, що елементом принципу презумпції невинуватості є принцип indubioproreo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов'язок доведення вини особи покладається на державу.
То ж суддя, враховуючи усе вищезазначене, у відповідності до положень статей 251-252 КУпАП, з урахуванням також положень ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», оцінивши зібрані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин цієї справи в їх сукупності, вважає, що в діянні особи, який притягається до адміністративної відповідальності, відсутній склад інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП, а, отже, є підстави для застосування наслідків цього, визначених пунктом 1 ст. 247 КУпАП, без необхідності повернення складеного відносно нього вищевказаного протоколу про адміністративне правопорушення для належного оформлення,так як можливість внесення до викладеного у ньому змісту виправлень, змін чи дописувань, зокрема й у фабулу правопорушення, чинним КУпАП не передбачено, а профільним підзаконними нормативними актами вчиняти відповідні дії після складення протоколу про адміністративне правопорушення та вручення його примірника особі, який притягається до адміністративної відповідальності, безпосередньо заборонено.
Так, згідно пункту 1 ст. 247 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за умови відсутності складу адміністративного правопорушення, з огляду на що, слід винести передбачену пунктом 3 ч. 1 ст. 284 КУпАП постанову про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.
Як уже зазначалось, ОСОБА_1 при дослідженні матеріалів цієї справи про адміністративне правопорушення відсутній. В силу ч. 2 ст. 268 КУпАП, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, присутність особи, який притягається до адміністративної відповідальності, є обов'язковою. Проте, враховуючи встановлення обставини щодо відсутності у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого йому адміністративного правопорушення, про що детально згадано вище, суддя вважав за доцільне розглядати цю справу за відсутності ОСОБА_1 , так як закриття провадження у ній з наведеної підстави,жодним чином не погіршує становище останнього.
При цьому, така позиція судді узгоджується з рішенням Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України» (заява № 36665/02), котре набуло статусу остаточного та відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, у першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції. У своїх багатьох рішеннях Європейський Суд з прав людини також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Крім того, суддя враховує, що пунктом 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» та ст. 40-1 КУпАП визначено, що судовий збір стягується лише у разі ухвалення суддею постанови про накладення адміністративного стягнення, а тому, виходячи з норм ч. 2 ст. 284 та ст. 247 КУпАП, не вбачає підстав для стягнення з ОСОБА_1 судового збору.
Керуючись статтями 8-9, 40-1, 185, 221, 245, 247, 251-252, 268-269, 276, 279-280, 283-285 КУпАП, суддя, -
Провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП, - закрити у зв'язку з відсутністю в його діях складу зазначеного адміністративного правопорушення.
Копію постанови протягом трьох днів вручити під розписку або ж вислати особі, щодо якого її винесено , про що зробити відповідну відмітку у справі.
Постанова може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду через Сколівський районний суд Львівської області протягом десяти днів з дня її винесення. У разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу.
Постанова набирає законної сили з наступного дня після закінчення строку на її оскарження, а у випадку такого оскарження - з дня набрання законної сили рішенням за результатами такого оскарження, яке винесено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу, за наслідками розгляду справи по суті.
Суддя Володимир МИКИТИН