ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/19558/25
провадження № 2/753/12201/25
(заочне)
03 грудня 2025 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Сирбул О. Ф.
за участю секретаря Парубець А. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
У серпні 2025 року до суду звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» (далі по тексту - позивач, ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ») з позовною заявоюдо ОСОБА_1 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 18.02.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 4618105, відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн.
14.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»було укладено договір відступлення прав вимоги № 68-МЛ, відповідно до якого позивач набув право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4618105 від 18.02.2021. Відповідач зобов'язання за вказаним кредитним договором не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 18960,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 13 800,00 грн - заборгованість за відсотками; 1160,00 грн - заборгованість за комісією.
На підставі вищевикладеного позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості з відповідача за кредитним договором № 4618105 від 18.02.2021 у розмірі 18 960,00 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 29.09.2025 провадження по справі відкрито, за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та одночасно задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів. Витребувано в Акціонерного товариства «А-Банк»інформацію.
14.11.2025 на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2025 з Акціонерного товариства «А-Банк» надійшла відповідь.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В позовній заяві просив про розгляд справи у відсутність представника позивача, позовні вимоги просив задовольнити в повному обсязі, не заперечував щодо ухвалення заочного рішення.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку за адресою останнього місця проживання та через оголошення на сайті суду, про причини неявки суд не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не подав, про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Таким чином, відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України за згодою представника позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи на підставі наявних у справі доказів.
Всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді справи, зібрані у справі докази, керуючись законом, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 18.02.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання споживчого кредиту № 4618105, відповідно до умов договору відповідач отримав кредит у розмірі 4 000,00 грн строком на 15 днів. В свою чергу відповідач зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у встановлений термін та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки, що визначені договором.
Додатком № 1 до вищевказаного договору сторони погодили графік платежів.
Відповідно до умов кредитного договору, 18.02.2021 року ТОВ «Мілоан» перерахувало грошові кошти в сумі 4 000,00 грн відповідачу на його банківську карту № НОМЕР_1 . На підтвердження вказаної обставини позивачем надано копію платіжного доручення № 39871325 від 18.02.2021.
З Акціонерного товариства «А-Банк»» надійшла відповідь на виконання вимог ухвали суду від 29.09.2025, за змістом якої суд повідомили про те, що АТ "А-Банк" не має змоги надати запитувану інформацію стосовно номера картки № НОМЕР_1 , оскільки за наданими відомостями не вдалось ідентифікувати вказану особу, просили перевірити надані відомості на предмет коректності, а також за можливості надати повний номер картки, серію та номер паспорта або ідентифікаційний номер клієнта
Згідно розрахунку заборгованості наданого позивачем, вбачається, що станом на 12.08.2025 заборгованість за вищевказаним кредитним договором становить 18 960,00 грн, з яких: 4 000,00 грн - заборгованість за тілом кредиту; 13 800,00 грн - заборгованість за відсотками; 1 160,00 грн - заборгованість за комісіями.
14.05.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ»було укладено договір відступлення прав вимоги № 68-МЛ, відповідно до якого позивач набув право вимоги, зокрема до ОСОБА_1 за кредитним договором № 4618105 від 18.02.2021.
Позивачем вживалися заходи щодо досудового врегулювання спору, зокрема на поштову адресу боржника було відправлено претензію вих № 20718402 від 12.08.2025.
Згідно ч. 1 ст. 639 ЦК України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Частиною 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Відповідно до ч. ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги", за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.
Так, між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договір укладено в електронній формі з дотриманням вимог Закону України «Про електронну комерцію» шляхом електронного підпису одноразовим ідентифікатором F46334.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
З дослідження наданих позивачем документів вбачається, що доказів того, чи видані за цим кредитним договором кошти, матеріали справи не містять. Більше того, відповідь АТ "А-Банк" на ухвалу суду від 29.09.2025 надійшла до суду 14.11.2025, зареєстрована канцелярією суду за вх. № 89814 та в подальшому була долучена до підсистеми ЄСІТС "Електронний суд". Позивачу ТОВ «ФК «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» та його представникові вказаний документ було доставлено до їх електронного кабінету підсистеми ЄСІТС "Електронний суд" 23.11.2025, про що в матеріалах справи містяться відповідні довідки про доставку електронного документу. Проте жодних додаткових пояснень у зв'язку зі змістом наданої АТ "А-Банк" відповіді від сторони позивача до суду не надходило.
Так, Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22.11.1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11.07.2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.
Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем банк дотримався вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону № 1023-XII, щодо повідомлення про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Інший висновок не відповідав би принципам справедливості, добросовісності, розумності і уможливив би покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з'ясування змісту кредитного договору.
Законом визначено, що доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Отже, доводи позивача щодо розміру нарахованих сум заборгованості не підтверджені жодними належними доказами, хоча навіть операції в електронному виді можуть та мають бути підтверджені певними доказами, а правових підстав приймати бездоказово позицію позивача як апріорі істинну тільки тому, що позивачем є фінансова установа, законом не встановлено і у суду таких повноважень немає.
При цьому обов'язок доказування покладений на учасників справи.
Так, правилами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 цієї статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Тобто, стверджуючи про факт надання відповідачу кредиту, позивач не надав до суду жодного належного доказу, яким би підтвердив викладені обставини. За таких умов в ході розгляду справи позивачем не було доведено факту видачі відповідачу коштів у заявленому позивачем розмірі, тому відсутні підстави їх стягнення.
До того ж, сам по собі розрахунок заборгованості, складений позивачем, не є доказом наявності заборгованості.
Також, порівнявши суму кредиту та суму процентів та пені, суд зауважує, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку змінює її правове призначення. Адже неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання і не може лягати непомірним тягарем на споживача й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Така правова позиція викладена і в рішенні Конституційного Суду від 11.07.2013 №7-рп/2013.
Згідно Закону України «Про споживче кредитування» - максимальна сукупна сума штрафів і пені за порушення споживачем виконання його зобов'язань на підставі договору про споживчий кредит, загальний розмір кредиту за яким не перевищує мінімальної заробітної плати, не може перевищувати розмір подвійної суми, одержаної споживачем за таким договором, і не може бути збільшена за домовленістю сторін.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку що будь-яких належних та допустимих доказів фактичної видачі кредиту відповідачу матеріали справи не містять.
Таким чином, не вбачається підстав для стягнення з відповідача на користь позивача в порядку повернення кредиту будь-яких коштів. З огляду на наведене позов задоволенню не підлягає.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 11, 141, 207, 509, 526, 530, 536, 549, 551, 610, 615, 625, 633, 634, 651, 1050, 1054, 1055, 1069 ЦК України, ст. ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,-
Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Суддя: