Провадження № 11-кп/803/3702/25 Справа № 243/5176/25 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_4
08 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача: ОСОБА_4 ,
суддів: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
за участю
секретаря: ОСОБА_7
захисника: ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції)
прокурора: ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області, в режимі відеоконференції, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 на ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України,-
Обставини, встановлені судом 1-ї інстанції :
Ухвалою судді Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2025 року обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 18 січня 2026 року включно, без визначення розміру застави.
Мотивуючи вказане рішення, суд зазначив про вагомість ризиків втечі, переховування, впливу на свідків та вчинення іншого злочину, які на теперішній час не зменшились. Вважає, що більш м'які запобіжні заходи ніж тримання під вартою не здатні забезпечити досягнення мети визначеної ст. 177 КПК України.
Доводи апеляційної скарги:
Із вказаним судовим рішенням не погодився захисник ОСОБА_8 та оскаржила в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі просить ухвалу суду першої інстанції скасувати, постановити нову ухвалу, якою в задоволенні клопотання прокурора відмовити.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що вказані прокурором ризики носять формальний характер та не містять жодних доказів на їх підтвердження.
Звертає увагу, що прокурором подано до суду клопотання з порушенням вимог кримінально процесуального законодавства, а саме за відсутності доказів, що спростовують чи підтверджують участь ОСОБА_10 в інкримінованому йому злочині.
Вказує, що тяжкість обвинувачення не може слугувати єдиним обґрунтуванням застосування тримання під вартою; ризик впливу на свідків є лише припущенням прокурора, зазначає, що свідки допитані на стадії досудового розслідування та знаходяться в військових частинах місце розташування, яких обвинуваченому невідоме.
Позиції сторін в суді:
Захисник ОСОБА_8 в судовому засіданні, підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовольнити з підстав зазначених ній.
Прокурор ОСОБА_9 в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Обвинувачений ОСОБА_10 про дату, час та місце апеляційного перегляду був повідомлений належним чином, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не надходило.
З'ясувавши думку учасників судового розгляду, які не заперечували проводити розгляд апеляційної скарги за відсутності обвинуваченого, керуючись вимогами ч.4 ст. 422-1 КПК колегія суддів прийшла до висновку про розгляд апеляційної скарги за відсутність обвинуваченого.
Висновки суду:
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з вимогами пунктів 3 та 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбачених статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. Нормами частини 2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання судом вимог ст. 177, 178, 194 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Відповідно до наданих матеріалів, колегією суддів встановлено, що в провадженні Слов'янського міськрайонного суду Донецької області перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_10 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України.
30 квітня 2025 року слідчим суддею Київського районного суду м. Харкова, до підозрюваного ОСОБА_10 застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою на 60 днів, включно без визначення розміру застави, який в подальшому було продовжено.
20 листопада 2025 року суддею Слов'янського міськрайонного суду Донецької області обвинуваченому ОСОБА_10 продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою строком на 60 діб до 18 січня 2026 року, без визначення розміру застави.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України, а саме: державній зраді, тобто діянні, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній безпеці України:наданні представникам іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчиненій в умовах воєнного стану, що відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років або довічне позбавленням волі з конфіскацією майна.
Судом першої інстанції враховано, що обвинувачений ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі строком на 15 років або довічне позбавлення волі з конфіскацією майна. Тяжкість інкримінованого обвинуваченому злочину та покарання, яке загрожує у разі визнання винуватою беззаперечно свідчить про наявність ризику переховування від суду, що є підставою для продовження тримання обвинуваченого під вартою.
Крім того, колегія суддів зазначає, що тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте обвинувачення ОСОБА_10 у вчиненні тяжкого злочину в сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту.
Ураховуючи викладене, а також практику Європейського суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, оскільки прокурор довів наявність ризику переховування від суду з урахуванням тяжкості покарання за інкримінований злочин, який не зменшився, та у сукупності з іншими встановленими обставинами колегія суддів вважає, що вказане виправдовує подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Підстав, які б виключали можливість застосування до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не вбачається, доказів на підтвердження неможливості на даний час перебування ОСОБА_10 під вартою, суду не надано.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_10 , суд першої інстанції в повній мірі обґрунтував своє рішення, щодо необхідності продовження застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження.
Розглядаючи можливість застосування до обвинуваченого будь-якого альтернативного запобіжного заходу, колегія суддів зазначає, що наразі достатніми та належними підставами тримання ОСОБА_10 під ватрою є не лише очікування завершення судового розгляду справи, а і дотримання балансу між можливими наслідками його звільнення та безпекою суспільства, що вимагає ізоляції осіб, які з встановленою високою вірогідністю здатні завдати істотної шкоди правам та свободам інших осіб, що в даному випадку, повністю виправдовує подальше утримання обвинуваченого під вартою.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що зміна або застосування більш м'якого запобіжного заходу не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_10 та виключити ризики, пов'язані із звільненням його з-під варти.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони захисту, колегія суддів встановила, що судом 1-ї інстанції, відповідно до вимог ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого, які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_10 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, зокрема переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та експертів в цьому кримінальному провадженні, у зв'язку з чим прийняв відповідне судове рішення, яке не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Твердження апелянта про недоведеність прокурором ризиків передбачених ст.177 КПК України, є безпідставними, прокурором доведені наявність ризиків. Крім того ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірної можливості здійснення обвинуваченими зазначених дій. Наразі правослухняна поведінка обвинуваченого зумовлена виключно дієвістю обраного запобіжного заходу, а не високими моральними якостями.
На думку суду апеляційної інстанції, ризик переховування обвинуваченого від суду, є підтвердженим, оскільки тяжкість імовірного покарання можна вважати істотним фактором на підтвердження цього ризику.
Крім того колегія суддів зазначає, що в умовах воєнного стану обвинувачений може ухилятись від явки до суду, чим можуть бути створені перешкоди для судового розгляду справи упродовж розумного строку.
Апеляційний суд зазначає, що судове слідство ще триває, остаточного рішення не ухвалено, тому у випадку зміни запобіжного заходу на більш м'який, обвинувачений може вжити протиправних заходів з метою впливу на свідків для їх зміни показань.
Крім того обвинувачений ОСОБА_10 володіє значним обсягом інформації про структуру, особовий склад та пункти дислокації військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України, передача якої країні - агресору може завдати шкоди національним інтересам України, тому ризик продовження вчинення кримінального правопорушення має місце.
Колегія суддів вважає, що існують ризики, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_10 обвинувачується у вчиненні умисного злочину проти основ національної безпеки України, який, згідно з ст. 12 КК України, відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, за який передбачено покарання на строк 15 років позбавлення волі або довічне позбавлення волі. Відповідно до пред'явленого обвинувачення ОСОБА_10 співпрацював з представниками військових та інших підрозділів держави-агресора та у разі перебування на волі матиме можливість продовжити вчинення злочину або уникнути кримінальної відповідальності шляхом залишення території України.
З урахуванням вищевикладеного, особи обвинуваченого ОСОБА_10 , який обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого умисного злочину проти основ національної безпеки України, на думку колегії суддів, маються всі підстави вважати, що більш м'який запобіжний захід, крім тримання під вартою, буде недостатнім для запобігання спробам обвинуваченої переховуватися від органів досудового розслідування та суду, вчинити інше кримінальне правопорушення, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином, незаконно впливати на свідків.
Таким чином, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним у пункті 35 рішення Європейського Суду з прав людини в справі «Летельє проти Франції», оцінивши у сукупності всі обставини, з урахуванням цілей п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, принципу правової визначеності, колегія суддів вважає, що судом 1-ї інстанції обґрунтовано продовжено строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_11 та вважає за неможливе застосування більш м'якого запобіжного заходу. Тому доводи апеляційної скарги сторони захисту в цій частині є недоведеними.
Крім того, відповідно до ч.4 ст. 183 КПК при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, під час дії воєнного стану суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114 - 2, 258-258 - 6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 - 1 Кримінального кодексу України.
Доводи апеляційної скарги захисника, щодо відсутності в клопотанні прокурора доказів, що підтверджують чи спростовують вину ОСОБА_11 у пред'явленому йому обвинувачені, не можуть бути взятими до уваги, з огляду на те, що під час судового розгляду кримінального провадження суд позбавлений можливості давати будь-яку оцінку обставинам провадження або доказам, оскільки питання доведеності обвинувачення вирішується судом у нарадчій кімнаті при постановленні судового рішення за результатами розгляду кримінального провадження і при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу суд не може вдаватися до оцінки доведеності обвинувачення.
Твердження сторони захисту, щодо подачі клопотання про продовження строку тримання під вартою з порушенням вимог чинного законодавства, колегія судді зазначає, що вимоги до клопотання про продовження строку тримання особи під вартою визначені у ст.184 КПК України.
Колегією суддів встановлено, що клопотання прокурора вищевказаним вимогам в цілому відповідає, має всі необхідні відомості, передбачені кримінальним процесуальним законодавством та є належним чином вмотивованим.
В клопотанні прокурор послався на обставини, які на його думку, доводять існування вищевказаних ризиків та вказують на неможливість цим ризикам запобігти шляхом застосування до обвинуваченого іншого ніж тримання під вартою запобіжного заходу.
За змістом клопотання, прокурор обґрунтовував наявність ризиків характером та фактичними обставинами інкримінованого ОСОБА_10 кримінального правопорушення, ступенем його тяжкості та суворістю покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вищевказаному правопорушенні, відомостями про особу обвинуваченого, тому суд апеляційної інстанції не вбачає порушень зі сторони обвинувачення.
У зв'язку з вище зазначеним колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції вірно враховано вимоги Кримінально процесуального закону та не застосовано до обвинуваченого альтернативний запобіжний захід у виді застави з чим погоджується і колегія суддів та зазначає, що застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави не забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої особи та не створить необхідні умови для встановлення істини у вказаній кримінальній справі.
Колегія суддів не вбачає в діях суду першої інстанції порушень кримінального процесуального законодавства, які б вплинули на законність прийнятого рішення про продовження запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 у виді тримання під вартою.
Фактично подана апеляційна скарга викликана самим лише недосягненням бажаного результату у виді звільнення ОСОБА_10 з під варти, що в жодному випадку не може бути підставою для зміни чи скасування обраного запобіжного заходу.
З урахуванням наданих матеріалів та встановленого в ході апеляційного розгляду, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_10 законним, обґрунтованим та вмотивованим, а висновок про продовження строку тримання під вартою правильним, обмеження його права на свободу в цьому випадку є виправданим та необхідним, через неможливість в жодний інший спосіб запобігти ймовірній реалізації ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України і забезпечити виконання нею своїх процесуальних обов'язків.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б були підставою для скасування або зміни ухвали суду, колегією суддів не встановлено. Тому апеляційні вимоги захисника обвинуваченої задоволенню не підлягають.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407,422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 20 листопада 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, щодо ОСОБА_10 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: