нп 2/490/4641/2025 Справа № 490/8407/25
Центральний районний суд м. Миколаєва
12 грудня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Могила Д.І., за участі позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката Ільїна О.В., відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи - Орган опіки та піклування Миколаївської міської ради в особі виконавчого комітету Миколаївської міської ради, Служба у справах дітей адміністрації Центрального району Миколаївської міської ради про позбавлення батьківських прав
08 жовтня 2025 року позивач звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав відповідача стосовно його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , встановлення над дітьми опіки та призначнення її опікуном, а також стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після смерті матері дітей, ОСОБА_5 , відповідач фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не бере участі у вихованні дітей, не забезпечує їх матеріально, не цікавиться станом їх здоров'я, навчанням та розвитком, не підтримує з дітьми стосунків і не створив жодних умов для їх проживання.З часу смерті матері діти постійно проживають разом із позивачкою, яка є їх рідною тіткою по лінії матері, перебувають повністю на її утриманні, мають з нею стійкий емоційний зв'язок, отримують належний догляд, виховання та матеріальне забезпечення.
Ухвалою суду від 10 жовтня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та призначено підготовче судове засідання.
Цією ж ухвалою судувід 10 жовтня 2025 року зобов'язаноорган опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради надати висновок про доцільність/недоцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 - ІНФОРМАЦІЯ_3 , стосовно його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
На виконання ухвали суду від органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . стосовно його малолітніх дітей.
Також до суду надійшло подання органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про доцільність встановлення опіки над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та призначення їх опікуном ОСОБА_1 .
Протокольною ухвалою суду від 12 грудня 2025 року закрито підготовче провадження у справі .
Представник третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. 05 грудня 2025 року до суду надійшла письмова заява представника про розгляд справи за її відсутності, проти задоволення позову не заперечують.
Позивачка та її представник в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі. Суду пояснили, що після смерті матері, діти фактично залишилися без батьківського піклування, оскільки відповідач систематично ухиляється від виконання батьківських обов'язків, не бере участі у вихованні та утриманні дітей, не забезпечує їх матеріально, не піклується про стан їх здоров'я, навчання та розвиток, веде асоціальний спосіб життя і не має належних житлових та побутових умов. Зазначила, що діти перебувають на обліку в органах опіки та піклування як такі, що опинилися у складних життєвих обставинах, а з часу смерті матері постійно проживають разом із позивачкою, яка забезпечує їм належні умови для проживання, виховання та розвитку. На думку позивача, збереження за відповідачем статусу батька суперечить найкращим інтересам дітей, у зв'язку з чим вона просить позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні визнав позовні вимоги в повіному обсязі. Судом роз'яснено наслідки визнання позову, відповідач зазначив, що усвідомлює всі обставини справи. Суду пояснив, що визнає позов, тому що дійсно має можливості та необхідних умов для належного виконання батьківських обов'язків, зокрема через відсутність стабільного місця роботи, належних житлово-побутових умов і необхідних навичок для виховання дітей після смерті їх матері. Визнав, що постійно зловживає спиртними напоями , а коли перебуває в стані алкогольного сп'яніння - то взагалі не усвідомлює еічого навколо. Зазначив, що взагалі в такому стані не може бути батьком в принципі. Занє, що його синам добре проживати з рідною тіткою, і це точно відповідає їх інтересам. Надав суду письмову заяву про беззаперечне визнання позову, в якій підтвердив, що його визнання є добровільним, усвідомленим і таким, що відповідає фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, і просив суд ухвалити рішення з урахуванням найкращих інтересів дітей.
Вислухавши пояснення учасників процесу, вивчивши доводи позову і матеріали справи, судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини:
Згідно зі Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , виданим Відділом реєстрації одружень Виконкому Миколаївської ради народних депутатів, було зареєстровано шлюб, укладений 21 лютого 1998 року, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що складено відповідний актовий запис за № 106.
У цьому шлюбі народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 , видане 17.02.2025 р. Центральним відділом ДРАЦС Миколаївського міського управління юстиції) та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 , видане 27.11.2020 р., Миколаївським міським відділом ДРАЦС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)).
У серпні 2025 року ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище ОСОБА_7 ) померла, про що 16 серпня 2025 року було складено актовий запис про смерть № 1736. На підставі зазначеного актового запису Миколаївським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 .
Разом з тим, з урахуванням досліджених судом обставин, ОСОБА_8 не виконує обов'язків, покладених на нього законодавством щодо виховання та утримання дітей.. Зазначені обставини були підтверджені самим відповідачем у судовому засіданні та у поданій письмовій заяві, у яких він визнав, що зловживає алкогольними напоями, офіційно ніде не працює, не має належних житлових умов та фактичної можливості здійснювати повноцінний догляд і виховання дітей. Відповідач також підтвердив, що після смерті матері дітей, саме ОСОБА_1 , яка є рідною тіткою дітей, фактично взяла на себе обов'язки щодо їх утримання, виховання та забезпечення належних умов для проживання і розвитку.
Крім того, відповідач не заперечував проти стягнення з нього аліментів на утримання дітей, усвідомлюючи свій обов'язок брати участь у їх матеріальному забезпеченні відповідно до вимог законодавства.
Судом також встановлено, що ще за життя матері, діти перебували на обліку в органах опіки та піклування як такі, що опинилися у складних життєвих обставинах, у зв'язку з неналежним виконанням батьками батьківських обов'язків, відсутністю стабільних побутових умов, матеріальними труднощами та відсутністю належного догляду. Зазначені обставини мають тривалий і системний характер та створюють ризики для життя, здоров'я і розвитку дітей.
Після смерті матері діти постійно проживають разом із ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка є їхньою рідною тіткою та сестрою померлої. Вона фактично забезпечує їх утримання, виховання, створила належні житлово-побутові умови, забезпечує доступ до навчання, медичного обслуговування та повноцінного розвитку. Між дітьми та ОСОБА_1 сформувався стійкий емоційний зв'язок.
Усі витрати, пов'язані з проживанням, харчуванням, лікуванням, навчанням та розвитком дітей, здійснюються ОСОБА_1 за рахунок власних коштів, тоді як відповідач участі в утриманні дітей не бере та жодної допомоги не надає.
Згідно з висновком про стан здоров'я від 23 вересня 2025 року, ОСОБА_1 є здоровою, на обліку в наркологічному та психіатричному диспансерах не перебуває та може виконувати обов'язки опікуна. Відповідно до витягу з інформаційно-аналітичної системи обліку відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності станом на 17 вересня 2025 року, щодо неї відсутні відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, наявність судимості або перебування у розшуку.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, питання про доцільність позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав було розглянуто на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, за результатами якого зроблено висновок про доцільність та відповідність найкращим інтересам дітей позбавлення його батьківських прав.
Органом опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради до суду подано відповідне подання про доцільність встановлення опіки над ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , та призначення їх опікуном ОСОБА_1 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
У статті 7 Сімейного кодексу України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно із частиною другою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини.
Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов'язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Згідно із частиною четвертою статті 155 СК України ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Статтею 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини. Тобто, перелік підстав позбавлення батьківських прав є вичерпним.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У рішенні у справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. Розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення батька спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України»).
Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз'єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11).
Відповідно до ст. 58 Цивільного кодексу України опіка встановлюється над малолітніми особами, які позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними.
Згідно зі ст. 243 Сімейного кодексу України, опіка, піклування встановлюється над дітьми, які залишились без батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Частиною 2 ст. 244 Сімейного кодексу України передбачено, що при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини.
Згідно з ч. 4 ст. 167 Сімейного кодексу України, якщо дитина не може бути передана другому з батьків, переважне право перед іншими особами на передання їм дитини мають, за їхньою заявою, баба та дід, повнолітні брати та сестри, інші родичі дитини, мачуха, вітчим.
Відповідно до ч. 3 ст. 60 Цивільного кодексу України, суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування
Порядок встановлення піклування визначається Правилами опіки та піклування, які затверджені Наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства освіти України, Міністерства праці та соціальної політики України від 26 травня 1999 року № 34/166/131/88 (далі по тексту - Правила). Пунктом 2.2 Правил встановлено, що опіка (піклування) над неповнолітніми дітьми встановлюється, якщо батьки: померли; невідомі; визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими. Опіку (піклування) може бути встановлено і при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки: судом позбавлені батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини.
Опіка (піклування) встановлюється за місцем проживання особи, яка підлягає опіці (піклуванню), або за місцем проживання опікуна (піклувальника). Рішення про встановлення опіки (піклування) повинно бути прийняте не пізніше як у місячний термін з моменту, коли відповідному органові опіки та піклування стане відомо про потребу встановлення опіки чи піклування (п. 2.4 Правил).
Відповідно до п. 3.1. Правил для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов'язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб. Переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікунами чи піклувальниками над однією і тією ж дитиною, надається: родичам дитини незалежно від місця їх проживання; особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому за умови досягнення нею відповідного віку (10 років) враховуються побажання самої дитини. Призначеному опікуну або піклувальнику видається посвідчення установленого зразка .
Крім того, відповідно до абз. 7 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Згідно із ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Ч. 1 ст. 191 СК України передбачає, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Частиною 3 ст.182 Сімейного кодексу України передбачено, що мінімальний розмір аліментів на одну дитину, не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Встановивши обставини справи щодо свідомого та тривалого невиконання відповідачем обов'язків щодо виховання та утримання дітей, врахувавши смерть матері дітей, відсутність з боку батька належної участі в їхньому житті, вихованні та забезпеченні, а також його фактичне самоусунення від виконання батьківських обов'язків, суд доходить висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 164 Сімейного кодексу України, для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.
При цьому суд бере до уваги, що відповідач проти позовних вимог не заперечував, надав до суду письмову заяву про беззаперечне визнання позову, у якій підтвердив відсутність у нього можливості та умов для належного виконання батьківських обов'язків, а також у судовому засіданні визнав обставини, які свідчать про його неспроможність здійснювати повноцінне виховання та утримання дітей. Зазначене підтверджує, що подальше перебування відповідача у статусі батька суперечить найкращим інтересам дітей.
Як неодноразово зазначав у своїй практиці Верховний Суд , при розгляді даної категорії справи слід виходити з того, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Також Суд бере до уваги прецедентну практику Європейського суду -з прав людини, а саме: право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і заходи національних органів, спрямовані перешкоджати цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», пункт 49, рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 47), розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин (рішення від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», пункт 49), у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України»).
Перевіряючи доводи позову, суд зазначає, що бере до уваги, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте у цій справі виходить з того, що судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дітей», оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення, а також із встановлених судом обставин на підставі досліджених та оцінених доказів у справі: сталі соціальні зв'язки дитини, її місце проживання та місце навчання, психологічний стан дітей.
Як неодноразово зазначено у практиці Верховного Суду, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу, який застосовується лише у разі доведеності винної, тривалої та системної поведінки одного з батьків з урахуванням характеру такої поведінки, особи батька або матері, а також інших конкретних обставин справи. У виняткових випадках суд може відмовити у задоволенні позову, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.Разом з тим, у даній справі відсутні підстави для застосування такого підходу, оскільки відповідач тривалий час фактично самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, не створив умов для виховання та утримання дітей, не має стабільного місця роботи і житла, визнав свою неспроможність виконувати обов'язки батька та беззаперечно погодився на позбавлення його батьківських прав. За таких обставин попередження відповідача та покладення на орган опіки та піклування контролю за виконанням ним батьківських обов'язків не може бути ефективним та не відповідало б найкращим інтересам дітей, оскільки відсутні реальні передумови для зміни його поведінки у майбутньому.
З урахуванням найкращих інтересів дітей, їх фактичного становища, а також з огляду на наявність достатніх та належних підстав для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, з урахуванням його тривалого самоусунення від виконання батьківських обов'язків, визнання ним своєї неспроможності належним чином виховувати та утримувати дітей, а також позиції органу опіки та піклування, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Також суду враховує, що рішення суду про позбавлення батьківських прав батька не є остаточним, адже відповідач в разі зміни свого ставлення до синів не позбавлений права звернутися до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст.12,81,141, 206 , 247,263-265,273 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо його малолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Встановити опіку над малолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , призначивши опікуном ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_5 , адреса проживання : АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_6 , адреса: АДРЕСА_2 ) аліменти на утримання малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , - у розмірі 1/3 частки від усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не більше десяти прожиткових мінімумів та не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 08 жовтня 2025 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в тридцятиденний строк з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст судового рішення складено 17.12.2025 року.
Суддя О.А. Гуденко