Рішення від 02.12.2025 по справі 916/1800/25

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" грудня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/1800/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Бездолі Ю.С.

при секретарі судового засідання: Степанюк А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595)

до відповідача: Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ 14333937)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунальне підприємство “Теплопостачання міста Одеси» (65029, Одеська обл., м. Одеса, вул. Балківська, буд. 1Б, код ЄДРПОУ 34674102)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Одеська обласна державна адміністрація (65032, Одеська обл., м. Одеса, пр-т Шевченка, буд. 4, код ЄДРПОУ 00022585)

про виселення та стягнення неустойки, -

за участю учасників справи:

від позивача: Курлович О.О., діє в порядку самопредставництва

від відповідача: Коцар О.С., адвокат, діє на підставі довіреності

від третьої особи (Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси»): не з'явився

від третьої особи (Одеської обласної державної адміністрації): не з'явився

Суть спору: Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом до Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна», в якому просить суд:

- виселити Приватне акціонерне товариство “ВФ Україна» з окремого індивідуально визначеного майна: впорядкування у вигляді відкритої площадки загальною площею 9,4 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради;

- стягнути з Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойку на прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 443500,02 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на закінчення строку дії договору оренди №ТГО-568/09 від 02.11.2009, у зв'язку з чим у позивача виникло право для звернення до суду за захистом порушених прав та законних інтересів з позовними вимогами про виселення та стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди за період з 02.06.2021 по 30.04.2025.

12.05.2025 за вх.№15053/25 до суду від позивача надійшло клопотання з додатковими документами, які залучено судом до матеріалів справи. У поданому клопотанні позивач повідомив, що Департаментом виявлено певні неточності у долучених до позовної заяви додатках, зокрема, сплутано додатки з додатками з іншої справи до цього ж відповідача, проте за умовами іншого договору оренди №ТГО-74/10.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.05.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №916/1800/25; визначено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 28.05.2025 о 16:00.

26.05.2025 за вх.№16561/25 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, який прийнято судом до розгляду та додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи. У поданому відзиві відповідач просить суд відмовити у задоволенні позову та вказує, зокрема, наступне:

- у КП “ТМО», як у балансоутримувача майна, на підставі рішенням Одеської міської ради № 2733-VII від 14.12.2017 та договору, виникло право на отримання частки щомісячних орендних платежів у розмірі 95% коштів за оренду майна, переданого відповідачу; так, з внесенням зазначених змін до договору в орендаря виник обов'язок самостійно проводити розподіл щомісячної суми орендної плати та перераховувати її в визначених частинах безпосередньо на рахунок балансоутримувача майна - КП “ТМО» та орендодавця - Департаменту комунальної власності Одеської міської ради у порядку, встановленому рішенням Одеської міської ради; між КП “ТМО» та ПАТ “ВФ Україна» - відповідачем у справі були проведені заліки зустрічних однорідних вимог;

- щодо нарахування позивачем неустойки, відповідач надає суду акт звірки взаєморозрахунків з КП “ТМО» станом на 01.04.2025 з відсутньою заборгованістю;

- листом від 07.07.2023 позивач звертається до Одеської міської ради з проханням невідкладно та терміново укласти договори оренди строком на п'ять років; разом з тим, вказаним листом повідомлено позивачу про сплату належним чином орендних платежів та заборону потрійного стягнення розміру орендної плати (зокрема: оренди та неустойки в розмірі подвійної орендної плати) за один і той самий період оренди того самого майна, оскільки фактично відбувається подвійне притягнення до відповідальності за одне теж саме правопорушення; відповідач постійно та в повному обсязі виконував всі взяті не себе зобов'язання, що були передбачені умовами укладеного договору оренди нерухомого майна, у тому числі щодо вчасної та в повному обсязі сплати всіх орендних платежів за договором оренди до дня звернення позивачем з позовною заявою;

- вимоги позивача та підстави для задоволення судом у повному обсязі зазначених вимог позивача до відповідача про стягнення неустойки за період, в який позивач отримував орендну плату (в обсязі, на умовах та в порядку, передбачених договором) - є неправомірними та безпідставними, оскільки одночасне нарахування та стягнення (сплата) орендної плати за фактичне користування орендованим майном та неустойки, передбаченої частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, за один і той же період користування майном після закінчення строку дії договору є неможливим з підстав того, що є фактичним притягненням відповідача до подвійної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення та приводить до фактичного стягнення потрійного розміру орендної плати (а саме: безпосередньо орендної плати, а також неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення);

- є всі правові підстави зменшити суму (розмір вимог до стягнення) неустойки (у вигляді подвійної орендної плати, нарахованої позивачем за прострочення повернення відповідачем орендованого майна, відповідно до ч.2 ст. 785 ЦК України) на суму орендної плати, що була сплачена відповідачем позивачу за один і той же “позадоговірний» період;

- наданий позивачем розрахунок щодо нарахування неустойки є безпідставним та таким, що потребує більшого правового та логічного обґрунтування зі сторони позивача відносно підстав, з яких позивач виходив при розрахунку неустойки у вигляді подвійної орендної плати, що передбачена ч.2 ст. 785 ЦК України, застосовуючи 100% щомісячного розміру орендної плати за договором (тобто із розрахунку 100% орендної плати Х 2), при умові належності йому до отримання відповідно до положень укладеного договору лише 5% відсотків від щомісячного розміру загальної орендної плати по договору, а 95% належні КП “ТМО»;

- розрахунок щодо нарахування неустойки є безпідставним та таким, що потребує більшого правового та логічного обґрунтування зі сторони позивача відносно підстав, з яких позивач виходив при розрахунку неустойки у вигляді подвійної орендної плати, що передбачена ч. 2 ст. 785 ЦК України, застосовуючи розмір орендної плати з урахуванням її щомісячної індексації в “позадоговірний» період (тобто шляхом постійного коригування орендної плати на індекс інфляції відповідно до п.3.1 договору - правочину, який вже припинив свою дію);

- неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення є штрафною санкцією в розумінні ст. 230 ГКУ та відповідно до ст. 185, 188 ПКУ не вважається об'єктом оподаткування ПДВ, тому при стягненні неустойки ПДВ не має включатися до її складу;

- листом від 02.08.2023 Одеська міська рада повідомила, що направила заяву відповідача балансоутримувачу для прийняття рішення згідно чинного законодавства; і далі відбувається “делегування» даного питання між ДКВ ОМР та КП “ТМО»; листом від 17.04.2024 позивач знову звертається до ДКВ ОМР з проханням укласти договори та звертає увагу орендодавця та балансоутримувача на можливість укладення договорів оренди щодо об'єктів, які не задіяні в процесі основного виробництва; таким чином, ДВК ОМР штучно створює нарахування неустойки та умисно і протиправно відмовляється від укладання договорів користування комунального майна під час військової агресії, наслідком яких буде відключення зв'язку за восьми житловими кварталами, що по суті є диверсією у військовий час; листом Одеської військової обласної адміністрації від 07.11.2024, скерованим всім мобільним операторам, на підставі спільного наказу Одеської обласної державної адміністрації та ОТУ “ОДЕСА», керуючись п.3 ч.1 ст. 8 ЗУ “Про правовий режим військового стану», використовувати для нагальних потреб та військових формувань, спеціальних служб та населення потужності КП 'ТМО» для потреб мобільних операторів;

- позивач нарахував пеню за період з травня 2021 року по березень 2025 року, однак звернувся з позовом до суду 06 травня 2025 року, тобто поза межами позовної давності, у зв'язку з чим строк позовної давності щодо вимог позивача за період, у т.ч. починаючи з 06 травня 2021 року по 06 травня 2024 року - минув та керуючись правом, наданим нормою статей 266, 267 ЦК України, відповідач заявляє клопотання (заяву) про застосування до спірних правовідносин позовної давності та застосування наслідків спливу позовної давності.

27.05.2025 за вх.№16858/25 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, яка прийнята судом до розгляду. У поданій відповіді на відзив позивач просить суд задовольнити позов та вказує, зокрема, наступне:

- договір оренди №ТГО-568/09 від 02.11.2009 був укладений та діяв протягом одного року, але згідно з п.10.6 договору автоматично продовжений на той самий строк (1 рік) у зв'язку з відсутністю заяв сторін; таких автоматичних продовжень було декілька, до моменту, поки додатковим договором №2 від 16.04.2018 про внесення змін до договору оренди сторони за взаємною згодою домовились, серед іншого, продовжити термін дії цього договору до 01 червня 2018 року; за нормами чинного на той час Закону №2269-ХІІ договір оренди неодноразово автоматично продовжено після 01.06.2018, тобто після закінчення строку, обумовленого додатковим договором №2 від 16.04.2018, на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором, а саме на 1 рік декілька разів поспіль: до 01.06.2019, до 01.06.2020, до 01.06.2021; 03.10.2019 прийнято Закон України “Про оренду державного та комунального майна» №157-IX, відповідно до положень якого продовження договору могло здійснюватися виключно у встановленому законом порядку, який вимагає дій орендаря - подання заяви, оцінки, рецензії, однак ПрАТ “ВФ УКРАЇНА» не подало такої заяви, не здійснило дій для приведення договору у відповідність із Законом, у зв'язку з чим строк дії договору оренди закінчився 01.06.2021, а відповідач, з огляду на відсутність нового договору, користується майном без правових підстав, порушуючи ст. 785 ЦК України;

- твердження відповідача щодо наявності взаємозаліку з КП “ТМО» жодним чином не можуть свідчити про належне виконання зобов'язань перед орендодавцем - Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, оскільки такі фінансові операції відбувалися поза межами договірних правовідносин, встановлених між сторонами основного договору оренди; усі перерахування повинні здійснюватися відповідно до затвердженої структури бюджетного розподілу: 95% - на користь комунального підприємства, 5% - на користь департаменту; таким чином, відповідач не був і не міг бути звільнений від обов'язку прямого перерахування належної частини орендної плати безпосередньо на рахунок Департаменту, відтак, посилання відповідача на обставини, які не стосуються змісту укладеного договору оренди та додаткової угоди є необґрунтованими та не мають правового значення для вирішення спору по суті;

- ні статус об'єкта як критичної інфраструктури, ні обставини воєнного стану не звільняють відповідача від обов'язку повернути майно, користування яким після 01.06.2021 здійснюється без будь-яких правових підстав;

- стягнення неустойки у вигляді подвійної орендної плати не є повторним покаранням, а виступає самостійним заходом відповідальності за порушення зобов'язань після закінчення строку дії договору; також, відповідно до здійсненого розрахунку розміру неустойки за період з 01 червня 2021 року по 30 квітня 2025 року відповідачу нараховано неустойку у зв'язку з простроченням повернення об'єкта оренди у розмірі 619019,08 грн., при цьому, після завершення строку дії договору оренди, а саме з 01 червня 2021 року, відповідач продовжував здійснювати перерахування грошових коштів у вигляді орендної плати: на рахунок Департаменту (у розмірі 5%) та на рахунок Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси» (у розмірі 95%), однак без належного правового підґрунтя, оскільки відсутні чинні договірні зобов'язання, які б передбачали такі платежі; з огляду на викладене, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача неустойки в сумі 443500,02 грн., що розрахована з урахуванням здійснених відповідачем платежів: 14259,95 грн. (5%) на рахунок Департаменту та 161259,11 грн. (95%) на рахунок КП “Теплопостачання м. Одеси»;

- строк позовної давності, передбачений ст.ст. 257 та 258 ЦКУ, продовжується на строк дії карантину та воєнного стану та звернення Департаменту з даним позовом до суду відбулось в межах позовної давності.

28.05.2025 за вх.№16969/25 та вх.№16971/25 до суду від відповідача надійшли клопотання про залучення до участі у справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси» (код ЄДРПОУ 34674102) та Одеської обласної державної адміністрації (код 00022585).

28.05.2025 за вх.№16977/25 до суду від відповідача надійшли додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи.

Ухвалою суду від 28.05.2025 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 26.06.2025 о 12:20. Ухвалою суду від 17.06.2025 підготовче засідання призначено на 03.07.2025 о 10:30.

20.06.2025 за вх.№19684/25 та за вх.№19707/25 до суду від відповідача надійшли заяви про закриття провадження у справі в частині виселення у зв'язку з відсутністю предмета спору з додатковими документами, які долучено судом до матеріалів справи. В обґрунтування поданих заяв відповідач вказав, зокрема, що: 28.05.2025 ПрАТ “ВФ Україна» звернулось до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та до Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси» з заявою про намір укладання договорів про розміщення об'єктів та споруд електронних комунікацій відповідно до Порядку розміщення об'єктів і споруд електронних комунікацій на земельних ділянках та інших об'єктах нерухомого майна державної та комунальної власності під час воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 2025 року №555; договір розміщення об'єктів та/або споруд електронних комунікацій щодо спірного об'єкту за адресою: м. Одеса вул. Профспілкова, 9 - вважається укладеним за мовчазною згодою на 15 день з дати отримання заяви, тобто з 11 травня 2025 року, в зв'язку з чим, на думку відповідача, відсутній предмет спору за позовною вимогою про виселення та наявні всі підстави для закриття провадження по справі в цій частині вимог.

02.07.2025 за вх.№20981/25 до суду від позивача надійшли заперечення на заяву про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про виселення. У вказаних запереченнях позивач вказує, зокрема, що: твердження відповідача про відсутність предмета спору є маніпулятивним і юридично хибним, оскільки: договір оренди припинено, а об'єкт оренди не повернуто належним чином; факт подання заяв на укладення нового договору не свідчить про виникнення нових договірних зобов'язань, які могли б замінити чи припинити правовий обов'язок з повернення майна; порушення з боку відповідача є триваючим і становить підставу для розгляду справи по суті, а не її закриття.

Ухвалою суду від 03.07.2025 відкладено підготовче засідання на 17.07.2025 о 14:40. Ухвалою суду від 17.07.2025, зокрема, задоволено клопотання відповідача за вх.№16969/25 та вх.№16971/25; залучено Комунальне підприємство “Теплопостачання міста Одеси» та Одеську обласну державну адміністрацію до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача; відкладено підготовче засідання на 05.09.2025 об 11:30. У підготовчому засіданні 05.09.2025 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 183 ГПК України про відкладення судового засідання на 25.09.2025 об 11:45.

22.09.2025 за вх.№29485/25 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи.

24.09.2025 за вх.№29836/25 до суду від позивача надійшла заява про закриття підготовчого провадження та проведення судового засідання без участі представника позивача, яка судом у протокольній формі в частині проведення судового засідання без участі представника позивача задоволена.

У підготовчому засіданні 25.09.2025 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 185 ГПК України про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 24.10.2025 о 10:15

20.10.2025 за вх.№33080/25 до суду від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про виселення за відсутністю предмета спору та додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи. У поданому клопотанні відповідач вказує, що за актом приймання-передачі (повернення) майна з оренди від 06.10.2025 повернуто орендодавцю об'єкт оренди за договором оренди №ТГО-568 від 02.11.2009, у зв'язку з чим наявні всі підстави для закриття провадження по справі в цій частині вимог про виселення.

У судовому засіданні 24.10.2025 представник позивача просив суд у зв'язку з поданими відповідачем доказами та фактичними суттєвими змінами обставин, які відбулись вже після закриття підготовчого провадження, винести ухвалу про повернення до стадії підготовчого провадження для надання позивачу можливості реалізувати своє право на ефективний судовий захист. Проти заявленого клопотання інші учасники справи не заперечили.

У судовому засіданні 24.10.2025, заслухавши позиції учасників справи, судом у протокольній формі задоволено клопотання позивача та здійснено перехід на стадію підготовчого провадження у справі №916/1800/25, замінено судове засідання щодо розгляду справи по суті підготовчим засіданням та відкладено підготовче засідання на 13.11.2025 о 10:00.

27.10.2025 за вх.№33824/25 до суду від позивача надійшла заява про збільшення розміру позовних вимог, яка судом прийнята до розгляду та додаткові документи, які долучено судом до матеріалів справи. У поданій заяві позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача неустойку на прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 503826,15 грн. за період з 01.06.2021 по 06.10.2025 (по день фактичного повернення об?єкта оренди).

28.10.2025 за вх.№34046/25 до суду від відповідача надійшли додаткові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях відповідач додатково наголошує, що:

- відсутні будь-які докази, що свідчили б про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків в результаті дій відповідача, керуючись ст. 233 Господарського кодексу України відповідач просить суд зменшити на 95% розмір санкцій як надмірно великих порівняно із збитками кредитора, враховуючи виконання зобов?язання боржником та приймаючи до уваги не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу;

- щодо виключного права орендодавця на стягнення на його користь 100% неустойки, відповідач вважає помилковою позицію позивача, оскільки за умовами спірного договору йому належать лише 5% відсотків від щомісячного розміру загальної орендної плати по договору, а 95% належні КП “ТМО», так само і неустойка в розмірі подвійної орендної плати підлягає розподілу 95/5%.

У підготовчому засіданні 13.11.2025 за згодою учасників справи судом у протокольній формі здійснено перехід до розгляду справи по суті у той самий день після закінчення підготовчого судового засідання. У судовому засіданні 13.11.2025 судом у протокольній формі винесено ухвалу у порядку ст. 202 ГПК України про відкладення судового засідання на 02.12.2025 об 11:30.

25.11.2025 за вх.№37567/25 до суду від відповідача надійшли письмові пояснення, які долучено судом до матеріалів справи. У поданих поясненнях відповідач додатково наголошує, із посилання на судову практику, яка викладена у постанові Верховного Суду у справі №904/8325/21 від 27.05.2025, про те, що розмір неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна та позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується у свою чергу на орендну плату.

02.12.2025 за вх.№38357/25 до суду від третьої особи - Комунального підприємства “Теплопостачання міста Одеси» надійшла заява про розгляд справи без участі його представника, яка судом у протокольній формі задоволена.

У судовому засіданні 02.12.2025 представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача у судовому засіданні 02.12.2025 заперечив проти задоволення позовних вимог щодо стягнення неустойки, зокрема, щодо наданого позивачем її розрахунку, а також просить суд закрити провадження у справі в частині позовних вимог про виселення у зв'язку з відсутністю предмета спору.

Інші учасники справи у судове засідання 02.12.2025 не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи належним чином повідомлені. Третіми особами письмових позицій в порядку ст. 179 ГПК України до суду не подані.

У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні було введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався, зокрема, Указом Президента України від 20 жовтня 2025 року №793/2025, затвердженим Законом України від 21.10.2025 №4643-IX, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 05 листопада 2025 року строком на 90 діб.

Справа №916/1800/25 розглядається судом в період оголошеного на всій території України воєнного стану через військову агресію російської федерації проти України.

Жодних заяв та/або клопотань, пов'язаних з неможливістю вчинення якихось процесуальних дій у зв'язку з воєнним станом, про намір вчинити такі дії до суду від учасників справи не надійшло.

У відповідності до вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод - кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід вважати строк, який необхідний для вирішення справи у відповідності до вимог матеріального та процесуального законів.

В судовому засіданні 02.12.2025 господарський суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 02.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників позивача та відповідача, господарський суд встановив:

02.11.2009 між Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси» (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством “Український мобільний зв'язок» (нині - Приватне акціонерне товариство “ВФ Україна») (орендар, відповідач) був укладений договір оренди №ТГО-568/09, відповідно до п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: впорядкування у вигляді відкритої площадки загальною площею 7,0 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профсоюзна, 9 (надалі - майно), що знаходиться на балансі орендодавця.

Згідно з п.п. 2.1, 2.4, 2.5, 2.6 договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна; у разі припинення цього договору майно повертається орендарем орендодавцю відповідно до порядку передбаченого цим договором; майно вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі; обов'язок по складанню акта приймання-передачі покладається на сторону, яка передає майно іншій стороні договору.

За п.п. 3.1, 3.2 договору орендна плата визначається на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року №1846 “Про внесення змін до методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна», із врахуванням результатів конкурсу від 17.03.2009, щомісячна орендна плата становить 1241 грн. (одна тисяча двісті сорок одна гривня), у тому числі ПДВ 206,83 грн. (двісті шість гривень 83 коп.); орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць.

Відповідно до п.п. 10.1, 10.5, 10.6 договору цей договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого майна та діє протягом одного року; у разі несвоєчасного повернення орендарем майна, що є об'єктом оренди орендодавцю орендна плата нараховується та підлягає сплаті по день оформлення акту прийому-передачі; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий терміні на тих самих умовах, але за ставкою орендної плати, яка діяла на дату припинення цього договору.

01.04.2016 між Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством “Мтс України» (нині - Приватне акціонерне товариство “ВФ Україна») укладена додаткова угода №1 до договору №ТГО-568/09 від 02.11.2009, відповідно до якої сторони домовились, зокрема, викласти пункт 1.1 договору в наступній редакції: орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: впорядкування у вигляді відкритої площадки загальною площею 9,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9 (надалі - майно), що знаходиться на балансі орендодавця, вартість якого на момент укладання договору складала 33381,00 грн.

01.04.2016 між Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси» (орендодавець) та Приватним акціонерним товариством “Мтс України» (нині - Приватне акціонерне товариство “ВФ Україна») підписано акт прийому-передачі до договору №ТГО-568/09 від 02.11.2009, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: впорядкування у вигляді відкритої площадки загальною площею 2,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профсоюзна, 9, на підставі договору ТГО-568/09 від 02.11.2009.

16.04.2018 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (орендодавець, позивач) та Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» (орендар, відповідач) укладений додатковий договір №2 про внесення змін до договору оренди ТГО-568/09 від 02.11.2009, яким сторони за взаємною згодою сторін домовились внести наступні зміни до договору оренди від ТГО-568/09 від 02.11.2009 індивідуально визначеного майна: впорядкування у вигляді відкритої площадки, загальною площею 9,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9, укладеного між Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси» та Приватним акціонерним товариством “МТС Україна» (балансоутримувач: Комунальне підприємство “Теплопостачання міста Одеси» (далі за текстом - договір):

- керуючись рішенням Одеської міської ради від 26.04.2017 року №1962-VII “Про визнання таким, що втратило чинність, рішення Одеської міської ради від 27.06.2006 року №56- “Про впорядкування роботи виконавчих органів Одеської міської ради з виконання функцій орендодавця нежилих приміщень, що знаходяться в комунальній власності територіальної громади м. Одеси», рішенням Одеської міської ради від 26.07.2017 р. №2284-VII “Про визначення органу, уповноваженого управляти майном, яке є комунальною власністю територіальної громади міста Одеси», та на підставі акту приймання-передачі від 16 квітня 2018 року у преамбулі та розділі “Місцезнаходження сторін» договору назву орендодавця змінено на “Департамент комунальної власності Одеської міської ради»;

- у преамбулі цього договору назву орендаря змінено на “Приватне акціонерне товариство “ВФ УКРАЇНА».

- пункт 1.3 розділу “Предмет договору» доповнено наступним: “1.3. Продовжити термін дії цього договору до 01 червня 2018 р.»;

- підпункт 3.3 пункту 3 договору доповнено наступним: з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату, у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ на поточний рахунок департаменту комунальної власності Одеської міської ради: №37326027001909, банк одержувача ГУДКСУ в Одеській області МФО 828011 код ЄДРПОУ 26302595; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України; податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства; розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік; орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 15 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

- інші умови договору залишаються без змін.

В матеріалах справи наявний акт обстеження індивідуально визначеного майна: впорядкування у вигляді відкритої площадки, загальною площею 9,4 кв.м, що розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9.

06.10.2025 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (як орендодавцем), Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» (як орендарем) та Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси» (як балансоутримувачем) підписаний акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності за договором оренди ТГО-568/09 від 02.11.2009, згідно з яким Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» передано, а КП “Теплопостачання міста Одеси» прийнято зі строкового платного користування нерухоме майно, що належить до комунальної власності, а саме: відкрита площадка КП “Теплопостачання міста Одеси», площею 9,4 кв.м, що розташована за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9.

07.10.2025 між КП “Теплопостачання міста Одеси» (балансоутримувач) та Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» (постачальник) укладений договір №ТМО-355/25 про розміщення об'єктів та/або споруд електричних комунікацій, відповідно до якого балансоутримувач надає постачальнику доступ до об'єкта - відкрита площадка, площею 9,4 кв.м, за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9.

07.10.2025 між КП “Теплопостачання міста Одеси» (балансоутримувач) та Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» (постачальник) підписано акт приймання-передачі об'єкта нерухомого майна до договору №ТМО-355/25.

На спростування позовних вимог та підтвердження власних доводів відповідачем надано та матеріали справи містять, зокрема:

- акт звірки взаємних розрахунків станом на 30.04.2025 між Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» та КП “Теплопостачання міста Одеси» по договору ТГО-568/09 від 02.11.2009;

- угоди про зарахування зустрічних однорідних вимог між Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» та КП “Теплопостачання міста Одеси» по договорам, зокрема ТГО-568/09 від 02.11.2009;

- виписки по рахункам Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» з 08.11.2021 по 15.04.2025;

- листування Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» з Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, Одеською обласною військовою адміністрацією;

- наказ Одеської обласної військової адміністрації від 14.10.2024, з урахуванням змін від 20.05.2025, з приводу спірного майна;

- заяву Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» від 26.05.2025 до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та КП “Теплопостачання міста Одеси» про розміщення об'єктів та споруд електронних комунікацій за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9;

- листи Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» від 17.06.2025 до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради щодо підписання договорів про розміщення об'єктів та/або споруд електронних комунікацій.

В матеріалах справи наявний надані позивачем розрахунки по договору ТГО-568/09 від 02.11.2009, а саме:

- розрахунок заборгованості за договором оренди з січня 2018 року по травень 2021 року, в якому зазначено, що заборгованість за договором становить - 0,00 грн.;

- розрахунок неустойки з червня 2021 року по квітень 2025 року, в якому зазначено, що за період з 01.06.2021 по 30.04.2025 неустойка складає 443500,02 грн. (розрахована з урахуванням ПДВ та індексу інфляції), при цьому з загального розміру нарахованої неустойки (619019,08 грн.) позивачем відраховано сплачені відповідачем у цей період 175519,06 грн.;

- розрахунок неустойки з червня 2021 року по жовтень 2025 року (6 днів), в якому зазначено, що за період з 01.06.2021 по 06.10.2025 неустойка складає 503826,15 грн. (розрахована з урахуванням ПДВ та індексу інфляції), при цьому з загального розміру нарахованої неустойки (705292,66 грн.) позивачем відраховано сплачені відповідачем у цей період 201466,51 грн.

Із посиланням на те, що відповідач не повернув орендоване приміщення за договором ТГО-568/09 від 02.11.2009 Департаменту комунальної власності Одеської міської ради за актом прийому-передачі після закінчення строку дії договору, позивач звернувся до Господарського суду Одеської області з відповідним позовом про виселення та стягнення неустойки у вигляді подвійної орендної плати за визначений період.

Під час розгляду справи 06.10.2025 між Департаментом комунальної власності Одеської міської ради (як орендодавцем), Приватним акціонерним товариством “ВФ Україна» (як орендарем) та Комунальним підприємством “Теплопостачання міста Одеси» (як балансоутримувачем) підписаний акт повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності за договором оренди ТГО-568/09 від 02.11.2009.

Згідно з п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо предмет спору відсутній.

Як предмет спору слід розуміти матеріально-правовий об'єкт, з приводу якого виник спір між позивачем і відповідачем. Відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Суд закриває провадження у справі за відсутності предмета спору у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Отже, приймаючи до уваги, що під час вирішення спору судом спірне у цій справі нерухоме майно було повернуто відповідачем балансоутримувачу за участю орендодавця, а також з огляду на відсутність у суду відомостей щодо наявності на цей час між учасниками справи неврегульованих питань в частині вимог позивача про виселення відповідача зі спірного об'єкта нерухомого майна, суд дійшов висновку, що предмет спору у цій частині позову є відсутнім.

