Провадження № 22-ц/803/10001/25 Справа № 932/10452/23 Суддя у 1-й інстанції - Куцевол В. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
16 грудня 2025 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Петешенкової М.Ю., Красвітної Т.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» на рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра від 13 серпня 2025 року у складі судді Куцевола В.В. у цивільній справі № 932/10452/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» про захист прав споживачів, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, пред'явленим до АТ “Державний ощадний банк України», на предмет стягнення з відповідача на його користь суми 33 643 грн та комісії у розмірі 343 грн, як несанкціонований переказ з карти позивача третім особам двома транзакціями, які позивач не здійснював, обґрунтовуючи це тим, що 12 жовтня 2023 року позивач, будучи клієнтом відповідача та маючи мобільний додаток “Ощад 24/7», перевіряючи стан карткового рахунку НОМЕР_1 , який відображається за допомогою платіжної картки № НОМЕР_2 , виявив відсутність грошових коштів на рахунку. Вже о 15:38 того ж дня він зателефонував на номер телефону НОМЕР_3 АТ «Ощадбанк» та повідомив відповідача про шахрайські дії відносно нього, тобто, переказ коштів двома транзакціями на загальну суму 33 643 грн зі списанням комісії у розмірі 343 грн, які він не ініціював в порядку, визначеному ч. 1 ст. 1066 ЦК України та ст. 41 Закону України «Про платіжні послуги», (в тому числі, шляхом надання платіжних інструкцій, використання платіжного інструменту для виконання платіжних операцій тощо), жодних розпоряджень про списання коштів не давав.
13 жовтня 2023 року позивач звернувся до Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення, та 08 листопада 2023 року Дніпровським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було видано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за № 12023041030004017 від 14 жовтня 2023 року з правовою кваліфікацією за частиною 4 статті 185 Кримінального кодексу України (крадіжка, вчинена у великих розмірах чи в умовах воєнного або надзвичайного стану).
Позивач категорично не погоджується зі здійсненням АТ «Ощадбанк» безпідставного перерахування невідомій особі коштів в загальній сумі 33 643,00 грн, оскільки не отримував від АТ «Ощадбанк» будь-яких запитів на підтвердження згоди на здійснення платіжних операцій з перерахування будь-якій особі з карткового рахунку НОМЕР_1 коштів в загальній сумі 33 643,00 грн, як то, одноразових паролів, кодів у вигляді SMS-повідомлень чи повідомлень у додатку Viber, запитів на надання підтверджень через систему WEBбанкінгу «Ощад-24/7», будь-яких запитів на введення ПІН-коду, CVV/CVC-кодів, кодового слова тощо, а відтак, на думку позивача, відповідач не застосовував автентифікацію платника при здійсненні оспорюваної платіжної операції.
Позивач вважає, що за цими транзакціями він є неналежним платником по платіжним операціям з перерахування з карткового рахунку НОМЕР_1 невідомій особі коштів в загальній сумі 33 643,00 грн, здійсненими 12 жовтня 2023 року АТ «Ощадбанк».
При зверненні позивача до відповідача для з'ясування даного питання, 17 листопада 2023 року він отримав лист відповідача №22/4-02/6078/2023/С від 10 листопада 2023 року, в якому зазначалось, що операції з переказу грошових коштів з рахунку 12 жовтня 2023 року здійснено коректно з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки Банк, випущеної на ім'я позивача, з обов'язковою ідентифікацією/верифікацією клієнта з використанням коду доступу до мобільного додатку «Ощад»/біометрії та з правильним введенням одноразового коду доступу для входу в мобільний додаток «Ощад»/підтвердження операції, який надсилався Банком 12 жовтня 2023 року о 10:18:56 на фінансовий номер телефону.
Позивач вважає, що відповідач жодного доказу в обґрунтування відмови в поверненні безпідставно перерахованих коштів не надав, натомість посилався на можливість переказу грошових коштів в результаті розголошення позивачем своїх персональних даних, реквізитів платіжної картки Банку, випущеної на ім'я позивача та одноразового коду підтвердження, який надходив на фінансовий номер телефону, що є припущенням.
Позивач наголошує, що своєчасно повідомив банк про використання його платіжної картки іншою особою, повідомив правоохоронні органи про вчинені шахрайські дії невідомими особами, будь-які докази того, що позивач сам сприяв незаконному використанню персональної та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, відсутні, відтак, позивач вважає його майнові права порушеними з боку відповідача, відновлення яких відшукує по суду шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 33 643,00 грн та пені за період з 12 жовтня 2023 року по 19 листопада 2023 року складає 1260,92 грн, нарахованої за положеннями ч.12 ст. 86 закону України «Про платіжні послуги» (а.с.1-16 Том І).
Рішенням Шевченківського районного суду м.Дніпра від 13 сенрпня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Державний Ощадний Банк України» про захист прав споживачів - задоволено частково.
Стягнуто з АТ «Державний Ощадний Банк України» на користь ОСОБА_1 грошові коштиу сумі 33 643,00 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Судовій збір віднесено на рахунок держави (а.с.103-108 Том ІІ).
Рішення суду мотивовано тим, що відповідальність емітента платіжного засобу, яким в даному випадку є відповідач, презюмується, якщо не доведено протилежне. Саме на емітента платіжного засобу законодавством покладений обов'язок доведення факту порушення користувачем вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано платіжну операцію, яку користувач не санкціонував та/або не здійснював. Банк не довів того, що позивач сприяв незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Позивач одразу після виявлення, повідомив банк про проведення банком операцій, які позивач не ініціював, а в договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не визначено, момент, з якого настає відповідальність емітента, з чого суд першої інстанції вважав, що майнові права позивача порушені з боку відповідача та належить стягнути з відповідача суми коштів у розмірі 33 643,00 грн, у відповідності до вимог п. 143 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, ст. 55 ЗУ “Про банки та банківську діяльність», ст. 38 ЗУ “Про платіжні послуги» та положення ЗУ “Про захист прав споживачів».
Разом з цим суд першої інстанції вважав недоведеним вимоги позивача щодо стягнення пені в порядку ст. 86 ЗУ “Про платіжні послуги», оскільки така пеня, як відповідальність надавача платіжних послуг, нараховується за неакцептованими платіжними операціями. Оскільки спірні операції у цій справі не були вчинені на підставі наданої ініціатором платіжної інструкції, тому і застосування положень ч.12 ст. 86 ЗУ “Про платіжні послуги» не передбачається.
Не погодившись з рішенням суду, АТ “Ощадбанк» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції не враховано того, що для доступу до Ощадбанк 24/7 було правильно введені дані входу з підтвердженням біометрією чи кодом доступу, який встановлюється при першій авторизації на пристрої або в налаштуванні безпеки. Скаржник наголошує, що саме після повідомлення позивачем дзвінком до контакт-центру про злам його аккаунту в “Телеграм», де відбувалась авторизація, відповідач несе відповідальність перед клієнтом за проведення несанкціонованих операцій з рахунком позивача, однак, спірні операції відбулись перед таким повідомленням, тому, на думку скаржника, останній відповідальності не може нести.
Скаржник відзначає, що судом першої інстанції не взято до уваги те, що позивач сам допустив розголошення даних, що і дало можливість ініціювати спірні платіжні операції. Позивач сам підтвердив під час дзвінку до контакт-центру банка, що отримав дзвінок від третіх осіб на його фінансовий мобільний номер телефону, що спростовує висновки суду першої інстанції про недоведеність відповідачем самостійного сприяння позивача незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера чи іншої інформації, яка дає можливість ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, що є порушення з боку позивача положень ст. 38, 87 ЗУ “Про платіжні послуги». В цьому випадку саме клієнт несе відповідальність за всі операції, що супроводжуються авторизацією, включаючи операції, що супроводжуються правильним введенням нанесених на платіжній картці даних, до моменту звернення клієнта в банк та блокування цієї платіжної картки. Позивач повідомив банк про неправомірні дії щодо його карт-рахунку вже після проведення операцій. Суд першої інстанції, на думку скаржника, не врахував і того, що позивач не довів належними доказами того, що не він особисто здійснив переказ коштів зі своєї катки, та не розповсюджував особисті дані для вчиненні операцій у системі Ощадбанк 24/7.
Крім того, під час розгляду справи судом першої інстанції було встановлено, що отримувачем коштів є ОСОБА_2 із встановленням його персональних даних та місця знаходження та реєстрації місця проживання, якого скаржник просив залучити у справі третьою особою, однак суд першої інстанції за формальних підстав відмовив у такому клопотанні відповідача, що не сприяло всебічному та об'єктивному з'ясуванню усіх обставин (а.с. 112-120 Том ІІ).
ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, у жовтні 2025 року подав відзив на апеляційну скаргу, де зазначив, що доводи скаржника суперечать як фактичних обставинам справи, так і нормам діючого законодавства. Наголосив, що саме на відповідача покладено обов'язок доказування ініціювання таких переказів, надання дозволу та сприяння третім особам у доступі до карткового рахунку, тоді як він жодних дій з повідомлення іншим особам своїх даних не передавав, індивідуального обліку інформації та/або іншої конфіденційної інформації третім особам не розголошував та не сприяв отриманню третім особам доступу до своїх даних, що дають змогу ініціювати платіжні операції. Разом з цим зазначив, що відповідачем не було в достатній мірі обґрунтовано клопотання про залучення ОСОБА_2 третьою особою у справі, адже відповідач не наводив підстав, яким чином задоволення позову чи відмова у задоволенні позову, пред'явленого до відповідача, безпосередньо буде впливати на права чи інтереси цієї особи на боці будь-якої сторони у даній справі (а.с.134-140 Том ІІ).
Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач є клієнтом АТ «Ощадбанк», має картковий рахунок НОМЕР_1 та є держателем банківською платіжної картки № НОМЕР_2 .
12 жовтня 2023 року о 10 год. 31 хв. за допомогою реєстрації в системі «Ощад 24/7» невідомі особи здійснили переказ з платіжної картки позивача коштів двома транзакціями на загальну суму 33 643,00 грн, а саме:
- переказ коштів з рахунку через UKR KYIV MOBILE BANKING 922459 30010001 на суму 29 295 грн, в тому числі комісія 295,00 грн;
- переказ коштів з рахунку через UKR KYIV MOBILE BANKING 922460 30010001 на суму 4 348 грн, в тому числі комісія 48,00 грн.
Проведенню вказаних транзакцій передувало здійснення деактивації ліміту на інтернет операції по платіжній картці № НОМЕР_2 .
12 жовтня 2023 року о 15 год. 38 хв. позивачем було здійснено дзвінок до контакт-центру та повідомлено про безпідставне списання коштів з його картки.
За фактом заволодіння грошовими коштами позивач 13 жовтня 2023 року звернувся до Дніпровського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області із заявою про вчинення кримінального правопорушення.
08 листопада 2023 року Дніпровським районним управлінням поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області було видано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань про внесення відомостей про кримінальне правопорушення до ЄРДР за № 12023041030004017 від 14 жовтня 2023 року з правовою кваліфікацією ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України.
09 листопада 2023 року позивач звернувся до АТ «Ощадбанк» з вимогою про переказ за рахунок власних коштів відповідача на його рахунок НОМЕР_1 в АТ «Ощадбанк» суми 33 643,00 грн, в тому числі комісії - 343,00 грн та суми пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів.
Листом від 10 листопада 2023 року АТ «Ощадбанк» повідомило позивача, що операції з переказу грошових коштів з рахунку позивача 12 жовтня 2023 року здійснено коректно з використанням усіх необхідних реквізитів платіжної картки Банк, випущеної на ім'я позивача, з обов'язковою ідентифікацією/верифікацією клієнта з використанням коду доступу до мобільного додатку «Ощад»/біометрії та з правильним введенням одноразового коду доступу для входу в мобільний додаток «Ощад»/підтвердження операції, який надсилався Банком 12 жовтня 2023 року о 10:18:56 на фінансовий номер телефону.
З'ясовуючи характер спірних правовідносин та задовольняючи, хоча б і частково, позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вважав, що відповідальність емітента платіжного засобу, яким в даному випадку є відповідач, презюмується, якщо не доведено протилежне. Саме на емітента платіжного засобу законодавством покладений обов'язок доведення факту порушення користувачем вимог нормативних актів, внаслідок якого ініційовано платіжну операцію, яку користувач не санкціонував та/або не здійснював. Банк не довів того, що позивач сприяв незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Позивач одразу після виявлення, повідомив банк про проведення банком операцій, які позивач не ініціював, а в договорі комплексного банківського обслуговування фізичних осіб не визначено, момент, з якого настає відповідальність емітента, з чого суд першої інстанції вважав, що майнові права позивача порушені з боку відповідача та належить стягнути з відповідача суми коштів у розмірі 33 643,00 грн, що регулюється вимогами п. 143 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164, ст. 55 ЗУ “Про банки та банківську діяльність», ст. 38 ЗУ “Про платіжні послуги» та положення ЗУ “Про захист прав споживачів».
Колегія суддів наголошує, що відповідач оскаржує рішення суду першої інстанції лише в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 , а тому в частині відмови у задоволенні стягнення пені з відповідача на користь позивача в порядку ст. 86 ЗУ “Про платіжні послуги» рішення суду першої інстанції колегією суддів не переглядається.
Колегія суддів наголошує, що доводи скаржника щодо недоведеності позивачем відсутності факту взяття особисто участі у здійсненні платежів за спірний період, колегія суддів не приймає до уваги, адже скаржником як суду першої інстанції, так і при розгляді апеляційної скарги не надавались докази на спростування тверджень позивача, не проводилась документальна перевірка платіжних операцій, про які позивач повідомив відповідача.
Колегія суддів наголошує, що у справах цієї категорії спорів саме банк повинен доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів; сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для настання несприятливих наслідків для споживача.
Аналогічні висновки зробив Верховний Суд у постанові від 27 листопада 2024 року у справі № 190/2037/23 (провадження № 61-12247св24).
Доводи скаржника, що саме на позивача покладається відповідальність у таких випадках колегія суддів не приймає до уваги, оскільки сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, про що наголошує скаржник, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяв розголошенню, втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, як про це зазначив Верховний Суд у своїй постанові від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц.
За змістом статей 316-320, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
За приписами ч. 1 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно з частиною третьою цієї статті, Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші,не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.
Відповідно до ч. 3 ст. 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Нормою частини першої статті 1071 ЦК України передбачено, що банк може списувати кошти з рахунка на підставі розпорядження клієнта.
Положенням ст. 1073 ЦК України встановлено, що у випадку несвоєчасного зарахування коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта, сплатити відсотки та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Відповідальність надавачів платіжних послуг під час виконання платіжних операцій передбачена статтею 86 Закону України «Про платіжні послуги».
Так, згідно з частиною першою цієї статті, надавач платіжних послуг несе відповідальність перед користувачами за невиконання або неналежне виконання платіжних операцій відповідно до закону та умов укладених між ними договорів, якщо недоведе, що платіжні операції виконані цим надавачем платіжних послуг належним чином.
Надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків (частина 2 статті).
Користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.
Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків зобов'язаний на запит користувача, якого він обслуговує, невідкладно вжити заходів для отримання всієї наявної у надавача платіжних послуг інформації про платіжну операцію та надати її користувачу без стягнення плати.
Згідно з частиною восьмою цієї статті, надавачі платіжних послуг несуть відповідальність перед користувачами за помилкові платіжні операції, у тому числі за виконання помилкової платіжної операції на рахунок неналежного отримувача, помилкової платіжної операції з рахунку неналежного платника, платіжної операції з рахунку платника без законних підстав або внаслідок інших помилок надавача платіжних послуг.
Частиною 12 цієї статті передбачено, що надавачі платіжних послуг, що обслуговують платників, несуть перед ними відповідальність за неакцептованими платіжними операціями. У разі виконання неакцептованої платіжної операції надавач платіжних послуг зобов'язаний негайно після виявлення факту виконання неакцептованої платіжної операції або після отримання повідомлення платника (залежно від того, що відбувалося раніше) повернути за рахунок власних коштів суму неакцептованої платіжної операції на рахунок платника, а також сплатити йому пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожний день від дня списання з рахунку платника коштів за неакцептованою платіжною операцією до дня повернення коштів на рахунок платника. Надавач платіжних послуг зобов'язаний також відшкодувати платнику суму утриманої/сплаченої неналежним платником комісійної винагороди за виконану неакцептовану платіжну операцію (за наявності такої комісійної винагороди).
Частиною 12 статті 38 Закону України «Про платіжні послуги» встановлено, що електронний платіжний засіб, що використовується в платіжній системі, має відповідати вимогам щодо захисту інформації, передбаченим правилами платіжної системи, з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України. Відповідно до частини 20 цієї статті, користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов'язаний не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції.
Згідно зі статтею 67 цього Закону, надавачі платіжних послуг зобов'язані запровадити систему захисту інформації, що має забезпечувати безперервний захист інформації про виконання платіжних операцій та індивідуальної облікової інформації на всіх етапах її формування, обробки, передавання та зберігання.
