Справа № 11-cc/824/8360/2025 Слідчий суддя в 1-й інстанції: ОСОБА_1
Категорія: ст. 170 КПК Доповідач: ОСОБА_2
Єдиний унікальний номер: № 752/20337/24
08 грудня 2025 року місто Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючої судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засіданняОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року, -
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01.07.2025 року задоволено клопотанняпрокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023102040000011 від 24.01.2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України та накладено арешт на майно, яке вилучене 20.06.2025 року під час проведення обшуку, за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон чорного кольору «Samsung Galaxy S10», SM-G973F/DS, imeil: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 без сім-карти; (пароль 1122); ноутбук сірого кольору «Asus Х515Е», SN:MAN0CV20X134439 із зарядним пристроєм; (пароль 2233), із забороною розпорядження та користування вказаним майном.
Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01.07.2025 року, скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про арешт майна.
Мотивуючи апеляційні вимоги апелянт зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою, оскільки її зміст свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноту судового розгляду слідчим суддею клопотання про арешт майна.
Вказує, що ні матеріалами кримінального провадження, ні в клопотанні належним чином не доведено відповідність арештованого майна критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, і, зокрема, не зазначено, які саме ознаки свідчать про те, що вилучене майно є об'єктами кримінального правопорушення - предмету даного кримінального провадження особливо враховуючи склад цього кримінального правопорушення (стаття 191 КК України) та його криміналістичну характеристику, а також коли, ким і яким чином встановлено та якими доказами доведено наявність таких ознак.
Зауважує представник, що вилучені комп'ютери та телефони не є доказами, які є носіями фактичних даних, або дані які можна отримати і з таких предметів, речей і можуть вважатися доказами. Водночас, вилучена техніка не має на собі ніяких даних які б відповідали положенням ч. 1 ст. 98 КПК України.
Також апелянт вказує, що клопотання не містить обґрунтувань та доказів які дають підстави вважати, що саме це майно та техніка, є чи були знаряддям вчинення кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України у кримінальному провадженні № 42023102040000011.
Щодо поновлення строку на апеляційне оскарження представник зазначає, що розгляд клопотання прокурора про арешт майна в суді першої інстанції був проведений без повідомлення та участі власника майна чи його представника, про наявність оскаржуваної ухвали стало відомо від слідчого, а ознайомитися з матеріалами даної справи та оскаржуваною ухвалою представник зміг лише 15.10.2025 року.
В судове засідання прокурор, представник чи власник майна не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату та час призначеного судового розгляду. Разом з тим, від прокурора надійшло клопотання про розгляд апеляційної скарги без його участі.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана бути зацікавленою провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за відсутності прокурора та представника, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що представником власника майна ОСОБА_6 - адвокатом ОСОБА_7 не було пропущено строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01.07.2025 року, виходячи з положень абзацу 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, а його апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів, наданих до суду апеляційної інстанції, що відділом розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування кримінальному провадженні № 42023102040000011, відомості щодо якого внесені 24.01.2023 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України.
Досудовим розслідуванням зазначено, що службові особи Управління освіти Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, за попередньою змовою з суб'єктами господарської діяльності та розробили злочинну схему направлену на розкрадання та привласнення бюджетних коштів при проведенні запланованих процедур публічних закупівель, щодо придбання джерел резервного живлення (дизельних генераторів) для облаштування укриттів.
Згідно матеріалів кримінального провадження, допиту свідків, та матеріалів виконання доручення слідчого наданого в порядку ст. 40 КПК України, та за результатами проведення негласних слідчих (розшукових дій), допитів свідків, оглядів речей, працівниками УСР в м. Києві ДСР НП України, встановлено, що до вказаної протиправної діяльності, причетний ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на яку відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна зареєстровано за ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
20.06.2025 року згідно ухвали слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва ОСОБА_1 від 13.06.2025 року (справа №752/20337/24), проведено обшук за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено майно, про що зазначено у протоколі обшуку.
Разом з цим, постановою слідчого СУ ГУ НП у м. Києві ОСОБА_10 від 20.06.2025 року вилучений мобільний телефон та ноутбук визнані речовими доказами в рамках кримінального провадження № 42023102040000011 від 24.01.2023 року.
26.06.2025 року (клопотання датоване 20.06.2025 року) прокурор відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023102040000011 від 24.01.2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, яке вилучене 20.06.2025 року під час проведення обшуку, за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон чорного кольору «Samsung Galaxy S10», SM-G973F/DS, imeil: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 без сім-карти; (пароль 1122); ноутбук сірого кольору «Asus Х515Е», SN:MAN0CV20X134439 із зарядним пристроєм; (пароль 2233), із забороною розпорядження та користування вказаним майном.
Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01.07.2025 року вказане клопотання прокурора задоволено.
Колегія суддів погоджується з таким висновком слідчого судді з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II).
Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52).
Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону.
При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на вищевказане майно, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт, зокрема з'ясувати правову підставу для арешту, що має бути викладена у клопотанні та відповідати вимогам закону.
Колегія суддів вбачає, що наведені в клопотанні доводи про накладення арешту на вищевказане майно, перевірялись судом першої інстанції, досліджено матеріали судового провадження, а також з'ясовані обставини, які мають значення при вирішенні питання щодо арешту майна і приходить до висновку, що вказаних доводів цілком достатньо для підтвердження наявності підстав накладення арешту на майно.
Прокурор повинен був зібрати та надати слідчому судді достатні на даному етапі досудового розслідування докази на підтвердження висновку про відповідність майна ознакам речових доказів.
Як вбачається зі змісту клопотання, прокурор зазначив обставини вчинення кримінального правопорушення та надав достатню на його думку кількість доказів, що підтверджують необхідність у застосуванні такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, всупереч доводам представника.
Вказана позиція сторони обвинувачення логічно узгоджується з фактичними обставинами кримінальних проваджень та попередньою кваліфікацією вчинених кримінально-протиправних діянь.
Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддями вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Як свідчать матеріали, надані до суду апеляційної інстанції, на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси фізичної особи з метою збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що матеріали судового провадження переконливо свідчать про те, що майно, на яке прокурор просить накласти арешт, в рамках даного кримінального провадження, відповідає критеріям ч. 1 ст. 170 КПК України, оскільки стороною обвинувачення доведено їх відповідність ознакам ст. 98 КПК України. Вказане в своїй сукупності слугує підставами для застосування обмежувальних заходів в даному кримінальному провадженні.
На підставі викладеного посилання апелянта на те, що стороною обвинувачення не було доведено необхідність накладення арешту, є безпідставним, оскільки слідчим надано достатні на даній стадії кримінального провадження докази вважати, що вищезазначене майно відповідає критеріям, зазначеним в ст. 170 КПК України. Вказане свідчить про правомірність висновку слідчого судді про необхідність накладення такого виду обтяження як арешт майна.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, колегія суддів звертає увагу представника, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді не встановлено та не вбачаються такі і зі змісту апеляційної скарги.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 170, 171, 173, 309, 376, 395, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 01 липня 2025 року, якою задоволено клопотання прокурора відділу Київської міської прокуратури ОСОБА_8 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42023102040000011 від 24.01.2023 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України та накладено арешт на майно, яке вилучене 20.06.2025 року під час проведення обшуку, за місцем проживання ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на: мобільний телефон чорного кольору «Samsung Galaxy S10», SM-G973F/DS, imeil: НОМЕР_1 , imei2: НОМЕР_2 без сім-карти; (пароль 1122); ноутбук сірого кольору «Asus Х515Е», SN:MAN0CV20X134439 із зарядним пристроєм; (пароль 2233), із забороною розпорядження та користування вказаним майном, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвала апеляційного суду є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
__________________ ______________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4