вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" грудня 2025 р. Справа№ 920/425/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Скрипки І.М.
суддів: Гончарова С.А.
Мальченко А.О.
при секретарі судового засідання Нечасний О.Л.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 08.12.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2025 (повний текст складено та підписано 19.06.2025)
у справі №920/425/24 (суддя Заєць С.В.)
за позовом Головного управління Національної поліції в Сумській області
до Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми
про визнання укладеним договору,-
Короткий зміст позовних вимог
16.04.2024 позивач через систему «Електронний суд» звернувся до Господарського суду Сумської області з позовом, в якому просить суд визнати укладеним між ГУНП в Сумській області та КЕВ м. Суми договір про відшкодування комунальних витрат в редакції позивача.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду Сумської області від 12.06.2025 у справі №920/425/24 у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив з того, що є неможливим укладення спірного договору з моменту набрання рішенням законної сили у редакції Позивача, яка передбачає, що договір діє до 31.12.2023, оскільки такі умови договору визначають для Відповідача зобов'язання, які не існували раніше, а саме до дати набрання чинності рішенням суду про визнання договору укладеним.
Укладення договору на період 09.06.2023 до 31.12.2023, який уже закінчився станом на час розгляду справи, суперечить вимогам ч. 3 ст. 653 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись з прийнятим рішенням, позивач 04.07.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 04.07.2025) звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права.
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, зводяться до наступного.
Обов'язок щодо укладення договору про відшкодування витрат на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг виникає у КЕВ м. Суми відповідно до положень статті 525 ЦПК України та пунктів 3.1, 6.5 Договору №26/59/23-Б, а редакція запропонованого договору відповідає редакції Примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2020 № 1774, у зв'язку із чим положення запропонованого ГУНП в Сумській області договору про відшкодування витрат з надання послуг електропостачання не можуть бути спірними.
Скаржник зазначає, що зобов'язання відповідача щодо укладення такого договору було визначено в силу Закону України «Про оренду державного та комунального майна», та Примірним договором оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820, та чинним на час виникнення спірних правовідносин Примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 23.08.2020 № 1774, як нормативного акту, дотримання якого є обов'язковим. Зазначене в цілому також узгоджується з частиною 7 статті 179 ГК України про укладення господарських договорів за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Апелянт вважає помилковими висновки суду першої інстанції про те, що є неможливим укладення спірного договору з моменту набрання рішенням законної сили у редакції Позивача, яка передбачає, що договір діє до 31.12.2023 року, оскільки такі умови договору визначають для Відповідача зобов'язання, які не існували раніше, а саме до дати набрання чинності рішенням суду про визнання договору укладеним.
Одночасно акцентує увагу на тому, що положення Договору в редакції, яка викладена у прохальній частині позовної заяви, не створює нових обов'язків для Відповідача, оскільки обов'язок щодо відшкодування витрат відповідача по сплаті комунальних послуг виник у відповідача з дати укладення Договору №26/59/23-Б від 09.06.2023 на підставі пунктів 3.1, 6.5 Договору №26/59/23-Б та відповідно до положень статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Примірного договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.2020 № 820, та Примірного договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна та надання комунальних послуг орендарю, затвердженого Фонду державного майна України від 23.08.2020 № 1774.
Ухиляння відповідача від прийнятих на себе зобов'язань, визначених договором оренди на підставі типового договору, затвердженого компетентним державним органом, відповідно до вимог спеціального закону, надає право позивачу відповідно до статті 511 ЦК України вимагати такого виконання зобов'язаною відповідачем в судовому порядку та не створює для відповідача нових обов'язків, відмінних від тих, які визначені діючим Договором оренди №26/59/23-Б. від 09.06.2023.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 04.07.2025 апеляційну скаргу передано на розгляд судді Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А. Мальченко А.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.07.2025 залишено апеляційну скаргу без руху з підстав неподання доказів, які підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі.
16.07.2025 (документ сформований в системі «Електронний суд» 16.07.2025) через підсистему «Електронний суд» представником апелянта подано заяву про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої долучено платіжну інструкцію №5487 від 15.07.2025 про сплату судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 3633,60 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.07.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2025 у справі №920/425/24, справу призначено до розгляду в судовому засіданні на 29.09.2025.
29.09.2025 судове засідання не відбулося з підстав відсутності можливості авторизації в особистому кабінеті Електронного суду, що, в свою чергу, призвело до неможливості проведення технічної фіксації судових засідань в період з 10 год. 00 хв. до 13 год. 16 хв, про що 29.09.2025 складено Акт щодо знеструмлення електромережі суду, виходу з ладу сервера автоматизованої системи та інших умов, що впливають не безперебійність та функціонування автоматизованої системи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 розгляд справи №920/425/24 призначено на 10.11.2025.
В судовому засіданні 10.11.2025 представники сторін для участі у справі в режимі відеоконференції не приєдналися.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2025 з метою повного, всебічного та об'єктивного дослідження фактичних обставин справи, враховуючи неявку сторін в судове засідання, розгляд справи відкладено на 08.12.2025.
До матеріалів справи представником відповідача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній категорично заперечує доводи апелянта.
Явка представників сторін
В судовому засіданні апеляційної інстанції 08.12.2025 представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просив її задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання апеляційної інстанції 08.12.2025 не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причини його неявки суду не відомі.
Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка представника відповідача обов'язковою в судове засідання не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.
В судовому засіданні 08.12.2025 відповідно до ст. 240, 283 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Судом встановлено, що 09.06.2023 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі Орендодавець) та Військовою частиною № НОМЕР_1 (далі Орендар) та Головним управлінням Національної поліції в Сумській області (далі Балансоутримувач, ГУНП в Сумській області, Позивач) укладено Договір №26/59/23-Б оренди нерухомого майна, що належить до державної власності (далі Договір).
Відповідно до п. 1.1. незмінюваних умов Договору Орендодавець і Балансоутримувач передають, а Орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у пункті 4 Умов, вартість якого становить суму, визначену у пункті 6 Умов.
Інформація про об'єкт оренди нерухоме майно міститься у п. 4.1. змінюваних умов Договору.
Згідно з п. 3.1. незмінюваних умов Договору орендна плата становить суму, визначену у пункті 9 Умов. Нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється у порядку, визначеному законодавством.
До складу орендної плати не входять витрати на утримання орендованого майна (комунальних послуг, послуг з управління об'єктом нерухомості, витрат на утримання прибудинкової території та місць загального користування, вартість послуг з ремонту і технічного обслуговування інженерного обладнання та внутрішньо-будинкових мереж, ремонту будівлі, у тому числі: покрівлі, фасаду, вивіз сміття тощо), а також компенсація витрат Балансоутримувача за користування земельною ділянкою. Орендар несе ці витрати на основі окремих договорів, укладених із Балансоутримувачем та/або безпосередньо з постачальниками комунальних послуг в порядку, визначеному пунктом 6.5 цього Договору.
Пунктом 9.2. змінюваних умов Договору встановлено, що витрати щодо надання житлово-комунальних послуг компенсуються Квартирно-експлуатаційним відділом м. Суми (далі КЕВ м. Суми, Відповідач) Балансоутримувачу в порядку, передбаченому пунктом 6.5 Договору.
Згідно з п. 6.5. незмінюваних умов Договору протягом п'яти робочих днів з дати укладення цього Договору Балансоутримувач зобов'язаний надати Орендарю для підписання:
- два примірники договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю відповідно до примірного договору, затвердженого наказом Фонду державного майна, та/або
- проєкти договорів із постачальниками комунальних послуг, якщо стосовно об'єкта оренди такими постачальниками комунальних послуг відкриті окремі особові рахунки або якщо окремі особові рахунки були відкриті на попереднього користувача Майном.
