61022, м. Харків, пр. Науки, 5
іменем України
17.12.2025 Справа №905/1199/25
Господарський суд Донецької області у складі судді Фурсової С.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу за позовом Комунального підприємства «Добро» Добропільскої міської ради (85001, Донецька область, місто Добропілля, провулок Луганський, будинок №2А; код ЄДРПОУ 40507613)
до фізичної особи Ціко Віталія Івановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )
про стягнення 29 418,97 гривень
без повідомлення (виклику) сторін
До Господарського суду Донецької області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Добро» Добропільскої міської ради до фізичної особи Ціко Віталія Івановича про стягнення 29 418,97 гривень.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору №45/18 від 05.04.2018 про постачання теплової енергії в частині сплати за спожиту теплову енергію у період з жовтня 2020 року по березень 2025 року.
За приписами частини першої пункту 3 статті 12 Господарського процесуального кодексу України спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Відповідно до ч.5 ст.252 господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши матеріали позовної заяви, господарський суд дійшов висновку, що справу слід розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки справа не є складною, а сума позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Ухвалою Господарського суду Донецької області від 14.11.2025 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Також, даною ухвалою встановлено сторонам строк на подання заяв по суті спору та з процесуальних питань.
Суд зазначає про неможливість надсилання копії ухвали від 14.11.2025 до електронного кабінету відповідача в системі "Електронний суд" у зв'язку з його відсутністю.
Копія ухвали від 14.11.2025 про відкриття провадження у справі була направлена в паперовому вигляді на поштову адресу відповідача за місцем реєстрації: АДРЕСА_1 , а також за місцем реєстрації в якості внутрішньо переміщеної особи: 49082, місто Дніпро, вулиця Мохова, будинок №213.
Копії ухвал, надіслані на поштові адреси відповідача повернуті на адресу суду з відмітками «одержувач відсутній за вказаною адресою» (за місцем реєстрації), а також «за закінченням терміну зберігання» (за місцем реєстрації в якості ВПО).
Частинами третьою та сьомою статті 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Порядок вручення судових рішень визначений статтею 242 ГПК України, за змістом частини п'ятої якої учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.
Згідно з положеннями частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (пункт 5).
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у даному випадку - суду.
Господарським процесуальним кодексом України не передбачено обов'язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулись до суду з відміткою про неможливість вручення.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.08.2021 у справі № 914/1191/20, від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б та від 19.12.2022 у справі № 910/1730/22.
Факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду, у тому числі, у зв'язку із закінчення строку зберігання поштового відправлення, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Таким чином, судом вжито всі необхідні та можливі заходи для повідомлення відповідача про розгляд справи, тож відповідач вважається таким, що належним чином повідомлений про наявність даного спору.
Судом було витримано розумні терміни, які в умовах воєнного стану суд вважає достатніми для можливості реалізації відповідачем своїх процесуальних прав.
Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався, в інший спосіб своєї позиції на довів.
Відповідно до ч.4 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.9 ст.165 ГПК України).
З огляду на те, що під час розгляду справи судом було створено сторонам необхідні умови для доведення фактичних обставин справи, зокрема, було надано достатньо часу для реалізації кожним учасником спору своїх процесуальних прав, передбачених ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за необхідне розглянути справу за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, господарський суд -
Відповідно до п.29 ч.1 ст.7 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності» Комунальне підприємство «Добро» Добропільської міської ради здійснює виробництво, постачання та транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами та являється виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії для потреб централізованого опалення на об'єкти соціально-комунального побуту та житлові будинки в м. Добропілля, м. Білозерське та смт. Новодонецьке.
Рішенням Добропільської міської ради від 15.07.2016 року № 7/12-29 «Про прийняття котелень у комунальну власність територіальної громади м. Добропілля» на праві господарського відання Добропільська міська рада передала готові до експлуатації 4 вугільні котельні, а КП «Добро» Добропільської міської ради прийняло об'єкти на баланс комунального підприємства.
КП «Добро» надає житлово-комунальні послуги з постачання теплової енергії, зокрема, в приміщення за адресою: Донецька область, м. Добропілля, вул. Банкова 34/1. Ціко Віталій Іванович володіє приміщенням за за адресою: АДРЕСА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 06.07.2017, посвідченого приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняком Л.П. за рестр.№1112..
Між фізичною особою-підприємцем Ціко Віталієм Івановичем (далі - Споживач, відповідач) та Комунальним підприємством «Добро» Добропільської міської ради (далі - Теплопостачальна організація, позивач) укладено Договір №45/18 від 05.04.2018 про постачання теплової енергії, згідно п.1.1. якого Теплопостачальна організація зобов'язалась поставляти теплову енергію Споживачу, а Споживач - своєчасно оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені цим договором.
Опалювальна площа береться згідно технічного паспорта Бюро технічної інвентаризації (п.1.5. договору).
За умовами п.п. 4.1.-4.3. договору розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно по безготівковому розрахунку відповідно до встановлених тарифів.
Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Розрахунок за теплову енергію, що споживається, проводиться згідно рахунку, актів реалізації, виписаних Теплопостачальною організацією та здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим.
Споживач погоджує акт реалізації, підписує, скріплює печаткою та повертає акт не пізніше 1-го числа місяця, наступного за розрахунковим.
При невмотивованій відмові Споживача від підписання акту без відповідної заяви, Теплопостачальна організація самостійно складає та підписує акт, один екземпляр якого передається Споживачу. Цей акт є обов'язковим для виконання двома Сторонами за договором.
Теплова енергія надається Споживачу у вигляді гарячої води на потреби опалення в період опалювального сезону (п.5.1.1. договору).
Підставою для початку постачання теплової енергії є акт про готовність систем опалення і приладів обліку теплової енергії до опалювального сезону, складений за участю представників Теплопостачальної організації та Споживача. Початок та закінчення опалювального періоду визначається погодними умовами та установлюються згідно рішення місцевих органів влади (п.5.1.3. договору).
Облік споживання теплової енергії проводиться за приладами обліку або при відсутності приладів обліку - виходячи з площі об'єкта, що обслуговується в рамках цього договору (5.2.1. договору).
Згідно з п.9.1. даний договір набирає з дати підписання і діє до 31.12.2018, але в будь-якому випадку до моменту виконання сторонами всіх прийнятих на себе зобов'язань. Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України, сторони домовились, що всі умови договору розповсюджують свою дію на відносини, які виникли з 09.10.2017.
Договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
У Додатку №1 до договору Специфікація №1 сторони узгодили місце постачання теплової енергії - м.Добропілля, вул. Банкова 34/1.
Приймаючи до уваги, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази припинення дії вказаного договору, суд дійшов висновку, що зобов'язання сторін за ним були чинними на момент виникнення спірних правовідносин.
За твердженнями позивача на виконання умов зазначеного договору позивачем здійснено постачання теплової енергії відповідачу, що підтверджується актами приймання-передачі послуг з постачання теплової енергії та рахунками за період жовтень 2020 року - березень 2025 року, які долучено до позовної заяви.
Вищевказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) підписані представником теплопостачальної організації. Споживачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не підписані.
До матеріалів справи долучено акт про відмову від підпису вищенаведених первинних документів від 08.08.2025, що підписаний представниками позивача щодо відмови відповідача від підписання актів та рахунків.
На підтвердження наявної заборгованості позивачем надано акт звірки взаємних розрахунків за період 01.10.2020-14.10.2025, згідно з яким станом на 14.10.2025 заборгованість за договором №45/18 від 05.04.2018 становить 29 418,97 гривень. Акт звірки підписаний представником позивача.
Також в матеріалах справи наявна претензія б/н від 14.10.2025 про сплату суми боргу у розмірі 29 418,97 гривень адресована відповідачу.
У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору №45/18 постачання теплової енергії від 05.04.2018 в частині своєчасної та в повному обсязі оплати за спожиту теплову енергію позивач звернувся до Господарського суду Донецької області з позовом до Ціко Віталія Івановича про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергією у розмірі 29 418,97 гривень.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України виникають, зокрема, з договору.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).
Статтею 655 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Як вище встановлено судом та не заперечується сторонами, правовідносини між ними у справі щодо постачання теплової енергії виникли на підставі договору №72/20 з власником (користувачем) будівлі про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.02.2020.
Відповідно до Закону України «Про теплопостачання» виробництвом теплової енергії є господарська діяльність, пов'язана з перетворенням енергетичних ресурсів будь-якого походження, у тому числі альтернативних джерел енергії, на теплову енергію за допомогою технічних засобів з метою її продажу на підставі договору; постачанням теплової енергії (теплопостачанням) є господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води тощо, також є предметом регулювання Закону України «Про житлово-комунальні послуги».
За приписами ст.12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Згідно з ч.7 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Постановою Кабінету Міністрів України №830 від 21.08.2019 затверджено «Правила надання послуги з постачання теплової енергії» (далі - Правила).
Ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до пункту 19 Правил надання послуги з постачання теплової енергії - комерційний облік послуги здійснюється вузлом (вузлами) комерційного обліку.
За адресою м. Добропілля, вул. Банкова, б. 34 встановлено єдиний (загальний на будинок) вузол комерційного обліку ULTRAHEAT T550/UH50 (заводський номер №69326309).
Як вказано позивачем і не спростовано відповідачем, інших приладів обліку, як і окремого приладу в приміщенні відповідача, в обумовленому будинку не встановлено. Позивачем долучено Акт опломбування від 01.12.2017, Акт розпломбування від 03.08.2021, Свідоцтво про повірку від 20.08.2021 та Акт опломбування від 02.09.2021.
Згідно розділу III частини 1 Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг - загальний обсяг спожитої у будинку теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень у розрахунковому періоді визначається, перш за все, за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії. У зв'язку з чим, додаємо до цього документу вибірку показань вузла комерційного обліку ULTRAHEAT T550/UH50 № 69326309 з жовтня 2020 року по березень 2025 року, яка містить зафіксовані показники спожитої теплової енергії загально по будинку.
За поясненнями КП «Добро» використовує спеціалізоване програмне забезпечення автоматизованих систем управління «Кварц» (КВАРТАЛ: Абонентський відділ комунального підприємства). Програмне забезпечення автоматично робить розподіл обсягу спожитої теплової енергії щодо окремих абонентів на підставі ручного вводу показань загального вузлу обліку будинку та згідно чинного законодавства, зокрема Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг. Засвідчений витяг з програми щодо розподілення показань загального будинкового лічильника ULTRAHEAT T550/UH50 № 69326309 стосовно площі абонента ФОП Ціко В.І. додано до позову.
Пунктами 32, 34, 35, 36 Правил передбачено, що плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства. Рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Рахунки на оплату спожитої послуги формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором. Розрахунковим періодом для оплати спожитої послуги є календарний місяць. Оплата послуги здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом (граничний строк внесення плати за спожиту послугу), якщо інший порядок та строки не визначені договором. За бажанням споживача оплата послуг може здійснюватися шляхом внесення авансових платежів. Споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором.
Статті 16, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначають постачання теплової енергії безперервно, крім часу перерв, зокрема, на міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами.
Проведення опалювальних періодів підтверджується відповідними правовими актами долученими до позову, а саме Рішення виконавчого комітету Добропільської міської ради від 09.09.2020 № 418 й від 17.03.2021 № 107, Рішення Добропільської міської ради від 04.10.2021 № 400 й від 28.05.2022 № 95, Розпорядження Добропільського міського голови від 31.10.2022 № 106 й Розпорядження начальника Добропільської МВА від 28.03.2023 № 157, Розпорядження начальника Добропільської МВА від 24.10.2023 № 645 й Розпорядження начальника Добропільської МВА від 26.03.2024 № 232, Розпорядження начальника Добропільської МВА від 25.10.2024 № 800 й Розпорядження начальника Добропільської МВА від 24.03.2025 №233 про початки та закінчення обумовлених опалювальних періодів - відповідно. Також додаємо до цієї Заяви відповідні накази директора КП «Добро» про початок на закінчення зазначених опалювальних сезонів.
Пунктом 31 Правил передбачено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію для споживача, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, а для багатоквартирних будинків, обладнаних системою автономного теплопостачання, як сума тарифів на виробництво та постачання теплової енергії.
Рішенням Добропільської міської ради від 30.07.2020 року № 323 «Про встановлення тарифів на послуги постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське та постачання гарячої води Білицькому будинку-інтернат для інвалідів та осіб похилого віку, встановити з 01.10.2020 року тариф на послуги постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське за 1 Гкал у розмірі: для бюджетних установ та організацій, релігійних установ та для інших підприємств та організацій 1192,27 грн без ПДВ (1430,72 грн з ПДВ), для населення в містах Добропілля, Білицьке, Білозерське, селищах міського типу Новодонецьке, Водянське 1192,27 грн без ПДВ ( 1430,72 грн з ПДВ).
Розпорядженням Добропільської міської військової адміністрації від 07.09.2023 року № 534 «Про встановлення тарифу на теплову енергію та постачання гарячої води споживачам Добропільської міської територіальної громади», встановлено на період з 01 жовтня 2023 року до 30 вересня 2024 року тарифи на послуги з постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, селищі міського типу Водянське по категоріям: для населення 3 638,92 грн. за 1 Гкал; для бюджетних установ та організацій, релігійних установ та інших підприємств та організацій 3 638,92 грн. за 1 Гкал.
Розпорядженням Добропільської міської військової адміністрації від 30.09.2024 року № 701 «Про встановлення тарифу на теплову енергію та постачання гарячої води споживачам Добропільської міської територіальної громади», встановлено на період з 01 жовтня 2024 року до 30 вересня 2025 року тарифи на послуги з постачання теплової енергії в містах Добропілля, Білицьке, селищі міського типу Водянське по категоріям: для населення 4 143,92 грн. за 1 Гкал; для бюджетних установ та організацій, релігійних установ та інших підприємств та організацій 4 143,92 грн. за 1 Гкал.
Позивачем на підтвердження надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії за договором надано акти здачі-приймання робіт (надання послуг) з постачання теплової енергії та рахунки на оплату послуг з постачання теплової енергії за період з жовтня 2020 року по березень 2025 року на загальну суму 48 918,97 гривень.
Вищевказані акти здачі-приймання робіт (надання послуг) за період жовтень 2020 року - березень 2025 року підписані представником теплопостачальної організації. Споживачем акти здачі-приймання робіт (надання послуг) не підписані.
Зазначені вище акти та рахунки на оплату наданих послуг містять детальну інформацію здійсненого нарахування за теплову енергію в опалювальний жовтень 2020 року - березень 2025 року.
Доказів надсилання наведених актів та рахунків споживачу за спірний період суду не надано, водночас у спірний період відповідачем проведено оплати наданих послуг 15.05.2023 на суму 5 000,00 гривень, 30.06.2023 на суму 5 000,00 гривень, 18.08.2023 на суму 4 000,00 гривень, 05.07.2024 на суму 3 000,00 гривень, 28.08.2024 на суму 2 500,00 гривень, а загалом 19 500,00 гривень.
Відповідно до ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач зобов'язаний щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Розрахунок за теплову енергію, що споживається, проводиться згідно рахунку, актів реалізації, виписаних Теплопостачальною організацією та здійснюється до 20 числа місяця, наступного за розрахунковим (пункт 4.3. договору).
Отже, враховуючи положення чинного законодавства та умови договору постачання теплової енергії, строк оплати за спожиту теплову енергію за спірний період є таким, що настав.
Суд зазначає, що строк оплати послуг згідно умов договору не залежить від підписання відповідачем відповідних актів здачі-приймання робіт (надання послуг) з постачання теплової енергії.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідачем належними та доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України обставин, повідомлених позивачем, не спростовано, доказів погашення заборгованості в добровільному порядку не надано.
Враховуючи викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 29 418,97 гривень є обґрунтованими, документально підтвердженими та такими, що підлягають задоволенню.
Щодо припинення ФОП Ціко В.І. підприємницької діяльності на час вирішення спору.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до положень частини другої цієї ж статті право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. Так, за частиною першою цієї статті господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
З огляду на положення частини першої статті 20 ГПК України а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Як вже зазначалось, звертаючись із цим позовом, позивач просив стягнути заборгованість кредитним договором, укладеним між ним та ФОП Ціко В.І.
Аналіз змісту та підстав поданого позову свідчить про те, що спір між сторонами виник щодо невиконання відповідачем господарського договору, яким було опосередковано зобов'язальні правовідносини сторін спору.
Абзац 3 пункту 15 частини 1 статті 20 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
За положеннями статті 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до статті 52 ЦК України ФОП відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, частини восьмої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились.
Щодо розподілу судових витрат.
Понесені позивачем судові витрати за розгляд справи підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача, як то визначено ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому суд зазначає, що за правилами ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому, при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява у цій справі подана в електронній формі у системі «Електронний суд». З урахуванням ціни позову та приписів чинного законодавства позивач мав сплатити судовий збір у сумі 2 422,40 гривень. Фактично за платіжною інструкцією № 1752 від 29.09.2025 позивач сплатив судовий збір у сумі 3 028,00 гривень (без застосування коефіцієнту пониження).
Отже, позивач надмірно сплатив 605,60 гривень.
Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом (п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір»).
Відтак судовий збір в розмірі 605,60 гривень може бети повернуто з Державного бюджету України за відповідним клопотанням особи, яка його сплатила.
Згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422,40 гривень покладаються на відповідача.
Керуючись статтями 12, 13, 73, 74, 76, 77, 79, 86, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Комунального підприємства «Добро» Добропільскої міської ради до фізичної особи Ціко Віталія Івановича про стягнення 29 418,97 гривень - задовольнити.
Стягнути з Ціко Віталія Івановича ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Комунального підприємства «Добро» Добропільскої міської ради (85001, Донецька область, місто Добропілля, провулок Луганський, будинок №2А; код ЄДРПОУ 40507613) 48 570,22 гривень, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422,40 гривень.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно із статтею 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду.
Рішення складено та підписано 17.12.2025.
Позивач: Комунальне підприємство «Добро» Добропільскої міської ради (85001, Донецька область, місто Добропілля, провулок Луганський, будинок №2А; код ЄДРПОУ 40507613)
Відповідач: Ціко Віталій Іванович ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 )
Суддя С.М. Фурсова