Провадження № 11-кп/821/635/25 Справа № 695/158/25 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК УкраїниГоловуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
09 грудня 2025 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисниці - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 на вирок Золотоніського міськрайсуду Черкаської обл. від 26.06.2025 р. у кримінальному провадженні № 12024250370001832 від 21.09.2024 р., -
Зазначеним вироком ОСОБА_8 , який народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Золотоноша Черкаської
обл., громадянин України, українець, має
повну загальну середню освіту, одружений, на
утриманні має малолітню дитину: сина -
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню дитину
доньку: ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , не працює,
учасник бойових дій, є особою з інвалідністю
2 групи, раніше не судимий, зареєстрований та
проживає:
АДРЕСА_1 ,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком 1 рік.
На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановлено іспитовий строк 1 рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України покладено на ОСОБА_8 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
Запобіжний захід ОСОБА_8 до набрання вироком законної сили не обирався.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений.
Стягнуто з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати за проведення експертизи у розмірі 3183, 60 грн.
Питання про речові докази судом вирішені відповідно до вимог КПК України.
Вироком суду встановлено, що 20.09.2024 р. приблизно о 19:47 год. ОСОБА_8 , керуючи автомобілем Subaru Forester, р/номер НОМЕР_1 , та рухаючись по проїзній частині вул. Черкаська зі сторони вул. Шевченка в напрямку вул. Жашківська у м. Золотоноша Черкаської обл., в порушення вимог п. 12.3. ПДР, затверджених постановою КМУ від 10.10.2001 р. № 1306, зі змінами та доповненнями, здійснюючи маневр повороту ліворуч на не регульованому перехресті вул. Черкаська - 23 Вересня, із проїзної частини вул. Черкаська на проїзну частину вул. 23 Вересня, не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не відреагував на її зміну, внаслідок чого, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який перетинав проїзну частину вул. 23 Вересня поза межами пішохідного переходу зліва направо відносно напрямку руху автомобіля.
В результаті ДТП, пішохід ОСОБА_10 , відповідно до висновку судмедексперта № 05-8-01/468 від 13.12.2024 р., отримав тілесні ушкодження, у вигляді: тупої травми голови з переломами кісток мозкового черепа, крововиливами під оболонки головного мозку, забоєм головного мозку середнього ступеню, забійною раною голови, яке відноситься до категорії тяжких тілесних ушкоджень, в зв'язку з небезпекою для життя.
Порушення правил безпеки дорожнього руху водієм автомобіля Subaru Forester, р/номер НОМЕР_1 , ОСОБА_8 , а саме: вимог пункту 12.3. ПДР, відповідно до висновку експерта № СТ/392Е-24 від 12.12.2024 р., знаходиться в причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та настанням наслідків - у вигляді спричинення потерпілому ОСОБА_10 тілесних ушкоджень, які відносяться до категорії тяжких тілесних ушкоджень, в зв'язку з небезпекою для життя.
Вказаними діями, які виразились у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому тяжке тілесне ушкодження, ОСОБА_8 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.
Не погоджуючись з вироком суду лише в частині призначеного додаткового покарання, захисниця ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок суду в частині призначення додаткового покарання та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_8 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки, без позбавлення права керувати транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановивши іспитовий строк 1 рік.
Апеляційні вимоги мотивує тим, що вмотивованість рішень суду необхідно розглядати як самостійну вимогу, яка не є тотожною вимогам законності й обґрунтованості. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Вмотивованим є судове рішення, в якому належним чином зазначені підстави, на яких воно ґрунтується. Під умотивованістю розуміється повне і всебічне відображення в рішенні суду мотивів, якими він керувався при ухваленні свого рішення, при оцінюванні доказів для встановлення наявності або відсутності обставин, на які сторони посилалися як на підґрунтя своїх вимог і заперечень, із зазначенням, чому певні докази були взяті до уваги або відхилені, й віддзеркалення мотивів щодо позиції суду при застосуванні норм матеріального і процесуального права.
Частиною 2 ст. 286 КК України визначено, що ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, - караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Позбавлення права керування транспортними засобами не завжди є імперативною нормою, і суд не зобов'язаний його застосовувати у кожному випадку порушення. Суд має певну дискрецію, тобто можливість вибору міри покарання, враховуючи обставини справи.
Імперативна норма - це норма права, яка вимагає обов'язкового застосування певного правила, не залишаючи місця для іншого рішення. Наприклад, якщо у законі чітко написано, що за певне порушення «накладається штраф», то суд зобов'язаний його накласти.
Суд першої інстанції не взяв до уваги, що прокурор, який підтримував державне обвинувачення у суді першої інстанції, не просив застосовувати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
При цьому, суду першої інстанції необхідно було врахувати думку потерпілого - ОСОБА_10 , який також не просив застосовувати додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами, необхідно було врахувати всі обставини справи в їх сукупності, у тому числі й ті, що характеризують особу обвинуваченого та інші обставини, які мають значення для прийняття рішення в цьому провадженні.
ОСОБА_8 визнав вину у вчиненні кримінального правопорушення та щиро розкаявся, активно сприяв слідству та не змінював свою позицію під час судового розгляду кримінального провадження.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у своїй постанові від 07.11.2018 р. у справі № 297/562/17, провадження № 51-329км18, зауважив, що щире каяття як таке, характеризує суб'єктивне ставлення винного до вчиненого злочину, яке полягає в тому, що він визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажає виправити ситуацію, що склалася.
Разом з тим, судом першої інстанції не враховано наступне: раніше ОСОБА_8 до кримінальної відповідальності не притягувався; має на утриманні малолітню дитину: сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню доньку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; ОСОБА_8 є особою з інвалідністю другої групи з 21.02.2024 р., причина інвалідності пов'язана із захистом Батьківщини; відповідно до платіжної інструкції № 0.0.3919995957.1 від 2.10.2024 р., ОСОБА_8 перерахував потерпілому ОСОБА_11 10 000 грн. на лікування; відповідно до характеристики з місця проживання від 14.01.2025 р. № 04, ОСОБА_8 характеризується виключно з позитивної сторони; відповідно до посвідчення серія НОМЕР_2 від 18.05.2018 р., ОСОБА_8 є учасником бойових дій; обвинувачений ОСОБА_8 брав участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії рф в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення; послужний список за особистим номером 3153104576 ОСОБА_8 щодо проходження військової служби в лавах Збройних Сил України; в ході судового засідання цивільний позов потерпілим ОСОБА_11 не подавався; обставини, які обтяжують покарання, встановлені не були.
У п. 8 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання» зазначено, що перехід до іншого, більш м'якого виду основного покарання, або не призначення обов'язкового додаткового покарання (ст. 69 КК України) може мати місце лише за наявності декількох (не менше двох) обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного. На підставі викладеного вище, суд першої інстанції з урахуванням обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, відсутність обставин, що обтяжують покарання, даних про особу обвинуваченого, мав дійти єдиного висновку щодо відсутності необхідності призначення додаткового виду покарання у виді позбавленням права керувати транспортними засобами. Таке покарання, на переконання сторони захисту, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, буде цілком відповідати тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особі винного.
Положенням ч. 2 ст. 8 КПК України визначено, що принцип верховенства права у кримінальному провадженні застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі Краска проти Швейцарії від 19.04.1993 р., № 254-В зазначено, що: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, що вони вважають важливими для справи, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Суд має обов'язок провести ретельний розгляд аргументів та доказів, наданих сторонами».
За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою до, вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право - скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
Відповідно до ч. 2 ст. 409 КПК України, підставою для скасування або зміни вироку суду першої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
Потерпілий ОСОБА_10 в судове засідання апеляційного суду, призначене на 9.12.2025 р., не з'явився, належним чином був повідомлений про день, час та місце судового засідання, про що свідчить довідка про доставку повідомлення у додаток Viber потерпілому ОСОБА_10 (а. пр. 171). Крім того, потерпілий ОСОБА_10 подав клопотання від 5.12.2025 р. за Вх. № 13724/25-Вх про розгляд апеляційної скарги без його участі. Справу було розглянуто без участі потерпілого тому, що відповідно до вимог ст. 405 КПК України, його участь не є обов'язковою.
Заслухавши доповідь судді, захисницю ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 , які уточнили апеляційну скаргу та просили змінити вирок в частині призначеного додаткового покарання, задовольнити із вказаних у ній підстав, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисниці, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисниці ОСОБА_7 підлягає до задоволення з наступних підстав.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції не в повній мірі дотримався вищезазначених вимог закону при прийнятті рішення у даному кримінальному провадженні.
Так, відповідно до змісту вироку суду, обвинувачений ОСОБА_8 під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції повністю визнав свою вину. З огляду на це, кримінальне провадження було розглянуте судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися.
З урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, окрім того захисниця в апеляційній скарзі не оскаржує обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевірялися.
Висновок місцевого суду щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку суду в апеляційному порядку стороною захисту не заперечується, а враховуючи, що в апеляційній скарзі захисниці ОСОБА_7 не оскаржуються висновки суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевірялися, відповідно до вимог ст. 404 КПК України.
У зв'язку з цим апеляційним судом вказаний вирок перевіряється лише в частині законності та правильності призначеного додаткового покарання.
Доводи апеляційної скарги захисниці ОСОБА_7 про те, що вирок суду щодо ОСОБА_8 необхідно змінити в частині призначення додаткового покарання та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки із застосуванням вимог ст. 75 КК України, без позбавлення права керувати транспортними засобами є слушними та підлягають до задоволення з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспортними засобами, якщо вони спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 років або без такого.
Вимогами ст. 50 КК України визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи зі вказаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору покарання, ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Враховуючи роз'яснення, які містяться в п. п. 1, 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 23.10.2003 р. «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до наведеного, призначаючи винному покарання, суд повинен урахувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його вчинення, форму вини, наслідки цього діяння, дані про винну особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення такої особи до своїх дій, інші обставини справи, які впливають на забезпечення відповідності покарання характеру й тяжкості вчиненого злочину.
Зі змісту мотивувальної частини вироку вбачається, що при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_8 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, але з необережною формою вини, відомості про особу винного, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність обставин, які пом'якшують покарання, зокрема: особу обвинуваченого, який є особою з інвалідністю 2 групи, є учасником бойових дій, одружений, має на утриманні малолітню дитину, а саме: сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та неповнолітню дитину - дочку ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є раніше не судимою особою, на обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває, та наявність обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_8 , його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.
Апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що санкція статті є альтернативною, передбачає можливість суду на свій розсуд, виходячи із конкретних обставин справи, даних про особу обвинуваченого, його ставлення до вчиненого, а також інших факторів, обрати чи не обрати обвинуваченому додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Закон про кримінальну відповідальність не містить імперативних обмежень щодо застосування позбавлення права керувати транспортними засобами до осіб, для яких діяльність, пов'язана з користуванням таким правом, є основним джерелом доходу. Існування такої обставини потребує лише більш виваженого та обережного підходу при обранні покарання, виходячи із загальних засад справедливості, гуманізму та індивідуалізації.
Разом з тим, на переконання апеляційного суду, посилання сторони захисту на те, що потерпілий просив не позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами, не є істотною обставиною для призначення покарання без позбавлення права керувати транспортними засобами, оскільки думка потерпілої сторони враховується судом, але не є визначальною, а тому призначення додаткового покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами на мінімальний строк, не є обмеженням прав обвинуваченого, а є пропорційним покаранням за діяння, вчинене обвинуваченим, вказаний висновок не є беззаперечним, а тому суд апеляційної інстанції не погоджується з ним.
Так, на переконання апеляційного суду, призначене додаткове покарання - позбавлення права керування транспортними засобами є явно несправедливим внаслідок своєї суворості та наявні умови для призначення ОСОБА_8 покарання із звільненням ОСОБА_8 від відбування покарання, із встановленням іспитового строку та з покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, та без призначення додаткового покарання.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції не врахував в достатній мірі, що хоча ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке є тяжким злочином, визначено вірно, проте не враховано належним чином: що вказане кримінальне правопорушення вчинене з необережною формою вини; що прокурор та потерпілий не просили позбавляти обвинуваченого права керувати транспортними засобами, дійсно думка потерпілої сторони враховується судом, але не є визначальною, проте враховуючи розписку потерпілого ОСОБА_10 згідно якої він отримав від обвинуваченого ОСОБА_8 грошові кошти у сумі 28 000 грн. в рахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди завданої внаслідок ДТП і претензій матеріального чи морального характеру не має, а це свідчить про особисте ставлення обвинуваченого, зокрема щирий жаль з приводу вчиненого та вчинення активних дій для зменшення завданої шкоди (а. пр. 99); обвинувачений ОСОБА_8 є особою з інвалідністю 2 групи (довідка до акта огляду МСЕК від 26.02.2024 р. серія 12 ААГ № 431668 (а. пр. 103); є учасником бойових дій (а. пр. 104); причина інвалідності пов'язана із захистом Батьківщини; крім того, внаслідок вчинення кримінального правопорушення невідворотні наслідки не настали, а тому, на переконання апеляційного суду, всі ці дані саме у своїй сукупності свідчать про можливість не призначати додаткове покарання - позбавлення права керувати транспортними засобами.
Таким чином, на переконання апеляційного суду, призначене покарання у виді 4 років позбавлення волі зі звільненням обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням строком 1 рік, на підставі ст. 75 КК України, та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, без позбавлення права керування транспортними засобами,
відповідатиме принципам індивідуалізації і справедливості покарання, та буде пропорційним вчиненому.
З урахуванням наведених обставин, апеляційний суд вважає необхідним змінити вирок стосовно ОСОБА_8 , виключивши з призначеного місцевим судом покарання - призначене покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на 1 рік.
З огляду на вищенаведене, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги захисниці ОСОБА_7 є слушними тому, що ґрунтуються на вимогах закону, не суперечать йому, а тому підлягають до задоволення, а вирок суду зміні.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 408 та 419 КПК України, апеляційний суд, -
Вирок Золотоніського міськрайсуду Черкаської обл. від 26.06.2025 р. стосовно ОСОБА_8 - змінити.
Вважати ОСОБА_8 засудженим за ч. 2 ст. 286 КК України до 4 років позбавлення волі, без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_8 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк тривалістю 1 рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1, п. п. 2, 4 ч. 3 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_8 наступні обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу пробації; повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації; виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.
В решті вирок суду - залишити без змін.
Апеляційну скаргу захисниці ОСОБА_7 - задовольнити.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді