Справа № 305/3659/24
Провадження по справі 2/305/114/25
17.12.2025. Рахівський районний суд Закарпатської області у складі:
головуючої судді Марусяк М.О.
секретаря судового засідання Веклюк А.В.
за участі представника позивачки, адвоката Губко В.В.
представника відповідача, адвоката Поштак Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Рахів в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом адвоката Губка Владислава Валентиновича, що діє в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна,-
11.10.2024, адвокат Губко Владислав Валентинович, що діє в інтересах ОСОБА_1 , звернувся в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про поділ спільного майна.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивачка ОСОБА_1 , з відповідачем ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.10.1995, що засвідчено свідоцтвом про укладення шлюбу бланк серії НОМЕР_1 від 28.10.1995 про що зроблено актовий запис №120. Рішенням районного суду в Празі 5 (Чеської Республіки) від 23.06.2023 №18 С 119/2023, шлюб між ними було розірвано (рішення набуло законної сили 23.07.2023). За час перебування у шлюбі народилися діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження бланк НОМЕР_2 від 23.07.1996 та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 03.12.2009. Стверджує, що після розірвання шлюбу діти проживають з матір'ю. Зазначає, що у період шлюбу подружжям був збудований житловий будинок загальною площею 95,88 кв.м., та житловою площею 25,24 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано 16.01.2018) та набуто у власність земельну ділянку з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) загальною площею 0.0395 га, кадастровий номер: 2123610100:25:001:0013 (дата державної реєстрації - 23.12.2010), місце розташування: АДРЕСА_1 . Наявність вищезазначеного нерухомого майна засвідчено наступними документами: інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна № 391923480 від 21.08.2024; витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9946869652024 від 26.08.2024. Зазначає, що у документах власником нерухомого майна вказано колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_2 . Однак, насправді вищезазначене нерухоме майно є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Як зазначено вище у шлюбі позивачки з відповідачем народилася діти: донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка на даний час повнолітня і син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Після розлучення неповнолітній син проживає разом з позивачкою, що засвідчено рішенням районного суду в Празі 5 від 12.05.2023 за №50 N0 6090/2023-108, яке набуло законної сили 23.05.2023, та згідно якого син перебуває під опікою матері. Цим же рішенням суду, відповідача, зобов'язано сплачувати аліменти на утримання неповнолітнього ОСОБА_5 , у розмірі 15000 чеських крон, щомісячно, та зафіксовано борг відповідача по сплаті аліментів за період з 01.12.2022 по 30.04.2023 у розмірі 75000 чеських крон. Враховуючи наведені положення Договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, рішення суду Чеської Республіки про опіку матері над неповнолітньою дитиною та стягнення аліментів є законним і легітимним та визнається на території України. Однак, відповідач ухиляється від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини, з моменту винесення рішення суду і до цього часу не сплатив жодних коштів. Внаслідок цього утворилася заборгованість по сплаті аліментів за період з 01.12.2022 по 30.04.2023, у розмірі 75000 чеських крон, а також несплачені поточні аліменти у розмірі 15000 чеських крон щомісяця, з 01.07.2023 по 07.10.2024. Цей факт засвідчений Повідомленням про початок виконавчого провадження виданий судовим виконавцем Виконавчого уряду Брно Катеріною Скоупа №166 ЕХ 561/23-12, а також листом судового виконавця (судового екзекутора) Виконавчого (екзекуторського) уряду Брно Катеріни Скоупа №166 ЕХ 561/23-125 від 07.10.2024. Таким чином, має місце обставина, що має істотне значення, передбачена частиною 2 статті 70 Сімейного кодексу України, а саме - відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї та ухилявся і продовжує ухилятися від участі в утриманні дитини. Крім того, до обставин, що мають істотне значення, які передбачені ч.2 ст.70 СК України, можна віднести те, що відповідачка була вимушена в грудні 2022 року, з неповнолітнім сином, виселитися з домашньої оселі з причини багаторазового домашнього насильства, (засвідчено Рішенням районного суду в Празі 5 (Чеська Республіка) від 23.06.2023 №18 С 119/2023) та Рішенням районного суду в Празі 5 від 12.05.2023 за №50 N06090/2023-108. Стверджує, що відповідачка неодноразово зазнавала домашнього насильства. Вона неодноразово викликала поліцію на чоловіка у зв'язку з домашнім насильством. Так зокрема, 05.03.2022, о 17 годині 30 хвилин, за місцем проживання сторін було викликано поліцію Чеської Республіки, оскільки чоловік напав на дружину і побив її. Через систематичне домашнє насильство, позивачка, змушена була відвідувати кризовий центр та перебувати на зв'язку з інтервенційним центром, (що засвідчено Рішенням районного суду в Празі 5 (Чеська Республіка) від 23.06.2023, №18 С 119/2023). Так, відповідач надмірно вживає алкоголь, (засвідчено Рішенням районного суду в Празі 5 (Чеська Республіка) від 23.06.2023 №18 С 119/2023). Внаслідок цього, під час проживання сім'єю він витрачав кошти на алкоголь, а не на користь сім'ї, чим поставив сім'ю у скрутне становище. Зазначає, що неповнолітній син позивачки потребує особливої турботи та догляду. Оскільки, позивачка повинна доглядати за дитиною та була змушена значно обмежити свої трудові зусилля і тепер вона має лише неповний робочий час. (засвідчено Рішенням районного суду в Празі 5 від 12.05.2023, №50 N0 6090/2023-108). Зазначає, що у сина позивачки серйозні проблеми зі здоров'ям, у нього діагностовано псоріаз (гістологічно перевірений), що засвідчено Амбулаторним висновком Університетської лікарні Буловка від 29.05.2024, (додається). Згідно Висновку: «14-річний пацієнт із важким псоріазом на біологічній терапії біоподібними адалімумабенами з 13.03.2023. Пацієнт все ще має дуже дискретні симптоми в області гомілки, зараз у ремісії». Крім того, у сина позивачки діагностовано атиповий аутизм, синдром дефіциту уваги з гіперактивністю, що засвідчено Звітом для потреб атестаційної комісії складеним Спеціальним педагогічним центром ВЕРТІКАЛА (м. Прага) від 12.10.2022. Згідно Висновку даного Звіту: «у хлопчика діагностовано первазивне порушення розвитку, гіперактивність та синдром дефіциту уваги, психічний рівень знижений. Цей діагноз призводить до серйозних труднощів у сфері спілкування (як експресивного, так і рецептивного, соціальної взаємодії (погіршення соціального контакту з однолітками, труднощі в розумінні соціальних ситуацій, часу) та уяви обмеження, зчеплення інтересів, стереотипна діяльність). Пацієнт залежний від допомоги іншої фізичної особи, потреба у підвищеному рівні допомоги». У зв'язку з важкими хворобами дитина потребує на регулярній основі медичного обстеження та лікування, яке забезпечує позивачка, яка через необхідність постійної опіки над дитиною з особливими потребами, не може повноцінно працювати. У свою чергу, це зумовлює значні витрати на діагностику, лікування, придбання ліків і медикаментів. Ці витрати також лягли повністю на плечі позивачки, оскільки відповідач участі у витратах, пов'язаних з хворобами дитини, не бере. Стверджує, що і сама позивачка знаходиться у важкому стані. Вона хворіє на численні важкі захворювання: у неї діагностовано хронічна тромбоембологічна хвороба, артеріальна гіпертензія нижніх кінцівок, D173 lipomai новоутворення шкіри та підшкірної клітковини інших і без уточнення локалізації та інші захворювання, що засвідчено випискою про госпіталізацію з 06.03.2023 по 10.03.2023, Загальної Університетської лікарні в Празі та висновком амбулаторного огляду від 05.06.2024, Факультетської лікарні в Мотолі (Прага 5) (додаються). Таким чином, мають місце обставини, що мають істотне значення, передбачені частиною 2 статті 70 Сімейного кодексу України: а саме: відповідач не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилився від участі в утриманні дитини (дітей), витрачав спільне майно на шкоду інтересам сім'ї. Крім того, мають місце обставини, передбачені частиною 3 статті 70 Сімейного кодексу, а саме: з позивачкою проживає неповнолітня дитина, а від відповідача вона не одержує аліменти, достатні для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини. Оскільки, відповідач взагалі не сплачує аліменти на користь неповнолітньої дитини, він не забезпечує фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, тобто не бере участі у забезпеченні всім необхідним для нормального розвитку дитини, не забезпечує навіть базових потреб дитини у харчуванні, проживанні, купівлі одягу, тощо. Вказані витрати здійснюються за рахунок позивачки, так як відповідач не бере жодної участі в утриманні дитини, а потреби дитини необхідно задовільняти. З урахуванням істотних обставин, зокрема, інтересів неповнолітньої дитини, її проживання з позивачкою, одноосібне виховання нею дитини, потребу дитини в постійному догляді, неотримання аліментів для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування дитини, позивачка вважає за необхідне просити відступити від презумпції рівності часток подружжя при вирішенні спору про поділ спільного майна подружжя, визнавши за позивачкою право власності на 2/3 нерухомого майна, яке є предметом спору: житлового будинку загальною площею 95,88 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною площею 0.0395 га, кадастровий номер: 2123610100:25:001:0013. Представник позивачки стверджує, що після розлучення, позивачка з відповідачем, дійти згоди щодо добровільного розподілу спільного майна, не змогли. Враховуючи вищенаведені обставини, просить позов задовольнити. Здійснити поділ об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а саме:
житлового будинку загальною площею 95,88 кв.м., житловою площею 25,24 кв.м.,
реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1465380521236, дата державної
реєстрації: 16.01.2018, розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 та земельної ділянки
загальною площею 0.0395 га, дата державної реєстрації - 23.12.2010, кадастровий
номер земельної ділянки: 2123610100:25:001:0013, цільове призначення: для
будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд
(присадибна ділянка), місце розташування:
АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , право власності на 2/3 (дві треті) частини житлового будинку загальною площею 95,88 кв.м., житловою площею 25,24 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1465380521236, дата державної реєстрації: 16.01.2018, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 ; В порядку поділу спільної сумісної власності подружжя, визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , право власності на 2/3 (дві треті) частини земельної ділянки загальною площею 0.0395 га, дата державної реєстрації: 23.12.2010, кадастровий номер земельної ділянки: 2123610100:25:001:0013, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 . Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 судові витрати по справі у розмірі 5406,39 (п'ять тисяч чотириста шість) гривень 39 копійок.
Ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, Тулика І.І. від 14.10.2024 відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання на 13.11.2024. Надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, для подання відзиву на позовну заяву.
На підставі розпорядження Рахівського районного суду Закарпатської області №6 від 13 лютого 2025 року призначено повторний авторозподіл справи за №305/3659/24.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справа передана судді Рахівського районного суду, Закарпатської області Марусяк М.О. для прийняття до провадження.
14.02.2025, ухвалою судді Рахівського районного суду Закарпатської області, Марусяк М.М., прийнято до свого провадження цивільну справу №305/3659/24, провадження по справі №2/305/114/25 за позовом позовом ОСОБА_1 , в особі представника ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна. Призначено підготовче засідання на 09 годину 00 хвилин 17 березня 2025 року.
13.03.2025, представник позивачки, адвокат Губко В.В., подав через канцелярію суду клопотання про долучення доказів, а саме: вироку Окружного суду Праги 5 від 11.10.2024, (що набрав законної сили 11.12.2024), яким встановлено факт ухилення відповідача від сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини-сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Рахівського районного суду Закарпатської області від 15.04.2025, було закрито підготовче провадження у даній цивільній справі та призначити зазначену цивільну справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.
08.05.2025, представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Поштак Ю.С., подала через канцелярію суду заяву про ознайомлення з матеріалами цивільної справи у зв'язку з укладенням договору з ОСОБА_2 про надання правової допомоги.
Від сторони відповідача, жодних заяв чи клопотань, а також письмових пояснень щодо позову чи заперечень на позовну заяву до суду не надходило.
Позивачка ОСОБА_1 , у судове засідання, не з'явилася, була належним чином повідомленою про розгляд справи. Поряд з цим, представник позивачки, адвокат Губко В.В., 11.12.2025 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив такі задовольнити з підстав наведених у позовній заяві. Зазначає, що відповідач ухиляється від сплати аліментів про що є вирок суду. У сина позивачки є серйозні проблеми зі здоров'ям, псоріаз та аутизм, окрім цього, позивачка сама дуже хворіє. Щодо тверджень представника відповідача, що рішення іноземних судів не пройшли процедуру легалізації в Україні, вважає такі безпідставними, оскільки відповідно до договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу (договір ратифіковано Законом №2927-ІІІ від 10.02.2002) перекладені документи засвідчені підписом та печаткою мають однакову доказову силу та не потребують додаткового проходження легалізації.
Відповідач, ОСОБА_2 , у судове засідання, жодного разу, не з'явився. Водночас, його представник , адвокат Поштак Ю.С., 11.12.2025, у судовому засіданні з позовними вимогами не погодилася. Зазначила, що так, дійсно, спірний будинок і земельна ділянка були набуті під час шлюбу та побудовані на земельній ділянці землекористувачами якої були батьки відповідача. Будинок будувався поетапно з використанням матеріалів придбаних відповідачем за власні кошти. Позивачка не довела, що внесла свій внесок у створення чи придбання спірного майна, тому підстав для відступу від рівності часток немає. Позивачка посилається на рішення іноземного суду про стягнення аліментів, однак таке не проходило процедуру визнання в Україні, тому не може бути безпосередньо виконане на території України без окремого рішення Українського суду. Зазначає, що доходи, які отримує відповідач не дозволяють йому сплачувати аліменти у визначеному розмірі 15000 чеських крон. Твердження про ухилення від утримання дитини є безпідставними та спрямованими на створення обставин з метою збільшення частки у майні. Враховуючи наведене просила визнати рішення іноземних судів неналежними доказами, оскільки такі не пройшли процедуру легалізації в Україні.
Дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, приходить до наступного висновку.
Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч.1 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 , перебували у зареєстрованому шлюбі з 28.10.1995, що засвідчено свідоцтвом про укладення шлюбу бланк серії НОМЕР_1 від 28.10.1995 про що зроблено актовий запис №120.
Як вбачається з рішення районного суду в Празі 5 (Чеської Республіки) від 23.06.2023 №18 С 119/2023, шлюб між сторонами було розірвано (рішення набуло законної сили 23.07.2023).
За час перебування у шлюбі в сторін народилися діти - донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження бланк НОМЕР_2 від 23.07.1996, яка на даний час є повнолітньою та син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження від 03.12.2009.
У період шлюбу подружжям був збудований житловий будинокзагальною площею 95,88 кв.м., та житловою площею 25,24 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (право власності зареєстровано 16.01.2018) та набуто у власність земельну ділянку з цільовим призначенням: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибну ділянку) загальною площею 0.0395 га, кадастровий номер: 2123610100:25:001:0013 (дата державної реєстрації - 23.12.2010), місце розташування: АДРЕСА_1 .
Як вбачається з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №391923480 від 21.08.2024, власником житлового будинокузагальною площею 95,88 кв.м., з житловою площею 25,24 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , вказано колишнього чоловіка позивачки ОСОБА_2 .
Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-9946869652024 від 26.08.2024, земельна ділянка з кадастровим номером 2123610100:25:001:0013 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0395 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить відповідачу по справі на підставі рішення органу місцевого самоврядування Рахівської міської ради 23.09.2010 64 сесія 5 скликання №1004 від 23.12.2010 ЯЛ №238921.
Згідно довідки про оціночну вартість об'єкта нерухомості, від 04.07.2024, вартість житлового будинку загальною площею 95,88 кв.м., з житловою площею 25,24 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , складає 383398,64 гривень. Оціночна вартість поліпшень складає 330838,32 гривень. Вартість земельної ділянки з кадастровим номером 2123610100:25:001:0013 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), площею 0,0395 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , складає гривень.
Так, відповідно до вимог ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до вимог ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 Сімейного кодексу України).
Згідно з ч.1 ст.65 Сімейного кодексу України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.
Відповідно до ст.69, 70 Сімейного кодексу України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з ч. 2 статті 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.
В п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21 грудня 2007 року "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" зазначено, що до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Тобто, той із подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних та допустимих доказів.
Згідно ч.1 ст.68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Відповідно до вимог ч.1 ст.69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Відповідно до ст.ст.177, 178, 179, ст.181 ч.1, ст.182 ч.ч. 1, 2, 4, ст.331 ч.2 ЦК України, право власності на новостворений житловий будинок виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації; якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації; державна реєстрація права власності на об'єкт нерухомого майна (на нерухому річ) забезпечує його оборотоздатність у цивільному обороті.
Як на час перебування сторін у шлюбі, так і на час припинення шлюбу та на час державної реєстрації права власності на житловий будинок загальною площею 95,88 кв.м., з житловою площею 25,24 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , закон установлював правила, за якими майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності; кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном, якщо не погоджено інше; подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (доходу); розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу; за загальним правилом, у разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними; у разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється (ст.ст.4, 86, 112 ЦК Української РСР (1963 р.), ст.ст.2, 16 Закону України «Про власність», ст.22, 28, 29 КШС України, ст.ст.11, ст.368 ч.3, ст.ст.369, 372 ЦК України, ст.ст. 60, 63, 68, 69, 70 СК України).
Житловий будинок розташований за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований, введений в експлуатацію та зареєстроване прово власності на відповідача під час перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у шлюбі і як такий, відповідно до прямої вказівки закону охоплюється поняттям спільної сумісної власності подружжя в разі оформлення відповідних прав на нього, із презумпцією рівності часток кожного з подружжя (колишнього подружжя) у праві власності, на що реєстрація права власності на будинок за одним із подружжя (колишнього подружжя) ОСОБА_2 , не впливає. У справі немає доказів інших, окрім як визначених законом, умов набуття сторонами права власності на це майно, відмови ОСОБА_1 від свого права тощо.
Заперечуючи проти позову, представник відповідача ОСОБА_2 , адвокат Поштак Ю.С. не спростовувала жодним чином належність спірного житлового будинку та земельної ділянки до спільної сумісної власності колишнього подружжя. Жодних обставин, які би перешкоджали визнати будинок та земельну ділянку спільною сумісною власністю, не існує. Окрім цього, право поділити майно незалежно від розлучення прямо передбачене статтею 69 Сімейного кодексу України.
Зазначені вище норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі №235/9895/15-ц та від 5 квітня 2018 року у справі №404/1515/16-ц.
Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
З досліджених матеріалів справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 28 жовтня 1995 року по 23 червня 2023 року. Таким чином, житловий будинок, загальною площею 95,88 кв.м., з житловою площею 25,24 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , був побудований та зареєстровано право власності на нього під час перебування сторін у шлюбі, а також відповідачем набуто у власність земельну ділянку загальною плащею 0,0395 га з кадастровим номером 2123610100:25:001:0013, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), тому відповідно вказаний будинок та земельна ділянка є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, де частки чоловіка та дружини є рівними.
Згідно ч.1 ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.
Згідно вимог частини 1 статті 120 ЗК України (в редакції на 30 березня 2011 року, день реєстрації приватної спільної часткової власності подружжя), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.
Як зазначено в частині 1 статті 377 ЦК України (в редакції на 30 березня 2011 року, день реєстрації приватної спільної часткової власності подружжя) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Системний аналіз змісту наведених норм статті 120 ЗК України та статті 377 ЦК України дає підстави для висновку про однакову спрямованість їх положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю і споруду, на якій вони розміщені.
Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об'єкта нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований, відповідно до якого визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.
Отже, чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства.
Дана правова позиція додатково викладена у постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 691/1240/18 (провадження № 61-4680св23).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 року у справі №200/606/18 викладено висновок, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди superficies solo cedit (збудоване приростає до землі) має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані. Отже, об'єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об'єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об'єкт права власності.
Подібні за змістом правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду України від 11.02.2015 року у справі №6-2цс15, постановах Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 693/568/13-ц, від 30.01.2019 року у справі №382/2454/15-ц, від 20.09.2021 року у справі № 307/2235/20.
З урахуванням зазначеного, оскільки споруджений на земельній ділянці житловий будинок є спільним майном подружжя, тому до позивачки ОСОБА_1 , перейшло право власності і на земельну ділянку під ним в частці, розмір якої відповідає частці у праві на будинок. З наведених підстав правильними є висновок про те, що спірна земельна ділянка за наведених обставин належить до об'єктів права спільної сумісної власності подружжя та підлягає поділу між колишнім подружжям по 1/2 частці за кожним.
При розгляді цивільної справи, суд, керується положеннями статей 77-79 ЦПК України, згідно яких належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування, не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, а обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до положень статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Керуючись положеннями статті 89 ЦПК України суд, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду зазделегіть встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
У відповідності до положень частини 1 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В силу приписів статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За приписами пунктів а), в) частини 2 статті 89 ЗК України, у спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: подружжя; співвласників жилого будинку. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом (частина 4 цієї статті). Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом (частина 5 цієї статті).
Відповідачем ОСОБА_2 , та його представником, адвокатом Поштак Ю.С., під час розгляду справи в суді не спростовано презумпцію правового режиму спільного сумісного майна подружжя, яким являється житловий будинок та земельна ділянка.
У зв'язку з чим, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання житлового будинку загальною площею 95,88 кв.м., з житловою площею 25,24 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та земельної ділянки загальною плащею 0,0395 га з кадастровим номером 2123610100:25:001:0013, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) об'єктами спільної сумісної власності подружжя та визнання за позивачкою право власності на 1/2 частину вищевказаного майна.
Щодо позовної вимоги представника позивачки про відступлення від рівності часток при поділі спільного майна подружжя, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами другою, третьою статті 70 СК України в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і інші обставини.
Посилання позивачки на "домашнє насилля" та зловживання відповідачем алкоголем, не підтверджені належними доказами визнаними компетентними органами України.
Крім цього, рішення суду Чеської республіки мають іноземну юрисдикцію, стосується особистих немайнових відносин та не впливає на питання поділу майна, що перебуває на території України.
Наявність у дитини захворювання на псоріаз, не є автоматичною підставою для відступу від рівних часток при поділі спільного майна подружжя, оскільки поділ майна стосується батьків, а не дітей.
Водночас, суд позоджується з доводами сторони позивачки, що подані рішення іноземного суду не потребують додаткової легілізації, оскільки, відповідно до ст.18 договору між Україною та Чеською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, ратифікованого Законом N 2927-III (2927-14) від 10.01.2002, документи, складені або засвідчені компетентним органом однієї Договірної Сторони та підтверджені підписом уповноваженої особи й офіційною печаткою, є дійсними на території другої Договірної Сторони без подальшого засвідчення. Те ж саме стосується і засвідчення підпису громадянина, копій і перекладів документів, засвідчених компетентним органом.
Поряд з цим, доводи, на які представник позивачки посилається в позові, як на підставу для відступу від принципу рівності часток подружжя, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки проживання дитини з позивачкою, саме по собі, не є підставою для збільшення частки одного з подружжя відповідно до вимог ч.3 ст.70 СК України (вказаний правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 27 грудня 2019 року у справі№ 297/2837/17).
Поряд з цим, існування у заборгованості по сплаті аліментів на утримання дитини, з огляду на встановлені судом обставини та положення статті 70 СК України, не є підставою для збільшення частки одного з подружжя (вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі №521/11825/20).
Таким чином стороною позивачки не доведено існування будь-яких окремих обставин, які б давали суду підстави для відступлення від презумпції рівності часток при поділі спільної власності подружжя.
На підставі викладеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову.
Крім того, відповідно до ст.264 ЦПК України, суд під час ухвалення судового рішення вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати. При цьому відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно із наданих до суду платіжних інструкцій №2836144686, №2015-3587-62893447 позивачкою було сплачено судовий збір в сумі 2906 гривень, 39 копійок за подання позову та 2500 гривень за здійснення оцінки нерухомого майна, отже всього сплачено 5406 гривень 39 копійок.
Оскільки заявлених позовних вимог задоволено половину, то з відповідача ОСОБА_2 на користь позивачки ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в сумі 2703 гривень 20 копійок.
Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265, 273, 274, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Здійснити поділ об'єктів права спільної сумісної власності подружжя, а саме:
житлового будинку загальною площею 95,88 кв.м., житловою площею 25,24 кв.м.,
реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1465380521236, дата державної
реєстрації: 16.01.2018 р. розташованого за адресою:
АДРЕСА_1 та земельної ділянки
загальною площею 0.0395 га, дата державної реєстрації - 23.12.2010 р., кадастровий
номер земельної ділянки: 2123610100:25:001:0013, цільове призначення: для
будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд
(присадибна ділянка), місце розташування:
АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , право власності на 1/2 (одну другу) частину житлового будинку загальною площею 95,88 кв.м., житловою площею 25,24 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1465380521236, дата державної реєстрації: 16.01.2018 розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , право власності на 1/2 (одну другу) частину земельної ділянки загальною площею 0.0395 га, дата державної реєстрації: 23.12.2010, кадастровий номер земельної ділянки: 2123610100:25:001:0013, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), місце розташування: АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 2703 (дві тисячі сімсот три) гривні 20 копійок.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Відомості щодо учасників справи:
Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ІПН: НОМЕР_3 , мешканка: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ІПН: НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено протягом тридцяти днів з дня його прошолошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Головуюча: Марусяк М.О.