Орендар зобов'язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання примірників договору про відшкодування витрат Балансоутримувача на утримання орендованого Майна та надання комунальних послуг Орендарю:
- підписати і повернути Балансоутримувачу примірник договору; або
- подати Балансоутримувачу обґрунтовані зауваження до сум витрат, які підлягають відшкодуванню Орендарем за договором.
09.06.2023 на виконання Договору №26/59/23-Б оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до акту приймання-передачі нерухомого майна, що належить до державної власності, Балансоутримувач передав, а Орендар прийняв у строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності.
Строк дії Договору згідно з п. 12.1. змінюваних умов Договору: на період дії воєнного стану та 1 рік після його припинення чи скасування.
23.10.2023 між сторонами укладено Договір про внесення змін до Договору №26/59/23-Б оренди нерухомого майна, що належить до державної власності, відповідно до якого сторони внесли зміни до пункту 4.1. змінюваних умов Договору.
Згідно з актом фіксації показників лічильника електроенергії №11684794 (а.с. 14) комісією встановлено, що за адресою знаходження нерухомого майна, що належить до державної власності та є об'єктом оренди спірного Договору, станом на 20.12.2023 спожито 10433 кВт/год електроенергії.
Відповідно до розрахунку Позивача, що міститься в наданому ним до матеріалів справи акті наданих послуг №1, загальна сума, яка підлягає оплаті Відповідачем згідно з п. 9.1. змінюваних умов спірного Договору за електричну енергію та надані послуги з розподілу електричної енергії за період з червня 2023 року по листопад 2023 складає 79610,26 грн (а.с.21).
Водночас вищевказаний акт представником Відповідача не підписано.
За твердженнями Позивача, 27.11.2023 інженером відділення комунально-експлуатаційного забезпечення ЦЗ ГУНП в Сумській області Олександром Гребеньковим було наручно надано через постового економісту Квартирно-експлуатаційного відділу м. Суми Вікторії Дерьогіній проєкт договору про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та енергоносії у 2-х примірниках, на підтвердження чого Позивачем долучено до позовної заяви пояснювальну записку Олександра Гребенькова (а.с. 16).
08.02.2024 Позивачем надіслано на адресу Відповідача претензію від 07.02.2024 №38/117/05/26-2024, відповідно до якої ГУНП в Сумській області вказує, що станом на 07.02.2024 підписаний примірник договору про відшкодування витрат за спожиті комунальні послуги та енергоносії від КЕВ м. Суми на адресу Позивача не надходив, з урахуванням означеного ГУНП в Сумській області просить КЕВ м. Суми підписати примірник вказаного договору та повернути його на адресу Позивача. Окрім цього, Позивачем було повідомлено Відповідача про наявну станом на 01.01.2024 заборгованість останнього з відшкодування комунальних послуг та енергоносіїв за Договором оренди у розмірі 79612 грн 26 коп.
Згідно з відповіддю від 22.02.2024 №383 на претензію від 07.02.2024 №38/117/05/26-2024 КЕВ м. Суми повідомило ГУНП в Сумській області, що обов'язок з відшкодування витрат за спожиті Орендарем комунальні послуги виникає у КЕВ м. Суми виключно після укладення договору відшкодування між Балансоутримувачем та КЕВ м. Суми. Водночас, такий договір відшкодування за комунальні послуги може бути зареєстрований тільки якщо на обліку в Казначействі є кошторис (план використання бюджетних коштів). Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення та згідно ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України Споживач бере бюджетні зобов'язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами. Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу, без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим кодексом та Законом «Про державний бюджет України», не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають сплаті. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Відповідач зауважує, що Позивачем проєкти договорів на відшкодування витрат за комунальні послуги та енергоносії було надано КЕВ м. Суми в кінці листопада 2023, тобто на час, коли бюджетні асигнування за встановленим кошторисом на 2023 були вже використані у зв'язку із закінченням бюджетного року.
Оскільки проєкт договору про відшкодування витрат з надання послуг електропостачання з боку Відповідача не підписаний, Позивач на підставі наведених вище обставин, які встановлені судом, звернувся до суду з даним позовом.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
У відповідності до ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
При цьому колегія суддів зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін (рішення Суду у справі «Трофимчук проти України» no.4241/03 від 28.10.2010).
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла наступних висновків.
Згідно зі ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є договори та інші правочини; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно з ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Як передбачено ст. 181 ГК України, чинною на момент прийняття оскаржуваного рішення, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору. За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо). У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
За змістом частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Аналогічний за змістом припис вміщено в частині першій статті 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 1 статті 759 та статті 761 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Частиною першої статті 16 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди формується на підставі примірного договору оренди, що затверджується Кабінетом Міністрів України - щодо майна державної власності.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження примірних договорів оренди державного майна» від 12.08.2020 року №820 затверджено примірний договір оренди нерухомого майна, іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності.
Відповідно до частини 2 статті 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» укладений сторонами договір оренди в частині істотних умов повинен відповідати типовому договору оренди відповідного майна. Типові договори оренди державного майна розробляє і затверджує Фонд державного майна України, типові договори оренди майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, затверджують відповідно Верховна Рада Автономної Республіки Крим та органи місцевого самоврядування.
Наказом Фонду державного майна України від 23.08.2000 року № 1774 «Про затвердження договорів оренди» затверджено примірний договір про відшкодування витрат балансотримача на утримання орендованого нерухомого майна та надання комунальних послуг орендарю, який міг бути використаний сторонами при визначенні умов відповідного проекту договору.
Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами, уповноваженими Верховною Радою Автономної Республіки Крим (для об'єктів, що належать Автономній Республіці Крим), та органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.
Відповідно до пунктів 4 та 5 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 року №630 до плати за оренду іншого окремого індивідуально визначеного майна не включаються витрати на утримання орендованого майна та плата за послуги, які відповідно до укладеного договору зобов'язується надавати орендарю балансоутримувач. Відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю здійснюється відповідно до договору, укладеного між балансоутримувачем та орендарем, примірна форма якого затверджується Фондом державного майна.
Як встановлено судом та не заперечується сторонами у справі, положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 03.07.2013 № 448, визначає організацію та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України (далі - Положення).
Організація квартирно-експлуатаційного забезпечення ЗС України (далі - квартирно-експлуатаційне забезпечення) - це комплекс заходів, спрямованих на безпечну експлуатацію, утримання казармено-житлового фонду, об'єктів соціально-культурного призначення, комунальних споруд та інженерних мереж військових містечок, забезпечення військових частин квартирним майном.
Згідно п. 2.4. Положення, КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.
Пунктом 5.1. Положення визначено, що розквартирування військових частин проводиться квартирно-експлуатаційними органами ЗС України згідно із затвердженими штатами і нормами розквартирування військових частин ЗС України.
Згідно п. 5.2. Положення військові частини розміщуються у військових містечках.
Відповідно до п. 5.3. Положення до складу фондів військових містечок входять: будівлі та споруди, що перебувають у державній власності і знаходяться на балансі військових частин та квартирно-експлуатаційних органів; орендовані будівлі та споруди. Оренда нерухомого майна проводиться згідно з чинним законодавством України.
Згідно п. 5.12. Положення оренда нерухомого майна державної та комунальної власності, яке необхідне для розміщення військових частин, здійснюється відповідно до чинного законодавства.
У відповідності до п. 8.7. Положення КЕВ (КЕЧ) або військові частини оформляють договори про надання військовим частинам комунальних послуг та енергоносіїв з відповідними підприємствами та організаціями. Договори до підписання перевіряються та візуються головним бухгалтером і юрисконсультом КЕВ (КЕЧ). За своєчасне укладення договорів відповідає начальник КЕВ (КЕЧ).
Відповідно до п. 8.8. Положення оплата спожитих комунальних послуг та енергоносіїв за військові частини, які розміщуються (у тому числі тимчасово) на фондах, що орендовані МО України, здійснюється за договорами про постачання (відшкодування вартості спожитих) комунальних послуг та енергоносіїв квартирно-експлуатаційними органами, у зоні відповідальності яких знаходяться займані об'єкти, на підставі укладених договорів оренди згідно із пунктом 5.12 розділу V цього Положення.
Судом правильно встановлено, що на законодавчому рівні розмежовано нарахування, пропорції та розподіл орендної плати і витрат на утримання орендованого майна, що підлягають сплаті на підставі відповідних типових договорів, укладених з орендарем окремо щодо оренди та щодо витрат на утримання майна і надання комунальних послуг.
Позивач зазначає, що обов'язок Відповідача підписати договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, зокрема й на відшкодування витрат з надання послуг електропостачання, передбачений у пункті 6.5 Договору оренди №26/59/23-Б від 09.06.2023 року.
Як було зазначено вище, Позивачем було надано уповноваженій особі Відповідача два примірники проєкту договору про відшкодування витрат з надання послуг електропостачання, дана обставина сторонами не заперечується, однак Відповідач ухилявся від його укладення, що підтверджується відповіддю від 22.02.2024 №383 на претензію від 07.02.2024 №38/117/05/26-2024.
Заперечуючи проти позову, відповідач зазначає, що укладений 09.06.2023 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Полтавській та Сумській областях (далі-Орендодавець) та Військовою частиною НОМЕР_1 (далі - Орендар) договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 26/59/23-Б, відповідачем - КЕВ м. Суми не погоджений, відповідач не є і не був стороною укладеного договору.
Положеннями абз. 8 пункту 6.5 договору оренди нерухомого майна, передбачено, що орендар вживає заходів для укладення із постачальниками комунальних послуг договорів на постачання відповідних комунальних послуг протягом місяця з моменту отриманням проектів відповідних договорів від Балансоутримувача. Орендар зобов'язаний надати Балансоутримувачу копії договорів, укладених із постачальними організаціями.
Обов'язок відшкодовувати за спожиті військовою частиною комунальні послуги покладається вищевказаним договором на КЕВ м. Суми за умови укладення договорів відшкодування між Балансоутримувачем та КЕВ м. Суми на відповідний бюджетний рік.
Механізм відшкодування не є автоматичним - тобто, витрати можуть бути відшкодовані КЕВ м. Суми лише після дотримання належної процедури: надання розрахунків потреби військовою частиною, погодження КЕВ м. Суми цих розрахунків, укладення окремого договору відшкодування між КЕВ м. Суми та балансоутримувачем.
Укладення договору відшкодування є умовою виникнення зобов'язань КЕВ м. Суми на відповідний бюджетний рік. Без наявності такого договору бюджетне фінансування не може бути здійснено у правовий спосіб, з огляду на вимоги Бюджетного кодексу України та нормативи Державної казначейської служби.
Ініціювання укладення договору відшкодування логічно і юридично належить до компетенції Балансоутримувача, оскільки саме балансоутримувач надає майно в оренду та здійснює фактичне адміністрування комунальних витрат.
Саме балансоутримувач майна є заінтересованою стороною в укладенні договорів, які передбачають компенсацію витрат. Укладення договору про відшкодування без участі чи ініціативи з боку Балансоутримувача є юридично неможливим.
Однак, позивачем проекти договорів на відшкодування витрат за комунальні послуги та енергоносії було надано КЕВ м. Суми лише 27.11.2023.
Відповідач акцентує увагу на тому, що бюджетні асигнування за встановленим кошторисом на 2023 були вже використані у зв'язку із закінченням бюджетного року.
З огляду на зазначене, відсутність укладених угод на відшкодування на 2023 рік є наслідком бездіяльності саме Головного управління Національної поліції в Сумській області (балансоутримувача).
Водночас, КЕВ м. Суми, як розпорядник бюджетних коштів, не має права проводити будь-які видатки без належного оформлення правовідносин, оскільки зазначене буде кваліфіковано як порушення бюджетного законодавства, що тягне за собою адміністративну та кримінальну відповідальність посадових осіб.
Крім того, прийняття рішення про примусове укладення договору без відповідного кошторису призведе до порушення КЕВ м. Суми бюджетного законодавства.
Відповідно до установчих документів КЕВ м. Суми є підрозділом Міністерства оборони України, Збройних Сил України та створений з метою організації виконання завдань з питань квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин, закладів, установ та організації (далі - військових частин) Міністерства оборони України та Збройних Сил України дислокованих у межах визначеної зони у мирний час, на особливий період та у військовий стан.
Основи організації та завдання квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України врегульовано нормами Положення про організацію квартирно- експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міноборони України від 03.07.2013 № 448.
Відділ є державною установою, яка фінансується з державного бюджету Міністерством оборони України. Вищим розпорядником бюджетних коштів призначених на забезпечення діяльності структурних підрозділів Міністерства оборони України, установ та військових частин, зарахованих на фінансове забезпечення, є Департамент фінансів Міністерства оборони України.
Безпосередньо на рахунок КЕВ м. Суми фінансування надходить тільки після розподілу таких коштів, який здійснюється Центральним управлінням інженерно- інфраструктурного забезпечення КСЛ ЗСУ.
Органи Казначейства реєструють та беруть на облік бюджетні зобов'язання відповідно до Бюджетного кодексу України та Порядку реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Мінфіну від 02.03.2012 № 309.
Відповідно до п 2.1 Порядку розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання в межах бюджетних асигнувань, установлених кошторисами (планами використання бюджетних коштів), з урахуванням планів асигнувань (за винятком надання кредитів з бюджету) загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду бюджету (за винятком власних надходжень бюджетних установ та відповідних видатків), помісячних планів використання бюджетних коштів відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України.
Пунктом 2.2. Порядку встановлено, що розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати взяття бюджетного зобов'язання подають до відповідного органу Казначейства Реєстр бюджетних зобов'язань розпорядників (одержувачів) бюджетних коштів за формою згідно з додатком 1 (далі - Реєстр) на паперових (у двох примірниках) та електронних носіях і оригінали документів або їх копії, засвідчені в установленому порядку, що підтверджують факт узяття бюджетного зобов'язання.
Тобто, договір відшкодування за комунальні послуги може бути зареєстрований тільки якщо в обліку в Казначействі є кошторис (план використання бюджетних коштів).
Згідно ч. 1 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення та згідно ч.1 ст. 48 Бюджетного кодексу України Споживач бере бюджетні зобов'язання та здійснює платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.
Зобов'язання, взяті учасником бюджетного процесу, без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим кодексом та Законом «Про державний бюджет України», не вважаються бюджетними зобов'язаннями і не підлягають сплаті бюджетних коштів. Взяття таких зобов'язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов'язань не здійснюється.
Вимоги фізичних і юридичних осіб щодо відшкодування збитків та/або шкоди за зобов'язаннями, взятими розпорядниками бюджетних коштів без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), стягуються з осіб, винних у взятті таких зобов'язань, у судовому порядку.
Застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)).
Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
Як правильно встановлено судом та не спростовано матеріалами справи, позивач просить суд визнати укладеним між ним та Відповідачем договір про відшкодування витрат з надання послуг електропостачання, відповідно до якого Відповідач буде зобов'язаний відшкодувати Позивачу його витрат починаючи з 09.06.2023, тобто з дати, яка на момент звернення Позивача до суду з даним позовом минула (пункт 3.2. проєкту Договору).
Згідно з пунктом 3.1. проєкту Договору умови договору набувають чинності з моменту підписання договору і діють до 31.12.2023 року, а в частині розрахунків до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором.
Верховний Суд у постанові від 30.09.2021 року у справі № 906/1205/20 зазначив, що відповідно до статті 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
Зі змісту зазначеної статті вбачається, що переддоговірним є спір, який виникає у разі, якщо сторона ухиляється або відмовляється від укладення договору в цілому або не погоджує окремі його умови. При цьому передати переддоговірний спір на вирішення суду можливо лише тоді, коли хоча б одна із сторін є зобов'язаною його укласти через пряму вказівку закону, або на підставі обов'язкового для виконання акта планування.
Враховуючи, що предметом розгляду у цій справі є переддоговірний спір і, відповідно, договірне зобов'язання між сторонами виникає саме на підставі судового рішення, днем укладення договору вважається день набрання чинності рішенням суду у цій справі.
Аналогічний правовий висновок викладено Верховним Судом у постановах від 30.09.2021 року у справі № 906/1205/20, від 23.12.2021 року у справі №910/155/21, від 23.12.2021 року у справі № 910/1515/21.
Оскільки умови запропонованого позивачем договору визначають для Відповідача зобов'язання, які не існували раніше, а саме до дати набрання чинності рішенням суду про визнання договору укладеним,місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про неможливість укладення спірного договору з моменту набрання рішенням законної сили у редакції Позивача, яка передбачає, що договір діє до 31.12.2023.
При цьому правильно виснувало, що укладення договору на період з 09.06.2023 до 31.12.2023, який уже закінчився як на день подання позовної заяви 16.04.2024, так і станом на час розгляду справи, суперечить вимогам ч. 3 ст. 653 ЦК України.
Аналогічна позиція Верховного Суду викладена у постанові від 09.07.2024 у справі №925/1176/23.
Визнання на підставі рішення суду укладеним договору, строк дії якого на день набрання рішенням суду законної сили закінчився, а договір є припиненим, - суперечитиме принципу розумності.
При цьому, умови щодо поширення дії договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, можуть бути передбачені лише за волевиявленням сторін договору; у переддоговірному спорі, який виник щодо договору, укладання якого є обов'язковим в силу закону, фактично судовим рішенням утверджуються права та обов'язки для сторін цього договору, зміст яких є обов'язковим у силу вимог закону, або такі, що погоджені сторонами.
В постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 904/299/18, від 08.10.2019 у справі № 904/3129/18, від 18.01.2022 у справі №915/1473/20, від 18.01.2022 у справі № 902/1209/20, від 01.06.2022 у справі № 916/942/21, від 19.12.2023 у справі № 911/1428/22 викладено висновок про те, що за змістом частини 2 статті 631 Цивільного кодексу України договір, за загальним правилом, набирає чинності з моменту його укладення та не застосовується до відносин сторін, які виникли до його укладення; з цього правила існує виняток, передбачений частиною 3 тієї ж статті, за яким сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення, але такий виняток може мати місце лише за згодою сторін. При цьому Верховний Суд зазначає, що умови щодо поширення дії договору на правовідносини сторін, які виникли до його укладення, можуть бути передбачені лише за волевиявленням сторін договору.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі статтею 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.
Колегія суддів також зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції про відмову в позові, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає, що у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б дійти висновку про помилковість висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до п.58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994, серія А, №303-А, п.29).
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, доводи позивача (апелянта) суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду про відмову в позові.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст.129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, ст.ст. 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1.Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2025 у справі №920/425/24 залишити без задоволення.
2.Рішення Господарського суду Сумської області від 12.06.2025 у справі №920/425/24 залишити без змін.
3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Головне управління Національної поліції в Сумській області.
4. Матеріали справи №920/425/24 повернути до Господарського суду Сумської області.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст постанови підписано 17.12.2025.
Головуючий суддя І.М. Скрипка
Судді С.А. Гончаров
А.О. Мальченко