ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
16.12.2025 м. Івано-ФранківськСправа № 909/1232/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Гули У.І., секретар судового засідання Клапків Н.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Івано-Франківської обласної державної адміністрації, вул. Грушевського, буд. 21, м. Івано-Франківськ, 76000
до відповідача: Спаської сільської ради, вул. Січових Стрільців, 79, с. Спас, Калуський район, Івано-Франківська область, 77624
третя особа без самостійних вимог на стороні позивача: Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», вул. Руставелі Шота, 9А, м. Київ, 01601
про визнання нечинним та скасування рішення, усунення перешкод власнику у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою
за участі
від прокуратури: Піварчук А.М.
від позивача - Івано-Франківської обласної державної адміністрації: Ігнатенко О.Ю.
встановив:
заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі позивача Івано-Франківської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Спаської сільської ради про визнання нечинним та скасування рішення Спаської сільської ради від 27.09.2022 № 883-13/2022 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності в с. Липовиця»; усунення перешкоди власнику - державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 площею 4,5690 га з цільовим призначенням « 16.00 землі сільськогосподарського призначення», виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 17.10.2025 прийнято позов до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання на 11.11.2025, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив, заперечень. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Державне спеціалізоване господарське підприємство "Ліси України".
Відповідач копію ухвали про відкриття провадження у справі отримав 17.10.2025, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа до електронного кабінету.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.
Згідно з ч. 1 ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Статтею 178 ГПК України передбачене право відповідача подати суду відзив на позовну заяву. Разом з тим, як визначено в ч. 3 цієї статті, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Рух справи відображено у відповідних ухвалах суду. Ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області від 09.12.2025 закрито підготовче провадження у справі, розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 16.12.2025.
У судовому засіданні 16.12.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.
Правова позиція прокуратури. Правова позиція позивача.
Підставою позову прокуратурою зазначено порушення вимог законодавства при формуванні земельної ділянки сільськогосподарського призначення за рахунок земель державного лісового фонду.
В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що земельна ділянка сільськогосподарського призначення з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 площею 4,5690 га незаконно сформована за рахунок земель державного лісового фонду без вирішення питання про зміну її цільового призначення та поза волею власника, а відтак доводить, що рішення Спаської сільської ради від 27.09.2022 № 883-13/2022 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності в с. Липовиця» є незаконним та підлягає скасуванню.
Прокуратурою зазначено, що спірна земельна ділянка, будучи землею лісогосподарського призначення, що надана у постійне користування державному спеціалізованому лісогосподарському підприємству, не може належати до комунальної власності, тому порушення прав держави щодо цієї ділянки не пов'язані із позбавленням володіння та підлягають захисту шляхом заявлення вимог про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (негаторний позов).
Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 13, 14, 19, 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", ст. 3, 20, 79-1, 84, 116, 122, 149, 152, 155 ЗК України, ст. 1, 31, 57 ЛК України, ст. 15, 16, 17, 21, 317, 319, 321, 324, 328, 391 ЦК України, ст. 6, 7, 15, 16, 24, 25 Закону України "Про Державний земельний кадастр" та судовою практикою.
У судовому засіданні прокурор позовні вимоги підтримав.
Позивач підтримав заявлений прокурором позов, зазначив, що спірна земельна ділянка належить до категорії земель лісогосподарського призначення та перебуває у постійному користуванні філії "Карпатський лісовий офіс" ДП "Ліси України".
Розпорядження земельними ділянками державної власності лісогосподарського призначення покладено на Івано-Франківську обласну державну (військову) адміністрацію.
В свою чергу, Івано-Франківська обласна державна (військова) адміністрація, як розпорядник, не приймала рішення щодо вилучення або припинення права постійного користування філії "Брошнівське лісове господарство" ДП "Ліси України", а також щодо зміни цільового призначення земельної ділянки.
У судовому засіданні представник позивача - Івано-Франківської обласної державної адміністрації позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Правова позиція (заперечення) відповідача Спаської міської ради.
Відповідач у встановлений судом строк відзиву на позов не подав.
Правова позиція третьої особи.
Третя особа скористалась наданим ст. 168 ГПК України правом на подання письмових пояснень по суті спору. У поданих письмових поясненнях ( вх.17343/25 від 23.10.2025) третя особа просить про розгляд справи без участі представника третьої особи та зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить суд їх задовольнити.
Фактичні обставини справи.
Спаською сільською радою 22.12.2021 прийнято рішення № 730-10/2021 щодо проведення інвентаризації земельної ділянки орієнтовною площею 4,5690 га, яка розташована у с. Липовиця Калуського району (код 16.00 землі запасу).
На підставі вказаного рішення сільської ради приватним підприємством «Луги» у 2022 році виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки Спаської сільської ради площею 4,5690 га (код 16.00 землі запасу), з цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства. При цьому, спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 2624885900:07:001:0117.
Відповідно до технічної документації в описі меж земельної ділянки ліцензованим проектним підприємством ПП «Луги» зазначено Спаську сільську раду, інші користувачі чи власники суміжних земель відсутні.
Рішенням Спаської сільської ради від 27.09.2022 № 883-13/2022 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 4,5690 га із кадастровим номером 2624885900:07:001:0117, яка розташована в с. Липовиця Калуського району (пункт 1 рішення).
Пунктом 2 вищевказаного рішення передано Спаській сільській раді у комунальну власність згадану земельну ділянку із кадастровим номером 2624885900:07:001:0117.
На підставі пункту 3 рішення вирішено провести державну реєстрацію права комунальної власності за Спаською сільською радою.
В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно земельна ділянка з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 площею 4,5690 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, станом на 01.10.2025, не зареєстрована.
Згідно з витягу з Державного земельного кадастру - також відсутня інформація про зареєстроване право власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення площею 4,5690 га кадастровий номер 2624885900:07:001:0117.
Відповідно до інформації Спаської сільської ради від 01.08.2025, яка надана на лист обласної прокуратури №15-491вих25 від 13.06.2025, сільська рада повідомила, що державна реєстрація спірної земельної ділянки не проведена у зв'язку з виявленими обставинами, які вказані у листі прокуратури. Рішення про державну реєстрацію землі, на даний час, не прийнято.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 сформована у результаті інвентаризації за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії Карпатського лісового офісу ДП «Ліси України» (Суходільське лісництво Болехівського надлісництва) та використовуються для ведення лісового господарства.
Відповідно до Розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 07.02.1996 № 85 «Про надання в постійне користування земель лісового фонду» надано в постійне користування для ведення лісового господарства державним лісогосподарським підприємствам із земель запасу, які були в тимчасовому користуванні інших землекористувачів, земельні ділянки лісового фонду за межами населених пунктів згідно з додатком № 1.
У зазначеному додатку № 1 до Розпорядження обласної державної адміністрації № 85 від 07.02.1996 Брошнівському ДЛГ надано у постійне користування землі лісового фонду площею 30259 га.
Згідно з проєктом організації і розвитку лісового господарства Брошнівського держлісгоспу від 1997 року та на підставі технічної документації з інвентаризації земель лісогосподарського призначення, яка проведена у 2020 році, до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено відомості щодо об'єкта нерухомого майна - земельної ділянки лісогосподарського призначення з кадастровим номером 2624885900:07:001:0007 площею 3432,9605 га, власником якої визначено Івано-Франківську обласну державну адміністрацію, постійними землекористувачами - Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України» (далі - ДСГП «Ліси України»).
Згідно з інформації з Державного земельного кадастру зазначена земельна ділянка розташована на території Суходільської сільської ради, категорія земель - землі лісогосподарського призначення, цільове призначення - 09.01 для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг.
Відповідно до інформації філії Карпатський лісовий офіс ДП «Ліси України» від 13.03.2025 у процесі інвентаризації земель, у т.ч. сільськогосподарського призначення, які на даний час перебувають у комунальній власності Спаської сільської ради, остання не зверталась до постійного лісокористувача, у т.ч. філії «Брошнівське лісове господарство» щодо погодження меж спірної земельної ділянки, встановлено факт накладення земель сільськогосподарського призначення комунальної власності Спаської сільської ради на землі державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України», у тому числі:
- земельної ділянки площею 4,5690 га, кадастровий номер 2624885900:07:001:0117, яка всією площею накладається на землі лісогосподарського призначення - квартал 18 виділи 24, 27, 28 Суходільського лісництва Болехівського надлісництва.
Факт накладення спірної земельної ділянки комунальної власності на землі лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні ДП «Ліси України» підтверджується викопіюванням з матеріалів лісовпорядкування, проведеному по Суходільському лісництву у 2008 році.
Відповідно до таксаційного опису Суходільського лісництва земельна ділянка комунальної власності Спаської сільської ради (кадастровий номер 2624885900:07:001:0117) має наступні таксаційні характеристики: квартал 18 виділи 24, 27, 28 - лісові культури.
Згідно з даних Геопорталу «Ліси України» встановлено, що спірна земельна ділянка комунальної власності повністю накладаються на землі лісогосподарського призначення Суходільського лісництва філії Карпатський лісовий офіс ДП «Ліси України».
У вказаному вище листі також зазначено, що інформація про вилучення з державної власності вищезазначеної земельної ділянки та зміну її цільового призначення відсутня. Спаська ОТГ при інвентаризації земель не зверталась до філії "Брошнівське лісове господарство" про погодження меж.
Відповідно до листа № 5840-25 від 09.04.2025 Івано-Франківська обласна державна адміністрація підтвердила, що адміністрацією не приймалось рішення про вилучення з постійного користування земельних ділянок або припинення права постійного користування, а також щодо зміни цільового призначення спірних земель.
Прокурор, з метою захисту права держави на землі лісового фонду, котрі неправомірно передано у комунальну власність, усунення виявлених порушень у сфері розпорядження землями державної власності та зміни їх цільового призначення, звернувся з даним позовом до господарського суду.
Підстави звернення прокурора до суду.
Відповідно до ст. 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави», висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Згідно з ч. 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Прокурор зазначає, що порушення інтересів держави в даному випадку полягає у тому, що дії Спаської сільської ради щодо інвентаризації земельної ділянки з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 площею 4,5690 га призвели до незаконного вилучення земель державного лісового фонду та зміни їх цільового призначення на землі сільськогосподарського призначення, а також подальшої передачі їх у комунальну власність територіальної громади Спаської сільської ради, що, у свою чергу, може потягти за собою знищення лісу.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17).
У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
Прокурор 06.03.2025 поінформував Івано-Франківську обласну адміністрацію про виявлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при зміні цільового призначення та розпорядженні земельними ділянками лісогосподарського призначення, а також запропонував вжити заходи реагування у межах компетенції.
Івано-Франківська обласна державна адміністрація у своїй відповіді від 09.04.2025 на вищезазначений лист зазначила про те, що адміністрацією не приймалось рішення про вилучення з постійного користування земельних ділянок або припинення права постійного користування, а також щодо зміни цільового призначення спірних земель. Окрім того, Івано-Франківська обласна державна адміністрація готова взаємодіяти з прокуратурою задля вирішення проблемного питання та зазначила, що у зв 'язку із обмеженим фінансування судового збору не заперечує щодо звернення прокурора до суду з відповідним позовом.
Враховуючи обставини щодо обізнаності Івано-Франківської обласної адміністрації про порушення інтересів держави, та беручи до уваги характер наданої вказаним органом державної влади на запит прокуратури відповіді, є виключний випадок, за якого порушення інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій з їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18.
У постанові від 26.07.2018 по справі №926/1111/15 Верховний Суд зазначив, що прокурор, встановивши не усунуті порушення інтересів держави, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що прокуратурою дотримано порядку, що передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні даного позову до суду.
За такого, суд приходить до висновку, що прокурор правомірно звернувся до господарського суду з даним позовом.
Норми права.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Аналогічного змісту положення щодо лісів визначені ст. 7 Лісового кодексу України.
Статтею 14 Конституції України, ст. 1 Земельного кодексу України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцем розташування виконують водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах (ч. 2 ст. 1 Лісового кодексу України).
За приписами ст. 55 Земельного кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.
Як зазначено у статті 5 Лісового кодексу України до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, на яких розташовані полезахисні лісові смуги.
Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (ст.57 Земельного кодексу України, ч.1 ст.17 Лісового кодексу України).
Згідно з ч.2 ст. 84 Земельного кодексу України, право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.
Згідно з ст.7 Земельного кодексу України, ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.
Відповідно до ст.8 Лісового кодексу України, у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.
Як нормативно визначено статтями 45, 54 Лісового кодексу України, облік лісів включає збір та узагальнення відомостей, які характеризують кожну лісову ділянку за площею, кількісними та якісними показниками. Основою ведення обліку лісів є матеріали лісовпорядкування.
Лісовпорядкування включає комплекс заходів, спрямованих на забезпечення ефективної організації та науково обґрунтованого ведення лісового господарства, охорони, захисту, раціонального використання, підвищення екологічного та ресурсного потенціалу лісів, культури ведення лісового господарства, отримання достовірної і всебічної інформації про лісовий фонд України.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо, регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Відповідно до пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України до здійснення державної реєстрації, але не пізніше 1 січня 2027 року, державними та комунальними лісогосподарськими підприємствами, іншими державними і комунальними підприємствами та установами права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, які надані їм у постійне користування до набрання чинності Земельним кодексом України, таке право підтверджується планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування.
При вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки у користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення п.5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у постановах: від 24.12.2014 № 6-212цс14, від 25.01.2015 у справі № 6- 224цс14, від 23.12.2015 № 6-377цс15 та Верховного Суду у постанові від 13.06.2018 №278/1735/15-ц.
Відтак, земельні ділянки, що охоплені матеріалами лісовпорядкування державного спеціалізованого господарського підприємства на підставі відповідних рішень органів влади, можуть перебувати лише у державній власності, тому їх передача до земель комунальної власності є неправомірною.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 сформована у результаті інвентаризації за рахунок земель державної власності лісогосподарського призначення, які перебувають у постійному користуванні філії Карпатського лісового офісу ДП «Ліси України» (Суходільське лісництво Болехівського надлісництва) та використовуються для ведення лісового господарства.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 31 Лісового кодексу України до відання обласної державної адміністрації у сфері лісових відносин належить надання земельних лісових ділянок, що перебувають у державній власності, на відповідній території, у постійне користування для ведення лісового господарства.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 ЗК України обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЗК України земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, що здійснюють розпорядження земельними ділянками відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу з урахуванням вимог статті 150 цього Кодексу.
За приписами ст.19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення.
Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 Лісового кодексу України полягає у здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів. Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч.2 ст. 20 Земельного Кодексу України, віднесення земельних ділянок до певної категорії та виду цільового призначення земельних ділянок здійснюється щодо: земельних ділянок, якими розпоряджаються Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, - за рішенням відповідного органу (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до вимог ст.57 Лісового кодексу України, зміна цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земельних ділянок у власність або надання у постійне користування відповідно до Земельного кодексу України.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що землі лісового фонду що належать до державної власності, які за матеріалами лісовпорядкування знаходяться у користуванні державних лісогосподарських підприємств, перебувають у розпорядженні обласних державних адміністрацій.
Водночас, за інформацією Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 09.04.2025 адміністрація рішення стосовно погодження зміни цільового призначення земельної ділянки, добровільної відмови, згоди на вилучення, припинення права постійного користування державного лісогосподарського підприємства земельною ділянкою не приймала.
Аналізуючи положення ст. 17, 20, 122, 149 Земельного кодексу України (в редакції станом на дату прийняття спірного рішення) Спаська сільська рада взагалі не наділена повноваженнями щодо вилучення та зміни цільового призначення земель лісогосподарського призначення державної власності для нелісогосподарських потреб.
Таким чином, оспорюване рішення Спаської сільської ради "Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності в с. Липовиця" прийняте в порушення вимог ст. 6, 14, 19 Конституції України, ст. 3, 17, 20, 56, 57, 84, 122, 141, 142, 149 Земельного кодексу України, ст. 31, 33, 57 Лісового кодексу України, оскільки землі лісогосподарського призначення не можуть передаватись у власність без їх вилучення у постійних користувачів.
Відповідно до ст. 21 Земельного кодексу України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: а) визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; б) визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; в) відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною.
Відповідно до ст. ст. 162, 163 Земельного кодексу України охорона земель - це система правових, організаційних, економічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського і лісогосподарського призначення, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісогосподарського призначення, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.
Завданням охорони земель є забезпечення збереження та відтворення земельних ресурсів, екологічної цінності природних і набутих якостей земель.
В порушення вимог законодавства щодо раціонального використання земель Спаською сільською радою здійснено зміну цільового призначення та вилучення земель лісогосподарського призначення за відсутності на те повноважень, визначених чинним законодавством.
Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Згідно ст. 393 Цивільного кодексу України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до ст. 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Положення ст. 152 Земельного кодексу України визначають, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням прав володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Зі змісту наведених правових норм вбачається, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою цивільного права.
Таким чином, рішення Спаської сільської ради від 27.09.2022 № 883-13/2022 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності в с. Липовиця» підлягає визнанню незаконними та скасуванню в порядку, визначеному ст. 16, 21, 393 Цивільного кодексу України та ст. 152,155 Земельного кодексу України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що власник земельної ділянки може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 07.04.2020 у справі №372/1684/14-ц).
У постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що якщо прокурор вважає, що порушення інтересів держави полягає у незаконній зміні категорії земель за цільовим призначенням, то вимога про визнання незаконним та скасування рішення міської ради (у частині зміни цільового призначення земельної ділянки) є належною та ефективною; прокурор може звертатися з позовом про визнання незаконним і скасування такого рішення.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (аналогічні за змістом висновки наведені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16).
Статтею 373 Цивільного кодексу України визначено, що право власності на землю (земельну ділянку) набувається та здійснюється відповідно до закону.
Відповідно до статті 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Частиною 1 ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна з чужого незаконного володіння (стаття 387 Цивільного кодексу України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 152 Земельного кодексу України).
Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном про повернення його з чужого незаконного володіння.
Разом з цим, негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Вказаний спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном.
Питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів висвітлювалось у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц. Зокрема, у пункті 39 цієї постанови зазначено, що визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є наявність або відсутність в особи права володіння майном на момент звернення з позовом до суду; у пункті 89 зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. З огляду на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, з метою більш чіткого викладення своєї правової позиції Велика Палата Верховного Суду вважала за доцільне частково відступити від зазначених висновків шляхом такого уточнення: "визначальним критерієм для розмежування віндикаційного та негаторного позовів є відсутність або наявність у позивача володіння майном; відсутність або наявність в особи володіння нерухомим майном визначається виходячи з принципу реєстраційного підтвердження володіння; особа, до якої перейшло право власності на об'єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника, включаючи право володіння.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц зазначила, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна.
У постановах Верховного Суду від 24.05.2023 у справі № 916/3698/20, від 14.06.2022 у справі № 910/9381/20, від 30.07.2020 у справі № 752/13695/18, від 09.09.2020 у справі № 355/1177/17, від 12.01.2022 у справі №703/1191/20 зазначено, що віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб'єктом. З урахуванням специфіки речей в обороті, володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку.
Отже, негаторний позов може заявлятися тоді, коли майно не вибуває з володіння власника, а саме при порушенні насамперед таких правомочностей власника як користування та розпорядження своїм майном.
Враховуючи, що уповноваженим органом державної виконавчої влади рішення про вилучення спірної земельної ділянки та передачу її у комунальну власність не приймалось, відтак право постійного користування та дійсного володільця земельною ділянкою до цього часу у законний спосіб не припинено, тому ефективним способом захисту, спрямованим на усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою - є негаторний позов, який можна заявити упродовж усього часу тривання порушення прав законного власника відповідної земельної ділянки.
Відповідно до ч. 1 ст. 35 Закону України «Про землеустрій» інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їхніх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
У разі виявлення при проведенні інвентаризації земель державної та комунальної власності земель, не віднесених до тієї чи іншої категорії, віднесення таких земель до відповідної категорії здійснюється органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування на підставі відповідної документації із землеустрою, погодженої та затвердженої в установленому законом порядку (ч. 2 ст. 35 Закону України «Про землеустрій»).
Вимоги щодо проведення інвентаризації земель під час здійснення землеустрою та складання за її результатами технічної документації із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель визначає Порядок проведення інвентаризації земель, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 476 від 05.06.2019.
Інвентаризація земель проводиться з метою встановлення місця розташування об'єктів землеустрою, їх меж, розмірів, правового статусу, виявлення земель, що не використовуються, використовуються нераціонально або не за цільовим призначенням, виявлення і консервації деградованих сільськогосподарських угідь і забруднених земель, встановлення кількісних та якісних характеристик земель, необхідних для ведення Державного земельного кадастру, виявлення та виправлення помилок у відомостях Державного земельного кадастру, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель і прийняття на їх основі відповідних рішень органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування (п. 2 Порядку).
Державна інвентаризація земель та земельних ділянок - інвентаризація земель, яка проводиться з метою формування земельних ділянок усіх форм власності, визначення їх угідь та у разі потреби віднесення таких земельних ділянок до певних категорій для інформаційного наповнення Державного земельного кадастру (п. 3 Порядку).
Інвентаризація земель, державна інвентаризація земель та земельних ділянок проводиться з урахуванням принципів плановості, достовірності та повноти даних, послідовності і стандартності процедур, доступності використання інформаційної бази, узагальнення даних з додержанням єдиних засад та технології їх оброблення (п. 4 Порядку).
За результатами проведення інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок виконавцями розробляється технічна документація відповідно до статті 57 Закону України “Про землеустрій» (п. 26 Порядку).
Технічна документація погоджується та затверджується в порядку, встановленому статтею 186 Земельного кодексу України (п. 27 Порядку).
Відомості, отримані за результатами інвентаризації земель, державної інвентаризації земель та земельних ділянок, вносяться до Державного земельного кадастру відповідно до Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051 (Офіційний вісник України, 2012 р., № 89, ст. 3598) (п. 29 Порядку).
Відповідно до п. 107 Порядку ведення Державного земельного кадастру державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування за результатами складення документації із землеустрою після її погодження у встановленому порядку та до прийняття рішення про її затвердження органом державної влади або органом місцевого самоврядування (у разі, коли згідно із законом така документація підлягає затвердженню таким органом) шляхом відкриття Поземельної книги на таку земельну ділянку відповідно до пунктів 49-54 цього Порядку.
Відділом № 1 управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області 28.07.2022 зареєстровано спірну земельну ділянку.
Статтею 1 Закону України «Про Державний земельний кадастр» визначено, що державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.
За змістом ч.1 ст.24 вищевказаного Закону державна реєстрація земельної ділянки здійснюється при її формуванні шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.
За приписами ст. 3 Закону України «Про Державний земельний кадастр» основними принципами, на яких базується Державний земельний кадастр, є зокрема, принципи об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Державному земельному кадастрі.
Під час інвентаризації невірно визначено цільове призначення земельної ділянки як землі сільськогосподарського призначення при тому, що вказана земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення, оскільки охоплена матеріалами лісовпорядкування.
За наведених обставин, подальша наявність відомостей щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117, площею 4,5690 га в Державному земельному кадастрі порушуватиме принципи об'єктивності, достовірності, повноти відомостей та унеможливить відновлення порушеного права держави, у власності якої повинна перебувати спірна земельна ділянка, оскільки реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки з цільовим призначенням землі сільськогосподарського призначення відноситиме її в подальшому до земель комунальної форми власності, що надасть право Спаській сільській раді у будь-який час внести відповідні відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 13 ст. 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка припиняє існування як об'єкт цивільних прав, а її державна реєстрація скасовується в разі, зокрема скасування державної реєстрації земельної ділянки на підставі судового рішення внаслідок визнання незаконною такої державної реєстрації; а також якщо речове право на земельну ділянку, зареєстровану в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", не було зареєстровано протягом року з вини заявника.
Положення аналогічного змісту закріплені також у ч. 10 ст. 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр», згідно з якою державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі, зокрема ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.
Таким чином, єдиною підставою для скасування в Державному земельному кадастрі незаконної державної реєстрації земельної ділянки є судове рішення про скасування такої державної реєстрації.
Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 22.05.2024 у справі № 916/1749/22, в якій зазначено, що висновок судів попередніх інстанцій про задоволення позовної вимоги про усунення перешкоди у здійсненні Херсонською обласною державною адміністрацією права власності на спірну земельну ділянку шляхом скасування її державної реєстрації в Державному земельному кадастрі є правомірним. Подібний за змістом висновок наведений у постанові Верховного Суду від 20.12.2023 у справі №916/1517/22
Судом також враховано висновок щодо застосування положень частини 10 статті 24 Закону України "Про Державний земельний кадастр", який викладено у пунктах 49- 51 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 916/1750/22 зі спору, що виник із подібних земельних правовідносин.
При зверненні до суду з даним позовом прокурором обрано такий спосіб захисту, який може відновити інтереси держави та попередити загрозу порушення права на землі державної власності, а саме скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117, площею 4,5690 га.
З урахуванням наведеного позовні вимоги в частині скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 заявлені обґрунтовано та підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами.
У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відсутні відомості про реєстрацію речових прав на зазначену земельну ділянку, що підтверджується інформаційною довідкою від 01.10.2025 № 445811078.
Вказана вимога звернута до Спаської сільської ради, оскільки скасування державної реєстрації земельної ділянки має на меті припинення існування земельної ділянки як об'єкту, речові права на який не встановлені.
Скасування державної реєстрації земельної ділянки у Державному земельному кадастрі фактично стосується майнових прав Спаської сільської ради на спірну земельну ділянку, оскільки відповідно до п. 24 Перехідних положень Земельного кодексу України з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об'єктіві територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ) під будівлями, спорудами, іншими об'єктами нерухомого майна державної власності; д) під об'єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.
Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.
Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.
За аналогією із постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 925/1222/19 вказаний спір має розглядатись як спір, пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на нерухоме майно іншою особою. Належним відповідачем у такому спорі є особа, право на майно якої оспорюється.
Враховуючи наведене, на підставі належним чином оцінених доказів, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, а саме визнати нечинним та скасувати рішення Спаської сільської ради від 27.09.2022 № 883-13/2022 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності в с. Липовиця» та усунення перешкоди державі в особі уповноваженого органу Івано-Франківської обласної державної адміністрації, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою державної власності лісового фонду, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 площею 4,5690 га з цільовим призначенням « 16.00 землі сільськогосподарського призначення», виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру, так як таке забезпечить поновлення порушених прав та інтересів держави у сфері охорони та збереження земель лісогосподарського призначення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судовий збір.
Згідно з положеннями ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 ГПК України суму судового збору сплаченого прокурором, у зв'язку із задоволенням позову покласти на відповідача.
Керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 130, 191, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
постановив:
позов задовольнити.
Визнати нечинним та скасувати рішення Спаської сільської ради від 27.09.2022 № 883-13/2022 «Про затвердження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель комунальної власності в с. Липовиця».
Усунути перешкоди власнику - державі в особі Івано-Франківської обласної державної адміністрації у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 2624885900:07:001:0117 площею 4,5690 га з цільовим призначенням «16.00 землі сільськогосподарського призначення», виключивши відповідні відомості з Державного земельного кадастру.
Стягнути зі Спаської сільської ради (адреса Івано-Франківська область, Калуський район, с. Спас, вул. Січових Стрільців, 79, 77624, ЄДРПОУ 04355303) на користь Івано-Франківської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4 844,8 грн (Отримувач: Івано-Франківська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 03530483; рахунок (IBAN) UA668201720343120001000003924, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м. Київ, код банку отримувача - МФО 820172).
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.
Повний текст рішення складено 17.12.2025.
Суддя Гула У.І.