Провадження № 11-кп/803/3375/25 Справа № 1-6/2003 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 на ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року стосовно
ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Запоріжжі, відбуває покарання у Слов'яносербській виправній колонії управління державної пенітенціарної служби України в Луганській області за адресою: Луганська область, Слов'яносербський район, смт Лозівський, вул. Цупова, 3,
у провадженні за клопотанням про заміну засудженому виду покарання у вигляді довічного позбавлення волі на певний строк, відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
прокурора ОСОБА_8
захисника ОСОБА_6
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року відмовлено в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_7 , про заміну виду покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк.
В обґрунтування прийнятого рішення суд першої інстанції зазначив, що вироком апеляційного суду Запорізької області від 15.03.2003 ОСОБА_7 засуджений за ч. 2 ст. 86 КК України 1960 року до 10 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч.2 ст.142 КК України 1960 року - 7 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч.2 ст.141 КК України 1960 року до 4 років позбавлення волі; за чт.69 КК України 1960 року - 13 років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна; за ч.3 ст.142 КК України 1960 року - до 12 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ч.3 ст.357 КК України - до 2 років обмеження волі; за ч.2 ст.289 КК України до 6 років позбавлення волі; за ст.187 ч.4 КК України - до 15 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна; за ст.93 КК України 1960 року - довічне позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.
Засуджений відбуває покарання у Слов'яносербській виправній колонії управління державної пенітенціарної служби України в Луганській області (№60), початок строку - 30.06.2001. За матеріалами справи згідно з листом № 81/то/3/5-119 від 14.05.2025, мовою оригіналу - «Федеральное казенное учреждение Исправительная колония №18 по Ямало-ненецкому автономному округу» повідомляє, що засуджений до довічного позбавлення волі ОСОБА_7 у виправну колонію №18 прибув 05.04.2025. Засуджений утримується у звичайних умовах відбуття покарання. Колегія суддів виснувала, що не має законних підстав надати правову оцінку зазначеному листу, оскільки між Україною та Російської Федерацією відсутні дипломатичні відносини.
Суд першої зазначив, що перебування на теперішній час виправної колонії, в якій засуджений відбуває покарання, на території України, на якій її державні органи тимчасово не здійснюють свої повноваження, не може вважатися приводом для звільнення від відбування покарання. Вирок стосовно ОСОБА_7 набрав законної сили і є обов'язковим для виконання на всій території України.
За змістом ухвали питання про повернення засуджених на підконтрольну Україні територію не може вирішуватися шляхом звільнення від подальшого відбування покарання чи заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, а регулюється іншими механізмами, зокрема, переведенням засуджених до установ виконання покарань на підконтрольній території або укладенням міжнародних угод щодо передачі засуджених. Відповідно до матеріалів справи мати засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_9 зверталася до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі зверненням щодо переміщення його на підконтрольну органам державної влади України територію та його внесено до переліку таких осіб.
З посиланням на положення ч. 1, 3, 5 ст. 82 КК, ч. 12, 13 ст. 154 КВК України зазначає, що визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації, до клопотання не додані документи, передбачені ст. 154 КВК, дослідження яких є необхідним. Суду не надані всі необхідні докази, а питання щодо повернення засуджених на підконтрольну Україні територію не належить до компетенції суду, колегія суддів виснувала про відмову у задоволенні клопотання захисника.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги і узагальненні доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою замінити покарання або його невідбуту частину більш м'яким, з урахуванням відбутого строку, відповідно до ст. 82 КК.
Захисник вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлено з порушенням норм матеріального права. Наразі комісією установи, де відбуває покарання засуджений, неможливо зробити висновок щодо ступеня виправлення засудженого, оскільки він відбуває покарання на тимчасово окупованій території, що не залежало від його волі.
На думку захисника судом першої інстанції не перевірено клопотання на процесуальну відповідність вимогам законодавства, не з'ясовано, що відповідно до Порядку визначення ступеня виправлення засудженого, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України
19 січня 2023 року № 294/5, проведення оцінки ризиків неможливе, вважає, що його підзахисний позбавлений волі та фактично перебуває у полоні.
Позиції учасників судового провадження.
У судовому засіданні захисник підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити в повному обсязі.
Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Відповідно до ст. 404 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1-4 ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника про необґрунтованість висновків суду першої інстанції та наявність відсутність підстав для відмови в заміні покарання більш м'яким, апеляційний суд вважає, що зазначені вище вимоги кримінального процесуального закону судом першої інстанції виконані належним чином, а доводи захисника є необґрунтованими.
З матеріалів провадження вбачається, що суд першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно розглянув матеріали подання захисника, дослідив необхідні матеріали провадження та вірно виснував про відмову у задоволенні його клопотання.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 82 КК визначено, що невідбута частина покарання у виді обмеження, позбавлення волі або покарання у виді довічного позбавлення волі можуть бути замінені судом більш м'яким покаранням, строк якого обчислюється з дня заміни невідбутої частини покарання або покарання у виді довічного позбавлення волі більш м'яким. У цих випадках більш м'яке покарання призначається в межах строків, установлених у Загальній частині цього Кодексу для даного виду покарання, і не повинне перевищувати невідбутого строку покарання, призначеного вироком.
Покарання у виді довічного позбавлення волі може бути замінено на покарання у виді позбавлення волі строком від п'ятнадцяти до двадцяти років, якщо засуджений відбув не менше п'ятнадцяти років призначеного судом покарання.
Метою і завданням кримінально-виконавчого законодавства України відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК) є захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими. Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Положеннями ст. 154 КВК визначено порядок дострокового звільнення від відбування покарання.
Так, разом із поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі. Визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі та складення висновку здійснюються за участю уповноваженого органу з питань пробації. Порядок та методика визначення ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Основною метою подання висновку щодо ступеня виправлення засудженого до довічного позбавлення волі є забезпечення суду інформацією, що є необхідною для визначення можливості заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на більш м'яке та визначення в індивідуальному порядку строку позбавлення волі засудженому, стосовно якого вирішується зазначене питання.
Особа, засуджена до довічного позбавлення волі, додатково до подання щодо можливості представлення її до заміни покарання на більш м'яке у виді позбавлення волі на певний строк повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації. Такий план має містити заходи, здійснення яких у період відбування більш м'якого покарання у виді позбавлення волі на певний строк дасть змогу засудженій особі усунути фактори, що можуть негативно впливати на утримання від вчинення повторного кримінального правопорушення, та факти, що свідчать про перспективи виправлення та ресоціалізації засудженої особи після звільнення.
Форма індивідуального плану виправлення та ресоціалізації визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Обсяг, механізм оформлення персоналом установи виконання покарань матеріалів стосовно засуджених, щодо яких може бути застосовано заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м'яким (далі - заміна покарання) відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України, для визначення ступеня виправлення засудженого визначає Порядок визначення ступеня виправлення засудженого, затверджений наказом МЮУ від 19.01.2023 №294/5, зареєстрований в МЮУ 19.01.2023 за №116/39172, яким передбачено, серед іншого, що якщо засуджений виявив бажання звернутися до суду особисто щодо заміни покарання відповідно до статей 81, 82 Кримінального кодексу України та в інших випадках, передбачених кримінально-виконавчим законодавством, він письмово звертається до адміністрації установи.
Апеляційний суд вважає обґрунтованими висновки суду інстанції, що положення ст. 154 КВК не дотримані, в матеріалах справи відсутні документи для визначення ступеня виправлення засудженого, що позбавляє суд можливості вирішити питання про можливість застосування заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк, відповідно до ст. 82 КК.
Разом з цим судом першої інстанції вірно зауважено, що питання про повернення засуджених на підконтрольну територію України та заміну покарання більш м'яким є двома окремими процедурами, що регулюються різними правовими нормами.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд доходить висновку, що ухвала суду є законною та обґрунтованою, а викладені захисником доводи апеляційної скарги, не можуть бути підставою для її скасування.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Ухвалу Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22 вересня 2025 року про відмову в задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на певний строк залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4