Справа №:755/7598/25
Провадження №: 2/755/6952/25
"02" грудня 2025 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
Головуючого судді - Хромової О.О.
при секретарі - Бовкун М.В.
за участі:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - адвоката Аніщенко К.М.
представника відповідача - Куровської М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про визнання права користування житловим приміщенням,
Позивач ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Аніщенко К.М., звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва з позовом до Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», Київської міської ради, у якому просив визнати за ним право користування житловим приміщенням - двокімнатною квартирою, яка знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 .
На обґрунтування позову зазначив, що на підставі договору найму ОСОБА_2 передано для проживання двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , її син ОСОБА_3 звернувся до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» із заявою про зміну договору найму, у якій просив укласти договір найму з ним. За результатами розгляду вказаної заяви вирішено змінити договір найму жилого приміщення та відкрити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_2 на ім'я ОСОБА_3 , у зв'язку зі смертю попереднього квартиронаймача, та укласти з ОСОБА_3 договір про надання послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій. Місце проживання ОСОБА_3 було зареєстровано у вказаній квартирі з 24 жовтня 1991 року. Понад п'ять років (разом з батьком) та по теперішній час у вказаній квартирі також проживає його син - ОСОБА_1 . Також з дозволу
ОСОБА_3 у квартиру була вселена дружина ОСОБА_1 , ОСОБА_4 . За час спільного проживання вони вели спільне господарство та дбали про благоустрій квартири. ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , його похованням займався позивач. Після смерті батька позивач звернувся до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» із заявами щодо зміни власника особового рахунку. За результатами розгляду заяв повідомлено, що поданий пакет документів є неповним, зокрема, відсутнє рішення суду про визнання право користування житловим приміщенням.
Позивач має постійне місце проживання у спірній квартирі, інші зареєстровані особи за вказаною адресою відсутні. Позивач та його дружина єдині проживають у квартирі. З огляду на викладене вважає, що наявні законні підстави для визнання його права користування зазначеним житлом.
З посиланням на положення статей 65, 71, 109, 156 ЖК Української РСР вимоги позовної заяви просив задовольнити.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 08 травня 2025 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 11 червня 2025 року на 16-00 год, учасникам справи роз'яснено процесуальні права та встановлено процесуальні строки.
02 червня 2025 року (вхід. № 31455) до суду від відповідача - Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, надійшов відзив на позовну заяву, позовні вимоги не визнають.
Спірна квартира перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, знаходиться у господарському віданні та на балансі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва». Відповідно до розпорядження КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» від 13 грудня 2017 року
№ 258 змінено договір найму житлового приміщення та відкрито особовий рахунок на квартиру
з 01 грудня 2017 року на ОСОБА_3 у зв'язку зі смертю попереднього квартиронаймача
ОСОБА_2 . Після смерті ОСОБА_3 позивач звернувся до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» із заявою щодо зміни власника особового рахунка. За результатами розгляду заяви відмовлено в її задоволенні у зв'язку із поданням неповного пакету документів. Згідно з відомостями паспорту позивач з 13 серпня 1989 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 . Згідно акту про фактичне місце проживання від 2023 року ОСОБА_5 більше п'яти років проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач зазначає, що проживав у спірній квартирі з батьком та своєю дружиною, яка була вселена за згодою квартиронаймача.
Позивач має право постійного користування квартирою АДРЕСА_4 . Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_1 на праві власності зареєстрована частина квартири АДРЕСА_4 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Голосіївською районною у місті Києві державною адміністрацією згідно розпорядження від 27 листопада 2018 року № 39466.
Вважають, що долучені позивачем докази не підтверджують, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України», постанови Верховного Суду від 29 листопада
2021 року по справі № 755/12382/19, від 29 вересня 2021 року по справі № 759/9229/19, від 14 лютого
2018 року по справі № 129/2115/15-ц, постійного проживання в спірній квартирі, правомірного вселення, ведення з наймачем спільного господарства, взаємних витрат.
З огляду на викладене у задоволенні позову просили відмовити.
10 червня 2025 року (вхід. № 33245) до суду від відповідача - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», надійшов відзив на позовну заяву. Позовні вимоги вважають такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року № 61 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від
09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» з 16 лютого 2015 року закріплено на праві господарського відання об'єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, та елементи зовнішнього благоустрою, в перелік яких, згідно Акту приймання-передачі житлових будинків, затвердженого 01 квітня 2015 року, включено будинок за адресою: АДРЕСА_5 .
Основним наймачем спірної однокімнатної квартири була ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Договір найму на спірне житлове приміщення було змінено на ОСОБА_3 (її сина). У спірній квартирі ОСОБА_3 був зареєстрований та проживав сам. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. 09 січня 2024 року та 16 січня 2024 року позивач звернувся із заявами про зміну договору найму та переведення особового рахунку на його ім'я, у зв'язку зі смертю батька ОСОБА_3 . Позивачеві надано відповідь від 31 січня 2024 року, у якій зазначено про подання неповного пакету документів.
Позивач з 13 серпня 1989 року зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , тобто протягом 35 років має право на проживання та користування вказаним житловим приміщенням. Доказів стосовно відсутності такої можливості до позовної заяви не долучено. Також позивачем не надано доказів того, що він не має у власності житлової площі і квартира
АДРЕСА_2 є його єдиною домівкою. З відомостей Державного реєстру прав встановлено, що позивач не лише має право користування, а є власником частини квартири АДРЕСА_4 .
Також з відомостей Державного реєстру прав встановлено інформацію про наявність у позивача спільної сумісної власності на об'єкт нерухомого майна, що розташований за адресою: АДРЕСА_6 .
Також в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що ОСОБА_3 надав письмову згоду на вселення до спірної квартири позивача та його дружини. Крім того, позивач не зареєстрований у спірній квартирі. Спірна квартира не є житлом позивача, оскільки останньому на правах спільної часткової власності та спільної сумісної власності належать два житлові приміщення в місті Києві. Таким чином, визнання права користування спірною квартирою за позивачем, матиме наслідком порушення передбаченого статтею 47 Конституції України права інших громадян на отримання від органів місцевого самоврядування безоплатного або за доступну плату житла, оскільки спірна квартира перебуває у власності територіальної громади міста Києва.
У задоволенні позову просили відмовити.
10 червня 2025 року (вхід. № 33247) до суду від КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» також надійшли заперечення на клопотання про допит свідків, просили відмовити у задоволенні клопотання про виклик свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6
10 липня 2025 року (вхід. № ЕП-7966, повторно доставлено засобами поштового зв'язку 15 липня 2025 року, вхід. № 40729) до суду від відповідача - Київської міської ради, надійшли письмові пояснення по справі.
Позивач зазначає, що понад п'ять років (разом з батьком) та по дату звернення до суду проживає у квартирі АДРЕСА_2 . У вересня 2017 року одружився з ОСОБА_7 , яка з дозволу ОСОБА_3 також була вселена у квартиру. Однак, згідно копії паспорта позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , з 13 серпня 1989 року. Після смерті батька позивач звернувся до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» щодо зміни власника особового рахунку на спірну квартиру, однак отримав відмову. Зазначає, що факт його постійного проживання у спірній квартирі підтверджується актом про фактичне місце проживання, складеного на підставі письмових свідчень сусідів, що проживають за тією ж адресою.
Позивач просить визнати за ним право користування спірною квартирою, як такий, що проживав разом із наймачем понад п'ять років, однак не надає доказів на підтвердження ведення спільного господарства з наймачем, наявності спільного бюджету, несення спільних витрат, а також на доказів того, що спірна квартира є його єдиним місцем проживання. Позивач зберігає постійне місце проживання в іншому житлі, де зареєстрований.
У задоволенні позову просили відмовити.
11 червня 2025 року сторони у підготовче засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. Представник позивача подала заяву про відкладення підготовчого засідання на іншу дату, у зв'язку із ознайомленням з відзивом на позов. Представник відповідача - КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» Куровська М.В., зазначила, що не заперечує проти відкладення підготовчого засідання на іншу дату. Наступне підготовче засідання призначено на 22 липня 2025 року на 11-00 год.
16 червня 2025 року (вхід. від 17 червня 2025 року № 34581) представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Аніщенко К.М., подала відповідь на відзив Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, з доводами відповідача, викладеними у відзиві не погоджується, вважає позов таким, що підлягає задоволенню.
З огляду на положення статей 61, 64 та 65 ЖК Української РСР, статті 47 Конституції України, статті 3 Сімейного кодексу України, Постанову Пленуму Верховного Суду України від 01 листопада
1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», статтю 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», статтю 8 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, перебування позивача у спірному житловому приміщенні відповідає вимогам чинного законодавства, а право користування житлом виникло у позивача у зв'язку з фактом спільного проживання з наймачем та ведення спільного господарства. Водночас, реєстрація місця проживання не є і не може бути єдиною підставою для визначення права особи на користування житлом.
Позов підтримала та просила задовольнити.
16 червня 2025 року (вхід. від 17 червня 2025 року № 34583) представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Аніщенко К.М., також подала відповідь на відзив КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», з доводами відповідача, викладеними у відзиві не погодилася, вважає позов таким, що підлягає задоволенню. Представник повторно зазначила, що перебування позивача у спірному житловому приміщенні відповідає вимогам чинного законодавства, а право користування житлом виникло у позивача у зв'язку з фактом спільного проживання з наймачем та ведення спільного господарства. Доводи відзиву зводяться до формального посилання відповідача на відсутність реєстрації місця проживання позивача у спірній квартирі. Однак, відповідно до правової позиції Верховного Суду та Конституційного Суду, а також Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання не є і не може бути єдиною підставою для визначення права особи на користування житлом
Позов підтримала та просила задовольнити.
22 липня 2025 року (вхід. № 42193) до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Аніщенко К.М., надійшли додаткові пояснення у справі, у яких зазначила, що позивачем надано докази на підтвердження родинних зв'язків з наймачем. Позивач постійно проживав у спірній квартирі, що підтверджується актом про фактичне місце проживання, та іншими документами, де зазначалася відповідна адреса проживання чи доставки товарів, що свідчить про ведення спільного господарства з батьком, вказані обставини також можуть підтвердити свідки.
Водночас, позивач не проживає за місцем реєстрації, що підтверджується актом про непроживання. В даному житлі проживає матір позивача. У квартирі за адресою: АДРЕСА_6 , проживає сестра позивача ОСОБА_8 .
Право користування житлом є самостійним речовим правом, що не залежить від наявності або відсутності у особи права власності на інше майно. Позивач фактично та постійно проживає у спірній квартирі, водночас, у інших квартирах позивач не проживає та не має наміру використовувати їх як своє постійне житло, оскільки там проживають його матір та сестра.
Поряд з цим, тривале проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті
8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Позов підтримала.
22 липня 2025 року у підготовчому засіданні протокольною ухвалою, занесено до протоколу судового засідання, задоволено клопотання позивача про виклик та допит свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 22 липня 2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 24 вересня 2025 року на 11 год. 30
хв. У судове засідання викликано свідків.
24 вересня 2025 року у судовому засіданні проведено допит свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_6 .
Позивач ОСОБА_1 у своїх поясненнях зазначив, що батько все життя проживав у цій квартирі, вона дісталася йому від його батьків. Квартира була отримана батьками як службова. Власником квартири по АДРЕСА_7 є він та його матір, мама живе там сама, а позивач тільки сплачує комунальні послуги. Власниками квартири по провулку Моторному є матір, сестра та він. Там проживає його сестра. Батько хотів приватизувати спірну квартиру, але через хворобу не встиг.
У свої показаннях свідок ОСОБА_4 повідомила, що позивач є її чоловіком. Вони разом більше десяти років проживають у квартирі батька її чоловіка. Він був власником цієї квартири, раніше вона належала його батькам. Плату за спожиті житлово-комунальні послуги вона з чоловіком вносили по черзі. Жили всі разом та вели спільне господарство з померлим. Робили в квартирі ремонт та купували побутову техніку. Квартира була не приватизована, стосовно ордеру померлий звертався, але не отримав, тому не встиг приватизувати квартиру. ОСОБА_3 збирав документи для здійснення приватизації, з'ясував необхідне, але не встиг це зробити, працював. Він був активною людиною, однак, перед смертю у нього погіршилося здоров'я. Хотів зареєструвати всіх у квартирі, але через відсутність ордера не міг це зробити. Про її вселення домовлялися на словах, жили як одна сім'я. Чоловік ще має якусь частку в інших квартирах, там живуть його матір та сестра, окремо. Чоловік туди їздить тільки в гості, не жив там ніколи.
Свідок ОСОБА_6 повідомив, що знає позивача ОСОБА_11 , вони сусіди. Він гарна та чуйна людина. Квартиру з батьком вони приватизувати не встигли, батько несподівано захворів. У цій квартирі проживає давно, мінімум років десять. Покійний за життя запитував як здійснити приватизацію, куди звертатися. Позивача знає з дитинства, він жив з батьком. ОСОБА_3 постійно щось ремонтував у квартирі, а ОСОБА_12 допомагав йому. У квартирі зараз проживає позивач із його сім'єю. Іноді він з позивачем бачиться та допомагає йому з усякими дрібницями. Покійний працював, а чому запросив сина та його сім'ю проживати до себе йому не відомо. З покійним близькими друзями не були, зазвичай віталися. У акті про проживання стоїть його підпис, це було десь два роки тому.
У зв'язку із оголошенням повітряної тривоги у судовому засіданні оголошено перерву до
28 жовтня 2025 року до 15 год. 00 хв.
28 жовтня 2025 року, у судове засідання сторони не з'явилися, про дату час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином. 24 жовтня 2025 року на адресу суду надійшла заява представника КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» про відкладення судового засідання на іншу дату. 28 жовтня 2025 рок на адресу суду також надійшло клопотання представника позивача - адвоката Аніщенко К.А., про відкладення судового засідання на іншу дату.
Наступне судове засідання призначено на 02 грудня 2025 року на 14 год. 00 хв.
02 грудня 2025 року у судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали, надали пояснення аналогічні викладеним, просили позов задовольнити.
Представник відповідача - Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» - Куровська М.В., у задоволенні позовних вимог просила відмовити, надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків, оцінивши надані докази, суд приходить до таких висновків.
Відповідно до розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від
13 лютого 2015 року № 61 «Про організаційно-правові заходи, пов'язані з виконанням рішення Київради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва», за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» з 16 лютого 2015 року закріплено на праві господарського відання об'єкти житлового і нежитлового фонду територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації, та елементи зовнішнього благоустрою згідно з додатками 1, 2, 3.
До матеріалів справи долучено акт приймання-передачі житлових будинків, які передаються безоплатно, на праві господарського відання, з балансу КП «Керуюча дирекції Дніпровського району міста Києва» на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» згідно розпорядження Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації від 13 лютого 2015 року № 61 станом на 01 квітня 2015 року, який містить інформацію про житловий будинок АДРЕСА_5 .
Зі свідоцтва про народження від 10 січня 1957 року серії НОМЕР_1 , виданого Бюро запису громадянського стану Дарницького району, встановлено, що ОСОБА_3 народився
ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 10 січня 1957 року в книзі записів актів громадянського стану про народження зроблено відповідний запис № 60. Батьками зазначені ОСОБА_13 та ОСОБА_2 .
З довідки про місце проживання та склад сім'ї за вересень 2017 року вбачається, що ОСОБА_3 , 1956 року народження, зареєстрований та проживає за адресою:
АДРЕСА_1 в будинку державної власності, особовий рахунок відкрито на ім'я ОСОБА_2 (померла). Зареєстрований з 24 жовтня 1991 року. Відомостей про інших зареєстрованих осіб довідка не містить.
06 грудня 2017 року ОСОБА_3 звернувся до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» із заявою від 29 листопада 2017 року, у якій просив дозволу на зміну договору найму 2-кімнатної квартири АДРЕСА_2 та укласти такий договір з ним у зв'язку зі смертю квартиронаймача ОСОБА_2 .
Відповідно до розпорядження від 13 грудня 2017 року № 258 «Про зміну договору найму житлового приміщення» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» вирішено з 01 грудня 2017 року змінити договір найму жилого приміщення та відкрити особовий рахунок на квартиру АДРЕСА_2 на ім'я
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , у зв'язку зі смертю попереднього квартиронаймача, та укласти з 01 грудня 2017 року з ОСОБА_3 договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій.
Відповідно до свідоцтва про народження від 30 серпня 1979 року серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що в книзі реєстрації актів про народження 30 серпня 1989 року зроблено запис № 1995. Батьками зазначені ОСОБА_3 та ОСОБА_14 .
До матеріалів справи також долучено копію паспорта громадянина України серії НОМЕР_3 , виданого Голосіївським РУ ГУМВС України в місті Києві 02 лютого 2006 року, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . Наявний штамп про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_3 , від 13 серпня 1989 року.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 16 вересня 2017 року серії НОМЕР_4 , виданого Дніпровським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, 16 вересня 2017 року зареєстровано шлюб
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , про що 16 вересня 2017 року складено відповідний актовий запис № 2087. Прізвище чоловіка та дружини після реєстрації шлюбу - ОСОБА_7 .
До матеріалів справи також долучено копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого від 28 лютого 2018 року, направлення на патологічне дослідження від 22 лютого 2018 року результатів ультразвукового дослідження від 26 травня 2018 року, виписки із медичної карти амбулаторного хворого від 14 лютого 2019 року № 250, виписки із медичної карти стаціонарного хворого від 19 квітня 2019 року щодо ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , у яких зазначено адресу проживання: АДРЕСА_1 .
Також позивачем надано копію товарного чеку від 01 вересня 2018 року № 1091 на ім'я
ОСОБА_4 на придбання меблів та накладної від 31 березня 2017 року, де зазначена адреса покупця: АДРЕСА_1
Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер
ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)23 квітня 2023 року складено відповідний актовий запис
№ 7629 та видано свідоцтво про смерть від 23 квітня 2023 року серії НОМЕР_5 .
До матеріалів справи долучено копію договору від 22 квітня 2023 року про надання ритуальних послуг щодо померлого ОСОБА_3 , укладеного між ФОП ОСОБА_16 та ОСОБА_1 .
Також надано копію фіскального чеку від 28 квітня 2023 року № 951077475/ВН2101 про сплату вартості ритуальних послуг та копію довідки від 04 травня 2023 року № 2.202642К на одержання праху ОСОБА_3 .
З витягу про реєстрацію у спадковому реєстрі від 12 травня 2023 року № 72454644 встановлено, що до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис про реєстрацію спадкової справи № 20/2023 (номер у реєстрі № 70645188) щодо майна спадкодавця ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також в матеріалах справи міститься копія довідки Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Трейтяк І.В. від 12 травня 2023 року, виданої ОСОБА_1 , щодо необхідності надання додаткових документів у зв'язку із заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_3 .
Згідно з Актом про непроживання особи за місцем реєстрації за 2023 рік (точна дата складення не зазначена),складеного комісією у складі мешканців будинку АДРЕСА_8 : ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , не проживає за місцем реєстрації більше 5 років.
Суд враховує, що підписи членів комісії у акті не засвідчені представником житлово-експлуатаційної організації чи підприємством, що здійснює управління будинком, тощо.
До матеріалів справи також долучено акт від 2023 року (точна дата складення не зазначена) про фактичне місце проживання особи, у якому зазначено, що у квартирі
АДРЕСА_2 , проживає ОСОБА_1 більше 5 років. Акт містить підписи мешканців будинку: ОСОБА_6 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 .
Підписи зазначених у акті осіб не засвідчені представником житлово-експлуатаційної організації чи підприємством, що здійснює управління будинком, тощо.
У листі КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» від 31 січня 2024 року, вих. № 103/45-421, зазначено, що за результатами розгляду заяв ОСОБА_11 від 09 січня 2024 року та від 16 січня 2024 року щодо зміни власника особового рахунка за адресою: АДРЕСА_1 , встановлено, що заявником подано не повний пакет документів, а саме відсутні: витяг з реєстру територіальної громади міста Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні; довідка про реєстрацію місця проживання особи та всіх членів сім'ї, копію ордеру на квартиру; належним чином завірена копія рішення суду про визнання права користування житловим приміщенням. У зв'язку із чим підприємство не мало правових підстав для переоформлення особового рахунку.
З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 12 грудня 2024 року № 407849247, встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , на праві приватної спільної часткової власності належить ОСОБА_14 та ОСОБА_1 у рівних долях. Право власності зареєстровано на підставі свідоцтва про право власності від 27 листопада 2018 року, виданого відділом приватизації житлового фонду управління житлово-комунального господарства Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) згідно з розпорядженням від 27 листопада 2018 року № 39466.
Також з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 26 травня 2025 року № 428598172 встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_6 , на праві спільної сумісної власності належить ОСОБА_14 , ОСОБА_1 та ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності від 04 червня 2014 року № НОМЕР_6 , виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у місті Києві.
Згідно з актом про обстеження щодо факту непроживання від 16 липня 2025 року, комісією у складі мешканців будинку АДРЕСА_9 , а саме: ОСОБА_22 та ОСОБА_23 , засвідчено, що ОСОБА_1 не проживає в квартирі АДРЕСА_10 .
Суд враховує, що підписи членів комісії у акті не засвідчені представником житлово-експлуатаційної організації чи підприємством, що здійснює управління будинком, тощо.
Також до матеріалів справи долучено акти опломбування приладів обліку теплової енергії для проходження повірки від 02 вересня 2021 року та від 20 вересня 2021 року щодо квартири за адресою: АДРЕСА_6 , які містять підпис ОСОБА_8 ; копію договору від 13 вересня 2017 року № б/н про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, укладеного між ОСОБА_8 та КП «Житло-Сервіс» щодо вказаної квартири, копію договору від
23 вересня 2017 року № 02039212706 про користування електричною енергією, укладеного між ПАТ «Київенерго» та ОСОБА_8 щодо вказаної квартири.
З матеріалів справи також встановлено, що з метою постачання житлово-комунальних послуг до приміщення квартири АДРЕСА_4 укладено такі договори: договір № 04002302411 про користування електричною енергією, договір від 07 жовтня 2005 року про проведення розрахунків за водопостачання за показниками квартирних приладів обліку споживання холодної та гарячої води, що укладені між Клінічною Лікарнею «Феофанія» та ОСОБА_14 , договір від 26 лютого 2013 року № 126/1/24-3 про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, укладений між КП «ЖЕО-109 Голосіївського району» та ОСОБА_14 . Також міститься акт від 07 жовтня 2005 року № 75 на встановлення приладів обліку теплової енергії, гарячої та холодної води в квартирах житлового будинку у квартирі за адресою: АДРЕСА_8 , за підписом абонента ОСОБА_14 .
Частиною першою статті 43 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Даний спір пов'язаний із правом особи на житло, що гарантовано статтею 47 Конституції України та забезпечується гарантіями статті 8 Конвенції.
Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві».
У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.
Суд також враховує, що даному випадку ставиться питання про право на житло щодо приміщення, яке не перебуває у приватній власності, а тому такі взаємовідносини в порівняні з відносинами приватної власності підвищують рівень захисту, який надається особам відповідно до статті 8 Конвенції (див. для прикладу пункти 38-46 рішення ЄСПЛ у справі «F.J.M. проти Сполученого Королівства»).
Відповідно до статті 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
В силу положень статті 58 ЖК Української РСР єдиною підставою для вселення у житлове приміщення є ордер, який видається виконавчим органом місцевої ради на підставі рішення про надання житлового приміщення у будинках громадського чи державного житлового фонду. Ордер на жиле приміщення є адміністративним актом, що видається виконавчим органом місцевого самоврядування до компетенції якого входить вирішення питань, пов'язаних з наданням житлових приміщень.
Відповідно до частин першої, другої статті 61 ЖК Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім'я якого видано ордер.
За змістом статті 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату. Підстави, умови, порядок укладення та припинення договору найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, встановлюються законом. До договору найму житла, крім найму житла, що є об'єктом права державної або комунальної власності, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною першою статті 816 ЦК України у договорі найму житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування житлом.
Отже, наймачем жилого приміщення у будинках державного і громадського житлового фонду є лише одна особа, на ім'я якої видано ордер і з якою укладено договір найму.
Як встановлено з матеріалів справи квартира за адресою: АДРЕСА_1 , не приватизована, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, багатоквартирний житловий будинок переданий до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації та закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва».
Основним квартиронаймачем спірної квартири була ОСОБА_2 , дана обставина сторонами не заперечувалася, водночас, копії відповідного ордеру на житло матеріали справи не містять.
У зв'язку зі смертю ОСОБА_2 , у 2017 році на підставі заяви члена сім'ї наймача - її сина ОСОБА_3 (батька позивача), змінено договір найму жилого приміщення та відкрито особовий рахунок на ім'я ОСОБА_3 , а також укладено ним договір про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Таким чином, права основного наймача житлового приміщення перейшли до ОСОБА_3 .
Суд також враховує, що відповідного договору найму, укладеного між ОСОБА_3 та КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» до матеріалів справи не долучено, водночас учасники справи таких обставин не заперечували, у заявах по суті справи та усних поясненнях визнавали, що наймачем спірної квартири був батько позивача ОСОБА_3 .
У спірній квартирі він зареєстрований з 24 жовтня 1991 року, про що свідчить довідка про місце проживання та склад сім'ї за вересень 2017 року. Відомостей про інших зареєстрованих у житлі осіб чи осіб, які там фактично проживають та є членами сім'ї ОСОБА_3 , довідка не містить.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що понад п'ять років проживав у квартирі разом з батьком та проживає і зараз. Також до квартири за згодою ОСОБА_3 вселилася його дружина ОСОБА_24 , вони вели спільне господарство та побут, почергово здійснювали витрати на утримання житла, тобто, проживали разом як члени сім'ї.
Статтею 65 ЖК Української РСР визначено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
Згідно із частиною другою статті 64 ЖК Української РСР до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до положень статті 817 ЦК України наймач та особи, які постійно проживають разом з ним, мають право за їхньою взаємною згодою та за згодою наймодавця вселити у житло інших осіб для постійного проживання у ньому. Особи, які вселилися у житло відповідно до частини першої цієї статті, набувають рівних з іншими особами прав володіння та користування житлом, якщо інше не було передбачено при їх вселенні.
Приписами статті 106 ЖК Української РСР встановлено, що повнолітній член сім'ї наймача вправі за згодою наймача та інших членів сім'ї, які проживають разом з ним, вимагати визнання його наймачем за раніше укладеним договором найму жилого приміщення замість попереднього наймача. Таке ж право у разі смерті наймача або втрати ним права на жиле приміщення належить будь-якому членові сім'ї наймача. У разі відмови наймодавця у визнанні члена сім'ї наймачем за договором найму спір може бути вирішено в судовому порядку.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що право користування жилим приміщенням нарівні з наймачем виникає у тих осіб, які вселилися як члени сім'ї наймача в установленому законом порядку (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня
2021 року у справі № 200/17337/17).
Верховний Суд своїй постанові від 31 серпня 2021 року у справі № 569/12946/18-ц зазначив, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи зареєстровані вони в даному жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Наявність чи відсутність реєстрації сама по собі не може бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Також необхідно зазначити, що відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.
Таким чином, оскільки вселення та проживання в квартирі може бути здійснено лише у встановленому порядку, то членом сім'ї наймача, в розумінні частини другої статті 64 ЖК Української РСР, може бути визнано лише осіб, які вселилися у встановленому порядку та на відповідній правовій підставі постійно проживають в квартирі разом з наймачем.
У постанові від 29 вересня 2021 року у справі № 759/9229/19 (провадження № 61-11242св20) Верховний Суд за подібних фактичних обставин справи зазначив, що належними та допустимими доказами для встановлення факту спільного проживання є, зокрема, докази ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, наявність взаємних прав та обов'язків, інших обставин, які засвідчують реальність спільного проживання.
Отже, до предмета доказування в даній справі входило наявність згоди усіх членів сім'ї наймодавця на вселення позивачів до квартири, ведення спільного господарства з наймодавцем, наявність спільного бюджету з наймодавцем, проведення спільних витрат.
Водночас, аналіз змісту статті 65 ЖК Української РСР у системному зв'язку з іншими нормами права дає підстави для висновку, що за особою не може бути визнано право користування житловим приміщенням, якщо вона зберігає постійне місце проживання (право користування) в іншому житловому приміщенні (див. постанови Верховного Суду від 21 травня 2020 року по справі № 199/91418/16, від
01 вересня 2021 року в справі №641/7103/19, від 06 жовтня 2021 року у справі №646/660/19, від 18 травня 2022 року у справі №463/2277/20-ц.
За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша та друга статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Ураховуючи вимоги частини третьої статті 12, частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши належні, допустимі, достовірні та достатні докази відповідно до вимог статей 77-80 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
Суд враховує, що матеріали справи не містять достовірних відомостей про дату вселення
ОСОБА_1 до спірної квартири, зокрема, відомостей про його вселення до квартири як малолітньої чи неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , або ж наявності згоди ОСОБА_3 на його вселення, наданої пізніше, орієнтовно в 2017 році.
Так само матеріали справи не містять доказів надання ОСОБА_3 згоди на вселення до спірної квартири дружини свого сина - ОСОБА_4 .
При цьому, позивачем не надано суду жодних доказів, який би підтверджував фактичне користування ним спірною квартирою, а саме: що у спірній квартирі є його особисті речі, що у спірній квартирі є кімната, якою користується він, його дружина та діти. Також позивачем не надано доказів відвідування дитиною позивача та свідка ОСОБА_4 дошкільного навчального закладу чи позашкільного навчального закладу у місцевості, що є наближеною до адреси розташування спірної квартири, перебування на обліку у медичному закладі, укладення відповідних договорів із лікарями сімейної медицини, тощо.
Водночас, примітка у медичних виписках щодо проходження періодичного лікування дружини позивача за адресою спірної квартири, не може слугувати беззаперечним доказом проживання у саме за цією адресою, оскільки така інформація зазвичай зазначається зі слів пацієнта та не перевіряється при заповненні медичної документації.
Також матеріали справи не містять доказів здійснення позивачем та його дружиною систематичних витрати на утримання спірної квартири як її користувачів, зокрема, але не виключно: витрат на сплату спожитих комунальних послуг, позивачем не надано жодної квитанції про сплату, з урахуванням заявленого тривалого періоду проживання та посилання на почергову з дружиною їх сплату. Також позивач не надає доказів про здійснення витрат на поточний чи капітальний ремонт квартири, встановлення, заміни та повірки лічильників, ремонт сантехніки, придбання чи ремонт техніки та меблів, предметів домашнього побуту. Придбання дружиною позивача предмету меблів (комоду) у 2018 році та здійснення однієї покупки у 2017 році також не може слугувати беззаперечним свідченням постійного проживання позивача у спірній квартирі.
Також позивач не надає доказів отримання поштових відправлень на своє ім'я чи своєї дружини саме за цією адресою та зазначення її як адреси для листування з підприємствами, установами та організаціями чи фізичними особами, чи в анкетних даних за місцем роботи, доказів перебування на військовому обліку у відповідному ТЦК та СП за місцем проживання чи вказівки у даних військово-зобов'язаного такої адреси, тощо.
Суд також враховує, що долучені до матеріалів справи Акт про непроживання від 2023 року, який не містить вказівки на точну дату його складення та підпису зазначеними в ньому особами, складений жителями будинку АДРЕСА_8 одноособово, фактично є їхніми письмовими поясненнями та не передбачені процесуальним законодавством як допустимий доказ у цивільному судочинстві, містять відомості щодо факту непроживання відповідача у такому будинку виключно у день їх складання, без посилання на конкретні часові проміжки та дати, не містять жодних відомостей, на підставі яких викладені в них обставини були встановлені (відомостей про перевірку факту непроживання ОСОБА_1 у певні дати протягом заявленого періоду), а також відомостей про повноваження таких осіб на здійснення перевірки фактів проживання чи непроживання певних осіб у будинку та складання відповідних актів.
Як уже зазначалося раніше, Акт про непроживання від 2023 року не засвідчений уповноваженою особою житлово-експлуатаційної організації чи ОСББ, у випадку його створення.
Викладене стосується також і Акту про проживання від 2023 року, складеного жителями будинку АДРЕСА_5 .
Акт про проживання від 2023 року також не засвідчений уповноваженою особою житлово-експлуатаційної організації, представником КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва».
Водночас, Акт про проживання від 2023 року не містить вказівки на проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі разом з членами його сім'ї: дружиною та дітьми.
Слід також зауважити, що вказані акти не стосуються питань порядку вселення позивача до спірної квартири та ведення ним спільного господарства з наймачем житлового приміщення.
Суд враховує, що у свої показах свідок ОСОБА_4 зазначила, що вона та позивач прожила у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , протягом тривалого часу разом з батьком її чоловіка, мали спільний побут та вели господарство.
Однак, як дружина позивача, свідок ОСОБА_4 є прямо зацікавленою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , її пояснення не містили посилання на конкретні факти що стосуються предмету доказування у даній справі, тому її показання судом не враховуються.
У своїх показанням свідок ОСОБА_25 надав суперечливі відомості щодо дати вселення позивача до спірної квартири: спочатку зазначив, що він проживає разом з батьком з дитинства, а пізніше період проживання обмежив останніми десятьма роками. Стосовно періоду вселення до квартири дружини та дітей позивача не зазначив нічого. Обставини вселення позивача до квартири також йому не відомі, з його батьком дружніх відносин не мав.
З матеріалів справи також встановлено, що ОСОБА_1 має постійне місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 . Дружина позивача, ОСОБА_4 , також має зареєстроване місце проживання. Про відсутність реєстрації місця проживання у дитини позивач не повідомляв.
Поряд з цим, у поясненнях по справі позивач та його дружина, ОСОБА_4 , у своїх показах, як свідок, зазначили, що наймач ОСОБА_1 не міг зареєструвати їх місце проживання у квартирі.
Згідно із частиною першою статті 11 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» особа, яка декларує або реєструє своє місце проживання (перебування) у житлі, яке не є власністю (співвласністю) такої особи, та за відсутності документів, що підтверджують право на проживання в цьому житлі, під час подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) або декларації про місце проживання надає згоду власника (співвласників) житла чи уповноваженої особи житла на декларування або реєстрацію особою свого місця проживання (перебування) за адресою цього житла у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до підпункту 5 пункту 35 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 року № 265 (далі - Порядок від 7 лютого 2022 року № 265) реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім'ї.
Також пунктом 11 Порядку від 7 лютого 2022 року № 265 встановлено, що у разі коли особа не є власником (співвласником) житла, за адресою якого декларується місце її проживання, декларування місця проживання особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, уповноваженої особи житла, яка підтверджується електронним підписом, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису та відображається в декларації під час її формування. Згода власника (співвласників) житла не вимагається у разі декларування місця проживання дітей віком до 18 років за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання їх батьків або інших законних представників чи одного з них.
Як уже зазначалося раніше, спірна квартира не приватизована, належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, багатоквартирний житловий будинок переданий до сфери управління Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації та закріплено на праві господарського відання за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва».
Позивач не зазначає чи звертався ОСОБА_3 , як наймач житла, до КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва» та Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації з питань реєстрації у спірному житлі членів своєї сім'ї, зокрема сина та його дружини, та чи отримував відмову у наданні дозволу на їх реєстрацію.
У статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Отже, стаття 8 Конвенції гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача або членів його сім'ї (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
«Житло» має самостійне поняття, яке не залежить від класифікації за національним законодавством. Питання про те, чи є конкретне приміщення «житлом», яке захищається пунктом 1 статті 8 Конвенції, залежатиме від фактичних обставин, а саме існування достатнього та тривалого зв'язку з певним місцем. Суд також повторює, що стаття 8 Конвенції лише захищає право особи на повагу до її існуючого житла (GLOBA v. UKRAINE, № 15729/07, § 37, ЄСПЛ, від 05 липня 2012 року).
Згідно із рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу, мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.
У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року , «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року ).
Матеріалами також підтверджено, що ОСОБА_26 має на праві власності інше майно та не позбавлений користуватися ним для проживання чи проживання членів своєї сім'ї.
Таким чином, відмова у визнанні ОСОБА_1 наймачем спірного житла не призведе до втрати ним чи членами його сім'ї житла.
Дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про відсутність доказів, які б вказували на наявність згоди наймача спірного житлового приміщення - ОСОБА_3 на вселення позивача та членів його родини, як членів його сім'ї, їх спільного проживання, ведення спільного господарства, несення витрат на утримання спірного житла, що свідчить на недоведеність набуття позивачем права користування квартирою
АДРЕСА_2 , а також того факту, що спірна квартира є єдиним постійним місцем проживання позивача. З огляду на викладене у задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про визнання права користування житловим приміщенням, слід відмовити.
Керуючись статтями 43, 47 Конституції України, статтями 396, 810, 817 ЦК України, статтями 58, 61, 63, 64, 65, 106 ЖК Української РСР, статтями 12, 13, 76-81, 89, 95, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, Київської міської ради, Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», про визнання права користування житловим приміщенням, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер платника податків НОМЕР_7 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_11 .
Відповідач - Дніпровська районна у місті Києві державна адміністрація, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 37203257, адреса місцезнаходження: бульв. Івана Котляревського, буд. 1/1,
м. Київ, 02094.
Відповідач - Київська міська рада, ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 22883141, адреса місцезнаходження: вул. Хрещатик, буд. 36, м. Київ, 01044.
Відповідач - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району міста Києва», ідентифікаційний код юридичної особи в ЄДРПОУ 39606435, адреса місцезнаходження: вул. Пантелеймона Куліша, 9-Г, м. Київ, 02002.
Повне рішення суду виготовлено 11 грудня 2025 року.
Суддя О.О. Хромова