ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
16 грудня 2025 року Справа № 903/682/25
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Саврій В.А., суддя Коломис В.В. , суддя Тимошенко О.М.
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бадко Тетяни Андріївни на рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2025 (повний текст - 19.09.2025) у справі №903/682/25 (суддя Слободян О.Г.)
за позовом Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради
до Фізичної особи-підприємця Бадко Тетяни Андріївни
про стягнення 314874 грн 26 коп
Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України
Рішенням Господарського суду Волинської області від 03.09.2025 у справі №903/682/25 задоволено частково позов Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Фізичної особи-підприємця Бадко Тетяни Андріївни. Стягнуто з відповідача на користь позивача 275501грн 64коп (з яких: 227234грн 27коп інфляційних втрат та 48267грн 37коп - 3% річних). Стягнуто з відповідача на користь Волинської обласної прокуратури 3306грн 02коп витрат по сплаті судового збору. Відмовлено у позові в частині стягнення 33741грн 70коп інфляційних втрат та 5630грн 92коп - 3% річних, всього - 39463грн 62коп.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням Фізична особа-підприємець Бадко Тетяна Андріївна звернулася до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.
В скарзі апелянт зазначає, що ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі №903/419/24 було затверджено мирову угоду між ФОП Бадко Т.А. та Луцькою міською радою від 31.07.2024, відповідно до умов якої ФОП Бадко Т.А. визнала зобов'язання щодо сплати на користь Луцької міської ради безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 497923,41 грн та зобов'язувалась сплатити зазначені кошти згідно затвердженого графіку з серпня 2024 року по квітень 2025 року. Ухвала набрала законної сили 06.08.2024.
На виконання затвердженої судом мирової угоди від 31.07.2024 ФОП Бадко Т.А. було сплачено Луцькій міській раді 55324,82 грн - 22.08.2024; 55324,82 грн - 24.09.2024; 55324,82 грн - 25.10.2024; 55324,82 грн - 25.11.2025; 55324,82 грн - 20.12.2024; 55324,82 грн - 22.01.2025; 55324,82 грн - 14.02.2025; 55324,82 грн - 21.03.2025 та 55324,85 грн - 24.04.2025.
Тобто виконання мирової угоди було проведено ФОП Бадко Т.А. належним чином з дотриманням усіх строків.
Пункт 2 Мирової угоди передбачав, що зобов'язання Бадко Т.А, вважатимуться виконаними належним чином з моменту їх зарахування на рахунок визначений та наданий Луцькою міською радою.
Тобто, Луцька міська рада констатувала, якщо визначені в мировій угоді грошові кошти будуть сплачені в обумовлений строк, то вказане грошове зобов'язання вважатиметься виконаним належним чином. Іншими слова міська рада визначивши періодичність платежів визначила нові строки виконання відповідного зобов'язання Бадко Т.А. Саме вказана сума заборгованості за умови порушення строку її сплати слугує підставою для нарахування штрафних санкцій та її індексації. Не порушення строку її сплати не породжує можливість нарахування штрафних санкцій.
Звертає увагу на положення пункту 4 Мирової угоди, відповідно до якого Луцька міська рада заявляє, що з моменту підписання даної мирової угоди та у випадку належного її виконання, не матиме жодних майнових претензій щодо коштів, відшкодування яких є предметом даного спору. Тобто сторони окремо передбачили, що вказана сума заборгованості за умови належного виконання угоди виключає майнові претензій міської ради. Відповідно суд першої інстанції знівелював положення та умови мирової угоди.
Позиція відповідача полягає в тому, що суму 497923,41 гривень не можна вважати сумою боргу (боргове зобов'язання) ФОП Бадко Т.А. перед Луцькою міською радою, оскільки мирова угода, котра була затверджена ухвалою суду, підписана між ФОП Бадко Т.А. та Луцькою міською радою в особі міського голови - Поліщука І.І., припинила попереднє зобов'язання ФОП Бадко Т.А. на суму боргу 497923,41 гривень та визначила нове зобов'язання про сплату цієї суми боргу наступним чином: 1) 55324,82 грн до 25.08.2024; 2) 55324,82 грн до 25.09.2024; 3) 55324,82 грн до 25.10.2024; 4) 55324,82 грн до 25.11.2024 ; 5) 55324,82 грн до 25.12.2024; 6) 55324,82 грн до 25.01.2025; 7) 55324,82 грн до 25.02.2025; 8) 55324,82 грн до 25.03.2025; 9) 55324,85 грн до 25.04.2025.
Відповідно відбулася трансформація попередніх грошових зобов'язань у нові з новими умовами їх виконання. Сторони змінили саме строки виконання зобов'язання. А зміна строків виконання зобов'язання унеможливлює нарахування штрафних санкцій.
Апелянт вважає, що в даному випадку, боргове зобов'язання припинилося на підставі статті 604 ЦК України, з 06.08.2024 відсутня сума, яка становить основу для нарахування санкцій передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.
Крім цього апелянт вважає, що прокурор не має права на позов в інтересах Луцької міської ради, оскільки остання самостійно не була позбавлена можливості вживати заходів до захисту інтересів територіальної громади.
На підставі викладеного апелянт просить суд скасувати рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2025 у справі №903/682/25, та відмовити у задоволенні позовних вимог заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Фізичної особи - підприємця Бадко Тетяни Андріївни в повному обсязі. Покласти на сторону позивача судові витрати у даній справі, в тому числі й кошти затрачені на юридичну допомогу адвоката в розмірі 15000,00 гривень.
06.10.2025 матеріали справи витребувано з Господарського суду Волинської області.
14.10.2025 матеріали справи надійшли до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.10.2025 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бадко Тетяни Андріївни на рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2025 у справі №903/682/25 - залишено без руху.
27.10.2025 від апелянта через систему "Електронний суд" надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено докази сплати судового збору та докази направлення копії апеляційної скарги з додатками прокуратурі.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Бадко Тетяни Андріївни на рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2025 у справі №903/682/25. Вирішено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Бадко Тетяни Андріївни без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано учасникам провадження у строк до 17.11.2025 подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
14.11.2025 через систему «Електронний суд» заступник керівника Волинської обласної прокуратури подав письмовий відзив на апеляційну скаргу.
У відзиві прокурор зазначає, що позов прокурором пред'явлено за наявності належним чином обґрунтованих підстав, визначених ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону України «Про прокуратуру» та ст.53 ГПК України, а заявлені вимоги є вмотивованими і підтвердженими належними доказами.
Прокурор стверджує, що у даному випадку, уклавши мирову угоду у справі №903/419/24, сторони не змінили попереднього зобов'язання (щодо необхідності сплати відповідачем коштів пайової участі до бюджету), а фактично розстрочили його виконання.
За доводами прокурора зміна строків виконання зобов'язання не є новацією, оскільки не змінює саме зобов'язання, тобто дію, яку повинна виконати одна сторона на користь іншої, мирова угода у справі №903/419/24 не є новацією в розумінні закону - приписів ст.604 ЦК України.
За таких обставин, місцевий господарський суд обґрунтовано встановив підстави для стягнення із підприємця Бадко Т.А. інфляційних втрат та трьох процентів річних, нарахованих за період із 14.05.2021 (день, наступний за днем реєстрації сертифіката від 13.05.2021 №ІУ122210225480) по 05.08.2024 (день, який передує затвердженню судом мирової угоди у справі №903/419/24).
На підставі викладеного прокурор просить суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення (з підстав необґрунтованості скарги), а оскаржуване судове рішення у справі №903/682/25 - без змін.
Розглядом матеріалів справи встановлено.
Фізичною особою-підприємцем Бадко Т.А. у період із 19.07.2019 по 25.02.2021, згідно дозволу на виконання будівельних робіт від 19.07.2019 №ВЛ 112192000261, було здійснено будівництво об'єкта: “Нове будівництво багатоквартирних житлових будинків з вбудовано-прибудованими приміщеннями комерційного призначення на вул. Боголюбській в с. Тарасове Луцького району Волинської області (1 черга)».
Відповідно до Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 Код об'єкта: 1122.1 - “Будинки багатоквартирні масової забудови».
Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - основним видом діяльності фізичної-особи підприємця Бадко Т.А. є будівництво житлових і нежитлових приміщень (код 41.20).
Державною інспекцією архітектури та містобудування України було видано відповідачу сертифікат від 13.05.2021 №ІУ 122210225480, яким засвідчено відповідність вказаного закінченого будівництвом об'єкта проектній документації та підтверджено його готовність до експлуатації.
Пайова участь відповідачем до місцевого бюджету не сплачувалася (підстава для звільнення від сплати пайової участі - пункт 13 розділу І Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX).
Враховуючи, що будівництво об'єкту розпочате до 2020 року, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про регулювання містобудівної діяльності» визначено обов'язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об'єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об'єкта в експлуатацію.
У випадку, якщо замовником об'єкта будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону №132-IX обов'язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об'єктів в експлуатацію, то належним та ефективним способом захисту є звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.
Замовник будівництва (відповідач) зобов'язаний перерахувати органу місцевого самоврядування (позивачу) безпідставно збережені грошові кошти пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України.
26.04.2024 Луцькою окружною прокуратурою подано позов в інтересах держави в особі Луцької міської ради до ФОП Бадко Т.А. про стягнення 497923,41 грн безпідставно збережених коштів пайової участі.
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі №903/419/24 було затверджено мирову угоду між ФОП Бадко Т.А. та Луцькою міською радою від 31.07.2024, відповідно до умов якої ФОП Бадко Т.А. визнала зобов'язання щодо сплати на користь Луцької міської ради безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 497923,41 грн та зобов'язувалась сплатити зазначені кошти згідно затвердженого графіку з серпня 2024 року по квітень 2025 року. Ухвала набрала законної сили 06.08.2024.
На виконання затвердженої судом мирової угоди від 31.07.2024 ФОП Бадко Т.А. було сплачено Луцькій міській раді 55324,82 грн - 22.08.2024; 55324,82 грн - 24.09.2024; 55324,82 грн - 25.10.2024; 55324,82 грн - 25.11.2025; 55324,82 грн - 20.12.2024; 55324,82 грн - 22.01.2025; 55324,82 грн - 14.02.2025; 55324,82 грн - 21.03.2025 та 55324,85 грн - 24.04.2025, що підтверджується платіжними інструкціями, доданими до позовної заяви та не заперечується учасниками справи.
Звертаючись із позовом до суду прокурор зазначає, що відповідач, який безпідставно зберіг у себе кошти пайової участі (із 14.05.2021 - день наступний за днем реєстрації сертифіката №ІУ122210225480, який виданий 13.05.2021, по 23.04.2025 - день який передує сплаті останньої частини суми згідно мирової угоди), зобов'язаний також сплатити інфляційні втрати у розмірі 260975,97 грн та три проценти річних на суму 53898,29грн.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне:
Щодо підстав для представництва прокурора враховується наступне.
Відповідно до ст.131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Частиною 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
У рішенні № 3-рп/99 від 08.04.1999 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття "інтереси держави", висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).
Оскільки «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17).
Згідно з ч.4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Пунктами 6, 8 частини 1 статті 7 Бюджетного кодексу України серед принципів, на яких ґрунтується бюджетна система, визначено принципи цільового та ефективного використання бюджетних коштів, дотримання яких забезпечується використанням бюджетних коштів тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями, задля досягнення якісного запланованого результату при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів.
Відповідно до ч.3 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.
Крім того, положення законодавства у сфері бюджетних правовідносин (п.4-1 ч.1 ст.71 Бюджетного кодексу України) відносять кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту до джерел формування бюджету розвитку місцевих бюджетів.
Бюджетом розвитку, відповідно до норм статті 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», визнаються доходи і видатки місцевого бюджету, які утворюються і використовуються для реалізації програм соціально-економічного розвитку, зміцнення матеріально-фінансової бази. Належна інженерно-транспортна та соціальна інфраструктура є необхідною умовою економічного та соціального розвитку як країни в цілому, так і відповідного регіону, що є одним із основних завдань держави. Створення та розвиток інфраструктури потребує значних матеріальних затрат і неможливе без відповідного фінансового забезпечення, передусім за рахунок бюджетного фінансування, джерела якого визначені законом. Джерелом для бюджетного фінансування потреб розвитку інфраструктури населеного пункту є пайова участь замовників об'єктів будівництва, яка полягає у сплаті ними до місцевого бюджету коштів у визначеному відповідно до закону розмірі.
Таким чином, оскільки кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, а також інфляційні втрати та 3% річних, які підлягають нарахуванню внаслідок їх несвоєчасної сплати, належать до джерел формування бюджету розвитку місцевого бюджету, їх стягнення безумовно становить інтерес територіальної громади та держави, який пов'язаний із накопиченням бюджетних коштів, необхідних для забезпечення належного функціонування інституцій місцевого самоврядування.
Крім того, порушення у діях відповідача може призвести до існування такого становища, за якого одні суб'єкти господарювання сплачують пайові внески, а інші - ухиляються від перерахування коштів до бюджету та, як наслідок, не несуть жодної відповідальності, чим у своє чергу порушуються принцип рівності суб'єктів господарювання.
А тому звернення прокурора до суду з вказаною позовною заявою має важливе значення для зміцнення правопорядку у зазначеній сфері та додержання всіма учасниками цих суспільних відносин принципу законності (ст.68 Конституції України).
У постанові Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №906/240/18 зазначено, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17 та від 20.09.2018 у справі №924/1237/17).
У пунктах 79-81 постанови від 26.05.2020 по справі №912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду роз'яснила, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст.23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Крім цього, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18 зазначено, що сам факт незвернення уповноваженого суб'єкта владних повноважень до суду з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захисти порушені державні інтереси, свідчить про те, що указаний суб'єкт неналежно виконує свої повноваження.
Від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
У розумінні вимог ч.1 ст.10, ч.2 ст.2, ч.5 ст.16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» Луцька міська рада є органом місцевого самоврядування, що представляє відповідну територіальну громаду та здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Відповідно до п.п.5 п. а) ч. ст. 28 вказаного Закону до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад в галузі бюджету, фінансів і цін належать власні (самоврядні) повноваження, зокрема, залучення на договірних засадах коштів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, розташованих на відповідній території, та коштів населення, а також бюджетних коштів на будівництво, розширення, ремонт і утримання на пайових засадах об'єктів соціальної і виробничої інфраструктури тощо.
За змістом підпункту 3 пункту 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону шляхом проведення розрахунку пайової участі щодо об'єкта будівництва.
У спірних правовідносинах щодо стягнення з ФОП Бадко Т.А. інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають нарахуванню внаслідок несвоєчасної сплати коштів пайової участі, Луцька міська рада виступає як сторона позадоговірного зобов'язання та орган місцевого самоврядування, до бюджету якого перераховуються відповідні кошти.
З урахуванням наведеного, Луцька міська рада у даному випадку наділена повноваженнями на звернення до суду з відповідним позовом. Поряд з цим, при наявності беззаперечних порушень інтересів територіальної громади вказаний орган місцевого самоврядування у вказаних спірних правовідносинах не вживає дієвих заходів до усунення порушень вимог законодавства.
Варто зауважити, що прокуратура, відповідно до вимог ст.23 Закону України «Про прокуратуру», ґрунтовно поінформувала Луцьку міську раду про існування означених порушень інтересів держави (лист від 27.02.2024).
Проте розмір інфляційних втрат та 3% річних, які підлягають нарахуванню внаслідок несвоєчасної сплати коштів пайової участі, розраховано тільки після скерування окружною прокуратурою відповідного листа від 21.08.2024 №53-7467вих-24.
Крім цього, листом від 08.09.2024 № 1.1-9/3983/202 орган місцевого самоврядування повідомив про те, що міською радою не вживалися заходи щодо стягнення вказаних коштів пайової участі, у тому числі у судовому порядку. Аналогічні відомості містяться й у листах міської ради від 08.12.2024, від 27.03.2025 та від 13.06.2025.
На виконання вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» Луцька окружна прокуратура повідомила позивача про намір звернутися до господарського суду в його інтересах із зазначеним позовом.
Враховуючи обізнаність Луцької міської ради про порушення інтересів держави та територіальної громади, та беручи до уваги характер наданої останньою інформації про відсутність заперечень проти подання прокурором позову в його інтересах та наміру звертатись до суду самостійно, є виключний випадок, за якого порушення відповідачем інтересів держави супроводжується неналежним виконанням уповноваженим органом функцій із їх захисту, що призводить до виникнення у органів прокуратури не лише права, а й обов'язку вжити заходів з представництва інтересів держави в суді. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.10.2019 у справі №903/129/18.
Щодо позовних вимог
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 ЦК України.
З урахуванням приписів ст.549, ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі №905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно з правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 ЦК України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і процентів річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
За змістом статей 509, 524, 533-535 і 625 Цивільного кодексу України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Таким чином дія статті 625 Цивільного кодексу України поширюється на всі види грошових зобов'язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на позадоговірне грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України.
Тому в разі прострочення виконання зобов'язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються три проценти річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, оскільки боржником порушено позадоговірне (деліктне) грошове зобов'язання, що виникло на підставі статті 1212 ЦК України. Зазначена правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі №910/10156/17, якою Велика Палата Верховного Суду підтвердила аналогічний висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 15.04.2015 у справі №910/2899/14 та у постанові від 01.06.2016 у справі №910/22034/15, а також у постанові Верховного Суду від 15 липня 2021 у справі №910/6053/19.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17 роз'яснила, що термін "користування чужими грошовими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх (пункт 6.20).
Таким чином, Великою Палатою Верховного Суду чітко розмежовано поняття "проценти за правомірне користування чужими грошовими коштами" та "проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами", причому останні проценти кваліфіковано саме в якості плати боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання, врегульованої частиною другою статті 625 ЦК України.
У даному випадку, розмір процентів за неправомірне користування чужими грошовими коштами встановлено законом, а саме частиною другою статті 625 ЦК України.
Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зобов'язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 ЦК України, тобто з моменту безпідставного набуття майна або з моменту безпідставного його збереження. Це зобов'язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов'язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.
Нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних на суму боргу відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі №922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.
Отже, передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
З урахуванням наведеного, стягнення інфляційних втрат та 3 відсотків річних за несвоєчасну сплату коштів пайової участі можливе за період з дати, наступної за датою введення об'єкта будівництва в експлуатацію, по відповідну дату виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до заявленого розрахунку за період з 14.05.2021 по 23.04.2025 прокурором нараховано: 260975 грн 97коп інфляційних втрат та 53898 грн 29коп - 3% річних, всього 314874 грн 26коп.
На переконання відповідача, затверджена ухвалою Господарського суду Волинської області від 06.08.2024 у справі №903/419/24 мирова угода, котра підписана між ФОП Бадко Т.А. та Луцькою міською радою, припинила попереднє зобов'язання ФОП Бадко Т.А. на суму боргу 497923,41 гривень та визначила нове зобов'язання про сплату цієї суми боргу. Відповідно відбулася трансформація попередніх грошових зобов'язань у нові з відповідно новими умовами їх виконання (новація). Всі платежі відповідачем були проведені у строк і спосіб, визначений вказаною мировою угодою. Мирова угода відповідачем виконана належним чином, тому нарахування штрафних санкцій в період виконання мирової угоди є безпідставним.
Колегія суддів зазначає, що згідно з ч.2, 4 ст.604 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Новація припиняє додаткові зобов'язання, пов'язані з первісним зобов'язанням, якщо інше не встановлено договором.
Зі змісту ст.604 Цивільного кодексу України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов'язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов'язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов'язання пов'язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов'язання новим, а не на зміну цього зобов'язання. Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення. До умов новації згідно вимог закону віднесено наступні: нове зобов'язання повинне пов'язувати тих самих осіб, що і первісне; сторони мають досягти згоди щодо заміни одного зобов'язання іншим, а домовленість про новацію, про яку йдеться у частині другій статті 604 ЦК України, - це договір про заміну зобов'язання; вчиняється новація у формі двостороннього правочину (новаційного договору), який має відповідати вимогам до форми та змісту, необхідних для нового зобов'язання; наявність наміру сторін вчинити новацію, про який сторони повинні обов'язково вказати у договорі, а за відсутності такого застереження первинне зобов'язання не припиняється, а буде діяти поряд з новим; дійсність первинного зобов'язання (недійсність первинного зобов'язання веде до недійсності і нового зобов'язання, що витікає з новації, якщо ж недійсним є новаційний договір, сторони залишаються пов'язаними первинним зобов'язанням, і новація не відбувається); зміна змісту зобов'язання, або має виконуватися те саме, але на іншій правовій підставі; допустимість заміни первісного зобов'язання новим. Умови новації є необхідними і достатніми для вчинення новації.
Таким чином, новація - це угода про заміну первинного зобов'язання новим зобов'язанням між тими самими сторонами. Вона не припиняє правового зв'язку сторін, оскільки замість зобов'язання, дія якого припиняється, виникає узгоджене ними нове зобов'язання.
Юридичною підставою для зобов'язання, яке виникає при новації, є домовленість сторін про припинення первинного зобов'язання. Угода про заміну первинного зобов'язання має договірну природу.
Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №340/385/17, Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №609/67/18.
Новацією є заміна саме зобов'язання, яким є виконання особою певної дії на користь іншої сторони на нове, яким є виконання тією ж особою на користь тієї ж сторони іншої дії, характерним для новації є саме укладення нового зобов'язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов'язання.
Водночас зміна строків виконання зобов'язання не є новацією, оскільки не змінює саме зобов'язання - дію, яку повинна виконати одна сторона на користь іншої.
Як вбачається з умов укладеної мирової угоди від 31.07.2024, ФОП Бадко Т.А. визнає зобов'язання щодо сплати на користь Луцької міської ради безпідставно збережених коштів пайової участі у розмірі 497923,41 грн та зобов'язується сплатити зазначені кошти згідно затвердженого графіку (п.1 Мирової угоди).
Кошти, визначені в п.1 мирової угоди, сплачуються ФОП Бадко Т.А. шляхом безготівкового перерахунку на рахунок, що буде наданий Луцькою міською радою. Зобов'язання ФОП Бадко Т.А. щодо сплати коштів, визначених в п.1 даної мирової угоди, вважатимуться виконаними належним чином з моменту їх зарахування на рахунок, визначений та наданий Луцькою міською радою. Луцька міська рада заявляє, що з моменту підписання даної Мирової Угоди та у випадку належного її виконання, не матиме жодних майнових претензій до ФОП Бадко Т.А. щодо коштів, відшкодування яких є предметом даного спору (пункти 2, 4 Мирової угоди).
Таким чином, мирова угода містить вказівку на зобов'язання відповідача сплатити безпідставно збережені кошти пайової участі у розмірі 497923,41 грн, які він зобов'язується сплатити згідно затвердженого графіку, а саме: по 55324,82грн до 25.04.2025. Мирова угода не містить намірів сторін вчинити новацію, тобто припинити існуюче зобов'язання і замінити новим.
Водночас, з аналізу умов мирової угоди вбачається, що сторони погодили строки та порядок виконання зобов'язання в частині сплати відповідачем безпідставно збережених коштів пайової участі.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 19.01.2021 у справі №916/661/20 зазначає, що мирова угода у позовному провадженні - це письмова домовленість між сторонами спору про його вирішення, яка укладається в добровільному порядку з метою припинити спір, на погоджених сторонами умовах. Тобто, відмовившись від судового захисту, сторони ліквідують наявний правовий конфлікт самостійним (без державного примусу) врегулюванням розбіжностей на погоджених умовах. Спір може бути врегульовано укладенням мирової угоди на будь-якій стадії господарського процесу, у тому числі, на стадії виконання судового рішення. На відміну від звичайного договору, мирова угода у позовному провадженні укладається в процесі розгляду справи у господарському суді у формі та на умовах, передбачених процесуальним законодавством; підлягає затвердженню господарським судом; припиняє процесуально-правові відносини сторін; якщо мирова угода не виконується добровільно, вона виконується в порядку, встановленому для виконання судового рішення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27.11.2024 у справі №185/8179/22 зазначила, що мирова угода є юридичним документом, який створюється сторонами процесу і затверджується судом з метою вирішення спору шляхом досягнення взаємної згоди. Загальний наслідок укладення мирової угоди полягає в тому, що сторони приймають умови, які для них є прийнятними, замість того, щоб покладати вирішення спору на суд.
В свою чергу, аналіз положень ч.1 ст.192 ГПК України свідчить, що мирова угода - це результат дискреційних повноважень сторін спору координаційного (договірного) характеру з метою припинити спір, виражений в укладеному ними та поданому на затвердження суду правочині - мировій угоді, яка набирає чинності з моменту її затвердження судом.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується учасниками справи, відповідачем було у повному обсязі виконано мирову угоду та сплачено Луцькій міській раді 497923,41грн, з дотриманням договірних умов.
При цьому, укладена між сторонами та затверджена судом мирова угода не є новацією в розумінні статті 604 ЦК України, оскільки за умовами мирової угоди зобов'язання відповідача не було замінено на будь-яке інше зобов'язання, умов про припинення первісного зобов'язання мирова угода не містить, а зміна порядку виконання такого зобов'язання або зміна строку його виконання, встановлення порядку погашення заборгованості не може вважатися новацією в розумінні вищевказаної норми.
Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі №916/2889/13, від 15.05.2018 у справі №921/412/17-г/7, від 11.12.2018 у справі №910/2107/17.
З огляду на наведене, користування цим боргом з початку його виникнення 14.05.2021 і до 05.08.2024 було неправомірним зі всіма правовими наслідками, які випливають з такого користування і лише з 06.08.2024 воно стало правомірним.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції, з огляду на те, що ФОП Бадко Т.А та Луцькою міською радою погоджено строки виконання зобов'язання зі сплати безпідставно збережених грошових коштів пайової участі, а відповідачем (ФОП Бадко Т.А.) належним чином виконано зобов'язання зі сплати таких коштів, передбачених умовами мирової угоди, зважаючи на вищевикладені обставини справи та нормативні положення, відсутні підстави для застосування до ФОП Бадко Т.А. відповідальності за порушення грошового зобов'язання на підставі ч.2 ст.625 ЦК України з моменту затвердження судом мирової угоди (06.08.2024).
А тому за період з 06.08.2024 по 23.04.2025 не вбачається підстав для стягнення з ФОП Бадко Т.А. нарахованих інфляційних втрат та 3% річних, які нараховані прокурором за порушення зобов'язання в частині сплати під час виконання мирової угоди.
Водночас, з 14.05.2021 - день наступний за днем реєстрації сертифіката №ІУ122210225480, який виданий 13.05.2021, по 05.08.2024 - день який передує затвердженню судом мирової угоди, відповідач зобов'язаний сплатити на користь Луцької міської ради інфляційні втрати та три проценти річних.
Перевіривши в апеляційному провадженні заявлений розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних у сумі 314874,26 грн, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції, що правильно нараховано 227234,27грн інфляційних втрат та 48267,37грн - 3% річних за період з 14.05.2021 по 05.08.2024, всього 275501,64грн, та відповідно, неправомірним є нарахування 33741,70 грн інфляційних втрат та 5630,92 грн 3% річних за період після укладення мирової угоди.
Згідно з ст.ст.74, 76 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Приймаючи до уваги наведене вище, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, встановлені факти та зміст позовних вимог, виходячи із засад розумності і справедливості, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позову Заступника керівника Луцької окружної прокуратури Волинської області в інтересах держави в особі Луцької міської ради до Фізичної особи-підприємця Бадко Тетяни Андріївни та стягнення з відповідача на користь позивача 275501грн 64коп (з яких: 227234грн 27коп інфляційних втрат та 48267грн 37коп - 3% річних) та відмову у решті позову.
Згідно з ч.4 ст.11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Пронін проти України" одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.
При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
Питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі "Гарсія Руїс проти Іспанії").
В силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з'ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення у справі покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Бадко Тетяни Андріївни на рішення Господарського суду Волинської області від 03.09.2025 у справі №903/682/25 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.
Повний текст постанови складено 16.12.2025.
Головуючий суддя Саврій В.А.
Суддя Коломис В.В.
Суддя Тимошенко О.М.