За вищевикладених обставин, враховуючи, що предмет спору у цій справі в частині вимог позивача про виселення відповідача перестав існувати після відкриття провадження у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі №916/1800/25 в зазначеній частині позовних вимог про виселення Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» з окремого індивідуально визначеного майна: впорядкування у вигляді відкритої площадки загальною площею 9,4 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, на підставі п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Таким чином, на розгляді суду залишаються уточнені позовні вимоги про стягнення з Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради неустойки за прострочення повернення об'єкта оренди у розмірі 503826,15 грн. (з урахуванням прийнятої судом заяви позивача про збільшення позовних вимог).

Проаналізувавши наявні у справі докази та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003).

В Україні основоположним принципом судочинства згідно Конституції України та Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є принцип верховенства права.

Як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004, верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до ч.1 ст. 1 ЦК України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з п.п. 5,6 ч.1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч.ч. 1,2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до ст. 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Реалізовуючи передбачене ст. 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Статтею 4 ГПК України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини (п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України).

Частиною 1 ст. 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

За ч.1 ст. 763 ЦК України договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Відповідно до ст. 764 ЦК України якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

За ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Частиною 2 статті 795 ЦК України встановлено, що повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору.

Згідно з п.188.1 ст. 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку, який нараховується відповідно до підпунктів 213.1.9 і 213.1.14 пункту 213.1 статті 213 цього Кодексу, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних від простроченої суми та інфляційні витрати, відшкодування шкоди, у тому числі відшкодування упущеної вигоди за рішеннями міжнародних комерційних та інвестиційних арбітражів або іноземних судів, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов'язань.

Водночас, пунктом 27 рішення Одеської міської ради №2733-VІІ від 14.12.2017 “Про бюджет міста Одеси на 2018 рік» передбачено, що у разі коли орендодавцем нерухомого майна є комунальні підприємства, засновником яких виступає Одеська міська рада, кошти за оренду майна, сумарна площа, якого на одне комунальне підприємство не перевищує 200 кв.м. є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів. Кошти за оренду майна, яке знаходиться на балансі бюджетних установ, організацій, сумарна площа якого на одну установу, організацію не перевищує 200 кв.м є джерелом власних надходжень відповідних бюджетних установ, організацій.

Окрім того, вказаним рішенням Одеської міської ради встановлено, що у разі коли сумарна площа нерухомого майна, яке передається в оренду перевищує 200 кв.м, договори оренди укладаються Департаментом комунальної власності Одеської міської ради, та орендні платежі розподіляються орендарем у наступному порядку:

1) у разі, якщо балансоутримувачем є комунальні підприємствам, засновником яких виступає Одеська міська рада, крім КП “Міжнародний аеропорт Одеса»:

- 95 відсотків коштів за оренду майна, включаючи ПДВ, які є джерелом доходів відповідних комунальних підприємств та використовуються на поповнення власних обігових коштів, орендар перераховує на рахунок комунального підприємства - балансоутримувача;

- 5 відсотків, включаючи ПДВ, перераховуються орендарем на рахунок департаменту комунальної власності Одеської міської ради, відкритий в управлінні Державної казначейської служби у м. Одесі Одеської області, в порядку, визначеному п.26 даного рішення.

Аналогічні за змістом положення також містяться у пункті 25 рішення Одеської міської ради № 3991-VІІ від 12.12.2018 “Про бюджет міста Одеси на 2019 рік» та пункті 26 рішення Одеської міської ради №5453-VІІ від 11.12.2019 “Про бюджет міста Одеси на 2020 рік».

У частині другій статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII від 10.04.1992, який був чинним станом на момент укладення між сторонами додаткового договору №2 від 16.04.2018, визначено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закон України “Про оренду державного та комунального майна» (№157-IX від 03.10.2019) визначає правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.

Відповідно до п.п. 1, 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (№157-IX від 03.10.2019) цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року, крім: 1) положень статей 5, 6, 11, 14, частини восьмої статті 15, частини шостої статті 16 цього Закону (в частині роботи ЕТС), які стосуються внесення (включення) та опублікування інформації в ЕТС, подання заяв, у тому числі заяв на оренду, в ЕТС, опублікування в ЕТС Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, які вводяться в дію з 1 жовтня 2020 року. Внесення (включення) та опублікування інформації, оприлюднення Переліків, договорів оренди, укладених без проведення аукціону, змін і доповнень до договорів оренди, що передбачені статтями 5, 6, 14, частиною восьмою статті 15, частиною шостою статті 16 цього Закону, здійснюються на офіційних вебсайтах орендодавців, а також у друкованих засобах масової інформації, якщо це передбачено рішенням представницького органу місцевого самоврядування, до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом. Подання заяв, у тому числі заяв на оренду, передбачених статтями 6, 11, 14 цього Закону, здійснюється в паперовій або в електронній формі (без використання ЕТС) до моменту введення в дію положень, передбачених цим підпунктом пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень; 2) положень пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень, які вводяться в дію з дня набрання чинності цим Законом. Договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п'ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Згідно з ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (№157-IX від 03.10.2019) продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Без проведення аукціону можуть бути продовжені договори, які: укладені та продовжуються вперше, за умови, якщо строк оренди за такими договорами становить п'ять років або менше; укладені без проведення аукціону з установами, організаціями, передбаченими частиною першою статті 15 цього Закону; укладені без проведення аукціону з підприємствами, установами, організаціями, передбаченими частиною другою статті 15 цього Закону відповідно до вимог статті 15 цього Закону, крім випадків, передбачених абзацами одинадцятим та дванадцятим частини другої статті 15 цього Закону; укладені з підприємствами, установами, організаціями, що надають соціально важливі послуги населенню, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, додатковий перелік яких може бути визначений представницькими органами місцевого самоврядування згідно із законодавством. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем. Рішення про продовження договору оренди комунального майна, передбаченого частиною другою цієї статті, та рішення про відмову у продовженні договору оренди комунального майна приймаються орендодавцем або представницьким органом місцевого самоврядування чи визначеними ним органами у випадках, встановлених рішенням представницького органу місцевого самоврядування. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття орендодавцем, становить 30 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Граничний строк прийняття рішень, передбачених частиною четвертою цієї статті, за умови їх прийняття або погодження представницьким органом самоврядування чи визначеними ним органами, становить 60 календарних днів з дати отримання заяви і документів від орендаря. Будь-яке рішення, передбачене частиною четвертою цієї статті, приймається з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, на підставі довідки балансоутримувача, в якій зазначається інформація про: наявність або відсутність заборгованості зі сплати орендної плати чи страхових платежів за договором, що продовжується, станом на дату подання довідки; факти суттєвого (більше ніж на три місяці) прострочення сплати орендної плати чи інших обов'язкових за договором платежів; результати перевірок, які балансоутримувач та/або орендодавець здійснювали протягом строку оренди, а також інформація про цільове призначення, за яким об'єкт оренди фактично використовувався протягом строку оренди. У разі якщо перевірками виявлено порушення умов договору оренди, зазначається інформація про вжиті орендарем заходи для припинення порушення або про те, що порушення тривало і після строку, визначеного орендодавцем або балансоутримувачем для усунення порушення. Строк на усунення виявлених порушень не може перевищувати 30 календарних днів з дати отримання орендарем відповідного припису. Порядком передачі майна в оренду можуть бути встановлені додаткові вимоги до довідки балансоутримувача та порядку її подання. Договори, що продовжуються відповідно до частини другої цієї статті, продовжуються на тих самих умовах, на яких були укладені договори оренди, що продовжуються, з урахуванням вимог цього Закону та Порядку передачі майна в оренду. Орендна плата за договором, який може бути продовжений відповідно до частини другої цієї статті, встановлюється одним із таких способів: на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується, якщо такий договір було укладено на аукціоні або конкурсі; на підставі застосування чинної на момент продовження договору орендної ставки до ринкової вартості об'єкта оренди, оцінка якого має бути здійснена на замовлення орендаря в порядку, визначеному цим Законом та Методикою розрахунку орендної плати, крім випадків, коли розмір такої орендної плати є нижчим за розмір орендної плати договору, що продовжується. У такому разі орендна плата встановлюється на рівні останньої місячної орендної плати, встановленої договором, що продовжується. Орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт. Порядком передачі майна в оренду (для державного майна) або рішенням представницького органу місцевого самоврядування (для комунального майна) на орендаря може бути покладений обов'язок подачі додаткових документів разом із заявою про продовження договору оренди, що продовжується відповідно до частини другої цієї статті. Після отримання заяви орендаря про продовження договору, який підлягає продовженню за результатами проведення аукціону, орендодавець (або представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи) згідно з Порядком передачі майна в оренду приймає одне з таких рішень: про оголошення аукціону, за результатами якого чинний договір оренди може бути продовжений з існуючим орендарем або укладений з новим орендарем; про відмову у продовженні договору з підстав, передбачених статтею 19 цього Закону. Зміст оголошення, особливості проведення аукціону на продовження договору оренди, порядок компенсації вартості невід'ємних поліпшень та застосування переважного права чинного орендаря на продовження договору оренди в ході аукціону визначаються Порядком передачі майна в оренду. У разі якщо об'єкт не було передано в оренду за результатами аукціону, проведеного згідно з частиною десятою цього Закону, протягом п'яти робочих днів з дати формування протоколу про визнання аукціону таким, що не відбувся, публікується оголошення про проведення аукціону та здійснюється проведення аукціону відповідно до статті 13 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його укладено.

В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

За п.1 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з вимогами ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов'язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: “баланс імовірностей» (balance of probabilities) або “перевага доказів» (preponderance of the evidence); “наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence); “поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt). Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.01.2022 у справі №917/996/20).

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Салов проти України» від 06.09.2005).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України» (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п.30, від 27 вересня 2001 року).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Проніна проти України» від 18.07.2006 та у справі “Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Господарський суд зазначає, що у спірному договорі оренди №ТГО-568/09 від 02.11.2009, з урахуванням змін, які були викладені шляхом укладення додаткових договорів від 01.04.2016 та від 16.04.2018, сторонами узгоджено, зокрема, наступні умови:

- орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно: впорядкування у вигляді відкритої площадки загальною площею 9,4 кв.м, розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9;

- договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі орендованого майна та діє протягом одного року; у разі несвоєчасного повернення орендарем майна, що є об'єктом оренди орендодавцю орендна плата нараховується та підлягає сплаті по день оформлення акту прийому-передачі; у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий терміні на тих самих умовах, але за ставкою орендної плати, яка діяла на дату припинення цього договору;

- продовжено термін дії договору до 01 червня 2018 року;

- з 01.01.2018 орендар перераховує орендну плату, у встановленому даним договором розмірі, з урахуванням індексу інфляції та ПДВ на поточний рахунок департаменту комунальної власності Одеської міської ради: №37326027001909, банк одержувача ГУДКСУ в Одеській області МФО 828011 код ЄДРПОУ 26302595; розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції, що друкується Мінстатом України; податок на додану вартість розраховується відповідно до вимог чинного законодавства; розподіл щомісячної суми орендної плати та перерахування її на рахунок балансоутримувача та орендодавця проводиться орендарем у порядку, визначеному рішенням Одеської міської ради про бюджет міста Одеси на відповідний бюджетний рік.

Щодо строку дії договору господарський суд вказує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що останнє письмове продовження строку дії договору оренди викладено у додатковому договорі №2 від 16.04.2018, яким продовжено строк дії договору до 01.06.2018, та з урахуванням вимог п.10.6 договору та положень діючого на той час Закону України “Про оренду державного та комунального майна» №2269-XII спірний договір продовжував діяти до 01.06.2021.

Разом з тим, відповідно до пункту 2 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про оренду державного та комунального майна» №157-ІХ від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом 5 частини другої статті 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.

Отже, порядок продовження договору оренди після 01.06.2021 врегульований ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (№157-IX від 03.10.2019), яка передбачає, зокрема, що договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди; орендар, який звертається із заявою про продовження договору оренди відповідно до абзацу четвертого частини сьомої цієї статті, зобов'язаний разом із такою заявою надати орендодавцю звіт про оцінку майна та рецензію на цей звіт.

Натомість, відповідачем не доведено та в матеріалах справи відсутні докази дотримання ним вимог ст. 18 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» (№157-IX від 03.10.2019) щодо продовження спірного договору оренди та за відсутності будь-яких рішень орендодавця та укладених додаткових угод щодо такого продовження, господарський суд дійшов висновку, що строк дії договору оренди №ТГО-568/09 від 02.11.2009 сплив 01.06.2021 та з урахуванням положень п.п. 2.4, 2.5 договору та ч.1 ст. 785 ЦК України у відповідача (орендаря) з 02.06.2021 виник обов'язок повернути позивачу орендоване за договором майно за актом приймання-передачі, який виходячи з наявних матеріалів справи був виконаний лише 06.10.2025 шляхом підписання відповідного акту повернення з оренди нерухомого майна, що належить до комунальної власності за договором оренди ТГО-568/09 від 02.11.2009.

За таких обставин, враховуючи, що відповідачем порушено обов'язок своєчасного повернення об'єкта оренди, суд дійшов висновку про наявність у позивача підстав для нарахування неустойки за період з 02.06.2021 по 06.10.2025.

Проаналізувавши наявні матеріали справи та позиції сторін в частині вимог позивача про стягнення нарахованої неустойки у розмірі 503826,15 грн. (з урахуванням прийнятої судом до розгляду заяви про збільшення позовних вимог), господарський суд зазначає наступне.

Господарський суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постановах: від 25.06.2019 у справі №916/1916/18 та від 28.05.2021 у справі №916/1665/20 щодо нарахування неустойки з урахуванням встановленої у договорі базової ставки орендної плати за місяць, яка підлягала б сплаті, якби договір діяв. Між тим, неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України, безумовно є штрафною санкцією, яка передбачена ст. 230 ГК України, та відповідно до ст. 185 ПКУ не є об'єктом оподаткування та нарахування ПДВ. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №916/1319/19.

У постанові Верховного Суду від 27.05.2025 у справі №904/8325/21 зазначено також, зокрема, наступне:

- правова природа плати за користування річчю (орендної плати) безпосередньо пов?язана із правомірним користуванням річчю протягом певного строку і обов?язок здійснення такого платежу є істотною ознакою орендних правовідносин, що випливає зі змісту регулятивних норм статей 759, 762, 763 Цивільного кодексу України, статей 283, 284, 286 Господарського кодексу України. Із припиненням договірних (зобов?язальних) відносин за договором оренди у наймача (орендаря) виникає новий обов?язок - негайно повернути наймодавцеві річ;

- після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов?язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов?язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов?язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві; такий правовий висновок викладено в постанові Об?єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19.

- ураховуючи наведені положення законодавства можна дійти висновку про те, що з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна, орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати; при цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна; проте суди попередніх інстанцій, задовольняючи позовні вимоги про стягнення неустойки відповідно до статті 785 Цивільного кодексу України, не звернули уваги на те, що позивачем розрахунок неустойки зроблено із застосуванням індексу інфляції, який нараховується, у свою чергу, на орендну плату; з урахуванням викладеного для правильного вирішення спору у справі, яка розглядається, необхідним є встановлення обставин щодо правильності розрахунку неустойки, нарахованої позивачем відповідно до частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України, а тому суди дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки у розмірі 503826,15 грн. (з 01.06.2021 по 06.10.2025), господарський суд вбачає, що позивачем при здійсненні розрахунків правомірно враховані здійснені відповідачем оплати за вказаний період.

В даному випадку суд враховує висновки, наведені у постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19 стосовно того, що користування майном після припинення договору є таким, що здійснюється не відповідно до його умов - неправомірне користування майном, у зв'язку з чим вимога щодо орендної плати за користування майном за умовами договору, що припинився (у разі закінчення строку, на який його було укладено тощо), суперечить змісту правовідносин за договором найму (оренди) та регулятивним нормам Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Таким чином, орендна плата, внесена під час позадоговірного користування, фактично може бути врахована як частина неустойки.

Разом з тим, позивачем при здійсненні розрахунку:

- безпідставно включено до складу неустойки податок на додану вартість, який мав би сплачуватися орендарем орендодавцю у випадку правомірного користування майном, проте в даному випадку встановлена ч.2 ст. 785 ЦК України неустойка не є об'єктом оподаткування та нарахування ПДВ;

- неправомірно було застосовано індекс інфляції при здійсненні розрахунку неустойки, оскільки з моменту припинення договору оренди та до часу повернення орендарем майна орендодавець має право здійснити нарахування неустойки відповідно до положень частини 2 статті 785 ЦК України у розмірі подвійної плати за найм речі, тобто орендної плати, при цьому розмір такої неустойки має розраховуватися виходячи із розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди майна; окрім того, у договорі оренди сторонами не було узгоджено, що після припинення договору орендар сплачує неустойку в розмірі подвійної орендної плати з урахуванням щомісячного індексу інфляції по день підписання акту приймання-передачі приміщення.

Отже, неустойка повинна обраховуватися виходячи з розміру орендної плати станом на день припинення договору оренди - 01.06.2021, що виходячи з наданого позивачем розрахунку складав 4184,27 грн., із урахуванням того, що договором передбачено, що розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру орендної плати за минулий місяць на щомісячний індекс інфляції.

Таким чином, судом самостійно здійснено перерахунок неустойки за період з 02.06.2021 по 06.10.2025 відповідно до визначеного вище розміру орендної плати без ПДВ та без подальшого застосування індексу інфляції, що становить 235038,32 грн., з розрахунку: 435164,08 грн. (52 місяці) + 1619,70 грн. (6 днів жовтня 2025 року) - 201466,51 грн. (врахованих позивачем оплат відповідача) - 278,95 грн. (1 день червня 2021 року).

Доводи відповідача стосовно можливості стягнення з нього на користь позивача лише 5% неустойки, передбаченої ч.2 ст. 785 ЦК України, з огляду на встановлений договором розподіл орендної плати (95% КП “ТМО» як балансоутримувачу та 5% Департаменту як орендодавцю), суд вважає безпідставними, оскільки у даній справі заявлені вимоги не про стягнення орендної плати, яка дійсно має розподілятись таким чином, а про стягнення неустойки на підставі ст. 785 ЦК України, що є мірою відповідальності за несвоєчасне повернення орендованого майна після закінчення строку дії договору, при цьому будь-який інший порядок розподілу такої відповідальності за ст. 785 ЦК України, аніж стягнути її на користь орендодавця (НЕ балансоутримувача), ані чинне законодавство, ані укладений договір, ані акти органу місцевого самоврядування не містять.

Таким чином, оскільки саме наймодавець наділений правом на стягнення неустойки, взаємовідносини відповідача з балансоутримувачем - КП “Теплопостачання міста Одеси» ані змінюють правову природу неустойки, яка стягується по цій справі, ані впливають на правовідносини сторін у даній справі за змістом заявлених позовних вимог, а отже будь-які взаємозаліки та взаєморозрахунки відповідача з третьою особою в цій частині не звільняють відповідача від обов'язку сплатити наймодавцю неустойку за прострочення повернення об'єкта оренди.

Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, суд зазначає наступне.

Тлумачення частини третьої статті 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Санкція, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, є різновидом неустойки (штрафної санкції), яка є законною неустойкою (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 19.04.2021 у справі №910/11131/19) і застосовується у разі, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі. Неустойка, передбачена частиною другою статті 785 ЦК України, може бути зменшена судом за правилами частини третьої статті 551 ЦК України. Наведене вище узгоджується із правовою позицією Об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 16.08.2024 у справі №910/14706/22, в якій Верховний Суд у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду відступив від висновку колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 29.03.2018 у справі №914/730/17, від 30.10.2019 у справі №924/80/19 стосовно того, що неустойка, заявлена на підставі частини другої статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення і не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою статтею 549 ЦК України та статтею 230 ГК України, до якої застосовуються приписи частини третьої статті 551 ЦК України, а тому до неустойки у розмірі подвійної орендної плати, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України, приписи частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГПК України щодо можливості зменшення її розміру, не застосовуються.

З огляду на вищевикладене, при визначенні підстав для зменшення розміру неустойки господарський суд виходить з такого.

Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та враховує наступну позицію Суду:

“Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.

Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити. Якщо неустойка стягується понад збитки (частина перша статті 624 Цивільного кодексу України), то вона також не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Така неустойка стягується не понад дійсні збитки, а лише понад збитки у доведеному розмірі, які, як правило, є меншими за дійсні збитки. Для запобігання перетворенню неустойки на каральну санкцію суд має застосовувати право на її зменшення. Тож право суду на зменшення неустойки є проявом принципу пропорційності у цивільному праві».

