Справа № 357/20247/25
1-кп/357/1396/25
17.12.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
при секретарі ОСОБА_2 ,
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі судового засідання Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Білоцерківського міськрайонного суду Київської області, кримінальне провадження № 12025111030002437 внесеному до ЄРДР 23.11.2025 року, за обвинуваченням
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , в силу ст. 89 раніше судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 382 КК України, сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_4 ,
обвинувачений ОСОБА_3 ,
в режимі відеоконференції
захисник ОСОБА_5
Відповідно до ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено, що адміністративне правопорушення - це протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За вчинення адміністративного правопорушення до особи застосовується адміністративне стягнення, одним із видів якого є позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами.
Відповідно до ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами. Статтею 15 Закону України «Про дорожній рух» забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Таким чином, позбавлення спеціального права, зокрема, права керування транспортними засобами, одночасно припиняє реалізацію вказаного права особою, до якої застосовано цей вид адміністративного стягнення.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Обов'язковість судового рішення, згідно зі ст. 129 Конституції України, є однією з основних засад судочинства. Як установлено у ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи не можуть приймати рішення, які скасовують судові рішення або зупиняють їх виконання.
Встановлено, що 18.05.2023 Оболонським районним судом м. Києва, за результатами розгляду протоколу ААД № 365910 від 26.03.2023 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП винесено постанову у справі № 756/4333/23 провадження № 3/756/2750/23, яка набрала законної сили 29.05.2023 та відповідно до якої ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40800 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на п'ять років.
Крім цього, 27.06.2023 Оболонським районним судом м. Києва, за результатами розгляду протоколу ААД № 259778 від 04.05.2023 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП винесено постанову у справі № 756/6130/23 провадження № 3/756/3614/23, яка набрала законної сили 08.07.2023 та відповідно до якої ОСОБА_3 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 40800 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк п'ять років.
Також, 11.07.2023 постановою Подільського районного суду міста Києва, за результатами розгляду протоколу ААД №437817 від 03.04.2023 про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП винесено постанову у справі №758/4420/23 провадження №3/758/2251/23, яка набрала законної сили 22.07.2023, та відповідно до якої ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 51000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на десять років.
ОСОБА_3 , достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, умисно підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України, 11.09.2025 та 13.09.2025 керував транспортним засобом VOLVO 340 д.н.з. НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування та зупинявся працівниками поліції за порушення Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306 та стосовно ОСОБА_3 працівниками поліції складено протоколи про адміністративне правопорушення за ч.4 ст. 126, ч.5 ст. 126 та двічі за ч.1 ст. 130 КУпАП.
Крім цього, ОСОБА_3 , продовжуючи умисно не виконувати вказані постанови суду, достовірно знаючи про наявність вказаних постанов суду, з метою невиконання постанов суду щодо позбавлення права керування транспортним засобом, маючи реальну можливість їх виконати, підриваючи авторитет органів правосуддя України, в порушення ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», відповідно до якого судові рішення, що набрали законної сили є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України 22.11.2025 близько 10 год. 00 хв. керував транспортним засобом марки GEELY, д.н.з. НОМЕР_2 та рухався на 78 кілометрі автодороги М-05 Київ-Одеса, де був зупинений працівниками поліції на підставі ст. 35 ЗУ «Про Національну поліцію».
Тим самим, ОСОБА_3 11.09.2025, 13.09.2025 та 22.11.2025 діючи з мотивів зневаги до судових постанов, Оболонського та Подільського районних судів м. Києва, які набрали законної сили, умисно не виконує постанови суду, якими останнього позбавлено права керувати транспортними засобами строком на п'ять та десять років.
ОСОБА_3 вчинив умисне невиконання постанов суду, що набрали законної сили, тобто злочин, передбачений ч. 1 ст. 382 КК України.
В підготовчому судовому засіданні сторонами надано угоду про визнання винуватості, укладену 17 грудня 2025 року, відповідно до вимог ст. 472 КПК України, між прокурором Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_4 , якій на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні, та обвинуваченим ОСОБА_3 в присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 , яку сторони просили затвердити.
За умовами цієї угоди сторони, а саме прокурор - ОСОБА_4 та обвинувачений ОСОБА_3 дійшли згоди щодо правової кваліфікації дій обвинуваченого за ч. 1 ст. 382 КК України та істотних для цього кримінального провадження обставин, обвинувачений беззастережно визнав свою винуватість у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Також сторонами угоди визначено узгоджене ними покарання, яке має понести ОСОБА_3 за вчинене кримінальне правопорушення за ч. ч. 1 ст. 382 КК України - 1 рік позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, узгоджено, ОСОБА_3 звільнити від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік та покладенням обов'язків, передбачених ст. 76 КК України.
В угоді передбачені наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, встановлені ст. 473 КПК України, та наслідки її невиконання.
Прокурор в підготовчому судовому засіданні вважав, що при укладенні даної угоди дотримані вимоги і правила КПК України та КК України. Підстави, передбачені ч. 7 ст. 474 КПК України відсутні, та просив суд затвердити угоду і призначити обвинуваченому узгоджену міру покарання та інші передбачені угодою заходи.
Обвинувачений ОСОБА_3 свою винуватість у пред'явленому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, визнав повністю, щиро розкаявся, підтвердив обставини вчинення ним кримінального правопорушення, погодився з встановленими обставинами. Також просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджену міру покарання. Зазначив, що щиро кається у вчиненому, зробив для себе належні висновки, більше таке не повториться.
Захисник в підготовчому судовому засіданні просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене покарання. Повідомив, що угода підписана підзахисним в його присутності, добровільно, без будь-якого примусу.
Вирішуючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.
Відповідно до правил статей 468, 469 КПК України у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів, може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.
Суд встановив, що ОСОБА_3 обгрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, а саме в умисному невиконанні постанов суду, що набрали законної сили, яке, згідно зі ст. 12 КК України, є нетяжким злочином.
Шляхом проведення опитування сторін кримінального провадження суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
При цьому обвинуваченому ОСОБА_3 роз'яснено наслідки укладення угоди, а саме обмеження його права на оскарження вироку в апеляційному та касаційному порядку, відмова права на судовий розгляд, під час якого прокурор зобов'язаний довести кожну обставину щодо кримінального правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується, допиту під час судового розгляду свідків обвинувачення, подачі клопотань про виклик свідків і надання доказів, що свідчать на його користь, крім того, йому роз'яснено наслідки невиконання угоди.
Суд переконався, що обвинувачений ОСОБА_3 повністю усвідомлює зміст укладеної з прокурором угоди про визнання винуватості, характер обвинувачення, щодо якого визнає себе винуватим, цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладання та затвердження угоди, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом та наслідки її не виконання, передбачені ст. 476 КПК України. Зміст угоди про визнання винуватості відповідає вимогам ст. 472 КПК України.
Умови угоди про визнання винуватості між прокурором та обвинуваченим, її форма та зміст відповідають вимогам КПК та КК України, не суперечать інтересам суспільства і не порушують права, свободи чи інтереси сторін, угода укладена добровільно, при її затвердженні враховано обставину, що пом'якшує покарання, а саме щире каяття та відсутність обставин, що обтяжують покарання, а також враховуючи, дані про особу обвинуваченого, який в силу ст. 89 КК України раніше не судимий, має постійне місце реєстрації та місце проживання, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебуває, може виконати взяті на себе за угодою зобов'язання, фактичні підстави для визнання винуватості наявні.
Узгоджена міра покарання та звільнення від його відбування, відповідає загальним засадам призначення покарання, визначених статтями 50, 65, 75 КК України.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості і призначення обвинуваченому узгодженого сторонами покарання.
Установлено, що підстав для вирішення питань пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників кримінального провадження та враховуючи, що відповідно до статей 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Долю речових доказів суд вирішує згідно ст. 100 КПК України.
Керуючись ч. 3 ст. 314 , ч. 2 ст. 373, 374, 474, 475 КПК України, суд,
Затвердити угоду від 17 грудня 2025 року про визнання винуватості, укладену між прокурором Білоцерківської окружної прокуратури Київської області ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 у присутності захисника - адвоката ОСОБА_5 .
ОСОБА_3 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України та призначити узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості від 17 грудня 2025 року покарання за ч. 1 ст. 382 КК України - рік позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України, звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного покарання з випробуванням, встановити іспитовий строк 1 рік.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_3 обов'язки:
- періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
-повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.
Запобіжний захід до набрання вироком законної сили не застосовувати.
Речовий доказ - мобільни телефон "moto g15 pover", який переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_3 - залишити у останнього, як у власника майна.
Процесуальні витрати відсутні.
Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених ст. 394 КПК України, до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.
Суддя: ОСОБА_6