1[1]
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ
Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів при секретарі судового засіданняОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Києві 10 грудня 2025 року апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2025 року,
за участі:
прокурора ОСОБА_7
Вказаною ухвалою задоволено клопотання слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_8 , погоджене прокурором Бориспільської окружної прокуратури ОСОБА_7 та накладено арешт на майно вилучене у ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , а саме на:
три банкноти номіналом по 1000 гривень з номерами ГЛ8915467, ЄТ1942540, ЄУ3262204;
мобільний телефон торгової марки «Xiaomi Redmi Note14», IMEI1: НОМЕР_1 , IMEI2: НОМЕР_2 .
Не погоджуючись з таким рішенням, представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про арешт майна.
Щодо строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що копію ухвали отримано 28 жовтня 2025 року за адвокатським запитом. Оскільки останній день строку на апеляційне оскарження припав на вихідний день, кінцевим днем строку подачі апеляційної скарги апелянт вважає 03 листопада 2025 року. Відтак, на його думку, строк апеляційного оскарження пропущено не було.
Вважає оскаржувану ухвалу незаконною, необґрунтованою, у зв'язку з неповнотою судового розгляду та невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.
Зазначає, що вилучення майна відбулось під час невідкладного обшуку, який у подальшому був легалізований ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2025 року. Вказаною ухвалою відмовлено в наданні дозволу на вилучення мобільного телефону.
При цьому, апелянт звертає увагу, що арешт на майно накладено через годину, після постановлення вказаної ухвали, а отже, слідчому судді було достеменно відомо, що мобільний телефон вилучений незаконно, а тому він не може бути визнаний речовим доказом.
Вказує, що клопотання слідчого про арешт майна не відповідає вимогам ст. 171 КПК України.
В судове засідання представник власника майна ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_6 , не з'явився, хоча про час та дату судового засідання його повідомлено у встановлений законом спосіб. 08 грудня 2025 року на електронну адресу суду представник власника майна надіслав клопотання про розгляд апеляційної скарги у його відсутність. Колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу за відсутності представника власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України, зважаючи на скорочені строки розгляду справ такої категорії (ч. 2 ст. 422 КПК України).
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який заперечив щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Порядок і строки апеляційного оскарження чітко визначено та регламентовано ст. 395 КПК України. Так, згідно з п. 3 ч. 2 вказаної статті апеляційна скарга може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення, а відповідно до ч. 3 цієї ж статті, якщо ухвалу слідчого судді було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Як убачається з матеріалів справи судовий розгляд клопотання відбувся без учасників. З матеріалами справи представник ОСОБА_5 ознайомився 30 жовтня 2025 року, апеляційну скаргу направлено засобами поштового зв'язку 31 жовтня 2025 року. Враховуючи наведені обставини, колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження вказаної ухвали слідчого судді не пропущено.
Як убачається з матеріалів судового провадження, слідчим відділом Бориспільського РУП ГУНП в Київській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 03 квітня 2025 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань під № 42025112100000045, за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 369-2 КК України.
Досудовим розслідуванням встановлено, що начальник відділення обліку мобілізаційної роботи - заступник начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , майор ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , будучи службовою особою, з метою отримання неправомірної вигоди для себе чи інших фізичних або юридичних осіб, можливо за попередньою змовою із головою постійно діючої ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , залучивши підконтрольних йому членів вищевказаної комісії, невропатолога ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , терапевта ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також завідуючу кардіологічним відділенням КНП «Переяславська БЛІЛ» ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_6 та громадян України ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , організував протиправний механізм, із ухилення військовозобов?язаних громадян України від проходження військової служби за мобілізацією, шляхом видачі їм недостовірного діагнозу захворювання та отримання позитивного висновку про непридатність до військової служби.
18 вересня 2025 року відповідно до ч. 3 ст. 233 КПК України в період часу з 06 год. 17 хв по 08 год. 19 хв, у зв'язку з невідкладністю випадку, пов'язаному із безпосереднім збереженням майна за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 проведено обшук, під час якого виявлено та вилучено грошові кошти та мобільний телефон.
Того ж дня, постановою слідчого слідчого відділу Бориспільського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_8 вилучені грошові кошти та мобільний телефон визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 42025112100000045.
19 вересня 2025 року слідчий слідчого відділу Бориспільського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області ОСОБА_8 , за погодженням прокурора Бориспільської окружної прокуратури ОСОБА_7 звернувся до Бориспільського міськрайонного суду Київської області із клопотанням про накладення арешту на майно вилучене у ході обшуку за адресою: АДРЕСА_1 , яка на праві власності належить ОСОБА_15 .
Ухвалою слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2025 року клопотання слідчого задоволено.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Розглядаючи клопотання про накладення арешту на майно, в порядку статей 170-173 КПК України, для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати всі обставини, які передбачають підстави для арешту майна або відмови у задоволенні клопотання про арешт майна.
Вказана норма узгоджується зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою, зокрема, забезпечення збереження речових доказів.
З огляду на положення п. 1 ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
Арешт майна з підстав передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
У такому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Приймаючи рішення, слідчим суддею зазначених вимог закону дотримано.
Задовольняючи клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42025112100000045 про накладення арешту на грошові кошти та мобільний телефон, слідчий суддя дослідив матеріали, додані до клопотання, прийшов до правильного висновку, що з метою збереження вказаного майна, яке відповідає ознакам речових доказів згідно ст. 98 КПК України, наявні достатні підстави для арешту вказаного в клопотанні слідчого майна.
Крім того, вказане майно у даному кримінальному провадженні постановою слідчого слідчого відділу Бориспільського РУП ГУНП в Київській області ОСОБА_8 від 18 вересня 2025 року визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
Слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, перевірив співрозмірність втручання у права власника майна ОСОБА_5 з потребами кримінального провадження.
Колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність накладення арешту на вказане майно, у тому числі грошові кошти, з метою збереження речових доказів, оскільки слідчим доведено обставини, які підтверджують, що незастосування такого обмеження може призвести до наслідків, які можуть перешкодити досудовому розслідуванню.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Твердження апелянта щодо незаконності вилучення майна колегія суддів вважає безпідставними, оскільки вилучення майна відбулось під час проведення невідкладного обшуку, а тому все вилучене майно має статус тимчасово вилученого.
Доводи представника власника майна про невідповідність клопотання слідчого вимогам ст. 171 КПК України, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду, на переконання колегії суддів, зміст клопотання слідчого повністю відповідає вимогам кримінального процесуального закону.
Зважаючи на зазначене в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів вважає, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, діяв у спосіб та у межах діючого законодавства, застосував захід забезпечення кримінального провадження на засадах розумності та співмірності.
Інші доводи на які посилається апелянт також не можуть бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки були відомі слідчому судді та враховані ним при прийнятті рішення.
Окрім цього, колегією суддів враховано, що відповідно до поданих заперечень прокурором ОСОБА_7 , на підставі доказів, виявлених при проведенні огляду мобільного телефону та в сукупності з іншими доказами 03 листопада 2025 року ОСОБА_5 повідомлено про підозру у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , з урахуванням викладених в ній доводами, задоволенню не підлягає.
При цьому колегія суддів також звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований у визначеному законом порядку. У відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
Керуючись статтями 117, 170, 171, 173, 309, 376, 404, 405, 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 19 вересня 2025 року, - залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_5 - адвоката ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_16 ОСОБА_17 ОСОБА_18
Єдиний унікальний № 359/11299/25 Слідчий суддя в 1-ій інстанції: ОСОБА_19
Провадження № 11сс/824/8843/2025 Доповідач ОСОБА_1
Категорія ст.170 КПК