ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.11.2025Справа № 910/2919/25
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері";
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг";
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Плант Агро" (третя особа 1);
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротериторія" (третя особа 2);
Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" (третя особа 3);
про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні власністю.
Суддя О.В. Мандриченко
Секретар судового засідання С.В. Григоренко
Представники:
Від позивача: Заянчуковський С.О., адвокат, ордер серії АІ № 1843018 від 10.03.2025;
Від відповідача: Сімонова Є.О., адвокат, довіреність № 054/12 від 30.12.2024;
Від третьої особи 1: Коваленко О.І., адвокат, ордер серії ВМ №1067999 від 13.06.2025;
Від третьої особи 2: не з'явилися;
Від третьої особи 3: не з'явилися.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" (далі також - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом, в якому просить:
- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" право власності на сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563;
- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі також - відповідач) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563;
- усунути Товариству з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" перешкоди в користуванні власністю на сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563, шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді іншого обтяження рухомого майна і виключення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.03.2025 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" залишено без руху, встановлено позивачу строк та спосіб усунення недоліків позовної заяви.
18.03.2025 до суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 17.03.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2025 вирішено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 910/2919/25, розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, а підготовче засідання призначити на 22.04.2025.
09.04.2025 до господарського суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, в якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог.
14.04.2025 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача.
18.04.2025 до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2025 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Плант Агро" (на стороні позивача), Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротериторія" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" (на стороні відповідача).
16.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю "Плант Агро" подало до господарського суду пояснення у справі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.07.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу № 910/2919/25 до судового розгляду по суті.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 18.11.2025 представник позивача позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 18.11.2025 проти позовних вимог заперечував, у задоволенні позову просив відмовити.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 18.11.2025 представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Плант Агро" надав пояснення по суті спору.
Під час розгляду спору по суті у судовому засіданні 18.11.2025 представники Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротериторія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" не з'явився, про дату, час та місце його проведення були повідомлені належним чином.
Ухвали суду надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, які зазначені у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротериторія": 01103, м. Київ, вул. Професора Підвисоцького, 10/10, офіс 6, однак поштові відправлення повернулися до суду з відміткою оператора поштового зв'язку про причини повернення - "за закінченням терміну зберігання".
Ухвали суду надсилалися рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення на адреси, які зазначені у відомостях з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки": 41400, Сумська обл., Шосткинський р-н, м. Глухів, вул. Терещенків, 44, однак поштові відправлення повернулися до суду з відміткою оператора поштового зв'язку про причини повернення - "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з частиною 1, 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Згідно з частиною 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України, ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень", усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень", для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротериторія" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" не було позбавлені права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/2919/25 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Судом, враховано, що в силу вимог пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням пунктом 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006 року, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що неявка представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротериторія" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
18.11.2025 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Позивач звернувся до господарського суду із позовом, в якому просить:
- визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" право власності на сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563;
- витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Лізинг" (далі також -ТОВ "ОТП Лізинг") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563;
- усунути Товариству з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" перешкоди в користуванні власністю на сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563, шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді іншого обтяження рухомого майна і виключення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна.
Вказані позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 28.10.2017 вперше придбав сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 серійний номер TPL0000563 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" за договором поставки сільськогосподарської техніки № 3/1802, яку в подальшому 23.03.2020 продав Товариству з обмеженою відповідальністю "Світ Агротехніки" (далі також - третя особа 3, ТОВ "Світ Агротехніки") на підставі договору купівлі-продажу сільськогосподарської техніки, однак 03.11.2021 він вдруге набув право власності на сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 серійний номер TPL0000563, проте 28.04.2023 слідчим слідчої групи ГСУ НП України у ході здійснення досудового розслідування кримінального провадження № 12023000000000231 від 09.02.2023 на підставі ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 13.04.2023 у справі № 757/14644/23-к проведено обшук за адресою: Чернігівська область, Ніжинський район, м. Ніжин, вул. Березанська, 159-А та було вилучено сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563 та згідно протоколу обшуку від 28.04.2023 вказану сівалку відправлено на зберігання на територію майданчика для зберігання тимчасово вилученого майна відділення поліції № 1 Чернігівського РУП ГУНП в Чернігівській області та в подальшому, ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2024 у справі 757/12855/24-к передано відповідачу на відповідальне зберігання, як "власнику" такого майна, сівалку точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 номер шасі TPL0000563.
Як вказує позивач, такі дії правоохоронних органів обумовлені тим, що відповідач набув право власності на вказану сівалку згідно договору купівлі-продажу від 01.04.2020 № 6436-S/21 укладеного третьою особою 3, як продавцем, відповідачем як покупцем, лізингодавцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротериторія" (далі також - третя особа 2, ТОВ "Агротериторія"), як лізингоодержувачем, а 03.04.2020 сторони підписали акт приймання-передачі товару. На підставі цих документів представники правоохоронних органів вирішили тимчасово передати належне позивачу рухоме майно на відповідальне зберігання відповідача.
При цьому позивач вказує, що станом на 01.04.2020, третя особа 3 ще не набула права власності на вказану сівалку, оскільки не розрахувалось за неї з позивачем, отже, не могла передавати її іншим особам, більш того, сама сівалка також не потрапляла у розпорядження ані третьої особи 2, ані відповідача, оскільки насправді була фізично передана спочатку від ТОВ "Світ Агротехніки" до ТОВ "Плант Агро", а потім від ТОВ "Плант Агро" до позивача, де і була вилучена під час проведення обшуку.
Як зазначає позивач, ТОВ "ОПТ Лізинг" вважає себе власником сівалки пневматичної точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 із серійним номером TPL0000563, оскільки:
- утримує сівалку Позивача у себе;
- неодноразово зверталось з клопотаннями про скасування арешту сівалки, зазначаючи ТОВ "ОТП Лізинг" її власником;
- звернулось до Господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості з ТОВ "Агротериторія", серед іншого також стверджуючи, що є власником указаної сівалки (справа № 910/5634/23);
- ініціювало внесення до Державного реєстру обтяжень рухомого майна заборони відчуження об'єкта: Сівалка пневматична точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16, TPL0000563, Номер об'єкта: TPL0000563 .
Відповідач, заперечуючи проти задоволенні позовних вимог вказує, що між ним та ТОВ "Агротериторія" було укладено рамковий договір фінансового лізингу № 6436-FL від 27.03.2020, на виконання якого між відповідачем та ТОВ "Світ Агротехніки" укладено договір купівлі продажу № 6436 - S/21 від 01.04.2020 відповідно до умов якого відповідач придбав сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo TPL 16, номер шасі TPL0000563 , 2019 року та на підтвердження придбання об'єкту лізингу за договором купівлі - продажу між відповідачем, ТОВ "Світ Агротехніки" та ТОВ "Агротериторія" підписано акт приймання-передачі за яким об'єкт лізингу передано у фактичне користування лізингоодержувачу.
За твердженнями відповідача, ТОВ "ОТП Лізинг" набуло право власності на об'єкт лізингу з 03.04.2020.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Плант Агро", надаючи пояснення по суті спору, вказує, що між ним та ТОВ "Світ Агротехніки" 24.12.2020 укладено договір поставки № САТ -1301, предметом якого була Сівалка Vaderstad Tempo TPL 16, стан б/у, вартістю в еквіваленті 120 тис. євро, що на день підписання становило 4 172 784,00 грн, а у червні 2021 до ТОВ "Плант агро" звернувся позивач з пропозицією придбати нову с/г техніку, на що третя особа 1 погодилася на умовах "трейд ін", тобто, ТОВ "Плант агро" продає б/у техніку, взамін купує нову с/г техніку у ТОВ "Діос Машинері" з доплатою. Дані взаємовідносини оформлені окремими договорами, відносно кожної одиниці техніки. ТОВ "Діос Машинері" придбало у ТОВ "Плант агро" сівалку на підставі договору № СГТ БУ № 67 від 18.06.2021, за ціною в еквіваленті 150000 євро, на умовах франкосклад: Сумська область, Сумський район, с. Патріотівка.
Також третя особа 1 зазначає, що на її думку, відповідач не набув сівалку у власність, оскільки станом на дату підписання акту приймання - передачі сівалки між ТОВ "ОТП Лізинг" та ТОВ "Світ агротехінки", останній не набув право власності на сівалку, і як наслідок не міг нею розпоряджатися (відчуджувати).
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судових засіданнях всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Діос Машинері" не підлягають задоволенню з наступних підстав.
За приписами ст. 316 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно зі ст. 319, 321 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 391 ЦК України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів.
У ч. 1 ст. 334 ЦК України визначено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За змістом положень ст. 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
Відповідно до ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 16 ЦК України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У розумінні зазначених приписів суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
У ст. 41 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 по справі № 922/1334/17, та колегія суддів, під час розгляду даної справи, не вбачає підстав відступити від такої позиції.
В обґрунтування належності Сівалки Vaderstad Tempo TPL 16, позивач посилався на те, що 28.10.2017 він вперше придбав сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo L TPL 16 серійний номер TPL0000563 у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ведерстад" за договором поставки сільськогосподарської техніки № 3/1802, вартість сівалки 3 642 001,86 грн з ПДВ була сплачена позивачем у повному обсязі, що підтверджується видатковою накладною від 09.12.2019 № 2960.
Однак суд вказує, що доказом сплати вартості вказаної сівалки не може бути вказана видаткова накладна, а може бути відповідне платіжне доручення, однак такого позивачем до суду не надано.
В свою чергу суд звертає увагу, що вказана видаткова накладна датована 09.12.2019, а підставою зазначено вказаний договір та замовлення № 3/1802-85 від 26.07.2019, що в свою чергу спростовує твердження позивача, про те, що він вперше придбав Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16 саме 28.10.2017.
Крім того, суд зазначає, що матеріали справи не містять і акту приймання-передачі вказаної сівалки.
При цьому суд вказує, що умовами п. 3.3. договору № 3/1802 від 28.10.2017 передбачено здача - прийом Товару по кількості та якості здійснюється у відповідності до умов договору та правил, встановлених Інструкціями про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості № П-6 від 15.06.1965 та якості № П-7 від 25.04.1966.
Суд зазначає, що Інструкціями про порядок прийому продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по кількості № П-6 від 15.06.1965 та якості № П-7 від 25.04.1966 передбачено порядок передання товару за актом прийому-передачі по кількості та якості, однак, матеріали справи вказаних актів не містять, що додатково може спростовує твердження позивача про те, що ним 28.10.2017 було придбано вказану сівалку.
При цьому судом встановлено, що між ТОВ "ОТП Лізинг" та ТОВ "Агротериторія" було укладено рамковий договір фінансового лізингу № 6436-FL від 27.03.2020, на виконання якого між відповідачем та ТОВ "Світ Агротехніки" укладено договір купівлі продажу № 6436 - S/21 від 01.04.2020, відповідно до умов якого відповідач придбав сівалку пневматичну точного висіву Vaderstad Tempo TPL 16, номер шасі TPL0000563 , 2019 року та на підтвердження придбання об'єкту лізингу за договором купівлі - продажу між відповідачем, ТОВ "Світ Агротехніки" та ТОВ "Агротериторія" підписано акт приймання-передачі до договору № 6436 - S/21 від 01.04.2020, за яким об'єкт лізингу, а саме Сівалка Vaderstad Tempo TPL 16, номер шасі TPL0000563, 2019 року виготовлення, нова, передано у фактичне користування лізингоодержувачу.
Крім того в матеріалах справи, також наявний акт приймання-передачі до протоколу лізингу № 21 від 01.04.2020 до рамкового договору фінансового лізингу № 6436 - S/21 від 01.04.2020, відповідно до якого ТОВ "ОТП Лізинг" передало, а ТОВ "Агротериторія" прийняло Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16, номер шасі TPL0000563 , 2019 року виготовлення, нову.
Суд вказує, що оскільки позивач стверджує, що ним було придбано в 2017 році Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16, то, відповідно вона має бути не пізніше 2017 року випуску, однак відповідачем придбано нову Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16, 2019 року випуску.
Крім того, додатково підтверджує той факт, що відповідачем придбано Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16 2019 року випуску додаток до додаткової угоди щодо страхування відповідного переліку ТЗ № 593/20-Тех/Ц2/1033 від 03.04.2020, де додатково вказано, що Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16 2019 року випуску.
Також суд вказує, що 10.02.2022 до Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено запис № 29683238 про обтяження Сівалки Vaderstad Tempo TPL 16, обтяжувачем якого є ТОВ "ОТП Лізинг", боржником - ТОВ "Агротериторія", строк виконання зобов'язання 10.02.2027, а підстава - рамковий договір фінансового лізингу № 6436-FL від 27.03.2020.
Щодо посилань сторін на вирок Голосіївського районного суду міста Києва від 10.06.2024 у справі № 752/6963/24 (кримінального провадження № 12024000000000565), то суд, в контексті Сівалки Vaderstad Tempo TPL 16, вказує, що вказаним вироком також встановлено, що вказана Сівалка є 2019 року випуску, що також спростовує твердження позивача про те, що вона була придбана ним в 2017 році.
Суд вказує, що ТОВ "ОТП ЛІЗИНГ" є потерпілою особою в рамках кримінального провадження № 12024000000000565.
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У частині 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України, однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин 3-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
До того ж, суд наголошує, що 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що докази, надані ТОВ "ОТП Лізинг" щодо набуття ним права власності на Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16 є більш вірогідними, аніж ті, що надано позивачем.
Вирішуючи спір по суті, суд повинен установити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. Відсутність права на позов у матеріальному розумінні спричиняє прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших установлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення в інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов'язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог (аналогічний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19).
Відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні позову (такий висновок викладений у пункті 7.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).
З урахуванням викладеного, оскільки позивачем не доведено факту набуття права власності на Сівалку Vaderstad Tempo TPL 16, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Конституція України гарантує захист права власності.
Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України, держава забезпечує, зокрема, захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання та рівність їх перед законом.
Конституція України прямо встановлює заборону протиправного позбавлення власника права власності (частина 4 статті 41 Конституції України). Непорушність цього права означає передусім невтручання будь-кого у здійснення власником своїх прав щодо володіння, користування та розпорядження майном, заборону будь-яких порушень прав власника щодо його майна всупереч інтересам власника та його волі.
Частина 1 статті 321 ЦК України також передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленими законом (частина 2 статті 321 ЦК України).
В той же час згідно із частиною 2 статті 328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Згідно із частинами 1, 3 статті 13, частиною 1 статті 74 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Позивачем заявлені вимоги про визнання права власності на спірне майно, а також вимоги про витребування вказаного майна у відповідача та усунення перешкод у користуванні вказаним майном.
Відповідно до положень статті 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
У той же час відповідно до усталеної судової практики, за загальним правилом, судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадках, коли це право не визнається, заперечується або оспорюється. Відповідний правовий висновок, зокрема, міститься в постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17.
Відповідно до положень статті 387 ЦК України, власник також має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Правовий аналіз положень зазначеної вище статті ЦК України дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до не власника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.
Таким чином, у спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно, а суду для правильного вирішення спору слід з'ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 23.05.2018 у справі № 910/73/17).
З огляду на викладене, звертаючись до суду з віндикаційним позовом, позивач повинен підтвердити його право власності на витребуване майно, факт вибуття вказаного майна з його володіння, наявність вказаного майна у незаконному володінні відповідача.
Діюче законодавство, зокрема, положення статей 387, 388 ЦК України передбачають можливість витребування майна з чужого незаконного володіння саме на користь особи, яка є законним власником такого майна.
Також суд вказує, що до регламентованих ЦК України способів захисту права власності належать:
? визнання права власності (стаття 392);
? витребування майна із чужого незаконного володіння, у тому числі від добросовісного набувача (статті 387, 388);
? усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391);
? заборона вчинення дій, які порушують право власності, або вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386);
? визнання незаконним правового акта, що порушує права власника (стаття 393);
? зобов'язання повернути потерпілому безпідставно набуте майно (статті 1212, 1213) та інші.
Віндикаційний позов (ст. 387 ЦК України) - це вимога про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння. Метою такого позову є повернення об'єкта права власності у володіння власника.
Ознаки віндикаційного позову: подається власником або титульним володільцем; стосовно індивідуально визначених речей; зміст позову становить вимога про повернення речі; річ перебуває у володінні іншої особи (відповідача); річ перебуває в чужому володінні незаконно.
Розмежовуючи володіння рухомим і нерухомим майном, варто звернути увагу на п. 43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), у якому йдеться про те, що для володіння рухомим майном важливо встановити факт фізичного утримання речі, і про те, що володіння нерухомим майном може бути підтверджене фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
У п. 114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження 14-208цс18) вказано, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У разі позбавлення власника володіння нерухомим майном це введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 199/8324/19 (провадження № 14-212цс21) зазначено: якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту може бути позов про витребування нерухомого майна, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру прав.
Негаторний позов (ст. 391 ЦК України) - це вимога власника, який володіє річчю, про усунення перешкод у здійсненні користування і розпорядження нею. Власник, який звертається за захистом, зберігає майно у своєму володінні та вимагає від відповідача припинити протиправні дії щодо свого майна, які не пов'язані із порушенням володіння.
Ознаки негаторного позову: подається власником або титульним володільцем; стосовно майна, яке перебуває у власника (володільця); інша особа заважає користуванню або розпорядженню цією річчю; для створення таких перешкод немає правових підстав.
Умовою задоволення негаторного позову є встановлення протиправності дій відповідача. Якщо дії відповідача є правомірними або між сторонами існують договірні відносини, негаторний позов задоволенню не підлягає.
При цьому захист прав та інтересів позивача надається судом у формі припинення дій, що порушують право, або відновлення становища, яке існувало до порушення права.
Позивач самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим усунути виявлені порушення. Якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, суд визначає дії, які має вчинити або не вчинювати відповідач для усунення порушень, і строк виконання цих дій.
Віндикаційний та негаторний позови - це класичні види речових позовів, які пред'являються, якщо між сторонами спору існують абсолютні (речові) відносини, тобто між позивачем і відповідачем немає будь-якого договору або недоговірного зобов'язання.
Віндикаційні та негаторні вимоги є взаємовиключними і не можуть бути заявлені в одному позові. Визначальним критерієм їх розмежування є наявність або відсутність в особи володіння майном на момент звернення з позовом до суду.
До аналогічних висновків прийшов Верховний Суд України у постанові від 18.01.2017 у справі № 6-2723цс16.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 зауважено, що, розглядаючи справу, суд насамперед має з' ясувати таке:
- чи передбачено обраний позивачем спосіб захисту законом або договором;
- чи передбачено законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача;
- чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Як встановлено судом, позивачем в даній справі заявлено віндикаційні та негаторні вимоги.
А відтак, оскільки позивачем заявлено віндикаційні та негаторні вимоги в одному позові, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.
Згідно з частиною 1 статті 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частинами 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як вказано в статті 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України встановлено що, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
В статті 79 Господарського процесуального кодексу України вказано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (№ 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" №49684/99 від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як законодавчо необґрунтовані та безпідставні.
Враховуючи наведене, судові витрати відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду відповідно до положень Господарського процесуального кодексу України подається до Північного апеляційного господарського суду протягом 20 (двадцяти) днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 17.12.2025.
Суддя О.В. Мандриченко