Справа №345/6567/25
Провадження № 2/345/3098/2025
15.12.2025 р. м.Калуш
Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Юрчака Л.Б., з участю секретаря судового засідання Пилипів Н.П., розглянувши у відкритому заочному судовому засіданні в залі судових засідань Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області № 6 цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Позивачка звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу посилаючись на те, що 10.06.2016 року вона з відповідачем по справі зареєстрували шлюб. Від шлюбу у них є дочка ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя у них не склалося, у них різні характери, різні погляди на життя, з цього приводу виникають непорозуміння. Вони намагалися зберегти сім'ю. Хоча проживають разом, але кожний живе своїм життям, спільного господарства не ведуть. Вважає, що майбутнього у їхньої сім'ї немає. Примирення між ними неможливе.
Позивач в судове засідання не з'явилася, однак подала заяву про підтримання позовних вимог в повному обсязі та просить суд їх задоволити, справу слухати у її відсутності, не заперечила проти винесення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання також не з'явився, хоча був належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши та проаналізувавши докази по справі, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.
У судовому засіданні встановлено, що 10.06.2016 року зареєстрований шлюб між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , яке видане 10.06.2016 р. Калуський міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, актовий запис № 177 від 10.06.2016 року (а.с. 4).
Від спільного проживання ІНФОРМАЦІЯ_2 в них народилася дочка ОСОБА_3 , що підтверджується копією актового запису про народження (а.с. 5).
Причиною розлучення є різні погляди на сімейне життя, фактичні шлюбні відносини між сторонами припинені. Сім'я розпалася, шлюб носить тільки формальний характер.
Відповідно до ст.ст. 110-112 Сімейного кодексу України позов про розірвання шлюбу може бути пред'явлений одним із подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.
Згідно із ст. 109 СК України шлюб розривається судом, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їх права.
Відповідно до ст. 16 Загальної декларації прав людини від 10 грудня 1948 року чоловіки і жінки користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.
Судом встановлено, що причиною припинення шлюбно-сімейних відносин являється те, що між сторонами втрачено почуття любові одне до одного. Сім'я розпалася та існує формально. Оскільки подальше спільне проживання подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам сторін, шлюб підлягає розірванню.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо розірвання шлюбу підлягають до задоволення.
Згідно ч. 2 ст. 114 СК України у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу.
За приписами ст. 113 Сімейного кодексу України, особа, яка змінила своє прізвище у зв'язку з реєстрацією шлюбу, має право після розірвання шлюбу надалі іменуватися цим прізвищем або відновити своє дошлюбне прізвище.
Відповідачка в заяві зазначив, що після розірвання шлюбу хоче залишити прізвище « ОСОБА_4 ».
Щодо позовної вимоги про залишення позивачці на проживання дочки, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, детально врегульовані Сімейним кодексом України та спеціальними законодавчими актами. За змістом положень статті 7 Сімейного кодексу України(далі - СК України) сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно достатті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третястатті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідностатті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованоїпостановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Згідно частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76). У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява N 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Зокрема,стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свободне надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Як зазначено у висновку Верховного Суду, зробленому у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 712/11527/17, рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин кожної конкретної справи, а вже тільки потім права батьків.
Частинами 2, 3 ст. 157 СК України передбачено, що той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Ця норма покликана забезпечити, як право на спілкування тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, так і можливість безпосередньої участі в її вихованні. При цьому, звуження прав того з батьків, з ким дитина не проживає, має відбуватися лише у виключних випадках та в обсязі, необхідному для забезпечення інтересів дитини, без покладення додаткових обов'язків, а, подекуди, й зі звільненням від деяких. Вирішення таких вимог, як місце проживання дитини, самостійного виховання батьками дітей, як зазначає Верховний Суд у постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19, не може піддаватися формалізму.
Суди, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності.
Інститут, як визначення місця проживання дитини з одним із батьків, тобто самостійне виховання і утримання дитини, насамперед, спрямований визначати з ким із батьків буде проживати дитина в разі припинення шлюбних відносин, а також має на меті: 1.забезпечити право дитини на належне батьківське виховання; 2.забезпечити розвиток дитини у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним; 3.покласти обов'язок щодо сплати аліментів на того з батьків, хто проживає окремо від дитини; 4.надати право одному з батьків в інтересах дитини без отримання згоди іншого, вирішувати питання щодо: виїзду дитини за кордон, реєстрації зняття з місця реєстрації дитини, влаштування в дошкільний/навчальний заклад, отримання медичної допомоги тощо; 5.заборонити одному з батьків без згоди іншого змінювати місце проживання дитини.
Системний аналіз приписів ст. 3, 141, 157, 160, 161 СК України, ст. 19 ЦК України, а також Законів України «Про охорону дитинства», «;Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» у контексті змістовного наповнення поняття визначення місця проживання дитини дає підстави виснувати, що визначення місця проживання дитини врегульовує питання стосовно місця проживання дитини з одним із батьків, порядку та його участі у самостійному вихованні і утриманні дитини, та іншого у здійсненні прав та виконанні обов'язків, як щодо належних умов проживання, так й інших елементів нормального розвитку дитини, як-то харчування, навчання, лікування, соціальне спілкування тощо.
Великою Палатою Верховного Суду у правових позиціях (постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21), що зводиться до вирішення питань, які стосуються цивільних прав, у тому числі сімейних, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, відноситься до юрисдикції цивільного суду.
За змістом частини першої статті 1 ЦК цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (цивільні відносини).
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
З огляду на викладене, судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання дочки, а тому суд з огляду на зазначене, а також враховуючи принципи захисту та піклування про дітей, вважає за можливе дочку сторін залишити проживати разом із матір'ю.
Водночас, суд звертає увагу на те, що зазначення у резолютивній частині рішення суду про залишення на проживанні дитини з одним з батьків не свідчить, що суд вирішив позов про визначення місця проживання дітей, оскільки у такому разі суд лише констатує, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання.
У відповідності до ст. 141 ЦПК України із відповідача на користь позивача підлягають стягненню документально підтверджені судові витрати.
Позивачкою сплачено судовий збір в сумі 1 211,20 грн., що підтверджується наданою квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 2.397695459.1 від 12.11.2025 р. (а.с. 3, а тому із відповідача на користь позивачки слід стягнути 1 211,20 грн. сплаченого нею судового збору за позовну вимогу про розірвання шлюбу.
В порядку ч. 2 ст. 115 СК України після набрання даним рішенням законної сили воно підлягає направленню до органу РАЦС за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Щодо понесення позивачем витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат як витрати, пов'язані з розглядом справи.
Порядок визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, розподілу витрат між сторонами визначається ст. 137 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Як передбачено ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Як вбачається із договору про надання правової допомоги від 12.11.2025 р. (а.с. 14), квитанції № 079047 від 12.11.2025 р. (а.с. 16), акту від 13.11.2025 р. (а.с. 15), позивачка оплатила кошти за правову допомогу адвоката Сидор Я.М. в розмірі 3 000,00 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомоги, суд вважає, що такі судові витрати дійсно було пов'язані саме із розглядом даної справи, а виконана адвокатом робота знайшла своє відображення у матеріалах справи, а тому із відповідача на користь позивача слід стягнути 3 000,00 грн. за отриману нею правову допомогу.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 104, 110,112 СК України, ст.ст. 7, 8,12, 81, 223, 258-259, 263, 264, 265, 269, 273, 280, 282, 352, 355 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу -задоволити.
Шлюб між ОСОБА_5 оюОСОБА_6 ою та ОСОБА_2 , який зареєстрований 10.06.2016 року у Калуському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, про що складено відповідний актовий запис № 177 - розірвати.
Дочку ОСОБА_3 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , залишити на проживанні з матір'ю ОСОБА_5 оюОСОБА_6 ою.
Після розірвання шлюбу, прізвище позивачки залишити - « ОСОБА_4 ».
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 - 1 211,20 грн. сплаченого нею судового збору за подачу позову до суду та витрати на правову допомогу в розмірі 3 000,00 грн.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення - протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Головуючий: