вул. Коцюбинського, 2А, м. Ужгород, 88605, e-mail: inbox@zk.arbitr.gov.ua, вебадреса: http://zk.arbitr.gov.ua
17 грудня 2025 р. м. Ужгород Справа № 907/967/25
Суддя Господарського суду Закарпатської області Худенко А.А.,
за участю секретаря судового засідання Маркулич Д.В.,
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроквуд Логістик», м. Свалява Закарпатська область
до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат», м. Перечин Закарпатська область
про стягнення 429 499,33 грн,
Представники сторін, що з'явились у судове засідання:
від позивача - не з'явився
від відповідача - Гевці І.І., адвокат, ордер серія АО № 1205248 від 23.04.2025.
від відповідача - Мушак В.В., адвокат, ордер серії АО №1207624 від 09.12.2025
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кроквуд Логістик» звернулось з позовом до відповідача Товариства з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат» про стягнення 429 499,33 грн.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи визначено головуючого суддю Худенка А.А., про що вказано у протоколі автоматизованого розподілу судової справи між суддями.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 01.09.2025 позовна заява залишена без руху.
В подальшому, ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 05.09.2025 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 21.10.2025 постановлено перейти від спрощеного позовного провадження до розгляду справи №907/967/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначити на 24.11.2025.
Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 24.11.2025 постановлено закрити підготовче провадження у справі та призначити справу №907/967/25 до судового розгляду по суті, судове засідання призначити на 09.12.2025.
У судовому засіданні 09.12.2025 суд оголосив про перехід до стадії прийняття рішення та відкладено ухвалення та оголошення судового рішення. Оголошення рішення призначено на 17.12.2025.
Позиція позивача.
Позивач просить задовольнити позов в повному обсязі покликаючись на неналежне виконання відповідачем Договору перевезення вантажів автомобільним транспортом №19.10.2023 від 19.10.2023, в частині своєчасної сплати за надані послуги, внаслідок чого в останнього виникла та рахується заборгованість в розмірі 295 1888 грн.
Крім цього, позивач просить стягнути з відповідача курсову різницю у розмірі 118 873 грн, три проценти річних у розмірі 3365,14 грн, а також суму 12 073 грн інфляційних втрат.
Позиція відповідача.
Відповідач скористався наданим йому правом та подав відзив на позовну заяви, відповідно до якого заперечує проти позову, мотивуючи означене тим, що станом на дату відкриття провадження у справі ним оплачені надані позивачем послуги в повному обсязі. Відтак, відповідач вказує на відсутність підстав для стягнення з нього суми основного боргу в розмір 295 188 грн.
Між тим, щодо вимоги про стягнення курсової різниці у розмірі 118 873 грн, відповідач покликаючись на умови Договору зазначає, що відповідно до п. 5.1, Договору оплата за перевезення проводиться шляхом безготівкового перерахування коштів па розрахунковий рахунок перевізника протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг. Відповідно до п. 5.2. Договору розмір оплати послуг узгоджується сторонами та вказується у заявці на кожен маршрут перевезення, що с невід'ємною частиною даного Договору та зазначається у рахунках, виданих перевізником, які є невід'ємними частинами даного Договору.
Відтак відповідач зауважує, що відповідно до всіх заявок на перевезення, які підписані обома сторонами, та копії яких надані як позивачем, так і відповідачем встановлена ставка за 1ТЗ у розмірі 1700 Євро та встановлено, що плата в гривні по курсу НБУ па дату завантаження. А відтак, відповідач стверджує, що відповідно до фактичних правовідносин, що склались між сторонами оплата здійснювалась по курсу НБУ на дату розвантаження автотранспортного засобу (ця дата збігається з датою оформлення акту надання послуг), та підтверджується рахунками, актами наданих послуг та платіжними інструкціями.
Не погоджується відповідач і з доводами позивача з посиланням на пункт п. 6.12 Договору, згідно з яким якщо розмір (сума) відповідальності сторони за цим Договором визначені в іноземній валюті, така сума підлягає сплаті відповідною стороною в національній валюті України - гривні, за офіційним курсом Національного банку України на дату її нарахування (зазначеною у передбаченому цим Договором документі про її застосування), а в разі порушення стороною Договору строку її сплати, передбаченого цим Договором, - за офіційним курсом Національного банку України на дату її оплати. Так, на думку відповідача, у даному пункті Договору йде мова саме про відповідальність та порядок сплати нарахованих штрафних санкцій, які передбачені Договором та визначені в іноземній валюті, а відтак це положення стосується лише санкцій та відповідальності, а не основного боргу, підтверджує, що сторони свідомо розмежували порядок розрахунків за основним зобов'язанням (курс на дату завантаження) та за штрафними санкціями.
Тобто, як стверджує відповідач, твердження позивача про те, що грошовий еквівалент визначається на дату оплати, як і твердження про те, що курсова різниця є складовою частини основного боргу є хибними та безпідставними.
Хибною відповідач вважає також вимогу позивача щодо нарахування інфляційних втрат та стягнення 3 % річних.
Так, на думку відповідача, оскільки індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, то зазначена норма визначена в ст. 625 ЦК України, щодо сплати заборгованості з урахуванням установленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у національній валюті - гривні, а в іноземній або в еквіваленті до іноземної валюти, тому індексація у цьому випадку, за твердженням відповідача, застосуванню не підлягає.
Відповідач вказує, що у випадку порушення грошового зобов'язання, предметом якого є грошові кошти, виражені в гривнях з визначенням еквівалента в іноземній валюті, втрати від знецінення національної валюти внаслідок інфляції відновлюються еквівалентом іноземної валюти.
Щодо розрахунку 3% річних, відповідач звертає увагу на те, що розрахунок таких здійснюється за формулою: Сума санкції = С х 3 х Д : 365 : 100. де С - сума заборгованості. Д - кількість днів прострочення.
Оскільки розрахунок позивача не відповідає вищенаведеній формулі, відповідач вважає і розрахунок 3 % річних безпідставним та невірним.
ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ. ПРАВОВА ОЦІНКА ТА ВИСНОВКИ СУДУ. ЗАКОНОДАВСТВО, ЩО ПІДЛЯГАЄ ЗАСТОСУВАННЮ ДО СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кроквуд Логістик», як перевізником та Товариством з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат», як замовником укладено Договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №19.10.2023 від 19.10.2023 (далі - Договір), відповідно до якого, перевізник за плату зобов'язується надати послуги з перевезення вантажу, а Замовник зобов'язується прийняти й оплатити належним чином надані послуги.
Приймання вантажу до перевезення здійснюється на підставі та у відповідності до заявки на перевезення, в якій зазначаються всі необхідні умови перевезення: терміни доставки вантажу до вантажоотримувача, час подачі транспортного засобу, опис вантажу, адреса доставки та завантаження та ін. Виставлення рахунку до оплати, або письмове повідомлення перевізника про намір виконання заявки, є прийманням перевізником заявки до перевезення та початком надання послуг з перевезення (п. 2.1. Договору)
Факт виконання кожного перевезення, а також виконання розрахунків між сторонами підтверджується відміченими належним чином товаросупровідними документами (CMR, товарно-транспортними накладними, а також, по згоді сторін, відповідним актом виконаних робіт, іншим документом, що має аналогічну юридичну силу) (п. 2.2. Договору).
Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата за перевезення проводиться шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг.
Розмір оплати послуг узгоджується сторонами та вказується у заявці на кожен маршрут перевезення, що є невід'ємною частиною даного Договору та зазначається у рахунках, виданих перевізником, які є невід'ємними частинами даного Договору (п. 5.2. Договору).
Якщо розмір (сума) відповідальності сторони за цим Договором визначені в іноземній валюті, така підлягає сплаті відповідною стороною в національній валюті України - гривні, за офіційним курсом Національного банку України на дату її нарахування (зазначеною у передбаченому цим Договором документі про її застосування), а в разі порушення стороною Договору строку її сплати, передбаченого цим Договором, - за офіційним курсом Національного банку України на дату її оплати (п. 6.12. Договору).
Пунктом 10.5. Договору встановлено, що такий вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2027, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
На підставі означеного Договору, сторонами складено та підписано ряд заявок на перевезення, а саме:
- заявкою на перевезення №39 від 16.12.2024, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Elkem ASA, с/о Samskip, Van Veenenсaalweg Rotterdam (Waalhaven) (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №37 від 20.12.2024, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №37 від 20.12.2024, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №37 від 20.12.2024, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №38 від 30.12.2024, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №40 від 03.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №40 від 03.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №41 від 10.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №41 від 10.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №42 від 17.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №42 від 17.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №42 від 20.12.2024, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №43 від 24.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №43 від 24.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди);
- заявкою на перевезення №44 від 31.01.2025, компанія замовник ТДВ «Перечинський лісохімічний комбінат» просило компанію перевізника ТОВ «Кроквуд Логістик» надати вантажний тентований автомобіль для перевезення вантажу - деревновугільна продукція, ставка за 1 ТЗ - 1700 Євро, по маршруту: вул. Ужанська, 25, м. Перечин, Закарпатська область (Україна)- Daily Freight Solutions BY, Van Veenendaalweg 8, Rotterdam NL (Нідерланди).
Приміткою в наведених заявках передбачається, що оплата за кожною здійснюється в гривні по курсу НБУ на дату завантаження.
За означеними заявками, сторонами складено та підписано Акти надання послуг на загальну суму 1 110 253 грн, а саме: №38 від 27.12.2024 на суму 74 647 грн; №43 від 30.12.2024 на суму 74 188 грн; №41 від 31.12.2024 на суму 73 967 грн; №42 від 31.12.2024 на суму 73 967 грн; №13 від 13.01.2025 на суму 74 120 грн; №14 від 16.01.2025 на суму 74 035 грн; №15 від 16.01.2025 на суму 74 035 грн; №21 від 24.01.2025 на суму 73 644 грн; №22 від 24.01.2025 на суму 73 644 грн; №28 від 29.01.2025 на суму 74 579 грн; №29 від 31.01.2025 на суму 74 239 грн; №30 від 31.01.2025 на суму 74 239 грн; №7 від 05.02.2025 на суму 73 950 грн; №8 від 06.02.2025 на суму 73 950 грн; №20 від 13.02.2025 на суму 73 049 грн.
За наведеними Актами, позивачем виставлено відповідні рахунки на оплату, а саме: №512 від 27.12.2024 на суму 74 647 грн; №513 від 30.12.2024 на суму 74 188 грн; №514 від 31.12.2024 на суму 73 967 грн; №515 від 31.12.2024 на суму 73 967 грн; №10 від 13.01.2025 на суму 74 120 грн; №13 від 16.01.2025 на суму 74 035 грн; №14 від 16.01.2025 на суму 74 035 грн; №20 від 24.01.2025 на суму 73 644 грн; №21 від 24.01.2025 на суму 73 644 грн; №29 від 29.01.2025 на суму 74 579 грн; №30 від 31.01.2025 на суму 74 239 грн; №31 від 31.01.2025 на суму 74 239 грн; №35 від 05.02.2025 на суму 73 950 грн; №36 від 06.02.2025 на суму 73 950 грн; №50 від 13.02.2025 на суму 73 049 грн.
Відповідачем сплачено грошові кошти у загальному розмірі 1 110 253 грн, що підтверджується долученими до матеріалів справи платіжними інструкціями, а саме:
- №73 від 06.06.2025 на суму 74 647 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №512 від 27.12.2024 та акту №38 від 27.12.2024;
- №374 від 25.07.2025 на суму 74 188 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №513 від 30.12.2024 та акту №43 від 30.12.2024;
- №375 від 25.07.2025 на суму 73 967 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №514 від 31.12.2024 та акту №41 від 31.12.2024;
- №405 від 29.07.2025 на суму 73 967 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №515 від 31.12.2024 та акту №42 від 31.12.2024;
- №398 від 29.07.2025 на суму 74 120 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №10 від 13.01.2025 та акту №13 від 13.01.2025;
- №505 від 01.08.2025 на суму 74 035 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №13 від 16.01.2025 та акту №14 від 16.01.2025;
- №506 від 01.08.2025 на суму 74 035 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №14 від 16.01.2025 та акту №15 від 16.01.2025;
- №533 від 05.08.2025 на суму 73 644 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №20 від 24.01.2025 та акту №21 від 24.01.2025;
- №534 від 05.08.2025 на суму 73 644 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №21 від 24.01.2025 та акту №22 від 24.01.2025;
- №74 від 12.08.2025 на суму 74 579 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №29 від 29.01.2025 та акту №28 від 29.01.2025;
- №114 від 22.08.2025 на суму 74 239 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №30 від 31.01.2025 та акту №29 від 31.01.2025;
- №73 від 12.08.2025 на суму 74 239 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №31 від 31.01.2025 та акту №30 від 31.01.2025;
- №115 від 22.08.2025 на суму 73 950 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №35 від 05.02.2025 та акту №7 від 05.02.2025;
- №200 від 26.08.2025 на суму 73 950 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №36 від 06.02.2025 та акту №8 від 06.02.2025;
- №203 від 26.08.2025 на суму 73 049 грн, за транспортні послуги згідно рахунку №50 від 13.02.2025 та акту №20 від 13.02.2025.
Дослідивши наявні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а також заперечення проти них, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч. 1 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
В частині 1 ст. 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Перелік документів, що підтверджують приймання вантажу до транспортування визначено статтею 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність».
Так, відповідно до частин 11, 12 зазначеної статті перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Відповідно до статті 6 Закону України «Про транзит вантажів», який визначає засади організації та здійснення транзиту вантажів авіаційним, автомобільним, залізничним, морським і річковим транспортом через територію України, транзит вантажів супроводжується товарно-транспортною накладною, складеною мовою міжнародного спілкування.
Одним із основних міжнародних документів, який регулює відносини сторін при виконанні міжнародних перевезень вантажів автотранспортом, є Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, підписана в Женеві 19 травня 1956 року (далі - Конвенція).
За приписами статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Законом України Про приєднання України до Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів» закріплено, що Україна приєдналася до зазначеної Конвенції, а згідно листа Міністерства закордонних справ України від 16.05.2007 №72/14-612/1-1559 «Щодо набуття чинності міжнародними договорами» ця Конвенція набрала чинності для України 17 травня 2007 року.
Згідно статті 1 Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
З врахуванням статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 4 Господарського процесуального кодексу України до спірних правовідносин застосовуються положення Конвенції про договір міжнародного дорожнього перевезення вантажів, які мають пріоритет над правилами, передбаченими законодавством України.
Стаття 4 Конвенції передбачає, що Договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної, зокрема, наданою сторонами CMR, якою підтверджується прийняття вантажу до перевезення.
Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Статтею 9 Конвенції встановлено, що вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, долучені міжнародно товарно-транспортні накладні (CMR) №431800, 771897, 771861, 771852, 431798, 771898, 771859, 431702, 612226, 771890, 771869, 771899. 431703, 431711, 431780 є належними та допустимими доказами надання позивачем послуг з перевезення вантажу на замовлення відповідача за відповідними заявками на перевезення, на загальну суму 25 500 Євро.
У відповідності до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.
Відповідно до вимог статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті чинне законодавство не містить.
Статтею 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане в гривнях.
Згідно ч. 2 ст. 533 ЦК України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Так, судом встановлено, що в укладеному між сторонами Договорі №19.10.2023 від 19.10.2023, п. 5.2. визначено, що розмір оплати послуг узгоджується сторонами та вказується у заявці на кожен маршрут перевезення, що є невід'ємною частиною даного Договору та зазначається у рахунках, виданих перевізником, які є невід'ємними частинами даного Договору.
Згідно долучених до матеріалів позовної заяви - заявок на перевезення, сторонами погоджена ставка за 1 транспортний засіб у розмірі 1700 Євро.
Між тим, п. 6.12. Договору передбачено, що якщо розмір (сума) відповідальності сторони за цим Договором визначені в іноземній валюті, така підлягає сплаті відповідною стороною в національній валюті України - гривні, за офіційним курсом Національного банку України на дату її нарахування (зазначеною у передбаченому цим Договором документі про її застосування), а в разі порушення стороною Договору строку її сплати, передбаченого цим Договором, - за офіційним курсом Національного банку України на дату її оплати.
Означене, також узгоджується та передбачено приміткою до Заявок, відповідно до якої - оплата здійснюється в гривні по курсу НБУ на дату завантаження.
За приписами ч.1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) стаття 610 ЦК України визначає, як порушення зобов'язання.
Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 5.1. Договору, оплата за перевезення проводиться шляхом безготівкового перерахування коштів на розрахунковий рахунок перевізника протягом 30 календарних днів з моменту підписання сторонами акту наданих послуг.
Так, судом встановлено, що крайнім строком оплати відповідача: за Актом надання послуг №38 від 27.12.2024 є 26.01.2025; Актом надання послуг №43 від 30.12.2024 є 30.01.2025; Актом надання послуг №41 від 31.12.2024 - 31.01.2025; Актом надання послуг №42 від 31.12.2024 - 31.01.2025; Актом надання послуг №13 від 13.01.2025 - 12.02.2025; Актом надання послуг №14 від 16.01.2025 - 15.02.2025; Актом надання послуг №15 від 16.01.2025 - 15.02.2025; Актом надання послуг №21 від 24.01.2025 - 23.02.2025; Актом надання послуг №22 від 24.01.2025 - 23.02.2025; Актом надання послуг №28 від 29.01.2025 - 28.02.2025; Актом надання послуг №29 від 31.01.2025 - 02.03.2025; Актом надання послуг №30 від 31.01.2025 - 02.03.2025; Актом надання послуг №7 від 05.02.2025 - 07.03.2025; Актом надання послуг №8 від 06.02.2025 - 08.03.2025; Актом надання послуг №20 від 13.02.2025 - 15.03.2025.
Між тим, відповідачем за означеними Актами сплачено:
- 06.06.2025 - за Актом надання послуг №38 від 27.12.2024;
- 25.07.2025 - за Актом надання послуг №43 від 30.12.2024;
- 25.07.2025 - за Актом надання послуг №41 від 31.12.2024;
- 29.07.2025 - за Актом надання послуг №42 від 31.12.2024;
- 29.07.2025 - за Актом надання послуг №13 від 13.01.2025;
- 01.08.2025 - за Актом надання послуг №14 від 16.01.2025;
- 01.08.2025 - за Актом надання послуг №15 від 16.01.2025;
- 05.08.2025 - за Актом надання послуг №21 від 24.01.2025;
- 05.08.2025 - за Актом надання послуг №22 від 24.01.2025;
- 12.08.2025 - за Актом надання послуг №28 від 29.01.2025;
- 22.08.2025 - за Актом надання послуг №29 від 31.01.2025;
- 12.08.2025 - за Актом надання послуг №30 від 31.01.2025;
- 22.08.2025 - за Актом надання послуг №7 від 05.02.2025;
- 26.08.2025 - за Актом надання послуг №8 від 06.02.2025;
- 26.08.2025 - за Актом надання послуг №20 від 13.02.2025.
Обґрунтовуючи стягнення суми 296 188 грн основного боргу, позивачем у позові зазначено, що станом на 20.08.2025 відповідачем за Актами надання послуг сплачено суму заборгованості в загальному розмірі 748 765 грн. Між тим, несплаченою є сума боргу в розмірі 295 188 грн. Означене, за твердженням позивача є сумою несплачених коштів за Актами надання послуг: №30 від 31.01.2025 на суму 74 239 грн, №7 від 05.02.2025 на суму 73 950 грн, №8 від 06.02.2025на суму 73 950 грн та №20 від 13.02.2025 на суму 73 049 грн.
Водночас, як вже зазначалось, відповідачем сплачено за означеними Актами: 12.08.2025 - за Актом надання послуг №30 від 31.01.2025, 22.08.2025 - за Актом надання послуг №7 від 05.02.2025, 26.08.2025 - за Актом надання послуг №8 від 06.02.2025, 26.08.2025 - за Актом надання послуг №20 від 13.02.2025.
Відтак, на думку відповідача станом на дату відкриття провадження у справі, ним оплачені надані позивачем послуги в повному обсязі, тому останній вказує на відсутність підстав для стягнення з нього суми основного боргу в розмір 295 188 грн.
В обґрунтування зазначеного, відповідач покликається на п. 4.15 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №3/51-04.
Так, Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 26.06.2019 у справі №3/51-04 у п. 4.15. виснувала, що п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе також у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.
Між тим, закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи. Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 04.11.2024 у справі №927/1187/23, від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, від 22.02.2022 у справі №917/957/20, від 19.10.2021 у справі №904/5506/18.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Від підстав позову необхідно відрізняти правові підстави позову (правове обґрунтування позову) - правову кваліфікацію обставин, якими позивач обґрунтовує свої позиції (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (пункт 95)).
З урахуванням наведеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини першої статті 175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною другою статті 175 цього Кодексу.
Як передбачено пунктами 2, 4, 5 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами; є рішення третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу, прийняте в межах його компетенції в Україні щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого документа на примусове виконання такого рішення; є рішення суду іноземної держави або міжнародного комерційного арбітражу, визнане в Україні в установленому законом порядку, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Суд зауважує, що саме на позивача покладається обов'язок довести, яким чином порушується його право або законний інтерес, а суд лише після підтвердження таких доводів може надавати оцінку усім обставинам спірних відносин, оскільки відсутність порушених прав чи інтересів є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Відтак, суд доходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми 74 239 грн основного боргу за Актом надання послуг №30 від 31.01.2025 оскільки означена сума сплачена відповідачем до моменту звернення позивача з позовом до суду.
Між тим, щодо стягнення суми боргу в розмірі в 220 949 грн, суд зазначає наступне.
Відповідачем за Актом надання послуг №7 від 05.02.2025 сплачено 22.08.2025, за Актом надання послуг №8 від 06.02.2025 - 26.08.2025 та за Актом надання послуг №20 від 13.02.2025 - 26.08.2025.
Судом встановлено, що позивачем надіслано позовну заяву до суду засобами поштового зв'язку. Як вбачається із Трекінгу виготовленого на веб-сайті оператора поштового зв'язку «Укрпошта», поштове відправлення №8930000111062 прийнято 22.08.2025.
Відтак, на момент звернення з позовною заявою до суду, позивач об'єктивно не міг знати про відсутність боргу відповідача за Актом надання послуг №7 від 05.02.2025.
Крім цього, відповідачем за Актом надання послуг №8 від 06.02.2025 та за Актом надання послуг №20 від 13.02.2025 сплачено вже після звернення позивача з позовною заявою до суду.
З урахуванням викладеного, провадження у справі в частині сплати суми основного боргу в розмірі 220 949 грн підлягає закриттю в порядку п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Щодо стягнення курсової різниці в розмірі 118 873 грн, суд зазначає наступне.
Курсова різниця - це різниця між оцінками однакової кількості одиниць іноземної валюти при різних валютних курсах.
Як вже зазначалось, згідно зі ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ст. 192 ЦК України).
Крім цього, відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Отже, гривня як національна валюта вважається єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим ч. 2 ст. 533 ЦК України допускає, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України, встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не передбачений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, постановах Верховного Суду від 15.01.2021 у справі №904/2357/20, від 16.03.2021 у справі №905/392/20.
В обґрунтування заявленої до стягнення курсової різниці в розмірі 118 873 грн покликається на п. 6.12 Договору, яким встановлено, що якщо розмір (сума) відповідальності сторони за цим Договором визначені в іноземній валюті, така підлягає сплаті відповідною стороною в національній валюті України - гривні, за офіційним курсом Національного банку України на дату її нарахування (зазначеною у передбаченому цим Договором документі про її застосування), а в разі порушення стороною Договору строку її сплати, передбаченого цим Договором, - за офіційним курсом Національного банку України на дату її оплати.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Оскільки Договором визначено строк здійснення оплати, у разі невиконання стороною такої оплати чи в разі виконання стороною оплати поза межами встановленого строку на таку сторону покладається відповідальність за Договором.
Означене спростовує доводи відповідача в частині того, що за п. 6.12 договору передбачено стягнення виключно штрафних санкцій та про те що таке, розмежовує порядок розрахунків за основним зобов'язанням (курс на дату завантаження) та за штрафними санкціями.
За своєю правовою природою курсова різниця, підлягає донарахуванню та оплаті оскільки покриває матеріальні втрати постачальника (позивача) від знецінення грошових коштів.
Між тим, за своєю правовою природою курсова різниця, підлягає донарахуванню та оплаті оскільки покриває матеріальні втрати постачальника (позивача) від знецінення грошових коштів.
Провівши розрахунок заявленої до стягнення курсової різниці виходячи з курсу Національного банку України, встановленого на сайті www.minfin.com.ua, судом встановлено, що розмір такої є більшим та становить 121 345,45 грн.
Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованої позивачем курсової різниці в розмірі 118 873 грн.
Щодо розрахунку заявлених до стягнення 3% річних в розмірі 3365,14 грн та інфляційних втрат в розмірі 12 073,19 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання. Так, відповідно до наведеної норми, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Водночас нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 09.02.2021 у справі №520/17342/18.
Між тим, оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3% річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Велика Плата у постанові ВП ВС від 16.01.2019 № 464/3790/16-ц (14-465цс18) вказала, що 3% річних, передбачені ст. 625 ЦК України, можуть бути визначені у доларах США та нараховуються виходячи із простроченої суми, вираженої у відповідній грошовій валюті. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3% річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.
Відтак, провівши розрахунок заявлених до стягнення 3% річних, судом встановлено, що розмір таких є більшим та становить 16 815,37 грн.
Разом з тим, враховуючи, що відповідно до ч. 2 ст. 237 ГПК України суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог при ухваленні рішення, а відтак підлягають до задоволення судом вимоги про стягнення з відповідача нарахованих позивачем трьох відсотків річних в розмірі 3365,14 грн.
Щодо стягнення інфляційних нарахувань, суд відмовляє у здоволенні таких з огляду на наступне.
Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об'єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об'єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.
З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).
Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв'язку з простроченням боржником виконання грошового зобов'язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007. Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п'ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).За змістом ч. 3 ст. 11 вбачається, що цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Законодавець у частині першій статті 509 ЦК України визначив зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, зокрема, сплатити гроші, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Отже, цивільне зобов'язання передбачає наявність обов'язку боржника відносно кредитора, якому кореспондується право кредитора вимагати у боржника виконання відповідного обов'язку, і таке зобов'язання в силу частини третьої статті 11 ЦК України може виникати на підставі акта цивільного законодавства.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України визначено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.
У кредитора згідно з частиною другою статті 625 ЦК України є право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу. Водночас, якщо боржник після нарахування йому інфляційних втрат за відповідний місяць допустив подальше прострочення в оплаті основного боргу, то кредитор, виходячи з того, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат, яке виникло в силу закону, є грошовим, вправі нарахувати боржнику інфляційні втрати на суму основного боргу, збільшену на індекс інфляції за попередній місяць прострочення.
Такі ж висновки викладені у Постанові ОП КГС ВС від 26 червня 2020 року у справі №905/21/19
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно, й вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги.
Нарахування інфляційних втрат здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому до розрахунку мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). Нарахування інфляційних втрат за наступний період здійснюється з урахуванням збільшення суми боргу на індекс інфляції попереднього місяця, оскільки інфляційні втрати не є штрафними санкціями, а входять до складу грошового зобов'язання. Вказана правова позиція щодо порядку нарахування інфляційних викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 916/190/18 від 04.06.2019 року та у Постанові Об'єднаної Палати Верховного Суду у справі № 905/600/18 від 05.07.2019 року.
З огляду на викладене, грошове зобов'язання хоча і виражене у гривні, проте має прив'язку до еквіваленту в іноземній валюті. При цьому визначення остаточної ціни договору залежить саме від дати здійснення фактичної оплати за надані послуги.
Передбачена п. 6.12. Договору умова про розмір (суму) відповідальності сторони у випадку сплати такого зобов'язання у строки визначені Договором та в випадку порушення стороною Договору строку її сплати, з відповідним подальшим коригуванням орієнтовної вартості пропорційно курсу відповідної іноземної валюти (у цій справі - євро), має на меті поновити увесь обсяг втрат вартості, які позивач поніс унаслідок зміни курсу гривні до євро. Отже враховуючи те, що вартість наданих послуг перераховується (коригується) в разі порушення стороною Договору строку її сплати, передбаченого цим Договором, - за офіційним курсом Національного банку України на дату її оплати, втрати позивача від знецінення національної валюти внаслідок інфляції у разі порушення відповідачем грошового зобов'язання зі сплати орієнтовної вартості товару, відновлюються еквівалентом іноземної валюти. У такому разі стягнення інфляційних втрат, нарахованих на орієнтовну суму заборгованості, суперечить частині другій статті 625 Цивільного кодексу України. У разі, якщо матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів покриваються за рахунок донарахування вартості товару з урахуванням курсової різниці, стягнення інфляційних втрат є недопустимим та призведе до подвійного стягнення.
Такі ж висновки викладені у Постанові Верховного Суду № 910/11077/20 від 29.04.2021 та в постанові Верховного Суду від 18.06.2024 у справі № 910/18029/16.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Частиною 1 ст. 73 ГПК України унормовано, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
У відповідності до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Салов проти України» від 06.09.2005).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Надточий проти України» від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
У постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. також постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18).
За загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості для реалізації стандарту більшої переконливості (такі висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №645/5557/16-ц).
Верховний Суд у постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначив про те, що реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Окрім того, суд враховує висновки в рішенні ЄСПЛ у справі «Проніна проти України», в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Лише той факт, що суд окремо та детально не відповів на кожний аргумент, представлений сторонами, не є свідченням несправедливості процесу (рішення ЄСПЛ у справі «Шевельов проти України»).
Сторонами у справі не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності інших обставин ніж ті, що досліджені судом.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кроквуд Логістик» за платіжним дорученням №4015 від 22.80.2025 сплатило судовий збір у розмірі 6 442,49 грн.
Відповідно до статті 129 ГПК України та ураховуючи пропорційність стягнення судових витрат у зв'язку із частковим задоволенням вимог позивача, з відповідача на користь позивача слід стягнути 1833,57 грн на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
Водночас відповідно до п. 1, 5 ч. 1 ст. 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, а також закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
Роз'яснити позивачу, що оскільки провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 220 942 грн закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору, судовий збір в сумі 3314,24 грн може бути повернутий позивачу за його заявою.
Крім цього, суд зазначає, що у зв'язку з відмовою у задоволенні позовних вимог в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 74 239 грн та інфляційних втрат в розмірі 12 073,19 грн, судовий збір в розмір 1294,68 грн покладається на позивача.
Керуючись ст. 11, 13, 14, 73 - 79, 86, 129, 210, 220, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позов задовольнити частково.
2. Провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення суми основного боргу в розмірі 220 942 грн (Двісті двадцять тисяч дев'ятсот сорок дві гривні) заборгованості закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з відсутністю предмету спору.
3. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Перечинський лісохімічний комбінат», вул. Ужанська, будинок 25, м. Перечин, Закарпатська область, 89200 (код ЄДРПОУ: 00274105) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кроквуд Логістик», вул. Робітнича, будинок 754, м. Свалява, Мукачівський район, Закарпатська область, 89300 (код ЄДРПОУ: 43476358) курсову різницю в розмірі 118 873 грн (Сто вісімнадцять тисяч вісімсот сімдесят три гривні), суму трьох процентів річних в розмірі 3365,14 грн (Три тисячі триста шістдесят п'ять гривень 14 коп), а також суму 1833,57 грн (Одна тисяча вісімсот тридцять три гривні 57 коп) на відшкодування витрат по сплаті судового збору.
4. В іншій частині позовних вимог - відмовити.
5. На підставі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду, згідно зі ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Рішення може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду.
6. Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по даній справі, - http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 17.12.2025
Суддя А.А. Худенко