вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49505
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-58, fax (056) 377-38-63
09.12.2025м. ДніпроСправа № 904/3426/24 (904/5346/25)
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мартинюка С.В. за участю секретаря судового засідання Рибалки Г.Д.
Представники:
Від позивача: Саутенко С.О. (ліквідатор);
Від відповідача-1: Юрашко О.П. (адвокат);
Від відповідача-2: Гурський В.С. (адвокат);
Від третьої особи: Павлюк Р.О. (представник).
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМ ГРУП УКРАЇНА", м. Дніпро
до відповідача- 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Майн Трейд", м. Дніпро
відповідача-2 ОСОБА_1 м. Київ
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Головний сервісний центр МВС в особі філії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях, м. Дніпро
про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння
в межах справи №904/3426/24
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий будинок "Новаагро", м.Харків
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМ ГРУП УКРАЇНА", м. Дніпро
про визнання банкрутом
19.09.2025 до господарського суду за допомогою системи "Електронний суд" від ліквідатора ТОВ "ЕМ ГРУП УКРАЇНА" арбітражного керуючого Саутенко Сергія Олеговича надійшла позовна заява до відповідача- 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Майн Трейд" та відповідача-2 ОСОБА_1 про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Згідно протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 19.09.2025 позовну заяву передано на розгляд судді Мартинюку С.В. в межах справи про банкрутство №904/3426/24 та присвоєно єдиний унікальний номер справи №904/3426/24 (904/5346/25).
Ухвалою господарського суду від 24.09.2025 позовну заяву ліквідатора ТОВ "ЕМ ГРУП УКРАЇНА" арбітражного керуючого Саутенко Сергія Олеговича залишено без руху. Позивачу запропоновано протягом десяти днів з дня вручення ухвали суду усунути недоліки позовної заяви.
06.10.2025 до суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою господарського суду від 08.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Справу постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Головний сервісний центр МВС в особі філії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (49041, м. Дніпро, проспект Праці, буд. 16; ідентифікаційний код юридичної особи 45291657). Призначено судове засідання на 03.11.2025.
16.10.2025 до суду через систему "Електронний суд" від третьої оосби надійшли письмові пояснення.
31.10.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та продовження строку проведення підготовчого провадження.
03.11.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою господарського суду від 03.11.2025 відкладено судове засідання на 25.11.2025.
25.11.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву.
25.11.2025 до суду через систему "Електронний суд" від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 відкладено судове засідання на 09.12.2025. Задоволено клопотання відповідача-2 про витребування доказів та витребувати у ТОВ «ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМА РІА» (ідентифікаційний код юридичної особи 37691230) відомості щодо оголошення про продаж транспортного засобу.
05.12.2025 до суду на адресу електронної пошти від ТОВ "ІЕНТЕРНЕТ-РЕКЛАМА РІА" надійшов лист-відповідь на ухвалу господарського суду від 25.11.2025.
В порядку статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 09.12.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позиція позивача
Постановою Господарського суду Дніпропетровської області від 17.12.2024 року у справі № 904/3426/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю “Ем Груп Україна» (код ЄДРПОУ 39836678, місцезнаходження: 49051, м. Дніпро, вул. Оцупа Олександра, буд. 4) боржника визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Саутенко С.О. (свідоцтво № 216 від 20.02.2013 року, адреса: 61166, м. Харків, вул. Кримська, 6).
Арбітражним керуючим, ліквідатором ТОВ “Ем Груп Україна» Сергієм Саутенко виконуються ліквідаційні заходи у відношенні підприємства-банкрута на підставі положень постанови господарського суду від 17.12.2024 року та норм Кодексу України з процедур банкрутства.
Арбітражним керуючим Саутенко С.О. на стадії розпорядження майном було виявлено, що за ТОВ “Ем Груп Україна» обліковувалися транспортні засоби, які в подальшому у 2022-2023 роках було перереєстровано на інших власників.
У зв'язку з цим, у арбітражного керуючого Саутенко С.О. виникла необхідність у отриманні інформації та документації щодо перереєстрованих (проданих) транспортних засобів та направлено запит до РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях за вих. № 01-34/1250 від 15.10.2024 року.
Отримано відповідь від РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях за вих. № 31/29/14-11353-2024 від 01.11.2024 року, до якої додані документи щодо перереєстрованого транспортного засобу, зокрема, TOYOTA LAND CRUISER 200, VIN НОМЕР_1 , 2020 року випуску.
Ліквідатор ТОВ "ЕМ ГРУП УКРАЇНА" зазначає, що Протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Майн Трейд» (ідентифікаційний код 33384643) № 01/22 від 27.10.2022 року, було вирішено збільшити розмір статутного капіталу ТОВ «Майн Трейд», зокрема за рахунок додаткового майнового вкладу учасника - ТОВ «Ем Груп Україна», який в тому числі складається з транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 200, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова VIN НОМЕР_1 , 2020 року випуску, вартістю 120 000,00 грн.
На підставі Акту приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. під реєстровим номером 1834, 1835, ТОВ «Ем Груп Україна» здійснило передачу, а ТОВ «Майн Трейд» прийняло додатковий негрошовий майновий вклад до статутного капіталу ТОВ «Майн Трейд» у вигляді транспортного засобу: автомобіль марки TOYOTA модель LAND CRUISER 200, тип загальний легковий-загальний універсал-В державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова VIN НОМЕР_1 , 2020 року випуску, вартістю 120 000, 00 грн.
Згідно листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях за вих. №31/29/14-11353-2024 від 01.11.2024 року, транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 200, VIN НОМЕР_1 було перереєстровано на ТОВ «Майн Трейд» 28.10.2022 року.
Натомість, арбітражний керуючий зазначає, що така ціна не відповідає ринковій ціні транспортного засобу, правочин щодо передачі транспортного засобу не мав на меті настання реальних наслідків, що є підставою для визнання Акту приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року недійсним.
Відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях за вих. № 31/29/14-8959-2025 від 30.04.2025 року, вищезазначений автомобіль на підставі договору купівлі-продажу укладеному в ТСЦ МВС №1242 №1242/2023/4051542 від 14.09.2023 року перереєстровано на ОСОБА_1 .
Враховуючи викладене, позивач просить суд визнати недійсним Акт приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року, визнати за ТОВ "ЕМ ГРУП УКРАЇНА" право власності на транспортний засіб, витребувати у відповідача-2 автомобіль та зобов'язати Головний сервісний центр МВС зареєструвати TOYOTA LAND CRUISER 200, VIN НОМЕР_1 за ТОВ "ЕМ ГРУП УКРАЇНА".
Позиція відповідача-1
За змістом поданого 25.11.2025 відзиву на позов Відповідач зазначає, що не визнає позовні вимоги позивача у повному обсязі та заперечує щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову.
В обґрунтування заявленої позиції ТОВ "МАЙН ТРЕЙД" вважає, що Позивачем не доведено, що оскаржуваний акт приймання-передачі вчинений на шкоду інтересам кредиторів та має на меті уникнення оплати заборгованості.
Позиція відповідача-2
У поданому 25.11.2025 відзиві ОСОБА_1 зазначає, що 14.09.2023 р. відповідач-2 придбав у ТОВ «Майн Трейд» зазначений транспортний засіб, сплативши за нього 69000 доларів США.
Відповідач-2 зазначає, що він є добросовісним набувачем майна, придбаного за оплатним договором за ринковою ціною, і тому не може бути позбавлений права власності.
Позиція третьої особи
У поданий 16.10.2025 письмових поясненнях Головний сервісний центр МВС в особі регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) зазначає, що здійснення реєстрації/перереєстрації транспортного засобу на Позивача неможлива без додержання алгоритму, способу, порядку, передбаченого чинним законодавством, Законом України «Про дорожній рух» та Порядком №1388, яке полягає у здійсненні комплексу заходів, що передують реєстрації/перереєстрації транспортних засобів, сплати їх власниками передбачених законодавством податків і зборів (обов'язкових платежів), а також внесення в установленому порядку платежів за державну реєстрацію (перереєстрацію), відшкодування вартості бланків реєстраційних документів та номерних знаків.
Третя особа просить суд відмовити у задоволенні позову, оскільки задоволення позовних вимог в частині зобов'язань Головного сервісного центру МВС в особі регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях (філія ГСЦ МВС) вчинити певні дії є таким що суперечить процесуальному законодавству та є передчасним, оскільки Позивач не звертався до структурних підрозділів (а саме до ТСЦ МВС) з питання реєстрації чи перереєстрації транспортного засобу, і відповідно відмови не отримував.
Перелік обставин, які є предметом доказування у справі
Предметом доказування у даній справі є законність укладених правочинів, наявність порушеного права позивача.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ ТА ДОКАЗИ, ЩО ЇХ ПІДТВЕРДЖУТЬ
На підставі Акту приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. під реєстровим номером 1834, 1835, ТОВ «Ем Груп Україна» здійснило передачу, а ТОВ «Майн Трейд» прийняло додатковий негрошовий майновий вклад до статутного капіталу ТОВ «Майн Трейд» у вигляді транспортного засобу: автомобіль марки TOYOTA модель LAND CRUISER 200, тип загальний легковий-загальний універсал-В державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова VIN НОМЕР_1 , 2020 року випуску, вартістю 120 000, 00 грн.
Протоколом Загальних зборів учасників ТОВ «Майн Трейд» (ідентифікаційний код 33384643) № 01/22 від 27.10.2022 року, було вирішено збільшити розмір статутного капіталу ТОВ «Майн Трейд», зокрема за рахунок додаткового майнового вкладу учасника - ТОВ «Ем Груп Україна», який в тому числі складається з транспортного засобу - автомобіля марки TOYOTA модель LAND CRUISER 200, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер кузова VIN НОМЕР_1 , 2020 року випуску, вартістю 120 000,00 грн.
Згідно листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях за вих. №31/29/14-11353-2024 від 01.11.2024 року, транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 200, VIN НОМЕР_1 було перереєстровано на ТОВ «Майн Трейд» 28.10.2022 року.
Між ТОВ "МАЙН ТРЕЙД" (Продавець) та ОСОБА_1 (Покупець) було укладено Договір купівлі-продажу транспортного засобу № 1242/2023/4051542 від 14.09.2023 року.
Відповідно до п. 1.1. Договору, Продавець зобов'язується передати у власність Покупцеві транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 200, VIN НОМЕР_1 , 2020 року випуску, тип загальний легковий-загальний універсал-В, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Пунктами 2.1. та 2.2. Договору передбачено, що передача Транспортного засобу Продавцем і прийняття його Покупцем здійснюється після повної оплати вартості майна. Право власності на Транспортний засіб переходить до Покупця з моменту підписання даного Договору.
Відповідно до листа РСЦ ГСЦ МВС в Дніпропетровській та Запорізькій областях за вих. № 31/29/14-8959-2025 від 30.04.2025 року, вищезазначений автомобіль на підставі договору купівлі-продажу укладеному в ТСЦ МВС №1242 №1242/2023/4051542 від 14.09.2023 року перереєстровано на ОСОБА_1 .
Відповідно до листа ТОВ "ІНТЕРНЕТ-РЕКЛАМА РІА" №928/ІРР від 04.12.2025 вбачається, що 19.06.2023 на сайті auto.ria.com було розміщено оголошення (id оголошення 34684567) з продажу транспортного засобу марки TOYOTA LAND CRUISER 200, 2020 р.в., з номерним знаком НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_1 за ціною 69 000, 00 доларів США. Відповідне оголошення було видалено користувачем з сайту auto.ria.com 08.09.2023 з відміткою "Продано".
Згідно експертного висновку серії № ОЦ-3366/1 від 12.09.2025 року, виданим Запорізькою торгово-промисловою палатою, середньоринкова вартість транспортного засобу марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, 2020 року випуску, об'єм двигуна 4608 куб. см. станом на дату відчуження (28.10.2022 року) складає 2 764 769,00 грн.
ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ СТОРІН, ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частини першої статі 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
Визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України.
Згідно з частиною першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Таким чином, правом оспорити правочин наділені не лише сторони такого правочину, але й інші заінтересовані особи.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
При укладенні договору сторони мають переслідувати легітимну мету. Будь-яка господарська операція, дія суб'єкта господарювання повинна мати розумне пояснення мети її здійснення. Така мета не може бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення, ухилення від сплати податків, привласнення коштів без належних підстав тощо.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства.
Тобто, цивільні права здійснюються особою до визначених меж, поки це не суперечить інтересам інших осіб і публічним інтересам. Такі межі можуть визначатися договором або актами цивільного законодавства. Обов'язок при здійсненні цивільних прав утримуватися від дій, які порушували б права інших осіб, конкретизується актами цивільного законодавства, що встановлюють ці права. Порушення меж здійснення цивільних прав веде до зловживання правом.
Вирішуючи спір про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, підлягає встановленню, яким чином наслідки такого правочину вплинули або можуть вплинути на права та інтереси цієї особи, оскільки звернення заінтересованої особи до суду із позовом про визнання недійсним договору направлене на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов'язаних із вчиненням такого правочину.
Також необхідним є надання оцінки дій сторін цього договору в контексті критеріїв добросовісності, справедливості, недопустимості зловживання правами, зокрема, спрямованим на позбавлення позивача в майбутньому законних майнових прав.
При обранні варіанта добросовісної поведінки боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, які передбачають, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Боржник повинен мати на меті добросовісне виконання усіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення прав та правомірних інтересів кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Фраудаторним може виявитися будь-який правочин (договір), укладений між учасниками цивільних відносин, який не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, що визначені статтею 203 ЦК України, зокрема: зміст правочину суперечить ЦК України, актам законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (власність використовується на шкоду іншим); волевиявлення боржника як учасника правочину є неправомірним, внутрішня воля націлена на обман, "на зло" іншої особи (кредитора); правочин не є реальним, не має економічної мети, правові наслідки є зловживанням правами та викликають порушення прав кредиторів (боржник не отримує еквівалентних зустрічних майнових дій, кредитор втрачає забезпечення).
У постанові від 07.10.2020 у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) Верховний Суд зазначив, що договором, який вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний правочин (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність чи відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. У період протягом трьох років, що передували відкриттю процедури банкрутства або після відкриття справи про банкрутство дії щодо будь-якого вилучення (відчуження) боржником своїх майнових активів є підозрілими і можуть становити втручання у право власності кредиторів, відтак відчуження майна боржником повинно здійснюватися з огляду на права кредиторів щодо забезпечення їх вимог активами боржника, а неврахування інтересів кредиторів у такому випадку є зловживанням з боку боржника своїми правами щодо розпорядження майном як власника, за умови, що відчуження майна призводить завідомо до зменшення обсягу платоспроможності боржника і наносить шкоду кредиторам.
Господарський суд приймає до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду у постанові від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20. Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Зокрема, зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 цього Кодексу). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Отже, порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом б частини першої статті З ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.
Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт б частини першої статті З ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Частиною третьою статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов'язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.
Формулювання “зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.
Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) “використовувала/ використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів /умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які “потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник мас уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.З, 76.5).
У Рішенні від 28 квітня 2021 року № 2-р(П)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку “Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов'язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука “а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку, Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв'язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв'язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають наметі стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення)...
Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (див. постанову Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16, пункт 153). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.
Використання особою належного їй суб'єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є “вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.
Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов'язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.
Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об'єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.
Застосування конструкції фраудаторності при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дають змогу кваліфікувати оплатиш договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова / неринкова), наявність / відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника; дотримання процедури (черговості) при виконанні зобов'язань, якщо така процедура визначена законом імперативно. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 02 червня 2021 року у справі № 904/7905/16 (пункт 155).
Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.
Отже, правочини за участю боржника, які допомагають реалізувати цю мету, мають ознаки фраудаторності, незалежно від того, чи такий правочин є двостороннім (одностороннім) чи багатостороннім (у якому буде задіяно низку учасників, об'єднаних єдиною неправомірною метою). Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Для класифікації правочину як фраудаторного має значення фактична участь боржника у ньому як одного з учасників вольових дій, направлених на виведення майна боржника з метою незадоволення вимог одного або декількох його кредиторів у легальній судовій процедурі.
Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 11.08.2022 року у справі № 916/546/21 зазначила, що залежно від встановлених судами обставин конкретної справи, документ, який сторони справи іменують як "акт приймання-передачі", може як підтверджувати певні факти та бути документом первинного бухгалтерського обліку, так і мати ознаки правочину, тобто бути спрямованим на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Встановлення правової природи акта приймання-передачі - це питання дослідження як змісту такого акта приймання-передачі, так і інших доказів, наявних у матеріалах справи. Таким чином, суд досліджує акт в кожному конкретному випадку та надає йому оцінку в залежності від того, чи підтверджує він волевиявлення сторін, а також чи має він юридичні наслідки, в залежності від чого суд робить висновок щодо того, чи є акт правочином та щодо ефективного способу захисту.
В даному випадку, господарський суд зазначає, що Акт приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. під реєстровим номером 1834, 1835 має ознаки правочину, оскільки відображає волю сторін на зміну власника транспортного засобу від одного суб'єкта до іншого, а також є підставою для відповідної державної реєстрації.
Акт приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року є правочином, який підтверджує волевиявлення сторін, має юридичні наслідки - набуття та припинення права власності на майно. Такий двосторонній акт у цих правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін цього двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків.
Оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України) у цьому випадку є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків у розумінні статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 07.02.2024 року у cправі № 914/1833/22).
Отже суд виснує, що Акт приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року може бути визнаний недійсним.
Відповідно до Акту приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року, від ТОВ «Ем Груп Україна» до ТОВ «Майн Трейд» було передано транспортний засіб TOYOTA LAND CRUISER 200, VIN НОМЕР_1 , 2020 року випуску, за ціною 120 000,00 грн.
Згідно експертного висновку серії № ОЦ-3366/1 від 12.09.2025 року, виданим Запорізькою торгово-промисловою палатою, середньоринкова вартість транспортного засобу марки TOYOTA, модель LAND CRUISER 200, 2020 року випуску, об'єм двигуна 4608 куб. см. станом на дату відчуження (28.10.2022 року) складає 2 764 769,00 грн.
Господарський суд виснує про те, що ціна віджучення транспортного засобу за оскаржуваним Договором є значно нижчою за ринкову вартість.
Отже, ціна Транспортного засобу за Договором не відповідає ринковій вартості, крім того оскаржуваний правочин укладений за два роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, що дозволяє кваліфікувати оскаржуваний договір як такий, що вчинений на шкоду кредиторам.
Таким чином, Акт приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022, укладений між ТОВ "Ем Груп Україна" та ТОВ "Майн Трейд" містить ознаки фраудаторності та підтверджує неправомірну і недобросовісну мету боржника щодо спірного майна.
З огляду на викладене, господарський суд вважає, що відповідач та Боржник діяли спільно, очевидно недобросовісно, умисно укладали спірний договір за заниженою ціною. Вказані дії хоча формально не порушували існуючих норм права, проте були спрямовані на завдання шкоди третім особам - реальним кредиторам ТОВ "ЕМ ГРУП Україна", що у розумінні норм ЦК України є зловживанням правом.
Також законодавством про банкрутство (частина перша статті 42 КУзПБ) кредитор у справі про банкрутство наділений повноваженнями на звернення до суду у справі про банкрутство про визнання недійсними окремих угод боржника, вчинених у підозрілий період (за три роки до моменту відкриття провадження у справі та під час процедури банкрутства). У такому випадку кредитор діє на захист прав боржника, маючи похідний інтерес (постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2021 року у справі №761/45721/16-ц (провадженням 14-122цс20, пункт 78)) щодо задоволення грошових вимог у справі про банкрутство за рахунок активів боржника (якщо за наслідком укладення фраудаторного правочину було відчужено гроші, рухоме або нерухоме майно, яке підлягало включенню до ліквідаційної маси для задоволення вимог кредиторів боржника).
КУзПБ є спеціальним нормативним актом, у якому поєднуються норми матеріального та процесуального права, що регулюють неплатоспроможність, а за відсутності відповідного регулювання за цим Кодексом застосовуються загальні приписи ГПК України, ЦК України, Господарського кодексу України та інших нормативних актів (частина шоста статті 12 ГПК України).
Особливістю провадження у справі про банкрутство є велика кількість учасників провадження, на відміну від позовного провадження, яке учасниками справи визнає сторін і третіх осіб (частина перша статті 41 ГПК України). Так, абзацами двадцять другим і двадцять четвертим частини першої статті 1 КУзПБ до учасників у справі про банкрутство віднесено сторін (конкурсних кредиторів (представника комітету кредиторів), забезпечених кредиторів, боржника (банкрута)), а також: арбітражного керуючого, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представника органу місцевого самоврядування, представника працівників боржника, уповноважену особу засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, інших учасників справи про банкрутство, щодо прав або обов'язків яких існує спір. Відтак у справі про банкрутство в ході провадження можуть заявлятися (чи вибувати) нові учасники справи.
Також, частиною другою статті 7 КУзПБ визначено юрисдикційність господарському суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник; спорів з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спорів про визнання недійсними результатів аукціону; спорів про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спорів про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спорів про стягнення заробітної плати; спорів про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спорів щодо інших вимог до боржника.
Отже, законодавством про банкрутство розширено межі щодо можливості залучення до провадження у справі різних осіб (учасників провадження) задля досягнення процесуальної економії розгляду всіх спорів щодо активів боржника у межах єдиного провадження - провадження у справі про банкрутство та прискорення самого провадження у справі про банкрутство, яке часто зупинялося для розгляду спорів окремих учасників у різних провадженнях у судах різних юрисдикцій.
Боржник і кредитор у справі про банкрутство зазвичай виступають як протилежні сторони процесу. Однак у випадку, якщо кредитор звертається до суду з вимогою про визнання недійсними угод боржника, укладених за три роки до порушення справи про банкрутство або у процедурі банкрутства (підозрілі правочини), зазначаючи про недобросовісність дій боржника, кредитор фактично діє в інтересах боржника, оскільки його недобросовісний орган управління вчинив дії з відчуження активів боржника на шкоду всім кредиторам неплатоспроможного боржника (частина перша статті 42 КУзПБ). Такий позов є подібним до інституту похідного позову, характерного для позовного провадження (стаття 54 ГПК України).
Обмеживши строки процедури банкрутства, законодавець у той же час наділив кредитора боржника, як і арбітражного керуючого, спеціальними повноваженнями щодо визнання недійсними угод боржника, передбачивши при цьому настання спеціального наслідку визнання недійсними таких угод - обов'язок кредитора, який отримав майно боржника, повернути його до складу ліквідаційної маси, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент учинення правочину (частина третя статті 42 КУзПБ).
Отже, якщо багатосторонній правочин учинено за участю боржника з недобросовісною метою виведення його активів (майна) зі складу ліквідаційної маси для задоволення вимог окремого кредитора поза межами процедури банкрутства, такий правочин може бути визнаний недійсним (фраудаторним) як із підстав, передбачених статтею 42 КУзПБ, так і відповідно до статей 3,13 ЦК України.
У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 названого Кодексу є підставою для визнання його недійсним.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Фраудаторним є правочин, який хоча формально і відповідає приписам законодавства, але вчинений з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування чи незаконного відчуження боржником своїх активів шляхом так званого “використання права на зло», коли формально законні права реалізуються з протиправними цілями.
Факт виконання (повного чи часткового) фраудаторного правочину не впливає жодним чином на можливість визнання цього правочину недійсним, бо дуже часто фраудаторний правочин дійсно вчиняється із наміром його виконання, наприклад, у разі незаконного відчуження активів без оплати чи з оплатою нижче ринкових цін тощо. Тобто, для ідентифікації правочину як фраудаторного не важливо, чи його виконано, а важливо, чи виконано його без злого наміру на шкоду іншим особам. При цьому, фраудаторним правочином може бути і правочин, вчинений з порушенням частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України, і фіктивний правочин, і правочин, який сторони не встигли виконати чи відклали виконання з якихось інших міркувань.
Фраудаторним може визнаватися правочин як на підставі спеціальних норм законодавства (у провадженнях про банкрутство чи виконавчих провадженнях тощо), так і з посиланням на загальні норми законодавства, зокрема статті 3, 13, 203 ЦК України.
Оскільки способів незаконної діяльності особи всупереч принципів добросовісності та з метою використати “право на зло» для шкоди інтересів інших осіб може бути необмежена кількість (бо власне йде мова про протиправну поведінку в господарсько-правовому аспекті, що межує із кримінальними чи адміністративними правопорушеннями), то встановити вичерпний перелік формально виражених критеріїв, за якими можна було б ідентифікувати фраудаторний правочин - неможливо. Тому не виключено поєднання фраудаторного правочину із іншими самостійними підставами для визнання цього ж правочину недійсним. Наприклад, фраудаторний правочин може поєднуватися із п. 2 статті 203 ЦК, коли він вчиняється особою, що не має необхідного обсягу цивільної дієздатності, чи під впливом обману (ст. 230 ЦКУ) чи насильства (ст. 231 ЦКУ). В наявності в одному правочині ознак і фраудаторності, і недійсності, що передбачена іншими підставами, немає внутрішньої суперечності.
За наведених обставин господарський суд приходить до висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним Акту приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року.
В свою чергу, відповідно до положень статті 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом (частина 1). Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина 3).
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об'єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.
Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Так, шляхом подання віндикаційного позову майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину.
Водночас наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном і, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є обмеженим.
Чинне законодавство України не пов'язує можливість або неможливість витребування майна у добросовісного набувача з обставинами щодо наявності або відсутності волі у відчужувача за останнім у ланцюгу угод договором. Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності або відсутності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу угод, за якими здійснювалося відчуження майна.
Так, у постанові від 03.10.2018 у справі № 906/1765/15 Верховний Суд у контексті застосування норм права до правовідносин з витребування майна банкрута, яке було відчужено за оспорюваним правочином, дійшов висновку, що з урахуванням приписів статей 216, 388 Цивільного кодексу України за умови, якщо відповідний договір купівлі-продажу було судовим рішенням визнано недійсним, зазначена обставина є свідченням того, що майно за такими договорами вибуло всупереч волі власника.
Верховний Суд під час розгляду цієї справи не заперечує проти загального висновку, що визнання недійсним у судовому порядку договору (першого у ланцюгу договорів) у відповідних випадках може бути підставою для висновку про вибуття відповідного майна з володіння власника поза його волею.
Встановлення у справі передбачених частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 ЦК України обставин є підставою для недійсності відповідного фраудаторного правочину, зокрема, за позовом арбітражного керуючого або кредитора у межах справи про банкрутство. Водночас відчужене у такий спосіб майно не можна за загальним правилом вважати таким, що вибуло з володіння боржника без його волі. Хоча воля боржника при укладенні фраудаторного правочину обумовлена наявністю у нього неправомірної та недобросовісної мети, проте вона усвідомлено спрямована на виведення майна з володіння боржника, перехід прав на таке майно до інших (пов'язаних) осіб задля приховання його від кредиторів, убезпечення від включення до ліквідаційної маси боржника тощо. У зазначеному випадку власник свідомо порушує засади (принципи) цивільного законодавства та зловживає своїм правом шляхом відчуження майна на шкоду кредиторам, і його воля спрямована саме на це.
Укладаючи фраудаторний правочин, боржник свідомо бажає настання правових наслідків у вигляді вибуття відповідного майна з його володіння.
Набувач такого майна (в даному випадку відповідач-1 ТОВ "МАЙН ТРЕЙД"), який безпосередньо пов'язаний з боржником не міг не знати про фраудаторний характер правочину (вартість автомобіля 2020 року випуску на момент придбання у січні 2022 році становила 120 000,00 грн), є недобросовісним набувачем
У разі подальшого відчуження набувачем отриманого на виконання фраудаторного правочину майна на користь іншої особи, яка не є пов'язаною з боржником та водночас не обізнана про придбання майна в особи, що не мала права його відчужувати, такий добросовісний набувач не повинен приймати на себе тягар неправомірних і недобросовісних дій боржника та його недобросовісного контрагента, пов'язаних із вчиненням правочину на шкоду кредиторам та виведенням майна тощо.
