Провадження № 11-кп/803/3728/25 Справа № 171/3142/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
11 грудня 2025 року м. Кривий Ріг
колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кривому Розі Дніпропетровської області в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , подану в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , на ухвалу Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 у кримінальному провадженні № 12023041410000211 від 28.09.2023 року за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
ухвалою Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на 60 днів, а саме до 18 січня 2026 року включно.
Із зазначеним судовим рішенням не погодився захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_7 , діючий в інтересах ОСОБА_8 , та оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою та застосувати до обвинуваченого ОСОБА_8 більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою.
На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що клопотання прокурора та ухвала суду першої інстанції є необґрунтованими, оскільки, на його переконання, ризики, передбачені ст. 177 КПК України, прокурором не доведені, а суд не навів мотивів, які б свідчили про наявність фактичних даних для продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник наголошує, що прокурор не навів доказів, які б підтверджували ризик переховування ОСОБА_8 від суду чи здійснення ним незаконного впливу на свідків, тим більше що значна частина доказів вже досліджена, а потерпілий у справі відсутній. Звертає увагу, що лише тяжкість покарання не може бути самостійною та достатньою підставою для тримання особи під вартою.
Крім того, на думку захисника, судом не враховано, що обвинувачений ОСОБА_8 має сталі соціальні зв'язки, раніше характеризувався позитивно, проходив військову службу, має сім'ю та малолітню дитину, а також сприяв слідству на початкових етапах кримінального провадження. Наголошує, що наявність таких обставин свідчить про можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, який був би достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки.
В апеляційній скарзі захисник також зазначає, що прокурором не доведено, що застосування альтернативних запобіжних заходів (домашній арешт, особисте зобов'язання чи застава) не зможе запобігти можливим ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Посилається на положення п. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ, відповідно до якої питання доцільності тримання особи під вартою повинно оцінюватись з урахуванням індивідуальних характеристик обвинуваченого, динаміки кримінального провадження та належного обґрунтування необхідності кожного наступного продовження строку тримання під вартою.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , який підтримав доводи апеляційної скарги, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти доводів апеляційної скарги,дослідивши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегією суддів зауважується про наступне.
Частиною 1 ст. 404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 392 КПК України встановлено, що ухвали суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, постановлені під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, підлягають апеляційному оскарженню в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до положень ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу здійснюється в порядку, передбаченому главою 18 КПК України.
У ч. 1 ст. 183 КПК України визначено, що тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України. До цих ризиків належать спроби переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити речі чи документи, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому особа підозрюється чи обвинувачується.
Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності відповідних клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний до закінчення двомісячного строку з дня застосування або продовження запобіжного заходу розглянути питання про доцільність його подальшого застосування. За результатами розгляду суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Частиною 3 ст. 199 КПК України визначено, що при продовженні строку тримання під вартою суд враховує обставини, які свідчать про те, що заявлені раніше ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують подальше тримання під вартою.
Відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави вважати, що підозрюваний чи обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті. Отже, при оцінці доводів про відсутність ризиків суд виходить не з необхідності доведення неминучості вчинення відповідних дій, а з наявності реальної можливості їх вчинення у конкретному кримінальному провадженні.
Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою як винятковий запобіжний захід може застосовуватись лише у випадку, коли доведено, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не здатен нейтралізувати вказані ризики.
При вирішенні питання про застосування чи продовження тримання під вартою суд зобов'язаний враховувати вимоги ст. 5, 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практику Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою та співмірності втручання у право на свободу.
Положеннями ст. 5 Конвенції та практикою ЄСПЛ передбачено, що обмеження права особи на свободу і особисту недоторканність можливе лише у чітко визначених законом випадках, за встановленою процедурою, і повинно ґрунтуватися на наявності достатніх та релевантних підстав. При цьому національні суди мають обов'язок дослідити всі факти «за» і «проти» наявності суспільної потреби, яка, за належного врахування презумпції невинуватості, виправдовує відступ від правила поваги до особистої свободи (зокрема, рішення ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії»).
У практиці ЄСПЛ неодноразово зазначалося, що ризик втечі не може встановлюватися лише на основі суворості можливого покарання. Оцінка такого ризику має проводитися з урахуванням комплексу факторів: характеру особи, її моральних якостей, місця проживання, роду занять, сімейних та соціальних зв'язків, майнового стану та інших видів зв'язку з державою кримінального переслідування (зокрема, рішення у справах «Панченко проти Росії», «Бекчиєв проти Молдови»). Водночас врахування тяжкості інкримінованого злочину має раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності особи та дозволяє з достатнім ступенем імовірності прогнозувати її поведінку, зокрема ризик ухилення від правосуддя або вчинення нового злочину (рішення у справах «W проти Швейцарії», «Москаленко проти України», «Ілійков проти Болгарії»).
У рішенні «Клоот проти Бельгії» ЄСПЛ вказав, що серйозність обвинувачення може слугувати підставою для тримання під вартою з метою запобігання вчиненню подальших правопорушень, однак небезпека має бути явною, а запобіжний захід - необхідним у світлі обставин справи та характеристик особи.
Тримання особи під вартою може бути виправданим за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не повинно виходити за межі розумних строків, необхідних для вирішення провадження та забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, а його продовження має бути співмірним поставленій меті.
При розгляді апеляційних скарг на ухвали про застосування чи продовження тримання під вартою апеляційний суд, постановляючи ухвалу, вирішує питання щодо запобіжного заходу в порядку, визначеному главою 18 КПК України (абз. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України), та перевіряє дотримання судом першої інстанції вимог ст.ст. 177, 178, 183, 194, 199, 331 КПК України, беручи до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених цими нормами.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
З матеріалів провадження вбачається, що 28.09.2023 року ОСОБА_8 було затримано, після чого йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення проти життя особи. Під час підготовчого судового засідання 27.12.2023 року щодо обвинуваченого обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який у подальшому неодноразово продовжувався у встановленому законом порядку.
26.12.2023 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні №12023041410000211 було направлено до суду, після чого справа слухається Дзержинським районним судом міста Кривого Рогу по суті. На момент постановлення оскаржуваної ухвали судовий розгляд триває, дослідження доказів не завершено.
Суд першої інстанції зазначив, що існують ризики, передбачені п.п. 1, 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме:
- ризик переховування обвинуваченого від суду, з огляду на тяжкість інкримінованого злочину та можливе покарання у виді позбавлення волі на строк від 7 до 15 років;
- ризик перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином, у тому числі шляхом впливу на свідків, зважаючи на незавершений судовий розгляд та недосліджену частину доказів сторін.
Суд врахував, що обвинувачення стосується злочину проти життя особи, який відповідно до ст. 12 КК України є особливо тяжким, та обґрунтовано виходив із того, що тяжкість покарання, яке реально загрожує обвинуваченому, об'єктивно збільшує ризик ухилення від правосуддя.
Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, погоджується з висновками суду першої інстанції.
Як видно з матеріалів провадження, суд першої інстанції відповідно до ст. 177 КПК України повно та об'єктивно дослідив усі обставини, наявність яких закон пов'язує із можливістю продовження запобіжного заходу, а також врахував інші дані, передбачені ст. 178 КПК України, у тому числі відомості про особу обвинуваченого, характер інкримінованого діяння та стадію судового розгляду.
Прокурор у клопотанні про продовження строку тримання під вартою належним чином обґрунтував наявність зазначених ризиків, а також вказав на неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу. Зокрема, зазначено, що домашній арешт, особисте зобов'язання чи інші альтернативні заходи не можуть забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, оскільки не пов'язані з його ізоляцією, а отже не унеможливлюють потенційний вплив на свідків або ухилення від суду.
Відповідно до ст. 199 КПК України суд при продовженні строку тримання під вартою зобов'язаний дослідити подані матеріали та встановити, чи існують підстави для подальшого застосування цього запобіжного заходу. Суд першої інстанції виконав ці вимоги в повному обсязі, оцінивши всі релевантні обставини в їх сукупності.
На цій стадії кримінального провадження ризики переховування від суду, а також ризики незаконного впливу на свідків чи перешкоджання кримінальному провадженню іншим чином залишаються реальними, з огляду на тяжкість інкримінованого злочину, незавершений розгляд, дослідження доказів, а також доступ обвинуваченого до інформації щодо свідків та інших учасників провадження.
Твердження захисту про необґрунтованість ризиків не можуть бути прийняті судом, оскільки кримінальний процесуальний закон не вимагає доведення того, що обвинувачений обов'язково вдаватиметься до відповідних дій, а потребує встановлення реальної можливості їх учинення у конкретному кримінальному провадженні. З огляду на характер інкримінованих ОСОБА_8 дій, стадію судового розгляду та потенційні наслідки для обвинуваченого, така можливість продовжує існувати.
Посилання захисту на наявність у ОСОБА_8 сім'ї, дитини, позитивні характеристики, участь у військовій службі та інші соціальні зв'язки не спростовують встановлених ризиків, а тому не можуть бути підставою для застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Апеляційний суд також бере до уваги, що обвинувачений утримується під вартою тривалий час, однак з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, тривалість тримання під вартою сама по собі не свідчить про його незаконність, якщо існують конкретні, актуальні та доведені ризики, а тримання під вартою відповідає суспільному інтересу та є необхідним у демократичному суспільстві.
На даному етапі кримінального провадження таке обмеження права ОСОБА_8 на свободу не суперечить ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки переслідує законну мету та ґрунтується на наявності достатніх підстав.
З огляду на викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки вона постановлена відповідно до вимог кримінального процесуального закону, є обґрунтованою, вмотивованою та відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
апеляційну скаргу захисника адвоката ОСОБА_7 , діючого в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Металургійного районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2025 року, якою продовжено строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді