ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
17.12.2025Справа № 910/9811/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Васильченко Т.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи № 910/9811/25
За позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про стягнення 3509,44 грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Комунальне підприємство «Київжитлоспецексплуатація» (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць» (далі - відповідач) про стягнення 3509,44 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення взятих на себе зобов'язань за договором про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №608 від 13.08.2012 не сплатив компенсацію витрат за користування земельною ділянкою за період з 20.12.2016 по 30.06.2025, у зв'язку з чим позивачем, як балансоутримувачем, заявлено до стягнення основний борг у розмірі 3509,44 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2025 відкрито провадження у справі №910/9811/25, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, залучено до участі у справі Департамент комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача та встановлено строки на подачу заяв по суті спору.
Частиною 5 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Згідно з ч. 4 ст. 89 Цивільного кодексу України до єдиного державного реєстру вносяться відомості про організаційно-правову форму юридичної особи, її найменування, місцезнаходження, органи управління, філії та представництва, мету установи, а також інші відомості, встановлені законом.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 18.08.2025 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04205, м. Київ, просп. Оболонський, буд. 14, літ.Б.
Втім, ухвала суду була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки "адресат відсутній за вказаною адресою" вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, суд враховує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» від 29.06.2023 року, який набрав чинності 21.07.2023 року та введений в дію 18.10.2023 року, внесено зміни до ряду статей Господарського процесуального кодексу України.
Так, частиною 6 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат. Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Отже, з 18.10.2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали суду про відкриття провадження у справі від 18.08.2025 року, а отже отримання ухвали Господарського суду міста Києва, зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Разом з цим, у відповідності до вимог статей 165, 251 Господарського процесуального кодексу України, відповідачу був встановлений строк для подання відзиву на позовну заяву протягом 15-ти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Втім, відповідач у визначений законом строк не подав ні відзиву на позовну заяву, ні клопотання про продовження строку на його подання.
Приписами ч.9 ст.165 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Приймаючи до уваги, що відповідач у встановлений строк не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору, Господарський суд міста Києва,
13.08.2012 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (попереднє найменування - Головне управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - орендодавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць» (далі - орендар) та Комунальним підприємством «Київжитлоспецексплуатація» (далі - підприємство) було укладено договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №608 (далі - договір), за умовами пункту 1.1 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 22.09.2011 №34/6250 та Протоколу Постійної комісії Київської міської ради з питань власності від 15.05.2012 №118 передає, а орендар приймає в оренду нерухоме майно (нежитлові приміщення), що належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва: далі об'єкт оренди, яке знаходиться за адресою: проспект Оболонський, будинок №14 літ. Б, для розміщення суб'єкта господарювання, що здійснює побутове обслуговування населення.
Цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди (п. 1.2 договору).
Відповідно до пункту 2.1 договору об'єктом оренди є: - нежитлові приміщення, загальною площею: 93,00 кв.м., в т.ч. 1 поверх - 9,90 кв.м., 2 поверх - 78,70 кв.м., підвал - 4,40 кв.м., згідно з викопіюванням з поверхового плану, що складає невід'ємну частину цього договору.
Згідно пункту 2.2 договору вартість об'єкта, згідно із затвердженим 20.03.2012 висновком про вартість майна станом на 29.02.2012 становить: 651600 грн 00 коп.
Об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі КП «Київжитлоексплуатація» (п. 2.4 договору).
За умовами пункту 3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженою рішенням Київради від 22.09.2011 №34/6250. Розмір орендної плати згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору за липень 2012 становить 29 грн 11 коп. за 1 кв.м. орендованої площі, що складає: 2706 грн 84 коп.
Розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається з урахуванням індексу інфляції за попередній місяць, опублікованому у поточному місяці (пункт 3.2 договору).
Пунктом 3.3 договору передбачено, що крім орендної плати орендар сплачує: - компенсацію витрат підприємства за користування земельною ділянкою на якій розташований об'єкт оренди, яка за липень 2012 складає: 459 грн 44 коп. на місяць.
Розмір орендної плати та компенсації витрат підприємства може бути змінений на вимогу однієї із сторін у разі зміни Методики розрахунку та порядку використання орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, відповідних цін і тарифів та в інших випадках, передбачених законодавством України (п. 3.4 договору).
Відповідно до пункту 3.5 договору додатково до орендної плати та компенсації витрат підприємством нараховується податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України, який сплачується орендарем разом з орендною платою.
Згідно пункту 3.6 договору орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачується орендарем на рахунок підприємства, за яким закріплене майно на праві господарського відання чи оперативного управління (балансоутримувача) (надалі - підприємство) КП «Київжитлоспецексплуатація» 01034 м. Київ, вул. Володимирська, 51-а р/р НОМЕР_1 у АБ «Укргазбанк» м. Києва МФО 320478 Код ЄДРПОУ 03366500 Св. ПДВ №39071463 ІПН 033665026594 починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати та компенсації витрат підприємства є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.
Пунктом 3.7 договору встановлено, що орендна плата та компенсація витрат підприємства сплачується орендарем незалежно від наслідків господарської діяльності орендаря щомісячно не пізніше 20 числа наступного місяця.
Зобов'язання орендаря по сплаті орендної плати та компенсації витрат підприємства забезпечуються у вигляді авансової плати в розмірі не менше ніж орендна плата та компенсація витрат підприємства за два місяці. Орендар сплачує авансовий платіж протягом 10 календарних днів з дати підписання договору. Підприємство зараховує авансовий платіж як орендну плату та компенсацію витрат підприємства за останні два місяці строку дії договору оренди. Індексація орендної плати в цьому випадку проводиться у відповідності до Методики рахунку орендної плати. Орендар має право сплачувати орендну плату та компенсацію витрат підприємства авансом за будь-який період в межах строку дії договору. Індексація орендної плати в цьому випадку проводиться у відповідності до Методики розрахунку орендної плати (п.п. 3.10, 3.11 договору).
Орендар зобов'язаний вносити орендні платежі (орендну плату та компенсацію витрат підприємства) своєчасно і в повному обсязі (пункт 4.2 договору).
Відповідно до пункту 4.15 договору орендар після припинення дії договору оренди зобов'язаний протягом 30 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі підприємству. Акт приймання-передачі об'єкта оренди підписується відповідним орендодавцем, орендарем та підприємством. У разі невиконання цього пункту орендар сплачує неустойку у подвійному розмірі орендної плати.
За умовами пункту 6.10 договору орендодавець або підприємство має право стягнути з орендаря заборгованість з орендної плати та інші збитки, заподіяні ним невиконанням своїх зобов'язань за цим договором, шляхом звернення стягнення на його кошти та майно в порядку, визначеному законодавством України.
Цей договір є укладеним з моменту підписання його сторонами і діє з 13 серпня 2012 року до 11 серпня 2015 року. У разі, якщо законом передбачене нотаріальне посвідчення і державна реєстрація, цей договір є укладеним з моменту державної реєстрації (п. 9.1 договору)
Пунктом 9.2 договору сторони погодили, що усі зміни та доповнення до цього договору оформляються в письмовій формі і вступають в силу з моменту підписання їх сторонами.
Договір припиняється в разі: припинення у разі ліквідації орендодавця або орендаря; невиконання або систематичного неналежного виконання істотних умов договору; закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду; в інших випадках, передбачених законом (п. 9.4 договору).
Згідно пункту 9.7 договору у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення цього договору або зміну його умов після закінчення строку його чинності протягом одного місяця договір вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором. Зазначені дії оформляються додатковою угодою, яка є невід'ємною частиною цього договору.
15.02.2013 року між орендодавцем, орендарем та балансоутримувачем було підписано акт приймання-передачі нерухомого майна, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в орендне користування згідно з договором оренди від 13.08.2012 №608 приміщення у нежилому будинку, що перебуває на балансі КП «Київжитлоспецексплуатація», загальною площею 93,0 кв.м. (у т.ч.: І поверх: МЗК - 9,9 кв.м.; ІІ поверх: корисна - 73,6 кв.м., МЗК - 5,1 кв.м.; підвал: МЗК - 4,4 кв.м.) розташоване за адресою: м. Київ, просп. Оболонський, 14 літер Б. Стан приміщення, що передається в оренду згідно даного договору - задовільний.
09.10.2015 року між Департаментом комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (далі - продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць» (далі - покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежилих приміщень №13/15 (далі - договір купівлі-продажу), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войтовським В.С., зареєстрований в реєстрі за номером 3682.
За умовами пункту 1.1 договору купівлі-продажу продавець продав, а покупець купив нежилі приміщення - групу приміщень №3 (літера Б), загальною площею 89,7 кв.м. (по групі приміщень №3 площа становить 74,7 кв.м.; по МЗК площа становить 15 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, будинок 14 (надалі - Об'єкт приватизації). Покупець зобов'язується прийняти об'єкт приватизації і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі та зареєструвати право власності на об'єкт приватизації в установленому законодавством порядку.
12.10.2015 року між продавцем та покупцем було підписано акт приймання-передачі нежилих приміщень загальною площею 89,7 кв.м. на просп. Оболонському, 14, літ. «Б» №12, за умовами якого продавець передає, а покупець приймає продані шляхом викупу нежилі приміщення - групу приміщень №3 (літера Б), загальною площею 89,7 кв.м. (по групі приміщень №3 площа становить 74,7 кв.м.; по МЗК площа становить 15 кв.м.), які розташовані за адресою: м. Київ, проспект Оболонський, 14. Передача вищезгаданого майна проводиться згідно з договором купівлі-продажу від 09.10.2015 №13/15, посвічений Войтовським В.С. - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу та зареєстрованим за №3682 від 09.10.2015.
Отже, залишок орендної площі склав 3,3 кв.м.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 року у справі №910/9813/25 за позовом Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць» про стягнення 5563,54 грн стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць» на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» неустойку у розмірі 5563,54 коп. та судовий збір у розмірі 2422,00 коп.
При цьому, під час розгляду справи №910/9813/25 судом встановлено, що договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №608 від 13.08.2012 припинився з 11.08.2015, а відтак відповідач відповідно до п. 4.15 договору мав повернути майно у строк до 10.09.2015 включно, однак продовжував користуватись об'єктом оренди з 11.09.2015, станом на 30.06.2025 докази повернення залишку орендованої площі у розмірі 3.3 кв.м. відповідачем відсутні, у зв'язку з чим застосовано до нього відповідальність у вигляді виплати неустойки у відповідності до ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України.
Частиною 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень господарських судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб'єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта.
Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 у справі №920/291/21, від 30.08.2022 у справі №904/1427/21 та від 24.05.2018 у справі №922/2391/16.
Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
При цьому, частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» та від 28.11.1999 року в справі «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Христов проти України» від 19.02.2009 та «Пономарьов проти України» від 03.04.2008).
Таким чином, встановлення вищезазначеним рішенням Господарського суду міста Києва від 14.10.2025 року у справі №910/9813/25 того, що договір про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №608 від 13.08.2012 є припиненим з 11.08.2015 та факту продовження користування об'єктом оренди відповідачем і після припинення даного договору в силу імперативних приписів статті 75 Господарського процесуального кодексу України має преюдиційне значення для даної справи та не підлягає повторному доказуванню.
Відтак, оскільки відповідач після закінчення строку дії договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду №608 не звільнив орендовані нежитлові приміщення у розмірі 3.3 кв.м., позивачем, на підставі пункту 3.6 договору нараховано відповідачу компенсацію витрат за користування земельною ділянкою в загальному розмірі 3509,44 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору.
Статтями 626, 627 вказаного Кодексу передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у наданій сторонам можливості за взаємною згодою визначати умови такого договору, змінювати ці умови також за взаємною згодою або утримуватись від пропозицій про їх зміну.
Отже, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
У пункті 3.6 договору сторони узгодили, що останнім днем сплати компенсації витрат підприємства є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві.
Під час розгляду даної справи суду не надано відповідний акт приймання-передачі об'єкта оренди з оренди, а відтак відповідач має компенсувати позивачу витрати за користування земельною ділянкою у заявлений позивачем період, як це було узгоджено сторонами в п. 3.6 договору.
Положеннями статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Приймаючи до уваги вищевикладене та зважаючи на те, що відповідачем не спростований факт неналежного виконання ним обов'язків з оплати позивачу компенсації витрат за користування земельною ділянкою та не надано доказів повернення залишку розміру орендованої площі орендодавцю за відповідним актом, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення 3509,44 грн компенсації за користування земельною ділянкою, розрахунок якої відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим та доведеним.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов'язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість, як і не скористався своїм правом на подання відзиву.
Приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» підлягають задоволенню у заявленому розмірі.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись статей 13, 73, 74, 76-80, 129, 165, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць» задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медовий місяць» (04205, м. Київ, просп. Оболонський, буд. 14 літ. Б; ідентифікаційний код 32772655) на користь Комунального підприємства «Київжитлоспецексплуатація» (01001, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 51-А; ідентифікаційний код 03366500) заборгованість у розмірі 3509 (три тисячі п'ятсот дев'ять) грн 44 коп. та судовий збір у розмірі 2422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп.
3. Видати наказ позивачу після набрання рішенням суду законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2025.
Суддя Т.В. Васильченко