10 грудня 2025 року м. Київ
Справа № 759/18253/23
Провадження № 22-ц/824/14802/2025
Резолютивна частина постанови оголошена 10 грудня 2025 року
Повний текст постанови складено 12 грудня 2025 року
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Стрижеуса А.М.,
суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І.
секретаря: Желепи В.В.
сторони: позивач Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове
господарство»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Захарчуком Іваном Анатолійовичем, на рішення Ірпінського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року, ухваленого у складі судді Шестопалової Я.В., -
У вересні 2023 року Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада, Національний природний парк «Голосіївський» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення земельної ділянки.
Позов мотивований тим, що Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» зареєстроване Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 11.03.2002 року, є правонаступником державного лісопаркового господарства, є структурним підрозділом Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», засноване на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території.
В постійному користуванні КП «Святошинське ЛПГ» перебуває 12510 га міських лісів, які були передані в користування державного лісопаркового господарства, правонаступником якого є КП «Святошинське ЛПГ», на підставі Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР №673 від 20.06.1956 року.
До складу земель лісового призначення, що перебувають в користуванні КП «Святошинське ЛПГ» входять землі Межигірського лісництва, Пуща-Водицького лісництва, Київського лісництва, Святошинського лісництва.
Ліси Святошинського та Київського лісництва межують с територією смт.Коцюбинське Київської області.
24 грудня 2008 року на двадцять п'ятій сесії п'ятого скликання Коцюбинською селищною радою на другому засіданні були прийняті рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність громадянам України 501 земельних ділянок, загальною площею 72 га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
На підставі вищевказаних рішень, 501 громадянам України видано державні акти на право власності на земельні ділянки, площами по 0,15га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Земельним ділянкам були присвоєні відповідні кадастрові номери.
Так, Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 », ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. для вказаних цілей, на підставі даного рішення було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903390 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0007), площею 0,15га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2009 року № 840, земельну ділянку площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_3 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1290 від 15.10.2010 року.
18.02.2013 році прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави, звернувся до суду із позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 та державного акту на право власності на землю, аргументуючи позовні вимоги тим, що рішення сільради прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року залишено без змін, позов прокурора задоволено: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1909/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 », визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, виданий на ім'я ОСОБА_2 з відповідними відмітками про перехід права власності до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та скасовано його державну реєстрацію. (додатки 5, 6).
Даними рішеннями судів встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.
Також, висновком експерта №325 від 05.03.2012 року, в кримінальній справі, встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72га, яка протягом 2008 року передана рішеннями Коцюбинської селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, на той час відносилася до території (знаходилася в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віддані територіальної громади м.Києва (додаток 10).
Крім того, Указом Президента України від 27.08.2007 року №794/2007 та території міста Києва створено національний природний парк «Голосіївський».
Указом в.о. Президента України від 01.05.2014 року №446/2014 територію парку було розширено на 6462,62га за рахунок земель КП «Святошинське ЛПГ» без вилучення у постійного землекористувача.
Так, у 2014 році до складу НПП «Голосіївський» увійшла й земельна ділянка площею 0,15 га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, яка знаходиться в кварталі НОМЕР_1 , виділ 8, Київського лісництва. На підставі охоронного зобов'язання №1 від 07.06.2022 року, 6462,62га цінних природних територій, які включені до складу НПП «Голосіївський», в тому числі землі 111 кварталу, з метою збереження і охорони передані під охорону КП «Святошинське ЛПГ».
В даний час, ОСОБА_1 продовжує користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що право власності скасоване.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться в кварталі 111, виділ 8, Київського лісництва (індексний кадастровий квартал 75:601). Дана земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення, які з 1956 року перебувають у постійному користуванні КП «Святошинське ЛПГ», що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесенням ділянки, наданим ВО «Укрдержліспроект» від 27.02.2015 року № 57 та фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 111 та їх таксаційних виділів Київського лісництва КП «Святошинське ЛПГ» наданим ВО «Укрдержліспроект» від 13.12.2016 року № 817 (додаток 19).
За візуальними ознаками Публічної кадастрової карти України та на основі чинних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 розташована в межах таксаційного кварталу 111, виділ 8, Київського лісництва КП «Святошинське ЛПГ». Згідно таксаційного опису дана земельна ділянка вкрита лісами, (сосна та дуб віком 100 років з підліском - «молодий ліс»).
Тобто, спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджують: проектом організації та розвитку лісового господарства КП «Святошинське лісопаркове господарство» станом на 2010 рік з планом-схемою; протоколом другої лісовпорядної наради від 21.12.2010; планом лісонасаджень КП «Святошинське ЛПГ».
В даний час, у відповідності до законодавства України, КП «Київський інститут земельних відносин», виконуються роботи щодо присвоєння земельним ділянкам, що перебувають у користування КП «Святошинське ЛПГ» кадастрових номерів, у зв'язку з чим спірна земельна ділянка підлягає поверненню в користування позивача.
Рішенням Ірпінського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року Позовні вимоги Комунального підприємства "Святошинське лісопаркове господарство" до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада, Національний природний парк «Голосіївський" про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення земельної ділянки задволено.
Усунуто перешкоди Комунальному підприємству «Святошинське лісопаркове господарство» у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, по АДРЕСА_1 , шляхом повернення земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 у користування Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство».
Стягнуто з ОСОБА_1 судові витрати на користь Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» у розмірі 2684,00 грн.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем незаконно зайнято земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка одночасно розташована на землях природно-заповідного фонду, з порушенням Земельного кодексу України, Лісового кодексу України, то вказані правовідносини необхідно розглядати як не пов'язані з позбавленням володіння порушення права власності держави.
Враховуючи викладені обставини суд приходить до висновку, що необхідно усунути перешкоди Комунальному підприємству «Святошинське лісопаркове господарство» у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, по АДРЕСА_1 , шляхом повернення земельної ділянки з незаконного володіння ОСОБА_1 у користування Комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство», у зв'язку з чим, позов підлягає задоволенню.
23 липня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Захарчук І.А. подав до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове яким у задоволені позову відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції під час прийняття рішення неправильно застосував положення ЦК України, які регулюють можливість витребування майна від особи, яка є добросовісним набувачем.
Листом Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року витребувано з Ірпінського районного суду Київської області цивільну справу № 759/18253/23.
Відповідно до супровідного листа Ірпінського районного суду Київської області 07 серпня 2025 року матеріали справи № 759/18253/23 надійшли до Київського апеляційного суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 липня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною, скаргою ОСОБА_1 , подану адвокатом Захарчуком І.А., на рішення Ірпінського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року у справі за позовом КП «Святошинське лісопаркове господарство» до ОСОБА_1 , треті особи: Київська міська рада, Національний природний парк «Голосіївський» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження земельною ділянкою лісогосподарського призначення, шляхом повернення земельної ділянки.
Процесуальним правом на подачу відзиву інші учасники справи не скористались.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Захарчук І.А. підтримав доводи апеляційної скарги.
КП Святошинське лісопаркове господарство», Київська міська рада, Національний парк «Голосіївський» в судове засідання не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином, а тому колегія суддів вважає можливим розглянути справу за їх відсутності.
Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Встановлено, що Комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство» зареєстроване Святошинською районною у м.Києві державною адміністрацією 11.03.2002 року, є правонаступником державного лісопаркового господарства, є структурним підрозділом Київського комунального об'єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», засноване на комунальній власності та здійснює лісогосподарську діяльність на закріпленій території.
В постійному користуванні КП «Святошинське ЛПГ» перебуває 12510 га міських лісів, які були передані в користування державного лісопаркового господарства, правонаступником якого є КП «Святошинське ЛПГ», на підставі Постанови ЦК КП України і Ради Міністрів УРСР №673 від 20.06.1956 року.
До складу земель лісового призначення, що перебувають в користуванні КП «Святошинське ЛПГ» входять землі Межигірського лісництва, Пуща-Водицького лісництва, Київського лісництва, Святошинського лісництва.
Ліси Святошинського та Київського лісництва межують с територією смт.Коцюбинське Київської області.
24 грудня 2008 року на двадцять п'ятій сесії п'ятого скликання Коцюбинською селищною радою на другому засіданні були прийняті рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність громадянам України 501 земельних ділянок, загальною площею 72га, для будівництва і обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд.
На підставі вищевказаних рішень, 501 громадянам України видано державні акти на право власності на земельні ділянки, площами по 0,15 га для будівництва та обслуговування житлових будинків, господарських будівель і споруд. Земельним ділянкам були присвоєні відповідні кадастрові номери.
Так, Рішенням Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,15 га. для вказаних цілей, на підставі даного рішення було видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 903390 (кадастровий номер 3210946200:01:042:0007), площею 0,15га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.
В подальшому на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 20 вересня 2009 року № 840, земельну ділянку площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 придбав ОСОБА_3 , який в подальшому відчужив земельну ділянку на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 1290 від 15.10.2010 року.
18.02.2013 році прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави, звернувся до суду із позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24 грудня 2008 року № 1909/25-5 та державного акту на право власності на землю, аргументуючи позовні вимоги тим, що рішення сільради прийнято, а державний акт видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка знаходиться за межами смт. Коцюбинське, земельну ділянку передано за рахунок земель, що перебувають у постійному користуванні Святошинського лісопаркового господарства.
Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 червня 2013 року, яке ухвалою Апеляційного суду Київської області від 01 жовтня 2014 року залишено без змін, позов прокурора задоволено: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради від 24.12.2008 року №1909/25-5 "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ; визнано недійсним державний акт серії ЯЖ №903390 на право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 3210946200:01:042:0007, виданий на ім'я ОСОБА_2 з відповідними відмітками про перехід права власності до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та скасовано його державну реєстрацію. (додатки 5, 6).
Вищезазначені рішення судів першої та апеляційної інстанції Верховним судом не переглядалися, та набрали законної сили. Даними рішеннями судів встановлено, що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами смт. Коцюбинське, оскільки на момент прийняття рішення Коцюбинською селищною радою про надання у власність земельної ділянки першому власнику, межі смт. Коцюбинське у встановленому законом порядку не були визначені та не встановлені, а тому спірне рішення Коцюбинської селищної ради не відповідає вимогам земельного законодавства.
Таким чином, для даної справи є преюдиціальним той факт, що приймаючи рішення про передачу земельної ділянки першому набувачу у власність, Коцюбинська селищна рада перевищила свої повноваження та розпорядилась землею, яка не знаходилась у віданні цього органу місцевого самоврядування, тобто, першому власнику земельна ділянка передана у власність неуповноваженим органом.
Також, висновком експерта №325 від 05.03.2012 року, в кримінальній справі, встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72га, яка протягом 2008 року передана рішеннями Коцюбинської селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, на той час відносилася до території (знаходилася в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віддані територіальної громади м. Києва.
Крім того, Указом Президента України від 27.08.2007 року №794/2007 та території міста Києва створено національний природний парк «Голосіївський».
Указом в.о. Президента України від 01.05.2014 року №446/2014 територію парку було розширено на 6462,62га за рахунок земель КП "Святошинське ЛПГ" без вилучення у постійного землекористувача.
Так, у 2014 році до складу НПП «Голосіївський» увійшла й земельна ділянка площею 0,15га з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, яка знаходиться в кварталі НОМЕР_1 , виділ 8, Київського лісництва. На підставі охоронного зобов'язання №1 від 07.06.2022 року, 6462,62га цінних природних територій, які включені до складу НПП «Голосіївський», в тому числі землі 111 кварталу, з метою збереження і охорони передані під охорону КП «Святошинське ЛПГ».
В даний час, ОСОБА_1 продовжує користуватися земельною ділянкою з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, площею 0,15 га. по АДРЕСА_1 , незважаючи на те, що право власності скасоване.
Спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007, відноситься до земель лісогосподарського призначення, знаходиться в кварталі 111, виділ 8, Київського лісництва (індексний кадастровий квартал 75:601). Дана земельна ділянка входить до складу земель лісогосподарського призначення, які з 1956 року перебувають у постійному користуванні КП "Святошинське ЛПГ", що підтверджується фрагментом з публічної кадастрової карти з нанесенням ділянки, наданим ВО «Укрдержліспроект» від 27.02.2015 року № 57 та фрагментом з публічної кадастрової карти України з нанесеними межами кварталу 111 та їх таксаційних виділів Київського лісництва КП "Святошинське ЛПГ" наданим ВО «Укрдержліспроект» від 13.12.2016 року № 817 (додаток 19).
З Публічної кадастрової карти України та на основі чинних матеріалів базового лісовпорядкування 2010 року земельна ділянка з кадастровим номером 3210946200:01:042:0007 розташована в межах таксаційного кварталу 111, виділ 8, Київського лісництва КП "Святошинське ЛПГ". Згідно таксаційного опису дана земельна ділянка вкрита лісами, (сосна та дуб віком 100 років з підліском - «молодий ліс»).
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерного дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, згідно із пунком 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Держлісгоспом СРСР 11.12.1986, планшети лісовпорядкування відносяться до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а відповідно частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.
Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, якими підтверджується право постійного користування КП «Святошинське ЛПГ» спірною земельною ділянкою затвердженні Протоколом другої лісовпорядної наради від 21.12.2010 року.
Тобто, спірна земельна ділянка має статус земельної ділянки лісогосподарського призначення, що підтверджують: проектом організації та розвитку лісового господарства КП «Святошинське лісопаркове господарство» станом на 2010 рік з планом-схемою; протоколом другої лісовпорядної наради від 21.12.2010; планом лісонасаджень КП «Святошинське ЛПГ».
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення зазначеним вимогам закону відповідає.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.
У розглядуваній справі позивач звернувся до суду з позовом з метою захисту права власності держави на земельну ділянку, яка за його твердженням розташована на землях природно-заповідного фонду, а саме Національного природного парку «Голосіївський».
У позовній заяві просили повернути земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_5 .
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим (стаття 18 ЗК України).
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення (частина перша статті 19 ЗК України).
Статтею 43 ЗК України встановлено, що землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Згідно зі статтею 44 ЗК України до земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва).
Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом (стаття 45 ЗК України).
Статтею 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об'єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об'єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність.
Згідно з пунктами «а», «в» частини четвертої статті 83 ЗК України до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.
У постанові від 20 червня 2023 року в справі № 554/10517/16-ц Велика Палата Верховного Суду виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов'язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов, ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов.
Верховний Суд у постанові 18 грудня 2024 року в справі № 748/29/23 зазначив, що вказане стосується і тих випадків, коли право приватної власності на земельні ділянки природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення було зареєстровано на підставі неправомірних рішень про передачу таких земель у власність фізичних чи юридичних осіб.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право власності держави на спірну земельну ділянку, як зазначає позивач природно-заповідного фонду, має бути захищено у спосіб повернення земельної ділянки.
Задовольняючи позов суд першої інстанції правильно встановив та врахував те, що у розглядуваній справі предметом спору, як зазначає позивач, є земельна ділянка, яка є специфічним об'єктом цивільних відносин (земельною ділянкою на території об'єкта природно-заповідного фонду), а мета цього позову спрямована на повернення спірної ділянки у власність держави, яка не втратила права володіння, користуванні та розпорядженні цією ділянкою, та, відповідно, не надали оцінки можливості розгляду позовної вимоги про витребування на користь держави спірної земельну ділянку, як вимоги про повернення цієї земельної ділянки за правилами негаторного позову.
Таким чином доводи апеляційної скарги про обрання позивачем неправильного способу захисту є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи, оскільки до вказаних правовідносин має бути застосований саме негаторний позов.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя, четверта статті 12, частини перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України, пунктом 3 частини першої статті 382 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити (частина перша статті 264 ЦПК України).
Отже, вимогами процесуального закону визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов'язок суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 лютого 2021 року в справі № 381/622/17 (провадження № 14-98цс20), на яку є посилання в касаційній скарзі, вказано, що висновок судово-почеркознавчої експертизи не можна вважати таким, що не відповідає критеріям належності та допустимості доказів, як про це стверджує банк у касаційній скарзі. Позивач подав до суду копію цього висновку, зроблену з копії того ж висновку, яку засвідчив слідчий. Для його використання як доказу подання до суду окремого дозволу слідчого, а також вироку суду, який набрав законної сили у кримінальному провадженні, не є потрібним. Такий висновок судово-почеркознавчої експертизи, який позивач відповідно до закону одержав у межах кримінального провадження, стосується предмета доказування у цій справі.
Отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим і достовірним доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його (див. постанови Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц, від 05 лютого 2020 року у справі № 461/3675/17, від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 та від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18).
Отже, відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі є допустимим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його, у сукупності з іншими дослідженими судом доказами.
Таким чином, висновок експерта №325 від 05.03.2012 року, в кримінальній справі, яким було встановлено, що територія земельних ділянок загальною площею 72га, яка протягом 2008 року передана рішеннями Коцюбинської селищної ради у приватну власність 501 фізичній особі для будівництва та обслуговування житлових будинків, на той час відносилася до території (знаходилася в межах) міста Києва та на даний час перебуває у віддані територіальної громади м. Києва, є належним доказом у справі.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) зазначено, що критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року, заява №29979/04, «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Оцінюючи у цій справі наявність підстав для втручання у право на мирне володіння майном, апеляційний суд виходить із такого.
Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 1 Першого протоколу Європейської конвенції з прав людини передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу має автономне тлумачення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном».
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу втручання держави у право на мирне володіння майном, може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Колегія суддів зазначає, що при розгляді цієї справи може бути враховано також рішення ЄСПЛ від 24 червня 2003 року в справі «Стретч проти Сполученого Королівства» та рішення ЄСПЛ від 20 жовтня 2011 року в справі «Рисовський проти України» щодо принципів застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції, зокрема щодо необхідності додержання принципу «належного урядування» при втручанні держави у право особи на мирне володіння своїм майном.
Разом із тим у пункті 71 рішення у справі «Рисовський проти України» ЄСПЛ зазначив, що принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити допущену в минулому «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Ризик будь-якої помилки державного органу має покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються. У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов'язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку, а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.
З огляду на викладене, принцип «належного урядування» не встановлює абсолютної заборони на витребування із приватної власності майна, у тому числі й земельних ділянок, на користь держави, якщо майно вибуло із власності держави у незаконний спосіб, а передбачає критерії, які слід з'ясовувати та враховувати при вирішенні цього питання для того, щоб оцінити правомірність і допустимість втручання держави у право на мирне володіння майном. Дотримання принципу «належного урядування» оцінюється одночасно з додержанням принципу «пропорційності», при тому, що немає точного, вичерпного переліку обставин і фактів, установлення яких беззаперечно свідчитиме про додержання чи порушення «справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю додержання фундаментальних прав окремої людини». Цей критерій більшою мірою оціночний і стосується суб'єктивної складової кожної конкретної справи, а тому має бути з'ясований у справі на підставі безпосередньо встановлених обставин і фактів.
За обставинами цієї справи, враховуючи усі наведені вище принципи, апеляційний суд дійшов висновку, що повернення на користь держави із володіння відповідача земельної ділянки не буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном, таким чином порушень статті 1 Першого протоколу до Конвенції не буде, оскільки таке втручання не порушить справедливого балансу інтересів.
Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку.
Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).
Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка.
Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Ірпінського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року - без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Захарчуком Іваном Анатолійовичем -залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач А. М. Стрижеус
Судді: Л. Д. Поливач
О. І. Шкоріна