Система захисту інформації має забезпечувати цілісність, конфіденційність, доступність та простежуваність інформації, що формується, обробляється, передається та зберігається під час виконання платіжних операцій, відповідно до вимог, встановлених нормативно-правовими актами Національного банку України. Надавачі платіжних послуг зобов'язані виконувати встановлені законодавством вимоги щодо захисту інформації.
У разі виявлення порушень законодавства щодо захисту інформації, що містять ознаки вчинення злочину, надавачі платіжних послуг зобов'язані повідомити про це відповідні правоохоронні органи.
Працівники надавачів платіжних послуг зобов'язані виконувати вимоги законодавства щодо захисту інформації під час виконання платіжних операцій, зберігати таємницю надавача платіжних послуг (або іншу інформацію з обмеженим доступом) та підтримувати конфіденційність інформації, що використовується в системі захисту такої інформації, несуть відповідальність за неналежне використання та зберігання засобів захисту інформації, що використовуються під час виконання платіжних операцій, а також за розголошення персональних даних користувачів та інформації, що може бути віднесена до банківської таємниці чи таємниці надавача платіжних послуг, відповідно до законодавства.
За приписами ч. 3 ст. 1092 ЦК України якщо порушення банком правил розрахункових операцій спричинило помилковий переказ банком грошових коштів, банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції, який не спростований скаржником жодним доказом, що відповідачем не доведено належними доказами обставин, які безспірно свідчать про те, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв розголошенню, втраті, незаконному використанню інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, які стали підставою для використання коштів позивача на його рахунку шляхом переказів на іншу картку, що було здійснено без згоди останнього.
Разом з цим, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і про визначення грошової суми у розмірі 33643 грн, яка переказана на іншу карту шахрайським шляхом двома платежами зі зняттям комісії за такі перекази без участі позивача ОСОБА_1 , за зняття якої останній не несе відповідальності в рамках Заяви про приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб та відкриття поточного рахунку з використанням електронного платіжного засобу (платіжної картки) №1307/803690-PR, укладеного між ОСОБА_1 та відповідачем 20 січня 2023 року, з відкриттям рахунку для зарахування компенсації субсидії/пільг, які надходять ОСОБА_1 з пенсійного фонду України, як про це зазначає скаржник в апеляційній скарзі.
Також колегія суддів наголошує, що скаржником не доведено, що позивач використав зняті 12 жовтня 2023 року кошти в своїх інтересах та особисто ініціював їх переказ чи здійснив розголошення даних, які потрібні для безперешкодного доступу до рахунку.
Доводи скаржника про те, що проведення активізації в чат-боті банку через канал “Телеграм», де поступив запит на деактивацію ліміту на інтернет операції по його картковому рахунку, та за даними програмного забезпечення банку, де, нібито, відображено активне користування позивачем інтернет-з'єднанням за допомогою свого мобільного пристрою, який є фінансовим номером для проведення банківських операцій, колегія суддів не приймає до уваги, адже зазначені обставини також не підтверджують безпосередньої участі позивача в таких діях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки безспірний вплив та сприяння позивача на такі перекази коштів з рахунку, відкритого на ім'я ОСОБА_1 не доведений належними та допустимими доказами, а скаржником не надано до апеляційної скарги інших письмових доказів на спростування цього встановленого факту судом першої інстанції, з чим повністю погоджується і колегія суддів.
Колегія суддів наголошує, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів чинним законодавством не передбачена.
Європейський суд з прав людини зауважив, що принцип «процесуальної рівності сторін» передбачає, що у випадку спору, який стосується приватних інтересів, кожна зі сторін повинна мати розумну можливість представити свою справу, включаючи докази, в умовах, які не ставлять цю сторону в істотно більш несприятливе становище стосовно протилежної сторони (DOMBO BEHEER B.V. v. THE NETHERLANDS, N 14448/88, § 33, ЄСПЛ, від 27 жовтня 1993 року).
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, судам необхідно досліджувати кожний доказ, наданий сторонами, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п.27постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»), при цьому жодна із сторін не повинна бути поставлена судом у менш сприятливе становище, порівняно з іншою стороною, на чому наголошується у практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у п.24 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України», в п.48 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Мала проти України» та в п.23 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін як на одному із складників ширшої компетенції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище, порівняно з опонентом.
Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення в оскаржуваній частині має бути залишено без змін.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Державний ощадний банк України» - залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м.Дніпра від 13 серпня 2025 року в оскаржуваній частині - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено “16» грудня 2025 року.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: М.Ю. Петешенкова
Т.П. Красвітна