Отже, визнання фраудаторного правочину недійсним не є безумовною підставою для витребування відчуженого за ним майна з володіння останнього набувача. Необхідною передумовою для цього є встановлення обставин щодо недобросовісності саме цього набувача.
Водночас недобросовісність наміру (мотиву) дій власника - боржника при укладенні визнаного судом недійсним правочину щодо відчуження майна (якщо воно відбулось за його бажанням) не може бути достатньою підставою для витребування майна у добросовісного набувача за останнім правочином в порядку статті 388 Цивільного кодексу України (вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2024 у справі № 924/408/21 (924/287/23).
У протилежному випадку, добросовісний набувач перебуватиме в невигідному становищі порівняно з недобросовісним власником (який не дотримався вимог закону при укладенні правочину, спрямованого на відчуження майна). Отже, на такого набувача, попри його добросовісність, буде покладено індивідуальний і надмірний тягар, пов'язаний з втратою майна та необхідністю шукати способи компенсації своїх втрат (зокрема витрат на придбання майна, на його утримання, збереження, а також поліпшення відповідно до положень статті 390 Цивільного кодексу України).
Водночас можливість застосування положень статті 330 Цивільного кодексу України буде значною мірою необґрунтовано обмежена.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 02.11.2021 у справі №925/1351/19 виснувала про важливе значення належної перевірки обставин, які свідчать про добросовісність або недобросовісність набувача як для застосування положень статей 387, 388 Цивільного кодексу України, так і для визначення критерію пропорційності втручання у право набувача майна як такого, що може вважатися відповідним нормам справедливого судового розгляду згідно зі статтею 6 Конвенції.
Господарський суд зазначає, що ліквідатором боржника не було доведено недобросовісність відповідача-2, як набувача транспортного засобу, зокрема, не встановлені обставини, які б свідчили про об'єктивну можливість Відповідача-2 бути обізнаним про можливу незаконність вибуття майна з володіння Боржника; про недобросовісну поведінку Боржника та Відповідача-1 при укладенні Акту приймання-передачі транспортного засобу, що має ознаки фраудаторності.
Отже, слід виходити з того, що майно, яке було відчужене за фраудаторним правочином за відсутності дефекту волі, не може бути витребувано саме у добросовісного набувача згідно з приписами статті 388 Цивільного кодексу України.
Виходячи з наведеного господарський суд виснує про відсутність підстав для витребування майна у відповідача-2, як добросовісного набувача, визнання права власності за позивачем та проведення реєстрації транспортного засобу як похідної вимоги.
З урахуванням наведеного, господарський суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково та визнати недійсним Акт приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача-1 пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. ст. 76-80, 86, 126, 129, 232, 233, 236-238, 240-242, Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕМ ГРУП УКРАЇНА" в особі ліквідатора арбітражного керуючого Саутенко Сергія Олеговича до відповідача- 1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Майн Трейд" та відповідача-2 ОСОБА_1 , третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача: Головний сервісний центр МВС в особі філії Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС у Дніпропетровській та Запорізькій областях про визнання правочину недійсним та витребування майна з чужого незаконного володіння - задовольнити частково.
Визнати недійсним правочин - Акт приймання-передачі транспортного засобу від 27.10.2022 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І.В. під реєстровим номером 1834, 1835, який укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Ем Груп Україна» (49051, м. Дніпро, вул. Оцупа Олександра, буд. 4; ідентифікаційний код юридичної особи 3983667) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Майн Трейд» (49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 15/1; ідентифікаційний код юридичної особи 33384643).
Стягнути з Товариством з обмеженою відповідальністю «Майн Трейд» (49001, м. Дніпро, вул. Троїцька, буд. 15/1; ідентифікаційний код юридичної особи 33384643) на користь Товариством з обмеженою відповідальністю «Ем Груп Україна» (49051, м. Дніпро, вул. Оцупа Олександра, буд. 4; ідентифікаційний код юридичної особи 3983667) витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 422, 40 грн.
В решті позовних вимог відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскарженим протягом цього строку в порядку ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 17.12.2025.
Суддя С.В. Мартинюк