16 грудня 2025 року Справа № 915/806/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 )
до відповідача Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про стягнення коштів в сумі 46 527, 10 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
До Господарського суду Миколаївської області звернувся ІНФОРМАЦІЯ_2 з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Військової частини НОМЕР_2 відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 42 527, 10 грн. та відшкодування вартості послуг оцінки майна (колісно-транспортного засобу) легкового автомобіля УАЗ-3151, військовий номер НОМЕР_4 в розмірі 4 000, 00 грн.
Позивач просить суд судовий збір в сумі 2 422, 40 грн. стягнути з відповідача.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 15.07.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Заперечень проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін від сторін до суду не надходило.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025, №235/2025 від 15.04.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
При здійсненні правосуддя суд має виходити з необхідності дотримання основних засад господарського судочинства, зазначених в ст. 2, 4 ГПК України стосовно забезпечення права сторін на розгляд справ у господарському суді після їх звернення до нього у встановленому порядку, гарантованому чинним законодавством та всебічно забезпечити дотримання справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення судом спорів з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно з приписами ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття "розумного строку" не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Савенкова проти України" від 02.05.2013, "Папазова та інші проти України" від 15.03.2012).
Європейський суд щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введення на території України воєнного стану, складну безпекову ситуацію у м. Миколаєві, і, відповідно, наявність обставин, що загрожують життю, здоров'ю та безпеці працівників апарата суду та відвідувачів суду в умовах збройної агресії проти України, а також з урахуванням надмірного навантаження та недостатню кількість суддів в Господарському суді Миколаївської області, щодо яких здійснюється автоматизований розподіл судових справ, з урахуванням показників часу, необхідного для розгляду справ та матеріалів (рішення Вищої кваліфікаційної комісії України від 26.02.2025 № 41/зп-25 та від 05.03.2025 № 46/зп-25, лист ДСА від 28.01.2025 № 15-2062/25), розгляд даної справи здійснено у розумний строк відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено наступні обставини.
17.07.2021 на польовій дорозі на території Миколаївського району Миколаївської області відбулося зіткнення військового автомобіля УРАЛ-4320 (водій - ОСОБА_1 ) із військовим автомобілем УАЗ-3151. В результаті дорожньо-транспортної пригоди автомобіль УАЗ-3151 отримав механічні пошкодження. Постраждалі особи відсутні.
За результатами проведення службового розслідування видано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 24.09.2021 № 66 «Про результати службового розслідування», відповідно до якого, зокрема, причиною завдання матеріальної шкоди ІНФОРМАЦІЯ_1 є дорожньо-транспортна пригода.
Миколаївським апеляційним судом 09.11.2021 скасована постанова Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.09.2021 по справі № 945/1279/21, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та прийнята нова постанова про закриття провадження у справі про притягнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Позивач вважає, що відсутність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не ототожнюється з відсутністю заподіяної ним матеріальної шкоди.
Вчинення ОСОБА_1 ДТП мало наслідком завдання позивачу прямої дійсної шкоди в сумі 46 527, 10 грн., яка заявлена до стягнення.
Крім того, на замовлення позивача оцінювачем ФОП Булахом І. О. відповідно до договору про оцінку майна (колісно-транспортного засобу) № 26 від 26.11.2021 виконано оцінку майна. Позивачем проведено оплату вартості наданих послуг з оцінки майна в сумі 4 000, 00 грн., які також заявлено до стягнення.
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 22, 1166, 1172 ЦК України, ст. 26 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. 1, 3, 8, 10 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» та судовою практикою ЄСПЛ.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. № 8989/24 від 25.07.2024) просить суд:
1. Залишити позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 до Військової частини НОМЕР_2 про стягнення шкоди, вартості послуг оцінки майна та судового збору - без руху.
2. В разі ухвалення судом рішення про розгляд справи - відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі у справі № 915/806/24.
В обґрунтування заперечень відповідачем зазначено наступне.
Відповідач, посилаючись на ст. 6, 162, 176 ГПК зазначає, що позовна заява не містить відомостей про наявність або відсутність електронного кабінету позивача та відповідача. Отже, позивач не виконав вимоги п. 2 ч. 3 ст. 162 ГПК України, оскільки не зазначив в позовній заяві про наявність або відсутність електронного кабінету позивача, його представника та відповідача.
Відповідач вказує, що в порушення ч. 1 ст. 172 ГПК України Військовій частині НОМЕР_2 копія позовної заяви та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення не надходили. Крім того, надана квитанція не є неналежним та допустимим доказом направлення на адресу відповідача копії позовної заяви з усіма додатками, що отримано судом, оскільки з вказаного опису не зрозуміло які саме додатки були надіслані відповідачу.
Оскільки позовна заява не відповідає вимогам господарського процесуального законодавства, відповідач вважав би за необхідне залишити позовну заяву без руху.
Відповідач зазначає, що належність, допустимість та достовірність доказів, на які посилається позивач на підтвердження позовної заяви, є сумнівними з огляду на наступне.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.11.2021 скасовано постанову Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.09.2021, провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, за відсутністю в діях складу адміністративного правопорушення.
При прийняті постанови від 09.11.2021 Миколаївський апеляційний суд зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення серії ПД №008992 від 17 липня 2021 року складений без дотримання вимог процесуального закону, й є недопустимим доказом.
Відповідач зазначає, що висновок комісії з перевірки технічного стану військового автомобіля УАЗ-3151, військовий номер НОМЕР_4 слід оцінювати критично.
На сьогоднішній день жодним документом, складеним у встановлений та законний спосіб, не закріплено всіх обставин дорожньо-транспортної пригоди, які мають значення для встановлення об'єктивної істини, винних осіб та завданої шкоди.
Відповідач вважає, що не встановлено:
- погодні та дорожні умови на момент пригоди;
- швидкість із якою рухались обидва транспортні засоби;
- не встановлено свідків дорожньо-транспортної пригоди;
- не встановлено причин, з яких водій транспортного засобу УАЗ-3151 військовий номер НОМЕР_4 зайняв місце в колоні транспортних засобів військової частини НОМЕР_2 ;
- не конкретизовано які саме пошкодження наявні на транспортному засобі УАЗ-3151, військовий номер НОМЕР_4 , безпосередньо після пригоди;
- відсутня фото чи відеофіксація транспортних засобів безпосередньо після пригоди.
Посилаючись на Методику товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України 24.11.2003 № 142/5/2092 (у редакції наказу Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.07.2009 № 1335/5/1159) відповідач зазначає, що висновок ОСОБА_2 про вартість ремонту автомобілю УАЗ-3151, військовий номер НОМЕР_4 не ґрунтується на жодних достовірних даних. В даному висновку не зазначено навіть рік випуску автомобілю. Більш того, всі значення кількісного та якісного характеру не підлягають перевірці, що робить, поза обґрунтованим сумнівом, його недопустимим й недостовірним в розумінні статей 77, 78 ГПК України.
ІІІ. РОЗГЛЯД КЛОПОТАННЯ.
Розглянувши клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху, викладене у відзиві на позовну заяву, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання з огляду на наступне.
Відповідач просить суд залишити позовну заяву без руху, оскільки в позовній заяві не зазначено про наявність електронних кабінетів у сторін, а також у зв'язку з відсутністю доказів надіслання додатків до позовної заяви відповідачу листом з описом вкладення.
Суд зазначає, що як позивач, так і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети в підсистемі ЄСІТС, що перевірено судом під час звернення позивача до суду із даним позовом.
Позовна заява подана в електронній формі за допомогою підсистеми "Електронний суд".
Позовна заява з додатками надіслана до електронного кабінету відповідача, що підтверджується квитанцією № 1332689 про доставку документів до зареєстрованого Електронного кабінету Користувача ЄСІТС від 05.07.2024, яка долучена до позовної заяви.
Як вбачається зі змісту квитанції позивачем на адресу відповідача надіслано позовну заяву з додатками, які є аналогічними тим, які надіслано на адресу суду. Крім того, функціонал підсистеми "Електронний суд" сформовано таким чином, що надіслання документів як на адресу суду, так і на адресу інших учасників процесу забезпечується системою автоматично (зміст додатків є ідентичним).
Відповідно до ст. 172 ГПК України позивач, особа, яка звертається з позовом в інтересах іншої особи, зобов'язані до подання позовної заяви надіслати учасникам справи її копію та копії доданих до неї документів листом з описом вкладення. Таке надсилання може здійснюватися в електронній формі через електронний кабінет з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу.
Сторони мають право знайомитись з матеріалами справи (ч. 1, 7 ст. 42 ГПК України), зокрема, через Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему або її окрему підсистему (модуль), що забезпечує обмін документами.
Судом також враховано, що сторони мали достатньо часу як для ознайомлення з матеріалами справи, так і для подання заяв по суті спору або з процесуальних питань, тобто судом забезпечено змагальність судового процесу.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 42, 162, 172, 176 ГПК України, суд дійшов висновку про дотримання позивачем вимог ст. 162, 172 ГПК України під час звернення позивача до суду із позовом та відсутність підстав для залишення позовної без руху. В задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без руху судом відмовлено.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
Протоколом про адміністративне правопорушення серія ПД № 008992 від 17.07.2021 встановлено, що 17.07.2021 о 10 год. 20 хв. водій старший лейтенант ОСОБА_1 керував транспортним засобом УРАЛ 4320, реєстраційний номер НОМЕР_5 , який належить військовій частині НОМЕР_2 , на польовій дорозі між залізничною станцією Ясна Зоря, у напрямку с. Михайлівка, не дотримався безпечної дистанції, та допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.
До протоколу про адміністративне правопорушення серія ПД № 008992 від 17.07.2021 додано схему місця ДТП, яка сталась 17.07.2021 о 10 год 20 хв.
17.07.2021 приблизно о 10 го. 00 хв., на місці вчинення ДТП, старший лейтенант ОСОБА_1 пояснив, що: "17.07.2021 рухався у складі колони по польовій дорозі за машиною супроводу на автомобілі УРАЛ 4320 військовий номер НОМЕР_6 . Від руху автомобілів піднявся пил, я старший лейтенант ОСОБА_1 знизив швидкість, щоб збільшити дистанцію, але раптово перед собою побачив зупинений автомобіль УАЗ військовий номер НОМЕР_4 одразу загальмував авто, але не зміг уникнути зіткнення".
17.07.2021 приблизно об 11 год. 00 хв., на місці вчинення ДТП, солдат ОСОБА_3 , пояснив, що: "17.07.2021 близько 10:20, керуючи військовим автомобілем УАЗ-3151 військовий номер НОМЕР_4 рухався із залізничної станції Ясна Зоря (Миколаївського району Миколаївської обл.) до місця призначення. Приблизно на відстані 8 км від станції Ясна Зоря рухаючись по польовій дорозі, між населеними пунктами, мене наздогнав військовий автомобіль УРАЛ-4320 військовий номер НОМЕР_6 під керуванням старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який скоїв зіткнення з задньою частиною автомобіля, який я керував, а саме УАЗ-3151 військовий номер НОМЕР_4 , внаслідок чого вказаний автомобіль отримав механічні пошкодження задньої частини".
Постановою Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.09.2021 по справі № 945/1279/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн. 00 коп.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.11.2021 по справі № 945/1279/21 постанову Миколаївського районного суду Миколаївської області від 14.09.2021, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 850 грн. 00 коп. скасовано та прийнято постанову.
Провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Судове рішення від 09.11.2021 по справі № 945/1279/21 мотивовано тим, що як убачається із змісту протоколу про адміністративне правопорушення серії ПД №008992 від 17 липня 2021 року, складеного відносно ОСОБА_1 , в ньому не зазначено про те, що порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху спричинило пошкодження транспортних засобів учасників дорожньо-транспортної пригоди чи одного з них.
При цьому, посилання захисника ОСОБА_4 - Нечай О.Д. на схему місця ДТП, як на доказ у справі, не має правого значення в даному випадку, оскільки протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, так як не містить даних, які характеризують об'єктивну сторону складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (настання реальних наслідків у вигляді пошкодження певних об'єктів), що прямо закладено в диспозиції даної статті.
Таким чином, оцінюючи вказаний доказ відповідно ст. 252 КУпАП, слід дійти висновку, що протокол про адміністративне правопорушення серії ПД № 008992 від 17 липня 2021 року складений без дотримання вимог процесуального закону, що тягне за собою визнання цього доказу недопустимим.
Постанова Миколаївського апеляційного суду від 09.11.2021 по справі № 945/1279/21 набрала законної сили 09.11.2021.
Відповідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 19.07.2021 № 131 (з адміністративно-господарської діяльності) комісією посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_1 проведено службове розслідування, за результатами якого складено Акт службового розслідування від 24.09.2021.
Під час проведеного службового розслідування комісією встановлено:
Причиною виникнення матеріальної шкоди є дорожньо-транспортна пригода, що мала місце 17.07.2021 о 10 год. 20 хв., на польовій дорозі між залізничною станцією Ясна Зоря, у напрямку с. Михайлівка (Миколаївського району, Миколаївської області) за участю військових автомобілів УРАЛ-4320 військовий номер НОМЕР_6 та УАЗ 3151 військовий номер НОМЕР_4 та військовий автомобіль УАЗ-3151 військовий номер НОМЕР_4 .
Вини військовослужбовця військової служби за контрактом ІНФОРМАЦІЯ_1 солдата ОСОБА_3 не встановлено.
Обставини, що виключають матеріальну відповідальність командира взводу 1 самохідно - артилерійської батареї 2 самохідно - артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_2 старшого лейтенанта ОСОБА_1 не встановлено.
24.09.2021 за результатами проведення вищевказаного службового розслідування видано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) № 66 від 24.09.2021 «Про результати службового розслідування», відповідно до якого:
1. Начальнику групи матеріально-технічного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_3 та тимчасово виконуючому обов'язки помічника начальника відділу - начальнику фінансово-економічної служби ІНФОРМАЦІЯ_3 вжити заходів щодо залучення суб'єктів оціночної діяльності з метою встановлення розміру завданої шкоди.
2. Голові комісії з проведення службового розслідування начальнику відділення військової інспекції безпеки дорожнього руху ІНФОРМАЦІЯ_3 :
- з надходженням на адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 постанови Миколаївського районного суду Миколаївської області, що набрала законної сили та службовою листа щодо встановлення розміру завданої шкоди встановленої суб'єктами оціночної діяльності, відпрацювати проект наказу про встановлення причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб;
- у п'ятиденний строк з моменту видання наказу про встановлення причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб з метою притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, матеріали направити на адресу командира військової частини НОМЕР_2 для вирішення питання про притягнення вище вказаного до матеріальної відповідальності.
26.11.2021 ІНФОРМАЦІЯ_2 (замовник) та ФОП Булах І.О. (виконавець) було укладено договір № 26 про оцінку майна (колісно-транспортного засобу) ІНФОРМАЦІЯ_1 , легкового автомобіля УАЗ-3151, військовий номер НОМЕР_4 , відповідно до умов якого вартість послуг, передбачених договором, становить 4 000, 00 грн. (п. 2.1 договору).
Для проведення оплати послуг оцінки ФОП Булах І.О. виставлено позивачу рахунок-фактуру № 28 від 03.11.2021 на суму 4 000, 00 грн.
Позивачем перераховано на рахунок ФОП Булах І.О. грошові кошти в сумі 4 000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 716 від 26.11.2021.
Згідно звіту № 32-11-21 про оцінку незалежну оцінку вартості матеріального збитку заподіяного власнику автомобіля УАЗ-3151, державний (військовий) номер НОМЕР_7 , пошкодженого в результаті ДТП 17.07.2021, затвердженого 30.11.2021, вартість матеріального збитку, заподіяна власнику автомобіля УАЗ-3151, державний (військовий) номер НОМЕР_7 дорівнює його ринковій вартості станом на 17.07.2021 року, та за принципом внеску відновлення автомобіля є економічно недоцільним та складає: 42 527, 10 грн.
Додатком до звіту № 32-11-21 є калькуляція відновлювальної вартості ремонту.
Звіт № 32-11-21 від 30.11.2021 виконано та затверджено ФОП Булах І.О. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача № МФ-1740 від 10.06.2000) на замовлення ІНФОРМАЦІЯ_3 .
24.01.2022 позивачем направлено на адресу відповідача лист № 802/181/СР від 24.01.2022, в якому позивач просив довести наказ про результати службового розслідування до старшого лейтенанта ОСОБА_1 . Про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності повідомити ІНФОРМАЦІЯ_4 .
17.02.2022 відповідачем направлено на адресу позивача лист № 149 від 417.02.2022, в якому відповідач зазначив, що військова частина НОМЕР_2 не має законних підстав для прийняття та взяття на облік заборгованості із завданих збитків державі старшим лейтенантом ОСОБА_1 та притягнення до матеріальної відповідальності, а тому закладом, установою чи організацією здійснити відшкодування шкоди можливо шляхом пред'явлення цивільного позову в порядку, встановленому законом.
На підтвердження факту проходження старшим лейтенантом ОСОБА_1 військової служби у складі військової частини НОМЕР_2 позивачем надано:
- Військовий квиток НОМЕР_8 ;
- Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 99 від 27.09.2027;
- Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_2 № 174 від 17.06.2021.
На підтвердження факту проходження солдатом ОСОБА_3 військової служби в ЗСУ позивачем надано військовий квиток серія НОМЕР_9 .
Відповідно до технічного талону транспортного засобу серія НОМЕР_10 від 30.08.2016 транспортний засіб УАЗ 3151 номерний знак НОМЕР_4 належить МЗВ ВСП м. Миколаїв.
Вищевикладені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» визначає підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків.
Відповідно до ст. 1 Закону у цьому Законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні:
матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності;
пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.
Відповідно до ч. 1, 2, 5, 6 ст. 3 Закону підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.
Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.
Особа у разі завдання з її вини шкоди третім особам, яку відшкодовано відповідно до закону військовою частиною, установою, організацією, закладом, відшкодовує військовій частині, установі, організації, закладу завдану шкоду в порядку, передбаченому цим Законом та іншими законами України.
Завдана особою шкода, не пов'язана з виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків, відшкодовується в порядку, передбаченому законами України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме:
1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;
2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;
3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Відповідно до п. 1.10 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 дорожньо-транспортна пригода - подія, що сталася під час руху транспортного засобу, внаслідок якої загинули або поранені люди чи завдані матеріальні збитки.
Відповідно до абз. 1, 3, 4 п. 4 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 року № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.
З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до частини четвертої статті 61 ЦПК вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.
Відповідно до абз. 1, 2 п. 8 Постанови шкода, завдана кількома особами, відшкодовується кожною з них у частці, завданій нею (у порядку часткової відповідальності).
Особи, які спільно завдали шкоди, тобто завдали неподільної шкоди взаємопов'язаними, сукупними діями, або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілими (статті 543, 1190 ЦК). У такому самому порядку відповідають особи, які здійснюють діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, за шкоду, завдану внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки іншим особам. Спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.
Обставинами, з якими матеріальний закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння майнової шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням відповідача, а також вини останнього в її заподіянні. При цьому, з урахуванням приписів статті 1188 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), необхідно встановити також наявність або відсутність вини особи, якій заподіяно шкоду.
В постанові ОП КГС ВС від 16.08.2019 по справі № 927/120/18 Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Відповідно до приписів частини першої статті 221 та частини першої статті 283 КУпАП належним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 цього ж Кодексу є постанова судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Закриття провадження у справі про притягнення до відповідальності за адміністративне правопорушення у зв'язку із закінченням передбачених статтею 38 КУпАП строків накладення адміністративного стягнення не є реабілітацією особи, щодо якої розглядалась справа, тому така обставина не спростовує факт наявності або відсутності вини особи у скоєнні ДТП.
Оскільки в ДТП брали участь два автомобілі, які в силу частини першої статті 1187 ЦК України є джерелами підвищеної небезпеки, то, враховуючи вимоги статті 1188 ЦК України, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Протокол про адміністративне правопорушення від 19.05.2017 є документом, який складається лише для фіксації факту ДТП, а наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, зокрема протиправної поведінки такої особи, яка полягає у порушенні правил дорожнього руху, та її вини, встановлюється виключно судом у межах справи про адміністративне правопорушення.
Пояснення обох учасників ДТП щодо обставин, які призвели до зіткнення автотранспортних засобів, зокрема щодо зближення транспортних засобів безпосередньо перед зіткненням, є суттєво відмінними, тобто є суперечливими, а іншими належними та допустимими доказами жодна із зазначених ними обставин не підтверджується (п. 22, 24 постанови).
Суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що у справі відсутній відповідний судовий акт, на підставі якого можна дійти беззаперечного висновку про порушення водієм Відповідача-1 Правил дорожнього руху, внаслідок якого відбулося зіткнення двох транспортних засобів, тобто відсутні допустимі докази наявності вини та протиправної поведінки в діях водія ОСОБА_2 .
Враховуючи, що головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення, а факт протиправної поведінки Відповідача-1 та наявності причинно-наслідкового зв'язку не підтвердився матеріалами справи, то відсутні й правові підстави для покладення на Відповідача-1 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну Позивача. Тому у Відповідача-2 як страховика цивільно-правової відповідальності Відповідача-1 не виникло зобов'язання відшкодувати Позивачу шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП (п. 26 постанови).
Суд касаційної інстанції, залишаючи без змін судові рішення про відмову в позові про відшкодування шкоди, зазначив, що спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування (п. 28).
Суди попередніх інстанцій, врахувавши те, що: головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення; встановивши, що вина ОСОБА_2 не підтверджена будь-яким судовим рішенням, прийнятим відповідно до норм КУпАП чи іншим доказом; непідтвердження протиправної поведінки Відповідача-1, наявності причинно-наслідкового зв'язку між такою поведінкою та шкодою, - дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для покладення на Відповідача-1 відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну Позивача, та про відсутність у Відповідача-2 як страховика цивільно-правової відповідальності Відповідача-1 зобов'язання відшкодувати Позивачу шкоду, заподіяну його майну внаслідок ДТП (п. 30).
VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що старший лейтенант ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 та солдат ОСОБА_3 також є військовослужбовцем у складі ЗСУ, що підтверджується наявними в матеріалах справи військовими квитками.
Відповідно до технічного талону транспортного засобу серія НОМЕР_10 від 30.08.2016 транспортний засіб УАЗ 3151 номерний знак НОМЕР_4 належить МЗВ ВСП м. Миколаїв.
Як встановлено судом вище, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 17.07.2021 серія ПД № 008992 17.07.2021 о 10 год. 20 хв. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом УРАЛ 4320, реєстраційний номер НОМЕР_5 на польовій дорозі між залізничною станцією Ясна Зоря, у напрямку с. Михайлівка, не дотримався безпечної дистанції, та допустив зіткнення з іншим транспортним засобом, чим порушив вимоги п. 13.1 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП.
Позивачем на підтвердження обставин ДТП, які призвели до зіткнення автотранспортних засобів, подано суду пояснення обох учасників ДТП (пояснення старшого лейтенанта ОСОБА_1 від 17.07.2021 та пояснення солдата ОСОБА_3 від 17.07.2021), які є суперечливими між собою. Так, згідно пояснень ОСОБА_1 він, рухаючись у складі колони по польовій дорозі за машиною супроводу, знизив швидкість, щоб збільшити дистанцію, але раптово перед собою побачив зупинений автомобіль УАЗ військовий номер НОМЕР_4 . Проте, відповідно до пояснень ОСОБА_3 останній пояснив, що, рухаючись по польовій дорозі, його наздогнав військовий автомобіль УРАЛ-4320 військовий номер НОМЕР_6 під керуванням старшого лейтенанта ОСОБА_1 , який скоїв зіткнення з задньою частиною автомобіля.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 09.11.2021 по справі № 945/1279/21, яка набрала законної сили, провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247КУпАП, за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначив, що протокол про адміністративне правопорушення, складений відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, не відповідає вимогам ст. 256 КУпАП, так як не містить даних, які характеризують об'єктивну сторону складу правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (настання реальних наслідків у вигляді пошкодження певних об'єктів), у зв'язку з чим є недопустимим доказом.
Відповідно ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 221 та ч. 1 ст. 283 КУпАП належним доказом вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення за статтею 124 цього ж Кодексу є постанова судді районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду.
Оскільки в ДТП брали участь два автомобілі, які в силу ч. 1 ст. 1187 ЦК України є джерелом підвищеної небезпеки, то, враховуючи вимоги ст. 1188 ЦК України, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим з них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК України, зокрема, у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.
Як встановлено судом вище, у справі відсутній відповідний судовий акт, на підставі якого можна дійти висновку про порушення водієм відповідача Правил дорожнього руху, внаслідок якого відбулося зіткнення двох транспортних засобів, тобто відсутні допустимі докази наявності вини та протиправної поведінки в діях водія відповідача ОСОБА_1 .
Щодо посилання позивача на протокол про адміністративне правопорушення серія ПД № 008992 від 17.07.2021, на схему місця ДТП та проведене службове розслідування за результатами якого складено Акт службового розслідування від 24.09.2021 та наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (з основної діяльності) № 66 від 24.09.2021 «Про результати службового розслідування», як на докази вини водія відповідача ОСОБА_1 , то суд зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення № 008992 від 17.07.2021, додатком до якого є схема, є документом, який складається лише для фіксації факту ДТП. Крім того, у постанові Миколаївського апеляційного суду від 09.11.2021 по справі № 945/1279/21 зазначено, що протокол про адміністративне правопорушення серії ПД № 008992 від 17.07.2021 складений без дотримання вимог процесуального закону, що тягне за собою визнання цього доказу недопустимим.
При цьому, наявність у діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, зокрема, протиправної поведінки такої особи, яка полягає у порушенні правил дорожнього руху, та її вини, встановлюється виключно судом у межах справи про адміністративне правопорушення.
Пояснення обох учасників ДТП щодо обставин, які призвели до зіткнення автотранспортних засобів, зокрема щодо маршруту руху та причин зіткнення, як вказано вище, є відмінними, а іншими належними та допустимими доказами жодна із зазначених ними обставин не підтверджується.
Отже, оцінивши в сукупності наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позивачем не доведений факт наявності в діях водія відповідача ОСОБА_1 вини та протиправної поведінки, а відтак й відсутній причинно-наслідковий зв'язок між поведінкою водія відповідача ОСОБА_1 та заподіяною шкодою.
Враховуючи, що головною умовою для покладення на особу цивільно-правової відповідальності у вигляді зобов'язання відшкодувати заподіяну шкоду є наявність повного складу цивільного правопорушення, а факт протиправної поведінки водія відповідача та наявності причинно-наслідкового зв'язку не підтвердився матеріалами справи, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування шкоди, заподіяної майну позивача.
Таким чином, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, в зв'язку з чим в позові слід відмовити.
VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 2 422, 40 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення складено 16.12.2025
Суддя Е.М. Олейняш