Житомирський апеляційний суд
Справа №278/2909/25 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-кп/4805/984/25
Категорія в порядку КПК України Доповідач ОСОБА_2
11 грудня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретар
судового засідання ОСОБА_5
за участі:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника обвинуваченого
ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 на ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 06.11.2025, якою задоволено клопотання прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_9 , про продовження в межах кримінального провадження №12025065610000039 від 16.03.2025 обвинуваченому ОСОБА_7 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою,
Вказаною ухвалою обвинуваченому ОСОБА_7 було продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів до 04.01.2026 року включно.
Своє рішення суд мотивував тим, що ОСОБА_7 обвинувачується у тому числі, у вчиненні тяжкого та особливо тяжкого злочинів, за які відповідними частинами та статтями КК України передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі, відповідно, на строк від 5 до 10 років та від 8 до 15 років, з додатковим покаранням у виді конфіскації майна. Можливість бути засудженим до зазначеного виду покарання, у разі визнання обвинуваченого винним, а також відсутність у останнього міцних соціальних зв'язків доводить, що заявлений прокурором ризик щодо можливості переховуватися обвинуваченим від суду і на сьогодні залишається достатньо високим. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до обвинувального акту, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні 3-х епізодів злочинної діяльності, які посягають на різні суспільні відносини, є тяжким та особливо тяжкими злочинами, а тому, вважав, що ризик вчинити інше кримінальне правопорушення також є достатньо високим.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду захисник обвинуваченого ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_8 подали апеляційну скаргу, згідно якої просять ухвалу суду першої інстанції в частині продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого скасувати та постановити нову, якою обрати йому інший запобіжний захід не пов'язаний із триманням під вартою.
Вважає ухвалу суду першої інстанції незаконною та необґрунтованою.
На думку апелянта, на даний час відпала необхідність застосування до ОСОБА_7 такого запобіжного заходу як тримання під вартою, а тому обраний запобіжний захід може бути змінено на інший менш суворий.
Обґрунтовуючи свої апеляційні вимоги обвинувачений та його захисник стверджують, що ОСОБА_7 не має на меті переховуватись від суду, впливати на свідків, має постійне місце проживання разом із батьками, міцні соціальні зв'язки, неофіційно працював.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу, прокурора, який заперечив щодо її задоволення, перевіривши ухвалу суду в межах, передбачених ст. 404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 не підлягає до задоволення з таких підстав.
У відповідності до ч. 3 ст. 331 КПК України за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 Кодексу.
Зокрема, ст. 199 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, судом має бути перевірено, чи наявні обставини, які свідчать про те, що заявлений при обранні такого запобіжного заходу ризик не зменшився або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
Приймаючи рішення про задоволення вказаного клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , на думку колегії суддів, судом першої інстанції дотримано вимоги ст.ст. 176-178, 196, 199, 331 КПК України.
Так, відповідно до ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином та вчинення іншого кримінального правопорушення або продовження правопорушення, в якому підозрюється.
Відповідно до вимог ст.178 КПК України при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується зокрема тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди.
Отже, судом першої інстанції було враховано, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, тяжкого та особливо тяжкого злочинів, передбачених ч.1 ст.162, ч.2 ст.127, ч.4 ст.187 КК України, за найтяжче з яких передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років, з додатковим покаранням у виді конфіскації майна, що дає підстави вважати, що існують обґрунтовані ризики негативної поведінки ОСОБА_7 в суспільстві.
Також судом враховано, що судовий розгляд триває, всі письмові матеріали провадження не дослідженні, всі свідки ще не допитані, а тому існує реальний ризик незаконного впливу на них з боку обвинуваченого у разі застосування до нього іншого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Таким чином, судом встановлені ризики, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, та зазначено, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, його майновий стан не змінився з часу застосування до нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а тому більш м'який запобіжний захід не зможе запобігти вказаним ризикам.
Враховуючи зазначене та доведеність прокурором неможливості застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо продовження обвинуваченому ОСОБА_7 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги обвинуваченого та його захисника щодо недоведеності ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, на переконання колегії суддів, є безпідставними.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Крім того, слід зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшують ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. Так, у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року Європейським судом з прав людини зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
Доводи апеляційної скарги захисника обвинуваченого про те, що ОСОБА_7 має постійне місце проживання разом із батьками, має міцні соціальні зв'язки, неофіційно працював, колегія суддів вважає непереконливими, оскільки стороною захисту не доведено наявність достатніх стримуючих факторів від порушень обвинуваченим своїх зобов'язань в разі застосування до нього більш м'якого запобіжного заходу.
Колегія суддів звертає увагу, що майновий стан, міцність соціальних зв'язків обвинуваченого ОСОБА_7 не змінилися з часу застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що свідчить про відсутність зменшення ризиків в цій частині.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є законною та обґрунтованою, а тому підстав для її скасування не вбачає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_8 - залишити без задоволення, а ухвалу Богунського районного суду міста Житомира від 06.11.2025, про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 днів по 04.01.2026 року включно - без зміни.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її оголошення й оскарженню не підлягає.
Судді: