01 жовтня 2025 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 ,
при секретарі ОСОБА_4 ,
з участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисників ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві, шляхом проведення відеоконференцзв'язку між Київським апеляційним судом та ДУ «Київський слідчий ізолятор», матеріали провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року,
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року продовжено строк тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , кожному, строком на 60 днів, тобто до 24 жовтня 2025 року включно, та визначено обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави у розмірі 37 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 112 036 000 грн., обвинуваченому ОСОБА_11 розмір застави у розмірі 14 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 42 392 000 грн., обвинуваченому ОСОБА_10 розмір застави у розмірі 16 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 48 448 000 грн., обвинуваченому ОСОБА_9 розмір застави у розмірі 10 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 30 280 000 грн.
Таке рішення суд мотивував тим, що встановлені судом ризики, під час застосування відносно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суттєво зменшилися, проте деякі продовжують існувати на даний час, а ___________________________________________________________
Справа №11-кп/824/5431/2025 Головуючий у першій інстанції ОСОБА_12
Категорія: ч. 3 ст. 209 КК України Доповідач ОСОБА_1
частина із них була мінімізована, а саме: - існує ризик переховування обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 від суду, оскільки останні обвинувачуються у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень проти громадської безпеки та проти власності, вчинених ними в умовах воєнного стану у складі злочинної організації, за вчинення яких передбачено покарання до 12 років позбавлення волі, а також на даний час триває стадія підготовчого судового засідання у суді першої інстанції, під час якої судом не перевіряються та не досліджуються докази щодо винуватості обвинувачених у вчиненні інкримінованих їм правопорушень, тому з метою уникнення кримінальної відповідальності за вчинення особливо тяжких злочинів, останні, перебуваючи на більш м'якому запобіжному заході, зможуть ухилятися від явки до суду, а також - ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , перебуваючи на більш м'якому запобіжному заходу, матимуть можливість впливати на викривлення доказів та даних у кримінальному провадженні, а також впливати на осіб, які є відповідальними за схоронність доказів, шляхом їх підкупу, тиску на них, оскільки одним із обвинувачених вчинялися дії з метою підкупу службової особи у даному кримінальному провадженні.
Разом з тим, суд вважає, що із спливом часу, ефективністю розслідування та часу перебування обвинувального акта в суді, прокурором формально наводиться ризик незаконного впливу обвинувачених на свідків, експерта, спеціаліста у даному кримінальному провадженні, оскільки ним не вказано конкретних свідків, чиї показання, шляхом впливу обвинувачених, були чи можуть бути викривлені чи перекрученні. На недоведеність такого ризику також вказує той факт, що прокурором не ініціюється питання про покладення на обвинувачених, у разі внесення ними застави, обов'язку утримуватися від спілкування із свідками, тому посилання прокурора на його існування не підтверджено в судовому засіданні.
Виходячи з практики Європейського суду з прав людини та враховуючи особу обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , які раніше не судимі, мають міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та реєстрації, обставини вчинених ними кримінальних правопорушень у складі злочинної організації, роль кожного із обвинувачених при вчиненні інкримінованих їм правопорушень, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вони звинувачуються, наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, та відсутність доказів, які б унеможливлювали утримання обвинувачених під вартою, що, на думку суду, свідчить про недостатність обрання їм більш м'яких запобіжних заходів для запобігання зазначеним ризикам, і тому вважає необхідним продовжити обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 обраний раніше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із зменшенням кожному з них розміру застави, який був визначений обвинуваченим під час постановлення попередніх ухвал про продовження строку тримання під вартою.
В апеляційних скаргах з доповненнями до них захисник ОСОБА_7 , вважаючи ухвалу суду незаконною, необґрунтованою та невмотивовано у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених в оскаржуваній ухвалі суду, фактичним обставинам кримінального провадження, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 відмовити у повному обсязі, та звільнити ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 з-під варти в залі суду.
В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу обвинуваченим, зокрема, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , розглянуто формально, жодного з доводів та нових обставин, викладених в клопотаннях, судом не було враховано, щодо низки клопотань сторони захисту, поданих в порядку ст.ст. 201, 331 КПК України в інтересах обвинувачених, та в кожному з яких зазначені різні нові обставини, які раніше не розглядалися, судом було зроблено один загальний та неконкретизований, поверхневий висновок з посиланням на обставини та ризики, а тому судом не надано відповіді на всі порушені стороною захисту питання.
В той же час, коли прокурор постійно звертається до суду з клопотаннями про продовження строку тримання обвинуваченим під вартою, не вказуючи при цьому жодної нової обставини на доведеність ризиків, не надаючи при цьому жодного нового доказу, який би підтверджував існування нових обставин, та не надаючи жодного належного доказу до своїх клопотань, суд задовольняє їх, хоч і частково, та продовжує строк фактично безальтернативного і свавільного утримання ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 під вартою.
Також звертає увагу й на однотипність підходу суду першої інстанції до викладення мотивів та їх обґрунтування в оскаржуваній ухвалі, що має вираження у формальному підході до вирішення питання продовження строку обмеження фундаментальних прав і свобод людини, яка, відповідно до презумпції невинуватості, є на сьогоднішній день невинуватою, шляхом утримання під вартою 18 місяців.
При цьому, зазначає, що виключенням є відхилення цього разу судом ризику незаконного впливу обвинувачених на свідків, експерта, спеціаліста у даному кримінальному провадженні, як такого, що наводиться прокурором формально. В усьому іншому суд першої інстанції з абсолютною тотожністю повторюється у своїх висновках та мотивах з попередніми своїми рішеннями про продовження строку тримання ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 під вартою. Відтак, належний перегляд судом запобіжного заходу не здійснюється, а носить лише формальній характер для створення уявлення про судовий контроль.
Більше того, суд наводить власне обґрунтування наявності ризиків, про яке не зазначено у клопотаннях прокурора та яке, відповідно, не підтверджується долученими прокурором доказами.
Також вказує й на недоведеність пред'явленого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 обвинувачення, проте такі доводи сторони захисту були залишенні судом без жодної належної оцінки.
Окрім цього, зазначає, що суддею взагалі не індивідуалізовано щодо кожного окремого обвинуваченого наявність конкретних встановлених обставин, підтверджених доказами, які б вказували на наявність можливої вірогідності вчинення окремим обвинуваченим хоча б однієї з дій, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України. Натомість, суддя фактично через кому перераховує прізвища обвинувачених у цій справі в частині обґрунтування кожного окремого ризику, який був нібито встановлений судом.
Вказаний узагальнений виклад мотивів в оскаржуваному судовому рішенні є красномовним підтвердженням недоведеності існування ризику вчинення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 будь-якої з дій, передбачених ст. 177 КПК України, а тому оскаржувана ухвала є вочевидь невмотивованою.
Разом з тим, стверджує, що зазначені ризики у даній справі відсутні, ніколи взагалі не існували, а висновки суду першої інстанції спростовуються, як попередніми аргументами, доводами і наданими доказами сторони захисту, так і новими обставинами та підтверджуючими їх доказами, які були отримані стороною захисту після постановлення попередніх ухвал, які все одно не були враховані судом під час розгляду крайнього клопотання прокурора.
Що стосується ризику переховування обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 від суду, то фактично обгрунтування судом наявності цього ризику зводиться до суворості передбаченого законом покарання, а також стадії, на якій перебуває вказане кримінальне провадження.
У той же час, обгрунтування існування зазначеного ризику виключно з огляду на покарання, яке може бути призначене за обвинувальним вироком суду, не може бути визначальною обставиною для продовження тримання під вартою особи.
Втім, суддя проігнорував, що на сьогоднішній день ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 вважаються невинуватими, а тому врахування суворості покарання не може бути настільки визначальним фактором при вирішенні питання про подальше їх утримання під вартою.
Та, оскільки винуватість ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 не доведена, а винними у вчиненні інкримінованих злочинів останні себе не вважають, та мають намір довести це в ході судового розгляду, то зазначене дозволить суду ухвалити і виправдувальний вирок.
Тобто, до набрання обвинувальним вироком суду законної сили, ризик того, що особа переховуватиметься від суду, є рівнозначним тому, що особа не переховуватиметься від суду, а тому для його доведення необхідно мати більш вагомі підстави, аніж інформацію про покарання, яке загрожує особі у випадку визнання його винним.
Крім того, зазначає, що суд, відкидаючи всі доводи прокурора з розглянутого клопотання, описав якісь власні обставини, які не підтверджуються матеріалами кримінального провадження, які нібито підтверджують реальність ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, окрім посилання на ймовірність вчинення неправомірних дій одним із обвинувачених, які не підтверджені законним вироком суду, що набрав законної сили.
Посилання суду на обставини з іншого кримінального провадження, яке наразі також перебуває на стадії судового розгляду, в свою чергу, є істотним порушенням презумпції невинуватості щодо обвинувачених, а тим більше, такі обставини, не доведені вироком суду, не можуть бути покладені в основу обґрунтування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншими обвинуваченими в межах цього кримінального провадження.
Також обґрунтування даного ризику судом фактично зводитись до твердження щодо можливого викривлення обвинуваченими доказів та даних у кримінальному провадженні, втім, таке твердження є безвідносним до будь-яких реально підтверджених доказами обставин.
Більше того, наразі досудове розслідування цього кримінального провадження закінчене, всі, на переконання сторони обвинувачення, достатні докази зібрані, триває стадія підготовчого судового провадження, а тому про який теоретичний вплив на викривлення доказів та даних, якщо останні перебувають у розпорядженні виключно сторони обвинувачення, мав на увазі суддя - невідомо.
Що стосується можливого впливу на якихось невідомих осіб, які є відповідальними за схоронність доказів, не пояснюючи, що це за особи, і є по суті висновком щодо неможливості застосувати більш м'який запобіжний захід, а не обгрунтуванням і мотивуванням наявності ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Таким чином, оскільки обґрунтування цього ризику побудовано виключно на суб'єктивному гіпотетичному судженні суду щодо впливу на викривлення доказів та впливу на невідомих осіб, судом першої інстанції було викладено власні, нічим непідтверджені доводи, за яких даний ризик нібито продовжує існувати.
Отже, вважає, що ризики переховування від суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином перестали існувати (і по суті не існували), хоча сторона захисту впевнена, що такі ризики були відсутні від початку притягнення обвинувачених до кримінальної відповідальності у цьому кримінальному провадженні взагалі.
Крім того, звертає увагу на те, що з метою належного виконання обвинуваченими ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 процесуальних обов'язків, достатньо покладення обов'язків, визначених у ст. 194 КПК України, до більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або помірного розміру застави.
Зокрема, зазначає, що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 мають постійне місце проживання в м. Житомир, а ОСОБА_9 - в с. Віньківці Хмельницької області, а тому у випадку застосування щодо них запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту перебуватимуть саме за цими адресами цілодобово або в певний період доби, належним чином виконуючи покладені на них процесуальні обов'язки обвинуваченого.
При цьому, застосування цього запобіжного заходу забезпечить мету застосування запобіжних заходів та повною мірою зможе запобігти заявленим стороною обвинувачення ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, без надмірного обмеження прав обвинувачених.
Також зазначає, що суддею не було враховано і доводи щодо можливості застосування щодо ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді застави, яка може бути застосована із покладенням відповідних обов'язків, що цілком та повністю надасть можливість контролювати поведінку обвинувачених, а також унеможливить вчинення дій, передбачених ст. 177 КПК України. До того ж, втрата застави, визначеної у межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, буде достатнім стримуючим фактором для того, щоб обвинувачені належно виконували свої процесуальні обов'язки, у тому числі прибули за викликами до суду.
Разом з тим, вказує й на те, що незважаючи, що під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26.08.2025 розмір застави ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 зменшений, однак, зазначені суми грошових коштів є завідомо непомірною для обвинувачених та близьких членів їх родин, що унеможливлює забезпечення внесення ними визначеного розміру застави, а отже призводить до фактичного застосування безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що є порушенням положень ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім цього, просить врахувати обставини, які характеризують особу кожного з обвинувачених, зокрема те, що ОСОБА_10 має міцні соціальні зв'язки; є громадянином України; має постійне і тривале зареєстроване в Україні місце проживання; має нерухоме майно на праві власності в Україні; має на утриманні матір пенсіонерку, цивільну дружину, які мають суттєві проблеми зі здоров'ям, та сина, який з дитинства є особою з інвалідністю І групи; центр життєвих інтересів, через наявність в Україні друзів, родичів, роботи, нерухомості, а також ділових зв'язків; є таким, що цілком та повністю пов'язує себе з країною, громадянином якої він є, що дозволяє дійти висновків, про настання вкрай негативних наслідків для нього особисто та його оточення, у випадку невиконання процесуальних обов'язків обвинуваченого; до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, не судимий; не є особою, щодо якої здійснюється особливий порядок кримінального провадження за ст. 480 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_11 має міцні соціальні зв'язки; є громадянином України, має постійне і тривале зареєстроване в Україні місце проживання; має нерухоме та рухоме майно на праві власності в Україні; має на утриманні матір пенсіонерку, яка має суттєві проблеми зі здоров'ям та потребує постійного стороннього догляду, а також забезпечує свою цивільну дружину разом з їхньою малолітньою донькою; центр життєвих інтересів, через наявність в Україні друзів, родичів, роботи, нерухомості, а також ділових зв'язків; є таким, що цілком та повністю пов'язує себе з країною, громадянином якої він є, що дозволяє дійти висновків, про настання вкрай негативних наслідків для нього особисто та його оточення, у випадку невиконання процесуальних обов'язків обвинуваченого; позитивно характеризується за місцем роботи, має відповідні відзнаки за високий професіоналізм та розвиток підприємства, на який займав керівні посади та здійснював господарську діяльність; до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, не судимий; не є особою, щодо якої здійснюється особливий порядок кримінального провадження за ст. 480 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_9 має міцні соціальні зв'язки; є громадянином України, має постійне і тривале зареєстроване в Україні місце проживання; має на утриманні матір, яка має суттєві проблеми зі здоров'ям; центр життєвих інтересів, через наявність в Україні друзів, родичів, роботи, нерухомості, а також ділових зв'язків; є таким, що цілком та повністю пов'язує себе з країною, громадянином якої він є, що дозволяє дійти висновків, про настання вкрай негативних наслідків для нього особисто та його оточення, у випадку невиконання процесуальних обов'язків обвинуваченого.
Також вказує і на існування загрози перебування обвинувачених в ДУ «Київський слідчий ізолятор» під час ракетних та інших обстрілів.
Крім того, судом першої інстанції не враховано доводи сторони захисту щодо неналежних умов, в яких майже протягом півтора року обвинувачені перебувають під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Також зазначає, що перебуваючи під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор», у випадку непередбачуваного виникнення проблем зі здоров'ям обвинувачених, раптового погіршення їх самопочутгя тощо, вони будуть позбавлені можливості отримати вчасно та у повній мірі необхідну медичну допомогу належної якості в умовах тримання під вартою у слідчому ізоляторі.
Сторона захисту також акцентувала увагу суду першої інстанції на тому, що, незважаючи на наявність захисника у цьому кримінальному провадженні, обвинувачені мають право також на здійснення свого захисту від висунутого обвинувачення. Однак, в умовах тримання під вартою такої можливості вони об'єктивно не мають, оскільки не мають вільного доступу до необхідної комп'ютерної техніки, а також вільного доступу до матеріалів кримінального провадження, законів, підзаконних актів у чинних редакціях та мережі Інтернет.
Таким чином, вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, необгрунтована та невмотивована, яка містить невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам цього кримінального провадження, які не підтверджуються наданими прокурором доказами, а аргументи захисту відхилені без наведення судом законних і обґрунтованих підстав, закономірних і логічних мотивів прийняття ним своїх висновків і рішення в цілому.
В апеляційній скарзі з доповненнями до неї захисник ОСОБА_6 , вважаючи ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 незаконною, просить її скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 відмовити у повному обсязі, та звільнити ОСОБА_8 з-під варти в залі суду.
В обґрунтування своїх вимог наводить доводи щодо необґрунтованості клопотання прокурора та рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 , аналогічні за змістом доводам апеляційних скарг захисника ОСОБА_7 .
Додатково вказує на те, у змісті оскаржуваної ухвали суд взагалі не вказує про доводи сторони захисту, які він враховує, не враховує або відхиляє та не наводить мотиви їх врахування/відхилення/неврахування, а просто копіює своє попереднє рішення.
Разом з тим, зазначає, що станом на дату розгляду клопотання прокурора строк безальтернативного тримання ОСОБА_8 під вартою становив 1 рік 7 місяців 4 дні, і за весь період часу утримання останнього в ДУ «Київський слідчий ізолятор», вказаний запобіжний захід неодноразово безпідставно продовжувався, формально переглядався судом апеляційної інстанції, втім, у кожному такому випадку доводи та аргументи як прокурора, так і слідчих суддів, суду, якими обґрунтовується наявність ризиків, їх актуальність та факт того, що вони не зменшились, кожного разу повторюються, є ідентичними, шаблонними та абсолютно незмінними.
Таким чином, вважає, що з огляду на те, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ОСОБА_8 вже неодноразово продовжувався виключно за одних і тих самих підстав та обставин, що істотно зменшує теоретично встановлені ще під час досудового розслідування ризики, передбачені ст. 177 КПК України, та свідчить про їх неактуальність.
Між тим, задовольняючи частково клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою, суддя вкотре дійшов хибних та необ'єктивних висновків про існування у цьому кримінальному провадженні ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КІІК України, а саме: ризику переховування від суду, ризику незаконного впливу на свідків, експерта, спеціаліста у даному кримінальному провадженні та ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Що стосується ризику переховування від суду, то вважає, що фактично обґрунтування судом наявності цього ризику зводиться до суворості передбаченого законом покарання, а також стадії, на якій перебуває вказане кримінальне провадження, тому такі висновки суду є недоведеними та нічим не підтвердженими.
Втім, суд проігнорував, що на сьогоднішній день ОСОБА_8 вважається невинуватим, а тому врахування суворості покарання не може бути настільки визначальним фактором при вирішенні питання про подальше його утримання під вартою.
Також вважає необґрунтованим та не підтверджений жодними конкретними фактичними даними і ризик незаконного впливу на свідків, експерта, спеціаліста у даному кримінальному провадженні, а тому не може бути використаний як правова підстава для подальшого утримання ОСОБА_8 під вартою.
Щодо ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, то обґрунтування вказаного ризику судом фактично зводиться до твердження щодо можливого впливу обвинуваченого на якихось невідомих осіб, які є відповідальними за схоронність доказів, не пояснюючи, що це за особи, і є по суті висновком щодо неможливості застосувати більш м'який запобіжний захід, а не обґрунтуванням і мотивуванням наявності ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Таким чином, вважає, що ризики переховування від суду, впливу на свідків, експерта, спеціаліста у даному кримінальному провадженні, перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином перестали існувати (та по суті і не існували), а тому продовження утримання ОСОБА_8 під вартою тривалий час на підставі недоведених ризиків є незаконним, зумовлює істотне порушення їх прав і свобод на забезпечення права на свободу та особисту недоторканність, повагу до людської гідності, та справедливий суд в цілому, і як підсумок призводить до тривалого свавільного та безальтернативного їх попереднього ув'язнення.
Крім того, звертає увагу на те, що з метою належного виконання ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, достатньо покладення обов'язків, визначених у ст. 194 КПК України, до більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або помірного розміру застави, як основного або альтернативного запобіжного заходу.
Зокрема, зазначає, що ОСОБА_8 має можливість відбувати запобіжний захід у вигляді домашнього арешту територіально у місті Києві без будь-яких часових обмежень у квартирі, власником якої є ОСОБА_13 , яка в свою чергу не заперечує проти відбування ОСОБА_8 даного запобіжного заходу.
Також зазначає, що суддею не було враховано і доводи щодо можливості застосування щодо ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді застави, яка може бути застосована із покладенням відповідних обов'язків, що цілком та повністю надасть можливість контролювати поведінку обвинуваченого, а також унеможливить вчинення дій, передбачених ст. 177 КПК України. До того ж, втрата застави, визначеної у межах п. 3 ч. 5 ст. 182 КПК України, буде достатнім стримуючим фактором для того, щоб обвинувачений належно виконував свої процесуальні обов'язки, у тому числі прибував за викликами до суду.
Разом з тим, вказує й на те, що незважаючи, що під час вирішення питання про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_8 ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 26.08.2025 розмір застави ОСОБА_8 зменшений, однак, зазначені суми грошових коштів є завідомо непомірною для обвинуваченого та близьких членів його родини, що унеможливлює забезпечення внесення ним визначеного розміру застави, а отже призводить до фактичного застосування безальтернативного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, що є порушенням положень ст. 5 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Окрім цього, просить врахувати обставини, які характеризують особу обвинуваченого ОСОБА_8 , який має міцні соціальні зв'язки; є громадянином України; уродженець м. Львова; має зареєстроване місце проживання в Україні; неодружений, з 2021 року офіційно працевлаштований на посаду директора ТОВ «БУДІВЕЛЬНИЙ АЛЬЯНС МОНТАЖПРОЕКТ»; центр життєвих інтересів, через наявність в Україні друзів, родичів, роботи, нерухомості, а також ділових зв'язків; є співзасновником благодійної організації «Благодійний фонд «HOPE.UA», за діяльність якої, а також особистої діяльності, ОСОБА_8 було нагороджено рядом відзнак, подяками та нагородами; не має громадянства та підданства іншої країни, тобто, є таким, що цілком та повністю пов'язує себе з країною, громадянином якої він є, що дозволяє дійти висновків, про настання вкрай негативних наслідків для нього особисто та його оточення, у випадку невиконання процесуальних обов'язків обвинуваченого; до кримінальної відповідальності раніше не притягувався, не судимий; не є особою, щодо якої здійснюється особливий порядок кримінального провадження за ст. 480 КПК України.
Також вказує і на існування загрози перебування обвинуваченого в ДУ «Київський слідчий ізолятор» під час ракетних та інших обстрілів.
Крім того, судом першої інстанції не враховано доводи сторони захисту щодо неналежних умов, в яких майже протягом півтора року ОСОБА_8 перебуває під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор».
Також зазначає, що перебуваючи під вартою в ДУ «Київський слідчий ізолятор», у випадку непередбачуваного виникнення проблем зі здоров'ям ОСОБА_8 , раптового погіршення його самопочуття тощо, він буде позбавлений можливості отримати вчасно та у повній мірі необхідну медичну допомогу належної якості в умовах тримання під вартою у слідчому ізоляторі.
Сторона захисту також акцентувала увагу суду першої інстанції на тому, що, незважаючи на наявність захисника у цьому кримінальному провадженні, ОСОБА_8 має право також на здійснення свого захисту від висунутого обвинувачення. Однак, в умовах тримання під вартою такої можливості він об'єктивно не має, оскільки не має вільного доступу до необхідної комп'ютерної техніки, а також вільного доступу до матеріалів кримінального провадження, законів, підзаконних актів у чинних редакціях та мережі Інтернет.
Таким чином, вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, як незаконна, необґрунтована та невмотивована, яка містить невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, які не підтверджуються наданими прокурором доказами, а аргументи захисту відхилені без наведення судом законних і обґрунтованих підстав, закономірних і логічних мотивів прийняття ним своїх висновків і рішення в цілому.
Прокурор у запереченнях на апеляційні скарги захисників ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою та мотивованою, а апеляційні скарги захисників необґрунтованими, просить відмовити у їх задоволенні.
Заслухавши доповідь судді, пояснення захисників ОСОБА_7 і ОСОБА_6 та обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 і ОСОБА_8 на підтримку доводів апеляційних скарг, а також заперечення прокурора щодо апеляційних прохань, перевіривши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 1 ст. 331 КПК Українипід час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до ч. 2 ст. 331 КПК України, вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу, так само як і для його продовження, є зокрема наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, а саме: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
За змістом положень глави 18 КПК України у взаємозв'язку з вимогами ст. 331 КПК України підставами для продовження строку тримання під вартою є наявність раніше заявлених ризиків, які не зменшилися, або нових ризиків, які виправдовують тримання особи під вартою, та неможливість завершення судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
Розглядаючи питання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції для прийняття законного і обґрунтованого рішення, відповідно до ст.ст. 178, 199 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини її життя, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки. При цьому наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Зазначені вимоги кримінального процесуального закону, на переконання колегії суддів, були дотримані судом першої інстанції, а доводизахисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про відсутність підстав для продовження обвинуваченим ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є непереконливими.
Як убачається з матеріалів провадження за апеляційними скаргами захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , Солом'янським районним судом м. Києва здійснюється судовий розгляд кримінального провадження № 62023000000000876 за обвинуваченням ОСОБА_18 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_8 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 255, ч. 2 ст. 255, ч. 3 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_11 , ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190, ч. 2 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 3 ст. 209 КК України, ОСОБА_9 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 28, ч. 5 ст. 190 КК України.
Вирішуючи клопотання прокурора про продовження обвинуваченим ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд, врахувавши те, що встановлені судом ризики, під час застосування відносно обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суттєво зменшилися, проте деякі продовжують існувати на даний час, а частина із них була мінімізована, а саме: існують ризики переховування обвинувачених від суду та перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, а також врахувавши дані про особу обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , які раніше не судимі, мають міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та реєстрації, обставини вчинених ними кримінальних правопорушень у складі злочинної організації, роль кожного із обвинувачених при вчиненні інкримінованих їм правопорушень, тяжкість кримінальних правопорушень, у вчиненні яких вони обвинувачуються, та відсутність доказів, які б унеможливлювали утримання обвинувачених під вартою, і тому визнав необхідним продовжити обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 обраний раніше запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, із зменшенням кожному із них розміру застави, який був визначений обвинуваченим під час постановлення попередніх ухвал про продовження строку тримання під вартою.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів, оскільки судом об'єктивно були досліджені всі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження найсуворішого запобіжного заходу, при цьому в ухвалі наведені мотиви, з яких було прийнято відповідне рішення, яке цілком відповідає практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Доводи захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про те, що стороною обвинувачення не доведено наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і неможливість застосування до ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 жодного з більш м'яких запобіжних заходів, є безпідставними.
Так, ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Враховуючи характер висунутого ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 обвинувачення у вчиненні особливо тяжких кримінальних правопорушень проти громадської безпеки та проти власності, вчинених в умовах воєнного стану у складі злочинної організації, за вчинення яких передбачено покарання до 12 років позбавлення волі, а також дані щодо особи кожного із обвинувачених, які раніше не судимі, мають міцні соціальні зв'язки, постійне місце проживання та реєстрації, та викладені в обвинувального акті обставини, за яких інкримінується вчинення ними кримінальних правопорушень у складі злочинної організації, роль кожного із обвинувачених при їх вчиненні та, з огляду на ці обставини, існування обґрунтованих ризиків, що обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , усвідомлюючи тяжкість покарання, яке їм загрожує, у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, можуть переховуватися від суду, із врахуванням, в тому числі і воєнного стану в Україні та наявності ряду тимчасово окупованих територій, які не підконтрольні органам державної влади, а також і перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, оскільки обвинувачені ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , при перебуванні на більш м'якому запобіжному заходу, матимуть можливість впливати на викривлення доказів та даних у кримінальному провадженні, а також впливати на осіб, які є відповідальними за схоронність доказів, шляхом їх підкупу, тиску на них, адже дії щодо підкупу службової особи у даному кримінальному провадженні вчинялись одним із обвинувачених, та враховуючи ту обставину, що дане кримінальне провадження в суді першої інстанції не завершено до спливу продовженого строку, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваної ухвали за тими доводами, на які посилається сторона захисту, а істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при вирішенні судом першої інстанції питання доцільності продовження обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як і підстав для зміни запобіжного заходу на більш м'який, колегія суддів не встановила.
Що стосується посилання сторони захисту на те, що її клопотання про зміну запобіжного заходу обвинуваченим розглянуто формально, жодного з доводів та нових обставин, викладених у клопотаннях, судом не було враховано, тобто судом не надано відповіді на всі порушені стороною захисту питання, а натомість клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченим під вартою, з якими він звертається, не вказуючи при цьому жодної нової обставини на доведеність ризиків, не надаючи жодного нового доказу, який би підтверджував існування нових обставин, та не надаючи жодного належного доказу до своїх клопотань, суд задовольняє та продовжує строк фактично безальтернативного і свавільного утримання обвинувачених під вартою, то, на його противагу, вказані вище ризики є реальними, стійкими, триваючими та виправдовують саме такий рівень суворості запобіжного заходу, а застосування альтернативних запобіжних заходів не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , тобто застосування більш м'яких запобіжних заходів на даний час неможливе, ризики, які виправдовують їх тримання під вартою, не зменшились.
Щодо доводів сторони захисту про те, що узагальнений виклад мотивів в оскаржуваному судовому рішенні є підтвердженням недоведеності існування ризику вчинення ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 будь-якої з дій, передбачених ст. 177 КПК України, то вказані обставини жодним чином не нівелюють існування вищевказаних ризиків, визначених ст. 177 КПК України.
При цьому слід зазначити, що на даній стадії кримінального провадження суд апеляційної інстанції не уповноважений досліджувати обставини вчинення кримінального правопорушення, перевіряти належність і допустимість доказів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання сторони захисту на недоведеність пред'явленого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обвинувачення, не можуть бути предметом даного апеляційного розгляду під час перевірки ухвали суду про продовження строку тримання під вартою в порядку ст. 422-1 КПК України.
Твердження сторони захисту, що фактично підставою для застосування виняткового запобіжного заходу - тримання під вартою, суд зазначив лише тяжкість покарання, яке може спонукати особу переховуватися від суду, а також стадії, на якій перебуває дане кримінальне провадження, не заслуговують на увагу, оскільки висновок суду про продовження строку тримання під вартою обвинувачених ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 ґрунтується на наявності сукупності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, та обставин, передбачених ст. 178 КПК України.
Що стосується доводів сторони захисту про те, що обґрунтування ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином судом фактично зводиться до твердження щодо можливого впливу обвинувачених на якихось невідомих осіб, які є відповідальними за схоронність доказів, не пояснюючи, що це за особи, і є по суті висновком щодо неможливості застосувати більш м'який запобіжний захід, а не обґрунтуванням і мотивуванням наявності ризику перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, то з урахуванням стадії судового провадження та висунутого обвинувачення, даних про особу обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 і ОСОБА_8 , та обставин інкримінованих їм кримінальних правопорушень, які є особливо тяжкими, а також того, що при перебуванні не в умовах ізоляції обвинувачені ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , з метою уникнення кримінальної відповідальності, як у спосіб підкупу, погроз, тиску, так і в інший спосіб, можуть задля викривлення значимих доказів і даних для кримінального провадження вчиняти такі дії стосовно учасників/сторін кримінального провадження, є реальним ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином.
Посилання захисника ОСОБА_6 на те, що ризик незаконного впливу на свідків, експерта, спеціаліста у даному кримінальному провадженні є необґрунтованим та не підтверджений жодними конкретними фактичними даними, а тому не може бути використаний як правова підстава для подальшого утримання ОСОБА_8 під вартою, не перевіряються, оскільки такий ризик не було встановлено судом першої інстанції.
Посилання сторони захисту на те, що з метою належного виконання обвинуваченими ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 процесуальних обов'язків, достатньо покладення обов'язків, визначених у ст. 194 КПК України, до більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту або помірного розміру застави, застосування яких забезпечить мету застосування запобіжних заходів та повною мірою зможе запобігти заявленим стороною обвинувачення ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України, без надмірного обмеження прав обвинувачених, є непереконливими, зважаючи на характер висунутого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 обвинувачення та тяжкість покарання, що загрожує у разі визнання їх винуватими у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, які переконливо доводять існування ризику втечі, який, з урахуванням вищенаведених обставин, є досить високим, тому, на переконання колегії суддів, достатньо вмотивованим є висновок суду щодо необхідності тримання ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 під вартою, щоб завадити цьому.
Щодо доводів сторони захисту про непомірність розміру застави, визначеної ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , то колегія суддів, вважає їх безпідставними, оскільки, судом першої інстанції у даному провадженні було взято до уваги, всі обставини, які враховуються при визначенні розміру застави у своїй сукупності, в тому числі і обставини та тяжкість кримінальних правопорушень, особу кожного з обвинувачених, що, на переконання колегії суддів, є цілком достатнім для виконання обвинуваченими процесуальних обов'язків, а перспектива втрати даного грошового забезпечення у випадку порушення ними встановлених обов'язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключить з їх сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або вчинити інші протиправні дії.
Наведені стороною захисту дані про особу обвинувачених ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 та ОСОБА_8 самі по собі не дозволяють зробити висновок про те, що можливість уникнення встановлених судом ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, може бути досягнута шляхом застосування до обвинувачених іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Щодо посилання сторони захисту на існування загрози перебування обвинувачених ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 у ДУ «Київський слідчий ізолятор» під час ракетних та інших обстрілів, на неналежні умови, в яких обвинувачені перебувають під вартою та відсутність необхідної медичної допомоги належної якості в умовах тримання під вартою у слідчому ізоляторі у випадку непередбачуваного виникнення проблем зі здоров'ям обвинувачених, а також те, що обвинувачені в умовах тримання під вартою не мають можливості на здійснення свого захисту від висунутого обвинувачення, оскільки не мають вільного доступу до необхідної комп'ютерної техніки, вільного доступу до матеріалів кримінального провадження, законів, підзаконних актів у чинних редакціях та мережі Інтернет, то вони не можуть свідчити про неможливість застосування до обвинувачених запобіжного заходу у виді тримання під вартою за наявності встановлених судом обґрунтованих ризиків, а також - забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених та виконання ними процесуальних обов'язків.
Тож враховуючи вищенаведене, підстав для застосування до обвинувачених ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, принаймні на цій стадії судового розгляду, колегія суддів не вбачає.
За вказаних вище обставин, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Солом'янського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року є законною та обґрунтованою, а отже, апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, колегія суддів
Апеляційні скарги захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 26 серпня 2025 року, якою продовжено строк тримання під вартою обвинуваченим ОСОБА_8 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_9 , кожному, строком на 60 днів, тобто до 24 жовтня 2025 року включно, та визначено обвинуваченому ОСОБА_8 розмір застави у розмірі 37 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 112 036 000 грн., обвинуваченому ОСОБА_11 розмір застави у розмірі 14 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 42 392 000 грн., обвинуваченому ОСОБА_10 розмір застави у розмірі 16 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 48 448 000 грн., обвинуваченому ОСОБА_9 розмір застави у розмірі 10 000 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 30 280 000 грн., - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3