Єдиний унікальний номер 205/10166/25
Номер провадження3/205/3211/25
09.12.2025 м. Дніпро
Суддя Новокодацького районного суду міста Дніпра Дахно М.М., розглянувши матеріали, що надійшли з Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області відносно
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП,
До суду з Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області надійшов протокол про адміністративне правопорушення ВАД №448474 від 24.06.2025.
Згідно вказаного протоколу 24.06.2025 о 01:30 у АДРЕСА_2 , ОСОБА_1 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з роту, почервоніння обличчя), вчинив домашнє насильство психологічного характеру повторно протягом року по відношенню до малолітньої дитини ОСОБА_2 , а саме поводив себе агресивно, словесно ображав нецензурною лайкою, внаслідок чого дитина була рознервована та занепокоєна.
До протоколу про адміністративне правопорушення уповноваженою особою на доведення його вчинення долучено такі матеріали:
-заяву та пояснення ОСОБА_3 про те, що її колишній чоловік ОСОБА_1 24.06.2025 о 02:00 за адресою АДРЕСА_2 , після розірвання шлюбу приходить за цією адресою, вибиває двері, стоїть під вікнами, голосно кричить, ображає нецензурною лайкою, систематично діти налякані його поведінкою;
-свідоцтво про народження ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ,
-форма оцінки ризиків домашнього насильства ОСОБА_1 (встановлено низький рівень небезпеки);
-рапорт помічника чергового ВП№1 Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про реєстрацію правопорушення за заявою ОСОБА_3 про те, що колишній чоловік вибиває двері;
-копія знеособленої постанови Ленінського районного суду міста Дніпропетровська від 15.01.2025 .
ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце судових засідань, клопотань про відкладення судового розгляду не подавав.
Зважаючи на те, що судом вжито вичерпних заходів для повідомлення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, про дату, час і місце розгляду справи, забезпечивши можливість з'явитися до суду і висловити свою позицію стосовно складеного відносно неї протоколу про адміністративне правопорушення, суд вважає можливим розглянути справу без участі останньої.
Потерпіла ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснила, що вона мешкає за адресою: АДРЕСА_2 , разом із дітьми малолітнім ОСОБА_4 2015 року народження та повнолітньою ОСОБА_5 . 24.06.2025 посеред ночі до них прийшов її колишній чоловік ОСОБА_1 у стані алкогольного сп'яніння та почав гучно стукати у двері, кричати, вимагати його впустити, але всередину не потрапив. Вона викликала поліцію, яка його забрала. У квартирі в цей час був син ОСОБА_6 , який злякався від стуку, вона включила йому мультфільми, та він заснув. Також просила допитати в якості свідка її доньку ОСОБА_7 , яка теж перебувала в той час у квартирі.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні відмовилась надавати будь-які пояснення відносно свого батька ОСОБА_1 .
Неповнолітній ОСОБА_2 у присутності матері пояснив, що в той день ліг спати, прокинувся від гучного стуку у двері, почув, як тато кричить, щоб йому відчинили двері. Мама надягнула йому навушники та включила мультфільми, щоб відволікти. Він чув, як приїхала поліція, після цього він заснув.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов такого висновку.
Згідно вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин справи, вирішення її в точності відповідності з законом.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно вимог п.1, п.15 розділу ІІ Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 1376 06.11.2015, складання протоколів про адміністративні правопорушення, отримання пояснення від осіб, які притягаються до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків здійснюють уповноважені на те посадові особи органів поліції; до протоколу про адміністративне правопорушення долучаються інші матеріали про адміністративне правопорушення (пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновок експерта, речові докази, протокол про вилучення речей і документів, рапорти посадових осіб, а також інші документи та матеріали, що містять інформацію про правопорушення).
Отже, процесуальний обов'язок щодо доказування правомірності притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого процесуального законодавства покладено на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення.
Диспозицією частини 1 статті 173-2 КУпАП передбачена відповідальність за вчинення домашнього насильства, тобто умисне вчинення будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру (застосування насильства, що не спричинило тілесних ушкоджень, погрози, образи чи переслідування, позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна або коштів, на які потерпілий має передбачене законом право, тощо), внаслідок чого була завдана шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Частиною 2 статті 173-2 КУпАП встановлено відповідальність за діяння, передбачене частиною першою цієї статті, вчинене стосовно малолітньої чи неповнолітньої особи.
Частиною 3 статті 173-2 КУпАП встановлено відповідальність за повторне протягом року вчинення порушення, передбаченого частинами першою або другою цієї статті, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню.
Статтею 9 КУпАП встановлено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Частиною 1 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.
Суд зауважує, що у Законі надано загальне визначення психологічного насильства.
Проте адміністративним правопорушенням таке насильство суд може визнати лише у тому випадку, коли такі дії завдали шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого, яка є обов'язковою ознакою складу вказаного адміністративного правопорушення. Тобто, у справах про домашнє насильство доказуванню підлягає не лише факт вчинення відповідних дій (бездіяльності) особи, а й наслідки, які в результаті таких дій (бездіяльності) були заподіяні постраждалій особі.
Таким чином, законом встановлено сукупність передбачених законом обов'язкових ознак, за наявності яких діяння визнається адміністративним правопорушенням і тягне адміністративну відповідальність (склад адміністративного правопорушення).
Із наданих матеріалів, пояснень свідка та потерпілого вбачається, що ОСОБА_1 у нічний час доби стукав у двері за адресою: АДРЕСА_2 , де мешкає свідок ОСОБА_3 разом із дітьми малолітнім ОСОБА_4 2015 року народження та повнолітньою ОСОБА_5 , та словесно ображав нецензурною лайкою (із протоколу не зрозуміло, кого саме він ображав).
Проте суду не надано доказів вчинення такого насильства (словесних образ) саме щодо малолітнього ОСОБА_2 .
Окрім того, суд зауважує, що лише нецензурні, образливі висловлювання та погрози на адресу особи без шкоди фізичному або психічному здоров'ю потерпілого не формують собою домашнє насильство.
Водночас суд зауважує, що протокол про вчинення адміністративного правопорушення взагалі не містить відомостей про те, чи була спричинена діями ОСОБА_1 шкода фізичному або психічному здоров'ю потерпілого.
Так, пунктом 6 ч.1 ст.1 Закону України «Про систему охорони психічного здоров'я в Україні» визначено, що психічне здоров'я - складова загального здоров'я та стан благополуччя, а не лише відсутність психічних та поведінкових розладів, за якого кожна особа може реалізувати власний потенціал, впоратися із життєвими труднощами, продуктивно і плідно навчатися та працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти.
У протоколі про адміністративне правопорушення вказано, що внаслідок дій ОСОБА_1 дитина була рознервована та занепокоєна.
Проте згідно визначення поняття «психологічне насильство» у статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» шкода, завдана психічному здоров'ю особи, не охоплює її побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, емоційну невпевненість, нездатність захистити себе тощо.
Натомість, на підтвердження завдання потерпілому наслідків у виді шкоди фізичному або психічному здоров'ю, які є обов'язковою та істотною ознакою складу вказаного адміністративного правопорушення, до протоколу уповноваженою особою не долучено жодних доказів (висновків експертів, довідок медичних установ, пояснень інших осіб (родичів, колег, сусідів) про зміни у поведінці, емоційному стані потерпілої тощо).
Отже, за відсутності такої шкоди у діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП.
Також, суд враховує, що статтею 269 КУпАП визначено, що потерпілим є особа, якій адміністративним правопорушенням заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду (ч.1 ст.269 КУпАП. Якщо адміністративне правопорушення, передбачене статтею 1732 або 1736 цього Кодексу, було вчинено у присутності малолітньої чи неповнолітньої особи, така особа також визнається потерпілим, незалежно від того, чи було їй заподіяно шкоду таким правопорушенням, і на неї поширюються права потерпілого, крім права на відшкодування майнової шкоди (ч.3 ст.269 КУпАП).
За змістом протоколу про адміністративне правопорушення №448474 від 24.06.2025 ОСОБА_1 звинувачується у вчиненні домашнього насильства саме щодо малолітнього ОСОБА_2 , якого визнано потерпілим від вчинення адміністративного правопорушення саме на підставі ч.1 ст.269 КУпАП, оскільки інші потерпілі у протоколі про адміністративне правопорушення не згадуються.
Таким чином, частина третя ст.269 КУпАП у даному випадку не застосовується.
У разі ж вчинення адміністративного правопорушення відносно іншого потерпілого у присутності малолітньої дитини наявність таких наслідків щодо іншого потерпілого теж є обов'язковою, оскільки дії кривдника є адміністративним правопорушенням лише за наявності всіх обов'язкових ознак його складу, у тому числі завданої шкоди.
Також суд зауважує на те, що єдиним належним та допустимим доказом повторності вчинення адміністративного правопорушення особою, на яку протягом року було накладено адміністративне стягнення, є належним чином завірена копія рішення повноважного органу (посадової особи) про накладення такого стягнення. Таке рішення відносно ОСОБА_1 у матеріалах справи відсутнє.
Знеособлену постанову, долучену до протоколу, суд вважає неналежним доказом, оскільки із її змісту не зрозуміло, якої особи вона стосується. А суд позбавлений права збирати докази на користь обвинувачення та доводити кваліфікуючу ознаку складу адміністративного правопорушення.
Оцінюючи зазначені докази, суд бере до уваги, що протокол про адміністративне правопорушення є документом, що офіційно засвідчує подію адміністративного правопорушення і відповідно до ст. 251 КУпАП є одним із джерел доказів, на основі яких ґрунтується повне, всебічне і об'єктивне з'ясування обставин справи та правильне її вирішення. Однак, протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення і являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи. Зазначене узгоджується і з судовою практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (п.43 рішення від 14.02.2008 у справі «Кобець проти України», п. 282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»).
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене, і правопорушник є винним у його вчиненні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння. Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 N 23-рп/2010 адміністративна відповідальність в України та процедура притягнення до неї ґрунтується на конституційних принципах і правових презумпціях, в тому числі і закріпленої в ст. 62 Конституції України презумпції невинуватості.
Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
У рішенні Європейського Суду з прав людини від 21.07.2011 у справі «Коробов проти України» вказується, що суд має право обґрунтувати свої висновки лише доказами, що випливають із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпції факту. Тобто таких, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом».
У справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» від 06.12.1998 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
Крім того, у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява №36673/04) ЄСПЛ зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У постанові Верховного суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а, була висловлена правова позиція про те, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Враховуючи відсутність у даній справі належних та беззаперечних доказів факту вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 , беручи до уваги, що суд не має права самостійно редагувати фабулу адміністративного правопорушення та відшукувати докази на користь обвинувачення, тим паче встановлювати та доводити істотні ознаки складу адміністративного правопорушення, оскільки це становитиме порушення права на захист та принципу рівності сторін процесу, суд дійшов висновку про те, що за таких обставин факт вчинення останнім правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 173-2 КУпАП, є недоведеним, що має наслідком закриття провадження у справі на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись ст.33, 38, 247, 251, 280 КУпАП,
Провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.173-2 КУпАП ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закрити у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови до Дніпровського апеляційного суду через Новокодацький районний суд міста Дніпра.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.
Суддя М.М.Дахно