ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2025Справа № 910/11053/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Лиськова М.О., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» про ухвалення додаткового рішення у справі
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ»
(01054, місто Київ, ВУЛИЦЯ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА, будинок 45-В;
ідентифікаційний код 39775296)
До Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго»
(01032, місто Київ, ВУЛИЦЯ СИМОНА ПЕТЛЮРИ, будинок 25;
ідентифікаційний код 00100227)
Про зобов'язання припинити дії та стягнення 16 605 990,65 грн.
Без виклику представників сторін
Товариство з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» про зобов'язання приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» пені у розмірі 96 121,33 грн. за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року та стягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 16 605 990,65 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» безпідставно набутих коштів в розмірі 16 605 990,65 грн.
04.12.2025 до суду від представника позивача надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якій заявник просить суд стягнути з Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» витрати на оплату правової допомоги в сумі 209 058,00 грн.
Як вбачається з рішення Господарського суду міста Києва від 26.11.2025 у справі №910/11053/25 судом не було вирішено питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем під час розгляду даної справи, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне ухвалити додаткове рішення.
Так, частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч.2 ст. 221 Господарського процесуального кодексу України у випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше п'ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.
У ч. ч. 3-4 ст. 244 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд, який ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
З аналізу вищезазначених норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що суд ухвалює додаткове рішення про судові витрати без повідомлення учасників справи, а виклик учасників справи у судове засідання для ухвалення додаткового рішення є ініціативою суду, а не його обов'язком.
За частиною 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.
Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
З матеріалів справи вбачається, що першою заявою по суті спору з боку позивача є позовна заява, в якій позивач зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 411 357,89 грн., які Товариство з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» очікує понести в зв'язку із розглядом справи.
Так, частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
В даному випадку до правовідносин сторін підлягає застосуванню вимога ч. 8 ст. 129 ГПК України про подання доказів щодо розміру понесених судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.10.2020 у справі № 922/376/20.
Як вбачається з матеріалів справи попередній орієнтовний розрахунок суми судових витрат наведений позивачем у його позовній заяві від 16.05.2025, рішення господарського суду міста Києва у справі №910/11053/25 ухвалене судом 26.11.2025, а заява про ухвалення судового рішення у справі №910/11053/25 сформована позивачем у підсистемі “Електронний суд» 04.12.2025, тобто в межах строків передбачених ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, зазначена заява також надіслана відповідачу 04.12.2025, що підтверджується описом вкладення.
У зв'язку з викладеним суд доходить до висновку про наявність правових підстав для розгляду заяви позивача про розподіл судових витрат по суті.
Розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» про ухвалення додаткового рішення у справі №910/11053/25, судом встановлено наступне.
Обгрнутовуючи заяву про ухвалення додаткового рішення, Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» вказує, що під час розгляду даної справи представником Позивача у Позові з посиланням на умови Договору про надання професійної правничої допомоги №106/02-2025 від 03.07.2025 був наданий розрахунок судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду даної справи у суді у розмірі 209 058 грн. 00 коп., що складає гривневий еквівалент 5 000 доларів США 00 центів за курсом НБУ станом на дату укладання Договору №106/02-2025.
Також у позові була заявлена вимога про стягнення вказаної суми витрат на професійну правничу допомогу з Відповідача на користь Позивача. Вказана вимога була підтримана представником Позивача в усних промовах під час розгляду справи по суті.
Як встановлено судом, 03.07.2025 року між Позивачем та Адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма Ангард» (надалі - «Фірма») було укладено Договір про надання професійної правничої допомоги №106/02-2025.
Згідно з п. 1.1 Договору про надання професійної правничої допомоги, Позивач доручив Фірмі, а Фірма взяла на себе зобов'язання надати Позивачу юридичні послуги з представництва і захисту прав та інтересів Клієнта в судах України першої інстанції, а також у апеляційній та касаційних інстанціях, у спорі з Приватним акціонерним товариством «Національна Енергетична Компанія «Укренерго» стосовно: стягнення коштів, безпідставно набутих за Договором про надання послуг з передачі електричної енергії №0144-02024 від 10.07.2019 року.
Відповідно до п. 6.1.1 Договору про надання професійної правничої допомоги, вартість послуг за представництво інтересів Позивача у суді першої інстанції у Спорі (Перший етап надання Послуг) становить 209 058 грн 00 коп. (без ПДВ), що еквівалентно 5 000,00 доларів США (п'яти тисячам доларів США 00 центів) за курсом Національного банку України станом на дату укладення даного Договору.
01.09.2025 вказана сума була сплачена ТОВ «Джен-Ай» на рахунок АО «АФ «Анград», що підтверджується витягом з Реєстру документів АТ «Райффайзен Банк» у м. Києві, сформованим 01.09.2025 та випискою з рахунку АО «АФ «Ангард», що містяться у матеріалах справи. На виконання повноважень, наданих Позивачем АО «АФ Ангард», адвокатом Шевчук Іриною Анатоліївною були надані послуги з підготовки позову та з представництва інтересів Позивача під час розгляду справи №910/11053/25 у Господарському суді м. Києва.
У поданому до суду відзиві на позовну заяву, Відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом даного Спору в суді першої інстанції у розмірі 209 058,00 грн.
Згідно з ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:
1) за змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);
2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;
3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч. 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;
4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись ч.ч. 5-7, 9 ст. 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Згідно зі ст. 26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
При цьому, суд враховує, що у п. 9 ч. 1 ст. 1 “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» установлено: представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.6 ч.1 ст.1 “Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Відповідно до ст. 19 “Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій та роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування в кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адмінвідповідальності під час розгляду справи про адмінправопорушення; надання правової допомоги свідку в кримінальному провадженні; представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адмінправопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача в кримінальному провадженні; представництво інтересів фіз- і юросіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших держорганах, перед фіз- та юрособами; представництво інтересів фіз- і юросіб, держави, органів держвлади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо іншого не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана ВРУ; надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст.126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 Верховний Суд зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Верховний Суд також зазначив, що у такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі “East/West Alliance Limited» проти України», заява N19336/04, п.269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові від 17.09.2019 Верховного Суду по справі №910/4515/18.
Отже, виходячи з вищенаведеної судової практики, при визначенні суми відшкодування витрат Позивача на правничу (правову) допомогу у справі № 910/11053/25 необхідно враховувати, що спір, який виник між Сторонами у справі відноситься до категорії спорів, які виникають у зв'язку із неналежним виконанням Договору про надання послуг; матеріали справи не містять великої кількості документів на дослідження, збирання б яких адвокат витратив значний час. Окрім того, даний спір для кваліфікованого юриста є спором незначної складності, у спорах такого характеру судова практика є сталою, великої кількості законів та підзаконних актів, які підлягають застосуванню, спірні правовідносини не передбачають. Також суд приймає до уваги, що господарськими судами вже була вирішена справа між тими самими сторонами, за тим самим Договором про надання послуг з передачі електричної енергії № 0144-02024, лише за інший період, що додатково свідчить про відсутність необхідності адвокату витрачати велику кількість часу на підготовку позовної заяви для подання до суду та представництво інтересів ТОВ «Джен-Ай» під час судових засідань.
Таким чином, здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, зважаючи на предмет позову у даній справі, її складність, доведеність неспівмірності таких витрат, часткове задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що заявлений позивачем до стягнення з відповідача розмір витрат пов'язаних із розглядом справи не пропорційний до предмета спору, не відповідає критеріям розумності їх розміру, дійсності та необхідності їх понесення (у заявленому розмірі), а визначений позивачем розмір адвокатських витрат не є неминучим та розумним, що є підставою не покладати у повному обсязі понесені позивачем витрати на правову допомогу адвоката на відповідача.
За таких обставин, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» про ухвалення додаткового рішення у справі №910/11053/25 та стягнення з Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги у розмірі 124 500,00 грн.
Керуючись ст.123, 126, 129, 232, 244 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» про ухвалення додаткового рішення у справі №910/11053/25 задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства “Національна енергетична компанія “Укренерго» (код ЄДРПОУ: 00100227; 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 25) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Джен-Ай Київ» (код ЄДРПОУ: 39775296; 01054, м. Київ, вул. Олеся Гончара, 45В) судові витрати, пов'язані з наданням правничої допомоги у розмірі 124 500,00 грн.
3. В іншій частині заяви відмовити.
4. Видати наказ після набрання додатковим рішенням законної сили.
Додаткове рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може
бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст. 254, 256, 257 ГПК України.
Повний текст складено та підписано 17.12.2025
Суддя М.О. Лиськов