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 Цивільного кодексу України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 26.08.2021 у справі №911/378/17 (№911/2223/20).

Таким чином, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 22.05.2019 у справі №910/11733/18).

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19). При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду, викладена в постанові від 04.06.2019 у справі №904/3551/18).

У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов'язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частин першої другої статті 233 Господарського кодексу України та частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, тобто у межах судового розсуду. Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об'єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки. При цьому слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду. Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями статті 233 Господарського кодексу України і частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці та застосований, зокрема, в постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Таким чином, вирішуючи питання про можливість зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, вірний розмір якої встановлено судом у сумі 235038,32 грн., господарський суд, оцінюючи обставини справи, характер спірних правовідносин, поведінку обох сторін, враховує, що після спливу строку спірного договору оренди відповідач продовжував сплачувати орендні платежі, одночас суд приймає до уваги обставини ненадання позивачем доказів, що свідчили б про погіршення фінансового стану позивача чи завдання останньому збитків, а також враховуючи вид діяльності відповідача, який в умовах воєнного стану забезпечує зв'язок для цивільних та військових потреб, з метою чого, власне, і використовувалося орендоване комунальне майно (для розміщення обладнання операторів комунікацій), суд вважає, що неустойка у розмірі подвійної плати за час прострочення виконання зобов'язання щодо повернення орендованого майна підлягає зменшенню на 50% до суми 117519,16 грн., що відповідатиме загальним засадам, передбаченим ст. 3 ЦК України: справедливості, добросовісності, розумності, та обставинам спірних правовідносин сторін у справі.

Господарський суд вважає, що стягнення з відповідача неустойки у вище визначеному розмірі 117519,16 грн., з урахуванням необхідності забезпечити баланс між недопущенням використання неустойки як інструменту отримання надмірних доходів та необхідністю з іншого боку забезпечити відповідальність за порушення зобов?язання зі вчасного повернення об?єкту оренди, відповідатиме дійсній меті неустойки і узгоджується з нормами закону, що регулюють можливість такого зменшення.

За таких обставин, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог щодо стягнення неустойки та стягнення з відповідача 117519,16 грн. неустойки, в решті позовних вимог судом відмовляється.

Іншого учасниками справи не доведено.

Щодо клопотання відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Пунктом 1 ч.2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Приписи ст. 260 ЦК України передбачають, що позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.

Згідно з ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст. 267 ЦК України).

11.03.2020 Кабінет Міністрів України прийняв Постанову №211 “Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до якої з урахуванням внесених до неї в подальшому численних змін, з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 на усій території України з 12.03.2020 встановлено карантин.

Законом України №540-IX від 30.03.2020 “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено, зокрема пунктом 12 такого змісту:

“12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Законом України “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту, в редакції Закону України № 3450-IX від 08.11.2023:

“У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану».

Суд зазначає, що карантин відмінено з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 (постанова Кабінету міністрів України від 27.06.2023 № 651), проте правовий режим воєнного стану продовжує діяти і на даний час.

Отже, на час дії установленого на території України карантину строки, визначені статтями 257, 258 Цивільного кодексу України, були продовжені, а у подальшому - зупинені на строк дії воєнного стану, який (загальновідомий факт) діє безперервно до цього часу.

Згідно з Законом України “Про внесення змін до розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року №4434-IX (набрання чинності з 04.09.2025) пункт 19 розділу “Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Водночас, вирішуючи питання щодо клопотання відповідача про застосування до вимог позивача строків позовної давності, суд зазначає, що відповідно до змісту з п.п. 12, 19 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України загальний строк позовної давності, визначений ЦК України, був продовжений на час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) (з 12.03.2020 по до 30.06.2023), а також зупинений на час дії в Україні воєнного стану (введений з 24.02.2022) до 04.09.2025. За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся з даним позовом 06.05.2025, а прострочення виконання зобов'язань мало місце з 02.06.2021, відповідно строк позовної давності для звернення позивача до суду не пропущений, з огляду на що заява відповідача про застосування строків позовної давності задоволенню не підлягає.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача 117519,16 грн. неустойки, в решті позову судом відмовляється.

Іншого учасниками справи не доведено.

Інші доводи учасників справи не створюють підстав для іншої оцінки судом спірних правовідносин.

Інші наявні в матеріалах справи докази вищевикладених висновків суду не спростовують.

Відповідно до п.3 ч.4, ч.9 ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3525,57 грн. (виходячи з визначеного судом вірного розміру неустойки, право на нарахування якої належить позивачу: 235038,32 грн.*1,5%) покладаються на відповідача, оскільки в цій частині спір виник внаслідок неправильних дій сторони, решта сума судового збору (за вимогами про стягнення неустойки в тій сумі, яка включає ПДВ та індексацію) покладається судом на позивача, оскільки в цій частині позову про стягнення неустойки судом відмовлено за безпідставністю таких позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Закрити провадження у справі №916/1800/25 в частині позовних вимог Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» про виселення відповідача з окремого індивідуально визначеного майна: впорядкування у вигляді відкритої площадки загальною площею 9,4 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Одеса, вул. Профспілкова, 9, на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради, за відсутністю предмету спору.

2.Позовні вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради - задовольнити частково.

3.Стягнути з Приватного акціонерного товариства “ВФ Україна» (01601, м. Київ, вул. Лейпцизька, буд. 15, код ЄДРПОУ 14333937) на користь Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (65039, м. Одеса, вул. Артилерійська, буд. 1, код ЄДРПОУ 26302595) 117519 /сто сімнадцять тисяч п'ятсот дев'ятнадцять/ грн. 16 коп. неустойки та 3525 /три тисячі п'ятсот двадцять п'ять/ грн. 57 коп. судового збору.

4.В решті позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Повне рішення складено 15 грудня 2025 р. у зв'язку з введенням в м. Одесі графіків відключень електроенергії через масовані атаки країни-агресора, обстріл об'єктів критичної інфраструктури, тривалу відсутність електроенергії у суді.

Суддя Ю.С. Бездоля

Попередній документ

132643862

Наступний документ

132643864

Інформація про рішення:

№ рішення:	132643863
№ справи:	916/1800/25
Дата рішення:	02.12.2025
Дата публікації:	19.12.2025
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Одеської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на нерухоме майно (крім землі), з них; про комунальну власність, з них; щодо оренди

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (12.01.2026)
Дата надходження:	17.12.2025
Предмет позову:	про виселення та стягнення неустойки

Розклад засідань:

Минулі засідання (9)

28.05.2025 16:00	Господарський суд Одеської області
26.06.2025 12:20	Господарський суд Одеської області
03.07.2025 10:30	Господарський суд Одеської області
17.07.2025 14:40	Господарський суд Одеської області
05.09.2025 11:30	Господарський суд Одеської області
25.09.2025 11:45	Господарський суд Одеської області
24.10.2025 10:15	Господарський суд Одеської області
13.11.2025 10:00	Господарський суд Одеської області
02.12.2025 11:30	Господарський суд Одеської області